Історія одного пірата

Розділ 2

 

День, повільно, перейшов в ніжний, рожевий вечір . Джек, сидів в капітанській каюті, та одивлявся мапу . Тут різко, до нього привели , одного чоловіка , зв’язаного мотузками й кинули на підлогу . Головний помічник Джека , почав мову .

– Мій, капітане , цей чоловік, пробрався, до нашого корабля .

Капітан, все так же, був, здивований , тільки швидко переводив очі, то на полоненого, то на своїх друзів .

– Ми залишимо, його у вас…- мовив, помічник та вийшов з напарником .

Джек, обережно піднявся , та педантично підійшов до нього, й почав одивлятися . Той, від болю, микав .

– Добродію…хто наказав вам сюди , прийти ?

Чоловік тільки, скреготів, від зв’язаних, рук . Джек, поглянув на стіл де стояла пляшка з ромом . Він, дав йому й допоміг, сісти за стіл, поруч зі столом . Чоловік, почав приходити до тями .

– Дякую, Джек Спарроу .

Мовив, той, не дивлячись на того .

– Ооо…ви знаєте моє ім’я ?

Той обережно, глянув на того .

– Таку пташку , гріх не знати…особливо якщо за нею, йде полювання…усіх піратів, в цьому морі .

– Хм..! Звучить, як комплімент…

Чоловік, був чимось наляканий , та не приймав гумору, від молодого парубка .
Джек, сів за стіл, й почав мову .

– Отже… Хто та за що, веде за мною , полювання?

Чоловік, поглянув на того.

– Джек…багато, із видатних, та кровожерливих , веде полювання за твоїм серцем – чоловік підсунувся ближче – Стережись , холода та пітьми…вона, голодна..та потребує, не вогню та ефектів , а тепла…

– Аг…єг…як романтично, та цікаво…- обережно відсунувся.

– Я, являюся, близьким помічником…того, хто хоче з’їсти, тепло та світло, в твоїй душі..

– Як, не доречно – різко піднявся , та хвилююче промовив далі – Я, не такий вже і гарний…я брехун, та віртуоз в хитрості…невже в такого – вказав на себе усміхаючись – Можна , закохатися ?

Той промовчав , але відповів , різко .

– Тому, чоловіку… емоційні, любовні гойдалки по душі…

Джек, притих та подивився, у бік, а опісля на того .

– Хех…дуже..цікаво…

Невідомий, дістав якусь річ, та поклав , на стіл .

– Він просив , передати тобі , це . – вказав, на неї .

Джек, обережно , великим та вказівним пальцем взяв її .

– Що , це ?

– Я, не знаю…вирішіть, питання між, своїм коханням…я тільки посол , від свого адмірала , не більше…- той піднявся та підійшов до виходу – Я, не хочу, вриватися у ваші відносини…Але він…він, завжди когось, заставляє , влазити у те , що він боїться…бережучи, свою честь…

Це єдине що мовив , той, та пішов від Джека .

– Хм…- одивився мішечок .

Джек, сів за стіл , та обережно відкрив . Тримаючи, мішечок в лівій руці , кинув на стіл . Й з нього, покотилася обручка . Спарроу , обережно взяв , правою рукою дивлячись, на орнамент, по середині .

– Схоже , більше на якийсь герб…Хм…

– Капітане ! – різко до нього залетів, його друг .

Той з переляку, виронив обручку, яка покотилася під стіл . Джек , почав шукати її . Й стукнувся, головою об стіл . Вилазячи, з під столу , гладив , місце удару , правою рукою .

– Тссс…ай…Гіббс – ти міг би, так не вриватися?

– Вибачте, капітане але по переду курса , на нас йде , велетенське створіння ! – мовив тому вказуючи, рукою, на бордаж.

– Що ? Створіння ?

Вони вибігли й подивилися , як з під води , вилазить , схоже на медузу, велетенський монстр.

– Ой…- мовив капітан – Тікаймо ! – крикнув всім, а сам побіг до , штурвалу .
Він швидко розвернув корабель й той , різко повернув в ліво . Монстр велетенською, щупальцею , мимо вдарив , по воді .

– Приготуйте , гармати ! – крикнув капітан .

