Нова однокласниця

– На сьогодні досить! – сказала замучена, розлючена та втомлена Валентина Петрівна. Годинник пробив 16.00

– О ні! – сказала Стефані. – Я вже запізнююсь на цілих 20 хвилин! Та за цей час я вже б 2 мелодії програла б. – Стеф почала швидко складати ноти та скрипку русявий незнайомець підійшов до Стефані із нотами в руках:

– Не хвилюйся, я теж іду на фортепіано, тому на нас не накричать – його голос був таким лагідним, таким ніжним, що у Стефані виступив рум’янець на щоках. Їй стало настільки соромно, що вона ще дужче почервоніла. Маша і Даша хихотіли, розуміючи в чому справа. Хлопець же усміхнувся.

– Ми пішли – сказала Маша махаючи Стеф рукою.

– Бувайте, – помахала Стеф у відповідь.

– Ну то ходімо? – запитав її хлопець простягнувши руку – Давай допоможу скрипку понести?

– А ну…- замешкалась Стеф – Добре, дякую. – дівчина зняла скрипку з плеча і простягнула незнайомцю.

– Я Назар – простягнув руку хлопець, щоб потиснути руку.

– Дуже приємно, – потисла її Стефані. – А я Стефані.

– Мені теж приємно.

Потиснення руки Назара було просто неймовірне – його велика рука з довгими пальцями потиснула руку Стефані дуже легенько щоб не пошкодити.

– У нас буде нова однокласниця. – сказала Стеф, розбавивши тишину між ними.

– Класно, звідки знаєш? – запитав її Назар.

– Ну це лише моє припущення, бо моя однокласниця казала, що буде.

– А вона хоч норм?

– Ну як сказати, бісяча людина.

– А, ясно, знаю таких у мене сестра така. – усміхнувся хлопець.

Стефані це теж підняло настрій.

– Тук-тук-тук – почулося за дверима.

– Заходьте! – сказала Зоя Пилипівна – вчителька з фортепіано.

– Вибачте за запізнення – почав Назар, розуміючи, що Стефані боїться. – У нас була репетиція з оркестром, розумієте.

В школі всі знали Валентину Петрівну, її характер та минулий провал оркестру, де дві скрипки загубили ноти, а сопілкар взагалі не прийшов.

– Добре, сідайте. – сказала Зоя Пилипівна. – Ось, познайомтесь – наша нова учениця, Софія Ковальчук. – сказала Пилипівна вказавши на місце, де сиділа Софія.

Пронизливим поглядом Софія зустріла Стефані, і з натягнутою усмішкою помахала їй. Побачивши Назара вона і йому помахала, але вже з інтересом.

“Сподобався мабуть” – подумала Стеф, але Назар навіть не глянув на неї.

– Це та про яку ти казала? – прошепотів Назар Стефані на вухо.

– Ага – відповіла йому Стеф.

– Навіть по обличчю видно що вона… той… ну короче мерзка, так тобі наіграно усміхалась.

Стефані усміхнулась, що хоч хтось її розуміє.