Повелителі Карибського моря

Частина 3

 

Джек, відійшов від того, назад.

– Стривай, друже. – показуючи, долоні, відходив – Ти, чудово розумієш…що, тут питання зовсім навіть..не в мені – вказав на себе, зупинившись.

– М?

– Усе дуже, просто  Твій батько, не зовсім, й поважний, пірат.

Той похитав головою.

– Причина, в моїй, помсті.

– Помсті? – обережно, спитав, підійшовши. – Ти мабуть, про свою сім’ю…так, точно!

Спарроу, відійшов, думаючи, до виходу.

– Джек…в, мене є, одна з ним, угода.

Птаха, налякано, повернулася до Армандо. Готовлячись, приймати вирок.

– Угода?

Салазар, поставив, на стіль пусту, пляшку, в якій був, загортаний, рукопис. Спарроу, обережно та зацікавлено, дивився на пляшку, підходячи, до столу.

– Що, це? – вказав, на неї.

– Угода…але, я немаю, права, тобі її, показати.

– Чому?

– Це, не має, суті…ця річ, є королівською, угодою.

– Хм…! – глянув на того – Що, за королівська угода?

Армандо взяв, пляшку, в обидві руки, дивлячись на рукопис.

– Нічого, цікавого…просто документ, між королівством піратів, та королівством іспанців.

– Що в ній, прописано?

– Я ж, кажу – ласкаво, усміхнено поглянув на того – Нічого, цікавого.

– Так…звичайно – усміхнувся тому, але продовжив – Але, якщо кодексом, керує, мій батько…а кодекс це , як – конституція….то виходить, що мій батько, король…але – повернувся спиною до того – Але..звідки, у тебе королівський, документ піратів .

Чоловік, усміхнувся, та тихо, посміявся про себе, дивлячись, на підлогу.

– Це, звичайний договір. – глянув на того, обережно поставивши, пляшку – Твій, батько, та й я… взагалі-то, хочуть могутності, та влади на морях…а оскільки, моє життя, паралельно, йде, з його…то в мене є вигода, з вашою, піратською, кров’ю.

Після, слів, Салазар, якось, солодко, та цілеспрямовано, споглядав на , Птаху. Джек, відвів, погляд, в право, а потім, глянув на того.

– Це…якийсь, шантаж..а можливо..

– Ні…Джеку, історія, бере свій початок, ще з часів, коли я, вперше побачив, твого, батька, який не по своїй, волі…вбив, тих, хто дорожче, за все, що в мене було…

Спарроу, глянув на пляшку, слухаючи, того. Привид, почав говорити, та ходити, по колу, того .

– Під, керівництвом, інших, піратів… точніше честі, та кодексу…твоєму батьку, випала роль, вбити їх…але, як не крути…він, пообіцяв, мені, відплатити… за свою криваву, подію…

– Чим…? – обережно перебив того.

– Оооо…він, на останок залишив, мені, цей документ – вказав на пляшку. – Я, тоді, ще був молодий, зовсім…можливо, такий, як ти…я чудово, розумів, його…та швидко, згодився, на умови…але йшли роки…А відплата, так не була мені, дана…Тому я, через його – нечесність, почав вбивати, усіх, його братів… – став перед ним. – Твій, батько…боягуз, та трусливий пірат… Він ніколи, не міг, віддавати свої борги.

– Воу…стривай – показав долоні – Але, ж тебе, якось… не соромить, той факт, що я його, син…Також – маю, його задатки, в своїй крові. – відходячи, відповів тому, швидко.

Салазар, обережно, заперечуючи, похитав головою.

– Ти, є, особистістю… Те, що ти, маєш, його гени…це тільки, теоретично..

– Але ж…ця теоретичність – являється фактом! – усміхаючись, невпевнено, проговорив, тому.

– Не, спііішиии… Проблема, в тому..що цей договір, вийшов , з часу – очікування..й хтось, повинен його виконати..якщо, твій батько, не зміг, стати – моєю, власністю…То його нащадок, з його кров’ю..вийде – непогано.

– …ви..стривай! Секунду!

Спарроу, підійшов до пляшки, та взяв, її.

– Оскільки, я єдиний, нащадок, до того ж – принц..я повинен, прочитати, цей договір.

– Ні в якому разі! – різко, підійшов до нього – Ти невповноважений, тільки через мій, труп.

Джек, гумористично та, хитро усміхнувся.

– Труп? Ти ж мертвець.

Той, став рівно, дивлячись на Птаху.

– Майже…

Поки, той думав, Птаха, дістала, рукопис та почала читати. Салазар, відійшов назад.

