Дякую світло, що ти зникло

Опис: Зустрічаючись та живучи разом, кожен зайнятий своїми справами, а вільний час займає Інтернет. І все так і було б, якби не почали вимикати світло.

https://pin.it/1sftuhX – візуалізація

Чонґук потягується на стільці та розминає шию, яка затекла після довгого сидіння за столом. Він писав цей чортивий код більше чотирьох годин і нарешті закінчив. Скільки помилок було, які він не міг знайти, скільки часу пішло, не кажучи вже про нерви.
На годиннику сьома година вечора, а живіт подає сигнал голоду, гучно пробурчавши. Чонґук прямує на кухню, по дорозі заглянувши у спальню, де працює Техьон. Чонґуку комфортніше працювати у повній тиші, а Техьон час від часу говорить по відеозв’язку з колегами, обговорюючи важливі питання, тому вони працюють у різних кімнатах, щоб не заважати один одному. Техьон сидить за ноутбуком спиною до дверей, сконцентровано дивлячись на екран. Він навіть не чує, що двері відчинилися. Мабуть, знову слухає музику та працює. Чонґук зачиняє двері у спальню та заходить на кухню, відразу оглядаючи її на наявність їжі. Хвала небесам, а точніше Техьону, що він приготував сирники. Зараз Чонґуку найменше хочеться стояти біля плити й готувати щось, а от поїсти та завалитися на ліжко дуже навіть хочеться.
Поки Чонґук поїдає смачненькі сирники, Техьон закінчує з роботою. Він закриває ноутбук та вирішує сходити до Чонґука, щоб перевірити чи той закінчив працювати. Завтра вихідні, а значить відпочинок і ніякої роботи. Сьогодні був важкий робочий день, принаймні для нього. Він виходить зі спальні та бачить Чонґука, який навіть не сів за стіл, а стоячи хом’ячить сирники, спеціально приготовлені для нього.
— Приємного апетиту, але сидячи їсти зручніше, хіба ні? — Техьон втомлено усміхається, коли бачить як здригнувся Чонґук, ніби його спіймали на злочині.
— Дякую. Я такий голодний, що мені без різниці, у якому положенні їсти, — у його очах так і читається втома від робочого дня.
— Я зараз з друзями буду грати гру, ти з нами? — Техьон, проігнорувавши останні слова Чонґука, повертається до спальні, але зупиняється біля виходу з кухні, щоб отримати відповідь.
— Ні, я втомився, — віддалено кидає Чонґук.
Техьон, не дивуючись такій відповіді, йде у спальню. Його запитання було більше для галочки, аніж, щоб дізнатися відповідь. Це “ні” звучало вже стільки разів, що Техьон до нього банально звик. Давай пограємо гру? Пішли в кафе, або в кінотеатр? Може прогуляємося? Давай зустрінемося з друзями? На це все одна й та сама негативна відповідь. Техьон розуміє, що можна втомитися, не хотіти, чи ще щось, але щоб постійно так, то це трохи дратує. Коли це почалося навіть не згадати. Можливо, два місяця тому, а то й давніше. Спочатку Техьон спокійно реагував на відмови, потім почав дратуватися, а зараз байдуже. Якщо людина не хоче, то змушувати ніхто не буде.
Чонґук важко зітхає і перестає їсти. Йому так набридло все. Їх стосунки схожі більш на стосунки між сусідами. Вони майже не спілкуються, не займаються разом чимось, а вільний час проводять у телефонах. Окремо один від одного. Згадати їх півроку тому, коли вони весь вільний час проводили разом і їм це не набридало. А зараз відчуття, ніби від того кольорового щасливого життя не залишилося нічого, крім чорно-білого кольору.
Техьон бере ноутбук зі столу та сідає на ліжко. Він заходить в одну з улюблених ігор — пабг. Сьогодні вирішили зіграти в цю гру, оскільки давно її не грали, забивши на неї. Поки гра завантажується у голові кружляють думки про їх стосунки з Чонґуком. Він хоче зловити якусь одну думку, але гра уже завантажилася, тому він приймає запрошення від друзів та вони починають грати.
Сьогодні явно вдалий день, принаймні для гри. Вони вже три рази підряд виграли, а Техьон займає перше місце по вбивствах серед друзів.
— Так, хлопці, гайда на рейтинг, нам сьогодні везе, — пропонує Джин по мікрофону.
— А давайте, ризикнемо.
— Тільки пам’ятайте, тримаємося разом. Техьоне, це я до тебе звертаюся, — наголошує Джин.
— Та зрозумів я, зрозумів.
Зрозумів би, але не в цьому житті (або не в цій грі). Вирішивши, що його охороняє янгол-охоронець у грі, Техьон біжить у будиночок, де сидить команда з чотирьох гравців. Він тишком забирається на перший поверх та відразу вирубає одного. Тепер ховається та чекає, не добиває, а насолоджується видовищем, як поранений гравець намагається відповзти від свого вбивці, щоб його міг врятувати хтось з команди. Ось спускається другий гравець, якого Техьон успішно вирубає, хоча цього разу без пошкоджень не обійшлося.
— Техьоне, а чого в тебе життя менше стало… Техьоне, дідько, ти що там один робиш, — Джин буквально кричить у мікрофон.
— Та все буде гуд, я зараз їх усіх однією лівою.
— Або тебе однією кулею, — добавляє інший друг, посміюючись.
Техьон вирішує неочікувано вистрибнути та вирибути відразу двох. Він успішно вбиває одного, але раптом гра зависає.
— Ні, ні, ні, тільки не зараз, — буквально молить Техьон, але в кутку екрана бачить значок, що означає відсутність інтернету.
Раптом до кімнати заходить Чонґук з ліхтариком, дивлячись здивованими очима на Техьона.
— Ти чого з ліхтариком, світло ж увімкнути можна.
— Емм, світла немає.
— Як немає? — Техьон не вірячи, підходить до вмикача та натискає, але нічого не відбувається.
Чонґук іде подивитися у вікно, чи у всіх немає, чи тільки в них. Надворі тотальна темрява, у будинках навпроти не світиться у жодному вікні. Тим часом Техьон заходить подивитися новини у телеграм каналі і бачить повідомлення про екстрене вимкнення світла на невідомий період часу.
— Чонґуку, я думаю, що світло сьогодні не увімкнуть, — він підходить до Чонґука і показує на телефоні новини.
— Мої плани все одно не змінилися, так що мені без різниці, — він направляється у спальню, щоб лягти і посидіти в Тіктоку.
Техьон лише закочує очі та пише Джину, що у нього вимкнули світло. Йому доволі швидко відписують, що така ж ситуація. Він сідає на диванчик у вітальні та закидає голову на його спинку. Голову заповнюють думки, більшість яких пов’язана з Чонґуком. Їм варто поговорити, але раніше Техьон цю думку ігнорував і не надавав їй належного значення.
Чонґук завалюється на м’яке ліжко і заходить у застосунок, але нічого не завантажується. Погляд чіпляється за верхню частину екрана, де мобільний зв’язок сказав па-па. Ну і чорт з ним, можна і поспати. Чонґук відкидає телефон та через п’ять хвилин занурюється у сни.
Посидівши хвилин десять у вітальні та добре обдумавши всі за і проти, Техьон вирішує поговорити з Чонґуком. Він вмикає ліхтарик, щоб по дорозі не вбитися та йде до спальні. Світло падає на Чонґука, що спить на ліжку, і Техьон тихенько підходить до нього. Запитувати чи той спить, він не бачить сенсу. Чонґук швидко засинає і його майже неможливо розбудити. Техьон присідає біля ліжка та дивиться на красиве обличчя перед собою. Він, ніби заворожений, уважно розглядає чуже обличчя, яке за стільки років бачив мільйони разів. У голову лізуть думки, що він може втратити цю людину, ніколи більше не бачити усмішку, яка робить його схожим на кролика, не чути сміху, який гріє душу, не мати змогу обійняти. Від цього стає боляче майже фізично. Техьон навіть уявляти таке боїться, не те щоб пережити.
