Глава 35

Глава 35

35.1

Скабіор прямував до Барті. Чоловік хотів розповісти йому про незнайомку і про те, що якимось чином він просто так випустив її за периметр своєї охорони. Як він взагалі міг так вчинити? Просто все в голові наче запаморочилось. Ще й цей редис клятий. Але смачний же! Падлюка!

Барті вже виднівся на горизонті. Чоловік мовчки ходив вздовж уявної смуги та, здавалось, повністю поринув в свої думки.

-Кравч! – Гучно покликав його чоловік.

Той оглянув його та одразу підійшов, паралельно оглядаючись навколо.

-Я чув вашу розмову з Блек. – Зловиши на собі повний непорозуміння погляд, Кравч продовжив: – Я був під дверима тоді, коли ти відправив мене назад, я чув.. Точніше я знав раніше, але я не думав, що це.. Я правильно зрозумів?

Скабіор зібрав свої вуста та видихнув.

-Вона не називала імен. А навіть якби і називала, яка різниця? Кравч, що ти зробиш?

Почувши це все, з голови Скабіора одразу вилетіло абсолютно все, що він бажав сказати чоловіку.

-Я вб’ю його! – Нестримано вскрикнув Барті. -Я випущу всі його кишки та змушу їх зжерти, а до цього я змушу його відчувати все, що відчувала вона. Я знайду закляття, а якщо не вийде знайти, я знайду того, хто в#єбе його в сраку.

Слухаючи це, єгер підняв свої брови та дивлячись на розлюченого Кравча спитав:

-Ти пив зілля?

-Якби я не пив це й#бане зілля, його кишки були б вже в моїх руках і я би навіть не питав, він це чи ні!!!

-Заспокойся, зараз треба думати про інше. Ти не зможеш нічого зробити. Дурмстранг знаходиться в сраці світу, а в тебе завдання. Прийди до тями!

-Я не можу прийти до тями! Їй було чотирнадцять, а йому скільки? Тридцять? Сорок? Да скільки цьому взагалі років?!

-Справа лише в віці? Ти думаєш, ти вчиняв краще? Ти думаєш, що ти святий? Кравч, ти не вправі бути суддею, не в праві чинити таке.

-Ось тільки не треба перекручувати! Я ніколи і нікого не ґвалтував!

-М… А в нас єдиний злочин – то зґвалтування? Ти катував, ти вбивав, ти маніпулював! Думаєш, якщо ти їздив по вухам всім тим дівчатам, а потім кидав їх та тікав – це називається якось по іншому?

-Ми тут мене обговорюємо, чи як?!

-Ні, Кравч. Просто мразота чомусь вирішила карати мразоту!

Барті простягнув руку та показав чоловіку той самий рубець, який залишився в нього, від чоловіка, коли він потушив об його руку недопалок.

-Тобі це все не дуже завадило вершити правосуддя?

-Я зробив рівно те, що зробив ти!

Барті подивився здавалось крізь Скабіора та швидко розмахнув руками в сторону:

-Окей, я не буду випускати йому кишки. А просто тр@хну його в сраку!

Чоловік гучно прогарчав це та подивився на свого друга. На його обличчі з’явилась посмішка, хоч і очі продовжували випромінювати злість.

-Ти щасливий!? -Перепитав він же.

-Слухай, що ти вчепився у все це? Так, це жахливо, але ти не можеш нічого змінити. Думай про своє життя, про свою дівчину. До речі, де вона?

-Я завжди думаю про неї! Але Дельфі..

-Але Дельфі… в тебе все закінчується і починається на «Але Дельфі»! Що коїться, Кравч?!

Барті опустив голову та присів.

-Я не знаю.. Трясця його, не знаю. Я просто хочу, аби ця падлюка відповіла за свої вчинки. Я не розумію. Я хочу бути з Лео, я кохаю Лео! Але мені не все одно, що відбувається Дельфі! Трясця, вона моя подруга! Я в гівні, чувак..

– Мдааа… – Протяжно відповів Скабіор. – Не думав я, що все так запущено..

-БЛЯТЬ! – Гучно крикнув ще раз Барті, відступаючи трохи в бік. – Да я реально в гівно чиєсь вступив!

