Перед падінням. Останні осінні дні

Прокинувся Техьон доволі пізно, уже під обід. Він майже до ранку пролежав вдивляючись у стелю, тихо, ледь дихаючи, щоб не розбудити хлопчину поряд. Лиш іноді не маючи змоги більше тримати думки й емоції, що варились та бурлили всередині, розігріваючи лаву і готуючи вулкан до виверження, акуратно підіймався і рвучко прямував геть з кімнати, намотуючи круги туди сюди на маленькому клапті простору, що слугував Техьону за кухню. Після чого нишком, так само тихо, навіть не скрипнувши дверима прослизав на вулицю, щоб викурити одну-дві цигарки й трохи втамувавшись димом та холодним повітрям, що м’яко прослизало усередину, огортаючи легені, а тоді нарешті трохи заспокоївшись, повертався назад у ліжко.

Після їх розмови чоловік все ніяк не міг заснути, в голові раз за разом без зупину прокручувались сказані з таким спокійним, врівноваженим лицем, моторошні слова Чонгука, до яких багата фантазія Те, попри його власний відчайдушний спротив, домальовувала все нові й нові деталі, яскраво висвітлюючи ненависну картинку перед очима  як у кіно. Техьон поринув у сон лише тоді, коли від думок, злості та роздратування його мізки перетворились на однорідну не здатну ні на що кашу, а емоції від довгого закипання нібито випарувались, залишаючи пустку.

В той час Чонгук уже давно без зайвих думок, тихенько сопів поруч, по вуха огорнутий теплом м’якенької ковдри та чужого тіла зовсім побіч.

Перше що Те побачив після пробудження того ранку – великі бембі-оченята його нового «домашнього улюбленця», неочікуваного нічного гостя, які з цікавістю та неприхованим захватом стежили за ним. Той прокинувся дещо раніше. Не звик так довго спати, особливо на нових, малознайомих місцях з «неперевіреними» людьми. Хоч здоровий глузд трохи тьмянів тут, поруч з цим чоловіком у його домівці та обігрітим його тілом ліжком. І може десь глибоко всередині Чонгук і картав себе за таку легковажність та необачність. Але сховав тривоги кудись на задній план, сьогодні йти зовсім не хотілось. Він мав надію, що Техьон не прожене його як тільки прокинеться, а може ще й приготує сніданок і дасть трохи поніжитися в теплі (ця ідея здавалась дуже чи то романтичною, чи просто сімейною та домашньою, від чого на обличчі хлопця з’явилась мила, трохи дурненька посмішка).

Додому йти не хотілось зовсім, ще й, тому що Чонгук не був певен, що це вже цілком безпечно, а бродити по району, як бездомне кошенятко, яким він напевне й був, не надто хотілось, особливо в таку погоду, тому хлопчина просто увесь цей час лежав й спостерігав за хазяїном квартири, чекаючи його пробудження та вердикту. Уві сні той виглядав таким розслабленим та добрим, а риси обличчя стали м’якшими, круглішими й ніжнішими. «Ще красивіший ніж зазвичай» – промайнуло в думках. Неможливо відірвати очей.

Те поглянув на годинник. Майже перша. А тоді знову перевів очі на Чонгука.

– Тобі нічого не буде, якщо пропустиш школу?

– Ні, не хвилюйся. Нічого важливого… та і якщо бути зовсім чесним, то я доволі часто прогулюю. Ти ж не місцевий, тому може це й дивно… Та тут це нормальна практика, особливо в старших класах, тому ніхто особливо на це не зважає, ні школа, ні вчителі, ні батьки, ні влада.

– Погано. – підсумував Техьон. – І чим же ви займаєтесь, якщо не секрет?

– Робота і всяке різне. Освіта тут – розкіш, яку може собі дозволити не кожен. Зрештою, тут це зовсім непотрібно. Якщо звісно плануєш залишитись… краще вливатися в місцевий лад, а школа у цьому мало чим зарадить.