— Сонце, у нас усе буде добре, — він цілує Чонґука в чоло та накриває його покривалом. Сам же лягає поруч та старається заснути.
Чонґук прокидається приблизно о десятій, але, не бажаючи вставати, продовжує валятися у ліжку, накрившись покривалом від світла. Техьона поряд немає, як завжди, власне. Техьон — рання пташка, а от Чонґук навпаки сова. Для нього ніч — це найпрекрасніша пора, коли тебе ніхто не відволікає, не заважає. Чонґук відчуває себе так добре вночі, що навіть коли хоче спати, не йде, а насолоджується темрявою і тишею. На початку стосунків Техьон постійно будив його зрання, на що Чонґук невдоволено бурчав. Тільки згодом вони змогли домовитися і Чонґука перестали мучити ранніми підйомами.
Двері у кімнату зачинені, але навіть так з кухні чути ляскання посуду. Напевно, Техьон готує щось смачненьке, або ж випадково щось зачепив (знаючи Техьона, це дуже навіть ймовірно). За вікном осінній дощ, що стукає по склу. Погода повністю відповідає настрою Чонґука, ніби спеціально так підтримує його.
Шум на кухні припиняється, а у дверях спальні з’являється Техьон, широко усміхаючись. На його одязі видніються білі сліди, мабуть, від муки. Він чудово готує, але до божевілля неакуратно. Якщо Техьон готує випічку, де задіяна мука, то в цій самій муці буде пів кухні, якщо не вся. Проте, спробувавши його кулінарні шедеври, хочеться пищати від смакового оргазму і весь той безлад, наведений Техьоном, уже не такий страшний (хоча Чонґук просто кохає Техьона, тому у будь-якому разі начхати на безлад).
— Доброго ранку. Вибач, якщо розбудив, хотів приготувати щось смачненьке до того як ти встанеш, але я народився трошечки незграбним, — звучить ніби жарт, але на лиці Техьона з’являється доля провини.
— Усе нормально, — м’яко відповідає Чонґук.
— Тоді чекаю тебе на кухні. Я приготував дещо новеньке, тобі повинно сподобатися, — захоплено та з надією у голосі говорить Техьон.
— Я спочатку в душ, а потім до тебе.
Техьон повертається на кухню, поки Чонґук встає з ліжка та прямує у ванну, щоб прийняти контрастний душ та остаточно прокинутися. Відчуття ніби за цей ранок вони поспілкувалися більше, ніж за останній тиждень. Ще й Техьон такий ніжний, обережний, ніби боїться зробити щось не так. Чонґук і не пам’ятає, коли останній раз бачив його таким.
Техьон сидить на кухні та чекає Чонґука, щоб той оцінив приготовлений смаколик. Телефон подає сигнал, повідомляючи, що його час поставити на зарядку, але Техьон не реагує на нього. Дочекається Чонґука, а потім уже поставить. Нікуди той телефон не втече.
Через кілька хвилин з ванни виходить Чонґук. По квартирі розноситься аромат випічки, але що конкретно визначити важко. Він прямує на кухню, де сидить Техьон, задумавшись про щось. Господи, ну який же він лапочка, коли замислюється (хоча будемо відвертими — він завжди лапочка, що б не робив). На обличчі Чонґука з’являється легка усмішка. Він підходить ближче до стола, за яким сидить Техьон.
— О, нарешті, спробуй десерт, — Чонґук дивиться на невеликий за розміром торт, обмазаний зверху молочним шоколадом, та мимоволі облизує губи. Один тільки зовнішній вигляд змушує голосно проковтнути.
Техьон ріже торт та кладе шматочок на миску, ставлячи її перед Чонґуком. Він сідає навпроти та підпирає руками голову, очікуючи на оцінку свого кулінарного витвору.
Чонґук пробує десерт та відразу закочує очі від задоволення. Мало того, що йому подобаються різноманітні десерти, так шоколадні — це особлива любов. Чонґук кожного разу дивується як у Техьона виходить приготувати щось настільки смачно. Він пробував готувати якісь нескладні десерти, звісно, під чітким контролем Техьона, але у нього ні разу не вийшло хоч трохи наблизитися до рівня Техьона. У приготовленій ним їжі є якась магія, завдяки якій будь-хто інший не зможе повторити цей смак. У Чонґука навіть була версія, що Техьон кулінарний маг, якого вигнали з королівства за незграбність, чи за погану поведінку, що у випадку Техьона дуже ймовірно. Ця гіпотеза дуже цікава, але під тиском здорового глузду, вона відпала.
— Можна збожеволіти від того, як це смачно.
— Я так боявся, що буде несмачно, — полегшено зітхає Техьон.
— Ти ж чудово знаєш, що у тебе все виходить смачно.
— Знаю, але мені все одно важлива твоя думка.
Після цієї фрази на телефон Чонґука почали надходити повідомлення з чату будинку. Він знімає блокування та заходить у чат, бачачи як швидко приходять повідомлення від жильців будинку. Зрозумівши через що галас, хлопець підводиться під запитальний погляд Техьона та прямує до вмикача світла, щоб переконатися. Кляц, а світла то немає.
— Лампочка перегоріла, чи що? — Техьон здивовано дивиться на свого хлопця.
— Знову світло вимкнули, — відповідає Чонґук.
Учора через втому він не надав цьому значення. Поспати можна і без світла, правда? А от сьогодні це вже не здається дрібницями.
Чонґук знову переводить погляд на телефон, де відкритий чат, але повідомлення перестали приходити. Мобільний зв’язок помахав ручкою разом із світлом. Прекрасно.
— Плюс інтернет не ловить, — добавив Чонґук та побачив, як Техьон поліз до свого телефона, перевіряючи.
— О ні, тільки не це, — скиглить Техьон та падає головою на стіл. — Я не зарядив свій чортовий телефон.
— Усе одно немає інтернету, навіщо він тоді?
— Не знаю, але розряджений телефон звучить як вирок, — Чонґук починає сміятися, не так від фрази, як від того, яким тоном говорить це Техьон. Наче у дитини забрали улюблену іграшку. — І що смішного?
— Ти бачив би себе зі сторони, — Чонґук трохи заспокоюється, хоча вдається це важко.
— І що робити без світла та інтернету? — бурчить Техьон, дивлячись на екран телефона з максимально нещасним виглядом.
Чонґук замислюється, адже, якщо подумати, то він планував просто посидіти в Інтернеті, або ж глянути фільм. Зараз така можливість відсутня, а нові ідеї генеруватися не хочуть.
Провівши у роздумах деякий час, до Чонґука приходить одна ідея, яка буде дещо незвична для них. Ураховуючи останній місяць, вони так рідко цим займалися, що Чонґук, як і Техьон, забули, що так можна проводити час. Без соціальних мереж, роблячи якісь дурниці, постійно регочучи, а головне це все робити разом.
— Давай проведемо час разом, так як колись, — трохи несміливо говорить Чонґук. — Типу погуляємо, поваляємося в ліжку, поговоримо про якусь маячню. Я вже і забув як це.
— Я також, — сумно говорить Техьон. — Треба виправляти, — його тон змінюється на більше веселий.
— Тож, з чого розпочнемо?
— Пропоную піти прогулятися і купити свічки, на всяк випадок. О, о, о, у мене є геніальна ідея, — Техьон прям засвітився. Навіть якщо ввечері не буде світла, він зможе освічувати всю квартиру. — Ідемо в магазин, окремо купуємо свічки з різними ароматами. Тобто, я не знатиму, які ти вибрав, а ти не знатимеш, які я вибрав. А вдома будемо вгадувати аромати. Я твої, а ти мої. Хто більше вгадав, той і виграв. А ще можна порахувати, скільки буде однакових ароматів.
— По скільки свічок будемо брати? — загораючись ідеєю, запитує Чонґук.
— Десять з кожного вистачить.
