Сімейна сага Родрігес

Альтернатива.

Soundtrack:

 

Zozulya – Чорне і Біле.

Океан Ельзи, Kola – Коли ми двоє.

 

Коли ми двоє

 

Кінець Червня.

 

Ранній ранок.

Коста Дорада

 

Будинок Ернандес.

Кімната дівчат.

Матір зайшла до кімнати.

Підібрала коло ліжка Регіни книгу.

Мередіт, тихо: Доню, прокидайся.

Регіна, крізь сон: Едмундо. – прокинувшись – Вже ранок?

Мередіт, посміхнулась: Не розбуди сестру.

Регіна, сіла у ліжку: Я зараз. Я встаю.

 

У вітальні.

Мередіт зайшла до вітальні.

Мігель: І де вона?

Мередіт: Одягається. Зараз буде.

Мігель: Треба поспішати.

 

Минуло десять хвилин.

До вітальні зайшла Регіна.

Регіна: Я готова.

Мігель: Будемо вирушати.

Мередіт, подає медальйон: Щоб щастило на всіх життєвих шляхах.

Регіна, цілує і одягає медальйон: Дякую, мамо.

Мігель, бере пакунок: Головне – провізія.

Мередіт: Бережіть себе.

 

Дорогою до міста.

 

В автівці.

Мігель: Світанок.

Регіна, отямившись: Я напевно що заснула.

Мігель, посміхнувся: Ще не приїхали. Якщо зголодніла, бери фрукти та воду.

Регіна, відкрила пакунок: Подивимось. Що ми маємо.

 

Місто Меріда

 

Біля університету.

Мігель: Ми на місці.

Регіна: Сьогодні у мене прослуховування.

Мігель: Хвилюєшся?

Регіна: Я спокійна.

Мігель: Це добре. Тобі вже час.

Регіна: Я піду.

 

Коридор університету.

Ходять багато хлопців і дівчат.

Регіна: І де його шукати?

Євсевія, підійшла ближче: Ти на прослуховування? Вибач мені, забула представитися, Євсевія Кордова.

Регіна: Так, на прослуховування. Дуже приємно. Я Регіна Ернандес.

Євсевія: Навзаєм. А прослуховування відбудеться у концертному залі університету. Тримайся коло мене.

Регіна: Що ж гаразд.

Євсевія: Ти місцева?

Регіна: Ні. Я з далеку, містечко Коста Дорада.

Євсевія: Щось чула. А я значно ближче. Ісмаль. Вже розпочинається.

 

Підійшов хлопець.

Октавіо: До початку півгодини, красуні. Радий знайомству.

Євсевія, посміхнулась: Який красень.

Октавіо: Октавіо Естрада.

Регіна: Дуже приємно.

 

Прослуховування.

Приймальна комісія.

Айседора, голова комісії: Назвіть себе і звідки Ви.

Регіна: Регіна Ернандес. З містечка Коста Дорада.

Професор Капуро: З якою метою ви хочете навчитися у нас?

Регіна: Вдосконалювати володінням голосу і співу.

Професор Капуро: З якою програмою ви прийшли?

Регіна: Арія Кармен. Я її дуже люблю.

Айседора, здивована: Оце так заява! Добре, послухаємо.

 

Після прослуховування.

Професор Капуро: Колеги, це диво!

Беатріс, посміхнулась: Алмаз, який стане діамантом.

Айседора: Результат дізнається згодом. Сьогодні о другій половині дня.

Регіна, посміхаючись: Дякую вам.

 

Дівчина щасливою вийшла з концертної зали.

Євсевія: Це було щось неймовірне. Твої відчуття?

Регіна: Думаю що пройшла.

 

Підійшла дівчина.

Абріль: Наступною буду я.

Октавіо: Ти здається що Моралес?

Абріль: Так. А що?

Октавіо: А то що хто запізнився йде останім.

Фредеріко: Саме так.

Регіна, тихо: Піду на пошуки батька.

Євсевія, посміхнулась: Ще зустрінемось.

Регіна: У тебе все вийде. Бувай.

Євсевія, посміхнулась: Бувай.

 

Галерея університету.

 

Регіна наближалась до гурту хлопців.

Підійшов Едмундо.

Едмундо, посміхнувся: Оце так несподіванка!

Регіна: Я приїхала вступати до університету.

Едмундо: І як?

Регіна: Відчуваю що прийняли. Але результат…

Едмундо, обіймає: Моя дівчинко.

Регіна: На мене тато чекає.

Едмундо: Який я радий тебе побачити.

Регіна: Я теж.

Едмундо: Спекотно сьогодні. Напевно буде дощ. Ходімо на морозиво.

Регіна: На морозиво?

Едмундо: Я пригощаю.

 

У кав’ярні.

Регіна: А це смачно. – їсть морозиво – Спробуй.

Едмундо: Мені більше вершкове подобається.

Регіна: І з шоколадом смачно.

Едмундо: А ось і брат.

 

Підійшов Раймундо.

Раймундо, здивовано: Регіно! Ти що тут робиш?

Едмундо: Тепер і вона буде навчатися. Як твій іспит?

Раймундо: Склав.

Едмундо: І професор Ікар?

Раймундо: Не називай його так. Він сучасний Да Вінчі.

Едмундо: Або як Райт.

Раймундо, сів коло брата: До речі вони брати.

Едмундо: Ні, мені більше медицина до вподоби.

Раймундо, захоплено: Скільки там гарних дівчат.

Регіна, доїла морозиво: Вибачте, але мені час. Я хочу ще тата знайти.

Едмундо: Підемо шукати твого тата.

Раймундо: Я мабуть не те що треба сказав. Пробачте.

Регіна: Ти сказав правду.

 

Усі встали від столика.

Біля університету.

Едмундо: Доброго дня, сеньйор Ернандес.

Мігель: Називай мене як і вдома. – до доньки – То як?

Регіна: Треба дізнатися результат.

Мігель: Ти думаєш що поступила?

Регіна: Я впевнена.

Едмундо: Я піду. Ти знайдеш сама?

Регіна: Так. А коли ми побачимося?

Едмундо: Коли я буду на канікулах.

Мігель: Ти можеш йти. Як твій брат?

Едмундо: У Раймундо усе добре. – посміхнувся – Бувай, красуня.

Регіна: Бувай.

Мігель, тисне руку: Бувай, хлопче. Яка сильна рука.

 

Едмундо пішов до університету.

Регіна, дивиться в слід ідучому: Він мені сьогодні наснився.

Мігель, дивиться на годинник: Настав час обіду.

Регіна: Мені ще результат дізнатись.