– А ти плануєш?

Чонгук сумно та приречено опустив очі та зітхнув.

Техьону здавалось ніби він потрапив у якийсь інший світ, важко уявити, що буквально у тебе під носом життя може так докорінно відрізнятися від звичного. А вони ж зрештою весь час жили майже  в одному місті. Чонгук зараз би мав напевно готуватися до якихось супер важливих іспитів, турбуватися про майбутній вступ, університет, спеціальність. У звичайному житті… Та тут йому все це не потрібно.

– З чого це ти взяв, що я не місцевий? – Те вирішив трохи розбавити розмову, нагнітати атмосферу зовсім не хотілось.

– Не бачив тебе тут раніше. А тут всі один одного знають. – обличчя Чонгука трохи скривилось, на якусь мить, ніби він був не надто задоволений таким розкладом, але майже одразу замість цього на лиці засяяла мила, добра усмішка, яка вже встигла так сподобатись Те. – Та ти й не схожий. Зовсім. Це комплімент, повір мені.

– Вірю. Що зовсім вже несхожий?

– Аніскілечки.

– Ну що ж. Я старався. – кутики Техьонових губ теж мимоволі піднялись, а потім він раптом спохмурнів і задумливо додав, повторюючи недавні слова хлопця. – А що там про всяке таке… чим ти зазвичай займаєшся?

– Коли була можливість я трохи підпрацьовував на заводі, але зараз там не надто багато роботи. Ти напевно знаєш. А може й ні. Та зрештою зараз вони ледь дихають, тримаються з останніх сил, щоб не зачинитися, а це єдина ниточка, яка тримає ще це місце, рятує від повного занепаду. Не знаю, що буде далі. Є ще всяка брудна роботка на місцевих бандюків, наприклад, але я для цього занадто неповороткий, незграбний і… трохи нетямущий, якщо чесно… загалом це… не моє. Хоча це непоганий шанс, тому що можна працювати й у місті. Але… я пробував, не вийшло. Тому зрештою, доводиться… робити будь-що. Братися за всяке… все, що доведеться.

«…відсмоктувати бридким збоченцям за рамен на заправці» – від цих думок Техьон поморщився.

– У вас вдома зараз бракує грошей, бракує їжі?

– Іноді. Але справа навіть не у цьому. Швидше, просто не люблю… бути там. Мамин хлопець і мама… вони працюють, намагаються, але… іноді вони люблять випити, кажуть це, щоб розслабитися, знаєш. Я не те що їх звинувачую, це нелегко…це все. Життя тут складне. Іноді випивкою це не закінчується, але вони не наркомани, не подумай. Це просто швидше, щоб забутися трохи. Іноді мені й самому цього хочеться. Коли мама вдома то майже завжди все добре, навіть, коли вона п’є чи вживає… то добра до мене і намагається не давати йому зачіпати мене, вона трохи отямилась після того всього, але тепер вона багато працює на заводі й коли її нема, то її хлопець не надто задоволений, що я там тусуюсь весь час, так наче це й не мій дім теж, тому доводиться викручуватись самому… Я не завжди роблю так, як тоді, ну пам’ятаєш… коли ми вперше зустрілися. Це крайній випадок. – розповідаючи це Техьону, Чонгук почувався особливо брудним і огидним, просто жалюгідним. Йому хотілось розридатися та провалитися крізь землю. Від грайливого настрою не залишилось майже нічого. Було соромно. Хотілось піти, щоб залишити ще хоч трохи хороших вражень про себе у голові Те, якщо це можливо. – Іноді я просто краду. Знаю це не краще, але… не засуджуй мене, будь ласка. Я просто намагаюсь вижити у такий спосіб, який лише можу.