-Краааавч…

Але не встиг Барті договорити, як їх увагу привернув гучний звук розбитого скла. Чоловіки повернули свою голову на джерело шуму та побачили як з будинку несеться величезна, швидка, чорна хмара. І наближалась вона прямісінько до них.

-Це Блек йобу дала? -Сполохано переспитав Кравч, але шансів на відповідь в чоловіка не було, адже майже в чей час їм під ноги здалось прямісінько з неба впав Мелфой молодший.

Хлопець гучно захрипів, а Дельфі, яка тільки но спустилася на землю, посміхнулась в їх сторону. Барті помітив те, що очі дівчини випромінювали якусь незвичну шаленість, він ніколи не бачив її такою. І зараз вона як ніколи була схожа на свою матір. Це навіть перелякало бідолашного.

-Дельфі. -Обережно промовив Скабіор. – З тобою все добре?

Але дівчина не дала жодної відповіді, лише повернула голову на Нору та підняла паличку вгору, з котрої одразу вилетів блакитний промінь.Це був знак «тривоги» і це означало те, що всі мають зібратись та нападати.

-Блек, твою мать! – Істерично вскрикнув Кравч. – Що в біса його відбувається!?

-Всім до Нори, на раз.. два… три!

Після цих слів Дельфі гучно засміялась та знову перетворилась на чорний згусток енергії, який здіймався в далечінь. Побачивши знак, Пенсі та Лео зробили те ж саме.

Розгублені погляди чоловіків, знову зустрілись. І вони швидко попрямували за Блек, хапаючи за шкібарку Драко за собою.

Біля будинку вже зібрались його занепокоєні жителі та гості. Які уважно все розглядали по сторонам і, побачивши хто наближається до них, спробували захистити себе, але все було марно. Смертожери були занадто швидкими та кружляли навколо будівлі, видаючи різні звуки, які переміщуватись та зводили з розуму.

-Інферно. – Прозвучав жіночій голос.

-Дельфі? – Збентежено промовив Артур, одразу впізнавши голос дівчини.

Навколо периметру з’явилось вогняне коло, язики полумя котрого, були настільки високими, що розгледіти те, що знаходилось за ним було неможливо. Чарівники стояли напоготові, тримаючи свої палички простягнутими, хтось намагався приборкати полум’я, але воно не піддавалось жодній маніпуляції. Раптово одна з чорних хмар опустилася і перед натовпом чарівників повстала Дельфі, на яку одразу всі спрямували свої палички. Але, незважаючи на це, дівчина продовжувала широко посміхатись.

-Що це все значить, Дельфія? – Тремтячим але наповненим впевненості голосом промовила Моллі.

Слідом за Блек почали приземлятися і інші Смертожери, які ставали поряд. Ніхто з них не розумів, що творить Дельфі. Вони мали нападати зненацька. А знак «тривоги», мав подаватися лише у випадку нападу на неї.

Кравч зробив декілька кроків вперед та підійшов до дівчини. Чоловік нахилився та прошепотів їй на вухо:

-Що ти твориш?!

Але Дельфі лиш повела кутом губ та почала промовляти в сторону Ордену:

-Це значить, що я все ще жива. Як би ви не старалась мене вбити.

Слухаючи це, Візлі старший не витримав та викрикнув з натовпу, виходячи до дівчини, аби вона могла бачити його в повний зріст.

-Не верзи дурниць! Орден ніколи не бажав нікому зла!

Дельфі знову посміхнулась, оглядаючи натовп людей, які стояли з простягнутими паличками та уважно дивились на неї.

– Отже, Сіріус Блек, промовляючи свої останні слова, збрехав?!

В мить з натовпу почали доноситись голоси:

-Сіріус Блек?

-Наш Сіріус Блек?

-Ви впевнені, що почули це?

-Так! – Затверджуючи викрикнула Блек.

Кравч продовжував стояти поряд, його очі також бігали по натовпу, намагаючись максимально контролювати ситуацію. Чоловік розумів, що будь-якої миті будь-хто з чарівників може атакувати і це стане фатальним для них. Вони програють в усьому. Якщо він, Скабіор та Лео ще зможуть дати гідний бій, що зробить Паркінсон, яка весь час труситься як листочок магічної берези, чи Дельфі від якої і так користі в магічному поєдинку не густо, а після того, що вона пережила?

