Глава 37

Глава 37
37.1

Після почутого Скабіор закашлявся та опустив голову аби подивитись на Дельфі.
-А раніше тебе нічого не хвилювало,нє? Ну, я там не знаю… відсутність місячних чи щось ще!?
Блек гучно ковтнула слину та відійшла від чоловіка.
-Скаб, да не помітила я! -Крикнула вона у відповідь. – Стільки всього відбувається! Бля…
-Ну і що ти будеш робити? Чекати поки дитина народиться та визначати батька по схожості?!
Дельфі широко розплющила очі та почала швидко розмахувати руками.
-Хто тобі взагалі сказав, що я народжувати збираюсь!?
-А що, не збираєшся!? -Викрикнув чоловік. – Дельфі, сядь і заспокійся! Це дитина не Кравча, не Мелфоя, а в першу чергу вона твоя! Да і взагалі, поки вона народиться.. Ми вже виконаємо те, що задумали! Та ти навіть і пам’ятати не будеш про того Кравча. Чи Мелфоя!
-Феєрично! Ти смерті моєї хочеш?! Як Герміона!? Залишитись одною. -Дельфі охопила свій живіт та продовжила. – З ооооось таким брюхом і повним не розумінням, що робити далі.
-Ну, в твоєму випадку все не так і страшно. Батька ми все одно не знаємо.
-Скабіор! – Дзвінко викрикнула Блек.
-Ну, хочеш, поки ти все не забула, я побуду його чи її батьком? – Усміхнено промовив чоловік.
-Ти здурів?
-Давно. Ну серйозно. Тільки подумай, все в цьому світі дано не просто так. Ти стільки не вагітніла і зараз.
-Подивись на мене. -Вказуючи руками на себе, промовила Блек. – Що ти бачиш перед собою?
-На даний момент істеричну жінку.
-Ось! Ось! – Відповіла Блек. -Що я можу дати цій дитині? Якою я буду матір’ю?! Якою!? Як моя мама? Чи ще гіршою? Як я захищу дитину? А якщо в нас нічого не вийде!? Що буде тоді!? Я за себе відповідати не можу! На стільки, що блять навіть не знаю хто батько малечі.
-В нас все вийде. -Наполегливо настоював на своєму єгер.
-Ти не можеш дати гарантій. Ніхто не може! Просто уяви, що буде з дитиною,якщо воно потрапить до рук мого батька. Вже знаючи, що я зрадниця. Я не хочу народжувати ще одну приречену людину, воно буде страждати, можливо навіть гірше ніж страждала я. А якщо дівчинка? Він же змусить її народжувати, одразу після того, як вона зможе це робити, поки вона не народить хлопчика, а потім вб’є її. І буде вбивати всіх дівчат. Чи ростити їх для розмноження, він йобаний псих!
-Да я розумію Блек. – Намагаючись хоч якось заспокоїти дівчину промовив він. -Я все розумію, але час подумати ще є. Так, його не багато, але він є. Позбутися дитини ти встигнеш, а повернути її назад ні.
І якщо хтось був в щоці від новин про вагітність, хтось про ці новини міг тільки мріяти.
Нарциса сиділа неподалік каміну. На плечах жінки був накинутий шерстяний плед, а в руках була кружка міцної кави. Вона мовчки дивилась на полум’я та не поспішаючи робила ковтки. Поряд з нею присів і Северус, який спостерігав за її діями.
-Я так сподівалась, що все це недомагання через вагітність. Мені так хочеться зробити тебе батьком.
Чоловік посунувся ближче та взяв її за руку.
-Кохана, ти і так робиш мене щасливим. Я хочу дитину, але не хочу через це бачити тебе такою сумною.
-Ти не розумієш, Северусе.
Блондинка скинула з себе ковдру та промовила:
-Давай ще спробуємо?
Снейп незадоволено підняв одну брову та відповів:
-Може не зараз?
-А коли, Северусе? Скажи мені, коли? Я не молодію, мені давно не двадцять років. Вже скоро я може взагалі не зможу завагітніти!
-Ну за одну ніч такі різкі зміни в твоєму організмі не стануться же?
Нарциса піднялась з крісла, але в цю ж мить відчула як її ноги підкосились і хоч Северус встиг її зловити, жінка все-таки встигла трохи забитись.
-Нарцисо! – Незадоволено крикнув він, піднімаючи жінку на руки.
Снейп доніс її до ліжка та обережно поклав на нього, сідаючи поряд та накриваючи ковдрою.
-Мені не потрібна дитина такою ціною. І навіть якщо в нас не вийде, нічого страшного в цьому немає.
-Що значить «немає», Северусе! Ти не розумієш як це важливо!?
Брюнет помітив, наскільки ця тема заводить його кохану і що продовжувати діалог було як мінімум безглуздо. Тому нічого кращого, окрім того, що погодитись, він не вигадав.
Цей день приніс всім багато болю та новин. Так і Барті ніяк не міг оговтатися від всього.
Кравч повільно пересувався коридором. Скабіора в кімнаті він не знайшов, а по справжньому поговорити він міг лише з ним та колись міг це зробити з Дельфі. Але зараз чоловік відчував себе одиноким. Наче він знову поринув в той час , коли Скабіор зник, Реґулус «помер», Волдеморт зник, і він знову абсолютним один і не знає, що робити далі. Йому вже майже 25, а він досі не знає хто він: гарний служник Темного Лорда чи щось інше. Що йому потрібно від цього життя? І чи потрібно це життя взагалі?
-Барті! -Пролунав тонкий дівочий голос.
Чоловік підняв свої плечі та гучно видихнув.
-Да що тобі, Паркінсон!?
Дівчина підбігла до чоловіка, та обережно торкнулась руки чоловіка.
-Я не вибачилась перед тобою. Тоді я…
-Забий, я про це мав думати, коли спав з тобою. А тепер збираю плоди.
-Просто я себе відчуваю жахливо, ну.. Що збрехала тобі, що так вчинила по-дурному. Зараз Скабіор зі мною більше не спілкується, і ти… Я одна і не розумію, навіщо взагалі тут.
-Я тобі про це і казав. -Зітхаючи відповів Барті. -Я казав тобі, що тут тобі не місце. Наш світ жорстокий і його не витримують навіть сильніші за тебе.
Слухаючи це, Пенсі розпливлась в посмішці та уважно спостерігала за Кравчем поки він говорить. Звичайно, це не оминуло уваги його самого.
-Мені так приємно, що ти турбуєшся про мене. – Усміхнено відповіла дівчина.
-Я не хвилююсь за тебе, Пенс.
-А, це все… я розумію, тобі потрібен час, ми… Ну .. блін.. ми би могли з тобою просто спілкуватись.. а потім.
-Потім? – Перебиваючи перепитав той. -Що потім?
-Ми могли би… -Дівчина трохи заїкалась, їй соромно пропонувати таке чоловіку, але вона вирішила, що так буде краще. -Ми би могли з тобою, розумієш? Ну це, що було між нами. Продовжувати як друзі.
