Розділ 1

Врешті–решт, не можна все це списувати на так звану «долю» чи «випадковість обставин». Здається, що рано чи пізно обидва прийшли б до одного й того ж. Іноді складається так: людині підходить інша людина. У їх випадку підходили не просто особистість до особистості, а щось набагато незвичніше, майже химерне за своєю суттю. Хвороби.

Крутити самокрутки Іллумі, мабуть, навчився з першого курсу, він погано пам’ятав, коли саме почав це робити, та його захоплення курінням не було чимось постійним. Час від часу, здебільшого коли був настрій. Не так давно він почав думати кинути цю звичку. Або вжити заходів безпеки — не курити біля університету, коли навколо тебе юрмляться інші курці.
Золдік вже припускався цієї ж помилки на першому курсі, от тільки спочатку до нього не лізли. Другий курс впливає на людей, схоже, зовсім по-іншому, якщо він вже не має такий відчутний вплив на прибічних. Не те щоб Іллумі став соціальнішим в спілкуванні з іншими, він все ще користувався запорукою «нема перспектив – нема сенсу», тож здебільшого він тримався осторонь, зазвичай говорячи за потреби. Так сталось, що його образ вкоренився у свідомості інших, як відмінника-тихоню зі складним характером, чи то мовчазного дивака з лячною манерою. В очах педагогів – потенціал, що правильно використовує свій «талант». От тільки викладачі і не знали, на що саме збирається йти ходяче втілення вдалого-лікаря-у-майбутньому, та яка саме була альтернатива професії судмедексперта на думку сім’ї Золдіків.
Чутки легко оминали химеристого юнака, поки їх відголоски втілював інший парубок його ж років, кого теж вважали талановитим. Одне уточнення — «пропащим» талантом.
Іллумі планував викурити свою саморобну цигарку та піти без зайвих слів, от тільки розмови студентів звернули з пліток про педагогів на тему куди цікавіше: вбивця, який орудував на околицях.

Хісока не був зразковим студентом, скоріше навпаки — його бунтівний характер, на думку старших, його ж і згубить, разом із звичками. Відмінник, що приходив тільки на екзамени, рівно рахував, скільки пропусків він може зробити, і скільки вже зробив, та кого йому варто уникати. З таким стилем життя університет був полем битви не на життя, а на виграний час, але що поробиш? Так було куди цікавіше на думку втікача від порядку. Плітки на його рахунок правда були небезпідставні, навіть з фактом пасивної активності в соціумі, Моров користувався популярністю не тільки у своїй підгрупі. Все почалось з байки посеред коридору, в якій як запевняв зайдиголова спровокував його опонент, а скінчилось високими балами з іспитів. І це ще не кажучи за фокуси з картами та фарбоване волосся, на що закривали очі за хороші результати.
Більшість вважала його за шибеника, та Хісоку це не сильно хвилювало. Він не був тим, хто палить, навіть не замислювався починати. Його вибір все так само припадав на жуйки, які були куди солодші.
— Ні, місцевість була цілком вдалою, проблема полягає у місці роботи, де він викладав відео. Тим більш тримати телефон жертви не менш безглузда ідея, легше було переписати потрібні номера, декілька паролів від месенджерів і тримати на такий випадок окремий пристрій, який можна викинути у випадку потреби. Краще було б придбати вже використаний.
Моров зацікавлено подивився на компанію курців, буквально спіймавши чужу репліку, тема його теж зачепила. Спокійний голос, що розміряно аргументував помилку серійного вбивці, який так розшумівся в Інтернеті. Він слідкував за плином справи майже з самого початку. Справа не була видатною чи щось подібне, зовсім ні, та для свого часу лише чергова тема для роздумів.
Почувся звук лопання гумки, котрий змусив всіх присутніх звернути увагу на усміхнений подразник.
— Чи не був би такий носій однаково доказом? Все ж таки арешт вбивці стався через знайдені трофеї. Хоча, я думаю, що не варто було так необачно насміхатись зі сторінки жертви, — чужа, жвава усмішка з’явилась на обличчі прибулого.
Іллумі не одразу збагнув, хто саме приєднався до їх розмови, як мінімум тому що Хісока змінив колір волосся з синього на малиновий, що дезорієнтувало, схоже, не тільки його, а й навколишніх. Що ще він знав про цього пропащого? Більше і нічого, окрім імені та прізвища, що не сильно викликали хоч якісь спогади. Золдік зустрівся із зацікавленим поглядом парубка, який явно чекав відповіді. Так йому здавалось.
— Наслідування інших гучних справ завжди було поширеною помилкою новачків, — із холодом в тоні промовив він, роблячи невеличку павзу, — Бажання повторити успіх легко затьмарює голову.
Моров ніяк не міг згадати, чи він взагалі зустрічав людину з настільки чорними очима, осад яких виступав сиротами на шкірі, від чого Хісока прищурився ще більше. Було щось відштовхуюче в цих очах, що несумлінно притягувало.
— Звісно, це цілком зрозуміло. Бажання отримати увагу, бути поміченим і залишитись не спійманим завжди вабила психопатів – демонстративна зверхність, показова перевага над всіма, хто читав чи не міг зв’язати все докупи.
Павза. Варто зазначити, малиновий йому личив куди більше на думку Іллумі.
Компанія студентів, що знаходились поряд мовчки і з неабияким подивом спостерігали за прохолодним обміном інформації так, наче це не були тихоня та чванливий дурник. Різка зміна їх звичних стереотипів остаточно вибивалась з прийнятої картини. Здавалось їх підмінили двійники, а те як хлопці вивчаюче дивились один на одного було ще більш лячним видовищем. Обидві сторони мали достатньо аргументів і знань, це легко крало зацікавленість, змушувало не втручатись в їх діалог.
Павза. Наче вони переводили дух в очах інших, та насправді це було лише спостереженням, частиною оцінки. Звісно, поки пучина чужого погляду не починає їсти співрозмовника. Іллумі робить ще одну затяжку.
— Не варто було виставляти трофеї.
Це звучало так, наче Хісока скоротив всю розмову лишень до однієї фрази, повертаючи їх на точку початку. Довгий погляд.
— Хочеш сказати, якщо ти був би вбивцею, то не тримав трофеїв?
Золдік ледве помітно вскинув брови, та для всіх інших питання здалось дивним. В їх очах тема перемінилась надто раптово.
— Ох, а тобі цікаво почути більше про мене?, — жовтоокий приємно примурижився, явно насолоджуючись чужою увагою, він задумливо відвів погляд,— Мені більше до вподоби ідея зберігати куди непримітніші речі: як-то ґудзик чи гумку для волосся. Менше ризику.
— Мені подобається.
Самокрутку не допалили, а вона дотліла сама по собі, та брати другу Іллумі не планував. Він залишив компанію в тиші, лише любитель жуйки кинув щось на кшталт «бувай!», він явно був радий розмові, опісля забираючи всю увагу студентів. Соціально вони були різного рівня.
Ніхто і не приділив цій розмові особливої уваги — Хісока часто розмовляв напівфліртома, а тишко не виглядав, як той, хто міг повестись з перших слів на когось легковажного. Та все сталося, не так як думали інші: вони обидва не полишили той коротенький діалог, пригадуючи як деталі, так і відчуття. Це було щось, що в’їлося під саму шкіру, викликаючи все більше питань з інтересу.
Життя продовжилось, поки для двох з них воно застрягло на тому клятому перекурі, та кожен з них визнав іншого гостроцікавим. Різні погляди і причини, але факт залишався фактом — так починається ця історія.