LandFell

Швидко зібравшись і вибігши з триклятого дому, я направилась у супермаркет, який знаходився доволі далеко від нашого кварталу. Таким чином у мене буде більше часу погуляти, а якщо спитають, чого я так довго, відповім, що в магазині велика черга. Радіючи своєму невеличкому плану, зовсім забула глянути на список продуктів, які мені потрібно купити. Трохи сповільнивши крок, я опустила руку у кишеню і вийняла звідти маленький, зімнутий папірець. Так, подивимось, що тут у нас. Я швидко переглянула текст, написаний дрібним почерком. Молоко, розпушувач, желатин, кетчуп…Раптом я затнулась. У низу листка великими, нашвидкуруч написаними літерами, які сильно відрізнялись від дрібного почерка Містера Ґєно, було написано слово, при вигляді якого у мене затремтіли руки. Я знала, якщо не куплю того, що написано на лиску, то сильно пошкодую вдома. Та раптом мене охопила злість. Вино?! Невже йому було мало кількох минулих пляшок? І чому завжди Я повинна купувати ЦЕ?! Затьмарена своїми думками, не помітила, як переді мною зненацька виникла гігантська постать. Невчасно зреагувавши, я врізалась у незнайомця і впала на землю. Зойкнула від неочікуваності і поглянула вгору. Це був кремезний чоловік років 45, його очі палали гнівом, а погляд навіював страх. Він був вдвічі чи навіть втричі більший за мене. Його лице прикрашали шрами і синяки, а сива борода надавала йому ще більш грізного вигляду. Одягнений він був у брудний одяг, ніби щойно зі смітника. Я відчула різкий запах алкоголю, а, поглянувши на його ноги і розбиту пляшку пива зрозуміла, що накоїла. Раптом його рука схопила мене за волосся і чоловік з усією силою штовхнув мене на землю. Від різкого болю і шоку мені потемніло в очах. Не встигнувши навіть вдихнути, відчула, як сильні чоловічі руки стискаються на моєму горлі. У мене почалася паніка. Руки стискали все сильніше і сильніше, піднімаючи мене вгору. І от мої ноги вже відірвались від землі. Від болю і страху на очі навернулися сльози. Я намагалась вирватись, закричати, але все було марно. Повітря ставало все менше, і почало темніти в очах. Я от-от знепритомнію. У цю мить пригадала все своє життя. Воно було таким жалюгідним як і я сама. У світі, де всім править насилля, дівчина подібна на мене, навіть не може захистити себе. Така нездара не повинна жити. На кілька секунд перед очима промелькнув один із моїх давніх спогадів. Я побачила маленьку себе, яка заступилася за хлопчика, з якого знущалися хулігани. Потім побачила, як ми б’ємося, але раптом вони чогось налякались. Після цього – цілковита темрява і якісь віддалені звуки ударів. Здається, усе скінчено…