Глава 18.2

В машині ми їхали у повній тиші. Блейз хмурився, не розуміючи, чому я і Брендан постійно так нервово переглядаємося. Адже вся справа в тому, що нам не можна й рота розкривати про те, куди ми їдемо посеред уроків, адже у заняття ще не закінчилися, а сказати правду — значить розкрити таємницю походження сім’ї Б’ю.

— Ви щось задовго мовчите, — сказав Блейз на задньому сидінні, склавши руки на грудях. — Сімейна сварка? Знову?

Я не зміг промовчати:

— Та чому ж саме сімейна? Це нова мода так нас називати?

— То ви просто не знаєте, які про вас поповзли чутки, молодята, — хмикнув Блейз. — Ви так часто стали зависати разом, що дехто вважає це дивним. А ще ви реально більше схожі на парочку, яка все ніяк не може вирішити, хто митиме посуд.

О ні! Та Брендану тільки дай шанс поскаржитися! Я подивився у вікно, бо альфа вже відкрив рота:

— Скажи Блейз, ми з Мелорі могли б стати справжньою парочкою?

— Так, — відповів він. — Я не майстер у сердешних справах, але ж пару місяців тому ви один одного терпіти не могли, а зараз не розлий вода. Блейн каже, що таке відбувається рідко, частіше у фільмах.

— Ось чув? — Брендан кинув на мене швидкий погляд і продовжив стежити за дорогою.

— А, то ти психуєш, що Мелорі тебе динаме, — та не так прямолінійно, Блейз! — Не дивно. Складно довірити комусь своє серце, коли все життя доводиться виступати і за омегу, і за альфу. Мел, у тебе ж немає батька, я правильно пам’ятаю?

— Я дивуюся твоїй тактовності, — зітхнув я.

— А що не так?

— Знаєш що, Блейзе, — знову заговорив Брендан. — Ти його захищаєш, бо я тобі не подобаюсь.

— Істину кажеш.

— Але хіба я не змінююсь?

— Тільки для Мелорі, а для решти ти той самий мудак, який програв мені в армрестлінгу.

Я здивовано перевів погляд на збентеженого Брендана, якому довелося боронити свою гордість:

— Йому просто пощастило! У нього явно генетичний збій, зрозуміло? Це дуже сильний альфа у мініатюрному тілі, Халк!

Блейз засміявся, притискаючи до себе кобуру, де, як я зрозумів, був навчальний меч:

— Тобі так важливо, що про тебе подумає Мелорі? Мило, мабуть. Мел, дай йому шанс, га!

Почалося…

— Хвилинку! А куди ви взагалі їдете вдвох?

Ось! Та тема, яку ми з Бренданом не встигли обговорити. Він скаже одне, а я інше і врешті-решт видамо себе! Потрібно було заздалегідь вигадати переконливу відповідь…

— Запитай у Мелорі, — викрутився Пендрагон. скинувши на мене всю відповідальність.

А мені довелося думати вдвічі швидше:

— Це доручення містера Емерика, треба забрати деякі книги… — говорю так, ніби це зовсім нецікаво.

— Ага… А чому він не попросив Ноеля? — Блейз не ідіот, і це мене лякає.

— У Ноеля заняття, — відповів діловим тоном Брендан.

— Ви в одному класі.

— А мене виперли через поведінку, — збрехав той, але навіть я б повірив, бо Брендан іноді виводить із себе, на місці вчителя я взагалі викинув би його у вікно. — Ну, знаєш, буває.

— Та ми зустрілися біля їдальні, ти й на урок не встиг прийти, — Блейз різко насупився, мені стало не по собі від його погляду. — Ви щось приховуєте від мене. Іноді мені здається, що всі довкола знають щось, що мені не належить. Це дратує.

— Тобі здається, — швидко вставив я. — Ми просто…. Просто…

— У нас таємне побачення, — Брендан усміхнувся.

Я глянув на нього нищівним поглядом. Але його версія цілком собі годиться, але тільки цей альфа користується всіма засобами, щоб показати оточуючим, ніби між нами щось є! А чи є?

Напевно, Блейз мав рацію — мені просто страшно думати про стосунки.

— Побачення? — Блейз вигнув брову. — А чого таємне?