Гіббс , кричав , за капітаном команді, й ті виставили по праву сторону гармати й почали, заряджати . Монстр розвернувся , до них лицем .

– Вогонь ! – крикнув , капітан .
Усі , пірати , почали по черзі, цілити в того . Монстр , пішов на дно . Гіббс, та команда дивилися на , Джека.

– Чудово…!

Спустився до них.

– Я, хочу всіх , попередити – пройшов тих, вперед – За нами , ведеться полювання – розвернувся до них .

Гіббс, пройшов до нього .

– Але , хто, та навіщо ?

– Мм…? – задумався Джек – О! – Джек дістав з кишені , обручку – Ця річ….це перстень, одного командира…це символ…

– Але, що він нам дає ? – перепитав , один з піратів .

Джек, глянув на обручку .

– Нічого…- одивився її – Але…- підійшов, до них – Ця , обручка , це річ..яка варта , як душі , тіло …

Всі переглянулися не зрозумівши, філософську мову , Спарроу .

– Так…це дивно…та це в моєму стилі…

– Скоріше за все , це річ , яка прив’язує, волю піратів…

– Вінчання ? – один крикнув, по заду , усі піратів .

Усі глянули на того . Джек, з гидотою, глянув на обручку . Один , поруч стоявши , з викрикуном, вдарив по голові.

– Яка…мерзота…вінчання..особливо для, вільного пірата , цих небо-крайніх морів.

Монстр обережно, визирнув з-за правого борта , дивлячись на його відразу до обручки . Джек подивився , на монстра . Який, злісно дивився на того.

– Гм…привіт…- мовив , Джек, з переляком.

Усі присутні, дістали шаблі, та готові були битися , але Джек глянув ще раз, на обручку . Й згадав , слова незнайомця . Він швидко, одягнув обручку на безіменний, палець, правої руки . Монстр зник. Усі присутні подивилися на капітана . Й ті почали перешіптувалися .

– Капітан, обручився з монстром ?

– Це не , вінчання…він нас врятував від , заручення .

Гіббс підійшов до них, та наказав працювати . А сам підійшов , до капітана , який тримався за штурвал, та спокійно, дивився на компас , то на курс, то на карту.

– Вибачте капітане… Це не моя справа..але що з вами останнім , часом ?

– обережно спитав Гіббс .

– Ця обручка…це щось, типу , оберіг, від монстра … Мабудь він злякався…коли, я надів його..тому наш шлях, за пригодами та скарбами..буде безпечним.

Гіббс не повірив , тому , але зробив вигляд, наївного .

– Гаразд.

Через декілька годин, потемніло . Джек, знову , залишив Гібсу вартувати, корабель . А сам пішов до каюти , й почав розглядати , перстень . Від , втоми він швидко заснув, сидячи за столом . Але його сон, перебило відчуття , що його хтось, замотує . Прокинувшись, обручка на пальці , почала вживатися, в шкіру . Він різко, встав , та всунув руку у бочку з водою . Пекуча біль зникла . Але перстень, міцно вріс, в його палець .

– Диявол… мерзотник…він, прив’язує мене до себе….

Тут хтось, сів за стіл. Почулося, як хтось, відкрив , маленький годинник, який почав, тихо стукати . Джек повернувся , та побачив Девіда Джонсона , який з посмішкою, дивився на кругленький годинник, на ланцюжку.

– Ооо..як приємно бачити, старого друга.

Мовив , Джек, з натягнутою посмішкою підходячи, до Девіда Джонса, з посмішкою, інтриги, дивився на того.

– Ти, як завжди…кажеш, не від щирого серця.

Той, позітхнув, та перевів, гляд на стіл .

– Що ж .. такого, благородного пірата, та привело до брехуна?

Девід , закрив, годинник, та поклав на стіл . Він обережно піднявся та підійшов, до хлопця який, дивився на годинник.

– Ти…не вмієш, відповідати вчасно…- обійшов його Девід , й став з ліва – Запізнюєшся, до мене…часом замало, мені , що б розповісти…- при піднявши бров, дивився на того – А тим, паче…й доречно , на слово брехуна…я маю , можливість, владу, над твоїм часом..що ось ось…закінчиться…а мій терпець – різко , став на проти, та глянув на того – Урветься.