У відповідь на це Барті гучно засміявся та відвернувся від дівчини, хапаючись за свою голову. Який же це все абсурд. Чоловік озирнувся навколо та штовхнув дівчину в її кімнату, яка як раз знаходилась неподалік. Пенсі посміхнулась та обережно торкнулась його грудей руками. Але Кравч швидко прибрав її руки та підхопив в повітря за стегна. Дівчина в цей же момент обхопила його ногами. Барті швидко прямував до стінки та що є сили притиснув юначку до неї. Пенсі закрила свої очі та ледь відкрила вуста, аби Барті нарешті поцілував її. Але він не поспішав це робити.
-Ти хочеш аби я тебе трахнув зараз? І продовжував мати пів свого життя?
-Барті.. – Тремячим голосом промовила Паркінсон.
Але чоловік ігнорував її. Наступне, що вона почула – цокаючий звук ременя. Вона широко розплющила свої очі та дивилась на нього.
-Що дивишся? Давай прямо зараз я тебе відтрахаю і піду, коли захочу тебе прийду? Погоджуєшся?
Паркінсон була дуже налякана і боялась не підкоритись йому, боялась, що він піде. Тому вона лише нерішуче кивнула своєю головою в знак згоди. І Барті відпустив її та розвернув спиною до себе, його руки спускали її джинси і Пенсі мовчки дивилась на це та глибоко дихала.
-Барті, зачекай..
І він зупинився, проте ще дужче стиснув її стегна. Паркінсон здригнулась від болю, здавалось, від цього в неї на шкірі з’являться синці.
-То що? Передумала? -Прошепотів він же?
-Ні.. – Невпевнено промовила вона. – Я просто хотіла тобі сказати.
-Мені не цікаві твої балачки. Ти хотіла спати зі мною? То давай. Будеш моїм запасним варіантом, буду приходити до себе, спускати і йти. Роздягайся, Паркінсон. Я тебе хочу.
Руки дівчини тремтіли і вони повільно почали розстібати ґудзик своїх джинсів. Дівчина спустила їх та закрила очі, очікуючи на чоловіка. Але натомість він продовжив говорити.
-Молодець.. -Рикнув він. -Я давно шукав собі безкоштовну повію.
Після цього Кравч ляснув дівчину по сідниці, а Пенсі почула звук замку його штанів. Раптово вона підскочила, повернулась та відштовхнула Барті від себе. Пенсі швидко підняла свої джинси та застібнула їх, а Барті широко посміхнувся.
-Я тобі не повія! -Гучно крикнула вона ж виписуючи чоловіку ляпаса. – Я не повія , я тебе кохаю! Та просто хотіла бути з тобою поряд!
-Себе покохай, ідіотко! Мене кохаєш? За що? За те, що я вже раз тебе трахнув, коли мені було погано і викинув тебе на смітник? За що ти мене кохаєш?! Подивись перед собою, Паркінсон! Ало! На що ти погоджуєшся!?
-Я бачу, що ти не такий, яким хочеш здаватись! -Крізь сльози прокричала брюнетка.
-Подивись навколо. Скаб душу в тобі втопив, він нормальний чоловік, який і пальцем би тебе не скривдив. Але ти продовжуєш стояти тут, навіть після того як я назвав тебе шлюхою,’ та ледь не спустив в тебе, як в громадський туалет.
З очей дівчини покотились сльози і вона знову штовхнула Кравча, гучно викрикуючи:
-Пішов геть! Йди геть звідси! Я ненавиджу тебе!
І вдруге повторювати чоловіку було не потрібно, він швидко покинув її кімнату. Барті продовжував прямувати до себе очікуючи, що Леона там. З однією проблемою він наче розібрався. Жорстоко, але по-іншому до неї б не дійшло. Нехай ненавидить. З Леоною буде важче в усіх планах. Кравч дійсно відчував щось до неї і не хотів завдавати їй болю. Проте вона здаваась чоловіку не тією людиною, яка йому дійсно потрібна. А тримати її біля себе просто так, не даючи дівчині змогу справді бути щасливою..
Але його очікувала порожня кімната. Він згадав, що Леона розповідала йому про завдання. А він забув. Чоловік дістав пляшку та почав пити вогневіскі прямо з горла.
Леона в цей час виходила від Володаря. Дивно, але цього разу чоловік не кидав їй ніяких натяків, був дуже холодний та майже мовчки її вислухав. Біля кабінету Лео майже зіткнулась зі своєю сестрою.
-Пробач. – Промовила Дельфі, відходячи в сторону. -Проходь. Він, до речі, як? В настрої? Чи як завжди?
Дельфі наважилась поговорити з батьком про своє майбутнє, розповісти про розрив з Мелфоєм. Да і взагалі, який не який, Волдеморт є її батьком.
Леона підняла свій погляд та пронизливо оглянула її.
-Я би не сказала, що дуже. Він взагалі в настрої буває?
Дельфі лише потиснула плечами. І раптово Леона наважилась спитати те, про що би напевно ніколи не подумала.
-В тебе все добре?
Дельфі зібрала свої брови до купи та навіть не розуміла, що їй відповісти. Наче просто питання, але це зближення здавалось занадто швидким та дивним.
-Я думаю важко вважати, що все добре після того, як дізналась, що твій коханий тебе використовував.
-Уявити важко, -Відповіла Леона.
Між дівчата повисла напружена тиша. Дельфі посміхнулась, а Леона швидко відвернула свій погляд.
-А в тебе як? -Не сміливо також спитала Блек. -Ну … З Барті. Він останнім часом, якийсь..
-П’є постійно. Істерить.
Для Лео були дивні такі розмови, але вона правда хотіла спробувати пожити інакше. Зрозуміти людей навколо, спробувати почути їх.
-В його стилі. -Усміхаючись відповіла Дельфі. -Якби він не істерив, можна було бити тривогу.
-Можливо, але я не розумію…
-Що з ним робити?
Дельфі почала гучно сміятись та поклала свою руку на її плече.
-Трахни його. -Сміючись відповіла вона. – Нейтралізація забезпечена.
Леона ледь помітно повела кутками своїх губ і Дельфі в цю мить відчула себе жахливо ніяково..
-Пробач, я ляпнула не подумавши.
-В нас зілля закінчилось. І… Все трішки інакше.
-Я не знаю наскільки тобі потрібні мої поради..
Леона різко поглянула на Дельфі і від її погляду в дівчини наче кров в жилах застигла.
-Потрібні! – Промовила вона. І насправді, це було несподівано навіть для неї самої.
Дельфі знову розгубилася, але все таки продовжила говорити:
-Ну.. Своє я пропонувати не буду. Чесно, я б взагалі не мала з ним нічого спільного, але раз ти вже вирішила… Спробуй домінувати, змусь його думати, що він втратить тебе, хай страждає, хвилюється.. Колись з Луціусом в нас був такий час і я думала навіть , що все скінчено, але…
-В нас все по-іншому.
Дельфі задумалась і нічого розумнішого за :
-Тоді на обличчя йому сядь. Також допомагає. – Промовляючи це Блек гучно засміялась.
-Я так не можу, він головний і все має вирішувати, всім керує…
Дельфі сполохано поглянула на сестру та примружила свої очі.
-Мда.. Ну по тобі і не скажеш. Точно! -Заголосила вона ж. – Відсоси йому! Як я раніше не додумалась. І вам підходить і.. Блін ти ще не зрозуміла, що цьому телепню подобається?