Чонгуку також хотілось розповісти, що це крайній випадок ще й тому, що він останній рік-два намагається постійно знаходити якогось співмешканця, щоб не жити вдома. На місяць чи на два, якщо пощастить, а одного разу навіть прожив в одного старого пів року, поки той не помер від серцевого нападу. Так, звучить огидно, так напевно й було, але зрештою той був добрий до Чонгука, дуже добрим, тому не так вже й погано, напевне… Можна було сказати, що це були його хлопці. Він жив у них, займався з ними сексом, тусувався з ними, допоки не набридав або його новоспечений бойфренд не виявлявся цілковитим покидьком чи вони просто не сварились і розставались. Тоді Гук на якийсь час повертався додому, якщо мав таку можливість, але завжди повторював це знову і знову, щоразу. Зовсім не хотілось, щоб Техьон дізнався про них. Він й так напевно не найкращої думки про хлопця, зважаючи на те як вони познайомились і що той йому розповів про себе. Не хотілось, щоб чоловік ще й подумав, що він для Чонгука один із них, що хлопець його просто використовує. Це було зовсім інше… Техьон Чонгуку подобався. Справді подобався.

– Я не засуджую тебе, Чонгукі. – впевнено відповів Техьон, заглянувши малому просто в очі, щоб той точно повірив йому, переконався, що сказане чиста правда. – Я теж не завжди займаюсь… законними речами, якщо бути чесним. Але більше не треба так робити. Гаразд? Краще приходь до мене. Я майже завжди вдома. Я тобі допоможу. Домовились?

– Справді?

– Звісно. Не соромся. Можеш завжди їсти в мене, коли захочеться. І ночувати у мене теж, якщо треба. Просто приходь у гості, коли заманеться. І якщо тобі щось потрібно… то кажи мені. Гаразд? Я допоможу, щоб не трапилось.

– Дякую. Ти дуже добрий, Техьон. – на обличчі Гука промайнула весела усмішка і він додав. – Ти ж не якийсь маніяк чи серійний убивця, правда?

– Ні, малий. На щастя, ні. – чоловік щиро засміявся. – Ти мені просто подобаєшся, Чонгук. Бо ти хороший хлопець. І ти не заслуговуєш на це все.

Чонгук опустив голову, ховаючи її в подушці, а з його очей покотилися гарячі, солоні сльози, залишаючи вологу на тканині. Він не пам’ятає, щоб до нього коли-небудь так добре ставились. Чи дійсно він такий хороший як думає Техьон?

Відтоді Чонгук майже весь час проводив з Техьоном у нього вдома, лиш час від часу зникав на день чи два, пропадав у себе чи деінде, Те точно не знав, малий більше не розповідав про себе. Спочатку він приходив просто в гості, раз чи два в день, щоб поїсти або пересидіти якийсь час, коли бродити надворі було вже надто холодно, а додому йти не хотілось. А потім поступово майже перебрався до нової домівки повністю. Зазвичай, щоб не заважати Те, коли той працював, він тихенько сидів на кухні, у м’якенькому кріслі, закутаний у плед, зі старим ноутбуком, який йому виділив чоловік, переглядав фільми, грав у ігри чи читав комікси.

Як виявилось до школи хлопець не ходив взагалі. Точних причин Техьон так і не зміг довідатися, але найімовірніше його там ображали. Що було для чоловіка не дивно. Чонгук з самого початку видався йому занадто м’яким та чутливим для цього жорстокого місця. Спершу, коли Те ще цього не знав то намагався вигнати малого на уроки бодай час від часу, звертаючи увагу на те, що світ клином не зійшовся на цій місцині та щоб вибратися звідси добре було б мати хоча б елементарну шкільну освіту, але коли одного холодного дня зустрів Гука десь за кілометр від своєї квартири на лавочці, виявилось, що ні в яку школу той не ходив і навіть не збирався, лише швендяв по пів дня бог зна де. Тому Техьон вирішив, що хай вже краще той сидить у нього вдома, в теплі та безпеці, а не вештається по цьому смітнику на холоді годинами.

