Завдання

“Це було значно легше ніж я думав. Варто було лише побажати вийти”.
– Що ж я тепер маю робити? Підказка від старого дідугана мені показала напрямок, але застосовувати його я не хочу. – “Давно я такої безвихідної ситуації не зустрічав. Відчуваю що треба випити. Ось це так відчай у мене.”
Ідея про випивку мене трохи пробудила, тому вирішив що втрачати вже і нічого було. Швидко одягнувшись, я спустився на перший поверх постоялого двору.
__________________________________________________________
Оскільки був ранок, вирішив поїсти рисову кашу, вона була легка, та й мій апетит зник на кілька днів, тому вона була найкращим рішенням.
Місць було небагато, але знайшов вільний столик біля вікна, зручно сівши я почав чекати на свою кашу.
“Чорт, треба було ще чай замовити. Гаразд зараз, офіціант підійде і попрошу ще чаю.”
Пройшла ніч, і на небі світило сонце, але тепла від променів я не відчував.
– Я й справді скучаю, а ти вирішив втекти. – слова були сказані пошепки, та здалося, що їх хтось почув. Я знав хто це, та не насмілився і далі про це думати, якщо він хоче ховатися, значить буду квачем скільки потрібно.
– Пане ваша каша. Вам щось ще потрібно? – спитав спокійно офіціант, що є дивним у світі людей.
– Так, можна мені зелений чай. Ах і ще можна мені в час мавпи* принести, вино у кімнату. – зранку випивати я не буду, але цей час саме підходить.
– Гаразд, якісь закуски вам будуть потрібні?
– Ні, тільки вино десь три бутлі. – легко п’яніти в цьому тілі й так не зможу, має бути достатньо.
– Звичайно, смачного вам. – посміхнувся офіціант, і відійшов від мене.
“Ну що ж, якщо не буду їсти, то сильно пошкодую, тому варто підкріпитися.”
Каша була надто в’язкою, і солодкою. “Як же ж хочеться каші Бінхе. Він справді так смачно готує. Нікого кращого не зустрічав і не зустріну.”
Доїдати її бажання не було, відклавши її, я перейшов до чаю. Він також був не дуже. Він гірчив і зовсім не приносив задоволення від смаку.
Зрозумівши, що з цього нічого не вийде, вставши з-за столу, я заплатив та вирішив прогулятися.
____________________________________________________
На вулиці й справді було тепло, був легкий вітер, який освіжав.
Місто вночі побачити не міг, але воно є великим та переповненим. Вулиці чисті та голосні. Поживши на вершині Цін Дзін, легко відвикаєш від шуму. Він навіть трохи оживляє.
Точної цілі куди йти я не мав, тому просто гуляв, але краєм ока я побачив цікаву крамничку. Зайнятися і так не було чим, тому зайти в неї мені не нашкодить.
____________________________________________________
Асортимент крамниці був цікавий, дуже навіть. З Бінхе я вже довго і ми встигли багато чого попробувати, але це все переходить рамки їхніх експериментів.
“Так багато секс-іграшок, я не бачив ні в попередньому, ні в цьому житті. Якщо я скоро зустрінуся з ним, то це означає що треба буде довго готувати? О ні, я за цей процес кінчу з два рази. Може купити собі щось?”
Як тільки подумав про це, від системи прийшло сповіщення:
{Вітаємо гравця. Наші неполадки виправлені, і ми можемо знову надавати вам завдання.
1. Прикупіть інвентарю для зустрічі із головним героєм
2. “Підготуйтеся” також до зустрічі
3. Напийтеся до безпам’яті}
“Що за чортівня. Чому так раптово прийшло завдання. Хах, і за що це, та все ж я зустрінуся з улюбленим учнем, і ми поговоримо”
– А, яке буде покарання? – проговорив це пошепки, щоб мене не почули.
{Гравцю. Покарання полягає в тому, що з головним героєм ви не зустрінетеся ще місяць.}
“ЩО? МІСЯЦЬ? Я до цього не готовий, якщо це станеться він не відлипатиме від мене. Я цього не переживу.”
– Гаразд, але іграшки я сам куплю. – це також було сказано пошепки.