Ефект собаки Павлова

День видався надзвичайно важким. Все почалося ще вранці із замкненого туалету, через що всій чоловічій частині школи довелося товпитися біля жіночого. Після гучні діти. Адам напрочуд добре міг впоратися з цими маленькими втіленнями зла, але навіть вони змогли довести його до крику. Під кінець робочого дня директриса завантажила його зайвою роботою, звичайно за переробку йому покладалася прибавка до премії, але з огляду на попередні події дня моральний стан Адама був нікчемним.

Сидячи в учительській і фонтануючи розпачом, він заповнював нікому непотрібні папери, проклинаючи на всі лади трекляту бюрократію.

Скільки він тут? Годину?

Погляд упав на стос документів, який нібито й не зменшився попри виконану роботу. З грудей вирвалося приречене зітхання і Адам повернувся до писанини.

Годинник мірно відстукував секунди часу, вводячи своїм мірним цоканням в транс. Адам ніби перестав усвідомлювати дійсність і на автоматі заповнював папери.

Звук дверей, що відкриваються, вибив свідомість з медитативного стану змусивши Адама здригнутися. Він різко повернувся до дверей бажаючи побачити гостя, що наважився порушити його спокій.

– Дико перепрошую. Я не хотів вас налякати.

Зайшовши, чоловік підняв руки в захисному жесті, і з усмішкою як на губах так і в очах, подивився на працюючого колегу

– Вам нема за що вибачатися, пане Каспер.

Втомлено промовив Адам, повертаючись до своєї роботи. Каспер стурбовано оглянув колегу і, знявши верхній одяг, підійшов до Адама.

– У вас все добре? Виглядаєте не дуже.

Каспер сів навпроти Адама і схрестивши руки в замок, почав чекати на відповідь. Адам невдоволено глянув на чоловіка і знову уткнувся в папери, він сподівався, що його натяку буде достатньо, щоб Каспер перестав його турбувати, тільки він недооцінював терпіння чоловіка.

Каспер сидів як кам’яна статуя, не рухаючись і здається навіть не блимаючи, пропалюючи тим самим дірку у лобі Адама своїм поглядом. Раніше медитативне цокання годинника перетворилося на прилад тортури, який повільно відраховував секунди до його страти.

Терпіння Адама вистачило ненадовго, він відклав ручку і потер багатостраждальне чоло.

– Хіба вас так сильно хвилює мій стан? Хочете допомогти заповнити ці папери?

Каспер усміхнувся і похитав головою

– Як мінімум, це чиста формальність, поцікавитись станом здоров’я колеги по роботі, як максимум мене справді непокоїть стан моїх знайомих. Мені, знаєте, не хотілося що б ви втратили свідомість від переробок. Наприклад, у Японії це справжня проблема! Багато людей через постійну роботу, втомлюються, втрачають свідомість, або навіть можуть помирати прямо на роботі! У цього явища є навіть своя офіційна назва, начебто…

Адам активно замахав руками у спробі зупинитися Каспера.

– Я дуже вдячний вам, за вашу міні лекцію, але не думаю, що ваші слова допоможуть мені швидше заповнити папери, пане Каспер

Адам втомлено посміхнувся колегі, і думаючи, що на цьому розмова закінчена, повернувся до роботи. Каспер ще кілька секунд дивився за працюючим Адамом, після чого почав збирати речі до уроку. Зібравши все потрібне, він сказав.

– Знаєте, багато досліджень доводять, що шоколад дуже допомагає роботі мозку, та й до того ж піднімає настрій.

Каспер підійшов до Адама, протигаючи йому відкриту упаковку чорного шоколаду.

“Дорогий”

Подумав Адам, впізнаючись бренд солодощі, після чого похитав головою.

– Дякую за пропозицію, але я не любитель чорного шоколаду. Для мене він надто гіркий, тому відмовлюся від вашої пропозиції.

Адам знову повернувся до роботи. Каспер здивовано підняв брови, після чого кивнув собі і попрощавшись з колегою пішов на урок.

Як тільки двері зачинилися, Адам тяжко зітхнув і сперся на стілець. З-за Каспера, захотілося чогось солодкого, але єдине солодке що було в кімнаті, це чай із цукром.

Адам підвівся з стільця і ​​взявши чайник, пішов до раковини, занурюючись разом з цим у свої міркування. Будь-яка зустріч із Каспером, важко давалася Адаму. Складно було не почати порівнювати себе з цим чоловіком, адже завжди здавалося що той у всьому кращий за нього.