Ночував Чонгук теж у нього, спочатку лише іноді, але потім, коли упевнився, що Те дійсно не проти, все частіше й частіше. Пізніше Техьон навіть помітив як у його ванній з’явилась ще одна зубна щітка, у шафі чужі речі, а згодом хлопець і зовсім переселився до нього на постійній основі.

– Чонгук, твоя мама знає де ти?

– Я сказав їй, що я залишусь у друга. Хоча скажу чесно, не думаю, що її це вже надто сильно хвилює. Виглядаю я добре, коли повертаюсь, цього достатньо, щоб вона не переймалась. Напевно думає, що я знайшов собі якогось… нового друга. Та це не важливо. Таке вже не вперше, я іноді жив у… друзів.

«…жив у… друзів». Від цих слів Техьон ледь помітно скривився, але встиг вчасно відвернутися. Ображати Чонгука зовсім не хотілось. Навпаки хотілось вірити, що то й справді були друзі хлопця, або принаймні ті, хто добре до нього ставився, але те як той невпевнено й обережно підбирав слово, щоб схарактеризувати своїх співмешканців, викликало деякі підозри й заставляло трохи насторожитись.

Спали вони весь цей час звісно ж теж разом. Зрештою у квартирі Техьона було лише одне ліжко, добре, що хоч двоспальне. Навіть не було ніякого дивана чи чогось схожого, що могло б слугувати за гостьове спальне місце. Зрештою приймати у себе гостей Техьон не планував зовсім, тому коли обирав квартиру не надто переймався такими дрібницями. Щоправда, ковдра теж була одна. Він все думав купити другу для Чонгука, але чи то забував, чи може не так вже сильно вона їм була потрібна. Тому зрештою доводилось тіснитися. Але здається це зовсім не стало для них тягарем чи причиною дискомфорту, особливо для Чонгука. Закінчилось все тим, що той уже зовсім знахабнів, чекав поки Техьон засне першим, доволі міцно, щоб ненароком не розбудити його, а тоді без перешкод ліз в обійми, притискаючись якомога міцніше усім тілом. Вранці виправдовуючи це тим, що так буцімто тепліше, а холоду він страх як не любить, а ще набридливими страшними снами. Але насправді Те не сильно опирався обставинам, які склалися, чим хлопець і користувався з превеликим задоволенням. Та й страшні сни Гуку й справді снилися і то частенько. Щонайменше по кілька разів на тиждень хлопець прокидався посеред ночі у холодному поту, часто, жадібно вдихаючи повітря, ніби от-от задихнеться. Іноді усе те супроводжувалось ще й криками, тому Техьону доводилось лагідно будити його. Тоді чоловік лише міцніше обіймав хлопця, обіцяючи, що тепер усе буде добре і йому більше нічого боятися. Тепер його вже ніхто ніколи не скривдить. Та чи було то правдою…

Чи подобався Техьон Чонгуку? Певно що так. Дуже. Молодшому здавалось, що він закохався по вуха й він справді у це вірив. Переконував себе, що то було кохання з першого погляду. Але от старший мав деякі сумніви щодо тих чистих, невинних новоспечених почуттів до себе. Звісно він не сумнівався, що малий закохався у нього. Це було ясно як день. Проте вважав, що це все лише тому, що він добре ставиться до Гука, а для того це явно те, чого бракувало усе його життя. І користуватися цим дещо підло. А ще лякало, що Чонгук зовсім не вбачав ніякої проблеми у тому, що йому, як потім врешті ледь випитав Те, було шістнадцять, тоді як самому Техьонові вже двадцять вісім. Хоча для старшого це було доволі вагомою причиною для того, щоб з пересторогою приймати залицяння хлопця. Не те щоб він засуджував Чонгука за це, ні, зовсім ні. Чонгука в цій ситуації зрозуміти неймовірно легко. На відмінно від внутрішніх поривань самого Техьона.

