Перший рік: Астрономія

– Ми дуже раді, що ти знову з нами, Люпине, – посміхнувся Сіріус, коли вони зняли плащ-невидимку, зайшовши до (раніше замкненого) класу захисту від темних мистецтв.

– Ти про що? – спитав Ремус, спостерігаючи, як Джеймс піднімається по драбині в кутку кімнати, щоб дістатися до найвищої полиці, де стояла клітка зі сплячими Піксі. – Я нікуди не йшов.

– Ой, та годі тобі, – сказав Пітер, тримаючи Джеймсу драбину. – Ми ж всі помітили, що ти уникав нас, як чуми.

– Неправда, – Ремус піджав губи. – Просто був зайнятий. Ви знаєте навчання і все таке.

– Ну, я сподіваюся, ти з цим закінчив, – засміявся Джеймс, повільно спускаючись униз і притискаючи клітку до грудей обома руками. – Я був би дуже вдячний, якби ти перестав так завзято вчитися – це змушує мене вчитися вдвічі більше, а я не звик до конкуренції.

– Тобі не витримати конкуренції, Поттер, – усміхнувся Сіріус, нишпорячи в шухлядах столів.

Ремус вирішив, що ця витівка не буде такою жахливою – у будь-якому разі вона не вимагала використання його магії. Якщо бути цілком чесним із собою, він справді сумував за всіма їхніми веселощами. Бути зубрилою було добре, але неймовірно нудно. Не дивно, що Еванс завжди була така насуплена.

– Як ми пронесемо їх до Великої зали? – спитав він і нахилився, щоб подивитися на крихітних синіх істот, які все ще спали, згорнувшись калачиком на дні клітки. У ній, мабуть, було не менше п’ятдесяти піксі, що Ремус вважав за жорстоке поводження. Було б краще просто звільнити їх.

– Під плащем, – відповів Джеймс, широко розгортаючи його та запрошуючи усіх жестом під невидиму тканину. – Ходімо уже, Сіріусе, – він закотив очі дивлячись на довговолосого хлопця, який уже повзав навколішки під учительським столом.

– Що ти взагалі шукаєш? – приглушено спитав Пітер з-під плаща.

– Один із рейвенкловців сказав мені, що тут є таємний люк, – Сіріус зітхнув, підвівшись й обтрушуючи пил з колін. – Брехун.

– Це нова одержимість Блека, – пояснив Джеймс Ремусу, накриваючи їх плащем і прямуючи до дверей. – Пошук таємних дверей.

– В Історії Гоґвортсу сказано, що тут повно таємних проходів! – обурено сказав Сіріус. – Як той, що ти знайшов, Люпине. Я впевнений, що таких ще купа, я хочу знайти хоча б один, доки ми не поїдемо.

– Ага, а ще десь у замку захований страшний монстр, – прошепотів Джеймс у відповідь, поки вони йшли коридорами назад до ґрифіндорської вежі. Пітер здригнувся.

– Ризик, на який я готовий піти, – відповів Сіріус, і Ремус почув грайливу посмішку в його голосі. – Мій спадок як першовідкривача набагато важливіший.

– Як типово для тебе, – засміявся Джеймс.

***

Наступного вечора за вечерею Джеймс посміхався, як маніяк, намагаючись виглядати так, ніби він не ховає п’ятдесят сплячих піксі під столом, але, звісно, йому не вдавалося. Пітер, який добре розумівся на астрономії, був зайнятий перевіркою домашнього завдання інших Мародерів. Вони мали підписати кожну зірку на своїх картах.

– Чесно кажучи, – застогнав Пітер, перекреслюючи щось на карті Сіріуса. – Я сподівався, що ти хоча б свою власну зірку зможеш позначити правильно.

Сіріус засміявся.

– Що я можу сказати? Я безнадійний.

– Ти маєш свою власну зірку? – насупився Ремус, вкотре відстаючи від решти. Він ніколи не приділяв особливої уваги астрономії – він знав фази Місяця, і цього було достатньо.

– Сіріус, – відповів Пітер. – Ну, Люпине, ми вже проходили це. Найяскравіша зірка на небі? Зірка Великого Пса? – зітхнув він, переводячи погляд на карту Ремуса. – Ага, ти її теж неправильно позначив.

