Перша зустріч

Запечений лящ того вечора видався на славу. Нейт дуже старався, стежив, щоб нічого не підгоріло, приготував до риби особливий соус із спеціями… і все тому, що на вечерю в таверну повинен був завітати капітан Хант. Хлопець дізнався про це з розмови з постояльцями, намагаючись нічим не видати себе і не здатися надто зацікавленим, але люди, мабуть, часто цікавилися Хантом, і пірати вже звикли до такої уваги. Отже, отримавши потаємні відомості, Нейт приготував вечерю, одягнувся в білу сорочку з нових запасів одягу і став за стійку замість Ріни, щоб тримати в полі зору всіх відвідувачів. Ріна – подруга дитинства Нейта, невисока, але далеко не тендітна блондинка – відмовилася йти додому і щось обговорювала з Ванессою, кидаючи на Нейта несхвальні погляди. Хлопець же намагався поводитися природно і не поглядати надто часто на двері, але найкращу подругу не обдуриш. Урешті-решт вона-таки підійшла до стійки і мовчки глянула на нього, чекаючи пояснень.

– Що? – невдовзі не витримав Нейт.

– Що ти робиш? – запитала Ріна.

– Витираю келихи, – відповів він і помахав їй рушником, мов прапором.

– Ти чекаєш на Урагана Ханта, – безпомилково визначила дівчина.

Нейт зітхнув, відклав убік рушника і сперся на стійку, поманивши Ріну пальцем до себе. Вона нахилилася, і хлопець прошепотів їй на вухо:

– Це він, Ріно. Мій темноволосий незнайомець. Бабуся підтвердила.

– Та ну! – видихнула подруга, широко розплющивши і без того великі, світло-карі очі. – І… що ти робитимеш?

– А ти як гадаєш? – посміхнувся Нейт. – Познайомлюся з ним, для початку. Якщо він захоче, звісно.

– Коли це хтось не хотів із тобою знайомитись, красеню? – реготнула Ріна і раптом різко посерйозніла. – Стій… а хіба він не з Гвінедда?

– Говорять, що так. До того ж, зі столиці, – кивнув Нейт. – А що?

– Ну… там же не особливо шанують одностатеві зв’язки, – пояснила дівчина. – Мені Несса розповідала, що сама бачила, як таких, як ми, карали смертю через повішення.

– Ванесса була в Гододдіні? – здивувався Нейт.

– Ну так. Її батьків часто запрошували до палацу, на бали всякі, прийоми… вони ж найвищі вельможі на Інніс-Елметі. Тому вона й утекла. Сам розумієш, яка з неї леді…

– Розумію… ех, а я думав, що в чутках все перебільшують, – зітхнув хлопець. – Значить, справді вішають за кохання. Це ж огидно, нелюдяно і… як так можна взагалі?

– Згодна, – зітхнула в унісон із ним подруга. – Так от, якщо в Гододдіні так справи, і Хант родом звідти… чи не означає це, що і він сам ненавидить таких, як ми?

Нейт насупився, замислившись на мить, а потім похитав головою.

– Неможливо. Інакше як він буде моїм судженим? Адже він… повинен і сам бути таким, як ми.

– А ти не думаєш, що якби він був таким, про це вже ходили б чутки?

– Ось і перевіримо, – промимрив Нейт, прикипів поглядом до дверного отвору, в якому саме з’явилася висока постать капітана Ханта.

Цього разу пірат був одягнений у просту чорну сорочку та штани, а замість капелюха на ньому була темно-синя бандана, що гармоніювала з кольором очей. Серце Нейта знову шалено забилося, як і вранці, і так захотілося просто зараз кинутися йому в обійми.

– А він і справді красень, – простежила Ріна за його поглядом і стурбовано додала: – Тільки в біду не вплутайся, гаразд?

– Я впораюся, – запевнив її хлопець, схопив фартух офіціанта і швиденько надів його на себе. – Скажи Нессі – я сам його обслужу.

– Ну звісно, – усміхнулася Ріна і повернулася до своєї дівчини, щоб повідомити захоплюючі новини про «судженого».

Нейт тим часом повернувся спиною до зали, дістав з кишені крихітний флакончик із зіллям, витяг пробку і наніс краплю собі на губи. Вони на мить заніміли, а потім їх стало трохи пощипувати – зілля під назвою “запальник” почало діяти. Нейт колись сам придумав цей рецепт, щоб спокушати хлопців одним поцілунком, але користувався ним дуже рідко – просто не було потреби. А зараз він вирішив перестрахуватися на випадок, якщо поцілунок таки відбудеться, і судженому захочеться після нього втекти. Тепер Нейт міг бути певний хоча б у тому, що поцілунком справа не обмежиться.

