Пролог, або як усе почалося

Ніч стояла похмура, дощова. В повітрі пахло димом, та рясна злива швидко тушила увесь вогонь. Це була саме та ніч на Хеллоуін, коли Волдеморт вбив батьків Гаррі, а його вбити не зміг.

Дехто бачив це і зразу повідомив Дамблдора. Той, звісно попросив Гегріда взяти юного Гаррі, щоб привезти до тітки з дядьком, звідки й почався перший шедевр Поттеріани – “Гаррі Поттер та філосовський камінь”. Та на жаль, Вольдеморта це не спинило. Власне, спинив його маленький хлопчик, якому тільки недавно виповнився рік.

Однак тут була ще одна людина – захована в плащ постать в капюшоні, що мовчки стояла перед розваленою хатою. Її звали Нарциса Малфой, і вона було однією зі смертежерів, про що свідчила яскрава мітка на зап’ясті. Вона була однією з тих, хто знав про напад на Поттерів. Власне, багато смертежерів про це знали, та все одно.

Однак Нарциса приєднуватися до носіїв зла не хотіла. Їй взагалі не подобалася ідея про “чистокровність”, але сімейні узи думали інакше. Власне, якщо б не вони, то про одруження з ненависним Люціусом було б неможливим. Бо ж Цисса завжди відчувала потяг до трансфігурації і боротьби з темрявою. Але це колихнуло Нарцису ще сильніше – Як Пітегрю міг зрадити власних друзів? Та ще й на очах у всіх смертежерів! А малому тільки-тільки рочок минув!

Циссі збиралася попередити Поттерів про напад, та коли прийшла, було вже пізно. Все, що залишилося – руїни невеликого будиночку, два мертвих тіла і малий хлопчик зі шрамом на лобі. Він був точною копією батька, але очі мамині. А з Джеймсом вони навіть непогано спілкувалися в останній час.

— Пробачте, Джеймс, Лілі… Я хотіла… – З очей Цисси зірвалась сльоза. Почувся шум мотоцикла Сіріуса, Джеймсового найкращого друга. Треба йти. Ніхто не має знати про її справжню сторону… Але погляд впав на малого Гаррі, що схопив її за мантію і глянув таким проникливим поглядом, що опиратися було неможливо. Цисса взяла молодшого Поттера на руки і підняла з розвалин столика амулет Поттерів. А тоді крутнулася на місці і зникла.