— Мелорі так соромиться зізнатися собі у своїх почуттях до мене! — Брендан, мабуть, в ударі.

— Я хочу тобі заїхати чимось по голові, — процідив я.

— Бачиш? Соромиться.

— І правильно робить, — Б’ю глянув на мене. — Ти такий класний омега, а вибрав якогось там шкільного спортсмена? На твоєму місці я подумав би сім разів.

— Що це означає? — не зрозумів Брендан. — Я буду гарним альфою!

— Та невже?.. — огризнувся Блейз. — Ти зустрічався з моїм братом, я чудово знаю, що означає бути твоїм омегою, мені всі вуха продзижчали. Скільки разів ти дарував Блейну квіти? А водив у кіно? Та блін, хоча б провідав, коли він застудився? Знаєш що, перш ніж починати стосунки, розберись у собі та у своєму ставленні до людей.

Я здивовано подивився на Блейза. А чи завжди він був таким благородним?.. Чи він просто бере приклад з альф на кшталт Ноеля? Але оскільки Брендан зараз розсердиться, мені варто було трохи вгамувати запал Блейза:

— Він не завжди такий поганий, яким здається. І хіба Блейн скаржиться? Як на мене так він хоче Абеля і більше нікого.

— Бідолашний Абель… — похмуро прошепотів Б’ю, ніби знає, як його брат домагається альфу.

Клуб фехтування, якщо мені не зраджує пам’ять, знаходиться якраз біля парку, куди ми з Бренданом вирушаємо. Брендан повернув на потрібну дорогу і різко вдарив по гальмах, через що автомобіль сильно хитнуло.

— В чому справа? — роздратовано поцікавився Блейз на задньому сидінні.

Брендан подивився на мене, не знаходячи слів, і ніби натякав, що краще відповісти саме мені. А що ж відповідати?

Попереду посеред дороги стояв Джил Фрост, асфальт навколо нього покрився товстим шаром льоду. Якби Брендан не загальмував зараз, то у нас з’явився б шанс потрапити в аварію.

— Що він тут робить? — прошепотів я.

Джил змахнув рукою — лобове скло швидко вкрилося візерунками морозу, а значить…

— Швидко з машини! — скомандував Брендан.

Я послухався його та вискочив геть. Чесно кажучи, зустрітися з Джилом було в мене в планах, я чудово вивчив захисні чари Верджіла, щоб мене більше не змогли закатати в кригу, але, здається, цього було мало.

— Віддайте мені реліквію! — Джил Фрост був дуже злий, навколо нього ніби утворилася хуртовина, мені б не хотілося зараз мати з ним справу.

— У нас її немає, не встигли навіть доїхати! — гаркнув Брендан. — Що ти зробив із моєю машиною?!

— У фонтані немає реліквії, — сказав Джіл, а ми якраз прямували до центрального фонтану парку. — Значить, ви її забрали. Негайно віддайте мені чортову реліквію! У вас цих штук і так повно!

Він люто змахнув рукою, закликаючи сильний холодний вітер зі сніжинками. Я прикрив обличчя, але помітив, як у наш бік попрямували тонкі крижані голки, і навіть не встиг придумати заклинання захисту!

— Якого біса?.. — Блейз вийшов з машини і голки несподівано розтанули в повітрі.

Джил округлив очі і зробив крок назад, ніби знає Блейза, але не хоче його бачити. Або ж… він не хотів, щоб Блейз побачив саме його.

— Звідки тут сніг?.. — спитав Б’ю, щиро не розуміючи суть того, що відбувається. Але він не так довго розглядав машину, і помітив розгубленого Фроста. — Джиле?..

— Ви знайомі? — Брендан обізвався з якимсь обуренням, але я його чудово розумію.

— От невдача, — Джіл усміхнувся, ніби над власною невдачею. — Поки ти не знав про своє життя, ми могли спілкуватися. Зараз же, коли ти зрозумієш, що ти герой… не буде сенсу водитися зі лиходієм.

— Герой? Лиходій? — Блейз перевів погляд на мене. — Про що він? Що відбувається?

Блейн нас уб’є. І його батьки також. Все, торба!

— Не має значення, — Брендан дістав меч за допомогою чарівного пояса. — Треба розібратись із сином Сніжного короля!