Смертожери, які стояли позаду відчували змішанні почуття. Леона не зводила очей з Барті, який чомусь продовжував стояти поряд з її сестрою, та щось шепотів їй. І до того, вона розуміла, що все йде не по плану, а він просто стоїть та мовчить. Скабіор з однієї сторони радів, що «м’ясорубка» хоч і не надовго, але все таки відтягується. Ну а Пенсі.. Що робити, Паркінсон вже підмітив Кравч.

Але не зважаючи на це, Дельфі продовжувала і вона була налаштована більш ніж серйозно.

-Це ваш Сіріус Блек. І вбитий він був його рідною донькою. Хочете засудити її? -Дельфі знову оглянула натовп, заглядаючи майже кожному прямісінько в очі. – О тааак, бачу, що хочете. Але чи могла вона не захистити себе, мене .. -Дівчина повернула голову та подивилась на Кравча. – Чи його. Кохання всього її життя. Звичайно, хто прийме закоханість своєї єдиної доньки в такого покидька?

Слухаючи це все, на цей раз не зміг стриматися Люпін, який почав розлючено викрикувати з натовпу.

-Причина вбивства закоханість в Кравча? Да його вбити треба! А краще зробити з ним те, що він зробив з батьками покійного Невіла! Вся їх родина була знищена вами!

– А де твоя родина? М? Професоре Люпін? Ти навіть не помітив, що твоя дружина та дитина кудись зникли. – Блек розвела руки в боки та іронічно продовжила: -Магія?

Ремус розгублено оглянувся і дійсно.. Ні Тонкс, ні сина..

-Що ти зробила з ними!? Тварюка.

-Оооо.. починається. Якби я не сказала тобі, ти навіть не помітив би. Бо тобі, як і багатьом тут, чхати на все.

-Що ти верзеш!? Давайте просто покінчим з цими покидьками!

Після промовленого чоловік намагався вирватись вперед, але Артур, який стояв попереду, простягнув свою руку та зупинив чоловіка.

-Звичайно, вам простіше покінчити з нами, ніж зрозуміти, ніж аби всі дізнались хто оточує їх в такому святому місці. – Дельфі простягнула руку та пальцем вказала на Ремуса, який здавалось ось-ось вибухне від злості. – То може Сіріус помер через тебе?

-Що ти верзеш?! -Гучно та по складах повторив він.

-Чи не з тобою зрадив мій дядечко матері Лео? Чи не тебе з ним вона застукала, будучи вагітною? Чи не через вас двох ця жінка зійшла з розуму, та все своє життя знущались з рідної доньки? І зараз вона стоїть з нами, отримавши те, чого не отримувала ніколи. – Дельфі знову повернулася свою голову до Барті та продовжила.: – Її кохають. Безумовно, просто так. За те, що вона є. З Німфадорою та її сином все добре. Я попіклувалась про безпеку матері і немовляти, аби вона не приймала участь в цьому всьому. А чи по піклувався ти про це? М? Ремусе? Чи попіклувався про це хтось з вас?!

Натовп наче заворожений продовжував слухати Дельфі іноді переводячи очі на Ремуса, який нервовово осмикувався.

-Та й правда. – Безжалісно продовжувала вона ж. – Чи хвилювало тебе, турботливий ти батько та чоловік, що твоя дружина тримається з останніх сил, поки ти прикриваєшся своїми «особливостями»? Серед нас також є вовкулаки. Але ти знову вирішив трахатись з Сіріусом і повернувся такий чесний в родину лише тоді, коли він помер.

-Закрий свого рота! Всі прекрасно знають, що ти зруйнувала родину своєї ж тітки! І хто з нас мерзотник, Дельфі?

Брюнетка почала гучно сміятись.

-Я покохала, мене покохали. І ми вчинили чесно. І не бажали вбивати нікого тишком нишком. Так? Артуре?

-Все не так, як здається. Орден не знав, хто ти є і чого від тебе очікувати.

-Тому ви вирішили вбити мене? Просто тому, що ви не знали чого від мене очікувати?

І Блек знову звернулась до натовпу, який вже не розумів у що вірити.

-І скільки з вас знали про те, що мене мають вбити? І вам це до слову щойно підтвердили. І скільки з вас так само можуть бути в групі «не знаємо чого очікувати» м?

