розділ перший

Драко прокинувся занадто різко, та ще й з цим огидним присмаком собачої сечі в роті та ниючим болем в переніссі.

На секунду здалось, що його зараз знудить, але варто було лише ковтнути слину, як все минуло. Звісно не враховуючи жахливого присмаку, болю та підозри, що вчора Драко повівся як останній дурень, хоча, якщо чесно, він і сам до кінця не пам’ятав, що саме сталось.

Алкоголю він вчора точно не пожалів… Незрозуміло лише,чи одразу Драко зробив щось абсолютно неприйнятне та жахливе, чи напився вже після того, намагаючись використати алкоголь замість Забуттятусу.

Зажмурившись, він ледь привідкрив повіки, намагаючись захистити очі від проміння хоча й не надто яскравого, але осліплюючого ранкового сонця, що пробивалось через недбало закриті шторами вікна. Хвала яйцям Мерліна, я нічого не зробив зі спальнею та вона виглядала цілком нормально. Ніяких похмільних незнайомців в ліжку, яких я зустрів з перепою в Міністерстві Магії, розлитих коктейлів чи скинутого в поспіху одягу на підлозі. На перший погляд все чисто та певною мірою безпечно.

Він трохи розслабився, хоча тривога так і не зникла остаточно. Лише потім нахлинуло усвідомлення: «В мене ж день народження». Та саме в цей момент відчув, як обличчя почало червоніти, а ноги від сорому стали зовсім ватними. Він згадав все.

Сплигнувши з ліжка, Драко спробував розчесати волосся рукою. Виглядав він жахливо: все ще одягнений у вчорашню мантію, з небритим підборіддям, а його кров на дев’яносто процентів складається з віскі. Але яка до біса різниця? Все тіло Драко билось в неконтрольованому тремтінні. Вчора він весь вечір намагався відмовити себе від найжахливішої затії на світі, але зараз вона вже не здавалася такою дурною чи божевільною.

Він вже не міг це витримати. Життя не має бути лише послідовністю дрібних негараздів та приниження: одного за іншим. Він не повинен мовчки все терпіти.

Сьогодні його бісів день народження, вже дев’ятнадцятий і з нього досить.

Підійшовши до столу в кутку кімнати він засумнівався в своїй ідеї. Тихенький голос в голові шепотів: «Не роби цього, бовдуре». На думку самого Драко, звісно ж, це було занадто в стилі Поттера. Відчуваючи як калатає серце, немов крильця снитча, він взяв старенький часоворот, цей надзвичайно влаштований пісочний годинник, що вже давно намагався відремонтувати. Від одного погляду на нього, навіть не намагаючись розгледіти деталі, в нього перехоплювало подих.

І Драко його перевернув.

***

Вчора зранку

Драко знервовано ходив з одного кінця вестебюлю Палати лордів в інший. Озирнувся, аби  перевірити чи не дивився на нього хтось, але більшість гостей, вершки магічного та звичайного суспільства, вже пройшли повз оббиті міддю двері та зайняли свої місця в залі засідань. Витерши спітнілі долоні об парадну темно-зелену мантію, він пригладив і так акуратно вкладене волосся. Де, чорт забирай, носить батька? Ще кілька хвилин затримки і Драко зовсім запізниться. В магічному світі приходити вчасно вважається дурним тоном, але в маглівський парламент варто б прийти завчасно, щоб встигнути лизнути щонайменше п’ять дуп, а то вважай, що марно старався.

Звісно, на маглівські традиції Драко було начхати, в парламенті, чи взагалі будь-де, але до цього прийому вони з батьком готувались місяцями. Ну звісно ж, як завжди все піде найгіршим чином.

Він почав перебирати кишені, шукаючи свої нотатки, він обережно обвів самим кінчиком пальця кут пергаменту. Користуватися магією в маглівському парламенті заборонено, тому і записи для промови Драко писав звичайним пером з чорнилами. Годину за годиною він репетирував виступ як перед дзеркалом, як і перед батьком, що написав ту промову, але він продовжував прокидатись ночами відчуваючи холодний піт від думки, що щось забуде. Байдуже скільки часу він витратив на репетиції, але з нотатками в кишені все ж легше.

Драко ледь не здригнувся, коли в вестибюль зайшов батько. Стукіт його туфель ехом відбивався від мармурової підлоги, але як не дивно, він не виглядав незадоволеним, навпаки, гордовито посміхається дивлячись на нього. Слизеринець відчув дивну легкість, ніби повітряна кулька тривоги здулась десь всередині.