Леона почала м’ятись на місці, Дельфі не впізнавали в ній звичну їй сталеву та холодну сестру, їх погляди зустрілись. І Дельфі гучно причмокнула.
-Так! А ну слухай все уважно!…

37. 2

Кравч як раз виходив з душу, як прямо посеред кімнати зявилась Леона. Вона одразу помітила пусті пляшки та незадоволено видихнула. Кравч також напрягся, але через те, що побачив її, чоловік вже трохи прийшов до тями та розумів, що тягнути нічого. І краще все зробити зараз.
-Леоно.. -Промовив він дивлячись на дівчину. Слідом чоловік почухав свою потилицю та продовжив говорити. -Нам поговорити треба.
Юначка ковтнула слину та зустрілась своїм пронизуючим поглядом з коханим.
-Я хочу в душ сходити, я втомилась. Може після?
-Місія?
-Мг. -Киваючи відповіла вона.
-Ну… Все ж добре? -Наче вичавлюючи з себе перепитав чоловік.
-Так, ключ вже в Темного Лорда.
-Ти.. Ну.. Молодець, я не сумнівався в тобі.
Леона почала крокувати до ванної кімнати, та зупинилась поряд з чоловіком.
-Я все таки в душ сходжу.
І їх погляди знову зустрілись. Ці двоє відчували жахливу напругу. Леона розуміла, що нічого гарного від цієї розмови очікувати не потрібно, він чи знову вирішить покинути її через щось.. Чи все таки дізнався про Волдеморта.
Леона зайшла в ванну кімнату та скинула з себе речі. Дівчина швидко прийняла душ. Та мокрою ногою ступила на холодну кам’яну підлогу. Лео ще декілька хвилин стояла та думала чи виходити зараз, чи все таки дочекатися поки Барті засне. Вона так боялась знову почути від нього ці всі слова.. Юначка швидко обмоталась рушником та все таки наважилась.
Кравч вже вдягнувся, якщо це можна назвати вдягненням: чоловік як завжди був без футболки, а старі чорні спортивні штани тримались на його стегнах на доброму слові. Леона тримала рушник на своєму тілі руками та несміливо прямувала до чоловіка. Кравч запалив цигарку та спрямував свій погляд на дівчину. Лео зупинилась прямо перед ним та поглянула в очі чоловіка.
-Вибач, але… я запалю, добре?
Проте брюнетка нічого не відповідала, продовжуючи дивитись на коханого. А Барті зробив глибоку затяжку. Леона відпустила свої руки і її рушник в цю ж мить полетів на підлогу. Барті оглянув її тіло та провів язиком по своїм губам, проте дуже швидко зібрався та вже хотів опуститися, аби підняти його з підлоги, але відчув як дівчина зупинила його.
Брюнетка швидко впилась в його вуста та міцно притиснула його руками за шию. Кравч явно не очікував цього, але крізь поцілунок намагався все таки промовити:
-Давай спочатку поговоримо.
Але Лео не бажала нічого слухати. Дівчина ігнорувала все, поглиблюючи поцілунок. Слідом Барті відчув як її рука торкається його паху та здригнувшись відійшов назад.
-Ти взяла в когось зілля? -Переспитав він же.
-Воно не знадобитися. -Ледь чутно відповіла вона.
Дівчина штовхнула його вперед, прямо на крісло, яке знаходилось неподалік, а сама опустилася на коліна, прямо між його ногами. Руки Леони одразу потягнулись до штанів. Як тільки Кравч зрозумів, до чого все йде, чоловік знову облизав свої губи, закрив очі та почав промовляти:
-Леоно послухай…
Але в цю ж мить здригнувся та відчув як язик дівчини торкнувся його прутня і кров з його мізків одразу попрямувала в інше місце. Чоловік гучно видихнув та розплющив очі. Леона продовжувала пестити його язиком. Хоч і кожен дотик давався їй дуже важко.
Барті ледь чутно рикнув та швидко потушив свою цигарку о стіл. Він простягнув свої руки до дівчини та зібрав довге чорне волосся назад.
Леона відчувала, що Кравч направляє її голову до свого члена та розуміла, що вона має продовжувати. Юначка видихнула та знову заплющила свої очі. І дівчина таки виконала те, про що так просив її коханий та почала невміло намагатись принести коханому задоволення.
Кравч глибоко дихав та не відводив очей від юначки.
-Давай.. -Прогарчав він крізь зуби. – Візьми глибше.
Але Лео не знала абсолютно нічого і не розуміла що взагалі має робити.Але Барті продовжував збуджуватись. І робити глибокі поштовхи назустріч. І Леона в цю ж мить почала хрипіти та захлинатись, з її очей виступили сльози і вони швидко вирвалась з тисків чоловіка та стоячи на колінах витирала сльози. Юначка не очікувала цього. Не знала, що буде так. Ніхто їй не розповідав, не пояснював.
І Кравч також не розумів цього, він знову відчував як його охоплювала ця клята злість. Кожна клітина, яку було важко контролювати. Зілля закінчилось, а нове в Реґулуса він так і не взяв.
Чоловік встав з місця та підняв юначку з колін. Він знову прибрав її волосся та провів пальцями по губам. Лео почала хитати головою. Дівчина дала зрозуміти, що більше не буде цього робити і, стиснувши зуби, Кравч все таки прийняв це. Проте завершувати все він не поспішав, руки чоловіка вже стискали її груди і їх вуста поєднались в поцілунку.
Барті почав робити кроки вперед, а Леона в його обіймах – назад. Дійшовши до ліжка, Барті розвернув її спиною. Та знову провів долонями по тілу, спускаючись до лона та запускають туди свої пальці.
Дівчина здригнулась та закусила свою губу.
-Нахиляйся. -Прогарчав той на вухо, змушуючи тіло дівчини знову затремтіли.
-Зілля… -Тремтячим голосом відповіла вона.
Кравч вкусив її за вухо та знову прогарчав.
-Я сказав нахиляйся.
-Б-бартеміусе.
Леона відчувала кожен його рух в своєму лоні її ноги підкошувались і дівчина розуміла, що кожне його слово змушує трепетати все всередині, знову він такий..Чоловік взяв її руку та поклав на свій збуджений прутень. Та знову прогарчав:
-Забий на все.
Раптово в голові Леони почали вспалахувати момети минулої ночі і з чого почалась розмова про розставання.. Він назвав її занудною. І знову його обпалююче дихання. Дівчина не встигла оговтатися від думок, як вже знаходилась на ліжку, а Кравч вже стояв позаду на колінах. Леона лежала на животі, та відчувала дві гарячі долоні на своїх стегнах, які тягнули їх вгору.
Дівчина боролась в своїй голові в бажанням та з розумом, який кричав їй все зупинити. Але страх і думки про те, що казала Дельфі…Вона сама встала на коліна та вигнула спину даючи зрозуміти, що вона готова. Наступне , що вона відчула – це поштовх, та задоволення в яке поринали вони вдвох. І в ці моменти дівчина вже не думала ні про що.
