Фанфіки українською мовою

    Ці думки крутилися в голові хлопця наступні кілька днів, але тут прийшов і йому час пакувати речі і відправлятися на кораблі у Дурмстренг. Цей рік обіцяв бути значно легшим – посилені курси зілль та настійок, геральдики, виманології/блокології, Історії Магії, нумерології, гербалогії та магозоології закінчилися. Проте з’являлися і нові предмети та факультативи, такі як артефакторика, основи магічної політології і права та Історія взаємодії з маглами.

    Ґеллерт окинув оком свої спогади про 5 років в Дурмстрензі. В його кімнаті на етажерці стояла коробочка з нагороджувальними  нагрудними знаками – 5 красивих зачарованих вигадливих знаків за 5 років навчання. На підвіконник він поклав магічну музичну шкатулку, котра грала красиві вальси, але Ґеллерт не особливо цікавився музикою. Ця шкатулка нагадувала йому про перемогу у геральдичній вікторині.  З собою він брав тільки один подарунок – бездонну сумку, котру ворон Бйорн приніс йому у дзьобі прямо у дортуар за дорученням фон Бардульфа  після особливо вдалої серії імпровізацій у клубі Бойової Магії. Ґеллерт прекрасно розумів, що професори Дурмстренгу використовують такі сильні покарання і демонстративні заохочення, щоб загартовувати характер учнів та учениць, змушувати їх хотіти більшого, а не радіти малому і посилювати суперництво.

    -Що ж, вітаю вас, професори, вам це вдалося, – Ґеллерт криво посміхнувся сам до себе і спустився в передпокій.

    Червона Зала зустріла прибулих своїм звичним пафосом, прохолодним повітрям та готичною атмосферою. Ґеллерт піднявся вузькими сходами на другий поверх Зали і сів за улюблений столик, де вже сиділи троє юнаків, з якими у нього були доволі приязні стосунки.

    -Вітаю вас, дурмстренгці, в стінах нашої альма-матер! – Ґеллерт зі сміхом потиснув руку кожному і з розгону сів на вільний стілець.

    – Ґріндельвальде, будь ласка, не починай цих своїх рефлексій, а то зараз прийде Елла- Зіґрід і ти отримаєш «Сіленціо» в перший же день, – високий повнуватий юнак в окулярах та з густим каштановим волоссям невдоволено закотив очі.

    -Маріане, я вдячний, що ти так турбуєшся за мою репутацію, але як семикласнику і старості першого відділення, тобі б більше личило піклуватися про поведінку малюків. До того ж – я отримав більше Сіленціо, ніж все перше відділення. Разом взяте,  – відповів Ґеллерт з усмішкою, невинно і награно кліпаючи очима з довгими віями.

    Маріан Душек, відповідальний і працелюбний напівкровний пражанин, тільки зітхнув – він був найстаршим за столом, цього року його призначили старостою і юнак вважав своїм обов’язком стримувати недостойну поведінку свого відділення.

    – Ґеллерте, дуже радий тебе бачити, сідай швиденько за стіл, а то я зараз з’їм всі ванільні коржики, – Едмунд Краус, єдиний представник другого відділення за столиком і єдиний, кого Ґеллерт знав ще з першого року навчання, посміхнувся і знову кинувся набивати рот випічкою. Понурий Вітольд Ожеховський – п’ятикласник з Кракова, котрий більше любив бувати на мітлі в повітрі, ніж на землі біля ровесників, запізніло кивнув Ґеллерту і сперся на стіл.

    -Вітольде, дорогенький, ти що не спав цілу ніч? Ну нічого, готуйся, що весь рік будеш не спати – 5 клас, іспити все таки, – з єхидною посмішкою протягнув його візаві. – О, а де наші дами, чому вони не за цим столиком? – Ґеллерт так різко зірвався на ноги, що аж перевернув келих вина Едмунда і змусив Маріана ще раз закотити очі.

    Відповідь на своє питання він отримав відразу. До них крокували дві дівчинки, котрі зазвичай ділили з ними один столик у Червоній Залі. Висока і повненька угорка Чілла Йонаш, котра вчилася разом з Маріаном, та низенька худенька брюнетка котру звали Дзвенимира Стафійчук – миловидна галичанка, онучка карпатської мольфарки. Дзвенимира, або ж як вона завжди відрекомендовувалася – Дзвінка, була наймолодшою в їхній приятельській компанії – у червні Вітольд, побачивши як ця дитина, котрій ще не було 14, ухиляється від заклять та блокує складні чари, запросив її сідати за їхній столик під час прийомів їжі. На «мові дурмстренгців» це означало запрошення до спілкування і визнання.

    Ґеллерт кинувся до дівчат, галантно поцілував кожній руку і відсунув їм крісла.

    -Маріане, я на сьогоднішній вечір заберу в тебе лаври лідера цієї маленької команди. Отже, рицарі та дами нашого Круглого Столу, я вітаю всіх з 1898-1899 навчальним роком. Хай цей рік подарує нам тільки хороші спогади та правильні знання. Хай всі злі професори подобріють, а добрі – не здуріють! Віват, Дурмстренг! – Ґеллерт театрально підняв келих вина і залпом осушив його до дна. На Віват потрійним вигуком йому не відповіли – ніхто не хотів заробити покарання за шум в Залі.

