Королівське бюро. Розділ 2: Ділова зустріч

Нік прокинувся у дуже світлій кімнаті. Після того, як його очі припинили сльозитися, він збагнув, що знаходиться тут не один.

– Де я? – хриплим голосом запитав він.

– У лікарні.

– Добре, що не у штабі Безликих.

Він почув кроки, потім до його ліжка підійшов директор Королівського бюро Ерік Мартін. До вух Ніка донеслося зітхання з ноткою безнадійності.

– Перше, що я сьогодні почув — це те, що ти лежиш у лікарні з переохолодженням, друге — що мій син знепритомнів на занятті з репетитором. Так що раджу тобі без зайвих слів розповісти мені яку ти витівку вчора утнув, – після довгої паузи заговорив Ерік Мартін.

– Поганий ранок? О, так, розумію, – розглядаючи катетер на руці, промовив Ніколас.

Директор знову відійшов від ліжка, та став спиною до вікна.

– Розкажи мені, що сталося.

– Я зараз почуваюся, м’яко кажучи, не дуже. Може ти запитаєш, що сталося у Джонса? Чи, наприклад, у Тео, він, напевне, повинен уже це зна…

Шелдон замовк, спрямувавши приголомшений погляд у стелю. Його сповнило дивне відчуття. Пізніше, коли Нік буде думати про це, він зрозуміє, що це було відчуття жалю. Заборонене для нього відчуття жалю до себе.

– Він… поранений? – обережно запитав Ерік.

Нік промовчав. Він мав такий вигляд, наче вчений, який намагається розв’язати складну задачу. Шелдон мовчав кілька хвилин. Ерік Мартін, здається, зрозумів — сталося щось жахливе для Ніка. Він вже не сподівався почути від нього щось, проте Нік промовив:

– Може навіть краще, що він помер.

– Помер? Господи, та що там сталося! – вигукнув директор.

– Він виявився зрадником, – ледь чутно сказав Нік.

– То це він втягнув тебе в це?

Двері палати відчинилися, увійшов чоловік у білому медицинському халаті та накрохмаленій шапочці. Він окинув всіх присутніх суворим поглядом. Побачивши короля, він вклонився та поспішив привітатися:

– Доброго ранку, Ваша Величносте. Сподіваюся, ви тут не нервуєте мого пацієнта? – суворий вираз обличчя лікаря враз замінила широка посмішка.

– Ні, лікарю. До речі, мені потрібно буде з вами поговорити, – сказав Ерік Мартін, попрямувавши до дверей.

– Добре, Ваша Величносте. Я зайду до вас коли в мене буде обідня перерва. Для вас так буде зручно?

– Так. Буду чекати.

Близько пополудні він з’явився коло воріт, що ведуть до будинку Джонсів. Адам Джонс зовсім недавно заселився тут зі своїм коханцем. Цей маєток дістався йому у спадок від дядька. Та Ерік Мартін був переконаний, що це брехня. В жодному архіві не було інформації про існування дядька Адама Джонса.

Шум позаду перервав потік думок короля. За десять кроків від нього стояв його тимчасовий охоронець Домінік Бакстер.

– Ваша Величносте, ви нікому не повідомили куди ви пішли… і я подумав, що… з вами могло щось трапитись, – затинаючись заговорив він.

– Але це не значить, що ти повинен був йти за мною. Тут мені ніхто не заподіє шкоди.

– Вибачте, Ваша Величносте, але в контракті сказано, що потрібно завжди бути десь поблизу від вас, та захищати ваше життя ціною свого, – Домінік ніяково затупцяв на місці.

Ерік Мартін роздратовано закотив очі.

– Ти кому-небудь казав де я зараз?

– Ні, – спантеличено мовив охоронець.

– Добре. А тепер можеш повертатися назад.

– Але… Це ж Джонси…

Мартін вже не приховував свого невдоволення.

– Молодець, Бакстер. Ти чудово вивчив контракт, але мені нíчого боятися людини яка не зможе мене зачаклувати. І тритон теж для мене не становить загрози.

– Загроза?