Ось тепер нам точно кінець.

Брендан подався вперед, але несподівано Блейз його перегнав. Брендан на мить заціпенів від такої несподіванки, втім, Фрост теж, адже Джил явно налаштувався на Пендрагона.

— Сюди йди, — сказав Блейз, нагадуючи гопника.

— Ні, — Джіл позадкував, помітно нервуючи.

— Не смій тікати, теж мені, альфа!

— Ти не розумієш! — Джил махнув рукою знизу вгору, закликаючи з землі крижані бурульки таких розмірів, що вони без проблем утворили паркан.

— Так розкажеш! — Блейз вийняв з піхов шпагу (не знав, що він нею володіє) та спокійно розрізав крижану огорожу парочкою рухів.

— Як він упорався з льодом?! — здивувався я.

— Я не думав, що він… — Брендан глянув на мене. — Особливих людей королівської крові, здатної протистояти магії, у народі називають “чарівними принцами”*. У вашому світі це ті, як в історії про Сплячого красеня! Я думав, чарівними можуть бути тільки альфи, але Блейз щойно показав, що він пішов стопами батька!

— Стривай, — сказав я, ледве встигаючи за його думкою. — Хочеш сказати, що Блейз — Прекрасний Принц, що рятує омег від драконів?

— Саме так! Тож на нього не працюють чари Фроста!

— Тоді Блейз — казкар, а його сім’я вважала інакше!

Блейз різко гаркнув на нас через плече:

— Я гадки не маю про що ви говорите, але мене це виводить з себе! Досить брехати!

Тепер зрозуміло, чому Джил його боїться — напевно знає, на що здатний Блейз і без магії.

Джил хотів було втекти, судячи з переляканих очей, але не вийшло, бо Блейз уже схопив його за комір білої сорочки. Хоча альфа і вище, але виглядає не так грізно, як Б’ю.

— Чи не ти написав, що сьогодні зайнятий додатковими курсами? Збрехав? Щоб не ходити зі мною?

— Ні! Тобто так, але… — я зрозумів, що навіть на Джила є управа. — Я не міг сказати, що я хочу забрати одну реліквію!

— Що таке реліквія? Чому ти кидаєшся снігом?

— Мене більше дивує, що ні твої друзі, ні сім’я не розповіли тобі правду, — Фрост насупився та подивився на нас із Бренданом. — Хіба я не правий?

Ось тепер нас нічого не врятує. Блейз, мабуть, добре дружить із Джилом, тому залишився незадоволеним цими словами, яким так швидко повірив.

— Все не так просто, — сказав я, розуміючи, що реліквія йде на другий план. — Твої батьки мають усе пояснити.

— Вони повинні були зробити це давно, — вставив Фрост, і коли Блейз відпустив його комір, Джил випростався. — Якщо поруч чарівний, то вам пощастило. Я не можу нападати на очах Прекрасного принца, який мені вломить. Але реліквію вам краще віддати добровільно.

— У нас її немає, — серйозно відповів я. — Інакше чому ми досі на півдорозі?

— Якщо не ви її забрали, то хто?

Я глянув на Брендана, чекаючи на відповідь. Адже він набагато більше за мене знає, що діється з іномірцями. Але Пендрагон непевно знизав плечима:

— Орден не міг це зробити, мені б повідомили.

— Якщо не ми, то хто ще може знати про реліквії? — не зрозумів я.

— Щурячий король, — ринув Пендрагон, прикро взмахнувши лезом меча. — Його щури нас випередили. Можливо, він має знайомого мага, який витяг реліквію!

Джил приречено зітхнув, наче від відповіді стало тільки гірше. Блейз штовхнув його вперед, викликавши в останнього щире здивування:

— Вали звідси! У мене виникли справи!

— Але… — Фрост глянув йому у вічі. — Я не піду тільки тому, що ти…

— Вали, допоки я добрий!

— Гаразд.

Ого, невже сам Джин злякався Блейза?

— Але ж це ще не кінець. Я дізнаюсь, де реліквія!

— Нам повідом, га! — я не витримав і змахнув рукою, щоб скопіювати той прийом із огорожею та утворити між Блейзом і Джилом силове поле.