– Воу…Хах…це дуже , мило та , давлюче…з вас вийшов гарний…видалювач, істини…але я більш ..чесніший з вами… – ввійшов від того показуючи, долоні – Я, вам, мовив правду..я брехун, та віртуоз, в хитрощах.

– Та , не вже ?! – прискіпливо, глянув на того.

Девід впевнено, та швидко, пішов до нього . Спарроу, не швидко, відходив, ховаючи, злегка закохані, очі , від настирної, правди .

– Я, чудово , знаю з ким маю, справу…Джеку..

Джонс, різко правою рукою , облокотився об стінку , тим самим придавив його.

– Як, би, пташка…не виривалася з клітки моєї, жаги…ти приречений , бути моєю, власністю…на кораблі.
Усміхнено, зверхно, мовив, тому вбиваючи, в розум, юнака , усі амбіційні забаганки, короля Летючого Голландця.

– Хех…як…влучно…але…я пташка – обережно, відійшов в ліво , від того – Пташки, по народженню, своєму, полюбляють, літати, в вільному небі.

– Та не вже…? – розвернувся , та лівою рукою, взявся за праву, руку , міцно, щупальцями , зв’язуючи, за кисть – Тоді, дай відповідь…чому деякі, люди – прискіпливо, дивлячись підсунув до себе – Тримають, пташок у себе в дома, в клітці.

– Мм…? Тому що ?

– Чому ?! – прискіпливо, дивлячись підсунув обличчя.

– Тому що…- по ідіотськи посміхаючись, видав швидко відповідь – Тому що людям, подобається, спів пташок…

Девід, мовчав, шукаючи відповідь.

– Вірно…але не тільки.

– Знаю – почав, викручуватися з хватки

– Але ж, я не вмію, чесно співати…та я навіть не літаю…що б , зватися вашою пташкою.

Девід, міцно обхватив , праву руку.

– Ти, суперечиш сам собі…Ти, заспівав, мені , відверто, що ти брехун…до того ж , в небі, хитрості , ти літаєш мов сокіл.
Джек, тільки облизнувся приймаючи, різкість , від правди.

– Отже !

– Поспішай…якщо , в тебе є душа та почуття, провини…а якщо ти, відданий пірат…то я впевнений що, своїх друзів, ти не даш, в брехливу страту, мені.

– Шан-таааа-жист….за моє, підвладдя .

Той усміхаючись, наклонив голову, в право.

– Розумний…

Девід відпустив того , та зник, з полю зору , Джека . Джек, тільки дивився як слизь на руці , сповзала , по передпліччю, та капала на підлогу . Витерши руку , він вийшов до своїх підлеглих, та розбудив . Піднявши всіх, він наказав, пливти по курсу за Летючим Голландцем .

– У, тебе, якісь міцні зв’язки з ним ?

– З ким – відвів, погляд .

– З , адміралом ?

– Ов…ха-ха..ні..я просто, хочу дещо , обговорити…

Гіббс, усміхнено дивився на того .

– Ні…нічого ! Просто дружні, перемовини .

Але Гіббс, все видавлював, образом.

– Ах…він, хоче що б, я був в його , руках…був підвладний…тому він…шантажує, зі мною .

– І яка ціна ?

– Ви…- вказав руками на команду – Але , що б в мене , видатного Джека Спарроу, та не було, геніального плану…я буду не собою .

Гіббс , якось сумно, глянув на відчайдушність, Джека . Парубок, став за штурвал, та попрямував, по курсу . На ранок, Джек відпустив всіх, відпочити, та вести корабель, самотужки . В його голові, переплиталися безліч , різних, планів, та варіантів втеч . Гіббс, підійшов до нього.

– Пане, Джеку.

Він, подивився на того .

– Чи ви, дасте, поглянути на обручку ?

Джек, віддав її . Гіббс уважно, одивися її .

– Це, печать вічності .

– М ? Вічності ?

– Так..кажуть, що, на кому ця печать..той може отримати, вічність..але плата , це вічне ув’язнення, у того, хто має владу , над вічністю.

– Хм…виходить, що Джонс.. повелитель вічності ?