Ремус знизав плечима.

– Я думав, що це просто його ім’я.

– Шляхетний і найдавніший Рід Сім’ї Блек завжди славився своїм пафосом у виборі імен, – розмірковував Сіріус. – У половини з нас астрономічні імена, звичайно ж, Беллатриса; мій батько Оріон; мій брат Реґулус … мама не зірка, мені здається, вона астероїд – дуже влучно, якщо ви колись бачили її в поганому настрої. Ще є старий добрий дядько Альфард, дядько Сиґнус… Андромеду назвали на честь цілої галактики.

– Чарівники такі дивні, – зітхнув Ремус.

– Ремус, – посміхнувся Джеймс, – ти ж знаєш, що Люпус – це теж сузір’я? Сузір’я Вовка.

– Що?! – Ремус відчув, як його серце на мить завмерло, і він мало не подавився їжею. Сіріус ляснув його по спині, вправно змінюючи тему:

– Якщо ти вже закінчив розповідати нам, які ми дурні, Піте, може, ми вже випустимо самі-знаєте-кого? Мої любі кузини тільки почали їсти, мені здається, це ідеальний момент.

Момент справді був ідеальним. Джеймс різко штовхнув клітку, щоб розбудити піксі, а потім змахнув плащ і швидко прошепотів заклинання для швидкого відмикання на замок. І зал вибухнув потоком шуму, кольору та хаосу.

Ремус насправді не знав, чого чекати від піксі, – всю минулу добу вони здавались абсолютно невинними, поки спали замкнені у Джеймса під ліжком.

Але тепер він чудово зрозумів, чому Сіріус і Джеймс були такі збуджені. Крихітні істоти вирвалися з-під столу на всі боки одразу, видаючи високий писк, схожий на сміх,і намотуючи кола по залі. Вони плюхалися в тарілки з пюре, верещали від захвату, вихоплювали тарілки й столові прибори з рук учнів і розкидали їх залом; вони смикали дівчат за волосся і рвали пергамент.

– Швидше! – Джеймс пірнув під стіл, де вони всі швидко заховалися під плащем-невидимкою, спостерігаючи за анархією, що розгорталася навколо них.

– Неймовірно! – усе повторював Сіріус. – Неймовірно, неймовірно, неймовірно, неймовірно!

– Ходімо, – сказав Ремус, підштовхуючи інших хлопців уперед. Їхній план полягав у тому, щоб спостерігати певний час, а тоді вислизнути із зали якомога швидше, щоб їх не спіймали.

Вони четверо незграбно вибралися з-під столу – це було не так вже й просто, зважаючи на те, що багато учнів намагалися залізти під стіл, щоб сховатися. На щастя, піксі не бачили їх крізь плащ-невидимку і не зачіпали їх.

У всьому цьому беззаконні ніхто з учнів їх теж не помітив. Дівчата верещали, хлопці кричали, всі намагалися закритися руками, щоб сховатися від піксі, що божевільно пікірували, або намагалися відібрати свої вкрадені речі.

– О ТАК! – раптом видихнув Сіріус, вибухнувши несамовитим реготом.

Ремус повернув голову і побачив, як Белатриса закричала щосили, коли її розкішне волосся потягли в різні боки одразу кілька крихітних синіх негідників, ще один шкідник ширяв над її головою і пускав в неї крихітні блакитні блискавки з її власної чарівної палички.

– Відчепіться від мене! Ви брудні… ви огидні… ви… А-а-а-а-а-а-а! – завищала вона. Нарциса ховалася під столом, міцно стискаючи свою паличку.

Хаос продовжував набирати обертів, коли полтергейст Півз влетів до зали й закружляв між учнями, влаштовуючи рівно стільки ж безладу, скільки й піксі. Схоже, він навіть узявся ними керувати, піднімаючи скатертини і вказуючи:

– Сюди, піксі! Тут ховається багато малесеньких першокурсників! Прямо тут!

Вмираючи зі сміху, мародери вже майже вийшли із зали, коли пролунав грізний голос Макґонеґел:

– Петрифікус Тоталус!

– Вона точно дізнається, що це були ми, – прошепотів Пітер дорогою до вежі, все ще під плащем-невидимкою.