Вони переглянулися через нього, ніби їх здивувала не сама поява стіни, а її символічність. Дуже мило. Фрост зник у завірюсі, мабуть, телепортувався. Блейз ще дивився в порожнечу кілька секунд, а потім обернувся до нас із сердитим виглядом:

— А тепер ми дружно їдемо до мене додому, тому що я дуже хочу комусь врізати.

***

Батьки Блейна і Блейза на вигляд були дуже хороші, але коли вони дізналися, що сталося, то різко змінили вирази обличь. Адріан і Роуз Б’ю зблідли на очах, коли Блейз безпосередньо запитав якого біса відбувається.

Ми з Бренданом, мабуть, більше нагадували кошенят, що нашкодили, які стоять собі в куточку і переминаються з ноги на ногу. Все ж таки, Блейз дізнався правду з нашої вини. Потрібно було діяти акуратніше. Але це ще не все.

Тому що Роуз відвів сина подалі, запропонувавши дочекатися Блейна зі школи, а Адріан підійшов саме до нас і дуже барвисто вичитав. Брендан намагався довести, що ми не самі рота відкрили, а просто обставини так склалися, але схвильовані батьки — це не жарти.

— …Він міг би стати нормальним! — сказав Адріан у пориві якогось розпачу. — Він не мав проблем зі сном! Можливо, він міг би взагалі переїхати та жити спокійно серед нормальних людей!

— Але він не… нормальний, — ніяково видав Брендан, щоб не вийшло так, ніби він обізвав Блейза психом. — Він чарівний принц! Ми самі переконалися в цьому, він не…

— Блейз все ж таки омега, він не може бути як я, — Адріан непохитно склав руки на грудях. Варто сказати, що смаглява шкіра братів Б’ю явно дісталася від батька.

— Я теж так думав! Хіба омега може бути Прекрасним Принцем і боротися з драконами? — і тут Брендан злякано глянув на мене, мабуть, зрозумів, що я йому зараз щось зламаю за ці слова:

— Чого? З якого часу ми такі безпорадні? — спитав я, насупившись. — Якщо альфи такі особливі, то якого біса вибрали саме мене? Може, у вашому світі все будується на стереотипах, які бісять усіх адекватних людей, але тут і зараз…

— Я не це хотів сказати! Я чудово зрозумів, що є парочка особливих омег, але…

— Так? І що ж змусило тебе так висловитись секундою тому?

— Воу, хлопці! — Адріан, можна сказати, розвів нас по різні кути рингу. — Я не хочу сказати, що омеги — ніжні фіалки, хоча мій чоловік та старший син якраз такі. Просто Блейз завжди був не таким, ми вважали це добрим знаком. Але стати чарівним… Це уготовано альфам, я не пам’ятаю, щоб у моїй родині був хоча б один омега, здатний боротися з магією!

— Він перший, — сказав я вперто. — Може, це його покликання — бути нетиповим омегою. Він сам має вирішувати.

— Якщо він прийме своє так зване покликання, то назавжди застрягне у цьому місті!

— Це йому вирішувати, а ваша справа пояснити.

І чому я сьогодні такий баран? Напевно, через зачеплену гордість.

Чорт, взагалі, день дивний. Хтось не просто викрав нашу реліквію, а ще й випередив нас! Хоча Брендан і вважав це витівками Щурячого короля, але я так не думаю. Він не знає точне місцезнаходження реліквій, інакше давно вже їх би зібрав. Здається, йому було потрібне кільце Остіна де Сноу, але я так і не зрозумів, які магічні властивості воно мало. А Джилу необхідна була ця вкрадена реліквія, яку ми проворонили. Навіщо?..

Блейн прибув додому з таким виразом обличчя, ніби ми з Бренданом дезертири в його армії. Незвично бачити Блейна у такому жахливому настрої. Але він мене не злякає. Сталося не як гадалося.

— Перш ніж почнемо сварку, — сказав він, не вітаючись із батьками. — Невже в сім’ї ще одна гарна соня?

— Ні, — відповів Адріан. — Прекрасний принц.

— Що-що?.. — тепер Блейн здивувався. — Типу чарівний, як ти? В сенсі? Це ж доля альф… А, ну логічно, що ця роль дісталася Блейзу.

— І це вся твоя реакція?..