Підійшовши ближче, батько стиснув його плече, промовляючи: «Ти готовий, сину?»

Через переживання в Драко пересохло в роті, тому у відповідь лише мовчки кивнув. Ледь помітно, щоб не розтріпати волосся.

Батько зіщурився, але швидко кивнув і пішов до входу в Палату. В Драко не залишалось іншого вибору, крім як зробити те ж саме, намагаючись виглядати максимально впевнено та трохи байдуже, ніби в думках не крутиться: «Чорт, чорт, чорт».

Сьогодні п’ятниця, а по п’ятницям засідання в Палаті лордів не проводяться. Ідеальне місце для повернення Малфоїв в вище коло магічного суспільства, звісно, під виглядом прийома на честь союза магів та маглів. Драко досі сумнівався, чи варто було магам співпрацювати зі звичайними людьми, а батько взагалі був категорично проти, хоч і лише про себе. Як би там не було, навіть він визнавав, що існують різні касти маглів, і деякі, схоже, цінували традиції не менше за чистокровні сімейства магів. У звичайних людей навіть була королева, яку ніхто не обирав: влада та права передавались їй по праву крові. Драко спіймав себе на думці, що якби його мати була королевою магічної Британії, то справи в них йшли б на порядок краще.

Жодних сумнівів, що Вістмунський палац то прекрасна будівля, та й Палата лордів варта того, щоб її відвідали маги. За останні кілька місяців Драко часто доводилось там бувати, підлизуючись до різних високих чинів, але й досі не скажеш, що розкіш та величність перестали його вражати.

Зараз червоні шкірані лавчини займали маги з усього світу, вдягнені в різкобарвні парадні мантії. Це чимось нагадувало виставку тропічних птахів. Зустрічались і магли в елегантних темних костюмах з помітною тривогою на обличчях. Драко вдалось з гідністю дійти до свого місця й сісти, паралельно обвівши поглядом Палату та помітивши бісового Гаррі Поттера. Головного гостя, яйця Мерліна. На ньому був якийсь пом’ятий маглівський одяг, і виглядав в цілому ніби лише десять хвилин як підвівся з ліжка.

Драко дригнувся, і батько промовив крізь зуби: «Зберись, Драко!»

Вирішивши так і зробити, Драко поблажливо кивнув Поттеру, відчуваючи, як шалено б’ється його серце. Але Поттер, ну й мудак, навіть не дивився в його бік, а шепотів щось на вухо Рональду Візлі. Рудий виблядок либився, хоча вдягнений був явно в стару шкільну мантію, яку чарами перефарбували в багряний. Драко відчув, як всередині народжується гнів, якого він не відчував вже місяцями.

Як раз кілька місяців він не бачив Поттера з дружками. Співпадіння? Не думаю.

Драко відчув як губи самі по собі почали розтягатись в гримасі, але, на щастя, встав маглівський прем’єр-міністр, у огидній краватці грифіндорських кольорів. Той щиро всіх привітав,  в залі всі активно зааплодували. Далі почалась довга та нудна промова міністра магії Шеклболта. Сам він теж просто чудово знав промову міністра, не гірше ніж свою власну, що й не дивно, бо її теж написав батько. Міністр звісно ж не знав про те: підкупити людей, що займались написанням виявилось неймовірно легко.

Взагалі, Драко до найменших дрібниць знав все, що відбудеться сьогодні: від вступних промов і неформального ленча до післяобідніх обговорень і напів формальної вечері. Довелось достобіса постаратись, щоб прийом йшов легко та невимушено. Навіть не віриться, але британське маглівське керівництво виявилось ще більш вузьколобим і відсталим, ніж Міністерство магії, до того ж ім’я Мальфоїв ту значило ще менше. Організувати все вдалось лише за допомогою титанічних зусиль та чималої відваги батька.

З думок Драко висмикнув різкий поштовх в бік, який батько одразу ж замаскував від аплодисменти, махнувши ліктем в темно-зеленій мантії. В грудях все перевернулось, варто було Драко усвідомити, що Шеклболт перестав говорити і тепер його черга.

Як тільки стихли аплодисменти він поволі встав та надав свому обличчю вираз скорботи, але сповненої надії на краще, який він досконало відрепетирував. Слова промови самі зривались з язика, і вже виступаючи Драко дозволив собі розслабитись, відчуваючи, що все йде як планувалось.

