Глава 40

Глава 40

 

40.1

 

Неймовірне щастя Дельфі в мить перетворювалось на шалені емоції, які накопичувались в ній та, здавалось, ось-ось знесуть когось просто величезним потоком. Кравч продовжував розмахувати руками і вже на мить подумав про те, що дівчина і правда хоче тут і зараз вбити його цією клятою подушкою. Але Блек різко відпустила її та відкинула в сторону.

Барті також різко встав, проте продовжував супроводжувати поглядом річ, яка майже його вбила. А сама виновниця цього всього ледь посунулась вперед та обійняла свої ноги.

-Ну Дееельфі. – Протяжно, подібно коту, промурчав Кравч. – Я думав, що ми все вирішили і ти будеш щасливою.

Чоловік також підсунувся ближче та пучками пальців прибрав кучері з плеча дівчини, одразу торкаючись його ж своїми губами. Але Блек швидко осмикнула рукою, відштовхуючи його.

-Щасливою?! -Нестримано викрикнула та. -Я ризикувала всім! Аби ти ось так грався зі мною!?

Барті високо підняв свої брови паралельно хитаючи головою. Чоловік протяжно видихнув повітря та відповів:

-Ти зараз приколюєшся з мене? Я зробив все так, аби коли ти повернулась ми могли бути разом, аби твій батько дозволив нам будувати стосунки! Аби ми взагалі могли будувати їх! І ти кажеш про якісь ігри? І до слова, ти тут була не дуже привітною до мене!

Після почутого Дельфі швидко підскочила та почала крокувати до своєї шафи, викрикуючи в сторону Кравча:

-Бідний ти наш нещасний! Ніхто тебе не цінує!

Дівчина швидко прямувала до виходу паралельно вдягаючи одяг, вона різко відкрила двері і в слід брюнетки роздався чоловічий голос.

-Да щоб тебе, Блек! Ти зараз серйозно!?

Але Дельфі не бажала нічого чути та гучно зачинила двері за собою.

Барті все так само сидів на ліжку, чоловік відкинувся назад плюхаючись прямісінько в м’які подушки.

-Ну і на який хрін мені це все? -Промовив той вже сам до себе.

А Дельфі розлючено неслась наповненими натовпом коридорами, дівчина розгублено оглядалась навколо: купа людей якісь щаливі, співають, грають. Вона просто не розуміла, хто вони всі? Невже за лише один місяць все могло так сильно змінитись?!

І що здавалось дівчині найбільш дивним, ці всі невідомі їй люди кивали дівчині, наче віддаючи шану. Блек прямувала до кімнати Скабіора. І швидко відкривши двері нахабно заскочила в кімнату.

-Фуууух… -Тяжко видихаючи почала вона ж.

Скабіор стояв біля великого дерев’яного столу та перебирав вже засохлі трави. В руках чоловіка також була мотузка, якою він перев’язував пучки рослин, які підвішував до стіни.

-Що тобі треба? -Абсолютно не привітно пробурмотав чоловік.

В цю ж мить чоловік поклав рослини гучно гупаючи руками по столу. Але Дельфі наче не помітила цього і зайшла в середину кімнати, дівчина сіла на невелике крісло, яке стояло прямо перед столом.

-Скааааб, в мене стільки новин.. -Жваво почала дівчина, підіймаючи рослину та розглядаючи її.

-Блек. -Крізь зуби проскреготів він, спрямовуючи розлючений погляд на неї. -Ти нічого не переплутала?! Те, що я перед всіма та Кравчем вітаюсь з тобою та роблю вигляд, що ти мені не огидна – не означає, що ти можеш ось так вриватись в мою кімнату!

Дельфі ледь помітно повела бровами та поклала рослини на місце. Дівчина вирівняла спину та також поглянула на нього.

-Огидна? Я тобі огидна?

Дельфі щиро не розуміла, що відбувається в цій реальності.

-Слухай, Блек. Якщо тобі та твоїй кращій подрузі стало сумно і ви вирішили знову покепкувати з мене..

-Да я не збираюсь кепкувати з тебе, Скаб. -Промовляючи це, Дельфі встала з місця та підійшла до чоловіка. -Ти ж мій кращий друг! І що б не сталось ти і тільки ти залишишся ним назавжди!

-Друг? -Нестримано викрикнув він. -Дельфі, ти зірвала наш план! Ти схилилась перед своїм батьком! Постійно трешся з цією навіженою Леоною! Тебе абсолютно не бентежить, що твоя вісімнадцятирічна сестра вийшла заміж за твого батька! -Чоловік вдихнув повні груди повітря та додав: – Да ти навіть не сказала мені, що зробила аборт! Бо ця дитина заважала б тобі залишитись на вершині! Ти сама мені про це казала. І якби вона виявилась Кравча, то ти б ніколи не змогла відчепитись від цього якоря! Бо Барті хоч і достатньо відомий в магічному світі, але не має династії, а ти.. -Скабіор оглянув дівчину з ніг до голови та мовчки махнув рукою в її сторону.

-Я-я?… -Заїкаючись переспитала брюнетка. Дівчина опустила голову та долонею провела по своєму животу, якого звичайно ще не було видно.

-Ти, Дельфі! – Ще гучніше викрикнув чоловік, піднімаючи свою руку та тикаючи вказівним пальцем в плече дівчини. – Я вважав тебе іншою, і ні, Блек, ти не винна, що не виправдала моїх сподівань, не винна, що я якось не так зрозумів тебе! Ти зайняла своє місце під сонцем, Волдеморт отримає цей світ. А вдача нашого плану була дуже поверхневою. Життя одне. І ти напевно мала право обирати те, що буде краще для тебе. Не ризикуючи нічим.

-Скаб.. -Ледь чутно перебила його брюнетка. -Послухай мене.

-Да не варто! Це мої проблеми, що я такий довбойоб та намагався врятувати тих, хто планував піти на дно та облаштувати його під себе.

Дельфі не могла повірити в те, що тільки що почула. І це вона? Ні.. Це вона. Вона? В цьому світі її свідомість змогла прийняти такі рішення. Позбутись дитини, зрадити Скабіора їх спільну мету, прийняти шлюб Лео та її батька.

І після цього всього в голові Блек існувало лише одне питання: а чи знає вона себе взагалі? Бо ще пів для тому, вона землю гризла, аби втамувати свій біль від втрати друзів і коханого. А тут вона.. Монстр? «То може в тупому гуморі Барті дійсно є правда? Аби зрозуміти все мені варто було втратити все що я маю, і якби не це то я?»

-Я не кляте стерво! -Істерично крикнула дівчина, вибігаючи з кімнати Скабіора.

Чоловік дивився їй в слід, проте нічого вимовити так і не наважився.

Виходячи з кімнати, Блек несподівано зіткнулась з кимось прямісінько біля її порогу. Дельфі гучно зойкнула, і, піднявши свої очі, не одразу повірила в те, що побачила.

-Л-луна? – Заїкаючись перепитала вона.

Блондинка не менш здивовано подивилась на дівчину та в цю ж секунду відповіла:

-Ти впевнена, що не хочеш мого відвару? -Лавґуд в цю ж мить простягнула дівчині невелику пляшку та широко посміхнулась. – Я ще з ранку тобі пропонувала і спати краще будеш.

-З ранку? – Промовляючи це Блек також спробувала привітно посміхнутись, але не в силах перемогти свою розгубленість. Швидко пробурмотала : -Та ні…

І Дельфі що є духу знову рвонула вперед і… Що?

-Дора? – Широко розплющив очі, промовила вона.

Тонкс привітно посміхнулась та одразу ж відповіла.

-Таке відчуття, що ти привида побачила, а не сестру. Скаб в себе?

-Зачекай.. Ти.. -Блек заплющила очі та знервовано похитала своєю головою.- Таааак…-Також ледь чутно промовила вона.

Це все заходило за будь-які можливі рамки адекватності. Луна та Тонкс тут..

«Стоп. – пролунало в голові дівчини. -Але Барті вже казав про Лавґуд.. Як же я могла не надати цьому значення.

Блек поглянула у вікно, на вулиці вже темнішало і магічні цвіркуни вже починали свої співи. Але часу не було. Треба вирішувати все зараз. Вона має виправити всі свої помилки. Дивно відповідати за свої вчинки, яких ти по факту не робила!

Брюнетка покинула маєток та прямувала прямісінько до лісу.