Він – невисокий чоловік середнього віку, з очевидним животом захованим під неохайним одягом. Він – дивна зачіска, прилизане короткого волосся, із щетиною і раною на щоці через неакуратне гоління. Він – нерівний ніс, каламутні очі, в’яла шкіра і просто невдоволений вигляд.

І він – високий, все ще повний, але підтягнутий, з очевидними м’язами, захованими за светрами. Він – акуратний, дорогий одяг і прекрасне почуття стилю. Він – чисто поголене обличчя, прекрасна зачіска та постійна посмішка. Він – веселий, свіжий, радісний, ніби з сонця впав. Він краще. У всьому краще. Починаючи від роботи з учнями та закінчуючи стосунками з колегами. Починаючи від манер та закінчуючи вибором одягу. Починаючи від вибору їжі та закінчуючи своїми звичками. Починаючи…

Чайник клацнув викидаючи Адама з роздумів. Він залив окріп у кухоль і з димним напоєм повернувся до роботи.

….

Новий день, нові звершення.

Адам не пам’ятав, як він повернувся додому, або прийшов на роботу. Відсутність належного сну зливали всі дні в одне суцільне пекло. Єдине що тішило, так це те, що сьогодні всього два уроки. Усіх дітей вели на якийсь захід. Адамові так само пропонували піти, але зараз він більше нагадував сонну муху ніж людину, тож відповів відмовою.

Знайомі набридлі двері вчительської легко піддалися натиску і вільно пустила Адама всередину. Несподіване почуття дивного дежавю відвідало його побачивши працюючого Каспера, який заповнював стос паперів.

Він привітався і, знявши верхній одяг, став готуватися до уроків.

– Ви підете? – Запитав Каспер відволікаючись від своєї роботи.

– Що? – Адам незрозуміло подивився на колегу, після чого згадавши про захід відповів- А. Ні, звичайно. Ви мене бачили? Моїм виглядом зараз лише лякати людей можна.

– Не будьте такі самокритичні. – Каспер встав і підійшов до Адама – У вас все добре? Ви виглядаєте не дуже.

Відчувши ще одне почуття дежавю, Адам повернувся до колеги, щоб сказати, що все добре, але різке наближення Каспера змусило його здригнутися.

– Звичайно не настільки, щоб лякати людей, але ви виглядаєте втомленим.

Чоловік простягнув відкриту упаковку шоколаду з очікуванням дивлячись на Адама.

– Сподіваюся проти молочного шоколаду, ви нічого не маєте?

Адам здивовано розплющив очі. У голові роїлося багато запитань, але він вирішив поки що залишити їх при собі.

– На жаль, не проти. Дякую.

Адам усміхнувся і взяв шматочок шоколаду і негайно поклав його до рота. Очі самі по собі зажмурилися від задоволення. Шоколад виправдовував свою ціну. Заповітна насолода просто танула в роті залишаючи по собі приємний післясмак. Адам готовий був застогнав від насолоди. Він облизнув пальці, на яких залишався шоколад і з подякою подивився на Каспера. Той задоволено посміхнувся і сховав упакування у свою сумку, тим самим викликав легкий подих Адама. Він сумним поглядом провів дорогу упаковку, дорогого шоколаду і, зітхнувши, повернувся до зборів.

Каспер загадково хмикнув і повернувся до своєї роботи, залишаючи розчарованого Адама.

….

– Ви знущаєтеся?

Адам обурено дивився на протягнутий, молочний шоколад. Знов це почуття дежавю і знову ця посмішка.

– Чому ви так вирішили?

Каспер підняв брову у питанні.

– Ви спеціально?

Адам глянув на шоколад, потім на Каспера, чим викликав тихий сміх чоловіка.

– Не подумайте, що я над вами знущаюся. Зовсім ні. Просто після недавнього свята мені подарували так багато солодощів, що я напевно в житті стільки не з’їм, ось і ділюся з усіма своїми знайомими.

І усмішка. Адам подякував Богові за те, що він не може червоніти, бо інакше згорів би з сорому прямо на місці.

“Як я взагалі міг подумати що він спеціально для мене купує?!”

Адам винувато опустив погляд.

– Перепрошую, я подумав зовсім не про те.

– А про що?

Каспер різко наблизився до колеги, змусивши того відсахнутися. Адам розумів що від нього не відстануть, поки він щось не скаже, тому ляпнув перше, що потрапило на язик.

– Ну … що ви проводите .. експеримент?