— А яка буде винагорода за перемогу?
— Хм, треба подумати. Банально, але може бути бажання.
— Окей. Тоді збираємося і виходимо?
— Так, тільки вдягайся тепло, надворі холодно, хоч і дощ уже не йде, — замислено говорить Техьон, подумки перебираючи варіанти ароматів, які хотів би купити.
— Ти також, — лагідно відповідає Чонґук.
Техьон біжить у спальню, щоб вибрати одяг. Він натхнений своєю ж ідеєю, але найбільше його захоплює те, що Чонґук запропонував провести час разом. Просто побути разом, як колись.
Техьон так швидко накивав п’ятами, що і духу його не залишилося у кімнаті. Чонґук, відвівши погляд від дверей спальні, повертається до вікна. У нього тільки від однієї розмови піднявся настрій, ніби на серці знову розквітають квіти кохання, які мало не зів’яли. Ці квіти настільки гріють душу, що навіть від найсильнішого морозу не стане холодно.
Зібравшись, хлопці виходять із квартири, замкнувши за собою двері. Техьон по звичці пішов до ліфта, поки Чонґук залишився стояти на місці, склавши руки на грудях. Він чекав моменту, коли до Техьона зійде осяяння і він зрозуміє, що ліфт то не працює. Тим часом Техьон спокійно йде у напрямку ліфта, але помітивши, що Чонґук зупинився, обернувся.
— Ну, ти чого, пішли швидше, — обурено заявив Техьон.
— Техьоні, а ти як маєш їхати на ліфті? — Чонґук закриває рот рукою і ледь стримується, щоб не засміятися.
— У сенсі… — коліщатка в голові Техьона починають крутитися і усвідомлення накочує хвилею розчаруванням. — Ні-і, ми ж на десятому поверсі живемо.
— Спорт — це життя. Ходімо до сходів.
Чонґуку не звикати спускатися сходами, на відміну від Техьона, який завжди користується ліфтом. “Навіщо йти сходами, якщо можна поїхати ліфтом?” — його головний аргумент, який не діє на Чонґука, якому подобається ходити сходами. Для нього це щось на кшталт сеансу релаксації, як би божевільно це не звучало.
Ось вони уже на першому поверсі виходять з під’їзду. Техьон трохи захекано скиглить собі під ніс, що ще одного такого разу не витримає, а Чонґук закочує очі, знаючи, що Техьон переграє. От коли потрібно буде підніматися, тоді тому не до гри буде.
На вулиці вітер, знову починає моросити дощик, а небо затягнуло густими темними хмарами. Вони підходять до їхньої машини — темно-синього Хюндая.
— Хто за кермом? — запитує Чонґук, розблоковуючи машину.
— Той, у кого ключі. Або я просто хочу розглядати все навколо, а не тільки дорогу, — Техьон спритно застрибує на переднє пасажирське сидіння.
Він так засумував за спільними поїздками, що сидіти за кермом зовсім не хочеться, хоча зазвичай вони ледь не б’ються за право керувати. Однак, хто сказав, що назад за кермом також буде Чонґук? От там уже можна і поборотися (якщо гру камінь ножиці бумага можна назвати боротьбою).
Чонґук уважно слідкує за дорогою, але іноді відволікається на Техьона, який захопливо розглядає усе навколо, наче маленька дитина, яка саме вивчає світ. Пасма каштанового волосся падають на обличчя, заважаючи, через що Техьон зачесує його назад, неводовлено пхикаючи.
— Я хочу їсти, — невдовзі каже Техьон, повертаючись до Чонґука.
— Гаразд, давай тоді спочатку заїдемо перекусити. Макдональдс, піцерія? Чи щось інше?
— Я хочу, щоб ти вибрав, — усміхається Техьон, дивлячись на те, як Чонґук повертає, однією рукою прокручуючи кермо. З-під рукава худі видно татуювання, які тягнуться по всій руці аж до плеча. Він пам’ятає значення кожного тату, пам’ятає кожен момент, коли Чонґук вирішив його зробити, пам’ятає як і коли він його робив. Ці тату важливі для Чонґука, а значить важливі й для Техьона.
— Ти ж знаєш, що я не можу встояти перед естетичними кафе? Не сподівайся навіть на Мак чи щось таке.
— Знаю. Мені без різниці, я радий, що ми зараз разом, а де саме це вже не так важливо, — лагідно усміхається Техьон.
Вони залишають машину на зупинці, а самі йдуть по навігатору до кафе, яке по світлинах сподобалося Чонґуку. Йому до божевілля подобаються кафе з красивим інтер’єром, де можна зробити світлини, як у Пінтересті. Крім цього, йому подобається зображати пейзажі природи такими як вони є насправді, архітектуру, і загалом усе, що йому здається естетичним, але тільки не людей. Єдиного, кого він любить фотографувати — Техьона, який буквально створений для камери.
Вони заходять у кафе, де їх зустрічає легкий запах випічки, теплих напоїв, які зігрівають під час холоду, та затишна атмосфера. Естетик усередині Чонґука пищить від радости, але зовні він залишається спокійним. Кафе саме по собі невелике, але за рахунок правильного розміщення столиків, у ньому зручно пересуватися. Приміщення освітлюється теплим світлом, що ще більше додає затишку. Дерев’яні столики і стільчики гарно поєднуються з темно-зеленими диванчиками біля стіни. Цю картину доповнюють живі рослини, які прикрашають підвіконня, а деякі з них підвішені до стелі у плетених кошиках. Ще одна перевага цього закладу, це ароматична свічка на кожному столику.
Вони сіли біля вікна та почали вивчати меню, щоб зробити замовлення. Чонґук не хоче їсти, тому вирішує випити кави, а от голодний Техьон замовляє салат, малиновий чай і, як не дивно, малиновий десерт.
Поки вони очікують замовлення, Чонґук робить кілька світлин на свій телефон. Він фотографує усе, що тільки можна, враховуючи і Техьона. Після вони роблять одне спільне фото, де Техьон цілує Чонґука у ланіту.
Через десять хвилин приносять їх замовлення. Техьон накидається на їжу, ніби його не годували все життя. У той час, поки він знищує свою смачну їжу, Чонґук фотографує його і сміється з кожної милої світлини, де Техьон жує. Він зробив стільки світлин, що по них можна зробити фільм під назвою “Техьона не годували сто років”. Напевно, це був би шедевр.
Перекусивши та випивши напої, вони розраховуються за замовлення, не забуваючи залишити гарні чайові. Хлопці залишили машину на стоянці біля гіпермаркету, де мають купувати свічки, все одно кафе розташовувалося недалеко від нього. Взявши з машини сумки, щоб не купувати нові поліетиленові, вони заходять усередину.
— Давай я перший виберу свічки, а потім ти, щоб ніхто нічого не побачив, — запропонував Техьон, розглядаючи все навколо себе. У нього кожен раз у магазині очі розбігаються від величезного асортименту товарів.
— Добре, йди. Зустрінемося біля машини, — Техьон киває та прямує до потрібного відділу в магазині .
Техьон зникає за поворотом у новий ряд, а Чонґук тим часом іде у напрямку теплих покривал. Якось Техьон розмовляв по телефону та скиглив, що хоче новий плед, але шкодує на нього гроші.
На полицях купа варіантів кольорів, розміру, виду. У Чонґука спочатку навіть розбіглися очі від різноманітності. Його погляд спочатку зупинився на світло-зеленому, потім перебіг на пухнасте бежеве, а потім на в’язане. Проходячи повз полиць, він намагався згадати всі вподобання Техьона, щоб максимально вгадати з вибором. І поки він напружував свою пам’ять, у його поле зору потрапив милий коричнево-білий плед з ведмедиками. Без сумнівів, це найкращий варіант.
Узявши плед, він шукає свічки, а коли знаходить, то бачить, що Техьона біля них немає. Мабуть, він уже купив і пішов на касу. Чонґук вибирає свічки приблизно десять хвилин, зважаючи на представлений асортимент, варіантів було доволі багато. Спочатку Чонґук злякався, що застрягне тут надовго, але вибрати ті, які найбільше подобаються, було легко.
