Глава 4 Падіння і дівчина з каре

Справа була вранці вівторка. Мене жорстоко побили та викопнули з третьої турнірної платформи. Я безтурботно падав зірочкою на землю.

Розсікаючи свіже ранкове повітря, покрите теплими сонячними променями, під чистим, блакитним небом. Чудова погода для падіння, скажу я вам.

Навіть магічні хвилі сьогодні особливо лагідні. Вони ангельською ніжно взяли мене і поклали на траву біля однієї, віддаленої від групи, вчительки.

– А я вже сподівалася, що ти подорослішав.

Похмуро привітали мене. Навіть не сумнівався, що ці особливо м’які хвилі її рук справа.

– І тобі доброго ранку. Ідеальна погодка для магії лікування, не думаєш?

– Ідеальна погода, щоб сходити в медпункт.

– Змилуйся над цим жалюгідним смертним і не відправляй його в ту філію пекла на землі. Будь ласка! – я склав руки для молитви

– Господи… гаразд. Вчитель теж може надати першу допомогу.

Я посміхнувся і підвівся. Адреналін від недавнього бою ще бігав венами.

– До речі, трохи таки підріс.

Сувора постать вчительки, почала виглядати якось по-жіночому мило, коли я почав дивитися на неї з відривом у рості. З ідеальним для танців відривом у рості

– Адже знаєш, що я не про це. – Лілі кинула мені хустку

Моя рука ще пульсувала – віддача блоку. Ну і само собою був помірний біль від того, що з моєї руки мало не зробили нарізку. Трохи біцепс не зрізали, хулігани! Ось вони, всі плюси турнірів з фехтування на уроках.

– А про що ж тоді? Можливо естетика спортивних костюмів? Невже про недоліки освітньої системи? Чи просто вибір кращого печива під каву?

 

Я закотив розрізаний рукав спортивного костюма, поверх якого був нагрудник та інші атрибути легкої броні. Сам рукав був стильного темно-червоного кольору. Злом життя, купуєш звичайний чорний костюм з капюшоном і всього за кількасот мілілітрів крові отримуєш бомбезний градієнт.

– Про етичність провокацій, недоліки сварок зі священнослужителями та, звісно, вибір найкращих бинтів під артеріальні кровотечі.

– Хммм складний вибір. Усі теми такі апетитні… Прям як морозиво. Ніколи не розумієш, яке з них найсмачніше. І насамкінець вибираєш несмачне.

І приклав хустку до порізу. Багряний почав активно його просочувати, роблячи важким та теплим.

– Таке вже життя. Але знаєш, що саме гірше? Якщо вибрав морозиво, то треба доїсти. Навіть якщо не смачно.

 

– Якщо не смачно, то краще викинути і взяти інше. А то ще живіт заболить.

– Безвідповідально. Та й, що якщо це найкращий смак з усіх? І всі інші лише гірші.

– Цікава позиція. Тоді без сумнінь, буду брати лише малинове! За кольором прямо кров!

Лілія зітхнула та махнула рукою. У повітрі з’явилася водяна куля, якою вона почала промивати рану.

– Ох, було надто наївно думати, що ти змінився.

– Навіщо змінюватись коли я і так ідеальний?

– І як завжди немає проблем із самооцінкою. Присядь мені не зручно.

Я слухняно сів на траву, а вона присіла на коліна, заздалегідь розсудливо розстеливши хустку.

– Думала ти займеш місце вище.

– Вибачаюсь що зрадив ваші очікування, моя леді.

– Хах, вибачення тут не допоможеш. Тепер ходитимеш на тренування кожні вихідні, кадет!

Вчителька посміхнулася і в її руці матеріалізувалась напівпрозора голка з ниткою. Акуратно і спокійно голка з манни увійшла в мою шкіру і вийшла з іншого краю порізу.

– Трохи позайматися у вихідні не завадить.

– Впевнений? Кажуть тренування вчителя Дурума починаються від світанку та закінчуються на заході.

Розмірено та методично поріз покривався швами. Ласкаво зашивався.

– Ну не буде він “вчених” так доводити.

– Ти справді так думаєш?

Згадався рожевенький вчитель, з вогнем в очах і войовничим реготом.

– Та ні… не буде ж? – я з часткою паніки подивився в очі дівчині

– Хто знає? Побачимо у суботу.

Я переможно застогнав. Прощайте мої спокійні вихідні. Ми були недовго разом, але я запам’ятаю цей роман все життя!