Драко також мріяв не думати ні про що, проте в його руках був син, він спав та міцно тримав його за палець. Але перед його очима досі була вона.. Вона кричала, просила про допомогу, а він не міг нічого зробити, лише бився як риба об кригу. Їй було так страшно.. А він.. ідіот.. Навіть не встиг нічого сказати їй.
За спиною хлопця стояла Тонкс, вона обережно присіла поряд та промовила :
-Пробач , Драко. -Промовила вона ж. -Але малюк дуже слабкий, йому час їсти. Бо якщо першим це зробить Тедд то… А ти ім’я придумав?
-Абрахас. – Не задумуючись промовив хлопець. -Абрахас Мелфой. В честь дідуся.
Дора спробувала посміхнутись, проте, коли з очей хлопця почали текти сльози, швидко забрала малюка та пішла в будинок.
В цей час Барті та Лео продовжували насолоджуватись процесом. Дівчина вже знаходилась зверху, і Кравч міцно тримав її стегна та швидко рухався в ній. Раптово поштовхи чоловіка стали різкими і він зупинився та з його вуст зірвався гучний стогін.
-Барті! – Гучно крикнула Леона розуміючи, що сталось.
-Да забий ти.. Мала.. Все буде добре.
Він обережно скинув з себе дівчину та підтягнув її до себе. Лео лягла на його груди та помітно насупилась, коли той торкнувся її волосся.
-Пробач. – Забираючи руку промовив він.
-А якщо я завагітнію!?
Кравч дивився в стелю і зараз він розумів, що цей вчинок занадто імпултсивний і дурний, проте ще декілька хвилин тому..
-Ну… -Знову замислено почав відповідати він. – Я не знаю
-Ти реально хочеш дітей?!
-Можливо не зараз, але… Я не знаю. Якщо щось і станеться, зробиш аборт.
-Так просто? -Зауважила Лео.
-А чому й ні. Ну… Якщо захочеш, все таки зробиш мене батьком.
Волдеморт ще досі був в своєму кабінеті і він дійсно був без настрою. Ще й ці заяви Дельфі про розставання з Мелфоєм. Невже цей слимак не може навіть таку ідіотку біля себе утримати?! Чоловік втратив одну нитку в керуванні Мелфоїв. Ця родина йому як кістка в горлі разом з його колишньою дружиною і Снейпом, який вирішив забути, кому він вірний.
– Всі будуть покарані. – Нав’язливо повторював чоловік в своїй голові-Всі! І поряд залишаться лише найвірніші! Такі як моя Леона.
Чоловік ніколи не відчував такого виру емоцій як з цим тілом. В ньому просто бурлять гормони, які не дають йому навіть вільно дихати. Раптово перед чоловіком з’явився Хвіст, який одразу схилив голову та простягнув чоловіку зілля.
-Я все зробив, як Ви і наказали. Це зілля, зробить з будь-кого Вас в минулому вашому тілі. Воно буде діяти чотири години. На жаль Скабіор зміг зробити лише одну пляшку, вашого минулого біо матеріалу виявилось занадто мало.
-Не хочу чекати. -Трохи заспокоївшись промовив він. – Починаємо завтра!
І всі Смертожери нарешті занурились в довгоочікуваний сон, з якого тільки вийшов Візлі молодший.
Хлопець відкрив свої очі та швидко підскочив з місця. Він рванув до місця, де востаннє бачив Герміону. Хлопець розумів, що він не побачить її там, але надія була, хоч і мізерна. Проте після побаченого, він забув як дихати. Вона лежала на землі з розрізаним животом, дівчина була давно мертва та геть вся в синіх плямах.
Рудий впав на коліна та стиснув землю руками, під його нігті потрапляла земля та шматки гілля, які впивались в м’ясо. Хлопець не вірив, він не вірив.. Цього бути не може, це занадто жорстоко навіть для Смертожерів. Вони розрізали її живцем та дістали дитину.. А він просто спав, поки кохання всього його життя помирало, вона помирала!
Візлі ненавидів себе. Якби він був трохи розумнішим, він би не кидався в битву один. Рон підповз до тіла Герміони та торкнувся її кінчиками пальців, вона була крижаною та твердою.
Всі їх моменти – знайомство, дружба, кохання пролетіли перед його очима, і ось тепер все насправді скінчено. Вона ніколи більше не вдарить його тим клятим підручником, ніколи не скаже, що він дурень і не правильно промовляє закляття. І тепер їх трійки і справді більше не існує. Він навіть не міг собі уявити, що все закінчиться ось так.
Візлі взяв дівчину на руки, всі відчуття рвалися назовні, але він просто не міг залишити її тут у холодному та жорстокому лісі.
Рон прямував до Гаррі, який вже весь був на нервах та карав себе за те, що не пішов з цим бовдуром в той клятий ліс і тепер. Поттер чекав друга прямо біля забороненого лісу і, побачивши його силует зрадів, що з цим бовдуром все добре. Проте з кожним кроком рудого, Гаррі охоплювало німе заціпеніння. Хлопець відмовлявся вірити своїм очам…
-Що тут відбуваються!? -Роздався суворий голос Дамблдора позаду.
Хлопці продовжували мовчки стояти, з очей Рона котились сльози, хлопець хитав головою та пошепки промовляв:
-Пробач мене.. пробач.Я мав тебе послухати.
Руки Поттера стиснултись в кулаки, Альбус розумів, що щось не так. І, не витримавши, Гаррі з усієї своєї люті вдарив рудого по обличчю, хлопець знову відлетів в сторону, а тіло Ґрейнджер впало на землю.
Але Поттер не зупинявся, наносячи удар за ударом. Візлі хрипів, намагаючись щось сказати другу, але той не чув та кричав в його сторону:
-Від тебе все горе! Все! Все через тебе, клятий ти рудий довбойоб! -Голос Гаррі зривався, але він продовжував, перестаючи відчувати біль в своїх кулаках. -Я кляну той день, коли ми познайомились! Якби не ти, Герміона була б жива!!!
І Дамблдор відтягнув хлопця від Візлі, проте було запізно. Молодик був вже без свідомості, його обличчя було схоже на велику червоно-синю гематому, з якої витікала багряна густа кров.
Альбус поспішив взяти Рона та вже хотів піти геть, як почув в свою сторону:
-Герміона! Ви так просто залишите її? Ви всі!!!…
Але хлопець не встиг нічого сказати. Бо Дамблдор швидко дістав паличку та направив її на хлопця. І наступне, що він відчув було холодною землею на яку він впав та погрузився в міцний сон.
Ранком він прокинувся в лікарняному крилі поряд з ним на ліжку був Рон. Хлопець вже був в свідомості, але страждав від шаленого болю. Він повільно повернув свою голову та побачив , що Гаррі також прокинувся.
-Вони її вбили.. Гаррі.. Розрізали живіт та забрали дитину. Вона помирала сама.. Поки я лежав без свідомості. Ти маєш рацію в усьому. Я винен, тільки я.
Дамблодор стояв по ту сторону палати та слухав, про що розмовляють парубки.
-Директоре. -Промовила жінка, підходячи до нього.
Чоловік мовчки підніс палець до свого рота.
-Тихіше. Що там?