Оплативши покупки, Чонґук іде до машини, біля якої уже стояв Техьон, чекаючи його. Вони поклали свої пакети у багажник та сіли у теплий салон машини.
— Додому?
— Так, я вже не можу дочекатися, щоб пограти нашу імпровізовану гру, — усміхається Техьон своєю фірмовою квадратною усмішкою. У Чонґука від неї розливається тепло по всьому тілі, а кутики губ злегка піднімаються.
Приїхавши додому, вони застають світло, яке, судячи по чату їхнього будинку, з’явилося ще годину тому. Техьон швиденько ставить телефон на зарядку, а Чонґук тим часом заносить пакети у вітальню. Йому приходить сповіщення з телеграму від керівника групи з роботи. Чонґук уже знає, що там буде, але сподівається на краще.
Бос
Нам дуже потрібна твоя допомога. У тебе є час, щоб внести деякі зміни? Це важливо для нашої групи.
Чонґук зітхає, але погоджується. Його рідко витягують працювати у вихідні, але коли таке буває, значить це терміново. Звісно, головна причина не в тому, що він такий добрий (хоча це грає велику роль), а в тому, що за ці додаткові робочі години, йому нараховують приємні премії.
Він іде до спальні, щоб взяти ноутбук і повідомити Техьону про раптову роботу, але різко зупиняється і повертається до пакету. Чонґук вирішує заховати плед, щоб Техьон раніше його не побачив.
Зробивши справу, він усе ж іде до спальні, де Техьон саме переодягнувся і вже мав іти на кухню.
— У мене з’явилася термінова робота. Гадаю це займе близько трьох годин, — Чонґук проходить у кімнату та бере ноутбук.
— Гаразд. Тоді працюй краще тут, щоб я не заважав тобі, поки буду готувати, — Техьон підходить та цілує хлопця в ланіту, а потім забирає свій ноутбук та виходить з кімнати.
У Чонґука мимоволі з’являється усмішка на обличчі від такої милої дії. А ще приємно, коли кохана людина розуміє тебе і твої потреби. Наприклад, у випадку Чонґука, це потреба в тиші під час роботи. Чонґука дуже легко відволікти. Якщо на фоні хтось дивиться тиктоки, чи просто маячить перед очима, він не може сконцентруватися на роботі. Тому він вдячний Техьону за розуміння.
Поки Чонґук працює, Техьон думає, що б таке приготувати. Гортаючи збережені рецепти, його нічого не чіпляє. Усе не те. Він відкидається на стільці, дивлячись на стелю. Перед очима пробігають варіанти страв, що можна приготувати. Раптом він згадує про рецепт макарон, який він недавно бачив. Тільки от куди він його зберіг, один чорт знає. Збережене в Тіктоку? У телеграмі? Скриншоти? Чи в інстаграмі? Усе ж пам’ять вирішує пожаліти свого господаря, тому Техьон згадує, що зберіг рецепт на Гугл диску у папці, як не дивно, “Рецепти”.
Він уважно вивчає інгредієнти, розуміючи, що дечого у нього немає і доведеться йти в супермаркет, який, на щастя, знаходиться поруч з їхнім будинком. Склавши список покупок, Техьон одягає верхній одяг та взувається. Він вирішив зайвий раз не тривожити Чонґука, тому не казав, що йде до магазину.
Цього разу він спускається ліфтом та пішки йде до крамниці. Погода така ж похмура, але на Техьона вона зовсім не впливає. У нього прекрасний настрій і його якісь там темні хмарки не засмутять.
Зайшовши у крамницю, він старається не задивлятися на інші товари, яких немає у списку. Йому це вдається важко, оскільки він любить розглядати товари, чіпати та й загалом крутити головою на всі чотири сторони. Незважаючи на це, у нього все виходить.
Залишилася тільки томатна паста. Він підходить до полиць з потрібним продуктом і сконцентровано вибирає пасту. Раптом збоку в нього врізається молода дівчина. Вона занадто занурилася у свій телефон, що не побачила перед собою хлопця.
— Ой, вибачте, я вас не помітила, — відразу почала вона, коли зрозуміла, що відбулося.
— Нічого страшного, буває, — Техьон знизує плечима і злегка усміхається.
Дівчина йде, а Техьон, вибравши пасту, прямує до каси. Тільки йде він повз рядів з алкоголем і в цей момент він думає, що було б непогано мати вдома пляшечку вина. Вони з Чонґуком могли б влаштувати романтичну вечерю чи щось таке. Він поглядом обводить увесь асортимент і думає, яке б вибрати. Чонґуку не подобається біле, як і Техьону, тому один варіант відразу відпадає. Усе ж він зупиняється на червоному вині, але яке конкретно взяти, це ще треба вирішити.
Тут він уже ніби й вибрав, збираючись узяти пляшку до рук, як позаду його злегка штовхають. Він обертається і бачить перед собою ту саму дівчину, яка цього разу відходила назад, щоб сфотографувати полиці з алкоголем, але не розрахувала і врізалася у Техьона.
— Ой, це знову ви. Вибачте ще раз.
— Будьте уважніші, а то інколи нагрубіянити можуть, а це, гадаю, не дуже приємно.
— Може це доля? Два рази зіштовхнутися з однією і тою ж людиною — це точно не співпадіння. Познайомимося? — дівчина звабливо усміхається, через що у неї на щоках з’являються маленькі ямочки.
— У мене є хлопець, тому це погана ідея.
— Оу, тоді ще раз вибачте, — усмішка спадає з обличчя дівчини і вона швидко ховається за стелажами.
Техьону не звикати відмовляти, оскільки до нього доволі часто підходять, щоб познайомитися. Або люди, з якими він спілкується, часто пропонують сходити на побачення. Ще ні разу не було такого, що Техьон хоч на секунду замислювався, чи варто відмовляти. Стосунки з Чонґуком далеко неідеальні, але крім нього, Техьону ніхто не потрібен. Йому просто не хочеться бачити з собою іншу людину.
Техьон розраховується на касі, а потім повертається у квартиру. Чонґук досі працює і, як здається Техьону, навіть не виходив зі спальні. Він розкладає продукти по місцях та починає готувати. Щоб не було нудно, Техьон надіває навушники і заходить у Spotify, вмикаючи плейлист улюбленої музики, який сам створив.
Він дістає сковорідку та ставить її на середній вогонь, розігріваючи в ній оливкову олію. Далі додає цибулю та часник, жарячи їх, поки вони не стануть м’якими. Після додає томатну пасту та добре перемішує, щоб слідом приправити соус сушеною м’ятою, чорним перцем і сіллю. І останнє: добавляємо вершки та варимо, поки соус не загусне.
Приготувавши соус, він ставить варитися макарони, а тим часом зі спальні виходить Чонґук, але Техьон його не помічає, оскільки у навушниках грає музика, а сам він захоплений приготуванням пасти.
Чонґук бачить як Техьон чаклує на кухні та підходить до нього ззаду. Він трохи невпевнено обіймає хлопця за талію і кладе голову на його плече.
Техьон від неочікуваності здригається, але потім, відчувши знайомі руки, які лагідно обвивають талію, заспокоюється. На його обличчі з’являється широка усмішка від дії Чонґука. Важко згадати, коли він ось так до нього підходив і обіймав. Він знімає навушники та кладе їх у кейс, що лежить поруч.
— Що готуєш? Пахне смачно, — тихо промовляє Чонґук.
— Пасту з вершково-томатним соусом, — Техьон обертається у кільці рук і дивиться на Чонґука своїми карими глибокими очима. — А ти вже закінчив з роботою?
— Так, впорався швидше, ніж думав, — він цілує його у волосся. Чонґук приблизно на п’ять сантиметрів вищий за Техьона, тому постійно раніше так робив, або просто вдихав аромат волосся Техьона, яке зазвичай пахло кокосовим шампунем.