– Ти донька Беллатрікс Лестрандж! – Знову нестримано прокричав Люпін.

-О, точно, дякую, солоденький. -Усміхнено промовила Дельфі в сторону Ремуса. – А чи не ви відкрили боротьбу за те, аби чарівників не оцінювали по походженню? І ви ж ладні вбити мене за походження.

Біля будинку повисла могильна тиша, всі переглядались, а Смертожери не могли повірити, що Дельфі провернула таке! Але вона ж перервала мовчання.

-Я – Дельфія Блек. Єдина донька Беллатрікс Лестрандж, та… – Дівчина зробила паузу, оглядаючи кожного високо тримаючи голову. – Та Лорда Волдеморта. Так, я донька Темного Лорда. – Дельфі простягнула свою руку та продовжила, намагаючись перекричати гамір людей, які були не готові до такої новини. – Я пропоную вам приєднатись до нас, приєднатись до мене. Ми цінуємо кожного, ми любимо і допомагаємо. Так, комусь з вас наші методи захисту від маґлів будуть здаватись варварськими, але ми просто намагаємось захистити себе , ми намагаємось захистити вас!

Артур розумів, що Дельфі почала смикати за ниточки, а вони як ляльки підігрували та допомогли їй виставити все так, як зручно їй. Чоловік озирнувся. І побачив обличчя людей , які були наповнені повним розпачем.

Всі лише мовчки переглядались між собою, не наважуючись зробити першого кроку. Дельфі не зводила погляду з натовпу. Її очі були наповнені впевненістю, вона була зібраною та чіткою. Проте дівчина випромінювала якесь тепло, якусь силу якій було важко супротивитись.

Смертожери також стояли в хвилюючому очікуванні. Кравч був дуже сердитий на дівчину, адже вона знехтувала всіма його вказівками та зробила все по своєму. Проте виказати все, що він думає той попросту не міг.

Але напружений момент перервав чоловік років двадцяти, він зробив крок вперед та став за спиною Дельфі, слідом за ним те ж саме зробило ще декілька членів Ордену

-Да що ви творите! -Надривно викрикнув Люпін. -Невже ви не розумієте? Ідіоти! Сіріус помер за вас! За нас!

Проте чоловіка перебила Дельфі, яка привітно посміхнулась та поглянула на інших, які все ще не наважувались зробити такий важливий для себе крок.

-І навіть після всього ти намагаєшся зіграти на відчутті провини, зробити Сіріуса героєм? – Дівчина іронічно зітхнула та продовжила: – Ви не винні в смерті Сіріуса, ніхто з вас, ніхто! Чуєте мене? Винен лише він, він і ніхто інший. І якби цього не сталось, -Блек знову зробила паузу та розвернулась дивлячись на Лео. – Він би вбив свою єдину рідну доньку, яку кинув сімнадцять років тому, а потім від безвиході привіз сюди.

І ці слова здавалось стали фінальним ривком, люди почали мовчки йти, ряди Смертожерів поповнювалися.

-Що тут відбувається? Хто бачив Герміону?

З будинку вибігли сполохані Гаррі та Рон.

-Вам було сказано не виходити! -Нестримано викрикнула Моллі. – Рональд Візлі! Швидко в кімнату!

Поттер пройшов трохи вперед та побачив перед собою Дельфі та натовп людей за її спиною.

-Дельфі? Що ти тут робиш? – Спантеличено перепитав хлопець.

Рон також одразу помітив Блек і його обличчя вмить змінилось. Дельфі знову посміхнулась. Та не поспішаючи почала промовляти:

-Герміона.. Хм… Де ж може бути Герміона?

-Мелфой також зник, Гаррі! – Пролунало з вуст Рона.

Блек гучно засміялась, розводячи руки в сторону.

-То може варто нарешті почати думати? Герміони немає, мого любого братика Драко також. Чи ще не всі знають, чию дитину носить ваша «правильна» дівчинка? Вона також обрала свій шлях. І не бачить в цьому жодної проблеми, тоді чого очікували ви? Чого?

Візлі не витримав та викрикнув в сторону Блек:

-Вона не могла так вчинити! Не могла!

-Трахитись вона з ним могла, а обрати батька своєї дитини ні?