Так, без сумнівів, Реґулус зараз і слухати її не захоче і це в кращому випадку,а так ще й будинок свій від всіх остаточно сховає.

Але на превеликий подив брюнетки, хатина Реґулуса одразу показалась її очам і біля порогу стояв сам господар. Руки чоловіка були схрещені на грудях, а погляд спрямований прямісінько на неї.

-То ось як ти знав всі події майбутнього. І ось чому погодився. – Не доходячи до чоловіка, промовила Блек.

-Ти змінила долю. Останній маховик знищений. Тобі знадобилось декілька годин, аби ти повернулась. Все на стільки погано, га? – Саркастично відповів дядечко, не опускаючи рук. -Я все тримав під контролем. А ти…

-А в цьому світі, я стала монстром.

-Ти стала сильною. -Перебиваючи її затвердив він. -Ти думала головою, а не сракою.

-Але ця реальність була змінена мною же. Барті помер, Скабіор помер, я дружина свого брата? Реґулус. -Гучно крикнула панянка, випалюючи чарівника своїм поглядом. – Якщо ти все знав, як ти міг допустити, аби Барті та Скаб померли?! Як?!

-Як ти в цьому змусила мене зробити собі аборт, як ти послала до біса Скабіора, до біса Кравча. Ти вибрала шлях сили, ти крокувала до мети і ми б з тобою знищили цей клятий світ! І ми можемо його знищити і надалі! Якщо ти збереш свої шмарклі.

Слухаючи це все, Дельфі знову хитала своєю головою і в цей момент сказане Скабіором здавалось їй не таким вже й абсурдним в порівнянні з цим.

«Як я могла?! – Істерично крутилось в її голові. -Я позбулася своєї дитини заради… заради чого?!»

Дельфі продовжувала рухи головою та не свідомо поклала руку на свій живіт. Реґулус уважно ковзнув очима по її тілу та нахмурився.

-Дитина… Вона жива!

Чоловік нервово рушив з місця, він простягнув руки аби покласти їх на плечі племінниці, але та зробила крок назад та простягнула свої руки вперед.

-Дельфія!- Продовжив Блек. – Цей плід робить твою силу меншою! Ми не зможемо реалізувати все!

-Це не плід, а моя дитина!! -Нестримано рявкнула вона. -Тоді я народжу і будемо щось думати!

-Щось думати!? Волдеморт поєднається з джерелом магії і…

Проте незважаючи ні на що, Дельфі більше не планувала слухати чоловіка. Вона різко розвернулась, зачіпаючи своїми кучерями обличчя дядечка та швидко крокувала геть.

«Ні.. Так не буде» – Повторювала вона в своїй голові.

Дельфі швидко прямувала назад до Скабіора. І налаштована дівчина була серйозно. Більше жодної помилки. Жодного рішення проти її сердця, один раз вона вже втратила своїх рідних,а в паралельній реальності вона втратила себе.

Блек бігла з усієї своєї сили, знову ігноруючи гілки, які залишали не глибокі подряпини на її тендітній шкірі. Вітер поривами розвіював волосся, і панянка навіть не помітила, як майже біля входу в заборонений ліс за нею стежили два жовтих, блискучих ока, до тих пір, поки брюнетка не злетіла в середину маєтку, біля котрого знаходилась знову купа не знайомих їй людей.

Дельфі знову заскочила в кімнату Стуруп’яра, викликавши в нього гучне незадоволення. Чоловік схопив рослини, але вже на цей раз які висіли прямісінько на стіні.

Слідом він зім’яв бідолашних навпіл, дістав свою паличку і одним різким рухом рослина підлегла в повітря і за мить знаходилась вже в смітнику. За цим всім, спостерігала Дельфі, яка одразу почала гучно говорити .

-За що ти так з ними?

-Згнили з середини. -Бурмочучи відповів той. -А на вигляд були бездоганними.

Дельфі не зводила впевненого погляду з чоловіка, вона глибоко дихала через свою вечірню пробіжку

-Барті помер. -Впевнено зірвалось з її вуст.

-Я щойно бачив цього телепня в компанії новеньких дівчат.

Почувши це Блек ледь помітно поморщила носа та відвернулась.

-Ти також помер. – Не втрачаючи впевненості, продовжила вона. -Реґулус відмовився від мене. А я стала нареченою свого брата. В якого вбили матір.

Єгер хоч і розумів кожне слово колишньої подруги, але збираючи їх до купи не міг уловити жодного його сенсу.

-Ти вогневіскі нафігачилась? Дельфі, мені не до гумору!

Погляд Дельфі спрямувався на стіл. На якому лежало зображення тих самих мухоморів, які так шукала в свій час Луна. Побачивши куди спрямовані очі дівчини, єгер підняв свою руку та перевернув малюнок.

-Я змінила майбутнє. -Повертаючи очі до чоловіка, впевнено відповіла вона.

Скабіор широко розплющив очі, рукою чоловік намацав стілець та присів на нього.

-Ти зробила…ЩО?! -Гучно переспитав він не відводячи очей від дівчини. -Мать його, Блек..Ти…

-Ти помер! -Перебиваючи його дзвінко промовила брюнетка.

-Да і хрін би був з тим мною! Ні в якому разі не можна змінювати минуле, особливо при таких важливих обставинах ! Тепер взагалі…. -Чоловік опустив голову та взявся за неї двома руками.

-І Кравч помер.. Ви..

-Аааааа… -Гучно та протяжно перебив Блек вже він. -Я то думаю, якого біса ти це все зробила! І що тепер? Що?! Ти знаєш, що в нашому часі весь наш план накрився!

-Я не могла вас не повернути! Я люблю тебе, Скаб! Дуже-дуже. – Дівчина зробила кроки до чоловіка та присіла кладучи свою голову йому на коліна. Дельфі дивилась своїми величезними очима в його обличчя. -І ти був правий. -Також додала вона. – Я кохаю Барті. І я спробую змінити все. Я поговорю з Реґулусом..

-Що з дитиною? -Ігноруючи всю промову подруги, переспитав Скабіор.

І в цю ж мить Дельфі прибрала свою голову та вскочила, дівчина відвернулась до стіни обличчям та глибоко вдихнула. Очі Дельфі хаотично шукали якогось порятунку в тій клятій підлозі. І, несподівано навіть для самої себе, вона промовила:

-Я втратила дитину. Коли вас не стало. Я змінила майбутнє, але я… Я залишилась тою самою, замінивши іншу, зовсім не зрозумілу мені Дельфі тут.

-Пробач. -Ледь чутно відповів Скабіор.

Дельфі різко повернулась та поглянула на нього.

-Я правда хочу виконати наш план. Тільки так ми всі зможемо вижити. І най ніколи одне одного не згадаємо. Але зараз, я хочу вийти за Барті, хочу в останні моменти нашої свідомості бути щасливою. Я хочу аби ви жили! Розумієш?!

-Ти хотіла вижити. – Абсолютно спокійно повідомив Стуруп’яр. – Волдеморт наклав закляття на себе, його зовнішність не впізнає навіть Дамблдор і тепер він молодий чоловік, який збирає чарівників, аби захистити цей магічний світ від абсолютного зла. За ним ідуть натовпи. Ти і Барті були корисними йому. Ви стали його порукою на успіх. Ти отримала життя, про яке мріяла, Дельфі. І напевно, я не мав права тебе судити.

Слухаючи це, очі дівчини розплющувались з кожною хвилиною все сильніше. Вона мовчки слухала його, навіть не помічаючи як гучно та дратівливо цокає годинник в кімнаті.

-Дельфі… – Продовжував свою промову Скаб.

-То значить, Барті з якимись дівками шляється!? -Гучно перебила та.

Скабіор міцно стиснув свої вуста і спрямував погляд на подругу.

-Падлюка! -Не менш дзвінко промовила вона, та подібно снічу вилетіла з кімнати.

-Д-дельфі.. -Розгублено крикнув чоловік їй в слід піднімаючи руку. Але Блек по класиці жанру чула лише себе.

 

40.2

 

І знову нічні коридори, які вже здавались Дельфі нескінченними. Всього місяць. Місяць, а весь світ наче перевернувся з ніг на голову. Як це все переварити? Що буде далі з цим світом? І яким чином вона зможе тепер вмовити Реґулуса допомогти?