-Ми завжди робимо помилки,- з всією можливою щирістю заявив він, ледь схиливши голову. Блискнув спалах камери, а за ним ще один і лише завдяки довгим репетиціям Драко зміг стримати всередині задоволену посмішку.- Представляючи всю мою сім’ю, я хочу щиросердно вибачитись за всі свої помилки. – Він говорив умисно узагальнено: вибачився за «помилки», не уточнивши, за які саме. Звісно, вся їх сім’я справді шкодувала, що вони зробили фатальну помилку та підтримали Темного лорда: це принесло лише дискомфорт та наслідки, яким не було кінця-краю. Росплата триває й досі.

На мить Драко замовк, лише для драматичності, і перевів погляд через всю Палату на Поттера. Вираз його обличчя був нейтральним, настільки, що здавалось ніби думками він далеко звідси.

-Але час задуматись про майбутнє,- продовжив він.- Нехай сім’я Малфоїв й завдала кожному з обох світів біль, відчутний й досі, її цілком компенсує гордість. Гордість за те, що ми серед тих, хто відновлює зруйноване й формує нові союзи з немагічним суспільством.

Драко посміхнувся, і батько, що стояв позаду нього, почав плескати в долоні. Здається, це перший щирий жест батька за довгі місяці, аплодисменти в честь того, що це збіговисько йолопів дозволило Малфоям повернутись в вир подій, вже не лише магічного політичного життя, але також і маглівського. Хитрість батька вражала. Можливо, для цього й знадобився вміст половини їх рахунків в Ґрінґотс, але навряд чи будь-хто ще зміг би менш ніж за рік з Пожирача смерті під домашнім арештом стати політичним радником.

-Сім’я Малфоїв допомогла виграти війну. Допомогла все відновити. Й зараз..- краєм ока Драко помітив якийсь рук та ледь не збився з думки,- ми готові повідомити, що збираємось докласти всіх можливих зусиль, щоб реформувати Міністерство..

А тепер від насправді збився з думки. Оскільки прямо перед ним знаменитий Гаррі Поттер, рятівник магічного світу, хлопчик, що чорта лисого знову вижив, встав та поглянув на Драко з…

Та важко зрозуміти як само. З огидою? З розчаруванням?

-…і ми збираємось докласти всіх можливих зусиль,- вимовив Драко, з усіх сил намагаючись вловити думку.- І куди ти зібрався, Поттер?- крикнув він Поттеру в спину, відчувши, як обличчя стрімко червоніє, а тіло починає морозити. Але Поттер вже оминув величезний золотий трон, пройшов крізь дерев’яну арку і зник з обізору в лабіринті коридорів.

Драко завмер від жаху: важливий гість, чорт забирай, пішов посеред його промови. Облизавши губи, він вперто продовжував говорити, хоча вже підзабув слова та втратив свою впевненість.

-Ми збираємось докласти всіх можливих зусиль,- втретє повторив він, намагаючись нащупати в кишені свої нотатки. Але вже ніхто не слухав. Візлі зі своєю нареченою теж встали і пішли за Поттером, а варто було їм щезнути, як почалось якесь масове бігство з Палати: чарівники та відьми так намагались йти не останніми, що наступали один одному на ноги. Боягузливі маглівські бюрократи зникли з такою швидкістю, німи володіли мистецтвом явлення.

Вже через хвилину Драко залишився в палаті один, якщо не враховувати батька, що вже тремтів від злості, міністра магії, що поволі складав свої папери.. й десятка кореспондентів магічної преси, що з радістю знімали все. Ще навіть не настав полудень, а прийом закінчився, не встигнувши початись.

Драко кліпнув від яскравого світла. Кліпнув ще раз, і перед очима закружляли в танці різнокольорові плями, ніби в пам’яті назавжди залишиться слід спалаху камер.

***

Зараз

Почувався Драко, ніби його кинули на землю та добряче відлупасили. На мить він розгубився, але швидко вийшов зі ступору: рука неймовірно пекла від чогось.