-Хоч вирази підбирай! – Зірвалось з вуст Моллі. – Коли з людьми говориш, тут ще не всі віддали свою душу за для легкої наживи! Хтось ладен і життя віддати за ідею.

-То ж я думаю, ніхто бідолашного Невіла після смерті і не згадував. Ні в одній газеті. А він так сміливо тримав паличку в мою сторону, перед тим як я вбила його, він намагався не віддати мені вашу доньку, яку ви так любили. Яку так чекали, штампували дітей в злидні, ігноруючи їх потреби, бо вони були хлопчиками…

-Де моя донька!? – Надривно промовила жінка. – Куди ти її віднесла.

Але Дельфі не планувала нічого відповідати, лиш гучно засміялась здіймаючись чорною хмарою в небо. Дівчина продовжувала сміятись, вселяючи в усіх жах, вона кружляла навколо будинку, і ніхто не розумів, що знову відбувається.

Раптово Блек з’явилась прямо за спиною Моллі та ледь чутно прошепотіла їй на вухо:

-Від неї навіть тіла не залишилось. Statum vegetativum

Синій яскравий всталах на мить освітив все навколо, жінка відчула німіння кінцівок та впала на підлогу. Все її тіло було паралізоване. Вона не могла нічого промовити, нічим поворушити. З її очей почали виступати сльози.

І Блек знову повернулась в повітря, але на цей раз її було вже не зупинити.

-Інферно! – Викрикуючи промовляла вона, направляючи паличку на будинок. – Інферно!

І все до чого діставало нещадне полум’я вмить охоплювалось ним же. Нора горіла. І всі поспішали відійти від цього місця якомога швидше. А родина Візлі не могла відвести своїх очей від будинку, будинку який був для них всім. Артур намагався втримати Моллі на руках, а з її очей несамовито текли сльози. Вона все ще не могла сказати нічого. І чи зможе вона взагалі це зробити?

Смертожери ж швидко «переправляли» своїх нових колег, якщо так можна їх назвати.

Закінчивши свою справу Блек швидко полетіла вглиб лісу. Побачивши це, Кравч гучно віддав наказ:

-Наздоганяємо цю … – Чолоаік стиснув зуби та все таки закінчив: -Дельфі!

А всі по прямували прямісінько за Дельфі. Лео та Кравч розуміли, що вона зробила з Моллі. Дійсно, що може бути жорсткіше за те, аби залишити людину при розумі, зачиненою навічно в своєму тілі без можливості вибратись з цього полону.

35.2

Діставшись в глиб лісу Кравч, який перший приземлився на галявині, побачив Дельфі, яка спокійно сиділа на дереві, що знаходилось неподалік та весело преребирала ногами в повітрі

-Блек, скажи чесно, ти йобнута?

-Мг, як і всі ми. -Усміхнено промовила Дельфі. – Слухай, я не розумію, чим ти не задоволений? В нас величезне поповнення. Місія виконана ще й без жодних втрат. А так би ми мінімум Паркінсон похоронили.

Барті глибоко видихнув та відвернув своє обличчя в сторону.

-В мене був план! – Гаркнув у відповідь Кравч.- А ти знову зробила все по-своєму!

Блек зістрибнула з дерева та підійшла до чоловіка.

-Який план? Той ідіотизм, котрий ти придумав? Да Орден приїбашив би мене до стелі, якби я прийшла до них і почала б віщати про батька. І, прошу підкреслити, без жодних доказів!

-А мене повідомити про це все було важко? Просто мать його повідомити, Блек! Чому ти така нестерпна!!?

-Ми з тобою домовлялись.

-Домовлялись не всирати місії через особисті відносини!

Дельфі знову посміхнулась та розвела руки в боки.

-Ну і де ти бачиш всрату місію?

Але молодиків відволік шурхіт листя, перед ними повстала Лео і, по її налитими злістю очима, було зрозуміло, що дівчині не подобається ця вся картина. Бо вона вважала, що Бартеміус стояв занадто близько і ця атмосфера…

Але вона не промовила жодного слова та просто мовчки не зводила погляду.

-Леоно. -Промовив Барті, як тільки побачив свою дівчину.

Але Дельфі перебила його, відставляючи за плече в бік.

-Кравч, сходи по гуляй, а?

-ЧОГОООО? – Ошарашено переспитав чоловік.