Так приємно повернутися до часу, коли Чонґук ось так може підійти ззаду обійняти і поцілувати. Просто поцікавитися, що Техьон робить. За останній місяць, а то й більше, про таке можна було тільки мріяти. Як вони могли так сильно віддалитися один від одного? Напевно, це запитання залишиться без відповіді. Техьон доволі часто думав про це, але конкретної відповіді знайти не зміг. Спочатку все починалося з малого: Техьон усе частіше ходив до друзів один, бо Чонґук відмовлявся від пропозицій. Потім спілкування потроху зменшувалося, як і дотики один до одного. Вільний час обоє почали проводити в Інтернеті, хіба що Техьон інколи зустрічався з друзями. Квартира, яка раніше була наповнена коханням, теплом і затишком, у мить стала холодною та ніби пустою. Якби вони працювали в офісі, їм би точно не хотілося повертатися додому.
Спочатку кожен з них думав, що це такий період у стосунках, тому давали один одному простір і просто приймали ситуацію. Вони й не помітили, коли все докотилося до того, що вони поводяться, ніби малознайомі люди.
І зараз, коли вони стоять на кухні, обіймаючись, приходить розуміння, що їм протягом цього місяця було погано, але щось робити вони боялися. У кожного були свої гнітючі думки, які не давали можливості діяти. Було страшно зробити неправильний перший крок і втратити найдорожчу людину. “Раптом він надумав розійтися, але не знає як мені це сказати?” — така думка часто кружляла у голові Техьона, сковуючи руки і не даючи можливості щось зробити. Навіть при умові, що ти знаєш людину більше п’яти років, знаєш кожну її звичку і те, як вона поступить у певній ситуації, не дає потрібного поштовху до дій. Страх має велику силу і може з легкістю перемогти тебе. І якщо ти піддасишся йому, то можеш втратити найцінніше.
Невідомо, що було б далі, якби їм не дали маленький поштовх під назвою “вимкнення світла”. Можливо, вони все ж поговорили і прийшли б до чогось, або стало б ще гірше. У будь-якому випадку це назавжди залишиться загадкою, а зараз важливо те, що все починає налагоджуватися.
Техьон закінчує приготування пасти та насипає порції у миски. На фоні грає повільна, гармонійна музика, за вікном знову йде дощ та потроху здіймається вітер. Через темні хмари, що цілий день затьмарюють небо, на кухні горить світло. Вони їдять, після чого миють посуд та ставлять його сушитися. Якраз у момент, коли Чонґук ставить останню тарілку сушитися, у кімнаті гасне світло.
— Знову вимкнули, — спокійно говорить Чонґук, а потім додає: — Ну що, будемо вгадувати аромати свічок?
Техьон, який до цього засмучено стояв, усміхнувся яскравою усмішкою, яку навіть у темній кімнаті видно. Він кивнув, погодившись, і вони пішли у вітальню.
— Перед тим як ми почнемо, у мене є для тебе дещо, — Чонґук загадково усміхається і йде до комоду біля телевізора, щоб дістати подарунок.
— Ти про що? — Техьон узагалі нічого не розуміє, але продовжує спостерігати за Чонґуком.
Він нишпориться у комоді, оскільки не просто поклав подарунок у шухляду, а гарненько його заховав, щоб Техьон точно не знайшов. Через кілька секунд він дістає нещодавно куплену річ і повертається до Техьона. Навіть крізь напівтемряву в кімнаті Техьон бачить, що в руках Чонґука.
— Не може бути! Не кажи, що це плед? — Техьон у здивуванні навіть відкрив рота. Скільки він дивився у крамницях на ті м’якенькі пледи, але завжди доводив собі, що у них їх і так багато. — У нас же купа цих пледів, хіба нам потрібен ще один? — каже Техьон, але його очі сяють від щастя.
— Потрібен, якщо ти його хочеш, а ти, як я бачу, дуже хочеш, — Чонґук спостерігає як змінюються емоції на лиці навпроти: від нерозуміння до радості.
Техьон бере з чужих рук плед та розгортає його, бачачи маленьких намальованих ведмедиків. Він відразу закутується у нього, а від радості майже пищить, сильніше занурюючись у плед. Згодом він підходить до Чонґука та обіймає його разом із пледом.
— Дякую, Чонґукі, — тихо шепоче та дужче обіймає.
Вони стоять так кілька хвилин. Техьон ховається носом у шию Чонґука, а той погладжує м’яке волосся свого хлопця.
— Так ми будемо розпаковувати свічки чи як? — Чонґук трохи відсувається та дивиться у карамельні очі, наповнені щастям.
— Звісно! — радісно вигукує Техьон, згадуючи про гру, яку хотів пограти цілий день.
— Тоді озвучте правила, пане суддя, — шанобливо промовляє Чонґук, сідаючи на диван.
— Усе просто. Хто більше вгадає ароматів, той перемагає. Дається тільки одна спроба на те, щоб вгадати один аромат. Крім цього, в кінці ми підрахуємо скільки ароматів, куплених нами, співпадають. Головний приз: одне бажання.
Техьон, зненацька щось згадавши, біжить у спальню, по дорозі спотикаючись об килим. Через декілька секунд він повертається з маскою для сну. Перш ніж Чонґук встигає щось запитати, йому кажуть:
— Той, хто вгадує, буде у масці.
— Гаразд, тільки я перший.
— Добре. Давай я надіну маску, — Техьон підходить ближче до Чонґука та сідає навшпиньки перед ним, щоб було зручно надіти маску. — Нормально?
— Так.
Техьон бере свій пакет, що стоїть біля дивана, та дістає з нього всі свічки, ставлячи їх на журнальний столик перед диваном. Він уважно дивиться на свічки з написами ароматів та бере найлегший аромат, принаймні Чонґук повинен його вгадати.
— Готовий? — у відповідь йому кивають, після чого він підносить першу свічку до носа Чонґука. — Що скажеш?
— Тут навіть думати не потрібно — кокос.
— Правильно, але це тільки спочатку так легко, не розслабляйся.
— Звісно, ведмедику.
Техьон аж розгубився від такого милого звернення. Відчуття, ніби вони зустрічаються кілька днів і його вперше назвали ласковим словом. По тілу пробігають приємні мурашки, а губи знову розтягуються у втішній усмішці.
Техьон підготував досить різноманітні аромати: починаючи від звичайного апельсину і закінчуючи глінтвейном (чесно, він би в житті не здогадався, що то глінтвейн, якби не етикетка). Однак, у війні всі методи хороші. Виграти одне бажання звучить аж занадто спокусливо, щоб Техьон відмовлявся від такої можливості.
— Ось наступний аромат, — Техьон підносить останню свічку.
— Відразу і не зрозуміти, що це, але віддає якимсь алкоголем. А якщо згадати ще й те, що ти любиш глінтвейн, то це стовідсотково він.
— Та ну, я на цей аромат покладав найбільше надій, а ти взяв і безпардонно вгадав, — Техьон складає руки на грудях у знак невдоволення і дуже шкода, що у Чонґука досі маска на очах. Він би як мінімум зворушився, дивлячись на такого милого Техьона.
— Я не вгадав два аромати, тому у тебе є всі шанси на перемогу, — Чонґук врешті-решт знімає маску. — Сідай, тепер ти вгадуєш.
Техьон сів на місце Чонґука, вкрившись подарованим пледом на натягнувши маску на очі. Тим часом Чонґук дістає свій пакет зі свічками та ставить усі на стіл.
— Почнемо з найлегших, — Чонґук підносить свічку з ароматом імбирного печива до носа Техьона. На обличчі того відразу з’являється усмішка від усвідомлення того, що цей аромат він також купував.
Взагалі, Чонґук не мав на меті купувати якість незрозумілі аромати, він просто вибрав ті, що йому сподобалися. Наприклад, йому дуже подобається запах м’яти. Вона його заспокоює, навіть коли емоції хвилею накочують на нього. Або ж аромат кави, яку він так любить пити у різних кав’ярнях. Тому, зовсім не дивно, що Техьон не відгадав лише один аромат хвої.
