(Не)Залежний. Обід

Чонгук сидів між Хосоком і Техьоном, постійно погладжуючи ногу друга. Той боявся альф і просто клякнув, коли їх було багато. А тут їх було багато.

У Чонгука на загривку вставало волосся. І пахнув він загрозливо, щоб показати, що омеги не беззахисні, що є кому за них постояти. Тільки ніхто з присутніх альф, схоже, на його феромони не реагував. Чонгук знітився.

Його брат сидів червоний, наче рак, і просто попивав чай, який купив собі. На гарячі страви всім його грошей не вистачило, тож він собі, Чонгуку, Техьону й Чиміну купив тільки напої. Сказав, що вони вдома добре попоїли.

Тільки Чимін розмовляв. Із Міном Юнгі. Активно жестикулював, підвищував голос, аж підскакував із місця.

– І це абсолютно несправедливо! Я ось найкращий на курсі! Я навіть тхеквондо, маглівським бойовим мистецтвом, займаюся вже п’ять років. Я витривалий, і швидкий, і знаю цілку купу усіляких заклинань, але на стажування в аврорат узяли тільки трьох альф. А їхні бали були гірші за мої. Суттєво! А професор О знаєте, що сказав? – його очі метали іскри. Мін Юнгі слухав омегу з напів лінивою усмішкою.

– Що я омега й вони не можуть наражати мене на небезпеку! Я тут проходжу таку саму програму, як альфи, блядь!..

– Чиміні! – зашипів Хосок, не піднімаючи погляд.

– Ну, професор О завжди був сексистом, – муркнув Сокджин. Він не відводив темного погляду від Чиміна впродовж цілого обіду. Чонгук напружився й кахикнув.

Чимін зиркнув на нього, тоді на Хосока та Юнгі. Його щоки почервоніли, а в очах зблиснули сльози від сорому.

– Пробачте, – пробурмотів він.

– Усе гаразд, кошеня. За що просити пробачення? – Сокджин розтягував губи в лінивій посмішці.

– Він вам не кошеня! – гаркнув Чонгук.

Чонгук Чиміном щиро захоплювався: переживши те, що довелося йому, Чимін був сильніший з усіх, кого тільки Чонгук знав! Але тепер, коли вони опинилися в товаристві цих… королів, він бачив слабкість і страх свого друга. Від того ставало млосно.

Чимін піднявся з-за столу й, попросивши пробачення, швидко попрямував до виходу зі столової. Чонгук кинувся за ним.

Техьон би теж хотів звідси вибратися чимшвидше, але він не міг кинути Хосока.

Тож Хосок встав з-за столу, низько вклонився королям і промовив:

– Пробачте мого нестримного друга: він дуже емоційний і таке ставлення до омег його сердить. Сподіваюся, що ви не дуже гніваєтеся й що обід вам посмакував. Гарного дня вам!

Техьон теж піднявся з-за столу і вклонився. Він ледь стримувався, щоб просто не побігти.

– Дякую за обід, – майже серйозно подякував Кім Сокджин.

– Щиро дякуємо, – промовив, мило, із ямочками посміхаючись, Кім Намджун, а Лі Хосок просто кивнув.

– Твій друг цікавий, – заявив Мін Юнгі. – Приходьте завтра – наша черга вас пригощати.

Лі Хосок підняв запитально брову. Кім Намджун гмикнув здивовано. Кім Сокджин знову засміявся:

– Лицарю сподобався інший омежка, як я бачу.

– Завалися, – посміхнувся Мін Юнгі.

Кім Техьон пройшов до виходу.

А в Чона Хосока заболіло серце: жарт про лицаря й омегу був, звісно, просто жартом, який Хосок навіть не зацінив, але коли і в жарті ти не подобаєшся нікому, це не дуже приємно.