Мігель: Про все дізнаешся. А зараз за мною і не відставати.

Регіна поступила до університету з першого разу.

 

Коста Дорада.

 

Настав вечір.

Будинок Ернандес.

Тераса.

Мередіт, посміхнулась: Мої любі. Як ви?

Мігель: Все добре. – обіймає доньку – Наша старша донька. відтепер студентка.

Регіна: А чому я не бачу сестри?

Мередіт: Вона на триденних змаганнях.

Регіна, озираючись навколо: Щось таке пригадую.

Мередіт: Ви щойно з дороги. Вечеряємо і відпочивати.

 

Після вечері.

Кімната дівчат.

Мередіт, зазирнула до кімнати: Доню, можна?

Регіна, сиділа за столом: Проходь.

Мередіт, зайшла до кімнати: Що читаєш?

Регіна, перегорнула сторінку: Те що і вчора.

Мередіт, обіймає доньку: Тобі хтось наснився зранку?

Регіна, закрила книгу: Дивовижно. Вночі наснився, вдень побачились.

Мередіт, посміхнулась: Мудрі люди кажуть про таке, що сон у руку.

Регіна, встала з місця: Гадаю що це до щастя.

Мередіт, підходить до дверей: Не буду заважати. Відпочивай.

Регіна: Я якщо вийду до саду.

Мередіт: Вийдемо удвох.

 

У саду Ернандес.

Регіна, вдихає аромат: Який вечір.

Мередіт: Тобі, доню моя, дуже пощастило. Навчатися не кожен в змозі.

Регіна: Це ще чого? Всі мої подруги навчаються. Знайомі теж.

Мередіт: Я свого часу не могла навчатись.

Регіна, посміхнулась: Ти чудово володієш іспанською. Ти вмієш писати і рахувати.

Мередіт: Багато чому мене навчив твій батько.

Регіна: До речі, де це він?

 

Підійшов Мігель.

Мігель, посміхнувся: Хто тут загубив татка? – обійняв доньку – Моя дівчинко.

Регіна: За підготовкою до прослуховування, я зовсім забула про все на світі.

Мігель: І що це “Все на світі”?

Регіна: Відвідати бабусю.

Мігель: Це ти можеш зробити завтра.

Регіна: Якщо мама не буде проти.

Мередіт: Я не проти.

Мігель: А зараз, мої любі дівчатка, відпочивати.

Родина Ернандес зайшла до будинку.

 

Наступного дня.

Будинок Ернандес.

Їдальня.

Після сніданку.

Мігель: Яким був смачний сніданок.

Регіна: Млинці вдалися на славу.

Мередіт: Вони чудові, доню.

Регіна, всає від столу: Я приберу. А вже потім піду на прогулянку.

 

Після того як прибрала зі столу, Регіна одягнулась і пішла до бабусі.

 

Тим часом у місті Меріда.

Квартира хлопців.

Хлопці стояли коло вікна.

Ампаро: Оце так! Ісідоро ще той модник.

Едмундо: Він казав що все віддасть.

Ампаро, сміється: Певно що нагородили.

Едмундо: Схоже на те.

Ампаро: Нарешті останній іспит з трьох.

Едмундо: Він сьогодні, друже…

Ампаро, бере книгу: О другій половині дня. Ще встигнемо повторити.

Едмундо, бере бутерброд: Буде питання за темою «Мікроорганізми».

Ампаро, посміхнувся: Який це бутерброд за ранок?

Едмундо, ковтнув шматочок: Вони такі маленькі. І про мікроорганізми. Скільки їх живе на моїх руках.

Ампаро, зітхає: Багато.

Едмундо, прислухався: Ти це чуєш? – почулась жвава розмова сусідів.

Ампаро, подає книгу: Чую. Ти теж повторюй.

Едмундо, облизав пальці: Так з чого почати. – бере книгу – Мікроорганізми.

 

Коста Дорада.

На прогулянці.

Регіна: Доброго ранку.

Елівіра: Доброго ранку, дівчинко. Гуляєш?

Регіна: Так. А ви?

Ельвіра: Йду до кондитера.

Регіна: Я теж туди. Хочу придбати щось для бабусі.

 

Дорогою до кондитерської.

Ельвіра: Ні тебе, ні Мігеля вчора не бачила.

Регіна: Ми їздили до міста.

Ельвіра: Ти вступила до університету?

Регіна: Так. Туди куди і хотіла.

Ельвіра: Ось і кондитерська.

Регіна, перебирає монети: Чи вистачить?

Ельвіра: Щось не так?

Регіна, посміхнулась: Ні, все добре.

 

Разом зайшли до середини.

Регіна, вдихає насичене повітря: Які аромати!

Кондитер, посміхнувся: Так пахне стара матінка Європа. – полегшено зітхнув – Слухаю вас.

Ельвіра: Мені як завжди, та я пропускаю перед собою цю юну дівчину.

Регіна: Мені будь ласка найсвіжіші тістечка.

Кондитер, усміхнувся: Є лимоні, з вершковим кремом?

Регіна: Мені лимоні.

Ельвіра, посміхнулась: Те що треба!

Кондитер, подає пакунок: Це для тебе.

Регіна, бере до рук: Дякую. – подає монети – А це для вас.

Кондитер, бере гроші: Наступні у черзі.

Ельвіра: Мені будь ласка еклери.

Кондитер: Зробимо.

 

Після того як Регіна відвідала кондитерську.

На вулиці.

Ельвіра, посміхнулась: Гарні тістечка.

Регіна: Мені теж сподобались. Тепер головне не з’їсти дорогою.

Ельвіра, посміхнулась: Це як з дитячої казки.

Регіна: Про Червону шапочку.

Ельвіра, зітхнула: Моя дівчинко, як вона там?

Регіна, посміхнулась: З нею моя сестра. Не пропадуть. Я піду. Вам вдалого дня.

Ельвіра: Тобі теж вдалого дня.

 

Регіна не поспішаючи дійшла до будиночку дони Клари.

Будинок бабусі.

Клара, посміхаючись: Моя дівчинка прийшла.

Регіна, подає пакунок: Доброго ранку. Не з порожніми руками.

Клара: Як твої справи?

Регіна: Про все розповім. Я бачу що ти у гарному настрої?

Клара: А чого сумувати? Сьогодні будуть танці.

Регіна, посміхнулась: Сестра теж зараз на танцях. Я все думаю в кого вона така.

Клара: Звісно що в мене. Чудові тістечка, саме до шоколаду з перцем.

Регіна: Я допоможу.

Клара: Добре. Залиш їх тут. Нічого з ними не станеться.