-Дівчина померла ще до того, як провели розтин та дістали дитину. Хтось зробив це, не для того, аби позбутись її чи вбити матір, а для того, аби врятувати дитя.
Директор мовчки кивнув та зайшов в кімнату і хлопці вмить замовкли. Чоловік сів на край ліжка Гаррі та почав говорити:
-Вони забрали дитя, бо вони вважають, що воно належить лише їм. Це значить, що в нас більше немає часу. Скоро буде великий наступ.
-Наступ? – Здивовано перепитав Гаррі.
-Так.. -Чоловік поглянув спочатку на Поттера, потім перевів погляд на Рона і в цю ж мить продовжив говорити. – І ніхто з вас в цьому не винен. Герміону би вбили в будь-якому разі. І якщо когось і варто ненавидіти, то лише Волдеморта та всіх Смертожерів.
І Дамблодор не став очікувати на відповідь, чоловік швидко встав та покинув палату. За мить він вже знаходився в своєму кабінеті.
-Ти впевнений, що це розпочнеться вже сьогодні? – Одразу ж звернувся Альбус до чоловіка, який стояв біля каміну.
-Більш ніж. Їх плани змінились, але більше ними я не володію.
-Дякую, Северусе. А з приводу того, що ти мені розповів про Нарцису. Ви впевнені, що не очікуєте на поповнення?
Альбус хитро посміхнувся та поглянув на брюнета, який одразу ж почав щось розглядати під своїми ногами.
-Це щось інше.. -Все таки зібравшись відповів він. Я не знаю жодної такої хвороби.
Дамблдор замислився, перебираючи в голові всі варіанти.
-Чи міг хтось отруїти її?
-Отруїти? -Спантеличено переспитав Снейп. -Вона постійно зі мною. Покоївка надійна людина, цього точно нікому зробити.
-Симптоми дуже схожі на смертельну отруту. Колись давно я мав з нею справу. Мене намагались вбити і підлили її в медовуху. Це підступна річ і проявляється через декілька днів після прийому. Тому дуже важко зрозуміти, коли і як вона була використана.
Северус мовчки слухав чоловіка, в своїй голові він відроджував моменти їх нещодавного життя. Проте нічого на думку так і не приходило.
-Якщо це отрута і ви врятувались, то існує щось, що нейтралізує її.
-Є. -Відповів чоловік та підійшов ло величезної шафи з купою різних пляшечок. -Проте, якщо людина не отруєна цим, випивши її.. -Дамблодр дістав невеличку пляшечку та простягнув її Северусу. – Помре одразу. Тому подумай. Проте часу в тебе не багато, якщо це все таки воно. Після симптомів кривавого кашлю ніщо вже не врятує жертву.
І Снейп вже хотів почати відповідати, як неподалік Гоґвартсу роздався гучний вибух. Дамблдор швидко підійшов до вікна, та побачив густий стовп диму, з котрого одразу ж почали вилітали великі чорні хмари.
Володіючи інформацією про можливий напад, Альбус поп’іклувався про захист Гоґвартсу. Він поставив невидимий бар’єр, в котрий Смертожери врізались та повідлітали від розряду струму.
Команда Барті вже була на місті і спостерігли за тим, як інші продовжують штурмувати захист ігноруючи біль, розряди струму та опіки на своїй шкірі. Вони вставали, бігли вперед, врізались та знову падали.
-Мда.. -Промовила Дельфі, спостерігаючи за цією картиною. -Ти, Барті, в нас Містер Адекватність.’
-Обісратись як смішно, Блек! – Одразу ж огризнувся Кравч.
-Ну, не знаю. -Схрестивши руки на грудях промовила Леона. – Мені здається, що в кожному гуморі є доля правди.
Дівчата почали крокувати вперед, а очі Барті в цей момент здавалось полізли на лоба.
-Це ви коли встигли стати такими заїбісь подругами?! Хтось скаже, ні?!
В цей момент як раз підходив Скабіор, який ляснув Кравча рукою по плечу.
-Радій, що вони сестри, бо так би ще вирішили бути разом, а тебе, довбойоба, послали би на хуй!
Скабіор поглянув в сторону дівчат та знову повернув голову до Барті
-Хоча знаєш, Блеки так прискіпливо відносяться до чистокровності.
-Я тебе зараз вдарю!
Проте Барті прийшлось дуже швидко відволіктись від цієї розмови, бо «найвідданіші» слуги Темного Лорда паралельно були і найтупішими чарівниками в усьому світі. І, спостерігаючи за тим, як вони намагались пробити собою броню Дамблдора, Кравч тихо промовив сам до себе.
-Як же чудово, що я не залишився в Азкабані.
Чоловік оглянув всіх навколо та наказав згрупуватись та поєднати свої сили. Вже скоро має прибути «Волдеморт» і вистава почнеться. Часу не так багато, проте все має виглядати правдоподібно. Тому без жертв нажаль не обійдеться. І це все дуже не задовольняло Скабіора, який тримався осторонь всього.
І сумісними зусиллями вони таки змогли пробити броню та оточували замок. Смертожери кружляли навколо нього викликаючи в учнів відчуття паніки, проникати в середину плану не було, а ось виманити всіх «потрібних… І це стосувалось як раз Поттера, який одразу ж зреагував та побіг до внутрішнього саду. Візлі також намагався встати, але через пронизуючий біль хлопець лише гучно зойкнув та впав назад у ліжко.
Гаррі пробирався крізь натовп намагаючись знайти хоч когось, хто б зміг пояснити йому, що ж відбувається. Проте учні, які намагались встигнути покинути фортецю будь-яким методом просто збивали хлопця з ніг. Вчителі так само метушились, намагаючись якимось чином хоч спробувати всіх заспокоїти.
Більше всього пощастило учням Слизарину, які могли покинути межі Гоґвартсу через підземні виходи свого гуртожитку.
Все йшло по плану, Смертожери пробрались до головного входу і скупчувались біля нього. Дельфі стояла біля порогу фортеці та оглядала її. Це місце так багато чого принесло їй вона тут була щаслива. Блек повернула голову та подивилась на Барті, який також глядів на Гоґвартс, хоч і в нього таких теплих відчуттів він не викликав.
До натовпу вийшла Макґонагел, деякі вчителі та члени Ордену, котрі були викликані для захисту.
-Що вам всім потрібно від школи? -Промовила Професорка, здавалось окинувши поглядом кожного присутнього.
Руки жінки були складені в замок і тримала їх вона на рівні свого живота. Що додавало жінці якоїсь ледь вловимої величності.
Кравч зробив вальяжний крок вперед, в його руках знаходилась пачка, яку чоловік крутив поміж своїх пальців.
-Поттер. -Швидко відповів Барті. -Нам потрібен Поттер. І ми підемо. Вірно? – Промовляючи це чоловік повернувся до натовпу та підморгнув в їх сторону, викликаючи цим широку посмішку. -Дивіться, Професоре, вони згодні. А так.. купа крові дітей. Кому воно потрібно, м?
-Бартеміусе. -Промовила жінка дивлячись на нього. – Навіщо тобі це все? Я в житті своєму не зустрічала більш здібного учня. Ти все ще можеш виправити. Твій батько велика людина!