— Вітаю із заслуженою перемогою, — вітає Чонґук, знімаючи маску з очей Техьона.
— А можна переможцю поцілунок у якості бонуса? — якось трохи ніяково запитує Техьон.
Чонґук нічого не відповідає, а просто цілує. Ніжно зминає м’які губи хлопця, а рукою гладить його ланіту. Техьон від такої дози ніжності ледь свідомість не втрачає.
— Яке твоє бажання? — Чонґук відривається від губ навпроти, залишаючи між собою і Техьоном кілька сантиметрів простору.
— Я хочу більше не доходити до того стану, у якому були наші стосунки кілька днів тому. Ніколи.
— Я також цього хочу, Те, — він знову торкається коханих губ, цілуючи по черзі верхню і нижню губу. Вони продовжують зливатися у поцілунку кілька хвилин, ні на секунду не відсторонюючись один від одного. Полум’я всередині них, яке ледь не потухло, розгорається з новою силою, даруючи обом неймовірне щастя і насолоду.
Підрахувавши, виявилося, що співпало п’ять ароматів, які вони вирішили запалити. За вікном уже була непроглядна темрява, як, власне, й у квартирі без світла. Техьон запропонував випити вина, яке він сьогодні купив, на що отримав згоду.
— А чому ти вибрав аромат імбирного печива? Наскільки я пам’ятаю, воно тобі не сподобалося, коли ми готували, — Чонґук робить ковток червоного напівсолодкого.
— Не сподобалося, але сподобалося те, як ми його готували, — він опускає погляд, у той час як губи розтягуються у щасливій усмішці. — Я тільки побачив цей аромат, відразу повернувся у той момент. Тоді я ще не знав усіляких фішок у приготуванні випічки, тому в нас спочатку нічого не виходило, але за той день ми так багато сміялися, обнімалися, цілувалися і дурачилися, що я просто не міг не взяти цей аромат.
— Я тебе кохаю, Те, — раптом серйозно, але водночас лагідно промовляє Чонґук.
— Я теж тебе кохаю, Чонґукі, — він підповзає ближче до Чонґука та тиснеться до нього, натякаючи обійняти.
Далеко не в кожного є людина, яка по-справжньому кохає тебе. Не через гроші, не через вигоду, не через твій соціальний статус, а просто за те, що ти є. Однак, якщо така людина є, ти можеш зовсім забути про те, що не кожен має таке щастя. Спочатку ти звикаєш до людини, яка постійно поруч та підтримує тебе. Для тебе це стає буденністю і ти сприймаєш усе, що маєш, як належне. Згодом ти перестаєш цінувати людину, оскільки звик до того, що вона завжди поруч. Зазвичай таке стається після довгого спільного життя з коханою людиною. І останній етап поділяється на два варіанта розвитку подій: або ти втрачаєш дорогу тобі людину, або, вчасно схаменувшись, ти рятуєш ваші стосунки.
Інколи не відразу можна зрозуміти, що ти втратив. Ти сприймаєш втрату типу окей, нічого не сталося. Через деякий час ти починаєш розуміти, що тобі чогось не вистачає. Потроху накочує усвідомлення, що ти втратив щось більше, аніж просто людину. Відчуття, ніби частинка твоєї душі залишилася у тієї людини, накриває тебе, але вже нічого не можна змінити.
При цьому, якщо у тебе вийшло зберегти стосунки, ти вже ніколи не будеш сприймати людину, як належне. Ти пройшов той період, де ледь не втратив кохання, і більше не допустиш, щоб таке повторилося.
На наступний ранок вони прокидаються в обіймах один одного. Погода, ніби не бажаючи псувати настрій та атмосферу, дарує осіннє сонечко за вікном.
Чонґук прокинувся від яскравого сонця, що світить прямо на них, а от Техьон крутиться та накривається ковдрою, намагаючись сховатися від того ж самого сонця. Не подумайте, що Техьон не любить сонячну погоду, ні, дуже любить, але спати він любить набагато більше, тому перед вибором сон чи сонечко, він, не замислюючись, вибере поспати на білосніжних простирадлах біля теплого Чонґука.
Чонґук потягається та позіхає. Незважаючи на те, що уже дев’ята ранку, поспати хочеться довше. Він переводить погляд на Техьона, що борсається під ковдрою, час від часу виринаючи з-під неї, оскільки там не вистачає повітря. Зазвичай Чонґук надзвичайно добра людина, от прям сонечко, яке не зробить нічого поганого. Тільки от те саме сонце, що зараз яскраво сяє у вікно, інколи може накапостити, не даючи можливості поспати довше. Тому і Чонґук може. Саме тому він встає та стягує ковдру з Техьона, який незадоволено стогне та намагається закритися руками від світла.
— Вставай, соня.
— Віддай ковдру, інакше тобі не жити, — Техьон намагається погрожувати, але виходить це, чесно кажучи, погано.
— Ой, як страшно, — Чонґук імітує зляканий вираз обличчя і складає кулаки перед собою, трясучи ними і показуючи свій “страх”.
Техьон цього не бачить, але з інтонації чує, що Чонґук знущається. В іншій ситуації він би вже отримав на горіхи, але зараз єдина мета Техьона — сховатися від сонця. І до його сонного мозку доходить, що можна використати подушку у якості блокатора світла. Він бере її та кладе на голову, цим самим ховаючись від яскравого світла.
— Еее, так не піде, — Чонґук підходить до ліжка зі сторони Техьона та забирає подушку.
— Чон Чонґуку, ви зараз ризикуєте власним життям, — Техьон нарешті піднімається, фокусуючи погляд на веселому обличчі Чонґука.
Чонґук на це лише перекривляє Техьона, але бачачи, як Техьон встає з ліжка, потроху відходить назад до виходу з кімнати.
— Ти ж пам’ятаєш, що я тебе дуже сильно кохаю, — уже Чонґуку не до веселощів, дивлячись на злу мармизу хлопця.
— Звісно, коханий, — Техьон усміхається. — Саме тому твоя смерть буде без мук, — він зривається на біг за Чонґуком, у якого перед очима пробігає все життя.
От уже Чонґук стоїть перед диваном у вітальні, роблячи заспокійливі рухи руками. Техьон стоїть з іншої сторони дивана, думаючи, що краще зробити з Чонґуком.
— Може домовимося? — Чонґук використовує свій козир — робить благаючий вигляд з величезними очима.
— Ах ти, зайченя хитрожопе, — Техьон зітхає, визнаючи свою поразку. — З тебе піца та апельсиновий сік.
— Мир? — Чонґук протягує мізинчик на знак примирення, на що Техьон відповідає тим самим.
Чонґук обережно підходить до Техьона та обіймає його за талію. Він залишає поцілунок на ланіті, ще раз просячи вибачення за свою витівку. Техьон заспокоюється та втикається у чужу шию, вдихаючи такий рідний аромат.
— Іди замовляй, я дуже голодний, — каже Техьон, вириваючись з обіймів.
Чонґук послухався та пішов за телефоном у спальню. Повернувшись до вітальні, він уже набрав номер піцерії, що знаходиться неподалік. Він чудово знає, яку піцу любить Техьон, тому уточнювати не доводиться.
Чонґук, нічого не підозрюючи, робить замовлення, поки до нього ззаду підкрадається Техьон. Як тільки Чонґук закінчує дзвінок, Техьон з усієї сили б’є його по дупі. У Чонґука шок кілька секунд, а потім він рукою хапається за свою дорогоцінну дупцю та гладить її, ледь не плачучи.
— Та годі тобі, я не так боляче вдарив, — закочує очі Техьон, прекрасно знаючи, що Чонґук прикидається.
— Ну взагалі боляче, але, враховуючи, що це була помста за мою витівку, то дійсно нічого страшного.