Регіна: Авжеж. Бо поруч немає Чоко.

Клара, посміхнулась: Щоразу коли Чепа в мене. То і розмов лише про котика.

 

Регіна з бабусею зайшли до будинку.

Клара: Какао у шафці. – бере чайник – А я поки що поставлю воду.

Регіна, коло шафки: Скільки пахощів. – бере какао – Бабусю, а чи тобі подобається твій сусід?

Клара: Гарний він чоловік. Багато чого бачив і знає. А чого ти питаєш?

Регіна: Тоді на Великдень, я бачила твої очі.

Клара, ставить чайник на плиту: Зустрічне питання. Чи подобається тобі онуко, син Терези. Його ім’я здається що…

Регіна: Ладіслао. Він гарний хлопець. Та мені подобається Едмундо.

Клара: Той юнак дещо невихований. Бачила я його.

Регіна: Ти просто його добре не знаєш.

Клара, посміхнулась: Моя люба дівчинко. Яка ти доросла. – озираючись – Чайник.

Регіна, обережно знімає чайник: Мені не важко.

 

Після того як чайник закипів Клара розлила по чашках окріп.

Клара: Напій готовий.

Регіна, подає чашки: Час приємнощів настав.

 

На терасі.

Регіна з бабусею накривали на стіл. До будинку підійшов сусід.

Фернандо, посміхнувся: Доброго ранку.

Клара, посміхнулась: Дон Фернандо. Яка приємна несподіванка!

Фернандо: Донька, працює. У онука теж справи.

Клара: Прошу до столу.

Фернандо, сідає до столу: У вас гостя.

Клара: Моя старша онука. Без малого – студентка…

Регіна, почервонівши: Бабусю.

Фернандо: Це добре що студентка. Мій онук вже працює.

Регіна, посміхнулась: А я його знаю. Едуардо.

Фернандо: Саме так. Дона Кларо. Я хочу почути від вас відповідь. Ми люди вже немолоді.

Клара: Саме так. Ми не молоді і я багато часу бачила поруч з собою чоловіка…

Регіна, здивовано: Бабусю!

Клара: Не перебивай мене. Я багато часу поруч з собою бачила чоловіка, який зловживав алкоголем. Зараз для мене існує мій син і його родина.

Фернандо, проковтнувши грудку: Він вас бив? Ображав?

Клара, наповнює чашки: Це немає значення. Давайте пити шоколад.

 

Далі сиділи мовчки.

Регіна, тихо: Бабусю?! Це ж добре.

Клара, тихо: Потім поговоримо. – голосніше – Доне Фернандо, а розкажіть детальніше про ці місця.

Фернандо, жваво: У давні часи. Коли Майя винайшли свій календар. На цих самих землях були родючі долини. З багатим врожаєм, великими лісами з тваринами і птахами. А все чому!

Регіна: Чому?

Фернандо: Тому що приносилась жертва. З року в рік. Протягом багатьох століть.

Клара, захоплено: Дивовижно! І як страшно водночас.

Фернандо: А зараз ви все бачите самі. На власні очі.

 

До заходу сонця той день Регіна провела у колі бабусі і літного чоловіка.

Настав вечір.

Фернандо: Вже мені час. Онук повинен вже повернутись

Регіна: З Вами так цікаво.

Фернандо: Це і не дивно. Сорок років проведено з дітьми. У школі.

Клара: Дівчинко. Тобі вже час.

Фернандо: А смачний був обід. – дивиться на годиник – Вже зовсім скоро розпочнуться танці.

Клара: Через годину.

Фернандо, встав з місця: Піду готуватись. Я не кажу “До побачення”. Я кажу “До зустрічі”.

 

Фернандо пішов до себе.

Регіна: Якийсь він дивний.

Клара: Він чудовий. Моя люба дівчинко. Ти вже виросла з дитячого віку і повинна розуміти…

Регіна: Що погано бути на самоті.

Клара: Це могла сказати припустимо Чепа, дивлячись на її вік.

Регіна: Біла сукня. Клятва коло вівтаря.

Клара: І яка з мене наречена?

Регіна, озираючись: Тато! Здається що на мене чекають.

 

Підійшов Мігель.

Мігель, посміхувся: Доброго вечора. Допомогти?

Клара: Доброго вечора, синку. Допоможи.

Регіна: Я цілий день слухала цікаві розповіді про все на світі.

Мігель, ледве чутно: Щось не подобається мені той сусід. – бере тацю – Треба буде поговорити.

Всі зайшли до будинку.

 

Минуло два дні.

Час пополудні.

Коста Дорада.

Ката: Невже ми вдома?!

Чепа: Ці змагання були дуже виснажуючими.

Ката: А там де ми жили?

Чепа: Так. Не у замку з драконами.

Ката: Ось і хлопці.

 

Підійшов хлопчик.

Лучо: І коли наступні змагання?

Ката: На Різдво. Ходімо до мене.

Чепа: Ні. Я додому. На мене котик чекає.

Лучо, посміхнувся: А я знаю як його звати. Ти що хочеш його з’їсти, коли він виросте?

Чепа: Тобі яке діло до того?

Лучо: Ніякого. Піду я.

 

Будинок Ернандес.

Чепа, зайшла до будинку: Мамо!

Регіна, обіймає сестру: Сестричко.

Чепа, тихо: Де батьки?

Регіна, посміхнулась: Всі вдома. Як твоє змагання?

Чепа: Все добре.

Регіна: Ходім до себе.

 

Вітальня.

Мередіт, посміхаючись: Моя дівчинко. Як поїздка?

Чепа, сіла на диван: Все добре. Зайняли друге місце.

Регіна, сіла коло сестри: Це ж добре.

Чепа: Так. Добре. Але переможці братимуть участь у щорічному фестивалі.

Мередіт: Якщо не помиляюсь, то те дійство відбувається в столиці.

Чепа: Саме так.

Регіна, озираючись: Тато зайшов.

Чепа, встає з місця: Я відпочивати.

Регіна: Підемо разом.

 

Підійшов Мігель.

Мігель, обіймає доньок: Куди це мої пташенята?

Чепа, посміхнулась: У своє гніздечко.

Мередіт: Приготуємо сьогодні святкову вечерю.

Мігель, посміхнувся: Гарна думка.

Дівчатка: Ми допоможемо.

 

Сестри зайшли до себе.

Чепа, пестить котика: Мій Чоко, як я скучила.

Регіна, посміхнулась: Він за тобою теж.

Чепа: А чого це він спить на твоєму ліжку?

Регіна, коло дзеркала: Тому що там було сонечко. – бере стрічку – Мій Едмундо, певно що ти вже приїхав.