Від думок дівчину відволік гучний плач немовляти. Блек озирнулась, та почала прослуховуватись до кожної двері. Вона щвидко зрозуміла з якої саме кімнати він доносився і слідом обережно відчинила двері.

Від побаченної картини панянка мовчки завмерла. В кутку кімнати сидів чоловік з кошлатим платиновим волоссям, яке було не охайно зібране в Хвіст, чоловік тримався за голову і мовчки хитався на місці.

-Л-Луціус? -Заїкаючись спитала вона. -Що..тут..

Дівчина ще раз озирнулась навколо, в кімнаті стояв затхлий аромат. Всюди валялись серветки, якісь недоїдки, старі підручники та брудні пелюшки. Дельфі не вірила своїм очам, вона досі не вірила , що бачить свого колишнього коханого.

Блек швидко підхопила малюка на руки та почала колихати, проте це не допомагало – малюк продовжував гучно і надривно плакати. Враховуючи, що голосом бідолашного вже чутно підхрип, цю «серенаду» Мелфой молодший співає не перші хвилини. Дельфі почала крокувати до вікон, не випускаючи Абрахаса з рук, вона швидко відсунула штори та відкрила вікно, після чого кімнату почало наповнювати свіжим повітрям.

Блек опустила очі та помітила що малюк почав наче смоктати, щось у повітрі.

-То ти голодний! – З облегшенням повідомила, Блек. -Де в тебе якась їжа для нього?

Луціус підняв голову і очам дівчини одразу показались два величезних синця під очима. Панянці навіть на мить здалось, що його побив хтось.

-Після всього ти так просто питаєш, де щось поїсти для нього? -Два блакитних ока були спрямовані прямісінько на неї та, здавалось, просто поїдали колишню наречену. -Ти була ладна вбити його, а тепер хочеш його нагодувати?!

Дельфі закусила свої губи, та відвела погляд.

«Що? -Одразу ж промайнуло в її голові. -Невже і тут?»

Погляд дівчини ковзнув на стіл, де стояла вже готова пляшечка. Мелфой також поглянув на нього та видихаючи повідомив.

-Тонкс принесла хвилин п’ятнадцять назад.

Дельфі кивнула у відповідь, проте не наважувались підняти свого погляду.

-Я.. -Ледь чутно почала вона. -Я погодую його , а ти можеш сходити в душ. І.. Давай потім поговоримо?

-Поговоримо? -Хриплячим голосом перепитав аристократ. -Подивись на мене!!

-Тому я і кажу тобі сходити в душ та привести себе до ладу.

Чоловік протер долонями своє обличчя але все таки повільно підвівся з місця. І Дельфі ще раз оглянула його. За цим всім було важко впізнати Луціуса, якого вона колись знала. Чорні брюки в плямах, напів заправлена сорочка, яка вже давно не була схожа на ексклюзив, який так любив Мелфой. Він пройшов повз, лиш на мить зупинившись.

-Ти знову почала користуватись старими парфуми. -Промовив той, швидко крокуючи в ванну кімнату та зачиняючи за собою двері.

А Блек натомість взяла пляшечку та почала швидко годувати малечу, який одразу прийняв таку довгоочікувану їжу. Абрахас дуже швидко заснув і Блек переклала його назад в своє ліжечко. На мить дівчина замислилась, а чи варто взагалі чекати на Луціуса? Чи вірно вона вчиняє? Але сам аристократ не залишив дівчині вибору. Блек почула дзвін замку в дверях та протяжний скрип дверей. Вона одразу повернулась на джерело шуму, але побачивши чоловіка замотаним лише рушником по пояс, одразу ж відвернула обличчя в сторону.

І не дивлячись на минулий вигляд Мелфоя, під своїм одягом він виглядав абсолютно так само. Краплі воли стікали по його довгому платиновому волоссю.

-Ще декілька місяців тому, ти не відверталась від мене. -Промовив Луціус уважно розглядаючи Дельфі. – Ми готувались до…

-Я вклала Абрахаса. -Швидко затвердила дівчина, не даючи змогу чоловіку завершити своє речення.

Мелфой гучно проскреготів зубами, але швидко натягнув посмішку та відповів:

-Дякую, ти же знаєш, Драко важко дається це все. Смерть, якої б вона не була, але матері свого сина, смерть своєї матері. Забагато для нього. До того наше розлучення…

З слів про Нарцису, Блек зрозуміла, що жінка померла і тут… І Северуса ніде не було…

-Хочеш звинуватити мене? -Все таки піднявши погляд спитала вона.

-Хочу, дуже хочу, але все ж ні. -Чоловік знову стиснув свої зуби і продовжив говорити. -Я розумію, що все було з самого початку не правильно. І я не хотів розлучатися, я любив Нарцису, але якось постійно хотілось чогось гострого, чогось особливого. А тут ти така. -Мелфой посміхнувся та їх погляди знову зустрілись, після чого на обличчі Дельфі також з’явилась посмішка.

-Я тебе обікрасти хотіла, а потім вирубити.

-І все таки ти мене обікрала. І зараз я не маю нічого: ні серця, ні галеонів, ні родини. Я не можу зупинити Драко в його залежностях, він постійно п’є, я більше не маю авторитету для нього. Я ніколи його і не мав. Я втратив Менор, а разом і привід для шантажу.

-Але ж Абрахас..-Знову ледь чутно промовила Блек.

-Ти же знаєш, що Волдеморт вб’є його, як тільки дізнається, що він сквіб.

На мить Блек звела свої брови до купи.

-Будиночок. -Впевнено затвердила вона ж. -Давай я поверну його тобі. І ви..

-І він знайде нас там і.. Дякую, що не зважаючи на весь твій шантаж, ти не розповіла батьку. Після всього, що я зробив. Тоді в лісі. Я наче з розуму зійшов. -Чоловік знову видихнув. Він здавалось вичавлював з себе кожне слово. – Пробач, якби не Кравч, я отримав по своїм заслугам, хоч і цей.. -Мелфой закашлявся і знову продовжив. :- Знайшов вигоду для себе. Мені соромно перед тобою, я не міг прийняти той факт, що ти кохаєш не мене. Я втратив все, але я досі тебе кохаю.

-Л-луціусе. – Спробувала втиснути щось Дельфі, але чоловік швидко продовжив, не даючи цього зробити.

-Я все розумію. Але нічого не можу подіяти, це як хвороба якась. Це відчуття виламує мені кістки, я кожен вечір вмираю, а потім воскресаю в світі, де знову немає тебе. І ти знову переді мною. І я знову не хочу тебе відпускати. Дивно це розуміти, але я отримав , що хотів завжди. Волю від династії. Я завжди користувався привілеями своєї родини, але завжди прагнув бути вільним. Я вільний. Але я не справляюсь з цією волею! -Чоловік зробив паузу, а Дельфі просто не знала, що їй на це все відповідати. -Скажи чесно, ти хоч колись мене кохала?

І дівчина кивнула, проте незважаючи на це все таки почала говорити:

-Я кохала тебе, чекала на тебе, ти допоміг мені відчути себе…Я навіть не знаю як це пояснити, я відчувала, що я тобі потрібна. Подарунки, час проведений разом.

-Чого вартувала твоя кружка. -Сміючись перебив дівчину Луціус.

Дельфі почала гучно сміятись, але швидко закрила собі рота рукою вдивляючись в люльку з малюком Абрахасом.

Блек прибрала долоню і після недовгої паузи промовила:

-Ти також пробач мене, Луціусе. Просто я..

-Ти просто кохаєш його, а не мене. Якби б я розлучився одразу. Ти би також закохалась в нього?

Дельфі помітно замислилась і знову ця руйнуюча тиша. Луціус знав відповідь заздалегідь, цей діалог вже стільки разів лунав в його голові, да і він був не маленьким хлопчиком, аби таїти якісь надії.

Але Дельфі знову посміхнулась і тут же відповіла:

-Все сталось як мало статись. І.. знаєш, Нарциса хоч і не так довго, але змогла бути щасливою, а з тобою вона просто жила в золотій клітці…

-Я був жахливим чоловіком.

-Але не таким вже і поганим коханцем.

Луціус також відповів посмішкою, але від розмови двох відволікли двері, які з гучним гуркотом відкрились. Прямісінько за ними стояв розлючений Кравч, чоловік глибоко дихав та роздивлявся Мелфоя.

