Вибач, Ідо, це кінець

Ідалін неохоче йшла на поляну, на яку ще якийсь час тому бігла з неймовірною швидкістю, бажаючи якнайшвидше побачити їх. Рейн запросили їх зустрітись, і вона вже розуміла навіщо. Вона нервово схрестила руки й намагалась вирівняти дихання. Їй не хотілось туди йти. Вона все розуміла. Розуміла, що іншого виходу нема, але все одно хотіла якось уникнути цього

– ти сьогодні навіть раніше, ніж ми домовлялись – сказали Рейн, коли рудоволоса нарешті дійшла до місця зустрічі

– і ти теж… втім, як завжди. Як довго ти тут сиділи? – Іда сіла поряд з ними

– десь біля години… я не впевнені…

– нервуєш? Ти хотіли мені щось сказати – вона вирішила, що краще Рейн одразу все скаже і вони розійдуться, аніж кілька годин сидіти в неприємному очікуванні, але в них були інші плани

– так… але давай про це трохи пізніше. Я підготували невеликий пікнік, якщо ти не проти звичайно

– не проти – відьмі знадобилось кілька секунд, щоб видавити з себе хоч щось

– пам’ятаєш як я робили такі вечірні пікніки, а потім бігали забирати тебе з дому так, щоб батьки не дізнались? – через кілька хвилин мовчання вони спробували якось розбавити напружену атмосферу – Лілі ще постійно сварилась, коли бачила нас зі свого вікна

– сварилась, але жодного разу так і не здала мене батькам – Ідалін, здається, вперше за вечір дійсно усміхнулась

– ви завжди були такими дружніми, а потім щось пішло не так…

– ну, знаєш… вона вступила в Емперор ковен, а я… ти знаєш… ніколи не хотіла бути частиною ковену

– але ж це не правда – вони почали по трохи підводити до того, навіщо покликали дівчину на зустріч

– я втратила зв’язок з нею, після того, як втекла… не думаю, що вона дуже страждала через це – Ідалін чудово розуміла до чого йде ця розмова, тому кожне слово давалось їй дуже важко

– і чому ж ти втекла?

– батьки останнім часом стали дуже… турботливими. Я почувалась, наче мені перекривають кисень, тому…

– і ти знову брешеш. Це ж через прокляття, так? – не дали їй договорити Рейн – якщо чесно, мені іноді здається, що я тебе навіть до ладу не знаю, тому я вирішили…

Іда відчула, що на руках з’являються перші пір’їни, і щоб приховати це вона швидко встала, схрестила руки на грудях та повернулась до Рейн спиною

– я збираюсь вступити в ковен бардів і… мені здається, нам варто пошукати для себе когось іншого… Вибач, Ідо, це кінець…

Відьмі здавалось, що вона була вже готова до цього,  але коли Рейн сказали останню фразу вголос, тіло дівчини пробрало холодом, після якого наступила жахлива біль. Совиний монстр почав потрохи захоплювати її

– все нормально? Це прокляття? – не дивлячись на те, що розставання було їх ініціативою, Рейн все ще хвилювались за Ідалін

– я в порядку! Все нормально! – вона спробувала сказати це максимально спокійним голосом, що в неї не дуже й вийшло

Рейн зітхнули

– вибач, я більше не можу миритись з цим… – і вони пішли, залишивши Іду на самоті