Так, він прекрасно знав, що подобається Чонгуку. Як той на нього дивиться, як червоніє, коли їх погляди зустрічаються, як радіє, коли той просто елементарно піклується про нього, переживає, поважає, допомагає. Так ніби то були не базові правила поведінки, а справжні залицяння.

А от чи подобається Чонгук Техьону? Той не зовсім ще розібрався з цим. Чи може не хотів розбиратися, бо боявся того, що з’ясується. Звісно він відчував такі собі теплі почуття до Гука. Тому напевно не  варто брехати, все ж подобався, але можливо не зовсім так, як би Чонгуку цього хотілося. Спершу це було щось схоже на любов до молодшого брата. Але зараз вже… важко бути у чомусь точно впевненим. Але зайвого Те собі точно ніколи не дозволяв, як і не дозволяв нічого такого Чонгуку, від чого той часто трохи ображався, хоч і всіма силами намагався цього не показувати. Так, вони спали разом, спали в обіймах один одного. Обом зрозуміло, що ті обійми важко назвати братерськими чи дружніми, але межі вони точно не переходили.

До Чонгука не завжди всі ставились погано, але його коханці, співмешканці чи як там їх краще назвати, вони точно завжди його хотіли. Тому зараз хлопцеві було трохи страшно. Техьон його не хоче, а значить не любить, навіть ніколи не натякав на щось подібне, йому нічого взяти з хлопця, а це напевно має значити, що і він його скоро кине. Як інакше? Просто Те занадто добрий, хоча й намагається зі всіх сил не показувати цього, і йому стало шкода бідолашного хлопчика від якого тепер і позбутися через свою щиросердність не може.

Одного разу Чонгук прийшов з прогулянки трохи побитий. Бог зна куди й навіщо він ходив. Чи то хлопець його мами знову взявся за своє або ж Гук просто наткнувся на погану компанію. Техьон так і не зміг точно довідатися, всі відповіді хлопця були якісь незв’язні та незрозумілі, але напевно все-таки розчулили Те. Бо інакше як пояснити, як той малий маніпулянт  так обвів його кругом пальця, що отямився вже, коли сидів на підлозі у ванній біля хлопчиська. Той ніжився у гарячій воді, зовсім не намагаючись приховати від Техьона свою наготу, наспівував якусь дуже знайому, трохи тужливу мелодію й не зводив своїх прекрасних очей-блискіток з чоловіка, поки той акуратно промивав його рани й лагідно тер бліде, худорляве тіло мочалкою, особливо ніжно проходячи по синцях. Навряд у Чонгука було на думці спокусити старшого. Зовсім ні. Йому просто подобалось, коли за ним доглядають, приділяють увагу, а ще він не бачив нічого поганого у тому, щоб сидіти перед не дуже знайомою у певному сенсі людиною голяком у ванній. І це вже заставляло серце Техьона недобре стискатися. Чи були ті хто користався цією довірою і наївністю. На жаль він був певен, точно були.

Але сидячи там у ванній поруч з Техьоном, Чонгук почувався ніби в романтичній комедії, ніби його любили, ніби він потрібен. Хоч всередині осідало слизьке та холодне відчуття, що мучило й тривожило, ніби пророцтво, яке не віщувало нічого хорошого.

А ще того дня вперше після переїзду до Те в очах хлопця з’явилось щось схоже на почуття провини, гіркий біль, який на жаль чи на щастя залишився тоді для Техьона непоміченим.

Час від часу під час перегляду фільму Чонгук вмощував свою голову Техьону на коліна, першого раз акуратно, нібито ненароком, перевіряючи боковим зором реакцію чоловіка, а далі все впевненіше, поки це не стало звичним буденним для них ритуалом як і майже щоденний перегляд фільму разом, за чашечкою ароматного гарячого чаю зі смаколиками. Техьона спочатку така близькість дещо напружила, хоч він і намагався не показувати цього, щоб не образити Гука, та що й брехати, самому чоловіку це теж подобалось. І хоча він вперто не признавався собі у цьому, та з часом розслабився і вже десь за кілька днів таких посиденьок ласкаво пропускав чорне, гладеньке волосся Чонгука крізь пальці та легенько масував шкіру голови хлопця, поки той блаженно прикривав очі та видихав гаряче повітря трохи розтуляючи губи, на які в ті моменти Те мимоволі звертав увагу дещо більше та  задивлявся трохи довше ніж потрібно.

