Капелюшник

У темряві спалахнув наконечник саморобного паяльника. Розжарившись до білу, він притулився до блискучої мідної нитки. Та слухняно зігнулася в спіраль і приварилася до синьої плати, піднявши в повітря пахучий серпанок. Через хвилю рука відклала інструмент убік.

Людина заплющила втомлені очі. Від задухи тюремної камери по лобі та голих плечах чоловіка стікали струмки поту. Побоюючись створити замикання, інженер витер обличчя об куртку — один із небагатьох предметів, що залишилися після аварії.

Несподівано десь вдалині пролунав болісний, тваринний крик. Низький рев був дуже схожий на левовий, втім, не виключено, що це був орк. Інженер припускав, що опинився в полоні проклятих культистів, ксеносів Тау або чогось гіршого — темних ельдарів.

Одному Імператору відомо, що діялося на цьому проклятому кораблі.

Чоловік вдивився в стелю камери. Пульсуючи прожилки стін випромінювали червоне тьмяне світло, досить яскраве, щоб можна було розглянути темні пластини над головою. Одна з них була наполовину вкрита насічками. Єдиною постійною річчю в цій дірі, окрім криків, був маршрут патрулюючого робота, який регулярно зупинявся біля його камери — за кожну зупинку ставилося одне насікання.

Якось йому вдалося виловити дрона, потім розбити та розібрати. Добутих деталей та батареї людині вистачило на збирання кустарних інструментів, але з кожним днем заряд енергії, разом із його власними силами, добігав кінця.

Він вірив, що порятунок прийде.

Він сподівався, що на місце нападу негайно надішлють пошукову групу — це могло зайняти кілька днів, навіть тижнів, але Імперіум жорстоко помститься за скоєне.

Але ніхто не приходив.

Ситуація ставала критичною, однак чоловік був упевнений, що зможе тримати себе в руках і хоча б вигадати план втечі. Якийсь час усе було цілком терпимо, доки не з’явився він.

— Привіт, Лірою!

У коридорі застиг силует. Це був низенький, схожий на мавпу, гуманоїд у величезному зеленому капелюсі, вкритий густою рудою шерстю.

— Капелюшник, — не повертаючи голови, буркнув чоловік.

Втягнувши живіт, коротун оборежено протиснувся між ґратами.

— Як справи, друже? — наблизившись до робочого столу, спитав він. — Все ще плануєш втекти?

— Хм-хм, — людина не зводила очей з пластини.

— Молодець! — бадьорим голосом вигукнув рудий. — Це найголовніше, ніколи не здавайся!

— Я не маю вибору… Інакше ти знов почнеш бренчати на своїй штуковині.

— Ні, тільки якщо ТИ не попросиш, — підморгнув карлик.

Лірой захотів було вилаятися, але стримався. Після минулих візитів Капелюшника чоловік намагався не давати приводу для пісень, а приводом могло послужити будь-що, включаючи його невдоволення.

— Мені вже краще, — в’язень похитав головою. — Що тебе привело цього разу?

— Та так, проходив повз, вирішив відвідати свого друга. Ну, і ще поливав кактус у ванній кімнаті.

— Поливав кактус, — чоловік потер спітніли віскі.

— Так-так.

— У ванній.

— Саме так! — кивнув коротун.

Лірой шморгнув носом:

— Дуже цікаво.

Постеливши куртку, чоловік ліг на підлогу. В тиші пролунало протяжне зітхання.

— Я знаю, квітка була б кращою. Звичайно, Домі заслуговує на щось витонченіше, але в неї немає інших рослин, тому це буде гарним початком.

— Імператоре, дай мені сили.

— Кактус не вибагливий і багато знесе, — вів далі карлик. — У Домі характер теж не дуже, але ж ніхто не ідеальний. Як ти вважаєш?

— Мабуть, ні, — чоловік знизав плечима. — От тільки в цьому мороці нічорта не виросте. Краще подаруй їй вогнянку або лавоцвіт, стоятиме замість світильника.

— Це квіти?

— Бур’яни. Вони ростуть у екстремальному середовищі, — Лірой посміхнувся. — Сподіваюся, твоя Домі не боїться опіків, бо ця погань пропалює навіть танкову броню.

Капелюшник задумався, чухаючи щетинисте підборіддя:

— Кажеш, броню палить?

— Авжеж. Натомість і поливати не потрібно. І виглядають цілком гарно.

Настала тиша. Лірой повернув голову, сподіваючись, що карлик зник, але ні — кудлата галюцинація сиділа біля стіни в позі лотоса, бурмочучи щось під ніс.

— Точно! — дзвінко клацнув пальцями. — Я знаю, де їх можна дістати.

— Тоді бажаю успіхів, — чоловік мимоволі позіхнув. — Я допоміг би, але зайнятий однією штукенцією.

— Оу, Дякую! Але не хвилюйся, ми з Сільвією впораємося з будь-яким завданням, особливо якщо це допоможе врятувати цілу Галактику! — коротун з важливим виглядом підніс палець у небо. Через секунду Капелюшник зацікавлено глянув на скупчення дротів та пластин. — А що саме ти робиш?

— Невеличкий сюрприз. Щоправда, мені потрібен стабілізатор напруги та десятка-два енергоосередки, а без них… Без них це просто мотлох.

— Якщо хочеш, я можу дати тобі усі деталі.

— Дякую, — позіхнувши ще раз, інженер відвернувся до стіни. — Залиш їх у уху-ху-кутку, а Домі передай від мене полум’яне вітання.

— О-о-обов’язково! — радісно відповів рудий. — Не сумуй, Лірою, все буде добре. Ще побачимось!

— Сподіваюсь, що ні…

Він не знав причини появи Капелюшника. Можливо, виною тому було божевілля або результат пси-випромінювання, а може звичайна втома. Можливо, це був жорстокий жарт ельдарів, які хотіли бачити, як людина помалу втрачає глузд. У будь-якому разі, Лірой надто втомився, щоб думати про це.

Отже, заплющивши очі, людина повільно поринула в сон.