-Кажу погуляй десь, новеньких там зустрінь.

Дельфі пронизливо дивилась на чоловіка, але вмить перевела погляд на сестру та промовила вже в її сторону:

-Поговориш зі мною?

Кравч звів брови до купи та, оглянувши Лео, потім Дельфі, причмокнув та пішов геть.

-Слухай, Лео. – Спокійно почала Блек, підходячи ближче до дівчини, проте вона одразу зробила крок назад.

-Чого ти хочеш від мене?

-Аби ми перестали воювати.

Леона ледь помітно повела кутом губ та відповіла.

-Я не воюю з тобою.

-Добре. Але я воювала. Я бачила в тобі загрозу, і Барті…

-Барті що?

Дівчина помітно напружилась почувши ім’я свого чоловіка.

-Барті ніколи мене не кохав, ніколи. Все, що було між нами. – Дельфі гучно видихнула та все таки продовжила. – Точніше нічого між нами не було. Я хотіла зачепити Луціуса, забутись, він був одинокий, якось так склалось.

-Я тобі не подруга, аби вислуховувати всі твої шмарклі.

-Я лише хочу сказати, що тобі ні за що хвилюватись. Я кохаю Луціуса, і він правда кохає тебе…

-Луціус? – Глузливо переспитала вона.

-Барті, і ти знаєш про це. Я просто не могла змиритися з цим.Не могла змиритися, що він покинув мене заради тебе, не могла відпустити його через ці відчуття. Але я відпустила і він з тобою. Я просто хочу аби ми всі були… – Дельфі зробила невелику паузу, та продовжила. – Ну… родиною.. Командою скоріше. Я не хочу ворожнечі. І Барті не хочу.

Леона мовчки слухала дівчину, зосередивши свій погляд на ній же. Все, що казала Дельфі здавалось їй занадто солодким, занадто.. дивним.

-Ти це все вирішила сьогодні? Коли прокинулась? Чисто замість «доброго ранку»?

-Якщо ви мені не дали померти, то я маю якось спробувати захотіти жити. Я розумію тебе, але не спілкуватись з Барті я не можу фізично. Повір, я би хотіла це зробити.

– Я не звикла довіряти людям. А тобі так тим паче. Я не вірю тобі, не вірю, що все це просто так. Такі як ти, Дельфі, не роблять нічого просто так.

Дельфі ледь чутно зітхнула та погляди сестер зустрілись.

Якби я була хоч трохи схожою на неї -Одразу промайнуло в голові Дельфі – Можливо моє життя склалось би інакше.

Дивно, але ці ж думки прийшли в голову і її сестри.

В іншому кінці забороненого лісу також трималась напружена атмосфера. Тонкс разом з абсолютно нічого не розуміючою Герміоною стояли посеред хатини Реґулуса, уважно розглядаючи все навколо.

-Ви хто такі? – Роздалось з іншого закутка будинку.

-А.. Я… Вибачте. – Невпевнено почала промовляти Дора. – Я Німфадора Тонкс, Дельфія сказала…

-Почекай-но хто?! – Нестримано вскрикнула Ґрейнджер. -Дельфі? Дора, ти зовсім?!

Але Тонкс ніяк не реагувала на крики дівчини, хоч і дитина в її руках знову поморщила ніс.

-Дельфі сказала, що я маю сказати своє ім’я і ви все зрозумієте.

Герміона швидко зрушила з місця та побігла до вхідних дверей. І як тільки це побачила Дора, дівчина одразу промовила:

-Зупиніть її.

Реґулус підняв свою руку вгору і двері зачинились прямо перед обличчям бідолашної Ґрейнджер.

– Що блін тут відбувається!? -Вскрикнула вона ж.

Але Тонкс продовжувала розмовляти лише з Реґулусом, повністю ігноруючи її.

-Дельфія повідомила мене про все. І я приймаю. – Промовляючи це, дівчина дивилась в очі чоловіку. – Так, я приймаю все.

-Абсолютно все?

-Так. – Ні секунди не задумуючись відповіла вона.

Реґулус усміхнувся і окинув її поглядом з голови до ніг.

Смертожери вже дістались маєтку, Кравч повів до Володаря «новеньких», Дельфі ж швидко прямувала до своєї кімнати, бо розуміла, що Луціус там з розуму сходить.

