Адаптація

Мабуть, це дуже вірне рішення все ж таки, спати наодинці хоч інколи. Особливо перед тренуваннями з тими, хто в пошуку… Особливо після стількох подій, припіднесених йому оточуючими.

Ештон лежав на своєму дууже широкому ліжку (спільно прийняте рішення – кожен раз ліжко не розбирати) і думав. Думав. Все думав. Думки від того впорядкованішими не ставали. І він якось непомітно провалився в не надто здоровий сон.

***

Перше, що спробував зробити Ештон зі сну – знайти сусідів. Але спав він сам, і це його моментально пробудило, отямившись, він збагнув, що почався новий день.

*

І цей день почався звично. Звично й линув. Ештон звикав до нових буднів. В яких щасливий Ланс радісно липнув до Картера, а той незадоволено хотів його від себе віддерти, але не наважувався підкоритися цим поривам, дивлячись на сяюче личко цього рудого сонечка, пам’ятаючи, що це лар, що невдовзі приєднається до його ланки. І все що лишалося Картеру – змиритися з тактильністю й доброзичливістю та сяючою аурою Ланса, що тепер липла до Картера. Він почувався розгублено, а від того роздратовано. І на свою звичну хвилю на тренуваннях: «сержант-Картер» – налаштуватись ніяк не виходило. Він швидше нагадував сірезну, важкезну, грозову хмару, з-за якої визирає руде сонечко. Ахах. До цього легко звикнути.

Куди тяжче довелося Кіру. Тепер його звичний суперник мав чим зайнятися – звикав до партнерства з ларом. А він лишився неприкаяним, що плюсів у його звичний ритм і настрій не додало. Навпаки – йому додалися проблеми у вигляді Мюреол. Вони виявилися не сумісними в бою. Він любив більш грубий приземлений бій: рукопашка, потоки енергії, впереміш з точковими ментальними атаками. А вона… Звикла більш до засідки, заздалегідь продуманих пасток, стратегії та хитрощів. Якщо вже бути чесним… То їй вже краще до Шони приєднатися. З її стилем бою. Та Мюреол інстинктивно не змогла покластися на Шону, як на якір. Власне, вона сама була ближче по своїй природі до якоря. На Картера в Мюреол розвинулась «алергія». Можливо, з того самого моменту, як він надто легковажно спробував до неї позагравати… Вона його до себе не підпускала просто. А до Рікона – не підходила. Ештон підозрював, що вона його просто боїться. Хоча не розумів чому. А Сірін… Була для неї ніби дратівливим нагадуванням того, що колись (десь у іншому житті, що закінчилось всього кілька днів тому для когось, для Мюреол же – вічність тому) і у неї все було гаразд.

Ештон дивився на Мюреол і бачив, що на тренуваннях вона цілковито відділяє себе від зграї. І займає якусь не зрозумілу позицію – розставляє всюди пастки. А своїми діями намагається інших «загнати» у ці пастки. І їй глибоко начхати потрапить у них хтось з її команди, чи з команди опонентів. Принаймі, їй це цікаво… Тож Ештон вирішив не втручатись поки що у це.

Ейнар встигла випробувати себе і в ролі «солдатика» Шони, і в ролі щита Кіра, і в ролі супутника Картера. А сьогодні – нападала разом з Сірін. Але і під дикий, швидкий та гнучкий стиль бою Сірін вона теж підлаштуватись не зможе – Ештон вже бачив. Ейнар засмучувалась. Це теж Ештон бачив.

– Все ж їй було найкраще з Картером.- Зітхнув Рікон, що сьогодні складав Ештону компанію на зовнішніх сходах Храму.

І якби не вчорашній вечір, Ештон погодився б. Але він не настільки тупий, аби не зрозуміти, що в Ейнар талант до рухомої медитації. Важко поки що сказати, у що це може вилитись, чи як допомогти, але нехтувати таким – це просто варварство. Покажіть йому лара, що зміг би витримувати потоки Ештона таким же чином! Та всі поруч з ним би просто заживо варились би вчора на місці Ейнар. А вона умудрилася замістити енергією Ештона свою у власному тілі, ніби… Приєднала власну енергію до потоків енергії Ештона, і таким чином уникнула блоку власної енергії. Фраза «плисти за течією» по іншому відкрилася для Ештона.

– У мене є інша ідея. Звільни для мене й Ейнар кілька вечорів. Я навчу її танцювати. Я знаю вальс не погано. Можна використати класичну музику Зовнішнього Світу. Думаю, музика алубі для неї – трохи занадто поки що.- Не зводячи очей з Ейнар, що і так і сяк намагалася не плутатись в Сірін під ногами, задумливо промовив Ештон. Якби Сірін не була такою непередбачуваною, можливо у Ейнар вийшло б.

