Амортенція для споріднених душ

Почніть писати…

Примітки від автора: от і завершення. Чекаю на ваші коментарі та на критику. Вкажіть на всі недоліки роботи, допоможіть ставати у цьому кращою.
П.с. шукаю бету, відгукнись)

Завтра вже наступило, але Герміоні так і не хотілося зі всім розбиратись. Останнім часом дівчина помітила, що Драко змінився. Звісно, війна потріпала всіх, але дівчина не могла б навіть і подумати, що це торкнеться й Мелфоя.

Зараз, сидячи у бібліотеці, вона добряче замислилась над цим. Він більше не чіплявся до неї з будь-якої причини, перестав чатувати у темних коридорах, навіть не насміхався з її друзів. Це, безперечно, були дивовижні зміни.

­Раптом хтось закрив її книжку одним рухом руки. Вона підняла очі на того, хто стояв поруч. Ну звісно, бісовий Драко Мелфой. Хто ж, як не він?

— Що це за дурня, Грейнджер? Хто з твоїх дружків це зробив? Якщо б Поттер та Візлі не були відсутніми, то я подумав би, що це вони! — кричав хлопець.

— Ти з глузду з’їхав? Я взагалі не розумію, про що ти говориш! — у тому ж тоні відповіла йому Герміона.

— Не прикидайся дурненькою, адже я знаю, що це далеко не так, — сказавши ці слова, він закотив рукав своєї сорочки на правій руці та показав мітку. Буква «Г» разом із гілочкою гортензії. Її улюблені квіти.

Невже? У нього з’явилась мітка соулмейта? Якщо він стверджує, що це якось пов’язано із Герміоною, то чому мітки немає у неї? Зачекайте. Звідки вона може знати, що у неї мітки немає? Звечора дівчина заснула за книгами, а зранку не мала часу переодягатись, так як запізнювалась на нумерологію. Герміона з острахом почала підіймати рукав светра кольору капучино. Вона намагалась не дивитись на своє зап’ястя, але голосний видих Драко сказав усе сам за себе.

Він. Її. Споріднена. Душа.

На її руці – темна буква «Д» із квітками синіх дзвоників.

— Але…але як таке можливо? — тихенько сказала Герміона.

— І ти це мене питаєш? Думаю, ти остання людина, яку б мені мала подарувати доля, — відповів Драко.

— Я ні чорта не розумію…

— Я також ні чорта не розумію, але доведеться зрозуміти, — дійсно, для чого тягнути кота за хвіст та довго ходити довкола? За його «скромною» думкою, ця дівчина була розумною, красивою, з почуттям гумору. Чому б і ні? Батько в Азкабані, а мати тільки й мріє про таку невістку, як Герміона.

— І ти готовий просто так це відпустити? Невже забув, що я погана бруднокровка? — саркастично сказала вона.

— Туше, Герміоно. Мені здалось, що ми давно пройшли цей етап, — сміючись сказав юнак.

— Так, просто колись… я…

—  Раніше ніколи не помічав, щоб ти заїкалась. Йдемо звідси, нам потрібно все обговорити, а тут надто багато вух.

***

— Ну і як ви дійшли до того, що доля вирішила вас об’єднати? — загадково запитала Нарцисса, — Щоразу запитую про це у Драко, але він лише відмахується.

Нарцисса Мелфой. Надзвичайної краси жінка. Велична та статна. Саме такою, на думку Герміони, повинна бути справжня аристократка. Зараз перед нею сиділа ця жінка в оксамитовій зеленій сукні, довжиною до щиколотки. Її волосся було заплетене в пучок та зашпилене коштовним гребенем.

Герміона кліпала очима. Як дійшло до того, що після шести місяців спілкування із Драко, вона сидить у вітальні маєтку Мелфоїв та п’є чай із його мамою?

Цей місяць був важким. По-перше, їм потрібно було змиритись зі недоліками та характером один одного. Вони обоє запальні, легко виходять на конфлікт, тому тут без сварок не обійшлось. Пара швидко починала сваритись, але невдовзі легко мирилась. По-друге, школа досить неоднозначно сприйняла їх стосунки. Хтось був дуже проти, як от деякі слизеринці, а хтось навпаки радів, що Ґрейнджер таки знайшла собі когось та перестала зависати у книгах.

— Місіс Мелфой, це досить дивна історія. Чесно кажучи, й ми самі не знаємо, чому ми стали спорідненими душами. Це була звичайнісінька сварка на уроці настоянок. Запевняю, що таких було ще тисячі, але чомусь остання й стала вирішальною, — відповіла на питання Герміона.

— Як все чудно склалось. Напевне, вищі сили вже стомились терпіти вас, тому зробили так, щоб ви терпіли одне одного, — сміючись сказала Нарцисса.

— Мамо, я вражений! Як так можна казати про свого улюбленого сина? — саркастично вигукнув Драко.

— Милий мій, я ще й не таке можу про тебе сказати, але дякуй Мерліну, що тут є міс Ґрейнджер. В її присутності я не хочу вказувати на всі твої погані сторони.

— Запевняю вас, місіс Мелфой… — почала Герміона

— Просто Нарцисса, Герміоно, просто Нарцисса. Я сподіваюсь, що ми скоро станемо ріднею, тому ці формальності тут ні до чого, — перервала хазяйка цього дому.

— Запевняю вас, Нарциссо, ваш син не втрачав дармо часу й показував мені усі його погані сторони.

— Моя бідна дівчинко, мені шкода, що тобі доля приготувала такого нестерпного… —  Нарцисса не закінчила, адже обурення Драко стало голоснішим за її слова.

— Мамо, а нічого, що я тут? Ти хочеш, щоб я одружився, але водночас відлякуєш кандидатку номер один.

— Горбатого могила виправить, дорогий мій…

***

— Ти справді готовий до цього? Якщо ти робиш це лише через мої слова, то забудь про них. Я хочу, щоб ти був дійсно щасливий.

— Повір, саме це я роблю з власної волі. Ніщо не змусить мене передумати.

— Ще рік тому було важко уявити наше майбутнє, а невдовзі відбудеться найгучніша подія цього часу, яка, ймовірно, сколихне весь магічний світ Великої Британії.

— Мамо, ти не уявляєш, який я щасливий. Це саме те, що мені потрібно…

Діалог між Драко та Нарциссою був вельми зворушливим. Якщо чесно, хлопець й сам не уявляв, що події восьмимісячної давності призведуть до цього. Змінилось буквально усе. Навіть магія ставала іншою поряд з нею. Доля, звісно, підступна штука, але все, що не робиться – все на краще. На своєму прикладі Драко впевнився у цьому купу разів. І зараз він був налаштований рішуче. Навіть дуже.

— Це твоє остаточне рішення? — обережно запитала Нарцисса.

— Так, — ось і відповідь.

— Ну тоді не повертайся додому без її «так», — жінка вклала у його руку коробку, у якій була каблучка давнього роду Мелфоїв. Вона передавалася кожній дружині спадкоємця з покоління у покоління.

Прийшов час передавати каблучку.