Адам невпевнено глянув на Каспера, отримуючи запитальний погляд.

– Просто ви мені вже втретє поспіль пропонуєте шоколад, тож я подумав… Ну, ви вже зрозуміли.

Незграбна тиша між чоловіками була порушена сміхом Каспера.

– Не знаю як, але ви мене розкусили. Частково так і є. Я натрапив на одне дуже цікаве дослідження, і мені дуже захотілося перевірити його насправді.

Адам здивовано глянув на колегу. Він не розумів як міг вгадати з відповіддю, але все одно був радий, що його прийняли. Каспер залишив шматочок шоколаду на столі, і попрощавшись пішов проводити урок.

Після зустрічі з Каспером, Адам у розмові з іншими вчителями ненароком питав про шоколад, і всі як на підбір твердили схожі відповіді. Каспер справді всіх пригощав святковим шоколадом. Ці відповіді мали розслабити Адама, але чомусь вони завдавали біль, що віддавалася поколюванням у грудях.

….

– Пане Каспер, нарешті задовольните мій інтерес. Що за експеримент ви проводите?

Адам проковтнув шоколад і з питанням подивився на працюючого колегу. Каспер знову посміхнувся.

– Це секрет, але не хвилюйтеся, я обов’язково розповім вам його результати.

Адам з сумом зітхнув. Звичайно було дико цікаво, що за експеримент ставив його колега, але раз Каспер сказав що розповість, значить він це зробить.

– І як довго цей експеримент триватиме?

Каспер глянув на Адама і трохи опустив погляд, після чого відповів.

– Дивлячись як, але мінімум через місяць мають бути перші результати.

На цих словах Адам припинив розпитування. Так, цікаво, але робота була важливішою.

….

Адам сам не помітив, як зустрічі з Каспером стали буденністю. Їхні розмови не переходили за межі тем про роботу чи якихось новин про погоду. Тим не менш, Адам тільки через кілька тижнів зрозумів, що Каспер кожен будній день був у школі, навіть коли він не працював. У голову Адама закрадалася підозрілі і навіть консперологічні думки, але він з моменту відкидав, вважаючи свою особистість не настільки важливою персоною.

Не тільки зустрічі стали повсякденністю, а й протягнутий дорогий шоколад із завсікденною усмішкою. Звичайно Адам завжди був радий частування, але його було замало. Каспер завжди давав маленький шматочок дорогої солодощі, після чого ховав його в свою сумку. Адамові навіть бачилася якась награність у цій дії, ніби Каспер спеціально його дражнив. Подібні думки не затримувалися надовго в голові, Адам намагався їх позбутися відразу ж як тільки вони з’являлися щоб не тішити свої потаємні бажання, хоч якоюсь надією.

Проте з кожною зустріччю Адам розумів, що йому мало шоколаду. Десерт залишав приємний післясмак, на відміну від дешевших аналогів, але це ж післясмак дуже сильно дратувало рецептори Адама, викликаючи бажання чогось більшого. Якоїсь миті йому навіть хотілося обуритися щодо цього. Мовляв “якщо в тебе так багато непотрібного шоколаду, може ти відразу даси всю плитку, а не маленькі шматочки?!”. На жаль чи на щастя, думки залишалися думками. Адам був дуже добре вихований щоб пред’являти людині, яка з ним щодня ділитися чимось таким дорогим і смачним.

….

– І як ваш експеримент? Чи результати поки що не має?

Запитав Адам Каспера через місяць після оголошення про експеримент. Не відволікаючись від роботи в ноутбуці, він вже звично взяв шматочок протягнутого шоколаду і поклав у рот насолоджуючись чудовим смаком та смаком.

Каспер усміхнувся і з явно чутним задоволенням у голосі, сказав

– Успішно просувається! Але я хотів би почекати ще зовсім небагато щоб переконатися в тому, що ефект експерименту досить сильно закріпився.

Цікавість новою, ще більшою хвилею захлеснула свідомість Адама. Він не міг працювати, поки всі його думки були зайняті таємничим експериментом його загадкового колеги.

Рухаючий диким інтересом, Адам повернувся до Каспера щоб почати допит, але побачивши усміхнене обличчя колеги, весь запал запал.

– Ви хотіли щось запитати?

– Ем … – Адам почухав шрам на щоці – Скільки працюю з вами, а шоколад у вас все не закінчується.

Каспер хмикнув

– У мене багато рідні, яка з радістю зливає мені всі солодощі, незважаючи на те, що я розлюбив солодке ще в інституті.

