Останній раз

Вони сиділи за столом, спокійно говорили про нещодавню місію. Всім дісталося — це факт. Хімено досі згадувала бліде, спітніле обличчя Акі, затамувавши подих. Завжди весела, оточена залізобетонним неприступним муром, в той момент вона розгубилася.

Ні. Те, що вона відчувала тоді, було далеким від значення дієслова “розгубитися”. Вона злякалася. Дуже-дуже сильно, разом із цим втративши контроль над своїми емоціями та діями. Адже втративши того, з ким здобула бажане, з ким нарешті закрила пустоти всередині себе, відчуєш значно більше простої розгубленості.

Проте з придихом вона згадувала не тільки те, що трапилося в тому готелі.

В стосунках з Акі вона була близько місяця. Його зізнання в коханні було по-юнацькому простим. Однак Хімено не вважала це недоліком. Її завжди приваблювали сором’язливі хлопці помолодше.

Спочатку їй здавалося, що Акі не з сором’язливих. Категоричний у своєму ставленні до демонів, цілеспрямований, впевнений у собі… З часом, проведеним разом, цей каркас, яким він був оточений ледве не все життя, рухнув у неї на очах, виставивши на світ зовсім не ту людину, яку всі звикли бачити. Його сором’язливість перед тим, щоб показати свою чутливість, зробила його ще привабливішим в її очах, показуючи раніше невидимий шар його особистості.

Під час їх першої близькості, його нерішуча і чутлива сторона проявила себе повною мірою.

“Близькість, — думає вона і закусує внутрішню сторону губи”.

Хімено ніколи не відносила секс до категорії “чогось особливого” і в кохання не вірила. Статеве бажання — природна реакція тіла на взаємодію з ерогенними зонами. Відчуття закоханості — ейфорійна реакція на секрецію, допамін та норепінефрин. Біохімія, не більше. Тому для неї всі вірші й книги про кохання були нічим іншим, як щоденником наркомана, з детальним описом всіх його марафонів.

А потім…

Близькість. 

Хімено ніколи не могла подумати, що секс в її піраміді цінностей стане на один рівень з сакральними посиденьками за філіжанкою кави. Як секс допоможе їй побачити інші сторони характеру людини? Як може посприяти зближенню двох людей, коли, здавалося, ближче немає куди? Все це вона зрозуміла вже в стосунках з Акі.

Вона повернула голову вбік, де сидів Денджі, що старанно намагався запхати в себе додаткову порцію рамену, за яку пообіцяв заплатити Акі. Потім повернулась до самого Акі, що сидів навпроти неї. Він доїдав зі своєї тарілки, не надто зацікавлено слухаючи безглуздя Павер.

У голові закралася одна ідея, за реалізацію якої Акі на неї потім розсердиться. Напевно розсердиться.

Хімено, посміхнувшись своїм думкам, нахилилася під стіл, щоб зняти з правої ноги робоче взуття. Ця дія не могла не привернути увагу Акі, який, трохи нахиливши голову вбік, чекав від неї хоча б декілька слів, здатних відповісти на одне єдине питання: “Що це тільки що було?”.

“Зараз побачиш, — вона грайливо посміхається своїм думкам, викликаючи миттєвий спалах зацікавленості на чоловічому обличчі”.

Вона ще раз огледіла кафе. Павер і Денджі здавалися зайнятими їжею і черговою суперечкою. Чоловік, що мовчки насолоджувався своїм замовленням, спостерігаючи у вікно за прохожими, точно не міг побачити того, що вона збиралася зробити. Власник знаходився на кухні, а інших відвідувачів у забігайлівці крім них не було.

“Ну все. Гаплик тобі, Хаякава”.

Її нога ледве торкнулась чоловічого коліна під столом.

Хімено спостерігала за реакцією Акі, виглядаючи при цьому абсолютно спокійно та індиферентно, себто байдуже.

Здивовано поглянувши на неї, він відсторонився буквально на кілька сантиметрів, щоб схилити голову та заглянути під стіл. На його губах виникла ледь вловима усмішка. Не часте і воістину приємне видовище.

— Хімено, — Акі повернув собі свою байдужість. —  Ти и все ще голодна?