Чепа: Не бачила я його. – бере книгу – Настав час для читання.

Регіна, озираючись: Яка цікава книга.

Чепа, відкрила книгу: Ще б пак! Легенди гори Святого Михайла. – дивиться на сестру – У тебе пасмо випало.

Регіна, підбирає волосся: Я бачу.

Чепа, читає в голос: З давніх давен маленький острів був на стику різних культур єпох. Багато хто бажав ним володіти від давніх часів до п’ятнадцятого століття.

Регіна: А що таке трапилося у п’ятнадцятому столітті?

Чепа, закриває книгу: Почався час розквіту, після багатовікового занепаду.

Регіна: Ти так мариш Францією.

Чепа, встала з місця: А чим мариш ти?

Регіна, заплітає стрічку: Стати відомою і знаменитою.

Чепа: Співати дешеві пісеньки.

Регіна, зробивши зачіску: А хоча б і так. – посміхнулась до себе – Як гарно. Ходімо готуватися до вечері.

 

Почулося нявчання.

Чепа: Мій Чоко зголоднів.

Регіна: Так нагодуй свого друга.

Чепа: Чоко, йди за мною.

Регіна: Вийду і я,

 

Вечір пройшов у теплій атмосфері. Чепа радісно ділилась враженнями.

Чепа: Шкода що друге місце, ми йшли всі змагання у лідерах.

Мігель: Хтось виявився сильніше. Це як у льотчиків, краше летіти з однім понівеченим крилом, ніж падати з повним баком.

Мередіт: Годі тобі любий, Розкажи доню у яких умовах жили.

Чепа: У найжахливіших. Над ліжком був весь час кажан.

 

Наступні тижні, які залишились до навчання, Регіна була зайнята вибором тканин собі на сукні для міста.

 

 

Минув тиждень.

Денна година.

Біля каплиці.

Едмундо, обіймає: Привіт, моє сонечко.

Регіна, радісно: Едмундо, я так на тебе чекала!

Едмундо: Я теж чекав на зустріч. – озирнувся – Місце символічне.

Регіна: Я чула що будуватимуть церкву.

Едмундо: У якій буде наше вінчання.

Регіна: То куди підемо?

Едмундо: Гуляти.

Регіна: Добре. Я обираю маршрут.

Едмундо, посміхнувся: Ісла Бланка?

Регіна: До моря.

Едмундо: Пішли.

 

Коло ранчо.

Альфредо: А це що буде.

Раймундо, розкладає повітряного змія: Все побачиш, малий.

Альфредо, потер ніс: А воно буде літати?

Раймундо, посміхнувся: Я тобі довірю сьогодні ним керувати. – подає шнур – Тримай як можна міцніше.

Альфредо, бере шнур: Я найсильніший серед хлопців однолітків.

Раймундо, підморгнув6 А це ми побачимо.

 

На пляжі.

Регіна: Як тут чудово.

Едмундо: Ти подивись…

Регіна, озирнулась: Повітряний змій.

Едмундо: Братам весело.

Регіна: Певно що тобі сумно без Габрієля?

Едмундо: Є трохи. – взяв руку – Але поруч зі мною ти.

Регіна, дивиться на хвилі: Скільки птахів.

Едмундо: Зараз у нього служба.

Регіна: А ти теж будеш служити?

Едмундо: У мене військова кафедра. Усе можливе.

Регіна, подумки: Я буду чекати.

Едмундо, обіймає: Моя дівчинко. Чого мовчиш?

Регіна, пригорнулась: Слухаю твоє серце.

Едмундо: І що каже тобі моє серце?

Регіна: Що воно без пам’яті закохане.

Едмундо, засміявся: Моя вигаднице.

Регіна: Я і не вигадую.

Едмундо: Сьогодні танці.

Регіна: Я хочу співати.

Едмундо, доторкнувся пальцями до її губ: Ти бережи голос.

Регіна: Це тут до чого?

Едмундо: Я знаю. У мене мама співала.

Регіна: У неї і зараз гарний голос.

Едмундо: Не все ти знаєш.

Регіна: Я буду навчатися і дізнаюсь.

Едмундо: Про все дізнаєшся. А хочеш підем до мене?

Регіна: А твої батьки?

Едмундо: На ранчо свято.

Регіна: А ти тут?

Едмундо: Я з тобою.

 

У будинку Родрігес.

Зайшли до будинку.

Вітальня.

Регіна, посміхаючись: Платівка.

Едмундо: Зараз послухаємо. – ставить платівку – Це Елла Фіцджеральд. Унікальний голос. Можеш вчитися на прикладі.

Регіна, шепоче: Ти у моїх обіймах.

Едмундо: От і у нас свято. Запрошую до танцю. – заграла пісня Все моє життя.

 

Почали танцювати.

Регіна: Я увечері повинна бути вдома…

Едмундо: Не бійся я тебе проведу.

Регіна: Як добре, коли ти поруч.

 

Настав вечір.

До будинку зайшли батьки.

Жизель: У нас гостя?

Регіна: Доброго дня.

Дієго: Вже вечір.

Жизель: Не будемо вам заважати.

Едмундо, обіймає: Тепер і моя дівчина студентка.

Жизель: Вітаю тебе сонечко. Ти можеш стати зіркою.

Регіна: Я тільки розпочну своє навчання.

Жизель: Це велика радість і для тебе і для твоїх батьків.

Едмундо, тримає за руку: І для мене теж.

Регіна: Вибачте, але мені вже час.

Едмундо: Я проведу.

Жизель: Так, дівчинко, йдіть.

 

Біля будинку Ернандес.

Едмундо палко поцілував Регіну.

Регіна: А якщо нас побачать?

Едмундо: То вирішать що ми Ромео і Джульєтта. До танців пів години.

Регіна: Так пізно?

Едмундо: Гуляти так гуляти.

Регіна: Тоді я швидко.

 

На танцях.

Гаспар: Привіт, солодка парочка.

Едмундо:Що сьогодні за вечір?

Гаспар: Афішу треба читати. Сьогодні у програмі Степ.

 

Підійшов Еркуле.

Еркуле: Гаспар, готовий?

Гаспар:Я сьогодні буду кращім з найкращих.

Едмундо:Це змагання?

Гаспар :Побачиш.

 

Хлопці вийшли на середину майданчика. Почали танцювати.

Підійшла Антуана.

Антуана: Як я рада тебе бачити.

Регіна: Я тебе ще не бачила. Ти поступила?

Антуана: Так.

Регіна: Я теж. У місто Меріда.

Антуана: Далеко звідси.

Регіна: Просто там навчається Едмундо.