    -А що сталося, що Ґуннар Ґріммсон більше не сидить разом з нами? Він же блискуче здав П’ятикласні Іспити і був гордістю першого відділення, – Едмунд, котрий закінчив з трапезою раніше за інших, запитально зиркнув на приятелів.

    – О, Едмунде, а ти прокинувся ще пізніше за Вітольда? Не згадуй цього Ґуннара, він ідіот – вирішив, що є достойніші компаньйони і тепер уникає нашого товариства. Але на заміну йому ми отримали Дзвінку. Пам’ятаєш, Едмунде, як мене минулої зими висікли різками? Це, до речі, був останній раз, коли мене карали таким дитячим способом, – реготнув Ґеллерт. – Так от, відкриваю причину покарання. Ми з Ґуннаром посперечалися і я розбив йому носа. Просто, без магії. Цей високомірний хлопчисько вважає, що я забагато собі дозволяю і ходжу по тонкій кризі, а я вважаю, що він занадто лізе зі шкіри, щоб видаватися кращим, ніж він є насправді. – Ґеллерт глянув вниз, де за одним із столиків сидів його однокласник-конкурент – племінник відомого шведського аврора – разом з болгарином Борисом Каркаровим та ще кількома малоприємними особистостями. – Хай спілкується з ким хоче, коли я стану міністром магії, то він буде в мене на побігеньках, – хлопець показав непристойного жеста кудись униз, від чого дівчата зойкнули, а Маріан стомленим важким поглядом глянув на норовливого друга.

    До кінця Святкової Вечері залишалося 10 хвилин. Чілла з Дзвінкою розповідали про фасони суконь, котрі вони планували одягнути на Різдвяний Бал, Вітольд стурбовано розпитував балакучого Едмунда про те, що чекає його на іспитах, а Маріан почав дрімати – тихий гул голосів змушував його занурюватися в сон.

    Ґеллерту стало нудно, тому він витягнув сигарету з кишені і припалив її від свічки, котра незмінно горіла по центру стола.

    Жаль, що не можна запалити паличкою, щоб всі були здивовані. Учням строго-настрого заборонялося користуватися магією за межами класних кімнат. У випадку необхідності, наприклад, щось зремонтувати з допомогою Репаро, слід було звернутися до когось із професорів за письмовим дозволом – це тренувало дисципліну і слухнянність та виховувало відповідальність за використання магії.

    Одного разу на третьому році навчання Ґеллерт застосував зігрівальні чари без дозволу – йому було холодно після прогулянки вздовж озера, аж у пальцях поколювало від морозу. Фройляйн Хафнер тоді його спіймала і дала випити теплу прозору рідину просто у вітальні першого відділення, а тоді стала розпитувати про те, чому він чаклував без дозволу. Хлопчик, котрий вдячно випив напій, щиро розповів, що сильно замерз і хотів зігрітися, але вирішив навмисне не повідомляти про таку дрібницю, а то б перетворився в крижинку доки б дійшов до замку, щоб хтось з викладачів дав йому дозвіл на використання магії за межами класу. Фройлян Хафнер тоді самовдоволено гмикнула, а Ґеллерт не розумів, чому йому так занизили оцінки за зимовий семестр.

    Тільки сьогодні, затягуючись димом, він згадав цей випадок і зрозумів, що його напоїли сироваткою правди. Значить потрібно тренувати волю і вміти опиратися таким пасткам. Хлопець вирішив – зараз він прийде в дортуар і запише в шкіряний записник пунктик про необхідність навчитися чинити опір сироватці правди – а хто ж знає, що його чекає в майбутньому? Треба завжди бути пильним.

    Ґеллерт задумливо виходив з Зали, коли раптом відчув на передпліччі чиюсь міцну долоню.

    -Герр Ґріндельвальд, за нестриманий язик та куріння в Червоній Залі –місяць в карцері! – Елла- Зіґрід Хафнер тримала його руку як у лещатах.

    -Фройляйн Хафнер, я сподіваюся, що ви дозволите мені взяти з собою підручники – негоже пасти задніх у навчанні. А з новими предметами я постараюся сам розібратися – не маленький вже, – Ґеллерт вирвав руку і вклонився перед асистенткою з ввічливою посмішкою. – Можете книги відправити з тролями, а я піду в карцер сам, – хлопець розвернувся і попрямував в підвал. В карцер.

    Елла- Зіґрід скипіла від злості, поправивши густе волосся у елегантному вузлі. Цей хлопець – гордість і головний біль в одному екземплярі. От взяти Ґуннара Ґріммсона – такі ж прекрасні відмітки, такі ж блискучі відповіді на уроках, котрі змушували аплодувати, такі ж нагороди за успіхи. Але за ним не числилося жодного порушення в Рапортичці Інституту, в той час як Ґеллерт Ґріндельвальд (раніше Маєр) заслужив три сторінки записів. Одного разу цей хлопець дограється і його розум з харизмою не витримають натиску нестриманості та авантюризму.

     

    0 Коментарів