На підняту брову Каспер продовжив.

– У дитинстві я був диким ласуном, і мені дуже не подобалося що солодке мені давали рідко. Як тільки я почав заробляти, то одразу купив собі багато цукерок, шоколадок тощо. Приблизно на той час моя пристрасть до солодкого і вщухла, а сім’я не чує моїх слів і все ще думає, що я щодня їм шоколад.

Адам усміхнувся і повернувся на роботу. Йому було приємно, що Каспер, людина, яка мало що говорить про свої смаки, розповіла йому подібну історію.

….

Непомітно для самого себе, Адам з якоюсь щенячою радістю чекав на робочі дні. Чи робота йому так сподобалося, або щоденне харчування солодким. Побачивши Каспера на обличчя сама по собі лізла посмішка, а рука сама по собі тяглася за щоденним частуванням.

Був момент, коли терпіння Адама закінчилося. Йому набридло що Каспер дражнить його маленькими часточками шоколаду, тому він купив у магазині цілу плитку точно такого ж десерту. Ось тільки радості від нього не отримав. Начебто шоколад той самий. Та сама марка, той самий бренд, але смак… Начебто той самий, але чогось не вистачало. Адам таким не доїв ту плитку. Залишив до кращих часів.

….

Адам потер очі й мимоволі глянув на календар. Вже завтра мав розпочатися другий місяць дивного експерименту Каспера. Чоловік продовжував мовчати як партизанів про результати, але на всі питання про нього відповідав що все йде чи не краще, ніж він очікував. Адам вірив словам Каспера. Не тільки тому, що Каспер був чесною людиною, але й тому, що чоловік з кожним разом усміхався все яскравіше і яскравіше, коли дивився як колега приймає його частування.

“І все-таки, навіщо йому це?”

Адам не дуже розумів мети Каспера. Звичайно цей чоловік любив робити дивні речі, за це його діти і люблять, але що якийсь експеримент, до того ж такий дивний і тривалий. Адам не дуже цікавився тим, що робить Каспер. Цікавість його відвідувала лише під час зустрічі з цим чоловіком, у решту часу він навіть про це не замислювався. На відміну від цього моменту.

Адам обернувся до комп’ютера, замислюючись. Як ввести запит, щоб йому нормально відповіли? Адже він навіть не знає умов дивного досвіду. Хоча в голову тільки лізли думки про те, що Каспер усіх годує своїм шоколадом.

Адам негайно вбив у пошуковик таке питання: ” Що буде якщо годувати людину щодня шоколадом?”. На що отримало безліч статей про погане/добре самопочуття людини та інших текстів про здоров’я. Але це було не те.

“Але діти з ним не щодня зустрічаються”

Адам швидко змінив питання: ” Що буде якщо щоразу при зустрічі годувати людину його улюбленою насолодою?”. Цього разу пошуковик був точнішим. Ось тільки статті, що вискочили, трохи лякали своїми назвами на кшталт: “приворожити чоловіка за допомогою шоколаду” або “Як звести з розуму людину”. Щось усередині Адама напружилося. Найбільше під його запит підходила стаття з назвою ” 10 способів приручити людину”. Він з побоюванням покликав на посилання і уважно вчитався в текст.

” … 5. Одним з найцікавіших способів по прирученню людини є метод під назвою “Ефект собаки Павлова”. адже результат вашої праці буде зовсім не швидким, але вірним.

Зробіть так що б у людини проводився неусвідомлений сигнал у мозок при якомусь звуку або дії якої у нього викличе певні реакції. Наприклад, при клацанні пропонуйте йому цукерку. Таким чином через якийсь час у людини виробиться реакція на клацання, і навіть якщо ви не дасте їй цукерку, вона все одно виходитиме слиною…”

У статті наводилося ще безліч прикладів, але Адам не читав їх. Він швидко знайшов позначення “Ефект собаки Павлова” внутрішні жахаясь

Адам не розумів і сподівався на те, що помилився з позначенням, але все говорило про протилежне. Каспер навіщось вирішив приручити до себе чи не всю школу, годуючи її шоколадом.

“Але ж він завжди добре ладнав з дітьми та колегами. То навіщо їх приручати?”

Адам метався в думках, намагаючись зрозуміти мотивацію чоловіка, і не помітив як об’єкт його дум уже зайшов до кабінету.