Антуана, подивилась на танцюристів: Цікаво хто переможе?

Едмундо: Здається що Гаспар.

 

Після закінчення танцю Степ.

Регіна: А що далі?

Едмундо, посміхнувся: Джайв. Запрошую тебе.

 

Після танців.

Антуана: Будемо гуляти.

Едмундо: Нам вже час.

Гаспар: Яка ніч! Вона для нас.

Едмундо: Тобі ж завтра на роботу?

Гаспар: Так то завтра!

Регіна: Добре, ми підемо гуляти.

 

На прогулянці.

Регіна: То ти хочеш стати вчителем?

Антуана: Так. Ти ж хочеш бути співачкою? Відомою людиною.

Регіна: Мені подобається співати.

Антуана: От і мій будинок.

Регіна: І мій зовсім близько.

 

Антуана зайшла до себе.

Пара молодих дійшла до будинку Регіни.

Едмундо: Як тільки мені додому добиратися?

Регіна: Чуєш, Гаспар, співає.

Едмундо: Кого це в цілувати?

Регіна, посміхнулась: Це щоб не він цілував, а його цілували.

Едмундо: А у тебе світиться.

Регіна: То ліхтар на дворі.

Едмундо: Я піду.

Регіна: Ти приходь до мене.

Едмундо: Ми будемо бачитися при першій можливості. – цілує дівчину – Бувай, красуня. Солодких снів.

Регіна: Я хочу щоб ти мені наснився.

Едмундо, посміхнувся: І врятував тебе від дракона?

Регіна: Бувай.

 

Минув тиждень.

Ранок.

На ранчо.

Серхіо, посміхнувся: Кого я бачу!

Едмундо: Доброго ранку. Дядьку, у мене буде одне прохання.

Серхіо: Вже бачу що хочеш кататися верхи. А не боїшся що випадеш з сідла?

Едмундо: Я буду не сам. А з дівчиною.

Серхіо: У разі чого з мене Ернандес і Родрігес голову знімуть.

Едмундо: Не буде цього. То як?

Серхіо, кидає щітку: Почистиш і підкуєш коней.

Едмундо, ловить щітку: Зробимо.

Серхіо: Відмінна реакція на пас.

Едмундо: Тому що моя позиція найближче до воріт супротивника.

Серхіо, посміхнувся: А я думав що ти зірка Родео.

Едмундо, прямує до стайні: То у минулому.

 

Минув час.

У стайні.

Серхіо, підійшов позаду: То як спави?

Едмундо: Коні чисті. А от підкови…

Серхіо: Я сам перевірю.

Едмундо: Я допоможу.

 

Після того як підкували коней.

Серхіо: А ти молодець. Швидко вчишся. – заржали коні – Тихіще мої красені.

Едмундо, подає сідла: А тепер найголовніше.

Серхіо, накидує сідло: Ти будеш з дівчиною. Будьте діти обережні.

Едмундо, посміхнувся: Правила поведінки з конями я вивчив на пам’ять.

 

Після того як підготували коней.

Серхіо: Ти на скільки розраховуєш?

Едмундо: До сутінок поверну.

Серхіо: Гаразд.

Едмундо: Ви не хвилюйтесь. Все поверну.

Серхіо, посміхнувся: Підпишемо угоду?

 

До стайні зайшов Раймундо.

Раймундо, руки в кишенях: Підпишемо.

Едмундо, озираючись: Дивись не вступи в гівно.

Серхіо: Ти щось хотів?

Раймундо: Поки мій брат буде розважатись, то я хочу допомогти.

Едмундо: Я тут працював. – крутить молоток – Підкови прибивав. Коней чистив, допоки дехто спав.

Серхіо: Хлопці, досить. Бо таке відчутя що чую лайку між своїми синами.

Едмундо, задоволено: О чув? – бере підводу – Я пішов.

 

Хлопець вивів коней. Осідлав рябого коня. Поїхав у бік Коста Дорадо.

На вулиці містечка.

Тереза, захоплено: Як гарно.

Ладіслао: Пара коней і вершник.

Тереза: Але все ж таки синку мій як гарно.

 

Едмундо проїхав повз дівчаток.

Ката: Ти бачила?

Чепа: Ну так. Гарно.

Чара, захоплено: Як принц з казки.

Чепа: Давайте краще грати.

 

Коло будинку Ернандес.

Мередіт: Як гарно.

Едмундо, посміхнувся: Доброго ранку.

Клара: Юначе, яка краса. Дивовижно.

 

Тим часом в будинку.

Мігель: Доню виносимо сніданок на терасу.

Регіна: Що там таке відбувається?

Мігель: На нас чекає свято.

Регіна, цілує батька: З днем народження, тату. Зростай великим.

Мігель, підганяючи: Ходімо.

Регіна: А сестра?

Мігель: І сестра буде теж.

 

Батько і донька вийшли з будинку.

Едмундо: Доброго ранку.

Мігель: Доброго ранку, юначе.

Едмундо: Регіно, яка ти гарна.

Клара: У мого сина сьогодні день народження.

Едмундо: Прийміть мої вітання.

Мігель: Які гарні коні.

Едмундо: Я напевно що невчасно.

Мередіт: Приєднуйся, хлопче.

 

Підійшла Чепа.

Чепа: Я запізнилась.

Регіна: Ученице Хосефіно, ви проспали перший урок.

Чепа, надулась: Завжди ти так.

Регіна, коло дверей: Я зараз.

 

За пару хвилин всі сиділи за столом.

Едмундо: Вибачте, але я без подарунка.

Мігель: А ви заспівайте діти, Це буде найкращій подарунок.

Мередіт, посміхнулась: Пізніше. – підняла келих – Я не скажу високих слів. В цей день я хочу подякувати тобі за все. Але скажу одне, дякую що ти з нами. Люблю тебе. Дона Клара, вибачте мені.

Клара: Нічого, дівчинко моя. Я теж хочу сказати. Ще з самих юних років… – ковтнула грудку – Мій син був для мене опорою. Який виріс у чудового чоловіка, турботливого сім’янина і просто хорошою людиною. Довгих років, синку.

Мередіт, посміхнулась: Довгих років.

Чепа, крутиться на стільці: У мене теж є подарунок.

Едмундо, підвівся з місця: А зараз буде пісня. -тихо – Регіно, починай.

Регіна, співає: Ти завжди на висоті.

Зірки у долонях.

Едмундо, підхоплює: Вірні шляхи знайти…

Разом співають: Які ведуть додому…

Чепа, тихо: А можна і мені?

Мередіт, тихо посміхнулась: Йди, доню.