-Оооо… -Протяжно рикнув чоловік, не стримуючи посмішки на своєму обличчі. – На цьому моменті я мав розплакатись та поринути в ваші обійми?
Міневра лише похитала головою все так само не зводячи погляду з нього.
-Наша відповідь ні. – Впевнено затвердила жінка.
Барті гучно зітхнув та потиснув плечима.
-Ну що ж.. Шкода.
Кравч підняв руки вгору і майже всі, хто знаходився за його спиною почали здійматись в повітря. Смертожери атакували, короткі яскраві вспалахи наповнювали місцевість.
Леона відчувала себе наче «в свої» тарілці, дівчина наносила тяжкі поранення та нарешті відчувала себе вільною. Скабіор же навпаки лише відбивав нападаючі закляття не бажаючи когось зачепити.
-В середину! -Викрикнув Барті, спонукаючи підлеглих до дій.
Дельфі підбігла до чоловіка та ледь чутно прошепотіла:
-Цього не було в плані!
-Я дію по обставинам. -Відповів Барті, повертаючи голову до дівчини. -Виконувати мої накази!
Блек гучно причмокнула, а ось Лео була в захваті від такого розкладу подій.
За мить купка відбитих моральних виродків були в середині школи, в якій все ще знаходились діти. Як виявилось Гоґвартс був абсолютно не захищений і, якби цей наступ був реальний, школа б впала.
Щойно визволені злодії створювали без перебільшення вакханалію, не жаліючи абсолютно нікого, хто б стояв на їх шляху.
-Кравч шаленіє! – Промовив Скабіор на вухо Дельфі, ідучи поряд з дівчиною.
-Я бачу, треба все швидше закінчувати! Вони вбивають дітей!
-Молись аби вони старшокласниць не знайшли! – Крізь зуби відповів чоловік.
Дельфі широко розплющила очі та подивилась на чоловіка.
-А ти що думала, Блек?! Вони скільки сиділи в Азкабані? Чи ти думаєш цих виродків твій батько просто так не звільняв, а зараз вирішив їх утилізувати?
З різних куточків замку доносились крики про допомогу, пронизливі дівочі крики. Скабіор на жаль і тут мав рацію. Чоловік намагався максимально рятувати всіх, заштовхуючи дітей та підлітків в кімнати та зачиняються їх закляттям, яке ці виродки не змогли би відкрити. І Дельфі намагалась робити те саме.
Проте на жаль вони не встигали рятувати всіх. І збуджені вбивствами та кров’ю Смертожери гвалтували юних дівчат прямо посеред коридору, не цурачись цього.
-Кравч! -Рявкнула Дельфі в сторону чоловіка.
-Що тобі?!
-Це все занадто! Зупини це!
-Це вороги, ласкаво прошу в реальність, Міс Блек. -Крізь зуби промовив Барті.
Його очі були шаленими і язик все частіше облизував його губи.
-Це діти! Барті! Да що з тобою?
-Це вороги! -Гучно викрикнув чоловік. – Це кляті вороги!
Дельфі не розуміла, що відбувається з чоловіком, яким чином.. Да як він знову став таким жорстоким. Знову цей погляд, той самий погляд, коли він ледь не вбив її.
«Зілля! – Швидко промайнуло в голові дівчини. – Я не віддала йому зілля, яке велів віддати Кравчу Реґулус. Невже це все правда?! І Барті перетвориться на такого монстра!? «
-Барті, я забула!..
Але дівчину перебила не менш збуджена Леона, яка швидко підійшла до Кравча та потягнула його за руку.
-В мене сюрприз для тебе. -Промовила дівчина, тягнучи чоловіка за собою.
-Не зараз! -Гаркнув він.
-Зараз! -Наполегливо відповіла дівчина. -Я маю подарунок для тебе.
Дельфі чула розмову напарників та недовірливо дивилась в їх сторону.
-Йди за ними! Не подобається мені це все! -Викрикнув Скабіор, який також чув цю розмову.
Блек було дуже не зручно стежити за ними, враховуючи, що вона пообіцяла Лео. Але Кравч виглядав дуже і дуже небезпечним і Дельфі це зробила в більшості за для безпеки сестри.
Дівчина обережно прямувала слідом, Леона одразу відчула присутність сестри, проте вирішила не акцентувати на цьому увагу. Вони знову прямували до забороненого лісу, і відійшовши достатньо не велику відстань. Лео закрила очі коханому та вони разом зайшли в глиб лісу.
Блек намагалась обережно слідувати, аби її ніхто не побачив.
-Що ти вигадала? Лео блять! -Незадоволено фирчав Кравч, прожовжуючи йти.
І ось настав той момент. Леона прибрала руки з обличчя чоловіка і те, що він побачив привело його в заціпеніння. Це був його батько, прив’язаний до дерева. Він був знесилений, але чоловік одразу впізнав голос сина та підвів свою голову.
-Б-барті… -Ледь чутно прошепотів чоловік. -Сину..
Проте Барті нічого не відповідав, він дивився на нього навіть не кліпаючи своїми очима, кулаки чоловіка стискались, тіло тремтіло. Це був він.. Трясця його..
-Сюрприз. -Прошепотіла Леона на вухо чоловіку. -Я повернула тобі борг.
Дельфі також не могла повірити в те, за чим спостерігала. Дівчина одразу же впізнала Міністра Магії, проте не до кінця хотіла навіть розуміти, що зараз може статись.
Леона обійшла чоловіка за спиною та обперлась руками на його плече.
-Ти можеш вбити його і стати вільним. Я стала вільною завдяки тобі, Барті. Я кохаю тебе. І вдячна тобі за все.
Але чоловік продовжував не реагувати на дівчину, він дивився на свого найбільшого ворога в усьому житті. На людину яка зруйнувала його, всього його. Він відчував страшенний біль. Чоловік не розумів, що робити, в середині нього плакав мелений хлопчик, якого колись знищив цей чоловік.
Кравч підняв свою руку в якій була магічна паличка. А його батько все ще намагався достукатися до сина.
-Барті, почуй мене. Мені прикро, що так сталось. Я винен в усьому, пробач мене.
-Пробачити? -Істерично прокричав чоловік. -Я маю тебе пробачити? Чи пробачить тебе матір, яка померла через тебе?
-Я не винен в її смерті. Це хвороба, ти знаєш про це. Я був жахливим батьком, але ти…
-А ти, батьку, -Перебив його Кравч, – клав хрін на її здоров’я. Вона все життя прасувала тобі сорочки, готувала їжу і вірила, що ти колись станеш нормальним. Ти ігнорував її хворобу! Тобі було чхати на неї. Тобі було чхати на мене! Я знаю, що хотіла мене вона, не ти. А я так намагався бути гарним хлопчиком.
-Барті, я кохав її. Я намагався бути корисним цьому світу.
-Батьку! – Ігноруючи промову чоловіка, викрикнув Кравч Молодший. – Я гарний хлопчик? Таким ти хотів виховати мене? М?
Чоловік почав крокувати вперед та підійшов до нього настільки близько, що чоловік відчував його дихання на своїй шкірі.