– Мм…он, як..? – глянув на того – Виходить, без мене мене, одружили?

Той, грізно глянув з під, лоба.

– Тепер, усе зрозуміло..

– Гадаєш, ти мені потрібен?

– М? Не потрібен…Оу, чудово, я можу піти!

Птаха, лишила, на столі, документ, та пішла до виходу, але Армандо, зупинив, того.

– Ти, мені, не потрібен, бо причиною, цього всього, являється твій батько…він повинен, укласти, довговічну угоду.

– Тоді, навіщо мені, влазити, у ваші , стосунки?

Армандо, здивовано, та налякано , поглянув на того, та відпустив.

– Джек, так..можливо, ти правий – підійшов до столу, долоні, рук, поклав на стіл – Так..в той день, з першої, зустрічі, я по-вуха, був, закоханий, в твого батька…колись, в дитинстві, я мріяв, про вільне життя, на морі, без якихось, хвилювань – заховав, свої пальці в кулаки – Не, його, була вина, що він, вбив, моїх рідних…а ті, хто його підштовхнув на це…

– Але, не логічно було б, на твоєму місті…знайти тих, хто підштовхнув ?

– Ха-ха..це неприпустимо – обернувся до Птахи – Тоді, я знайшов, більш вигідний, шлях….

Джек, став, мов би вкопаний.

– Виною, усього, це його частинка жалості, та невинності, до того ж, ця угода…

– Виходить…він, продав мене…

– Хм…можливо…але, його жага , була така, як й у, тебе…

– Жага, до волі…ось чому він… Так, дивно себе вів, до зустрічі з тобою…краще визнати, до кінця тебе, ворогом, ніж..бути в’язнем…

– Хм..ви, обидва, такі, розумні, та хитрі…- ласкаво, усміхнувся тому.

– Але, чому, я? Я не маю, права розраховуватися, за ваші помилки, в минулому…я зовсім, інший, та моє життя, розділяється, з вашим!

Салазар, підійшов, до нього в притул.

– Ні..Джеку, ти нашадок…розмінна монета..до того ж…ти, м’який, ніжний, ласкавий…ти інший пірат…той, самий пірат, в якого, я закохався, з першого погляду…ти, особливий…Ти є, найкраща, та найсвітліша версія, того, кого я кохав…Джеку.

Салазар, обережно, поклав, праву руку, тому, на ліву, щічку, та нахилився до юнака, що б поцілувати . Спарроу, ніжно почервонів, не відхиляючись. Але, Армандо, зупинився та повернувся спиною. Джек, спокійно вийшов, з каюти, та пішов, до лівого борту . Птаха, вирішила, побути сама , зі своїми, думками. Роздумуючи, він непомітив, як вже, світало. Його клонило в сон. Салазар, підійшов до куняючого, нащадка , та почав мову.

– Тобі, краще, виспатися…можливо, на цю добу, було забагато, новин .

– Угу…- сонно відповів, тому.

Спарроу, сонно, поплентався та, випадково, врізався в того, падаючи, засинав. Салазар, обережно, обійняв того, Джек заснув, в його обіймах.

– Он…як…ти не, Тїґ..ти що більш, ніжніше..

Армандо, відніс, Птаху до ліжка, та вкрив, постіллю. Сам відправився, до штурвалу. Птаха, прокинулася, в половині, дня. Він, сидячи, оглянув кімнату, та шукав, чим зайнятись. До нього, зайшов, Лесаро, та поставив, на стіл їжу.

– О…ти прокинувся?

Доброзичливий чоловік, усміхнено та ніжно привітав того.

– А…так..дякую – ніжно, усміхнувшись, піднявся та підійшов до нього.

– Вибач, зовсім, заметушився…вибач що, не презентував себе. Я Лесаро, головний помічник Армандо – ласкаво, мовив, даючи, праву руку.

– Рад, знайомству! – пожав руку, Джек.

– Якщо, будуть якісь, питання, чи можливо, буде якась проблема, ти можеш, звернутися, до мене. Я, заміняю, так би мовити, свого ,, брата ” Арманда.

Джек, посміявся та покивав головою.

– Добре, дякую…

– Ти, поки що, щось скуштуй…бо тебе мій, капітан, голодом морить.

Той, почав сильніше сміятися.

– Та, ні, що ви! Просто він дуже, зайнятий…таке відчуття, що робить вигляд, розумного та величного, поруч з дурником.

Вони обидва, посміялися.

– Ну, гаразд…будемо, дружити! – мовив, Лесаро, поклавши, руку, на плече.