 

Самодіяльність тривала до опівдня.

Клара: Як все добре.

Чепа: Тобі сподобалось?

Мігель: Дуже.

 

Десь в саду.

Регіна: Як добре з тобою.

Едмундо: Час пролетить і буде навчання. – озираючись – За нами не спостерігають. Дивно.

Регіна: Чепа від бабусі ні на крок.

 

За столиком сиділи Чепа з бабусею.

Чепа, грається з котиком: Бабусю, а що ти робиш?

Клара, розкладає карти: Спостерігаю.

Чепа, дивиться на стіл: Як цікаво. А це що?

Клара, посміхнулась: Гра на роздуми.

Чепа, тихо: Ворожіння?

Клара, подивилась на Регіну: Тренування пам’яті.

 

Коло квітів.

Едмундо: Немає часу чекати.

Регіна: Тоді пішли.

Едмундо: Пішли.

 

На лаві сиділи батьки.

Мігель, посміхнувся: Куди зібрались?

Регіна, пригорнулась: Погуляти.

Мігель: То що, матусю, відпускаємо?

Мередіт: Відпускаємо.

Регіна, тихо: Ти зачекай.

 

Час потому.

Мангровий ліс.

Їдуть на конях.

Регіна: Як тут гарно.

Едмундо: В цьому лісі живе чаклунка. Їй двісті років.

Регіна: Давай знайдемо її.

Едмундо: Час обмежений.

Регіна: Прошу.

Едмундо: Ну добре.

 

Кінна прогулянка тривала до опівдня.

Коло будинку Ернандес.

Регіна: Ми її таки знайшли.

Едмундо: Все завдяки тобі.

Регіна, посміхнулась: Коли зустрінемось?

Едмундо: Якщо не забуду то увечері.

Регіна, обійняла коня: Гарний коник.

Едмундо, посміхнувся: А мене?

Регіна: Якщо не забуду то увечері.

 

Регіна зайшла до будинку. З якого лунали веселі голоси.

 

Час пообіді.

Коло причалу човникової станції.

Дієго: Гарно сьогодні попрацювали.

Педро, сміється: Треба гарно і відпочити.

 

Підійшов чоловік.

Пабло: Родрігес є?

Дієго: Що сталося сеньйоре Де Ла Крузо.

Пабло, різко: Все глузуєш. Скільки я маю повторювати своє прізвище? Я Де Ла Крус.

Педро: Дійсно, що сталося? Не буде платні?

Пабло, подає конверт: Все буде. Родрігес це для тебе.

Дієго, бере конверт: Цікаво що там?

Пабло: Мені не доповдали. – розвернувся і пішов.

Педро, прикривши рот долонею: Золото, діаманти.

Дієго, оглядає конверт: Схоже на те що з далеку.

Педро: То ти підеш з нами?

Дієго: Всі вже розійшлися. І в нашій справі краще не зловживати.

Педро: Все з такими ясно.

Дієго: Йшов би до родини. Бувай.

Педро: Ну бувай.

 

 

Будинок Родрігес.

Після вечері.

У вітальні.

Дієго: Хто зі мною завтра на риболовлю?

Раймундо: Це буду я.

Едмундо: Я теж хочу.

Дієго: Але буде одне прохання. Сьогодні без танців. Рано вранці підйом.

Едмундо: Я сходжу ненадовго. Прогуляюсь.

Дієго: Години вистачить?

Едмундо: Вистачить. Я буду на велосипеді.

Дієго: Добре, синку. Ти вільний.

 

Едмундо вийшов з будинку.

Дієго: А у тебе як з дівчатами?

Раймундо: Подобається одна.

Дієго: Вона тутешня?

Раймундо: Навчаємося разом. Тільки вона на медичному. Тато і це тобі не притаманно.

Дієго: Я батько і повинен знати.

Раймундо: Вже пізно.

Дієго: Ти йди синку.

 

Раймундо піднявся сходами. Почулося як рипнули двері.

Жизель: Ти якийсь загадковий. Щось сталося?

Дієго, протягнув конверт: Лист з минулого.

Жизель, сіла на диван: Певно що для тебе?

Дієго, сів поруч: Сама подивись.

Жизель, бере конверт: З Іспанії. Звідки він в тебе?

Дієго: коли сьогодні причалили до берега, то мені його дав один з рибалок.

Жизель, відкрила обережно конверт: Тут не лише лист. – випала на підлогу каблучка – Коштовності.

Дієго, підібрав з підлоги каблучку: Гарна річ.

Жизель: Я пригадала! -бере каблучку – Ця каблучка належала моїй матері. Але як? Вона ніколи з нею не розлучалась!

Дієго, обіймає дружину: Певно що відповідь знайдемо у листі. – підвівся з місця – Йдемо до себе. Відпочивати вже час.

Жизель, тримає каблучку: Я повинна прочитати цей лист.

Дієго: Давай краще завтра. Нам рано вставати. – дивиться на стінний годинник – і Едмундо повинен незабаром повернутися.

Жизель, бере до рук аркуш паперу: Я почекаю і прочитаю листа.

Дієго, повернувся у бік сходів: Як знаєш. Я відпочивати.

 

Жизель лишилась на самоті. Почала читати лист.

Сара, пише у листі: Моя Жизеліта! Дівчинко моя, якщо ти читаєш цей лист, значить мене вже немає…

Жизель, шепоче: Моя Жизеліта. Моя дівчинко… – підвела очі на розп’яття – Чому я цього не чула від неї в дитинсті, своїй юності?

 

Продовжила читання, деякі слова було не розібрати.

Сара, пише далі: Мені довелося покинути Барселону і переїхати на північ, До Вальядолід, живу при місцевому соборі. На схилі свого життя, я зрозуміла що мало відавала для тебе свого тепла, була холодною до тебе. Не визнала твого вибору супутника життя. Та пригадуючи останього листа від тебе радію за тебе і твою родину. – далі йшли нерозбірливі рядки до останнього абзацу – Передаю тобі у спадок, дві каблучки, одну з яких подарував твій батько, та продовжить Всевишній його дні. Одне кольє з діамантами, яке належало родині Альварес.

 

Годинник пробив опівночі.

Жизель, відклала лист: І де це мій хлопчик? Вже повинен повернутись. Піду спати.

 

Жікна загасила світло торшеру, піднялась до себе. Намагалась заснути, але спогади не дали заснути до самого ранку.

 

В той вечір Едмундо швидко дістався до Регіни.

Біля будинку.

Едмундо, наспівує: О, як ви прекрасні, чудове створіння…

 

У кімнаті.

Регіна, посміхнулась: Не забув. – відкрила вікно – Чого тобі?