-О, не встигла вилізти з мого ліжка, тепер перед тобою стоїть інший голий телепень! -Нестримано викрикнув він же, тепер спрямовуючи погляд на спантеличену Дельфі. -То ось куди ти так швидко рванула! То може ти не на заможних западаєш, а на кволих і знедолених?!

-Барті! -Крізь зуби гиркнула Блек, пропалюючи чоловіка поглядом.

Натомість сам Барті лише зробив ще один великий ковток вогневіскі та продовжив.

-Ти не витримала і вечора аби не повернутись до нього? Нащо! Нащо тоді ти змінювала час! Чим ти ризикувала?! Ось цим… – Кравч прищурився та не приховуючи мерзенності оглянув Мелфоя.

-Досить! -Гучно викрикнула Дельфі.

Слідом не менш гучно почав плакати маленький Абрахас, прокинувшись та страшенно злякавшись від такого різкого звуку. Блек штовхнула чоловіка за плечі і той майже вилетів з кімнати ледь втримуючись на свої ногах.

-Пробач. – Піднявши плечі до гори, тихенько промовила Дельфі до Луціуса, швидко зачинила двері та повернулась обличчям до Кравча.

Хоч чоловік і продовжував пити свій напій, не відчути на собі розлючений погляд коханої він просто не міг.

-Достатньо глибоко просила в нього вибачення? -Гикаючи промовив Барті.

Дельфі ляпнула себе долонею по лобу та спрямувала погляд на Смертожера.

-Я вже і забула який ти довбойоб, Кравч!

-А я забув, яка ти.. -Барті різко замовчав та гучно ковтнув слину, розлючені погляди молодиків зустрілись, проте Кравч наче язика ковтнув та не поспішав промовляти те, що вже крутилось саме на ньому!

-Ну хто я!? Давай! -Викрикнула вона. -Скажи! Хто я!

Блек вихопила пляшку з рук чоловіка та вилила залишки вмісту прямісінько на підлогу. Слідом вона відкинула пляшку, але та дивом не розлетілась на скляні уламки. Дельфі схопила коханого за комір розстібнутої сорочки та потягнула до себе. Хоч і пара продовжувала мовчати,але все було зрозуміло і без слів. Руки дівчини ще досі стискали його сорочку, а очі Барті ковзнули на пухкі губи коханої. Кравч міцно стиснув свої зуби і слідом видихнув гаряче повітря, яке здавалось обпалювало тендітну шкіру Дельфі.

-Хто я? -Ще раз по складах промовила Блек прямісінько в його вуста.

Але замість відповіді, Барті впився в її губи, а пальці чоловіка вже блукали в волоссі брюнетки. І сама Дельфі здавалось так само бурхливо відповідала на його поцілунок, але в мить вона віддалилась роблячи крок назад та промовляючи в його ж сторону:

-Блазень ти гороховий, Кравч. Ні один маховик часу це не змінить!

Відходячи назад, Блек продовжувала тримати зоровий контакт з коханим, але в одну мить дівчина розвернулась та впевненим кроком пішла геть.

-Деееельфі… -Протяжно гукнув той у відповідь, але його перебив тоненький та ледь чутний жіночій голос.

-Горох з родини бобових.

-Луна?! – Осмикнувший промовив Барті. – Як ти так постійно з’являєшся, наче з прірви.

-Можливо це ти просто досі не навчився дивитись сторонами?

-Прийшла сказати, що я сліпий? -Не задумуючись перепитав той.

-Сліпим вважається людина з здатністю до зору, менша, ніж 3/60 або звуження поля зору до 10 градусів. Звичайно в них може бути залишковий зір на оці, але..

-Агааа! -Перебиваючи викрикнув Барті. – При цьому, може бути світловідчуття та залишковий зір на оці, який краще бачить у межах 0,01 – 0,05D з корекцією окулярами або контактними лінзами, але я не про це!

Дівчина зітхнула і перевела погляд на чоловіка.

-А тоді про що?

-Чула нашу розмову? – Відводячи в сторону очі спитав Барті.

-Мг. -Кивнула к відповідь Луна.

-І що скажеш?

-Ви гучно сварились, а потім поєднались в поцілунку. А потім прийшла я.

Барті гиркнув та знову оглянув блондинку, яка не відводила погляду від нього. Чоловік поглянув на пусту пляшку і промовив до неї ж.

-В тебе є випити?

-Є. -Потискаючи плечами відповіла та.

-Наллєш?

-А сам не зможеш? -Спантеличено промовила юначка.

-Я останній місяць все сам можу.

Дівчина звела брови до купи та знову задала чоловіку питання:

-Га?

-Тааак, я зрозумів. Може просто пішли?

В цей же момент зі своєї ванної кімнати виходила Леона, яка походила кольором на побілену стіну маєтку. Вона переступила поріг, але ноги відмовлялись її тримати і відійшовши в бік, дівчина сповзла вниз стінкою. Вона закрила своє обличчя руками та приречено подивилась в стелю.

-Що тепер робити? -Промовила та сама до себе. -Ця дитина точно не має народитися.

Саме цього так сильно боялась юначка. Але чекати ще місяць та тримати Волдеморта не підпускаючи до себе вона не могла. Так само як і тягнути, бо Темний Лорд хоч і проявляв дуже велику зацікавленість нею, просто так само швидко він міг і перемкнутись на когось іншого.

Проте Блек навіть не уявляла, наскільки вона помилялась. Адже вона дійсно була єдиною жінкою, яку так сильно жадав чоловік. З переродженням в своє нове тіло, все життя чоловіка стало якимось іншим. Хоч і варто підмінити те, що Леону він оцінив ще будучи в симбіозі з ДНК змії. Проте цей сплеск емоцій зараз…

Волдеморт також знаходився в своїй кімнаті. Чоловік стежив за язиками полум’я, які хаотично виривались з каміну. Як же його захоплювала ця стихія, він хотів стати таким самим полум’ям та захопити весь цей клятий світ. І знищити все на своєму шляху, все, що буде стояти на його шляху. Він хотів подувати новий ідеальний світ, де більше не буде жодної бруднокровки. І будь-який маглівський виродок, який хоч краєм ока побачить його світ, буде вбитий, вбитий без жодного шансу на помилування. Залишаться в живих лише ті, хто будуть стояти за його спиную і.. і поряд. Вона завжди буде знаходитись поряд з ним. Жінка, яка подарує йому продовження свого роду, наступного і вже досконалого. Перший млинець на нівець, другий буде точно вдалим. Буде хлопчик. Який буде його вірним помічником.

Від цих думок груди чоловіка піднялись догори, він підняв свою руку в повітря та клацнув пальцями. За мить Волдеморт вже стояв посеред кімнати своєї дружини, яка все ще сиділа на підлозі. І її занепокоєння не могло обійти Темного Лорда стороною.

-Ти чимось засмучена? -Промовив він оглядаючи супутницю.

Дівчина одразу відчула свого чоловіка та підняла на нього погляд.

-Живіт болить. -Бурмочучи собі під ніс, промовила та. -Напевно скоро менструація.

Волдеморт прмружив очі та відповів:

-Сподівався, що її не буде.

Лео ковтнула слину, дівчину охоплювала страшенна нудота і про тягнучо-ниючий біль в животі вона також не збрехала, проте причина цієї болі полягала зовсім в іншому.

Діачина встала з місця, а Волдеморт не міг намилуватись яка ж вона граційна. Плавні рухи тіла дівчини змушували його сердце скорочуватись з шаленою силою, вона наче ширяла в повітрі. Чоловік стояв заворожений та продовжував очікувати наслідки її дій.

Сама ж Лео обережно крокувала до Володаря і, зупинившись прямо перед ним, промовила:

-Я зроблю все, аби другий раз став останнім.

Чоловік посміхнувся і його груди знову піднялись догори. Він окинув поглядом тіло дружини та пальцями лівої руки провів по вигину її талії. Леона ледь помітно поморщилась і в цю ж секунду прощепотіла:

-Зараз не вийде, ми же намагались лише задля…

Але в Волдеморта були інші плани і він схопив Блек за потилицю та притягнув до себе. Леона уважно дивилась в його очі, не продовжуючи те, що хотіла сказати.

-Я хочу, аби моя дружина спала зі мною. -Впевнено затвердив чоловік.

-Я і так сплю з тобою.

Чоловік посміхнувся і ще раз оглянув обличчя дівчини, осяяне місяцем, що яскраво відсвічував у вікно.