– Я тобі подобаюсь? – одного разу запитав Гук. Голос його був тихим та трішки прихриплим. Він лежав у Техьона на колінах, блаженно прикривши очі, готовий задрімати будь-якої миті.

– Так, Чонгук. Звісно ти мені подобаєшся.

Але хлопця така відповідь вочевидь зовсім не влаштовувала. У нього було різке відчуття ніби вони говорили зовсім про різні речі.

– Так, але я маю на увазі… Чи я тобі подобаюсь? Ну розумієш… ти ж розумієш про що я, правда? Типу, у сексуальному плані… – насправді Чонгук хотів сказати у романтичному, але голос в його голові настирливо переконував, що на це навіть не варто сподіватися, не те що згадувати, це не те на що він заслуговує від Техьона… у його горлі наче застряг клубок ниток не даючи хлопцеві промовити те, що справді хотілось.

Техьон важко зітхнув, але не переставав пестити волосся Чонгука, повільно та ніжно розчісуючи його своїми довгими красивими пальцями.

– Я не знаю. – Техьон сказав те, що першим спало на думку, щоб не мовчати, хоча йому дійсно здавалось, що відповідає він доволі чесно. Хотілось якомога швидше змінити тему.

Для нього все це було важко. Лише розмова про секс з неповнолітнім шістнадцятирічним хлопцем здавалась йому до біса неправильною і викликала змішані відчуття.

– Не знаєш чи не хочеш мене, Техьон? Бо якщо не хочеш тоді нащо я тобі? Я не розумію.

Відповідь Техьона дещо ображала хлопця, для нього це й справді означало ні, ні я тебе не хочу, ні сексуально, ні… а зрештою на інше навіть не зазіхай. А оце «ні» для Чонгука одразу дорівнювало «непотрібний». На очі почали навертатися сльози, а у грудях неприємно стискалось. Зазвичай Чонгуку казали, що він гарненький, тому йому було легко підчепити когось, щоб дістати трохи грошей чи затусити з кимось, щоб на кілька днів втекти з дому. Зазвичай він навіть міг обрати когось симпатичнішого, приємнішого, добрішого, з ким буде не так погано, хто б йому подобався. А Техьон йому дійсно подобався, але чоловік був, що тут вже казати, він був зовсім іншим. Чонгук розумів, що вони один одному не підходить, він занадто заплямований, брудний, нечистий для Техьона. Вони наче з інших світів. А таке чоловікові зовсім ні до чого.

Хоча насправді сам Техьон так зовсім не думав. Навпаки Чонгук здавався йому таким невинним, тут у цьому забутому богом місці він виглядав дорогоцінним каменем серед бруду. Янголом, що через жахливий помилковий збіг обставин опинився зовсім не в тому місці, де йому справді належало бути й тепер ніяк не міг звідси втекти.

– Ти думаєш, що можеш бути потрібен лиш для сексу? Ні, Чонгук… це не так. Ті, хто заставив тебе так думати – огидні покидьки. Ти просто дитина. Я ж сказав, ти мені подобаєшся. Що ще тобі потрібно?

На якийсь час між ними запала мовчанка, але Чонгук не вгавав.

– Тоді… тобі взагалі подобаються хлопці?

– Еммм так. Думаю, так. І хлопці теж. – а потім невинно додав, ніби вони вели якусь звичайну легку бесіду, яка ні до чого не зобов’язує, щоб перевести тему. – А тобі?

– Так, Техьон. Мені подобаються хлопці. Я – гей. – відповів Чонгук, хоч чоловік це й так прекрасно знав. Хлопець підняв на Те сердитий погляд, який говорив: «Я не дам тобі змінити тему розмови й не мрій».

