Примха

Декілька днів минуло після того погрому. Людей вдалося привести до тями, а будинок очистити. Виявилося, що пропащі біси закрили в підвалі бабцю, а самі розважалися як хотіли. Старенькій довелося всі ці дні слухати ревище над головою і їсти засоленні торішні огірки й помідори. Добре, що хоч не вбили. Бо все-таки з немічної бабусі нічого взяти. Вона он сама ледь стоїть, так яка енергія може в ній бути ? Так от, постраждала від допомоги відмовилася, лише вилаялася на всіх і вся, бо наробили тут безладу і вигнала Адама з дому, хоча останній так і не зміг зрозуміти, чому до нього так поставилися… Звик він все-таки, що всі звертаються шанобливо та з не прикритим захопленням в очах, а тут ця стара божевільна посміла говорити так грубо.

Після цього випадку тиша та спокій знову пухнастою ковдрою накрили це місце. Більше нечисть не сміла показуватися на очі людей і здавалося б все добре, але було одне велике але. Це але зараз сиділо прямо на ньому і дивилося великими темними очима, посміхалося, схиливши голову та погойдувало темною змійкою хвоста. Ось це так добрий ранок, але терпіти таке нахабство Адам не збирався, тому скинув надокучливого біса з себе на підлогу, щоб той бува, не помітив, як у чоловіка почервоніли вуха. Нахаба засміявся і з награною образою проговорив :

– А я хотів вже розбудити сплячого красеня своїм палким поцілунком

– В казці це був поцілунок кохання, а не потвори.

– Помиляєтеся…Насправді ця казка звучить не так сонячно, хоча можете тішити себе брехливим обманом.

На це чоловік нічого не відповідає і в цілому… Старається не звертати ніякої уваги на присутність стороннього, хоча це і складно. З’являється сотня питань. Починаючи з того, чому цей чортяка почав сюди навідуватися ніби до себе додому й закінчуючи тим, чому поводиться наче нічого не сталося.

В перший ранок, коли священник прокинувся і побачив над собою темну постать — він злякався. В той момент просто завмер, в заціпенінні ніби забув, що може рухатися. А демон схилився над ним так низько, що прохолодне дихання обпалило обличчя, викликаючи гарячковий рум‘янець. Губи скривилися в подобі посмішки, оголивши загострені кутики ікол, його долоня торкнулася щоки переляканого чоловіка і він відчув м’який доторк крізь тканину рукавички. Довгий ніготь, що більше нагадував кіготь, подряпав шкіру на щоці та залишив червонуватий слід аж до підборіддя на якому стиснулися прохолодні пальці. Тоді чортяка виглядав владно. В його темних очах сяяли вогники, а рухи були лінивими та впевненими. Ось він вмощується зручніше, притиснувши священника до ліжка та тягнеться до білого коміра нічної сорочки, хапає і схиляється ще нижче. Чорне жорстке пасмо волосся лоскоче щоку, коли вкрадливий шепіт торкається вуха :

— Доброго ранку, Отче…

Але це було кілька днів тому. Тепер не вдається кривднику так легко збентежити Адама. Невже звикає ? Може й так, адже навіть не дивиться на чорнявого біса. Чоловік вдягається, абсолютно ігноруючи зацікавлений погляд та приймається за роботу. Сьогодні будень день, тому як зазвичай священник засідає над літературою. Насправді він не просто так знаходиться так далеко від столиці де зазвичай і люблять осідати поважні священник, ігноруючи свої обов’язки, купаючись у розкоші та визнанні всупереч всім законам логіки. Але зараз не до роздумів про поламане сприйняття віри. Адам тут через доручення яке і стало його практикою по закінченню навчання. Тут він має читати багато старої літератури, записувати саме цікаве, виділяючи щось головне, а потім відправляти записи старшому наставнику. Бо насправді в бібліотеці при храмі є ну дуже багато літературних творів частина з яких взагалі не доступна навіть тутешнім послушникам.