– Я хочу, аби ти вдихала аромат мого тіла, коли засинала і коли прокидалась.

Леона ледь помітно осмикнулась, але не переривала зорового контакту.

-Ти сам казав, що цінуєш вільний простір і що..

Але Волдеморт не бажав цього слухати.

-Я сказав, що хочу аби ти була поряд зі мною завжди. Ти хотіла бути поряд? Будь.

Після цих слів чоловік міцно поцілував дружину, кусаючи її губи проте незважаючи на біль дівчина навіть не зойкнула.

-Я не завагітнію зараз. -Прошепотіла та крізь поцілунок.

-Я хочу тебе. -Відповів чоловік.

І Лео заплющила очі, розуміючи, що не має більше жодного шансу на спасіння. Все, чого бажала вона зараз – спокій. Але шляху назад немає.

Раптово в кімнаті Блек роздався гучний стукіт в двері. Брюнетка повернула голову на джерело шуму.

Не дочекавшись відповіді, через поріг переступила Дельфі, яка як тільки побачила батька поряд, опустила погляд та промовила:

-Ой! Я напевно пізніше прийду.

-Ні! Гучно викрикнула Леона. Але в цю ж секунду, брюнетка видихнула і вже спокійно повторила. – Ні. Ти ж не просто так прийшла в такий пізній час. Як твоя подруга, я маю вислухати тебе.

Леона поглянула на Волдеморта, який в свою чергу одразу ж відпустив дружину та поглянув повними люті очима на Дельфі. Після чого в кімнаті пролунало клацання пальців і чоловік так само зник як і з’явився.

Плечі Лео одразу опустились вниз, вона глибоко видихнула та опустила очі до підлоги.

Так, Дельфі не знала, які ж стосунки їх поєднують в цій реальності з її сестрою. Але після всього почутого, чомусь більше нікуди ноги дівчини вже не вели. Вона хотіла розібратись з усім остаточно.

Але сама Леона несподівано зморщилась та крізь погано приховану огиду спробувала щось проиовити, але натомість брюнетка швидко закрила свій рот та побігла в вбиральню. Там доволі гучно випорожнила свій шлунок.

Дельфі звела брови до купи та пішла за сестрою слідом.

-Що з тобою? -Промовила та, дивлячись як її сестра сидить на підлозі опираючись рукою об туалет.

-Щось з’їла. -Хододно відповіла та, намагаючись ковтнути слину.

Леона підняла голову та звела свої вуста крізь котрі знову промовила:

-Ти знову почала користуватись старими парфумами?

І не встигла Дельфі нічого відповісти як на бідолашну знову напав приступ блювоти.

-Мені..- Почала Дельфі уважно оглядаючи сестру. -Мені напевно краще піти, так?

І у відповідь на що, Леона мовчки кивнула головою.

 

40.3

 

Бартеміус зайшов в невеличку кімнату, після чого з його обличчя одразу спала усмішка. Це була колишня кімната Пенсі. Він добре пам’ятав її. Проте в середині неї все змінилося настільки, що в цих стінах не залишилось абсолютно нічого, що нагадувало б про неї.

Кравч сів на невеличкий стілець і продовжував оглядати все навколо: зелені шпалери, стіна повністю заповнена книжковим палицями і горщики з мохом. Дівчина дуже любила його. Наче з безодні Луна дістала невеличкий глечик, іншою рукою вона простягнула чоловіку невеликий скляний стакан. Барті взяв його до рук та очікував поки дівчина наповнить його. Так і сталось. Слідом Кравч поглянув на вміст келиха, потім на Лавґуд, яка дуже щиро посміхалась. Дівчина одразу помітила, що Барті дуже зацікавила її кімнта.

-Це приміщення тобі знайоме? – Просто та безтурботно спитала вона.

-Мг. -Стискаючи вуста кивнув Кравч. -Тут жила твоя однокласниця Паркінсон.

-Ти образив її, як Дельфі? -Не поворухнувши жодним м’язом свого тіла продовжила та.

-Куди гірше, Лавґут.. Куди гірше.

Смертожер зробив великий ковток, після чого скривив обличчя та ще раз подивився на юначку.

-Мать його, Луна, це що отрута!? Ти вбити мене вирішила!?

-Це грибний узвар. -Посміхаючись відповіла блондинка.

-Грибний що?! -Викрикнув Кравч, виймаючи язик зі свого рота, аби хоч на мить не відчувати того жахливого смаку.

-Узвар.

-Ти нащо мені цю сечу налила!? Скабіор замовив моє вбивство!? -Так само не стримуючи емоцій прокричав Барті.

Луна уважно розглядала чоловіка, намагаючись зрозуміти його реакцію.

-Ти просив в коридорі, чи є в мене чогось тобі налити. Я налила.

-Я просив, налити щось типу вогневіскі, ну чи на худий кінець , якусь там спиртову настоянку. -Продовжував наполягати на своєму той.

-Ні. -Різко змінюючи свій тон на більш глибокий затвердила Луна. -Ти сказав чи немає в мене налити чогось!

-Яка ж ти… Ааааа -Прогарчав чоловік зі дзвінким гуркотом ставлячи стакан на підлогу.

-Тебе щось хвилює -Затвердила Лавґуд нахиливши голову в сторону, продовжуючи роздивлятись чоловіка.

-Так! -Облизуючи губи затвердив він. -Наявність в природі грибного узвару!

-Але ж це корисно і рослабляє нервову систему. -Дівчина нахилила голову в іншу сторону, продовжуючи наче пропалювати своїм пильним поглядом чоловіка. – Твоя нервова система помітно перевантажена.

-Слухай, Луна. -Помітно понизивши тон промовив Кравч. -Мені здається, з цієї кімнати люди живими не виходять. Ти всіх в мох перетворюєш і залишаєш вічно жити в горщику!

Лавґуд опустила погляд та помітно замислилась.

-В мене була ідея перетворювати токсичних слизеринців на статуї. Але потім я передумала, бо це не гуманно. -Дівчина знову підняла свої світлі очі та поглянула на здавалось повністю спантеличеного Барті. -Тебе хвилює Дельфі. -Затвердила вона ж. А сам Барті тим часом мовчки дивився на неї. – Весь час ти дивився на неї коли вона не фокусувала увагу на тобі, і як тільки вона дивилась на тебе ти робив вигляд , що цього не робив. А сьогодні ви цілувались, прямо в коридорі. І ти чіпав її за інтимні місця. Навіщо?

Кравч підняв свої брови догори але в цю ж мить відповів.

-Бо я її кохаю.

-Хм… -Потиснувши плечима наче насмішливо видала звук вона. -Тоді чому тебе це хвилює? Кохання це приємно.

Барті уважно спостерігав за дівчиною та хитав головою в сторони.

-Слухай, ти максимально єба… -Чоловік різко замовчав та в мить виправився: -Дивна.

-Дивно страждати від кохання. Це світле почуття, яке має наповнювати тебе та робити сильнішим, спонукати до кращих змін.

-Подивись на мене. – Проводичи рукою по собі відповів Барті. -Я вже став кращим.

-М?

-Старий я вже б запропонував тобі переспати, а ти, – Кравч простягнув вказівний палець, та продовжив. – А ти б погодилась!

-Чому? – Швидко кліпаючи очима спитала блондинка .

Кравч облизав свої губи і, дивлячись здавалось кудись в порожнечу, відповів:

-Да хуй його знає. Всі завжди погоджувались. Я думав, що обставини які впали нам з Дельфі на голову змінять нас. Що ми будемо щасливими разом. Але ні! Ні! Мать його. Не пройшло навіть ночі! Навіть пів дня, як ми знову на межі ненависті.

Луна замовчала і сам Кравч замислився над всіма словами дівчини. Так, вона мега дивна, але в усій її дивності, є щось таке, чого немає в людях навколо. Якась безумовна правдивість, безумовна.. Логіка?

-То ти мене кохаєш? –Несподівано роздалось з вуст юначки, що змусило повернутись чоловіка на цей світ.

-Чогоооо?

-Ну.. Ти сказав, що хотів Дельфі, бо її кохаєш. Якщо ти кажеш, що зміг би запропонувати це мені. Значить ти також мене кохаєш?

Очі Кравча здавалось прямо зараз покинуть його зіниці і відправляться в далекий шлях. Але раптово чоловік швидко зіскочив зі свого місця та гучно крикнув.

-Блять! Луна! Ти геній!