Коли помічник, вийшов, Спарроу, перекусив, та прибрав, за собою. Побачивши, пляшку рому, в барі, відкрив, випив чверть, та повернув на місце. Йому стало, сумно, бути в каюті, та вирішив, вийти та одивитися, що за межами, клітки. Коли, Птаха визирнула, його омила, картина, як всі, чимось, були зайняті. Розуміючи, обставини, він, тихо зачинив двері. Джек, підійшов до столу, та почав оглядати, карти та якісь рукописи. Та, нічого – цікавого, не побачив. Все було, одного опису : щось про міста, та морські данні. Але, цікавість взяла своє. Він оглядав шафи, та сховища. Поміж, усіх, він знайшов, стару карту, яка, вже майже, розсипалася в руках, та якісь, старі книги. На його, радість, це були книги, якісь піратських, реліквій.

– Хм…так, ти не такий вже, й порядний…ховаючи, таку цінну інформацію…можливо, ця карта приведе, нас до реліквій…чудово…- той, подставий руку під, підборіддя та, думаючи, дивився на двері – Що, якщо, він мріяв, бути піратом , та очевидно, що ці речі, його власність…а, можливо, він взяв їх, у батька…у нього багато, цікавого.

Тут різко, відкрились, двері  Перед ним повстав, серйозний, та грізний Салазар. Джек, одивився його, з низу до верху. Відмічаючи, кожну деталь в одязі, починаючи, з високих, чоботів до колін, переходячи, на верхню одежу, й закінчуючи, обличчям.

– Чого, дивишся? – тихо, але різко, спитав.

– М? – прямо сів – Просто, цікаавоо..з якого переляку, в тебе, реліквії, піратів? – показав, в правій руці, папери, широко, усміхаючись, та підступно, дивлячись.

Чоловік заметушився.

– Що, тут може бути , цікавого? – спитав, той, підходячи.

– Да..так…я не стану, вимолювати, з тебе, інформацію…але…

– Так! – поклав, долоні, на стіл, дивлячись, на того серйозно – Що, вже, сталося?

Той, перелякано але, тримаючи, удар, грізної, акули, обережно, відпустив , бумаги.

– Нічого…просто, я дуже , полюбляю, цікавитися усіма, речами, навколо, себе.

Армандо, обережно нахилив, голову, в ліво.

– Речами…навколо, себе…Як, це майже хитро… – задоволено, усміхнувся тому.

Джек, різко піднявся та пішов від того.

– Забудь…іноді, я роблю, дурниці..але це припустимо – розвів руки, в боки.

Чоловік, обережно, повернувся до нього, та притулився до, столу, склавши руки на груди. Усміхаючись, спитав.

– Яку, ти, полюєш, ціль?

– Аа…ну…- подивився в право, шукаючи, відповідь – Розумієш…важко, сказати…я й сам, такий , весь не передбааачуваний.. – обережно, та налякано глянув на того.

Чоловік, тихо посміявся, ховаючи, обличчя, правою рукою.

– Чому, ти такий…кумедний? – з посмішкою, подивися на того.

– Можливо, що я, ще дитина?

Той, припідняв, брів, не розуміючи. Джек, почервонів.

– Коротше, кажучи…це мій, креативний, стиль…

Салазар, склавши руки, на груди, повільно підходив, до нього. Джек, стояв, не поворушившись, розводячи, руки.

– Ти, просто, перелякана, пташка. Яка шукає, вихід, із лабіринтів, своїх, думок.

– А..чудово, я буду знати! – пошатнувся на місті, показуючи, вказівний палець, правої руки.

– Угу…Угу … – кивав, головою, верх й вниз, Салазар.

– Я, щось…кажу…не вірно?

– Усе вірно…але брехливо…

Салазар, різко, долонями, притулився до стіни, притиснувши, того . Джек, стояв, вкопано, дивлячись, зі страхом, не ворушившись.

– Джек…не, хитруй, я не сліпий, та далеко не дитина, що б вірити, кожним, хитрощам.

– Аа…хвилинку – налякано, усміхаючись, показав, вказівний палець, правої руки. – До чого, твоя, недовіра , до мого, ще…не прикіпівшого, життя, під колом – вказівним, пальцем, в повітрі, намалював коло – Подружнього, життя.

Той, різко замовк, роздумуючи, та не розуміючи, репліки.

– Хех…який, же я блазень….але, чи тобі, до серця, приймати…такого чудика?

Той, видихнув повітря.

– Як, недоречно…якщо я тримаю, тебе – поглянув на того – То виходить, що чудик, мені по-душі.

– Мм…маю, сказати, правду – обережно проліз, під, його руками, та обійшов, показуючи, долоні – Причина, в тому, що…твоя душа – відходить, назад – Вона..на половину, ну..