Сховавши флакончик у ящик під стійкою, хлопець поправив фартух, пригладив волосся і попрямував до столика, де в гордій самоті сидів капітан Хант. Він похмуро розглядав внутрішнє оздоблення таверни і навіть не глянув на Нейта, доки той делікатно не кашлянув.

– Доброго вечора, – привітно сказав хлопець, коли Хант удостоїв його увагою. – Вам подати запеченого ляща, чи хочете чогось легкого? Салату, наприклад? Чи просто принести вам випити? Є наливка, кокосовий ром, гарне вино, пиво…

– Лящ згодиться, – перебив його пірат. Голос у нього виявився приємним, м’яким, обволікаючим, мов оксамит, і, навіть незважаючи на неввічливий тон, у Нейта від нього затремтіло все всередині. – Ну і пивка принеси.

– Добре, зараз, – ледь вимовив зачарований хлопець. – Може, чогось солодкого на десерт? Є зацукровані фрукти та…

При згадці «солодкого» Хант раптом окинув Нейта оцінюючим поглядом, і так неоднозначно посміхнувся, що хлопець забув усі слова. Але пірат дуже швидко відвернувся і буркнув:

– Нічого більше не треба.

– Гаразд, – засмучено промимрив Нейт і поплентався на кухню, виконувати замовлення.

Але перед тим, як сховатися на кухні, він озирнувся і… побачив, що Хант дивиться йому вслід, і не просто дивиться, а дуже зацікавлено. «Не здавайся, – подумки підбадьорив Нейт сам себе. – Бабуся сказала – він сам прийде, ти зачепив його, а тепер лишається тільки чекати». Акуратно виклавши на тарілку рибу і прикрасивши її зеленню, Нейт покликав Фліка і доручив йому віднести замовлення капітанові – щоб не здатися дуже нав’язливим. Потім він неквапливо вимив руки і обличчя, зняв фартух, поправив неслухняне, кучеряве волосся і знову вийшов у зал, за барну стійку. У відповідь на запитання Ріни Нейт лише знизав плечима, а потім непомітно глянув у бік столика Ханта. Чоловік уже встиг розправитися з рибою і насолоджувався холодним пивом, вже відкрито розглядаючи Нейта здалеку. Їхні очі зустрілися, і хлопець відчув, як усередині все болісно стислося і розтиснулося, залишивши якесь відчуття солодкої порожнечі та знемоги. На щоках розцвів жаркий рум’янець, і здавалося, ніби він поширився на все тіло, ніби воно спалахнуло від одного погляду таємничого пірата. Нейт мимоволі закусив нижню губу, не в змозі відірвати погляд від Ханта, але змусив себе отямитися і зробив йому знак, вказавши очима на двері. Чоловік ледь помітно посміхнувся і кивнув, від чого в Нейта раптом підігнулися коліна, і довелося вхопитися за стійку.

– Ріно, я на сьогодні все, – якимось чужим голосом промовив він, навіть не дивлячись на подругу. – Піду спати. Ти сама впораєшся?

– Так, звичайно, ми з хлопцями все зробимо, поприбираємо, – відповіла Ріна і підбадьорливо поплескала його по спині. – Щасти… й будь обережний.

