\\\

– Вчишся балету, Поттер?

Гаррі продовжує іти, ніби нічого не чув. Їм уже давно не одинадцять, вони вже навіть не підлітки, так чому застаріла ворожнеча так не набридла йому. Не набридла на стільки, що від того, наскільки нудним став замок без нього, хочеться лізти на стінку. Може через війну, на якій багато хто змінився, відкрився або зламався. Він не буде гадати – занадто багато факторів та невідомих змінних.

Але факт того, що він скучив за Малфоєм – на обличчя. Він, Герміона та Рон залишилися ще на рік у Хогвордсі щоб довчитися – все таки цілий рік бігали за крестражами десь по Англії та Шотландії. А ось весь їх курс уже довчився, наскільки це було можливо, та випустився: Невіл, Дін Томас, сестри Патіл та інші. Драко теж.

Перший тиждень було навіть добре, а далі прийшла туга. Тепер, коли вже настав жовтень, Гаррі може з впевненістю сказати – біловолосий був у топі списку того, чим він любив займатися. Першим місцем були шукання проблем на одне місце, другим гра у Квідіч. Драко був десь між першим і другим місцем, бо більше за просто гру у Квідіч, Поттер любив грати у Квідіч з цим слизаринцем.

Коли вітер на швидкості свище у вухах, золотий бік м’ячика у кількох сантиметрах від твоїх пальців, як і від пальців біловолосого ловця. Ваші руки доторкаються одна одної і цей малесенький момент здається триває цілу вічність, поки холодний бік м’ячика таки не потрапляє в чиюсь відкриту долоню.

Перемога команди.

І всім майже усе одно що їх перемога залежала від однієї людини. Гаррі після кожної такої перемоги думав, що він самотужки виграв увесь факультет змій. Напевно тому йому подобалась позиція ловця.

Але зараз, коли пожовкле, змокле від дощів, листя устилає підніжжя замку, хлопець побачив, що по-справжньому подобалось йому грати лише з однією командою, і те, лише через їх блондинистого ловця. Йому все ще подобається літати, але це відчувається вже не так яскраво. Якщо раніше він літав на повні легені, то зараз ніби астматик присмерті.

Трофейним снітч від Дамблдора лежить десь у скрині разом з іншим колись-буде-потрібно мотлохом. І коли стає геть сумно він іде десь за стадіон, відпускає його і розважає себе тим, що на час його ловить. Молодші дивились на нього з блаженством і намагались знову затягнути його в команду. Поттер відмовлявся всіма можливими способами, в основному опираючись на підготовку до екзаменів.

По правді, він справді до них готувався. Не Герміона звичайно, але теж щось зміг би написати. Він готувався би і більше, якби не занадто вже часті позиви до суду. Спочатку для того щоб дати показання проти смертожерів, а потім щоб цих самих смертожерів захищати від поцілунку дементорів.

Пішов перший сніг. Гаррі інколи почувався ще більш виснажено, ніж під час війни. На сьогодні було призначено слухання про сім’ю Малфой і він збирався відкрито встати на їх захист. Не дивлячись нінащо: ні на реакцію друзів, ні на думку преси та вищих чинів міністерства. Герміона і Рон, яких він не посвятив у свої плани, тихо займались в бібліотеці, не дивлячись на ранню годину вихідного. Поттер не хоче здогадуватись яких зусиль довелося докласти дівчині щоб розтовкти з ліжка їх рудого друга.

Що ж. Це було складніше ніж він думав. Уперті старі довбні навіть не думали признавати, що на Малфоїв було накладено Імперіо. Сперечаючись до зірваного голосу, до пустого дзвону в голові, Гаррі вдалося вимолити для них кращу долю. для Нарциси – десять років заборони їздити на територію Британії, як і для Люциуса. Ну, головне не Азкабан. З Драко було складніше, бо на менше ніж Азкабан суд не погоджувалися.

І в Поттера виникла ідея. Така ж божевільна як і пригоди їх компанії кожного року. Він майже засміявся – навіть цей рік не стане виключенням. Але на цей раз, застрибуючи в яму зі зміями, він був щасливий. Залишилось упевнити решту в адекватності його думки. А деяких і в адекватності самого Гаррі.

– Навіщо ти зробив це? – до болю рідний голос прозвучав позаду хлопця. Вони йшли по пустому напівтемному коридору, що вів до ліфтів, і навкруги уже майже нікого не було. Поттер обернувся. Ще більш блідий, але все теж самий Малфой, у вишуканій мантії чорного кольору, темно-зеленій сорочці та мішками під очима, які певно були ще темніші за його мантію.

– Тому що захотів.

Напевно, він розраховував не на таку відповідь, тому що секундою пізніше грифиндорець був боляче прижатий до кам’яної стіни. Носки черевиків не діставали до підлоги і він повиснув на руках слизаринця, що тримали його за комір.

– Не смій так жартувати зі мною, – не гірше за змію прошипів йому в обличчя Драко.

– Я не жартую. Це краще за азкабан та поцілунок дементора, – навіть не намагаючись звільнитись, максимально серйозно промовив Гаррі. Чарівна поличка все ще преспокійно лежала в його кишені.

Вдалечі прозвучали кроки, що послугували сигналом закінчити сцену. Потер легко поправив мантію та продовжив ходу як ні в чому не бувало. Він міг фізично відчувати як Малфой позаду до болю зжав кулаки та з ненавистю бурив поглядом його потилицю.

З рештою, не всі врятовані хотіли такими бути, чи не так? Гаррі сподівався що його шкільний ворог не був із таких.

Повернувся він до Хогвартсу уже коли сіло сонце, відчуваючи себе немов вижатий лимон. Уже навіть їсти не хотілося, лише м’яку теплу перину і тишу. Завтра вони знову зустрінуться, щоб наступний рік вже не розлучатись. Ні на секунду.