Алтея

Під теплючим сонцем, на кам’яній скам’ї сиділа дівчина, підставивши спину під теплі спекотні промені. Вона постукувала пальцями о випуклі камінці на землі, що колись давно були вставлені в доріжку старого муніципалитету, під назвою, Алтея, що розташовувася на південний схід від Мадриду, в Іспанії.

Вулицями проходили туристи, роздивляючись старі домівки та гарні прикраси у магазинах навколо, фокусуючись на об’єктиву своїх камер – вони роблили фото на пам’ять. Навколо чулися гучні виголоси, сміх та радість дитячих веселощів, а виделки з ножами смачно дзеленчали по фарфуровому посуді у місцевих ресторанчиках.

Церква з синіми куполами відбивала дванадцяту годину дня.

Сонце було спекотне.

І, здавалося, ніщо не зрушить цю атмосферу вічного щастя нікуди, зі свого встановленого місця в Алтеї.

Це містечко було, наче, гавань спокою, таке тихе і гучне одночасно. Вероніка любила туристичні місця в теплих країнах. Особливо в цьому, вона полюбляла небо – воно було тепло-блакитного кольору, не схоже на інші. І воно неймовірно добре суміщалося зі світлими кольорами білих будівель, та зелених дерев навколо. Чи може, то була справа в тому, що вигорівші місця помаранчевої кладки на низьці білесеньких будівель, так добре суміщалися один з одним, що око сприймало небо по-іншому: гарніше, ніж було до цього і, тепліше, ніж у інших містах.

Тут, серед гір, ці домівки дивилися дуже доречно.

Крізь товпу, що була наповнена теплим сонцем спекотного дня, вона вийшла на пустий, наповнений теплим світлом, провулок. Десь ззаду почулися звуки посуду, тарілок, та столових приборів – кухня. Схоже місцеві ресторани працюють на повну – сьогодні субота. А напередодні – Пасхальний день в Іспанії. Тут повно туристів.

Дивно, що цей провулок такий безлюдний – підмітила дівчини, ідучи маленькими неспішноми кроками по вузькій доріжці.

Схоже, всі люди скупчилися в центрі старого містечка – вона подивился в небо, – так неймовірно тихо..

Стара доріжка трохи шуршала під ногами, поки Вероніка робила кроки. Крізь кросівки можна було відчути вигнуті камені, тут все було ними напхано ще давно різними камінцями. Аутентичні.

Стіни домівок навколо були вкриті білою фарбою, і вона так підходила їм, наче завжди тут була. Вероніка провела по ширшавій поверхні рукою і всміхнулася. Наче розфарбована самим художником, що малював в одній з технік мастихином.

А якщо вийти на вуличку з дорожнім рухом, можна почути звуки мотору проїжджаючих повз мотоциклів старих років та різних марок, по типу Harley-Davidso. Їх звуковий слід, що вони залишали після себе, так гарно звучав відлунням у її вухах ще довго.

Вдихнувши солодке тепле повітря з ароматами балкитного моря, що огорнули гори, вона відкрила очі. Ще наповненна марявом спогадів сьогоднішого дня, вона все ще знахолилася у тут, під еплим сонцем, на кам’яній скам’ї вона відчула готовність.

Вона відкрила очі: час прийматися за роботу.

Вставши, похлопала себе по стегнам, відтрушуючи пил, пішла далі – крізь натовп.

Пишіть свої відгуки по тексту у коментарях внизу ❤️👇 Все читаю!

Instagram – @nikapolish
Я нещодавно повернулася в Україну, написала цей текст ще в Іспанії, в Алтеї, і тільки зараз вирішила відредагувати та відпостити! Дякую за вашу увагу🔥

Твір “Алтея” Опублікований на цих сайтах:
AO3

ukrfiction.ua