Ерік Мартін спочатку почув, як зарипів сніг, потім помітив, як до них наближається людина з ніг до голови закутана в теплий одяг.

– Оце ви сказали, Ваше Величносте! Тут вам нічого не загрожує.

Чоловік стягнув шарф з обличчя. Тепер Мартін впізнав тритона.

– Добридень, Пане Реймонде. Чи можу я поговорити з Паном Джонсом?

– Так. Ходімо. Адам зайшов у будинок зовсім недавно. Якраз перед вашим приходом.

Тритон махнув прибулим рукою у пуховику і перевальцем попрямував у бік маєтку.

– Як ця капустина може ще ходити? – тихо сказав Бакстер, нахилившись до Еріка Мартіна.

Той, відмахнувшись від нього, пішов вслід за Реймондом.

Маєток зустрів гостей похмурою прохолодою. Ерік Мартін помітив колишню розкіш передпокою. Але господар помешкання, напевне, вирішив прибрати дорогі меблі, і наповнити кімнату більш простим оздобленням. Реймонд поспішно зняв свій численний верхній одяг, та взяв пальто у короля.

– Покоївки б тут не завадили, Пане Джонс, – зауважив Мартін.

– Не зважайте, Ваша Величносте, мені не важко, – посміхнувся тритон.

Охоронець чомусь забажав залишитися одягненим в зимову уніформу. Далі Реймонд провів гостей через просторий передпокій до широких сходів. Ерік Мартін подумки зауважив, що він досить помітно шкутильгає.

Піднявшись по сходах, гості нарешті відчули тепло. Другий поверх виглядав більш привітним. Певно, тут знаходилися частіше, ніж на першому.

– Адаме, де ти є? До тебе гості, – гукнув Рей, відчинивши одні з численних дверей на цьому поверсі.

Він запросив короля та охоронця до кабінету, та спрямував погляд на невеликі двері між стелажами з книгами. Дверцята відчинилися, і звідти визирнув Джонс. Його очі розширилися від здивування, коли він побачив короля.

– Вибач, що так несподівано, але я не хотів змушувати чекати Вашу Величність.

– Все добре, заходьте будь ласка, – промовив Джонс кинувши презирливий погляд на Бакстера, який з неприхованою ворожістю розглядав господаря дому.

Троє новоприбулих протиснулися крізь двері, та опинилися в добре обладнаній майстерні. Опинившись в цій кімнаті, Мартін зрозумів, чому прохід у майстерню був таким непримітним. Будь хто бажав би приховати від сторонніх очей такий маленький острів без правил в своєму будинку.

На стелажах, полицях, і навіть на робочих поверхнях було понад сотню різних приладів. Деякі лякали своїми великими габаритами, а інші вражали своїми маленькими розмірами. Будь яка людина могла сказати, що тут був безлад, але Ерік Мартін, сам собі дивуючись, відчував тут гармонію.

Поки гості роззиралися на всі боки, Реймонд непомітно покинув майстерню.

Бакстер випростав груди, тим самим показавши свій бейджик охоронця, та відкрив було рота, щоб відрекомендуватися.

– Добридень, Ваша Величносте, Пане Бакстер… – випередив охоронця Джонс, – Здається, я вже знаю, чому ви прийшли, проте все одно спитаю, чим можу вам допомогти?

– Вітаю, Пане Джонс, Хотів вас розпитати про вчорашні… перемовини. Мій охоронець Ніколас Шелдон поки що не в змозі відповісти на мої питання. Розповіді тих, хто не був в центрі подій мені не цікаві.

– Ваш охоронець сильно постраждав?

– Ні, думаю, декілька днів йому вистачить, щоб одужати, – відповів Мартін, кинувши оцінюючий погляд на Бакстера.

– Що-ж, якщо знадобиться моя допомога, я до ваших послуг, Ваша Величносте.

– Дякую. Тепер я хочу почути від вас детальну розповідь про те, що відбулося цієї ночі.

– Думаю, вам варто звернутися до… Що це?

Всі присутні прислухалися, майстерню наповнило тихе тріскотіння. Цей звук йшов від приладу, що стояв позаду Бакстера.