Джек, обережно глянув на обручку.

– Він, мабудь, вам дарує, вічність, але якщо ви, зможете, підчинитися… йому – мовив, Гіббс , віддаючи, обручку.

Джек, взяв її , оглядаючи.

– Ні , Гіббс ! – віддав йому – Він, мені, дає, вибір , але в той час й шантажує…він не хоче , мені програти…до того ж… – глянув , на сумного Гіббса – Він, грає, у дві лотереї…виграти, на вічності , або на мої друзях….

– Який , тоді, у вас план, капітане ?

Той, видихнув повітря .

– Мені, треба вибрати…чи вічне життя з ним на одному кораблі …. або він, вб’є вас , для вічного ув’язнення з ним….

– Із, всіх варіантів….ти залишися, в дурнях…

Джек, весело відповів .

– Гіббсе…із всіх, варіантів…я вже дурень…але , чоловік..який не вміє, кохати .

Гіббс , та Джек , почали сміятися, з такої, зрозумілої відповіді . По той шлях, моря , сидячи за столом, Летючого Голландця, сидів Джонс , і в його голові, був тільки образ, видіння, Джека . Він не міг, просто забути, чи явно намалювати, погані, сторони Джека. Бо навіть, жахливі, сторони , не зможуть, викреслити, його душі, та доброти. Його вірності, до друзі, та піратської, честі . На шляху, Девіда, траплялися , різні, пірати та друзі. Кожні, поважали його, але доходячи, до щирості , їх підступні, плани, на його могутність, велич, та багатство , закінчувалися, зрадою. Джонс, різко піднявся, та почав , кидати, різні речі в сторону . Нібито, кидаючи, речі, в глибоку, пам’ять , між Джеком, та минулими, персонами в його житті . Виходячи з каюти, він почав, давати накази, вбивати, усі попутні, кораблі. Страчувати, усіх зустрічних, піратів . Залишаючи, на них, імена Джека. Таким, чином заставляючи, його честь, підкоритися Джонсу .

– Це вже десятий , капітане . – мовив, Гіббс показуючи, на померлих, братів піратів.

– Капітане, на ньому ваше, ім’я ! – мовив, один із, команди, показуючи, тіло , вмерлого.

На кожному, піратові, в різних, місцях : чи на руках, чи на спині, чи на шиї, було ім’я, Джека .

– Невже, Джек, зрадник ? – мовив, інший пірат.

– Він, вбиває, своїх же братів …! – доповнив інший.

– Ні-ні-ні, чекайте ! Друзі, це все не так ! Я б ніколи, не зрадив вас.

Настала тиша .

– Це, явні, вихідки, Джонсона !

– Яка, ймовірність ?! Джонсон, поважний чоловік…його безліч разів, зраджували, та вбивали !

– Але, я , на таке, не спроможний ! Я нізащо, не зраджу, вас ! До того ж…я ще не власність, Девіда .

Усі різко, притихли, тільки вітер, розвіював, паруса .

– Що ?

– Навіщо, Джонсону вбивати, своїх братів ? Можливо, це твоя, провина, що не хочеш бути, його власністю ? – хтось мовив, із натовпу .

– Ов..я не хочу ? – підійшов Джек, до того хто мовив .

– Я, один хто, вижив, при атаці, на корабель .

– Ти, бачив, мене ? – спитав Джек .

– Ні…але, ти, його довів, до такого стану…він, присвячує…трупи моїх, братів, тобі…

– Так…звісно… – усміхнувся, та нахилився, до нього – Знаєш, чому ?

Той, агресивно, глянув на того .

– Бо..він, диявол…він шантажист…або, я в його руках, та смерть моїй , волі…або ви помрете, та я буду вільний…або вічне життя з ним , або я навіки піду, на дно…

Усі присутні , затихли , та відійшли від Джека . Спарроу, взявся за кермо та повів корабель .

– Ти, мовчав… замовкував , нам про це все .

– Пане Гіббс, я не можу інакше..я втрачу друзів, та братів…але в той же час , хочу бути з вами вільним..але це стоїть, багатьох жертв…тому, я не трачу багато часу , на розмови…я вигадую, план дій…щоб вийти сухим, з води…разом з вами .