Нитка мани затяглася на останньому шві. Через пару днів вона розтане, не залишивши ні своїх слідів, ні шрамів від меча.

– Але якщо вже про плани. Пам’ятається мені, один зухвалий школяр казав, що хоче проводити зі мною більше часу? Не пам’ятаєш нічого такого?

Водночас із її словами мана струмом пройшлася з усього тілу. Лікувальне заклинання. І паралельно вона нахилилася до мого вуха і продовжила пошепки.

– Якщо ти не з тих хлопців, – ще удар струмом, – що відважні тільки на словах. – удар, – Приходь сьогодні після уроків, до сімдесят восьмого кабінету.

Моє серце пропустило спокусливий удар і наповнилося хвилюванням. Ось як має виглядати життя!

Але навіть так усе надто добре. Я просто таки чую підставу. І все-таки я подивився їй у вічі.

– Хах, це пропозиція від якої просто неможливо відмовиться!

Але у відповідь мені просто хитро усміхнулися і мені пройшов останній удар струмом. Люблю це лікування.

– Увага народ! Прямо зараз відбудеться півфінал цього маленького турніру!

Еххх такий момент перервав, учитель РР.

– Бій новенькій проти… ось цього грізного хлопця! Почали!

Він навіть імена не запам’ятав.

На місці учасників я б обурився, але ті слухняно розпочали бій.

Друг на проти друга стояли маленька червоно волоса дівчинка і майже двометрова шафа м’язів. Мені здається я бачив щось, що починається так само.

Хлопець почав перший, з дуже солідного випаду. Такого котрий би зламав їй пару ребер навіть через броню. Меч наблизився до Тайги, але в останню мить був відбитий!

Тяжкий вертикальний удар. Теж відбито. Удар ноги заблоковано. Помах зупинено у зачатку. Попри старання, жоден удар не потрапив по цілі.

А ось по його фігурі прилітали знатно. Нагрудник, наплічник – навіть шолом. За кілька хвилин його броня наче війну пройшла. Але він не постраждав. І здавалося це його тільки злить.

Великодушне знущання чи знущальна великодушність? Щось із цього щосили трясло його лицарську гідність. Він атакував все лютіше і лютіше.

Зрештою, він почав щось кричати. Що? Ясна річ, не чутно. Але можу припустити, що як і на інших полях битв, цензурного так було мало.

І в той же момент Тайга різко опинилася біля нього і вдарила з ноги. Вдарила так сильно, що пішло відлуння і качок, наче м’яч вилетів з платформи.

– Оце удар! Цим стусаном новенька пробиває собі дорогу у фінал! На неї взагалі хтось ставив? Несподівана темна конячка! Ось за це люблю турніри!

Вчитель радів більше за саму Тайгу. Навіть не скажеш, що учень за якого він у відповіді зараз долітає мало не до самої академії. А ні, вчитель Тімідас уже поспішає на допомогу.

– Як думаєш, скільки ребер йому зламали?

– Від двох до шести пар.

– Ставлю на п’ять.

А ми з Лілі сиділи на траві й просто балакали. Поки бинт повільно кружляв довкола моєї руки.

– А тепер до другої фіналістки! Яскрава та груба міс Святий меч! Немов удар грому, вона рознесла всіх своїх колишніх опонентів у пух та порох!

Не всіх, ну та добре. Мій погляд опустився по всіх платформах у самий низ. Спільним планом це була грандіозна споруда з купою земляних стовпів на яких стоять платформи та сходи між ними.

Чим вище платформа, тим вище і місце в рейтингу. Усі, хто в нижній половині повинні будуть йти на тренування вчителя РР. Все просто та логічно.

Більшість учнів просто стояли на своїх платформах, намагаючись розглянути фінальний бій. Але була ще й жменька людей, яких так само як і мене, жорстоко побили та викопнули з арени.

– Ставимо ставки, хто переможе, народ!

На фінальній платформі стояли дві дівчини. Дівчина з двома червоними хвостиками в червоний спортивний костюм і дівчинка з білим каре в білому. Непрактичний, але гарний вибір.

Вони безперервно дивилися одне на одного. напруга.

– На кого ставиш?

– Ні на кого. Вчитель має просто спостерігати.

– Та ну, подивися на головного тут, він буде тільки радий, якщо ти підіграєш. Підтримай колегу!

Лілі суворо подивилася на мене і я відповів променистою усмішкою.

– Ох, ти за кого?

– За Тайгу само собою! Вона зараз точно відлупить Святу!