— Ти про що? — всупереч її удаваному здивуванню, ступня впевнено ковзала далі. Оминувши коліно, вона погладжувала внутрішній бік стегна Акі. Відверто, наполегливо. Дивлячись йому просто у вічі. У дусі Хімено.

Він уважно дивився на неї у відповідь. Потім закусив нижню губу і розставив ноги трохи ширше. Це не на жарт здивувало і навіть збентежило її. Не такої реакції очікувала від нього Хімено.

“Не хоче відставати, — хмикає вона”.

Пальцями ніг вона дісталася його чутливого місця, відчувши ремінь і ширинку. Хімено трохи натиснула на місце, де була її ступня. Акі сильніше закусив губу, але не змінився в обличчі.

Не ставши зупинятися, вона натиснула ще трохи, прийнявшись погладжувати пах.

Вгору… вниз… з натиском. Акі напружено мовчав, стиснувши долоню в кулак.

Хімено відчула, як між його ніг стало відчутно твердішати. Переможна посмішка сама з’явилася на її обличчі. Витівка вдалася.

— Не поспішай радіти, — спокійно сказав він і, кинувши погляд на Денджі з Павер, перехопив її ступню під столом.

— А то що? — Хімено відкрито провокувала його, випробовуючи на міцність і, в прямому сенсі цього вислову, намагаючись намацати межі дозволеного.

Акі нічого не відповів, але багатозначним виразом свого обличчя ніби сказав: “А то закину тебе на плече і змушу розбиратися з наслідками”. Відсунувши порожню тарілку вбік і нахилившись до Хімено, пошепки додав:

— Наступного разу я теж буду тебе дражнити. Подивимось, що з цього вийде.

Тільки-но вона хотіла щось додати, як її перебив чоловік, що сидів біля вікна і вже доїдав свою страву:

— Як можна їсти цей рамен? Він вам так подобається?

— Це хто? — спокійно спитала в Денджі Хімено, адже саме до нього звертався незнайомець. Між цим, вона неквапливо прибрала ногу з колін Акі, ще раз торкнувшись його чутливого місця.

— Рамен як рамен, — знизав плечима Денджі, а на її питання навіть не захотів відповідати. Бодай більше, пропустив його повз вуха.

— Людиська мені не наказують! — скрикнула Павер і, вказавши пальцем на незнайомця, продовжила поїдання ще з більшою завзятістю.

— Ви й справді їсте аби що. Вам аби побільше. Треба було змалечку до хорошої їжі привчати, щоб не були такими варварами, коли виростите. Хороша їжа має приносити насолоду, — невимушено продовжував незнайомець.

— А я насолоджуюсь!

— Ходімо звідси, — Акі, вочевидь, ця ситуація не подобалась, хоч зовні він цього ніяк не показував. Він просто смикнув Павер за рукав, щоб та нарешті заспокоїлася, кинувши погляд на Хімено.

— Мій дідусь добре розумівся на їжі. Завжди водив мене у найкращі заклади. Може він і був якудзою, та залишався добрим. Він був справедливим. Можна сказати, необхідне зло. За усе життя вбив лише кількох жінок і дітей. Віддав мені ледь не усі гроші, які заробив. Його усі любили. Він був найкращою людиною Токіо, — відклавши хасі вбік, незнайомець поліз у внутрішню кишеню плаща і дістав із неї фотографію літнього чоловіка. — Денджі, ти теж його любив?

— Якого дідька тобі потрібно? — побачивши фотографію, Денджі вмить змінився в обличчя. Втім, такі різкі перепади настрою були йому характерні й нікого, включно з Хімено, не дивували.

— Ти його знаєш? — спокійно запитав Акі. Хімено разом із ним подивилася на Денджі.

— Кажуть, що демон зброї хоче твоє серце, Денджі, — незнайомець дістав із тієї самої кишені пістолета, вистріливши ним у товариство. Акі встиг зреагувати, штовхнувши стіл вперед. Хімено впала на підлогу, полізла за своєю зброєю, а далі все як в тумані… Отямилася вже тоді, коли повністю віддалася Демону-Примарі з думкою “Акі, не вмирай” і його наляканим обличчям перед очима.

Тгк з ексклюзивними епізодами: https://t.me/zatyshnakhatka