— Стоп, ти знав, що я буду мстити? — на лиці Техьона чисте здивування, оскільки він думав, що це було максимально неочікувано. — Ах ти, я ж… Це… Ууу… — у Техьона слів не вистачає, щоб виразити всю свою обуреність.
Цього разу Чонґук далеко не встигає втекти, його наздоганяє Техьон та валить на диван, використовуючи свою найбільшу зброю проти нього — лоскотання. От тут уже Чонґук просить зупинитися, не в змозі припинити сміятися. Найгірше у цій ситуації для нього те, що Техьон не боїться лоскоту. Зовсім. Навіть на п’ятах! От як можна не боятися лоскоту на п’ятах?
Утомившись, вони обоє заспокоюються, але продовжують сміятися. Через деякий час Чонґук збирається та йде за піцою та соком. Виходить так, що супермаркет і піцерія знаходяться в одній будівлі біля їхнього будинку, тому Чонґук спочатку купує улюблений апельсиновий сік Техьона, а потім заходить за готовою піцою.
Чонґук заходить у під’їзд та зустрічає свого сусіда, який живе на одному поверсі з ним. Вони вітаються та перекидаються кількома словами. Чонґук дізнається, що знову вимкнули світло, тому піднімається сходами. Проходячи п’ятий поверх, йому згадується минулий раз, коли вимкнули світло і йому з Техьоном доводилося спускатися сходами. Якби Техьон пішов за піцою, він би десять разів прокляв спочатку Чонґука, який сам не пішов по неї, а потім і ліфт, який міг би працювати не на електроенергії.
Як тільки Чонґук заходить у квартиру, на нього налітає Техьон зі словами “Нарешті, я ледь з голоду не вмер” та забирає їжу. Вони спілкуються, насолоджуються смачною їжею, сміються та зовсім не помічають відсутності світла.
Після їжі постало питання, що робити. Інтернет відсутній, ба більше, навіть зв’язку немає. У голову нічого не приходить. Аж раптом у поле зору Техьона потрапляє кольорова упаковка гри уно, яку він повинен віддати другу, але ніяк не виходило. Він підхоплюється з дивана та біжить за грою. Вони грають кілька партій, але гра швидко набридає, тому знову вмикається активний режим мислення. Далі вже до Чонґука приходить ідея поприбирати, оскільки останній раз вони прибирали… давно, м’яко кажучи. Техьон не те, щоб в захваті від цієї пропозиції, але Чонґук підкупив його тим, що вони увімкнуть музику. Благо телефони заряджені.
Вони так захопилися прибиранням, паралельно співаючи та танцюючи, що навіть проґавили момент, коли увімкнули світло.
Вечір вони вирішили провести за переглядом фільму. Техьон лежав на грудях Чонґука, обіймаючи його за талію. Чонґук рукою зарився у м’яке волосся Техьона, ніби граючись ним. Через годину фільму чується тихе сопіння Техьона, який навіть уві сні сильніше тиснеться до Чонґука.
Чонґук вимикає ноутбук та, обіймаючи Техьона двома руками, засинає солодким сном.
На наступний день Чонґуку потрібно з’їздити в офіс, щоб вирішити деякі питання. Крім цього, він вирішує зайти у зал потренеруватися, оскільки давно цього не робив, бо не мав бажання. Зараз же бажання з’явилося не тільки знову піти в зал, а й спробувати масу нових занять. Наприклад, спробувати малювати. У підлітковому віці у нього гарно виходило, але він закинув це заняття, концентруючись на навчанні.
Як тільки Чонґук повідомив Техьона, що має їхати у місто, той відразу напросився з ним, сказавши, що має зустрітися з другом, а роботи сьогодні мало, тому зробить пізніше.
Вони приїхали до офіса Чонґука, де вони попрощалися і кожен почимчикував по своїх справах. Техьон пішов у кафе поблизу офіса, де якраз планувалася зустріч. Зайшовши всередину, він проходить до стійки, щоб зробити замовлення, поки чекає на свого друга. Раптом йому приходить повідомлення від того самого друга.
Вибач, я не зможу сьогодні зустрітись. Завалили роботою, що ніяк не можу вибратися.
Техьон зітхає, бачачи повідомлення, і думає, що йому робити. Чонґук на роботі, а після у зал. Піти з ним у зал? Ні, дякую. Погуляти? Як варіант. Техьон усе ж робить замовлення, але з собою. Він виходить з кав’ярні та прямує уздовж вулиці, попиваючи ароматний гарячий шоколад.
На дворі хмарно, але тепло. Легкий вітерець стріпує його волосся, створюючи безлад на голові. Щоб було не так нудно, Техьон вирішує взяти навушники та увімкнути музику. Як тільки він дістає їх, його погляд натикається на тату-салон на протилежному боці вулиці. Техьон згадує, як хотів набити тату, але боявся та й не знав що саме хоче. Загалом, нічого не змінилося крім того, що бажання зробити перше тату зросло до небес. Він швидко допиває каву, викидаючи стаканчик у смітник, та прямує на пішохідний перехід.
Він стоїть перед салоном кілька хвилин, а потім усе ж наважується увійти всередину. Його зустрічає ритмічна музика та адміністраторка з широкою усмішкою.
— Добрий день. Чим можу допомогти? — ввічливо питає дівчина, яка, напевно, вже завчила цю фразу.
— Чи є можливість прямо зараз набити мені тату, якщо я не записаний?
— Думаю це можливо. Зараз є вільний майстер. Ходімо, я проведу вас до нього, — дівчина покидає ресепшн та прямує до сусідньої кімнати. Техьон слідує за нею та зустрічається з доволі молодим хлопцем років двадцяти.
— Це ваш майстер. Усі деталі обговоріть з ним, — дівчина коротко розповівши майстру, що хоче клієнт, покидає кімнату.
Вони обговорюють деталі татуювання, місце і головне — яке саме тату. До Техьона якось несподівано прийшла ідея набити рядок з улюбленої пісні. Тільки не своєї улюбленої, а Чонґука. Він слухає цю пісню, коли сумно, коли хоче побути наодинці, чи коли дуже щасливий. Чонґук знає її напам’ять, а от Техьон знає тільки деякі рядки, які найбільше подобаються Чонґуку. Переглянувши текст пісні Still With You повністю, він зупиняється на рядку:
I want to walk this path with you
Вибираючи місце, у Техьона не було варіантів від слова зовсім. Він без поняття, де це тату мало б гарний вигляд, тому спитав поради майстра. Той порекомендував набити тату під ключицею, на що Техьон і погодився.
На його телефон приходить повідомлення від Чонґука, що той уже закінчив справи на роботі і зараз іде до тренажерної зали, що знаходиться неподалік від офісу. Техьон йому відповідає і сідає на крісло для татуювання.
Загалом, процес був не такий і болючий, а головне доволі швидкий. Йому набили тату приблизно за годину. У кінці розповіли про догляд за тату і він, розплатившись, виходить задоволений із салону.
Якраз у цей момент йому пише Чонґук про те, що він закінчив тренування і пропонує зустрітися біля машини, яка так і стоїть біля його офісу. Техьон погоджується і йде до неї, не поспішаючи, оскільки знаходиться не так далеко.
Техьон сідає у машину, де, на його подив, уже сидів Чонґук, чекаючи. Чонґук сконцентровано дивиться на екран телефону, але тільки Техьон сідає, переводить погляд на нього, нахиляючи голову вбік. Техьон на цю звичку хихикнув та поцілував його в губи.
— Додому? — Техьон відстороняється, пристібаючи ремінь безпеки.
— Так, тільки заїдемо у Мак взяти щось перекусити.
— Гаразд, я також зголоднів.