Едмундо: Вечірня прогулянка.

Регіна: Пізно вже.

Едмундо: Я хочу тебе бачити.

Регіна, посміхнулась: Вже бачиш.

Едмундо: І обійняти.

Регіна: Добре, я зараз вийду.

 

Регіна швидко вийшла з будинку.

Едмундо: Яка чудова ніч.

Регіна: І куди тепер?

Едмундо: Я ненадовго.

Регіна: Ходімо до саду.

Едмундо: Веди.

 

У саду.

Едмундо: Яке загадкове місце.

Регіна: Тут ми вперше цілувалися.

Едмундо: А ще був обід. – подивитися на годинник – Сорок хвилин є.

Регіна: Ти кудись поспішаєш?

Едмундо: Завтра зранку на риболовлю. Тато просив допомогти.

Регіна: Прохолодно.

Едмундо, зняв куртку: Зараз стане тепліше – вкрив плечі – Так краще?

Регіна: Який ти турботливий. – пригорнулась – Справжній лицар.

Едмундо: Мама нам у дитинстві розповідала…

Регіна: І про що?

Едмундо, посміхнувся: У моїх жилах тече кров справжніх лицарів.

Регіна, посміхнулась: Книжок перечитав?

Едмундо: Я хочу чути від тебе пісню.

Регіна: А хто мені забороняв співати?

Едмундо: Хоча б один куплет.

Регіна, показує рукою: За тим вікном кімната батьків.

Едмундо: А ти тихенько.

Регіна, почала тихо співати: Приходить до мого човника, Санта Лючія, – голосніше – Санта Лючія!

Едмундо, посміхнувся: Непогано, моя Лючія.

 

Той час спілкування пройшов швидко.

Едмундо: Мені вже час.

Регіна: Побачимося.

Едмундо: Біля твого будинку…

Регіна: Завтра увечері.

Едмундо: Домовились?

Регіна: Добре, я прийду.

 

Едмундо поцілував на прощання Регіну і швидко поїхав до себе.

 

Неподалік від околиці містечка.

Гаспар: Привіт.

Едмундо: Вибач я поспішаю.

Гаспар: Мої сплять.

Едмундо: І мені вже час.

Гаспар: Запрошую до себе.

Едмундо: Добре, тільки до сходу сонця…

Гаспар: Будеш вдома.

 

В садовому будиночку.

Едмундо:Як цікаво.

Гаспар:Ти обирай собі місце.

Едмундо:Повище і пом’якше.

Гаспар, подає згорток: Візьми.

Едмундо, скинув сорочку: Як добре. – бере згорток – Який м’який килим.

 

Ніч пройшла швидко.

Ранній ранок, до світанку кілька годин.

Будинко Родрігес.

 

Кімната батьків.

Дієго, прокинувшись: Спи моє кохання. – подивився на свій годинник – Лейтенанте Родрігес підйом.

Жизель, посміхалась у ві сні.

 

Батько тихо вийшов з кімнати. Пройшов до кімнати хлопців.

У кімнаті хлопців.

Дієго, в пів голоса: Бійці, підйом, струнко!

Раймундо, прокинувшись: А брата немає. Він не ночував вдома.

Дієго, посміхнувся: Знайдемо і покараємо. – подає штани – На збори три хвилини.

Раймундо, встав і почав одягатись: Слухаюсь.

Дієго, оглядаючи кімнату: І де тебе хлопче шукати?

Раймундо, одягає сорочку: Звісно де. У дівчини.

Дієго, суворо: Розмови.

Раймундо: Мовчу. Я мовчу. А брат можливо що у друга.

Дієго: У кого? Сорочку поправ.

Раймундо, поправив комір: У Солана. Більше ні в кого.

Дієго, видихнув важко: Добре. Ходімо. Витрачаємо дорогоцінний час.

 

Минуло сорок хвилин.

Коло будинку Солана.

Раймундо: Здається що тут.

Дієго: Дійсно. Бачу велосипед.

Раймундо, голосно: Едмундо.

Дієго: Я огляну територію. А ти стій тут.

 

Підходить сонний Гаспар.

Гаспар, потягнувся: Чого волаєш?

Дієго, суворо: Де мій син.

Гаспар, посміхнувся: Стоїть поряд.

Дієго: Де Едмундо?

Гаспар, відаляється: Зараз.

Раймундо: І швидше. У нас важлива справа.

 

В садовому будиночку.

Місце під дахом.

Гаспар: Ед, прокидайся.

Едмундо: Що таке?

Гаспар: Тебе батько шукає.

Едмундо, спросоння: Я зараз.

 

Едмундо підійшов до батька.

Дієго, з досадою: Ех ти, гуляко!

Едмундо: Пізно повернувся. Зустрів друга.

Раймундо: А ми усю рибу зловили…

Дієго: Ще тільки йдемо.

Едмундо, потер обличчя: Тоді я з вами.

 

По дорозі до човнів.

Раймундо: Регіна спати не давала?

Едмундо: Що ти верзеш? Так, я був з дівчиною, але увечері.

Дієго: Хлопці, не відставати.

 

На березі.

Дієго: Перевірте човен.

Едмундо: А я сітку. – почав роздивлятися снасті – Усе добре, тато.

Дієго: Вирушаємо.

 

На морі.

Едмундо: Яке море тихе.

Дієго: Таке не завжди буває.

Раймундо: Ставимо сітку.

Дієго Ще не час.

 

Минуло півтори години.

Почало підійматися сонце.

Дієго: А тепер перевіримо. – почав діставати сітку – Щось є.

Раймундо: Я вже голодний.

Едмундо: Я теж зголоднів.

Дієго: От приїдемо додому…

Раймундо: І буде сніданок.

Едмундо: Вудкою було б швидше.

Дієго: Не завжди, синку. – дістає рибу – Яка гарна.

Раймундо: А я чув що є риба по два метри.

Дієго: Зустрічаються і більші. – зібрав сітку – То що хлопці? Додому?

Едмундо: Так. Я на весла.

Дієго: Гаразд.

 

Тим часом у будинку Родрігес.

Кімната батьків.

Жизель, прокинувшись, підійшла до вікна: Новий день. Що він принесе? – подивилась на себе у дзеркало – Так вигляд не дуже.

 

Минуло з пів години.

Жизель, посміхнулась: Просто краса. Приготую легкий сніданок.

 

Вийшла з кімнати. Спустилась на перший поверх. Погляд впав на столик.

Жизель, подумки: Треба написати листа. Серцем відчуваю що треба.

 

Почувся голос з подвір’я.