– Що… ще потрібно?- Якось Ештон не одразу помітив паузу, що послідувала в репліці Рікона. Він ні чорта не вкурив, про що говорить Ештон і логіки не відслідкував. Але перечити вожаку не став. Це все Ештон безпомилково розрізнив у погляді і біохвилях Рікона на які на секундочку відволікся. Не втримався і засміявся. Ештон ніколи не втомиться від особливо вираженої риси ларів у Ріконі – безпосередності.

– Так. Порожня зала. Можна просто просторну кімнату. Щось для музики. Навушники не підійдуть. І час. Це все що потрібно.- Чомусь Ештон не хотів пояснювати Рікону суть індивідуальних тренувань, котрі він призначив для Ейнар.

– Гаразд.- Рікон вже встиг змиритися, що нічого не розуміє. Якимось чином Рікон відчував цю межу – коли він повинен знати, а коли ні. Це не відміняло того, що Рікон знає про Ештона і його плани куди більше за інших.

Він поглянув ще раз скоса на правицю. Ну, гаразд:

– Я поки що не впевнений, але, здається, в неї здібності трохи не звичайні для лара. Не думаю, що якийсь інший лар зможе допомогти їй у тренуваннях. Їй зміг би допомогти алубі. Та де ж знайдеш бажаючих?- Усміхнувся Рікону Ештон.

Рікон відповів розуміючою усмішкою. Тепер він теж знає, що окрім Мерін є ще один алубі. Та теж прекрасно розумів – що Пірей далеко не той, хто займатиметься тренуванням молодих ларів.

– Я все організую.- Запевнив гордо і задоволено Рікон. Склав руки під грудьми і поглянув вниз: на тренування, що дедалі більше скидалося на якесь поле бою.- Схоже, час переносити ці тренування в інше місце. Полів шкода.

– Слушно.- Погодився Ештон.- Тоді тренувальні зали в Академії теж не підійдуть.

– Я щось придумаю.- Кивнув Рікон, уже починаючи думати.

– Окей.- Ештону й без того вистачає, нехай Рікон думає…

– Що думаєш робити з тими людьми, що вчора Розвідники подарували?- Відчулося певне напруження в Ріконі. Добре він знав, болючі точки Ештона.

– О-о-о-ой!!!- Простогнав голосно Ештон.- Не придумав ще! Кошмар який.- От при кому можна не стримуватись…- Шістьох, Рікон! Це ж кошмар! Що мені з ними робити?- Аж за голову взявся Ештон.- Це ще й шазарійські цивіли!

– Організувати вам зустріч?- Рікон, схоже вже думав, як з цим Ешону допомогти. Мабуть, Кір з Шоною йому ще вчора все розповіли. Ну, звичайно, Рікон без уваги не залишив те, що вожак був не в гуморі.

– Та треба було б… Тільки не швидко… Давай десь трохи згодом…- Помахав Ештон рукою, ніби набридливих комах від себе відганяє. Не уявляє він поки що з ними робити.

– Може до свити приєднати?- Запропонував Рікон, скоса поглядаючи на Ештона.

А Ештон замовк на секунду, дивлячись, як чорнющий звір Ланса шматує бар’єр Сірін.

– Можна було б. Я так і вчинив колись із Шоною в аналогічній ситуації. І Мерін так же вчинила б.- Проконстатував Ештон.- І думати не треба було б.- Продовжував міркувати вголос він.- Але… Чи вірно це?

– Що тебе насторожує?- Рікону був цікавий хід думок Ештона. Не без того. Але окрім того Рікон знав – так Ештону легше формувати ті істини, що на душі, в путні думки.

– В моїй свиті служать майбутні розвідники і потенційні майбутні вожаки ларів. Чи правильно підмішувати до них тих, хто опинився в моєму розпорядженні проти своєї волі? Виходить… Те, що одні вважають честю, для інших буде мало чи не покаранням? При чому за чужі гріхи… Мені не подобається ця ситуація.- Зітхнув Ештон. Задумався на мить.- Я думав вчора про те, що мені потрібні будуть найближчим часом працівники у власний відділ в Науковому Центрі. Але… Не думаю, що й це місце підійде для них: я їх не знаю і, якщо чесно, не довіряю. А це місце – не прохідний двір.- Ештон знову зітхнув.

Рікон уважно слухав. І знав, як ніхто, яким тягарем ліг на душу його вожака, подібний «дар».

– Тоді, можливо, варто з ними познайомитись?- Стенув плечима він.

– Варто.- Погодився Ештон.- Не хочеться тільки.

Рікон йому усміхнувся і знову поглянув вниз:

– У Повелителя багато важливих справ. Шестеро непроханих гостей можуть і зачекати. Я подбаю, аби у них була якась робота, поки у твоєму графіку не звільниться для них місце.

– Дякую.- Ештон й справді з вдячністю поглянув на правицю. Йому потрібна ця відстрочка…

***

Згадуючи як минув цей день, Ештон не міг відмітити нічого незвичного. Звичайні зустрічі. Просто організація. Його звична рутина. Затвердження проектів. Усяка така всячина. Тож коли він потрапив в бібліотеку, був майже свіженьким. Ну, у всякому разі, йому ніхто душу не вийняв і нових королівських подарунків не робив. І на цьому «дякую».