Тільки от сьогодні йому не надто щастило. Хоч книжка і старенька, але було в ній все дуже знайоме та не несла нічого нового для нього. В ній була розповідь про створення світу та бога сонця, про його появу на світі, дітей, які вийшли зі світла та спустилися на землю, про невпинну боротьбу з темрявою яка все жадала захопити світ. Кожен раз він благоговів, коли прокручував у голові всю ту могутність, якою володіє бог. Це знову запевняло його в правильності обраного шляху.

Але чоловік надто захопився, відволікся та не помітив, що за його спиною виросла постать біса, який не надто церемонився, неочікувано вирвав з рук і жбурнув книжку на підлогу, наче ту отруйну гадюку. Скривився і прокоментував неприкритою відразою:

– Як же спотворили твої духовні наставники історію створення світу… Світ створила саме жінка, а не чоловік. Саме вона стала тою, хто дозволив вашому богу світла взагалі існувати. Але ваші маразматичні діди якогось дідька лисого вирішили, що саме чоловік має всім цим заправляти. Огидно, адже саме богиня, справжня богиня якій всі мають вклонятися і дякувати за існування, чомусь відійшла на другий план через один факт своєї приналежності до жінок. Запам’ятай, мій любий Адаме, що твій бог сонця — дитя в порівнянні з нею. І поміть… що вона ніколи не намагалася змінити думку людей, бо завжди була розумніша за цього вискочку з манією величі та розпусною поведінкою.

– Що ти мелеш ?! Як ти взагалі смієш казати щось таке… Таке обурливе і брехливе ? Як ще язик повертається, чому він взагалі досі не випав з такого гнилого рота ? – обурено питає священник у якого брови на лоба полізли від такого нахабства. Його охопила злість водночас із бажанням довести свою правоту. В повітрі миттю спалахнуло протистояння. Адаму здалося, чи в цих переповнений нахабством очах з’явилось щось окрім всепожираючої хіті ? Вогник впертої впевненості у власній правоті та тверде переконання у сказаному, бажання відстояти думку і гострота погляду. Все це обпекло ніби жменя розпеченого вугілля. Подив перемішався з цікавістю й азартом, бо так дивно було бачити цього нахабного біса таким… Невже в Адама зародилася зрадлива цікавість до такої неоднозначної особи в обличчі демона? Священник не міг зрозуміти, що собою представляє це створіння. Тупе поріддя темряви із закладеною функцією псувати життя людям ? Чи обізнана особа з нестабільною поведінкою яка за цей час показала себе з різних боків. Дуже дивно, але так цікаво…

– Що я мелю? Та я ж правду тобі кажу! От що по твоєму було першим, темрява, чи світло?

– Звісно ж світло !

– Але чому для того, щоб було це саме світло, потрібне сонце ? Або свічка, або будь-що, що буде його випромінювати ? А темрява вона є завжди й всюди. Ховається в кутках і в темних людських душах, в тінях та мертвечині. В землі по якій ти ходиш і в їжі яку ти їси.

Так, це звучало переконливо, але Адам розумів, що це лише бісове наслання, хитрощі та підлість яку він використовував, аби збити зі шляху праведного, тому не треба відступатися та давати слабину.

– Так, бо темрява постійно намагається поглинути світло, зіпсувати та знищити чистоту…

– Яка дурня, – перебиває біс, який не збирався продовжувати це слухати. Він роздратовано сіпнув кінчиком хвоста, скривився та пнув ногою книжку, яка валялася на підлозі, забута всіма. А потім він просто пішов. От так вистрибнув з вікна та більше не показувався весь день. Лише ввечері знову священник знайшов декілька кульбабок на підвіконні й чомусь не викинув.