– Ні, – безтурботно відповів Джеймс. – Я впевнений, вона звинуватить у всьому Пруетів, вони завжди влаштовують подібні заворушення. Нам би в них повчитися.

***

– Будь ласка, – попросив Сіріус.

– Ні, – відповів Ремус.

– Будь ласка!

– Ні.

– Чому ні?

– Це буде… дивно! Я не хочу, щоб ти це робив.

– Але буде так весело! Я обіцяю, тобі сподобається.

– Ха.

Ця розмова тривала вже три коридори. Ремус вирішив спробувати обігнати їх, і почув, як Джеймс сварить Сіріуса в нього заспиною.

– Залиш Люпина в спокої, добре?

– Не залишу! Це надто важливо! – Сіріус був у особливо енергійному настрої, що робило його ще більш нестерпним – Джеймс зазвичай був єдиним, хто справлявся з ним.

Вони провели залишок дня в бібліотеці, закінчуючи зодіакальні карти для астрономії. До іспитів залишалися ще місяці, але Джеймс наполіг на тому, щоб вони почали готуватися раніше. Звісно, Сіріус мав змагатися з ним, а Пітер просто ходив туди ж, куди ходив Джеймс. Ремус не хотів залишатися осторонь. Вони вивчали свої зірки, коли з’ясувалося те, що знак зодіаку Ремуса – Риби. Сіріус швидко вирахував, що його день народження настане дуже скоро. Ось так і почалися ці вмовляння.

– Для Ремуса це, очевидно, не так важливо, – прошипів Джеймс на Сіріуса.

– Влаштуй щось на мій день народження, якщо тобі так хочеться, він також скоро.

– Дочекайся своєї черги, – відмахнувся Сіріус. – Але спочатку – Люпин.

– Мені, правда, байдуже, Сіріусе, – зітхнув Ремус, коли вони підійшли до портрету Гладкої Пані. – Припини здіймати такий галас.

– Але це ж твій день народження! – серйозно відповів Сіріус. – Ми зобов’язані здійняти галас.

Ремус не розумів, чому. Ніхто ніколи раніше не турбувався через це. У притулку був торт, але його завжди доводиться ділити з п’ятдесятьма іншими хлопчаками, тож йому багато не діставалося. До того ж, усі маленькі хлопчики хотіли задути свічки по черзі, тому цей процес займав цілу вічність. Наглядачка пакувала для них кілька подарунків, але вони завжди були винятково практичними – новий одяг, шкарпетки, спідня білизна, ручки та зошити. Крім цього в цьому дні не було нічого особливого. Взагалі-то, він навіть був радий, що проведе цей день не в притулку, тому що, напевно, Джеймс, Сіріус і Пітер були занадто добре виховані, щоб знати про “святкові штурхани” – удар у плече на кожен рік життя (і ще один на щастя – зазвичай найсильніший).

– Та чому тобі це так важливо?! – пирхнув Ремус, проходячи через отвір у портреті. Він терпіти не міг, коли Сіріус ставав таким – впертим інаполегливим.

Та коли він обернувся, то з подивом побачив, що Сіріус потирає руку і виглядає незвично ображеним й сумним.

– Ви всі так багато зробили на мій день народження, і… це було дуже мило. Я ніколи раніше не чекав на нього з нетерпінням, але… ну, це було чудово, чи не так?

Ремус раптом відчув себе винним. Він усвідомив, що Сіріус не просто хотів знову опинитися в центрі уваги – він хотів зробити Ремуса щасливим. Так, ніби це могло зробити його щасливим. У Ремуса ніколи не мав нагоди дати комусь те, чого він справді хотів. Він поступився.

– О… гаразд, добре. Але без великої вечірки чи чогось такого, просто мародери, так?

– Звісно, – усміхнувся Сіріус. Вираз його обличчя миттєво змінився, очі знову засяяли наче зірки.

Нотатка від перекладачки:

Редакторка перекладу: Равлик-павлик

Авторка фанфіку: MsKingBean89

Посилання на оригінал: https://archiveofourown.org/works/10057010

Посилання на плейлист в Spotify від авторки: https://open.spotify.com/playlist/3z2NbLq2IVGG0NICBqsN2D?si=Liyl_JKJSx2RUqks3p50kg&nd=1