-Пробач мене! -Повторював він. -Пробач, я не заслуговую на прощення, але Пробач! Я старий дурень, який вважав, що важливо те, що скажуть люди. Я вважав, що щастя можна купити, але втративши вас та маючи купу галеонів і визнання всього магічного світу, я став найнещаснішою людиною в усьому магічному світі.
Крач молодший широко посміхнувся та взявся за свою голову.
-Ти став нещаснішим, ніж дитина, на яку використали імперіо? Чи жінка, яка гниє в могилі? Ти знову хочеш намагатися бути жертвою. Ні… не вийде, я не ідіот.
Кравч різко розвернувся та почав крокувати вперед, слідом він знову простягнув свою паличку на чоловіка.
-Я люблю тебе, сину, незважаючи ні на що, люблю…
Очі чоловіка почали наповнюватись сльозами, але він все ще намагався тримати себе в руках. Скільки років він боровся за ці слова? Скільки? І зараз, він сказав це вперше..
-То ось що треба було зробити, аби ти сказав, що любиш мене? Страх смерті? А я, дурень, то кращим в усьому бути намагався, то гіршим, доводячи тобі, що завжди є куди рухатись. А ооон воно що.. Здохни, паскуда.
Чоловік гучно ковтнув свою слину та зібрався з силами і думками. А на обличчі Леони зявилась легка посмішка і це було вдруге, коли Барті побачив її. І вона вдруге несла смерть.
-Авада… -Почав промовляти він..
Проте Дельфі все ще спостерігала за цим всім. Вона розуміла, що якщо Барті вб’є його, він назавжди знищить в собі того Кравча, якого вона колись знала.
Дівчина вилетіла з куща та встала прямо перед його батьком, розділяючи їх.
-Блек, твою мать! – Гучно викрикнув чоловік опускаючи паличку. -Я знову ледь не йобнув тебе! Клята ти на всю голову.
-Барті, стій! -Також крикнула вона йому у відповідь. – Він твій батько! Всі можуть помилятися!
-Ти чуєш себе!? Всі можуть помилятися? Ти пробачила би Каркарова, який трахав тебе дитиною?!
І Кравч знову вдарив в те, що ніколи не загоїться, наче зірвали товсту шкірку з глибокої рани. Проте Дельфі була готова до цього. Вона знала, що він буде бити так, аби було неможливо вільно дихати.
-Ти порівнюєш різні речі.
-Різні? О.. Якою ти стала правильною. Тоді пробачиш Беллу? М? -Кравч спрямував свій погляд на Дельфі та знову істерично посміхнувся. – Мовчиш? Мовчи.
-Так, – несподівано для всіх відповіла дівчина. – Я вже її пробачила, і батька пробачила. Тебе хоч хтось любив, Кравч. Мене не любили ніколи і ніхто. Для матері я була можливістю зачепитися за батька, але невдала можливість. Рудольфусу моє народження взагалі життя зруйнувало. А потім було багато людей які мене не любили. Ніхто ніколи мене не любив. Така собі людина. Дуже важлива. Яку ніхто не може вбити, але ніхто не любить. І не вмерти, і людиною звичайною не стати.
Слухаючи це Леона починала скаженіти. Знову вона лізе не в свою справу. Це стосується лишень їх: її та Барті. Це подарунок.
-Не лізь не в свою справу, Дельфі. -Ледь чутно, проте дуже пронизливо промовила Лео.
-Барті, ти чуєш мене?
Чоловік наче не чув, проте це було не так. Все усередині нього переверталось, знову голоси. Знову він відчував шалений тиск. Він не хотів бути слабким.. Але це все.
-Барті? -Промовила Лео ще раз дивлячись на нього. -Ти вб’єш його?
Проте і на це Леона не отримала відповіді. Дівчина була розлючена.
-Якщо надумаєш ставати вільним, я буду чекати на тебе. -Прошепотіла вона ж йому на вухо.
Слідом брюнетка швидко прийняла звірину форму та побігла геть.
А ось Дельфі відступатись не планувала.
-Кравч, блядова ти дитина! – Викрикнула вона в його сторону. Та повернулась до його батька, дівчина посміхнулась та промовила : -Дуже вибачаюсь звичайно. -І в цю ж мить вона повернулась назад до Барті, продовжуючи свою промову. – Це все зараз говориш не Ти. І так, твій батько вчинив як остання мразота! Але ти зараз доводиш лише те, що ти ще гірший за нього!
-Оооо.. Я гірший! Я куди гірший!
-Ні! -Вперто затвердила Дельфі. -Я знаю, що це не ти. І твій батько правда винен в тому, що зараз ми бачимо цю сторону тебе! Але це не ти! Це справжній ти!
Дільфі швидко заснула руку в кишеню та дістала те саме зілля, дівчина простягнула руку в сторону Кравча.
-Випий це!
-Я нормальний! -Рявкнув він. -І вб’ю його і це абсолютно нормально!!
-Добре, Барті. – Несподівано промовила Дельфі. – Ти нормальний і ти його вб’єш.
Почувши це, Кравч старший глибоко видихнув, розуміючи, що боротьба за його життя завершилась. Але Дельфі все ще продовжувала говорити:
-Ти вб’єш його і зрозумієш, що ти правда цього хочеш.
Дівчина обережно підійшла до чоловіка та поклала флакон прямісінько йому в руку.
-Барті, якщо все нормально, твоє рішення не зміниться. І ти будеш певен в тому, що вчинив правильно.
Але незважаючи ні на що, Барті продовжував дивитись на дівчину з недовірою. Дельфі дивилась на нього, та хитро посміхнулась.
-Ммм.. Чи Барті Кравч Молодший чогось боїться? Наш гарний хлопчик став боягузом?
-Я нічого не боюсь! -Крикнув він у відповідь. -Давай сюди свою фігню.
Кравч відкрив пляшку зубами та випив все що знаходилось в ній. Блек же уважно спостерігала за цим, сподіваючись на результат. Чоловік викинув пляшечку в кущі та спрямував свій розлючений погляд на схвильовану Дельфі.
-Ну що?! Щаслива!? А тепер можна я закінчу те, на що все своє життя чекав!
Блек заплющила очі та опустила голову вниз. Вона так сподівалась, що він змінить своє рішення. Але.. Вона озирнулась до його батька та стиснула свої губи.
-Пробачте. -Прошепотіла Дельфі та в цю ж мить відійшла в сторону, відкриваючи шлях для Кравча.
І Барті знову підняв свою паличку, його обличчя освітила широка посмішка. Нарешті! Але вмить в голові чоловіка наче щось блимнуло, він присів на коліна, а коли розплющив очі, почав нервово оглядатись по сторонам.
Дельфі та Кравч старший помітили, що щось не так. Але Барті швидко підвівся та знову спрямував свою паличку, його рука почала трястись, як і сам чоловік. Блек помітила, що його очі почали наповнюватись сльозами і все, що чоловік зміг вичавити з себе, це:
-Я ненавиджу тебе. І ніколи тебе не Пробачу.
Після чого знову впав та почав стискати руками землю. Не гаючи часу дівчина швидко підбігла до Кравча старшого та розв’язала його.
-Він ніколи мене не пробачить… -Хриплячи промовив він.
-Таке дійсно не пробачають. – Затвердила Дельфі, не бажаючи кривити душею.