Лавґуд похитала головою, але Барті швидко побіг геть, наче вихр промайнувши поряд.

-Мені здається, тебе кохає Скаб.

-Скабіор? – Здивовано крикнула в догонку вона. -Але чому ж тоді він ніколи про це не говорив?

Проте відповідати вже було нікому, чоловік покинув її кімнату гучно грюкаючи дверима за собою. А бідолашна так і продовжила стояти посеред кімнати з глечиком в руках, не розуміючи абсолютно нічого.

Барті ж що є сили біг в сторону виходу. Чоловік вибіг з центральної арки та розправив свої руки, він глибоко вдихнув повітря, здавалось заповнюючи весь вільний простір в своїх грудях. Заспокоївштсь він сів на сходи, його рука одразу потягнулась за пачкою цигарок з якої він дістав одну та запалив.

В цей час винуватиця його думок повністю спустошена поверталась до своєї кімнати. Її думки були настільки сплутані. Стільки питань, на які вона не мала відповіді. Вона зовсім не розуміла Барті, а що найгірше – вона зовсім не знала себе. Тепер ще Лео. Цей «симптом» Дельфі знала дууууже добре. Невже в батька з’явиться нова дитина? А ще й ці думки про зв’язок твоєї молодшої сестри та твого батька. Віри в абсолютно платонічну любов в Дельфі звичайно не було. Але факт вагітності Лео, змушував її світ розвалитись на мільйон атомів.

І ось підійшовши до дверей, дівчина розуміла, що чи буде Барті за ними, чи його там не буде, вона все одно буде засмучена. Дельфі відкрила двері і її чекала аболютно пуста кімната, лише вітер гуляв кімнатою та здіймав напівпрозору тюль.

Блек підійшла до свого комоду, вона відкрила шухляду в надії знайти засіб для зняття макіяжу, але натомість прямо зверху лежав якийсь лист. Конверт був повністю пустим. Дівчина взяла річ до своїх рук і як тільки папір конверту торкнувся її шкіри, на ньому з’явився надпис :

«Від Напівкровного Принца», Дельфі не могла повірити в те, що бачить. Він? Знову? Може це чийсь гумор? Але Блек розуміла, що почерк належить саме йому.

Дівчина помітила, що конверт вже був розірваний, але листок паперу який вона дістала також був абсолютно пустим, і лиш через декілька секунд на ньому почали з’являтись надписи. І, по мірі появи, Дельфі почала читати:

«Я покинув Вас настільки несподівано як і з’явився в Вашому житті. Я мав керувати Вашою свідомістю. Мав тиснути на Вас, аби Ви приймали потрібні рішення для Ордену. Так, Орден з самого початку знав хто Ви, та схиляв до правильних дій. Я мав керувати Вами, я мав стати Вашим провідником і вбивцею і яке б рішення Ви б не прийняли, Ви мали бути мертвою. – Читаючи це, губи Дельфі починали тремтіти, а очі наповнювались сльозами, але вона продовжувала. -Я прийняв цю гру і починаючи її знав, що вчиняю як злодій, виправдовуючи себе тим, що я буду вбивати во благо. Але чим ближче я дізнавався Вас, тим більше втрачав розум. Так, я без перебільшення втрачав розум. Ви були всюди, Ваш дзвінкий голос лунав в моїй голові коли я прокидався і засинав я бачив Вас в коридорах, на уроках, і не міг не бачити Вас, коли заплющую свої очі. Я не міг, я знав, що я не міг закохатися. Але так само розумів, що це так. Ви була тою, хто розривав мої стереотипи в голові і я пірнув в вивчення Вас з головою. Я забув, що я був вашим катом. -Дельфі розуміла, ця людина була поруч завжди, але хто? Не знайшовши ніякої відповіді для себе, Блек продовжила читати : – Ми були занадто різними і, коли я повертався в свою кімнату, тільки тоді я розумів, що я не можу. Я не можу кохати, але коли знову бачив Вас – наче якесь марення, мій мозок ставав не моїм. І чим більше я проводив час без Вас, тим більше приходив до тями. Саме тому в одну мить я припинив всі контакти з Вами. І я почав здогадуватись. В мене не було доказів, але все це пояснювало багато чого в моїй свідомості. Такі як Мелфой не розлучаються ніколи, як би сильно не були прив’язані до коханок. Але він робив абсолютно не характерні вчинки для самого себе. -Блек хитала головою та починала міцніше стискати цей клятий лист, літери на котрому з’являлися з шаленою швидкістю- Він хотів бути вільним, він насправді хотів вивільнитись від кайданів аристократизму. Дивно це писати, але Мелфой хотів кохати. Так шалено, по-дурному, хотів кохати і я. Так, я насправді хотів цього, аби забути свій біль. Одне відчуття, різні значення та різні наслідки. Каркаров завжди був слизьким та огидним. Він завжди намагався керуватись розумом, але те, що він зробив з Вами, було його найбільшим бажанням, він насправді жадав цього з іншими, але… Але «система» не дозволяла. Він завжди при нальотах брав жінок силою, але він жадав іншого, він жадав чистоти, дитячої чистоти. І, побачивши Вас, він також втратив розум та робив те, чого насправді жадав. Ні, він не ґвалтував Вас через те, що думав, що Ви вже маєте статеві стосунки. Каркаров добре знав, що Ви «чиста», саме тому і вчинив це. А після намагався запевнити, що виннв в всьому Ви, а не він. Проте це його хворі бажання і винен лише він. І навіть Кравч. Він завжди жадав кохання батька, яке в результаті знайшов в обличчі Волдеморта. І я маю припущення, що він дуже сильно бажає стати його сином. І який найпростіший варіант? Одружитись на його доньці та стати йому сином. Так, Дельфі, проблема дійсно в Вас. Проте Ви в цьому не винні. Двадцять один рік тому Ваш батько вдихнув у вже мертве тіло немовляти життя. Він приніс в жертву того, хто приймав пологи і сам не розуміючи цього створив горокракс. Він завжди був занадто імпульсивним, саме тому в момент, коли побачив, що його єдиний нащадок народився мертвим, він просто істерично віддав частинку своєї душі Вам. Так само як і колись перед своєю смертю зробив з маленьким Гаррі, правда в цьому випадку він рятував лише себе. І саме тому я розумів, що я маю вбити Вас. Дамблдор ввів мене в оману. Він сказав, що вбивши Вас я зможу врятувати Гаррі. Я мав його врятувати. Я любив його матір, а потім Волдеморт вбив її через мене, я винен перед нею. Але я дізнався, що все було брехнею. Гаррі також мав померти. Дамблдор не міг зробити все сам і він вирощував Гаррі, аби вбити в потрібний момент, як свиню. І тоді я зліг на дно. Бо я остаточно тонув в тому, що сам і створив.

-Це я Напівкровний принц, -Наче з нікуди пролуналого до жаху знайомим глибоким низьким голосом.

Очі Дельфі збільшились, сердце калатало. Дівчина відчувала легке проколювання в своїх пальцях. І здавалось, що вона більше не відчуває світу навколо. Різкий спалах. Відчуття невагомості , поштовх, темрява. Блек розплющила очі та побачила перед собою його. Чоловік стояв до неї спиною.

-Северус! -Надривно крикнула та.

Але чоловік навіть не поворухнувся в її сторону. Дельфі звела свої брови до купи та простягнула свою руку, але вона пройшла повз постать. Спогад? Вона обійшла чоловіка стороною та побачила як в іншому кутку, прямісінько біля свічки, яка знаходилась на стіні, стоїть її тітка. Нарциса ходила від кутка до кутка, вона швидко дихала. Дівчина помітила, що кімната була більше схожа на якийсь підвал чи приміщення абсолютно без вікон. В котрому джерелом світла були лише свічки.

-Я не можу так! Серверусе! Невже ти не розумієш? – Промовила Нарциса.

Жінка зробила крок вперед та подивилась на Северуса.

-Як ти не можеш?! -Суворим тоном перепитав Снейп.

-Все, що ти пропонуєш – це абсурд, це…-На мить жінка замовчала. – Це… це якась безвідповідальність, боягузтво.

-Я тебе кохаю! -Трошки підвищивши тон, затвердив Северус.

Жінка ще ближче підійшла до нього та поклала свою тендітну руку на плече чоловіка.

-Я також тебе кохаю. Але ми маємо бути сильними, ми маємо приймати умови цього життя.