Чортихнувшись про себе, він впустив часоворот та облизав пальці, обводячи поглядом свою спальню. Якщо все пішло по плану, то він повернувся назад в часі на двадцять чотири години. Зараз можна…Ну, Драко ще не вирішив, що саме він змінить, але в дечому він був впевнений: наприкінці цього дня він не нап’ється до відключки вінтажним вогневіскі, «позиченим» з кабінету батька. Йому не доведеться стирати з пам’яті, як бісів Гаррі Поттер вкотре зруйнував його життя, коли просто пішов посеред його промови на потіху світовій пресі.

Самопочуття все ще було, ніби він отримав бладжером в носа, але його спальня мала дещо інший вигляд, а в своїх навичках він майже не сумнівався. Подорожувати в часі заради власної втіхи закон забороняв, але Драко, як і всі Малфої, частенько чхав на той закон. До того ж, до свого суда наприкінці року він провів шість місяців під домашнім арештом. Ліниві дні нічогонеробіння його не приваблювали, і вже після одного тижня він зрозумів, що краще зосередитись на чомусь, поки він не здурів. Батько мислив аналогічно, тому перетворив своє покарання та власну вигоду, витрачаючи статки Малфоїв на гучні пожертви і хабарі журналістам. Ті випускали жахливі й дещо брехливі статті про бідного наївного, але сміливого Драко, який щоро покаявся в своїх вчинках, коли сам Драко займався ремонтом різних артефактів.

В битві Відділ Таємниць був розгромлений. Виявилось зовсім не складно підкупити друга батька, що був відповідальний за прибирання там, і попросити приберегти для нього кілька зламаних, але не ставших від того менш цікавими дрібничок, а потім доставити їх в маєток.

Такою ж була доля зламаного, та на перший погляд непотрібного нікому часовороту.

Драко з цікавістю взявся його розбирати. Зміг ж він відремонтувати Щезальну шафу в Гоґвортсі? Можливо, якщо серйозно постаратись,то вийде полагодити й часоворот: раптом колись знадобиться. Варто було лише почати, як просто відремонтувати часоворот здалось безглуздим: так і свербіло його протестувати. Навіщо насолоджуватись лише ремонтом, якщо можна відправитись в минуле? Поводитись занадто обережно, щоб не зустріти на вчорашнього себе і не стерти щось з історії, якщо можна просто переписати це день?

Нині ж при погляді на часоворот Драко ледве міг стримати егоїстичну посмішку. Здавалось, він впорався з тим, що навряд могли б досягти десятки магічних дослідників. Так, він однозначно пишався цим, хоча ще не зрозуміло, чи все вийшло. Якщо трохи подумати, то як тупо – користуватись часоворотом, не дослідивши його. Він міг померти чи взагалі знищити час і весь світ разом з ним. Але наче пощастило: щонайменше він живий, а реальність навколо нього все ще існує.

Він знову спробував взяти часоворот в руки, вирішивши, що він точно вже охолов, але годинник ніби сплавились зі столом. Як би Драко не старався, але роз’єднати їх зі столом так і не вийшло. Допомагати собі магією було б занадто тупо, та й.. або все вийшло або ні.якщо так, то часоворот вже не потрібен, а якщо знадобиться знову, то він завжди міг відновити свої дії в минулому. Він завжди все ретельно записував.

Привівши себе до ладу, Драко, та відчуваючи як шалено тремтить серце він спустився з кімнати. В їдальні мати читала «Щоденний пророк». Він мимоволі завмер, але на перший шпальті не було ні слова про нього. Точніше, було, але з заголовком: «СПАДКОЄМЕЦЬ МАЛФОЇВ ВИСТУПИТЬ ЗА СПІВПРАЦЮ З МАГЛАМИ».

Чорт забирай, в нього вийшло! Він перенісся назад у часі! І може все виправити. Від полегшення у Драко підкосились ноги, і йому довелось схопитись за край столу, щоб не впасти.

-Доброго ранку, милий, -мати відклала газету і з співчуттям подивилась на нього.- Нервуєш через промову?

Сівши за стіл, він розклав серветку на колінах, а мати налила йому чашку чаю та позвала домашнього ельфа.

-Ні,- чесно відповів він.- Анітрохи.

З апетитом поснідавши, Драко ще десь годину безжально скорочував свою промову, прибравши всі заяви, ніби Малфої допомогли виграти війну. Історію батько переписував майстерно, але для Поттера, здається, це вже занадто. Частково Драко його розумів. Якби не була поставлена ​​на карту репутація його сім’ї, він би навіть з цим погодився.