– Обережно! – вигукнув Джонс.

Домінік налякано зойкнув та відскочив убік. Джонс у декілька стрибків опинився коло приладу, що вже починав димітися, та схопився за важіль. Коли він виявив, що опустити той важіль неможливо, то висмикнув провід з розетки.

– Що це таке?! – крикнув охоронець.

– Гадаю, нам краще продовжити розмову у кабінеті, – замість відповіді проронив Джонс.

– Ні, що це таке! – вдруге обурився Бакстер, – Виробництво такого… є небезпечним.

Адам Джонс зробив глибокий вдих.

– Так… Я дуже перепрошую. Проте, давайте вирішувати це не тут.

Але Домінік не збирався відступати.

– Да за таке… мені варто вас заарештувати!

– Он як? Може, якби хтось не розкидав свою зброю деінде, нічого б не трапилося? – втрутився Ерік Мартін.

Всі знову подивилися на стіл. На металевій коробці, що і являв собою винахід, дійсно лежала зброя.

– Це ваше, Пане Бакстер? – спитав Джонс, смикаючи комір своєї сорочки.

Охоронець потупив погляд.

Джонс замислено потер підборіддя.

– Напевне, від контакту металу (з нього зроблений корпус зброї) та моїм приладом відбулося замикання. Це потрібно ще допрацювати, – кінець кінцем, сказав він, – Пане Бакстер, Ваша Величносте, прошу вас пройти в кабінет.

Адам Джонс запросив Мартіна сісти в гостьове крісло, сам він сів за своє робоче місце. Бакстер, кинувши відсторонений погляд на порожній стілець, залишився стояти.

– То чому ви вирішили, що вам потрібен саме я, Ваша Величносте?

– Тому що всі робітники Бюро говорили про те, що Джонс був присутній на цих… незапланованих перемовинах.

– Якщо про це було невідомо саме вам, то ви називаєте це незапланованим? – посміхнувся Адам.

Директор скривився.

– Таке рішення, а це, без сумніву, серйозне рішення, було не узгоджене зі мною. Це не те що незаплановане — це можна вважати незаконним.

– Гаразд, я вас зрозумів. Проте вчора ввечері я навіть не виходив з дому.

Короля напевне збентежили ці слова, бо він з подивом глянув на господаря будинку.

– Даруйте, ваші свідки згадували при розмові про те, чи використовував той самий Джонс чари?

– Ні, – вдумливо відповів Мартін, – Я не почув від них нічого конкретного.

Декілька секунд Джонс дивився у вікно. Вираз його обличчя набув неабиякої серйозності.

– Здається, я зрозумів, Ваша Величносте, вам потрібен не я, – промовив він.

– Перепрошую?

– На вашу думку, хіба я би став так серйозно порушувати закон?

Здається, Адам Джонс був роздратований.

– А як ви вважаєте, хто би на це погодився крім вас? – спитав Ерік Мартін.

– Очевидно, той, хто полюбляє авантюри, – проронив Джонс, підіймаючись зі свого крісла.

– Куди ви?

Ерік Мартін рвучко повернувся, щоб подивитися у слід Адаму Джонсу, який стояв біля дверей свого кабінету.

– Чекайте мене тут, Ваша Величносте. Я приведу того, хто вам потрібен.

Домінік Бакстер зрушив з місця і зробив декілька кроків до дверей.

– Стій, – зупинив його Мартін.

– Але, Ваша Величносте, я впевнений на сто відсотків, що він хоче втекти.

– Залишся тут, – відрізав директор, і розвернувся спиною до Бакстера.

Двері знову відчинилися приблизно через десять хвилин. В кімнату увійшов помітно невдоволений Адам Джонс, та вельми зацікавлений Реймонд.

– Розповідай, – звелів Адам, після того, як знову зайняв своє місце за робочим столом.

– Що саме? – зробивши невинний вираз обличчя, спитав Реймонд.

– Все, що забажає Його Величність.

Тритон прокашлявся.

– Що-ж, це буде довга історія.

– Нічого, я буду гарним слухачем, – незворушно промовив Ерік Мартін.