-Приймати?! -Нестриманно гаркнув той. -Ти все життя їх приймаєш! Дуже щаслива?!

Їх погляди зустрілись, проте жінка дуже швидко приховала свої очі та відвернулась спиною.

-Я не можу ось так кинути свого сина та онука! Їм важко, Луціус..

-Луціус! -В цю ж мить перехопив жінку на слові. -Тебе досі хвилює Луціус!?

-Мене хвилює Драко і Абрахас! -Суворо затвердила жінка, здавалось випалюючи Северуса своїм поглядом.

-Ти жива лише тому, що я дав тобі те трикляте зілля!

-Ось! -Також не дослухавши до кінця, викрикнула вона. -Я жива!

-Невже ти не розумієш, що він не заспокоїться поки не вб’є тебе? Поки не знищить мене твоєю загибеллю? Ти мала страждати, ти мала помирати в муках на моїх руках!

Нарциса видихнула повітря. Жінка розуміла і вже мільйон разів проговорювала це в своїй голові. Але жодна фібра її душі не приймала цей перебіг подій. Вона не могла. Тому просто мовчала.

Снейп нервово гиркнув, він закрив своє обличчя руками та оглянув все навколо. Шляху назад немає, жодного шляху окрім одного.

-Ми маємо покинути цей світ, відмовитись від магії. Світ маґлів, ми з тобою вдвох, нарешті ми зможемо жити для себе! -Чоловік поклав свої руки на плечі жінки та обережно поцілував її в лоба. -Чуєш мене, мила?

-Я маю попрощатися з сином.

Северус гучно прицмокнув і тут же почав говорити:

-І як ти це уявляєш? Привіт Драко, я вирішила йти з цього світу, аби Волдеморт не вбив мене ще раз, але ти не хвилюйся за мене, а якщо він вб’є за це і тебе, я вже не дізнаюсь!? -Чоловік зробив паузу а слідом продовжив говорити: – Волдеморт вб’є його. Вб’є навіть не подивившись на те, що ти навіть не будеш знати про це. Ти доросла і розумна жінка. Як ти не розумієш цього?! В Драко і так важка доля, його син сквіб. І дізнавшись, що ти пішла, а не померла, він вирішить, що ти просто кинула його.!

-Так це і виглядає! -В незвичній для себе манері, викрикнула Нарциса.

Северус знову спробував розчавити в собі злість та простягнув в сторону жінки свою руку.

-Ти кохаєш мене? – Також промовив він.

Жінки кивнула головою та простягнула йому свою руку.

І знову вспалах, Дельфі відчула, наче щось засмоктує її і викидає в темному лісі. Нарциса стояла прямісінько перед порталом, жінка була вдягнена в довгу чорну сукню та довгий плащ з капюшоном,який повністю прикривав її голову. Жінка постійно оберталась, намагаючись щось розгледіти і нарешті біля неї зявився Северус. Тіло котрого також було приховане таким самим плащем.

Хоч Дельфі і відчувала, що стоїть достатньо далеко, вона чула кожне слово і здавалось на мить, що навіть кожен нервовий подих цих двох.

-Я взяв провину за твоє вбивство. -Промовив Снейп, беручи за руку жінку. – Залишив записку та підлаштував своє самогубство. В магічному озері мене ніхто не знайде.

Нарциса мовчки поглянула на руку коханого, а потім на нього самого.

-Мітку нейтралізував. Волдеморт відчув моє від’єднання від нього, а значить повірив в мою смерть.

Северус почав робити перший крок на зустріч порталу, але Нарциса зупинила його та глибоко видихнула.

-Зачекай.

-Шляху назад немає. -Суворо затвердив він.

Жінка озирнулась і Дельфі в мить здалось, що вона дивиться прямісінько на неї та навіть зойкнула від несподіваності. Але це було не так. Очі Нарциси продовжили метушливо розглядати все навколо. І в цей раз жінка вдихнула повні груди повітря, розуміючи, що вона востаннє вдихає аромат цього світу, залишає все в ньому і крокує в невідомість.

Так, це невідомість з коханим чоловіком. І можливо вона нарешті стане по справжньому щасливою. Але все тяготіння її відповідальності навіть на мить змусило жінку замислитись. А чи не передумала вона?

Але ні, Северус має рацію. Шляху назад немає. І в цей раз перший крок зробила вона, міцно стискаючи руку коханого. Вони наближались до цієї межі, Северус озирнувся, але тепер цього не дала зробити вже Нарциса, яка потягнула його за собою. І в цю ж мить пара зникла. Наче їх і ніколи не було тут. В цьому світі.

Здіймався сильний вітер, який підхопив молоду Блек та підняв здавалось до самісіньких верхівок дерев. Кінець спогадів? В голові Дельфі було стільки думок, не розуміння, вона горокракс? Тобто весь час її ніхтоне любив. Ніколи. І насправді єдиним щирим вчинком в її житті зробив батько, коли повернув ту на цей світ?

Але на превеликий подив Дельфі приземлилася не в своїй кімнаті. По вигляду це був ліс, не менш прекрасний, але… Чорт забирай. Це був маглівсткий ліс. І прямо в ньому знову стояли Северус та Нарциса. Судячи з одягу, вони тільки-но перетнули межу. Але нащо? Нащо Северус показує це?

Придивившись Дельфі побачила, що в руках Снейпа була якась маленька пляшечка, він простягав її до жінки, проте вона лише зводила брови до купи та не поспішала навіть піднімати руки аби доторкнутися до неї.

-Я не впевнена, Северусе. -Тремтячим голосом промовила та.

-Ти маєш випити це зілля та вбити магію в собі. Інакше…

-Ти не казав мені про це раніше! Не попереджав, ми не обговорювали, що мені прийдеться втрачати і це. Це як згадка, як остання крупиця в моєму житті, яка нагадує про сина. Це частина мене, Северусе!

Снейп закусив губу. Проте наполегливо простягав флакон. Над парою нависла напружена тиша.

-Я хочу аби ми були щасливими, аби ти народила мені сина чи доньку. -Не відводячи очей почав Северус. – Я ніколи не думав, що захочу дітей. Вони завжди дратували мене. Я навіть моментами думав, що ненавиджу їх.

Нарциса опустила погляд і посміхнулась.

– Ну добре. -Продовжив він же. -Я завжди думав, що я їх ненавиджу. Але з тобою все по іншому. Ти інша, я кохаю тебе. І хочу захистити. Від всього, від всіх.

І після цієї промови навіть на очах Дельфі почали з’являтись сльози. Це все було схоже на відрізок її мрії, проте реальність була інша. Дівчина торкнулась свого живота, розуміючи, що ні її, ні дитину ніхто не любить, але вона буде любити цього малюка і він має народитися. Не важливо від кого він, важливо що він чи вона її.

Сама Нарциса не залишилась осторонь і все таки обережно підняла руку, забрала пляшечку, відкрила її та випила все залпом.

Проте несподівано ноги жінки підкосились.

-Щось мені.. -Почала промовляти блондинка, але не встигла та втратила свідомість.

Спритності Северуса можна було лише позаздрити. Адже він одразу ж зловив жінку, наче чекав на те, що вона впаде. Він підхопив кохану на руки та почав впевнено крокувати через ліс вперед. Наче вже заздалегідь вивченим маршрутом. Слідом, Дельфі побачила сліпуче світло фар, мить – біле яскраве світло, неприємний пікаючий звук. Що це? Все навколо було таким.. Білим? Якась плитка не зрозуміла, все таке дивне.

Блек оглянулась навколо та побачила свою тітку в ліжку. Маґлівський госпіталь. Виглядає кращим ніж наш. А цей світ і дійсно не такий поганий. Снейп сидів поряд з коханою та тримав її руку. Слідом зайшов якийсь чоловік, який тримав стос паперів, він і почав говорити першим, а Северус одразу ж озирнувся на джерело шуму.

-Ваша дружина втратила свідомість під час прогулянки в лісі?

-Так, лікарю. -Занепокоєнно відповів Снейп. -Це традиція, кожну неділю ми проводимо в лісі. Але сьогодні з нею сталось таке вперше.

-Не хвилюйтесь. -Усміхнено промовив лікар, щось записуючи на папері. -Ваша дружина вагітна. Таке буває, особливо на ранніх термінах.

-Почекайте, що?! -Викрикнув він.