–  Круто. Це круто… коли ти…

«…зрозумів, що ти гей?» – так і не закінчив Техьон, він хотів втекти від розмови, акуратно перенаправити її в інше річище, більш безпечне. Але згадавши спогади Чонгука про його дитинство й підлітковий вік зрозумів, що це точно не та комфортна тема, яка їм зараз потрібна, тому навіть зрадів, що хлопчина перебив його.

– Не смій заговорювати  мене… я напевно не достатньо красивий? Так? Мені часто говорили, що я гарненький. Але тим хто це казав було далеко до тебе. А ще я…

– Не мели дурниць, Чонгукі. Ти дуже красивий.

Це було щирою правдою. Техьон й справді так вважав.

– Тоді чому? Я знаю, що я брудний і я не вартий тебе… але якщо… ти просто скажи… я зроблю… все… пробач мені, що я такий…

– У тобі всього достатньо. Ти заслуговуєш, щоб тебе любили таким яким ти є і я… Послухай, ти зовсім не брудний, чуєш? Не смій навіть так думати про себе. Тобі не має за що просити у мене вибачення. Та я… я люблю… люблю тебе, чесно.

– Але не так, як я тебе. Уся справа не в мені, а в тобі, чи не так?

– Чонгукі…

Техьону не хотілось зараз все це знецінювати, ставити під сумнів, говорити, що все, що відчуває Чонгук радше вдячність, прив’язаність, що хлопець знайшов у ньому батьків, яких у нього не було, добрих і дбайливих. Що він травмований хлопчик і Те зовсім не хотілось користуватися цим. Це він вважав себе брудним негідником, коли затримував на Чонгукові погляд дещо довше, коли милувався ним, коли дозволяв собі погладити його спину й живіт в обіймах, зовсім не по дружньому, коли заривався носом у волосся хлопця й коли залишав, на перший погляд, ці невинні, маленькі, ніжні поцілунки на скронях, вилицях, щоках чи кінчику носа. Коли думав про нього… так багато про нього думав.

– Напевно мені краще піти. Ти просто занадто добрий, щоб сказати, щоб я вимітався. Забирався звідси геть. Але так буде краще, для нас обох. Краще піти зараз, поки все не зайшло занадто далеко… бо ти… потім… я не впевнений, що витримаю, коли ти зробиш це сам. Та й навіть якщо ти згоден отак витримувати моє перебування тут, я ж… я ж закохаюсь у тебе ще більше, а ти не зможеш відповісти мені взаємністю, бо для тебе я просто бідний, милий хлопчисько, якого треба порятувати. А я цього не стягну, Техьон. Це вже буде занадто. Мені пора…

Чонгук похапцем піднявся на ноги, швидко витер сльози, щоб не здаватися вже зовсім жалюгідним й побіг до дверей, цілком забувши про залишені тут речі. Не хотілось показувати свою слабкість, але стримуватися він більше не міг. Техьон наздогнав його на півдорозі й міцно притиснувся до хлопця, обіймаючи талію.

– Я хочу, щоб ти залишився. Я не прожену тебе, повір мені. Чому б я мав? Чому б мені хотілось? Чонгукі… Просто давай не будемо поспішати. Добре? Нам же так добре разом, удвох, хіба ні? Прошу не йди. Залишся зі мною… – шепотів старший, притуляючись губами до вуха хлопця..

– Я не хочу йти від тебе, Техьон. Я так люблю тебе. Так люблю. Ти – найкраще, що зі мною траплялось.

Техьон лагідно притулився до волосся Чонгука губами. А той повернувся в обіймах і міцно схопився за талію Те у відповідь, більше не стримуючись, ридаючи в плече. Ніби боявся, що той от-от скаже, що все це просто жарт і вижене зі своєї оселі й свого життя назавжди. Але вони просто залишались стояти…