– Счезла?

– О! Точно! – невпевнено усміхнувся.

– Тоді, твоя душа, буде моєю, душею…твої, почуття, будуть моїми.

– Чорт…майже переконав, але він, цілеспрямований..- тихо мовив, дивлячись, в сторону.

Салазар, різно, обійняв того, притискаючи, до себе. Пташка, тільки тепло, усміхнулася та ніжно, обійняла в відповідь. Армандо, не відпускаючи, поглянув на того. Джек , омив того, карими оксамитами, які почали, іскритися, мов зорі. Салазар, почервонів не відводячи погляну. Пташка, ще сильніше почервоніла, відчуваючи, мов би, його взаємні почуття . Армандо, обережно нахилився до його вуст , та ніжно поцілував . Джек, заплющив, очі, продовжуючи, поцілунок. Салазар, повів того, до іншої, кімнати, де була розташована спальня. Але Джек, швидко, вирвався та, вибіг, на вихід.

– Ну…мишеня .. – тихо, бормотав, собі під ніс, йдучи за тим.

Джек, почав знайомитися, із командою. Хтось, виконував свою роботу, та не звертав уваги, але інші, працівники, сміялися, та взаємно, починали відповідати взаємністю. Але, Лесаро, обійшов усіх, та почав, приймати діалог, з Джеком. Ті, почали вести мову про Армандо. В цей самий, час, Армандо, вийшов, до команди, та грізко, дивився на тих двух. Ці себе вели, мов старі, знайомі. Сміялися та веселилися. Але, Лесаро, побачивши Армандо, почав, вести мову, про Армандо, тільки, в гарному тоні, Кожен, раз прославляючи, вельможного пана, Німої Марії. Армандо, задовільно усміхнувся тому, гордо дивлячись, як, його честь, розмальовують, та подають, Джеку, для здобуття, піратського серця.

– Я б, не рекомендував, би, шуткувати з Армандо. Як не крути, але, він кривавий палач.

– Так…це факт..- повернуся, до моря, обличчям, передпліччя поклавши, на борт – Іноді, мені здається, що я, зрадник своїм, братам, Лесаро.

– Це, не твоя, вина…виходить, що ти однією, свою жертвою, врятував, тисячі, своїх.

– Так…можливо, ти, правий, цей шантаж…та, до того ж, його авантюри, усе, задля мене…але, мені б хотілося, побачити, не слова, та похвалу, а його – справжнього – відверто, подивися на Лесаро.

Лесаро, з усмішкою, видихнув повітря.

– Ти ж, його найкращий, друг, та брат! – радісно та, щиро глянув на того, притулившись, спиною до борту – Що розкажеш, мені…? Можливо, в нього дуже, миле та ніжне серце, як в мене?

– Як, мовити..він, до помсти … Навіть був, дуже тихим, та поважним, між усіх. Він, і не був, таким, вже…- Лесаро, якось, замучено, дивився на дерев’яну підлогу, коробля.

– М? – нахилив, голову, в ліво , з цікавістю.

– Нічого…друже, я не можу тобі, більше щось, сказати, бо..я не хочу сваритися, з давнім другом.

Лесаро, якось засмучено та налякано, глянув на того. Джек, підняв голову до неба, щось думаючи. Армандо, пішов до штурвалу, та почав оглядати, море .

– Ти, повинен, казати, правду, друзям…та про їх самих…бо, – глянув на того – Якщо, настане мить, що хтось, його осквернить, ти скажеш, що це неправда, й потім, будеш давати, аргументи.

Лесаро, став, рівно та різко, почав казати.

– Джеку! Я, точно не знаю, що тобі, казали, пірати…але, він, чудова людина! Просто, він, дуже все приймає, близько, до серця…особливо, якщо його, ображають! Але він, дуже добрий, та щирий! Він не стане, брехати, в обличчя, тільки, навпаки, він вкаже, де, друг, може бути, не правий.

Джек, спочатку відхилився, налякавшись, неочікуваного, різкого, твердження, але, о після ласкаво, усміхнувся, дивлячись, з ніжністю, та добротою. Армандо, дивився, серйозно, та злегка, по-червонівши, за свого друга, та як, оберігають, його – честь, та правду. Джек, тільки, почервонів та ласкаво усміхнувся.

– Дякую..дякую, що сказав правду, мені стало, набагато, легше – ласкаво, та відверто, усміхнувся тому, Джек.

Армандо, тихо спустився, до них. Та став, по-заду, Джека. Лесаро, відійшов від них. Джек, повернувся до, Армандо. Армандо тільки, прямо, глядів на того, гордо усміхаючись.