Нейт просто кивнув, не бажаючи зараз починати розмову на тему «я вже дорослий і можу себе захистити», і на ногах, що не гнуться, попрямував до виходу. Опинившись на вулиці, він відійшов на пару кроків від дверей і притулився до стіни, намагаючись вгамувати тремтяче серце і тремтячі руки. «Що, як він не вийде? Що, як я не так зрозумів?» – вже через пару хвилин почав переживати Нейт, але пірат таки вийшов, одразу ж побачив хлопця і підійшов до нього впритул. Поблизу він здавався ще більш високим і загрозливим, хоч і був лише на голову вище за Нейта. Хлопець відліпився від стіни і хотів було щось сказати, але блиск в очах Ханта, видимий навіть у сутінках, змусив його передумати. На мить йому здалося, що Хант вагається, опирається сам собі, але ця мить швидко минула. Чоловік різко й впевнено обійняв його за талію, затягнув за ріг таверни, притиснув до стіни і сам притулився всім тілом. Нейт з напором провів долонями по його торсу, знизу догори, відчувши, як затверділи соски під тонкою тканиною чорної сорочки, і потягнувся за поцілунком, але Хант зупинив його, грубувато схопивши за шию. Його пальці були тонкими, витонченими, але дуже сильними, і Нейт чітко усвідомлював, що раптом він стисне їх трохи міцніше – дихати буде неможливо. Але хлопець чомусь не боявся, він знав, що Хант не зашкодить йому. Пірат змусив його повернути голову набік і вп’явся в шию гарячими губами, залишаючи на шкірі десятки маленьких укусів-засосів. Нейт ахнув тихенько і вчепився пальцями в його сорочку, перебуваючи майже на межі від таких, здавалося б, незначних дотиків. Все відчувалося так яскраво, як ніколи, і Нейт з небувалою ясністю розумів, де він і з ким, і що робить, і що буде далі. З іншими він часто впадав у якийсь транс, гублячись у відчуттях та бажанні подарувати задоволення, а зараз все було інакше. Дотики Ханта ніби пробуджували його, вони були такими реальними і правильними, вони спускали Нейта з неба на землю і тримали там… міцно тримали. Хлопець знав, що може віддатися до влади цим дотикам, і про нього подбають, йому дадуть саме те, що потрібно.

Коли Хант відірвався від шиї Нейта і глянув на нього своїми дивними, сяючими очима, хлопець узяв його за руку і потяг туди, де знаходився вхід до його кімнати. Насилу потрапивши ключем у замкову щілину, Нейт відчинив двері і затягнув пірата всередину. На столі горіла олійна лампа, у повітрі витав аромат сушених трав, які пучками висіли під стелею, а ліжко, досить велике і м’яке, з безліччю подушок різної форми, так і просило лягти… але у Ханта, мабуть, були інші плани. Він зачинив двері на засув, притиснув Нейта до стіни і прямо там, на місці, почав його роздягати. Хлопець не міг опиратися такому натиску, та й не хотів, тому й сам допомагав розстібати сорочку, розплутувати шнурівку штанів… але коли Хант розвернув його обличчям до стіни і ривком стягнув з нього штани, Нейту стало трохи ніяково. «А як же прелюдія? А як же олійка для змазки, зрештою? – подумки обурився він. Раніше з ним ніхто так не поводився, і він не був певен, чи подобається йому такий поворот подій. Проте Ураган Хант і тут виправдав своє прізвисько – питати ні про що не став і нахабно взяв те, що хотів.

Спершу хлопцю було просто боляче. Він кусав губи, щосили намагаючись терпіти і хоча б спробувати отримувати задоволення, але воно не приходило. Але коли Нейт уже зневірився і майже розчарувався у своєму судженому… Хант сповільнив рухи і почав майже ніжно цілувати його в шию, плечі, спину – скрізь, куди міг дістатись. По тілу Нейта почали пробігати маленькі іскри насолоди, і він трохи розслабився, дозволивши чоловікові підтримувати його. А коли довгі пальці Ханта зімкнулися на його члені, все стало зовсім чудово. Невдовзі Нейт уже згоряв від насолоди, сам прогинався в попереку назустріч рухам пірата, і все його єство тремтіло від кожного дотику його рук і губ … Хант робив все так, як подобалося Нейту, ніби він давно вивчив його тіло і знав кожен його секрет. Він терпляче і наполегливо підштовхував його до краю, і Нейт перестав думати, відпустив усі сумніви і просто відчував. Поле зору почало знову розпливатися по краях, як під час премоніції, тільки цього разу все тіло ніби поглинув міражний серпанок, воно стало зовсім легким, як пір’їнка, перестало відчувати шорстку стіну під долонями, незручність від не повністю знятих штанів і стягнутої з пліч сорочки… Нейт відчував лише міцні, впевнені руки Ханта, що обіймають його, лише солодкі, тягучі і такі точні рухи його стегон. І лише коли хлопець із приглушеним криком кінчив, упершись чолом у дерев’яну стіну, Хант знову прискорив рухи, і наступним, що запам’ятав Нейт, були гарячі краплі на його попереку.

Що було потім, хлопець не усвідомлював, включно із тим, як вони дісталися ліжка. Прокинувся він уже там, у темряві, чуючи поруч дихання коханця. «Він лишився… уклав мене до ліжка, подбав про мене і лишився на ніч», – встиг подумати Нейт із задоволеною усмішкою і подякував долі, перш ніж провалитися в солодкий сон.