-Значить ти збрехала?
Дельфі посміхнулась і в цю ж мить відповіла:
-Значить я дурепа. Тікайте. Бо він може змінитись в будь-який момент.
Чоловік тримався за праву частину свого живота та повільно крокував вглиб лісу.
-Спробуй зберегти його, прошу тебе.
І після цих слів, Дельфі підійшла до Кравча та підняла його з землі, міцно притискаючи до себе.
-Ти такий сильний..
І погляди молодиків знову зустрілись, проте Дельфі швидко розірвала цей контакт, кладучи свою голову на груди чоловіку.
Через дуже короткий час вони вже прямували назад до Гоґвратсу.
-Я знайду Скабіора. -Промовила Дельфі, обганяючи його. -А ти знайди Лео. Вона була ображена на тебе.
-Дельфі! -Крикнув парубок їй в слід. – А що, якщо я не хочу її шукати?
-Тоді це наказ, Кравч. Виконуй.
Барті гучно зітхнув та, вдивляючись в яскраві вспалахи, які доносились з Гоґвартсу, почав крокувати до нього ж. Але раптово його знову зупинив дзвінкий дівочий голос. Хоч чоловік і не бажав цього, але все таки зупинився та прогарчав в сторону Паркінсон.
-Що ще тобі від мене треба?!
Пенсі підійшла до чоловіка та високо задерла свого носа.
-Я хочу тобі сказати, що я вирішила, що той раз, коли ми переспали, був помилкою. І я не збираюсь бути твоєю підстилкою! Хоч і вчора казала по-іншому. І що ти мені не потрібен! Але можеш не хвилювався, я не розповім нічого Лео. Я вище цього всього!
Кравч гучно процмокнув та повернувся до Пенсі, аби нарешті привітати її з першим розумним вчинком в житті, але як тільки чоловік повернувся, його очі розширились. Прямо за спиною Паркінсон стояла Леона, її ніздрі рухались, а погляд здавалось витягував всю жагу до життя. Дівчина глибоко дихала і здавалось ось-ось закричить від болю, який вибухав в її череві.
-Пенс! -Голосно крикнув Кравч, розуміючи, що зараз Леона в кращому випадку розірве їй обличчя своїми кігтями.
Але не встигла дівчина і обернутися, а Барті відтягнути її, повіртря здригнуло неминуче:
-Авада Кедавра!
Пенсі замертво впала на землю, її очі були розплюшені, дівчина навіть не встигла нічого зрозуміти. А Леона перевела свій шалений погляд на Кравча та підняла свою паличку на нього. І цього спрогнозувати не міг навіть Барті, який одразу виставив руки перед собою.
-Леона твою мать! – Крикнув чоловік. -Заспокойся та давай поговоримо. Все не так як здається!!
Але брюнетка наче і не чула його, її паличка страшенно трусилась разом з нею, коліна підкошувались і кожен м’яз її обличчя рухався.
-Авада.. – Почала промовляти вона ж.
Проте Барті виявився спритнішим та викрикнув:
-Експеліармус, – і її паличка полетіла геть.
Чоловік притягнув юначку до себе та спробував заспокоїти, але в мить її нігті прийняли форму котячих кігтів і дівчина вдарила ними Барті по обличчю. Кравч одразу схопився за щоку, з якої сочилась кров, а іншою рукою намагався стримати Лео, аби вона не підняла паличку.
Яскравий та до болю знайомий зелений спалах пригорнув увагу Дельфі, яка ще не встигла далеко відійти. Дівчина підбігла до можливого місця вбивства та побачила, як Лео та Барті фактично б’ються, а під їх ногами лежить Паркінсон. Очі дівчини були розплющенними та скляними.
-Що в біса тут сталось!? -Викрикнула Дельфі, відволікаючи увагу Барті
І завдяки цьому Леона таки вирвалась з лещат чоловіка та швидко підняла свою паличку, направляючи її на нього.
-Блять! Блек! Як же ти вчасно! -Розлючено крикнув Кравч та перевів погляд на Лео, яка здавалось ось-ось наважиться вбити і його. – Да не зраджував я тобі з нею! Лео, почуй мене! Не зраджував!
Як тільки Дельфі почула, що сказав Кравч, дівчина закрила свій рот рукою та мовчки зробила декілька кроків назад.
-Я все чула! – Істерично крикнула у відповідь Леона.
-Я спав з нею до того, як ми почали стосунки. Я дебіл, мені не потрібно було цього робити, але це було до тебе! Леона, я мав життя до тебе! Прошу тебе, опусти паличку. Давай спокійно поговоримо.
Але Лео не поспішала цього робити, вона лише ледь помітно притиснула нижню губу та знову крикнула:
-Вчора! Я все чула! Ти пропонував їй все вчора! Я схожа на ідіотку!?
-Ні, маленька, ти не схожа на ідіотку. – Лагідно промовив Барті не відводячи погляду від дівчини. – Вона причепилась до мене. Весь цей час вона вимагала мене. З нею було лише раз і до тебе, я не мав більше нічого під час стосунків з тобою. Я просто хотів аби вона відстала від мене. Я знаю, що це тупо, але я на черговий її підкат не погодився!
Почувши це очі Лео ще більше розплющились, а витягнута рука ще більше почала тремтіти.
-Зачекай! – Знову виставив руки перед собою у спробі заспокоїти її Крввч. – Я запропонував їй стати моєю повією! Я розумію, що звучить абсурдно, але я сподівався, що хоч це її від мене відштовхне.
-Що за ідіотизм!? – Не опускаючи руки спитала Леона.
Але тут несподівано в розмову увірвалась її сестра.
-Звучить тупо, – промовила вона, – але дієво. Уяви, якби тебе порівняли з повією. – Дельфі швидко поглянула на мертву Паркінсон та знову підняла очі до Лео. -Вона була шалено прилипуча. Варіантів аби вона відчепилась не так багато. Лео, слухай, я не думаю, що Барті просто так пропонував ставати комусь його.. ну ти сама розумієш ким.
Леона уважно слухала сестру, її очі метушливо оглядали то її, то чоловіка, і в решті решт вона опустила свою паличку та поглянула на Барті.
-То ти не зраджував мені?
Очі дівчини були наповнені надією, вона здавалось тільки що зробила ковток свіжого повітря, знаходячись на самому глибокому дні океану.
Але Кравч гучно видихнув та повернув свою голову оглядаючи Дельфі..
-Той самий день, після балу.. Пам’ятаєш? В нас нічого не вийшло і я пішов…
В цей момент до Дельфі почало доходити, що хоче розповісти Кравч і вона вже намагалась щось сказати, але пролунало:
-Мовчатус!
Рот дівчини наче забили металевими скобами і вона нічого не могла промовити. Після він обережно підійшов до Леони та забрав її паличку, в цю ж мить відходячи назад.
-Так ось.. в той день я не зраджував тобі з Пенсі, проте тоді… -чоловік зробив паузу та опустив голову вниз.
-Що тоді, Бартеміус? Що?!
Кравч зробив крок в сторону та закрив собою Дельфі, обертаючись в її сторону.
-Тоді я зрадив тобі з нею, чи їй весь цей час зраджував з тобою….