Поки Чонґук паркується, Техьон відмахується від того, щоб піти у заклад, і просто каже, що йому взяти, залишаючись у машині. Чонґук, невдоволено пробурчавши собі під ніс, усе ж пішов усередину. У той час Техьон заходить в інстаграм, переглядаючи сторис друзів. Раптом з’явилося бажання також щось запостити. Він оглядається навкруги, перебираючи, що можна сфотографувати. Вибір зупиняється на логотипі Мака та частині парковки. Він виходить з машини та шукає гарний ракурс, паралельно налаштовуючи камеру, щоб знімок вийшов максимально красивим.
Через декілька хвилин фотографування у всіх можливих ракурсах та кількох варіантів налаштувань, Техьон повертається до машини. Він торкається ручки, щоб відкрити двері та сісти всередину, але чує тихе мявкання чи щось схоже на це. Техьон відходить назад та бачить біля заднього колеса маленьке сіре кошеня, що трясеться від холоду. Він присідає та витягує руку, кличучи його до себе. Видно, що кошеня боїться, але все ж несміливо підходить до руки Те, нюхаючи її. Хлопець пробує гладити і кошеня вже саме тулиться до його руки. Зрештою він бере його на руки, проводячи рукою по м’якій шерсті. На вигляд кошенятко доглянуте і зовсім не схоже на безхатнє. Мабуть, його викинули зовсім недавно.
Техьон усією своєю душею не розуміє, як можна викидати тварин на вулицю, тим паче осінню, коли скоро почнуться морози. Наскільки потрібно бути жорстокою людиною, щоб залишати тварин напризволяще?
У студентські роки він часто годував бездомних котів і собак на вулиці, витрачаючи ледь не останні гроші їм на їжу. Коли ж у нього з’явився стабільний заробіток, він на пару з Чонґуком, допомагає притулкам для тварин. Інколи можуть допомогти з доглядом, але частіше грошима.
— А ти чому не в машині? — Чонґук зовсім тихо підкрався ззаду до Техьона, що здригнувся від неочікуваності. Техьон повертається до Чонґука з кошеням на руках. — А…? — Чонґук навіть запитання сформулювати не може, побачивши у руках хлопця маленьку грудочку шерсті.
— Давай його собі лишемо? — з надією запитує Техьон.
— Добре? — не то запитання, не то згода. Якщо чесно, Чонґук інколи замислювався про те, що було б класно взяти кошеня з притулку, але відкидав цю ідею на далеку полицю.
— Тоді поїдемо спочатку у ветеринарну клініку, щоб його там оглянули та все таке. І ще треба заїхати купити йому корму, можливо, якихось іграшок.
— Гаразд, — Чонґук цілує Техьона у ланіту та легенько перший раз гладить кошеня.
Вони знаходять на Гугл картах найближчу ветлікарню та рушають. Кошенятко потроху нагрівається у машині на руках Техьона. Хлопець не перестає усміхатися, дивлячись на це маленька чудо, яке лащиться до рук, бажаючи отримати більше уваги. А у Чонґука, що часом кидає погляди на свого хлопця, серце обливається теплом, думаючи, які вони милі та як підходять один одному.
— До речі, а як ми його назвемо? — запитує Чонґук, уважно дивлячись на дорогу.
Техьон раптом перестає усміхатися, серйозно замислюючись. А дійсно як? Придумувати клички тваринам ніколи не була сильна сторона Техьона. Крім банальних нічого не приходить у голову. Чонґук, бачачи як напружився його хлопець у режимі мислення, вирішує запропонувати свій варіант.
— Може Сирник? Я дуже люблю сирники, — у жарт пропонує Чонґук.
— А що, мені подобається, — у Техьона аж очі засяяли, чи то від того, що варіант Чонґука хоч і нестандартний, але милий, чи то від того, що йому не доведеться придумувати.
Вони заходять до клініки, де кошеня оглядають і, на щастя, не знаходять якихось травм, хвороб чи чогось такого, а лише роблять прививки. Поки це все відбувається, Чонґук іде в аптеку, купуючи все необхідне для нового мешканця.
Дорогою назад вони слухають пісні, які нещодавно вийшли, а кошеня тим часом більш сміливіше досліджує машину нових господарів. Найбільше йому полюбилося місце перед лобовим склом. Воно з цікавістю розглядає усе навколо, спостерігаючи за машинами, що проїжджають повз. Техьон не втрачає можливості зайвий раз сфотографувати його з усіх можливих ракурсів, адже воно таке хорошеньке, що гріх не закарбувати у пам’яті телефону.
Приблизно через пів години вони доїжджають додому. У квартирі хлопці дають кошеняткові повну свободу пересування. Спочатку Сирник обережно принюхується до нового місця, а потім по-господарськи бігає по квартирі з кімнати в кімнату.
Техьон з Чонґуком розпаковують котяче приладдя, мимохіть бачачи кошеня, яке вільно гасає по квартирі. Через деякий час вони сідають поїсти, адже раніше не було часу на це, оскільки займалися більш важливими справами. Крім цього, вони не забули насипати корму для Сирника, щоб той приєднався до їх вечері.
Після прийому їжі вони всі троє переміщаються у спальню на ліжко, де Чонґук увімкнув на ноутбуці якийсь новий фільм. Кошеня, яке втомилося від насиченого дня, вляглося на краю ліжка, згорнувшись калачиком.
За вікном уже була суцільна темрява та тиша. У кімнаті горить світильник біля ліжка, а все інше світло вимкнене. Це створює казкову і романтичну атмосферу. Хоча, в першу чергу її створює кохана людина однією своєї присутністю.
Фільм закінчився, починаючи показувати титри. Чонґук тягнеться вимкнути ноутбук, бачачи, що Техьона клонить на сон (він і так довго тримався).
— Я сьогодні наважився зробити тату, — неочікувано говорить Техьон, позіхаючи.
— А чого так раптом? — здивовано запитує Чонґук, лягаючи назад до Техьона.
— Не знаю. Я просто побачив тату салон і згадав, що хотів зробити татуювання. Потім ноги якось самі повели до нього, хоча я деякий час простояв перед салоном, вагаючись.
— Яке ти зробив тату? — зацікавлено запитує Чонґук, а потім, трохи подумавши, додає: — І де?
Техьон піднімається та сідає перед Чонґуком, щоб той міг краще розгледіти малюнок на тілі. Він знімає худі, а потім відтягує футболку таким чином, щоб було видно татуювання.
Спочатку Чонґук зосереджено дивиться на напис, а потім його очі розширюються у здивуванні. Він проходиться поглядом по словах, вигравіруваним чорнилом на світлій шкірі, перечитуючи знову і знову, ніби не вірячи, що це те, що він думає.
— Це ж…
— Так, рядок з твоєї улюбленої пісні, — Техьон дивиться на Чонґука очима, сповненими кохання. — І я дійсно хочу пройти цей шлях з тобою і тільки з тобою.
— Я… Я тебе дуже сильно кохаю, — у Чонґукові змішуються різні емоції, які не дають можливості сказати щось інше, крім цих загальновідомих, але не менш вагомих, слів. Можливо, для когось це лише пісня, яка гарно звучить, або пісня улюбленого виконавця, але не для Чонґука. Ця пісня займає окреме місце у його серці і те, що Техьон назавжди надрукував на своєму тілі рядок цієї пісні — для Чонґука значить набагато більше, ніж більшості слів на світі.
Техьон присувається ближче та з усією своєю ніжністю цілує Чонґука, зливаючись з ним в одне ціле. Цей поцілунок стає початком нового етапу їх стосунків. Техьон трохи відхиляється, щоб сказати:
— Я тебе також безмежно кохаю, Чонґукі, — і знову дарує поцілунок, сповнений ніжності, яка призначена тільки для Чонґука.
Техьон лягає на груди свого хлопця, обіймаючи того та слухаючи чуже серцебиття. Кошеня, ніби відчуваючи всі ті почуття, що літають у повітрі, підлазить до своїх господарів та влягається біля боку Чонґука. Техьон гладить його, від чого той муркоче, створюючи ще затишнішу атмосферу, ніж була до цього. Так вони і засинають троє у їх маленькому світі, наповненому коханням, теплом і щирістю.