— Він буде сердитись, — напружено відповів він. — Насамперед на мене. Треба приготуватись. Я не хочу псувати стосунки з ним, бо він таки мій брат.

Ми з Бренданом не залишилися на подальші з’ясування стосунків.

Цікаво, що я часто почав говорити «ми з Бренданом», начебто «ми» реально є.

Що ж, день був важкий, навіть незвичайний, мені не хотілося закінчувати його на такій сумній ноті, тому я погодився на пропозицію Брендана сходити в кафе.

Там подавали дивовижну картоплю-фрі, я навіть забув на якийсь час про майбутні проблеми.

— Ми весь день сперечаємось чи сваримося, — сказав Брендан. — Мабуть, годі вже. Потрібно вміти сприймати один одного такими, якими ми є. Навіть якщо ти дивишся на кожного альфу, але не на мене.

— Правильно. Навіть якщо в тебе параноя та нав’язливі ідеї, — підколов я.

— А ще маєш звичку кидатися сарказмом.

— А в тебе звичка кидатись грубістю.

— Два чоботи — пара, — усміхнувся той, мабуть, тільки й чекав моменту, щоб це озвучити. — У нас попереду повно роботи. Цими вихідними конкурс талантів, а отже, треба розібратися з Крист’яном.

— Розберемося, — впевнено кинув я.

— Ну, на Джила у нас тепер є управа у вигляді Блейза. Хто б міг подумати, правда?.. — Брендан посунув мені колу. — Альфа лякається омегу…

— Мені здається, що цим уже нікого не здивуєш.

— Ти маєш рацію, — і посміхається.

***

Додому я повернувся десь надвечір. Трохи стомлений, але живий. Якби не похід у кафе, я б був гірший за зомбі. Тато метався на кухні, розшукуючи рушник, бо на плиті вже щось скипіло, а Фаїн маячив під ногами, думаючи, що з ним граються.

— Фу, я сказав! — тато відсунув щеня ногою. — Не кусайся! Я ж наказав тобі!

— Привіт, — сказав я, щоби на мене звернули увагу.

Фаїн рвонув у мій бік, а я своєю чергою взяв його на руки. Міріам махнув мені рушником, висловлюючи невдоволення:

— Забирай свого собаку до кімнати! Він не дає мені спокою!

— Він ще дитина!

— І що? Ти коли був дитиною ніколи мені не заважав.

Судячи з дитячих фотографій, я міг би стати косплейером. Міріам вбирав мене в різні костюми, як це часто роблять батьки, та фотографував у кожному з них. Тому мій фотоальбом нагадує щоденник божевільного таточка.

Так, тато шалено мене любить, своє дитинство я провів в обіймах та ласці, тому не скаржусь.

— Сьогодні був складний день, — сказав я, сідаючи на стілець, а потім помітив щось дивне: тато не переодягся, бігає по кухні, бо не вимкнув плиту вчасно, а Фаїн так радісно його… зустрічає? — Бачу, ти теж щойно повернувся.

— Чорт, — Міріам повернувся до мене. — Ти екстрасенс?

— Де ти був?

— То таке, — він вимкнув плиту. — Я сказав би, мовляв, по роботі, але ти знову включиш розумника й мені буде ніяково.

І тут я жахнувся:

— Тільки не кажи, що на побаченні!

Міріам замовк, а я все зрозумів, відповідь так. Ні, я не забороняю татові зустрічатися з альфами, але… Це так складно. Поки я був малий, тато приділяв усю увагу мені, але потім вирішив, що ще не розгубив хватку, а я… Напевно, це ревнощі від незвички.

— Потрібно буде запитати у Google, що робити, якщо твій син екстрасенс, — прошепотів тато собі під ніс, але я чудово почув це обурення. — Мел, любий, ми обидва вже не малі діти, правда?

— Просто ти міг би сказати наперед!

— Гаразд, — він повернувся до мене і посміхнувся. — Цей альфа завтра прийде до нас на вечерю. В нас все серйозно.

І тут я відкрив рота. Не такого я чекав.

Примітки:

*Мається на увазі архетип, який найчастіше зустрічається у казках. Позитивний герой, який приходить на допомогу діві (омезі) у біді, звільняючи її від лиходія, чудовиська або накладеного на неї прокляття.