Все це було настільки дивно і дико, настільки неочікувано… Цей біс абсолютно непередбачуваний

***

Дивно було визнавати, але чим більше днів минало, тим більше зростала цікавість Адама до демона. Чоловіку здавалося, що той достатньо незвична особа з обширними знаннями та зовсім іншим поглядом на… Існування. Цікаво було дискутувати зі створінням, яке його абсолютно не поважає та не боїться, не зважає на статус екзорциста та й взагалі… Спілкується без якогось сорому, чи мук совісті. Здавалося, що він каже саме те, що думає, навіть не намагаючись приховати це. Так, він ніби й продовжував спектакль, не намагався учудити щось… Таке, хоча часто говорив занадто розпусні речі від яких вуха червоніли, а погляд поблискував.

Важко визнавати, але його буденні та дещо одноманітні дні збагатилися цікавими розмовами, але Адам намагався не подавати виду, що йому це подобається.

**

Хоча Тансі і звертався на ви, але це більше нагадувало знущання. Чомусь саме з цих вуст це відчувалося по особливому. От ніби збереглася якась манірність та ілюзія пошани, але погляд хитрий, часто ніби пустіє, втупившись в нікуди й в такі моменти знову стає страшно. Та за цей час Тансі, а саме так звали демона, ні разу не спробував більше чинити шкоду. Він просто сидів поряд зі столом, стояв за спиною, спостерігаючи, мурчав на вухо щось сороміцьке, або починав сперечатися, доводячи якусь свою істину

Чому він причепився до цього Адама? Хіба чоловік надто вже відрізнявся від сотень інших священників ? Такий само зарозумілий та пафосний, хоча не надто розумний, знає рівно стільки, скільки дозволяють міцні ґрати віри, що стискали з усіх боків.

Так от… Це можна вважати простою примхою, бажанням розважитися, зіпсувати чиєсь життя та і в принципі нема сенсу думати над ціллю, він просто робив те, що спало на думку. Його приваблював цей чоловік, манив ніби магніт. Було зрозуміло, що він далеко не святий, хоча і намагаються таким здаватися. Поки не дізнався справжню сутність, то не вбачав нічого поганого в розпусних діях, а тут, бач! Робить із себе незрозуміло що.

А зараз Тансі вирішив поспостерігати за тренуванням Адама. Все-таки хай там як, але він не тільки священник, а ще й екзорцист, а значить воїн, який має підтримувати себе у формі. От біс і застав його за цим заняттям. Любо було дивитися, як на міцній фігурі натягується шкіра та проглядаються м’язи при напружених рухах гнучкого тіла. Та й чоловік був босим, лише в легких сірих штанях. Незвично, бо навіть вночі на ньому була довга простора сорочка, а вдень так взагалі… Ціла купа непотрібного одягу ! Навіщо таку красу ховати ?

Тансі так задивився, що ледь з яблуні не впав, а зараз показуватися не варто. Хочеться ще подивитися… До того ж присутні сторонні, а саме два зовсім ще зелені хлопці. Явно відправили їх сюди через розбещеність та не бажання навчатися ! Бо вміли вони не надто багато, а мечем розмахували ніби палицею. Хіба це діло ? Але Адам спокійно пояснював і показував, без криків та іншого, що явно подобалося хлопчакам. Так ще й жарти пускав! Ну зовсім інша людина… Дозволяє себе торкатися, сам торкається учнів, та бадьоро плескає їх по плечу, усміхається. Бісу аж завидно стало, якось так неприємно в глибині душі, бо з ним священник так ніколи не буде поводити… Ніколи. А також не раз йому було заборонено торкатися, щоразу Адам відсторонювався ніби від вогню. Демон не міг зрозуміти такої поведінки… Хоча відповідь лежала на поверхні. Дійсно, чому Адам не бажає ніякої близькості з тим створінням ?

Це засмучує і всередині душі щось починає пульсувати, розростаючись гулом у голові. Дурна голова робить свої висновки й з’являється бажання… Привернути увагу. Що ж, так він і зробить