Жизель: Сусанна. Як ти доречно завітала. – вийшла на терасу – Доброго ранку.

Сусанна, зайшла на терасу: Свіжих вершків принесла. – уважно подивилась – Щось сталося? Чоловік, діти? На тобі обличчя немає.

Жизель: У родині все добре. Лист з Батьківщини надійшов. Від матері.

Сусанна, ставить кошик: Це ж добре. Є рідна душа, яка думає про тебе.

Жизель: У тебе теж є рідні душі.

Сусанна, взяла за руку: Але це зовсім не те. Не завжди чоловік тебе зрозуміє. Дітям потрібна підтримка…

Жизель: Так ти маєш рацію.

Сусанна: Що ти думаєш робити?

Жизель: Не знаю. Всю ніч поверталась у дитинство. Юність. Пригадала як прийшов перший лист.

Сусанна: Ти напиши відповідь.

Жизель, посміхнулась: Гаразд. Напишу. Дякую що прийшла.

Сусанна: Яка допомога ще потрібна?

Жизель: Буду готувати сніданок і каву.

Сусанна: Вона у тебе найкраща. Я піду. Роботи багато.

Жизель: Дякую за підтримку і пораду.

 

Через одну годину батько з синами були вдома.

На терасі.

Раймундо: А зараз на гімнастику.

Едмундо: Смієшся?

Раймундо: Жартую. Я до себе.

Едмундо: Удвох підемо.

 

У будинку.

Жизель: Мої хлопчаки.

Едмундо: А чим пахне?

Жизель: Кава з ранку. І для вас сніданок.

Раймундо, посміхаючись: Вівсянка, мем?

Жизель, посміхаючись: Так, мій хлопчику.

 

Хлопці піднялися до себе.

Раймундо: Чудова у нас мама.

Едмундо: Моя дівчинка теж така.

Раймундо: Як і моя.

Едмундо: Хто та, що вкрала твоє серце?

Раймундо, показує фото: Дивись.

Едмундо: Красуня. Десь я її бачив.

Раймундо: Вона буде лікарем.

Едмундо: Серцеїдка.

Раймундо: Чого це?

Едмундо: За нею усі хлопці впадають. Будь обережним. І звідки у тебе її фото?

Раймундо: Сама подарувала.

Едмундо: Я переодягатися. А ти?

Раймундо, ховає фото: Я зараз.

 

Під час сніданку.

Дієго: Ти, синку, не втомився?

Едмундо, їсть кашу: Зі мною усе добре.

Жизель: Мої хлопці. Дорослі вже.

Раймундо: А Ед не ночував вдома.

Едмундо: Я був у друга. – відсунув тарілку – Я все. Все було смачно.

 

У будинку Ернандес.

Після сніданку.

Регіна: Піду до саду.

Мередіт: Добре, доню.

 

Регіна вийшла до саду.

Мередіт: Виросла донька.

Мігель: Колись і ти такою була.

Мередіт: Хтось співав сьогодні уночі під вікнами.

Мігель, посміхнувся: То був точно не я.

Мередіт: Час мине і доньки вийдуть заміж.

Мігель: Регіна навчатися буде. Чепа теж.

 

Тим часом Регіна.

Регіна: Щоб таке зробити? -озирається – Подруго.

Аріадна: Привіт. Прийшла до тебе.

Регіна, посміхнулась: Рада тебе бачити. Сядемо за столик?

Аріадна: Гаразд.

 

Дівчата сіли за стіл.

Регіна: Розповідай про себе.

Аріадна: Спершу ти. Які у тебе стосунки?

Регіна: З ким?

Аріадна: Ти з кимось познайомилася? У місті?

Регіна: Здається, що я все більше кохаю Едмундо. Мені подобається у ньому усе.

Аріадна: Будь уважною, подруго. Не дай почуттям володіти над тобою.

Регіна: Я уважна. Для мене головне зараз навчання.

Аріадна: Ти молодець.

Регіна: Учора були танці.

Аріадна: Мені відомо. Бабусі допомагала цілий день.

Регіна: Вона у тебе чудова.

Аріадна: І багато чого знає.

Регіна: А ти можеш мене навчити малювати?

Аріадна: Навіщо тобі це?

Регіна: Хочу красиво намалювати портрет…

Аріадна: Портрети пишуть, це по-перше, а по-друге цьому довго вчаться.

Регіна: Дівчата йдуть.

Аріадна: Добре, я піду.

Регіна: Побудь хоч ще трохи.

Аріадна: Гаразд.

Регіна: Я розповіла. Тепер ти. У якому місці будеш ти навчатися?

Аріадна: Там де і хотіла. Неподалік від дому.

 

Підійшли Чепа з подругою Чарою.

Чара: Дівчата, привіт.

Аріадна: Звідки ви такі гарні?

Чепа: Були на морі.

Регіна: Що цікавого знайшли?

Чепа: Дуже гарну мушлю.

Чара: Вона така велика!

Регіна: І молюск є?

Чепа: Ні, здається він там був.

Регіна, розглядає мушлю: Вона дійсно гарна.

Чепа: Ходімо до мене?

Чара: Пішли.

 

Дівчата зайшли до будинку.

Аріадна: Піду я подруго.

Регіна: Розкажи мені ще щось.

Аріадна: У мене теж зміни.

Регіна: Ти зустрічаєшся з хлопцем?

Аріадна: Мені подобається один хлопець.

Регіна: Це ти з ким постійно танцюєш? Ти б бачила як він відбивав Степ.

Аріадна, посміхнулась: Еркуле мені показував.

Регіна: Ти не проти прогулянки?

Аріадна: Я не проти, чи тебе відпустять?

Регіна: Не на сусідній вулиці живеш.

 

На прогулянці.

Аріадна: І про що ти хочеш поговорити?

Регіна: Я коли не бачу Едмундо, вже сумую.

Аріадна: А ти пиши йому листи. Але не читай їх нікому.

Регіна: Навіть йому?

Аріадна: Саме так. А коли побачитесь то йому скажи, але не все. Щось повинне бути прихованим.

Регіна: Ми будемо навчатися разом.

Аріадна, посміхнулась: Ти теж будеш лікарем?

Регіна: Ні, я на вокал поступила. Але у тому самому місці де і він навчається.

Аріадна: Співай частіше. Це тебе буде відволікати. Добре, красуня. Мені час.

Регіна: Так, ти йди. До зустрічі.

 

Регіна зайшла до будинку. Де провела цілий день у родинному колі.

Перед стартом нової сторінки у житті Регіни.

 

Soundtrack:

Zozulya – Чорне і Біле.

Океан Ельзи, Kola – Коли ми двоє