Каспер здивовано глянув на Адама, який порожнім ґанджом дивився в стіл. Чоловік підняв брову і трохи кашлянув, сподіваючись привернути увагу колеги, але той так сильно поринув у свої думки, що не помічав нічого і нікого навколо. Каспер зняв одяг та підійшов зі спини до Адама.

– Доброго дня.

З усмішкою промовив він, на що Адам лише простягнув руку чим викликав широку і страшенно задоволену посмішку Каспера. Він трохи почекав, після чого спитав.

– Вам зручно?

Адам здригнувся і з переляком подивився на Каспера, чим викликав подив у останнього.

“Що трапилося поки мене не було?”

Каспер підняв брову, уважно спостерігаючи за колегою. Адам здивовано і трохи злякано глянув на свою простягнуту руку, опустивши вінну, знову глянув на колегу, відчуваючи дивну в’язкість у роті і невиправдану радість від його вигляду.

Каспер глянув у монітор, помічаючи запит Адама. “Що таке ефект собаки Павлова?”

“Зрозумів все-таки”

Посмішка трохи померкла, але не зникла повністю. Каспер очікував від Адама будь-яких дій. Але незважаючи на це, неусвідомлена реакція колеги його радувала.

– Пане Каспер, що за експеримент ви проводите? – із затримкою запитав Адам дивлячись на колегу знизу вгору.

– Хіба ви вже не здогадалися? Навіщо питати?

– Але навіщо це вам? – Адам встав з крісла з обуренням дивлячись на Каспера – У вас просто прекрасні стосунки з людьми. Навіщо на них проводити таке?

Адам показав на монітор чекаючи від Каспера відповіді. Чоловік здивовано глянув на Адама, після чого голосно засміявся.

– Ви..ви

Каспер закашляв, намагаючись сказати хоч слова, але нові напади сміху не давали йому видавити і звуку. Адам спочатку здивувався, а потім по-дитячому скривджено сів на стілець і відвернувся. Якби він міг, то вже давно б почервонів від сорому через те, що відбувається.

А Каспер усе сміявся. Сміявся через недогадливість і висновки однієї людини. Ще більше його смішила поведінка Адама на його сміх.

– П-п-пробачте.

Задихаючись, сказав чоловік. Він випростався і зробивши кілька глибоких вдихів, заспокоївся.

– Ух … Вибачте, я не хотів вас образити своєю поведінкою.

Каспер повернув Адама до себе і посміхнувся.

– Ви були абсолютно праві, коли сказали який експеримент я проводжу, але ви помилилися з піддослідним. Це не були учні чи хтось із колективу. Ні. То були ви.

І знову усмішка. Адам здивовано розплющив очі, не розуміючи, що має на увазі Каспер. Навіщо йому проводити подібне до нього? Що й запитав Адам

– Навіщо?

Каспер ненадовго задумався, наче на щось наважуючись, після чого відповів.

– Ви мені подобаєтеся

Адам завмер дивлячись у вічі Касперу. Сенс його слів повільно доходив до свідомості Адама, змушуючи того в шоці відкрити рота.

– Чому?

Питання саме по собі злетіло з губ, але Каспер його чекав

– Є багато причин, чому. Ви точно хочете знати їх?

– Ні! Не зараз

Адам зніяковіло опустив погляд у підлогу, скидаючи руки в захисті. Каспер доволі зажмурився.

– Але було одне, але… – продовжив чоловік – ви мене лякалися. Я давно помітив що будь-яка зустріч зі мною давалися вам важко, тому вирішив хоч як це виправити, хоч і таким своєрідним способом.

Каспер замовк очікування реакції. Адам не знав що робити. Серце шаленого билося в грудях, а мозок намагався дати хоч якусь відповідь на те, що відбувалося, але було те, що Адам не міг заперечувати. А саме – радість. Дивна щемна радість у грудях, що з’явилася після визнання колеги. Адам насилу подивився на Каспера.

– Думаю …. ваші почуття до мене … взаємні.

Адам знову відвернувся, боячись почути і побачити Каспера, який зі сміхом повідомить про якийсь розіграш над ним. Але натомість його різко обійняли. Адам незрозуміло подивився на Каспера, який зі щасливою усмішкою притискав його до себе.

– Якщо доля так успішно повернула для нас обох, то як щодо прогулянки на вихідних?

Адам усміхнувся і відповів тихо.

– Раз доля так вдало повернула, то вперше я хотів би нарешті отримати цілу плитку вашого шоколаду, а не шматочок.

Каспер усміхнувся і лише міцно обійняв Адама.

– Для тебе скільки завгодно.