-Тихо-тихо. -Поспішив заспокоїти його чоловік. -Розумію, ця новина достатньо різка, проте..

Але несподівано, Нарциса почала розплющувати очі.

-Д-де я? -Ледь чутно промовила вона. Жінка спрямувала погляд на Северуса, потім на свою руку. -Ви? Хто..?

Нарциса не відводила погляду від Снейпа, розглядаючи його риси обличчя і по їх виразу було відчуття, що вона дійсно бачить чоловіка вперше.

Лікар швидко підбіг до жінки та почав світити ліхтариком в її очі, жінка примружилась та відштовхнула його руку

-Де я?! -Знову викрикнула вона. -Що зі мною? Хто ви всі!?

-Заспокойтесь, ви в лікарні. В надійних руках. Ви втратили свідомість в лісі, ваш чоловік. -Лікар простягнув руку вказуючи на Снейпа. -Дуже хвилювався за вас та спритно приніс до нас.

Чоловік привітно посміхнувся до Нарциси, від чого жінці стало трошки спокійніше і вона заспокоїлась, знову заплющивши очі, адже її голова страшенно боліла.

Лікар відвів Северуса в сторону.

-Вона часом не вдарялась головою? -Промовив він же, спостерігаючи як жінка прикладає свою руку до скроні.

-Так, Лікарю.. -Знервовано відповів Снейп. Я не зміг зловити її вчасно..-Северус гучно видихнув та відвів погляд.

-Ви тільки не хвилюйтесь. Все буде добре, і амнезія також може бути наслідком травми. Повторіть будь-ласка свої данні, для протоколу.

-Я Метт Гайнс, а дружина… Роуз, її ім’я Роуз.

Чоловік записав дані, після того як Северус показав документи, в яких були зазначенні ці самі імена.

І в цей момент вже не було міри здивуванню самої Блек. Чоловік направив магічну паличку на жінку і Нарциса, а точніше вже Роуз, глибоко заснула. Снейп сів на стілець та почав говорити:

-Я знаю, що Ви.. що ти тут, Дельфі, я залишив тобі цей спогад. І я хочу аби ти знала, що вихід є завжди, здавалось навіть з ситуації, коли шляху немає. Ми самі будуємо свою долю. І ти стільки разів питала в мене про правильний шлях. Про темну та світлу сторону. І я не знав як пояснити тобі, я не знав, на якій стороні я. Але зараз я розумію, що іноді наші огидні вчинки допомагають нам будувати світле майбутнє. Отже, правильно сторона та, яку обереш ти, відкинувши всі умовності. Я знищив всі спогади Нарциси, навіть себе, аби будувати щось нове і справжнє. І я зробив це задля кохання, це моя сторона, але ти можеш вважати цей вчинок жахливим. -Чоловік поглянув у вікно і продовжив: – Я хочу, аби і в тебе був вибір. І ти справді унікальна , Дельфі. Навіть незважаючи на горокракс в середині тебе. Ти допомогла мені прокинутись від свого затяжного сну. Зараз ти повернешся в свій світ і в твоїх руках будуть ключі. Це ключі від мого маґлівсткого будинку. Я не повернусь в нього, але ти зможеш жити в ньому і, торкнувшись документів в середині будинку, залежно від статі, вони підлаштуються під власника. Прощавай, Дельфі. Тепер вже не Напівкровний Принц.

Дельфі відчула, як її відносить назад. Таке відчуття, що всі органи сплющились і її хтось проковтнув, але дуже швидко та нахабно виплюнувши, але вже в її кімнату. І правда, в руках Блек була зв’язка ключів, і саме в цей момент в кімнату зайшов Барті. Дельфі сховала ключі в кишеню та спрямувала свій погляд на чоловіка.

– Нам треба поговорити. -Глибоко дихаючи промовив Кравч. Чоловік явно поспішав на зустріч зі своєю коханою.

Блек сховала погляд. Вона розуміла. Він не кохає її. Не ко-ха-є. Як не крути, це все дія горокраксу. Все , що було між ними, було брехнею. Дельфі не знала, що відповідати, не знала, як бути далі. Як жити?

-Дельфі, я тебе кохаю! -Наполягав на своєму Кравч. -І я хочу все вирішити. Вкотре, твою мать! Але я хочу і я це зроблю! Ми чи зараз все вирішимо, чи розійдемось до їбенів собачих.

-Я не знаю , що вирішувати. -Ледь чутно промовила дівчина.

Барті навіть ніколи не чув, аби вона була такою тихою та емоційно виснаженою. Чоловік підійшов та обережно поклав свої руки на її плечі.

-З тобою все добре?

-Добре?! -Різко і гучно крикнула вона. Змушуючи бідолашного аж підскочити. -Барті, ти захлинувся кров’ю місяць тому на моїх руках! Я повернулась в часі аби врятувати твою дупу! Я зробила аборт та..

-Почекай, що ти зробила?! -Також підвищивши тон, рявкнув чоловік.

Дельфі заплющила очі та вдихнула повітря.

-А що я мала робити?! Тобі розповісти? Ах так! Ти здох, Кравч! А Луціус мудак через котрого вмер ти та Скабіор!

-А при чому тут взагалі я?

Дельфі широко розплющила свої очі і здавалось ось-ось просто знесе цій людині пів щелепи. Але дівчина стрималась.

-Бо ти міг бути таким самим батьком цієї дитини, як і Луціус! Уяви собі, Кравч! І згадай той вечір в лісі. Луціус підміняв весь час моє зілля. Я можу.. я могла бути вагітною від тебе.

Дельфі поглянула в очі Барті, який хаотично намагався знайти прихистку в цій кімнаті. Так, він планував розмову, але не планував, що вона буде такою.

-Якщо б ти був живий, ти би прийняв цю дитину? Ось я б тобі сказала, дитина народилась і вона б виявилась не твоєю, ти би її прийняв? -Дельфі пронизливо дивилась на чоловіка, який уникав зорового контакту з нею та махнула рукою. -Та ти і свого би не прийняв! Про що йде мова.

-Да не знаю я, Дельфі. Не знаю. Я пообіцяв тобі не брехати, і я просто не знаю. Я не уявляю цієї ситуації. Але я точно знаю, що ми б впорались разом. – Кравч почав чухати потилицю та все таки підняв свої очі. – А якщо ми б впорались..

-Так. -Штовхнувши в плече чоловіка, знову нестриманно промовила та. -Не продовжуй. Я відчуваю себе катом.

І Дельфі зрушила з місця, аби нарешті просто впасти в своє ліжко та заснути , але голос Барті змусив її зупинити ходу.

-Ну Блееек. Ну наступного ти б точно від мене народила б. Правда??

Дельфі розуміла, тягнути нікуди. Може і краще, що вона ось так проговорилась і змогла підготувати ґрунт для того, аби сказати, що вона все ще вагітна. І тільки та відкрила рота аби почати, щось говорити, Кравч швидко поцілував її та міцно притиснув до себе.

-Я хочу аби ти стала моєю дружиною, я хочу аби все було по справжньому. Як в нормальних мать його людей. -Прошепотів крізь поцілунок він.

Кравч трохи відсунув голову та прибрав долонями кучері дівчини з її обличчя.

-Ти думаєш, що я боягуз. Що буду бігати від відповідальності. Але це не так. Мені набридло, що ми постійно сваримось.

-Барті, я.. -Все ще намагалась вставити свою важливу новину, Дельфі

-Я знаю, що ти мене кохаєш. -Затвердив Кравч, не даючи бідолашній договорити. -І я тебе кохаю. Але це сюр якийсь! Бо я не впевнений, що кохання є між нами! Ці постійні сварки, істерики. Не хочу я так. Не хочу постійно дивитись як грюкають дверима. Я хочу аби ти знала. Мені потрібна лише ти. Ніхто інший. Я хочу аби все було як раніше. Спочатку. -Барті обережно поцілував її носик та промовив прямісінько в вуста панянки: – То Дельфія Беллатрікс Кравч звучить вже і не так погано?

Але замість відповіді, брюнетка кивнула головою та жадібно впилась в його губи. Пальці дівчини одразу намацали ґудзики на сорочці чоловіка і прийнялись її розстібати. Барті опустив погляд, та побачив як від глибокого дихання, груди Блек здіймались ,але швидко взяв себе в руки, і руки Дельфі також зупинив.

-Стооооп. -Протяжно рикнув він.

-Ніякого сексу до весілля.