– Тоді я на Святу. Вона як мінімум сильніша за одного жартівника.

І підтверджуючи наші ставки пролунав крик вчителя:

– Та почнеться бій! Погнали!

Будь-яке змагання розквітає лише з тоталізатором. Так що розквітнімо! Новенька Тайга проти Святої Віри! Ставка Селестуса проти ставки Лілії!

Бій розпочався!

В одну мить дві постаті зіткнулися. Дзвін мечів пролунав хвилею, феєрверк іскор пофарбував небо.

Меч Віри описав косий удар, але не вцілив по броні Тайги. Вона ухилилася. А її удар нещадно відбили.

Ще зіткнення. І знову. І ще. Зіткнення за зіткнення, помах за помахом.

За пару десятків секунд вони зіткнулися десяток разів, щоб розвідати сили противника. Ці рухи не учнів академії.

Відточення руху Святий, що потоком ллються на супротивника як одне ціле. Кожен рух починається з кінця старого і закінчується, засновуючи наступний.

Проти різких, диких помахів новенької. Відсутність техніки, відсутність тактики – вона покладається тільки на свою силу та інстинкти. Кожен її удар це маленький вибух!

Вони кружляли в заворожливому урагану ударів, блоків та ухилень. Щоразу відступаючи на однакову кількість кроків.

– Тайго – ти це зможеш!!! І звичайно переможеш!!!

Потрібно підтримувати свою ставку.

Я перевів погляд на учительку поряд. Коли більшість людей здивовано і заворожено дивилися на бій, вона просто байдуже гляділа. Іноді панцир дуже складно пробити.

– Дивись, здається, Святу тіснять! Зовсім не бентежно?

– Переживаю, як би мені їх лікувати не довелося.

Втім, Свята все наступала, плавно крокуючи та атакуючи, тоді як новенька постійно змахувала та відходила, щоб знову атакувати. Іскри, іскри, іскри!

Віра щось крикнула. Але Тайга не відповіла їй. Її розум гіперсконцентрований, очі не відлипали від кінчика меча, а обличчя показувало тільки бойовий вискал. Бій повністю поглинув її.

Так тримати! Кубок буде наш! До речі, а кубок взагалі буде?

Водночас на обличчі Святої красувалася усмішка. Просто посмішка. Начебто вона прямо зараз не махає мечем із наміром покалічити. Вона знов щось крикнула.

Тепер її удари стали нагадувати не річковий потік, а жахливий, морський вир. Кожен її удар був призначений вбити опонента. Це вже не тренувальний матч. Це дуель!

Але у відповідь Тайга загарчала на неї. Ах як по рицарському!

Її дії стали ще безладнішими, наповнилися панікою. Вона стрибала, змахувала і перекидалася аби дистанціюватися якомога далі від злощасного виру що засмоктував її.

Але й на тілі цього стихійного лиха стало з’являтися дедалі більше подряпин і ран. Але хіба це колись когось зупиняло?

Віра все набирала і набирала темп, на її обличчі разом з усмішкою стали з’являтися зусилля, піт з’явився на лобі. З таким виглядом вона відбила ще один тяжкий удар.

*дзіііііііінь*

Лезг металу. Неймовірно дзвінкий брязкіт меча, що тільки, що поламався після чергової відбитої атаки.

Меч зрадив Віру. Тепер вона стояла з коротким сталевим обрубком проти розлюченого супротивника.

Це було настільки несподівано, що навіть самі дуелянті на мить застигли. Стало так тихо, що я навіть зміг почути дуелянтів.

– Шлях би його трафив. – І не говори Свята, і не говори.

Далі вона миттєво зменшила дистанцію, в притулок. Без долі сумнівів чи бажання зупинити матч.

Але ніби моя ставка дала себе спокійно атакувати. Її меч уже летів до опонента, готовий розрубати його. Секунда та…

Долонь. Віра за міліметр до неминучого змінила траєкторію меча долонею. А інший удари в обличчя Тайги. Та схопила кулак за пару сантиметрів до голови та контратакувала. Тепер це рукопашний бій.

Свята перехопила атаку і, не відпускаючи руки, вдарила з ноги. Червоненька пропустила удар. І це була рокова помилка.

Скориставшись моментами її взяли у захват. Віра притиснула супротивника до себе мертвою хваткою.

Обличчя Тайги різко почервоніло від гніву та паніки. Вона вже не могла вибратися. Але раптом!

*БУУУУУУМ*

Вони вдвох вибухнули гарячим полум’ям.