Ештон радісно залетів у бібліотеку. Залюбки посидів за столом, насолоджуючись самотністю і тим як же класно його ніхто не чіпає. Переглянув проекти на голографі, просто погортав, подивився що там є: договори його князів (до речі, якось не безпечно, що вони ось так просто тут лежать, і що хто хочеш може прийти і подивитись. Ні, ну звичайно, хто тут що зрозуміє? Та й ще спробуй до його князів доберися, аби щось там у договорі змінювати. Та ще й зайти в бібліотеку не кожен може. Це тільки здається, що заходь хто хоче – аби дорогу знати. Механізми Шазарії не ідіотами роблені. Сюди мають доступ лише ті, хто… має доступ. Як би дибільно це не звучало… Свита, наприклад. Але все одно! Не має така сокровенна інформація ось так от лежати! Куди подіти?), і договір Пірея, проект про мікроорганізми в Елізіумі, оберіг клану Макнармерів (пора його звідси забрати), і заготовка імовірного надміцного бар’єру, що поки що не можливо зробити без участі менталіста, о а тут дещо приємне – озерце для Мерін. Ештон усміхнувся. Маленький список. Але не повний. В столі ще гробниця Мерін, та ядро. А в завершених проектах ще лежить невеличка купка, яку Рікон не полінився перенести у читабельний вигляд для Ештона – в блоки інформації для голографа.

Ештон окинув поглядом столи в бібліотеці. Тут нікого окрім нього не було. Ніби спеціально його у спокої залишили. Столи вже кілька років незмінно належали тим з ким він тісно працює: стіл Акіла, потім стіл Кіра, далі стіл, що інколи займає Архітектор, далі стіл, що завжди належить Ештону, ну раніше він і інші столи займав, але останнім часом столів малувато, далі ще один його стіл, де раніше лежав фоліант, далі стіл Рікона і Шони. Все вірно. А фоліант зараз нагорі… А де фоліант? Хлопці ж йому стіл встановили… Ештон занепокоєно вибіг по сходам. Ні фоліанту, ні стола! Роззирнувся. Фоліант… Фоліант… Де фоліант? Аж раптом напроти його столу прямо з підлоги виїхала стійка з вбудованим саркофагом і фоліантом у ньому…

Фууух… Ештон геть про це забув. Збіг вниз і перевірив – все чудово. Перевірив сприйняттям. Так все працює. Механізми захищають фоліант бездоганно.

Він же геть забув! Архітектор йому бібліотеку вдосконалював! Тут мав бути стіл! Ештон розвернувся і викликав стіл ментальним наказом. І підлога піднялася вгору. Стіл, що раніше був підлогою розташувався півколом, голограф виявився ніби в ніші стола, прямо напроти. Ештон з інтересом зайняв місце напроти голографа, стіл ергономічно розташувався навколо, а ззаду був уже його звичний стіл, хоч і трохи далі, а між столом і ним міг виїхати фоліант. Ештон сховав його ментальним наказом. Нащо, аби просто так тут тирчав? О, їх же мало бути більше? І Ештон викликав інші тайники із саркофагами. І всі сім – виїхали: один з фоліантом, решта порожні. Ештон задоволено їх заховав. Хм… Що там ще мало бути? Голограф теж повинен був ховатися… Так – працює. А де запасний? І виїхало ще два голографи прямо по обидва боки від Ештона – за столами.

Ештон ще погрався трохи. Повикликав екрани, що з’являлися за допомогою голографічної системи бібліотеки – не новинка, але ж хочеться побачити картину цілком… Ще знайшов такі собі маніпулятори (ніби підставки, затискачі, дошки, міні полиці, що могли виїжати, тримати книги, документи та сувої, й інші версії інформації у будь-якому вигляді, змінювати своє розташування в зоні своєї досяжності, запам’ятовувати як все було та ховатися, а потім по команді займати попереднє положення, або будь-яке з попередніх, перегортати сторінки, копіювати інформацію з сторінок і проектувати одразу кілька або уривки тексту… Словом усе що можна тільки придумати). А ще тут був окремий сховок для навушників і високий, висувний з підлоги стільчик(що міг висовуватися на різну висоту), як у барі, прямо перед голографом.

А ще тут була особлива функція – запасна підлога. Якщо б Ештон захотів, поверхня стола (тобто підлога) може замінитися на точно таку саму, тільки порожню десь в нетрях під підлогою бібліотеки і виїхати. Таким чином можна розвести кілька бардаків одночасно під різні проекти, наприклад. Або просто сховати безпорядок від посторонніх очей, аби прийняти гостя, наприклад.

Ештон і не помітив, як збігло пів вечора, поки він бавився обновками. Але все це принесло йому стільки щирої радості, що він не пожалкував і хвилини. А потім плюнув на все, і просто призначив Архітектору зустріч прямо зараз, і поїхав в Ліси пити винце з хорошим другом.