Пізніше у Палаті лордів Драко виголосив сильно скорочену промову. Договоривши, він відразу повернувся на своє місце, не наважуючись навіть поглянути на батька, щоб не бачити на його обличчі розчарування.

Але батько лише стиснув його плече і підвівся сам, виступивши з позаплановою промовою і сказавши – отак сюрприз!- саме те, про що Драко навмисно промовчав. Схоже, він вирішив, що Драко просто рознервувався і забув слова.

Під час виступу отця Драко ледве міг дивитись на Поттера. Але хоч той розчервонівся від злості і весь час смикався, ніби насилу був здатний всидіти на місці, все ж таки стримався.

Драко рішуче придушив бажання підійти до нього і тріснути по морді. Спокуса була дуже великою, але батько вже опустився на місце під ввічливі та поважні оплески. Поттер до овацій не приєднався, і Драко стиснув зуби, аплодуючи так сильно, що заболіли долоні. Все ж таки повернувся назад у часі він заради того, щоб зберегти обличчя, а не щоб покалічити Поттера, як би той не заслуговував на прочухана.

Драко кисло подумав, що Поттер його досі ненавидить. І якщо Поттеру доведеться спостерігати, як Малфої повертають собі владу, це вже виявиться гідною помстою. Треба радіти й цьому.

***

Прокинувся Драко добре відпочившим, але…

Тут же насупився, не розуміючи де знаходиться. Чомусь він стояв біля столу, хоча мав би лежати в ліжку, де завжди прокидався. Він ходив уві сні? Може, стрес через нещодавні події довів його до ручки? Чи трапилося щось куди серйозніше? Кімната кружляла перед очима, але Драко вирішив не впадати в паніку, намагаючись зібратися з думками. Вдома він не відчував себе в безпеці з того часу, як тут оселився Темний лорд. Можливо, й не відчує вже ніколи.

Різко моргнувши, Драко зробив серію повільних вдихів і опустив погляд на стіл. Побачивши часоворот його серце пропустило удар. Годинник світився – зовсім слабо, але у Драко все одно підкосилися коліна. Він потягся до часовороту, але не встигли його пальці торкнутися годинника, як заіскрилися від магії, і Драко квапливо відсмикнув руку. Шкіра на кінчиках пальців горіла. Він облизав їх, щоб вгамувати біль, і на пару кроків відступив від столу.

Сходами він спустився мало не бігом, і… і… в їдальні мати читала «Щоденний пророк». Але ж це ще нічого не означає? Вона часто читає вранці газети. Намагаючись не піддаватися все більшому страху, Драко підійшов до неї, відчайдушно сподіваючись, що заголовок виявиться не таким, як він думав.

Там було написано: «СПАДКОЄМЕЦЬ МАЛФОЇВ ВИСТУПИТЬ ЗА СПІВПРАЦЮ З МАГЛАМИ».

Від шоку у Драко підкосилися ноги, і йому довелося обпертися на край столу.

-Доброго ранку, милий, -мати відклала газету і з співчуттям подивилась на нього.- Нервуєш через промову?

Сівши за стіл, він розклав серветку на колінах, а мати налила йому чашку чаю та позвала домашнього ельфа.

-Ні, – відповів він, бо переймався не через бісову промову. А через те, що знову перемістився на початок дня, тепер уже несвідомо. Він що, загубився у часі? І якого біса тепер робити? — Анітрохи.

На той момент, як треба було виступати з промовою, Драко вже знайшов рішення. Певне, змінити минуле неможливо. Хотілося б не виставляти себе ідіотом у пресі, але не ціною свого майбутнього. Він прочитав початкову версію, намагаючись поводитися і говорити так само, як і вперше. Пощастило – ха! Ось це везіння! – що Драко так багато репетирував: потрібні слова вже відскакували від зубів. Як уперше, Поттер підвівся посеред мови, весь червоний від обурення, і вийшов з Палати – залишивши Драко на волю пресі. Пляшка віскі послужила слабкою втіхою.

Збираючись ввечері спати, Драко не втримався і зиркнув на часоворот. Навіть сп’яну і майже в темряві було помітно, як він слабо світиться на столі. Опустившись на ліжко, Драко накрив голову подушкою, щоб не бачити. Чортів годинник. Гаразд, зате завтра вранці все буде позаду.

Але заснути тієї ночі не виходило. Навіть крізь подушку з качиного пуху Драко розрізняв, як мерехтить часоворот.

..