Директор

Венздей дивилася прямо перед собою, відчуваючи, як Річ рухається в рюкзаку.

В автобусі було злегка душно і гамірно. Всі ділилися враженнями, проблемами, секретами з друзями. Останні два особливо радували Енід.

Та всі одразу стихли, як до транспорту зайшов директор. Руде волосся спадало з плечей, очі наповнені серйозністю, ластовиння ледве помітно. Темно-коричнева куртка, джинси, червоний светр.

Венздей почула злегка захоплені видихи і шепотіння. Вона повернула голову до директора.

– Тайлер і то кращий. – подумала Венздей.

Завмерла. Кліпнула. Нахмурилась. І відкинула думки про нього в найдальніший куток свого мозку.

– Я не буду виголошувати довгі промови. – почав містер Хантер злегка хриплим голосом. – Я прошу лиш, аби в Єрихоні ви не вчинили нічого протизаконного. Тому не кидатись на людей, не пити їхню кров, не зачаровувати, не перетворювати на камінь, не нападати з допомогою інших сил.

Учні закивали, не сперечаючись. Але всі розуміли, що обставини в будь-який момент можуть змінитися.

Директор злегка задоволено і власно усміхнувся. Обвів поглядом автобус. Побачив, що декілька місць в середині і кінці автобуса вільні. Перевів погляд на Венздей, що сиділа на місці додаткового вчителя. В очах виникло здивування. Але чоловік швидко прийшов в себе. Кивнув вчительці історії в кінець автобуса, а сам сів біля Венздей.

– Можна їхати! – гукнув він, і автобус зрушив з місця.

Учні повитягували голови. Директорка Вімс за таке вже б вигнала, але цей… Вони не хвилювались за Аддамс. Вони сподівались, що та нічого не вчудить і не зруйнує їм поїздку.

– Бачу Вам більше подобається розмовляти з дорослими особами. – задумливо мовив директор.

– У більшості моїх однолітків занадто звужений кругозір. – відповіла Венздей.

– Небезпечно таке казати в автобусі заповненому їми. – хмикнув містер Хантер.

– Не бачу в цьому ніякої проблеми і загрози для себе.

– Саме із-за таких слів в майбутньому у Вас можуть бути проблеми, міс Аддамс. – сказав чоловік, поправляючи свою сумку.

Венздей різко до нього обернулась.

– Людям не подобається коли кажуть правду. Їм краще, аби за спинами їх ненавиділи і планували плани помсти. Мені зручніше,  коли я розумію, яка людина стоїть перед мною. І маю таке питання до Вас. Хто Ви? – Венздей не любила чекати.

– І чому цього  раніше ніхто не спитав. – Хантер поглянув на інших ізгоїв розчарованим поглядом. – Я дракон. Змій. Називайте, як хочете.

– Вогняний? – не забарилась Венздей.

– Вітряний. – відповів Хантер, і легко ворухнув одним пальцем.

Шапки усіх різко взлетіли вгору. Багато захоплено заплескали в долоні. Ще один рух пальцем і головні убори приземлились на голови. Але з одним сюрпризом. Директор переплутав шапки, і тепер всі старалися віднайти свою. Шапка Венздей залишилась на місці.

– Я думала вони вимерли в цих краях. – не звернула уваги на виставу Венздей.

– Я переїхав сюди п’ять років тому. – зізнався директор.

– Ви занадто чесний. Нічого не приховуєте. Все розповідаєте. – Венздей підняла брови.

Учні більше не звертали уваги на директора і ученицю. Вони старалися знайти свої капелюхи. Вийшло це не в багатьох.

– Стараюсь бути, як Ви. – знизив плечима змій.

– Я не чесна. Я прямолінійна. – злегка гордовито сказала Венздей.

– Не хочу, аби мене звинуватили в усіх гріхах, що можуть статися в Неверморі.

– А ще хочете збити мене зі сліду.  Аби я повірила Вам.

Директор промовчав, бо автобус різко зупинився.

– Всі на вихід! – голосно крикнув він.

Деякі учні не зі своїми шапками, жваво підскочили і вивалилися на вулицю. Директор також підвівся. І не кажучи ні слова, вийшов.

Венздей уважно оглянула сидіння директора. Ніякого аркуша, чи якоїсь зачіпки не було.

Аддамс розчаровано видихнула. Треба більше інформації.

– Щось виявила? – збуджено прошепотіла Енід.

Аякс, що стояв поряд, уважно прислухався.

– Ти йому розповіла? – Венздей кивнула на горгону.

– Трішки. – зізналась вовкулака, не відчуваючи сорому.

Аякс найдобріше посміхнувся.

– Я нікому не розповім. – запевнив хлопець.

– Єрихон та Невермор повинні бути готові до пограбування. – сказала Венздей, поправляючи косу.

– Чому? – здивувався Аякс.

– Тому-що змії обожнють дорогоцінності. – скривилась Венздей, подумки відмічаючи їхню необізнаність.

Енід з Аяксом знервовано переглянулись.

Але не Венздей не сказала друзям знайомим одного. Змії обожнють золото, а Аддамси таємниці і небезпеки. Веселий на них чекає семестр.

Від автора:

Ще один розділ! Сподіваюсь персонажі схожі на себе. Дуже боюсь😨, що вони можуть вийти занадто іншими.

Дякую, що читаєте і відгукується. Мені приємно😸.