І в чомусь вона дійсно мала рацію. Чоловік стояв посеред кімнати, а поряд з ним знаходилась жінка. Жінка, яка була по сумісництву його колишньою дружиною.

-Луціусе, я дуже хвилююсь за Драко.

-Я розумію тебе. -Стурбовано відповів чоловік, дивлячись перед собою. – Мене відправили з міністерства у відпустку, скажімо, за свій рахунок. Але ти прекрасно знаєш, що це значить. І Володар..

-Мені шкода. – Поклавши свою долоню на руку чоловіка відповіла вона, проте жінка швидко осмикнула її та відвела погляд. – Пробач..

-Все добре. Занадто багато всього навалилось. Тобі відомо щось про це дівчисько?

Жінка почала мовчки хитати головою і після недовгої паузи все таки промовила.

-Я відчуваю жахливу провину. Тоді…Наша розмова з Драко, я вела себе жахливо. Без перебільшення жахливо. Я в усьому цьому винна. Я і…

– Да ні в чому ти не винна. Ні в чому. – Видихаючи перебив її чоловік. Сідаючи на стілець, який знаходився неподалік.

Чоловік притулив свого кулака собі до рота та ще раз видихнув.

-Якщо хтось і винен в всьому цьому.. То тільки я.

Дельфі як раз підходила до кімнати і як тільки почула голос чоловіка, різко зупинилась та вирішила послухати, що ж там таке відбувається.

– Луцісе, да перестать себе карати! Напевно ми разом займались не тим..

– Я підмінював протизаплідне зілля Дельфі.. Те саме зілля, яке вона дала цій клятій Ґрейнджер. Після того як…

І як тільки Дельфі почула це все, вона відчула, наче відро крижаної води вилилося їй на голову. І звичайно, Блек не стала гаяти часу та швидко штовхнула двері та вірвалась в середину приміщення.

Луціус та Нарциса здригнулись та повернули свої голови на джерело шуму. Дельфі стояла мовчки, її груди здіймались від глибокого дихання, очі були широко розплющенні, а руки стискались в кулаки.

-Що ти трясця його зробив?! – Істерично викрикнула дівчина не зводячи очей з чоловіка.

І в цей момент Мелфой гучно ковтнув свою слину та звернувся до дівчини:

-Д-дельфі? Заспокойся і присядь. -Луціус встав зі свого місця та швидко підійшов до дівчини.

Нарциса також була в шоці від почутого, та стояла на одному місця наче вкопана.

Аристократ наблизився до своєї коханої та простягнув свою руку. Але натомість дівчина відштовхнула її від себе та з усього розмаху виписала йому ляпаса.

Мелфой одразу ж взявся за свою щоку, а Блек швидко побігла геть.

Дівчина неслась коридорами, ігноруючи всіх навколо, всі були в зборі та одразу звернули увагу на Дельфі. Незважаючи на те, що вона дуже швидко промайнула, не помітити її стан було неможливо.

-Я за нею. – Одразу ж повідомив Скабіор, зриваючись з місця.

Леона дивилась вслід чоловіку і прибрала зі свого плеча руку Барті, який стояв поряд та обіймав дівчину, також спрямував погляд вслід Скабу.

-Я піду прогуляюсь, ви тут впораєтесь же без мене? Багато людей. Я хочу відпочити.

Барті поцілував дівчину та мовчки кивнув їй у відповідь. Леона швидко прийняла вид кішки та побігла в невідомому напрямку. А Скабіор як раз тільки наздогнав Дельфі,яка тримала свій курс прямісінько до лісу.

Дивно, але саме в цьому місці багато хто шукав віддушину.

-Дельфі, зачекай. – Гукнув її чоловік.

І дівчина зупинилась та опустила свою голову вниз. Дельфі стиснула зуби, намагаючись не дати волю своїм почуттям. Скабіор обійшов дівчину стороною та став прямо перед її обличчям.

-Дельфі? Що сталось? – Промовляючи це, чоловік поклав свої руки на плечі дівчини та продовжив. – Дельфі? Чуєш мене!?

Але дівчина мовчала, ковтаючи величезний ком в своєму горлі, вона не хотіла плакати, вона так не хотіла знову цього робити.

-Луціус брехав мені. Брехав весь час.

-Він зрадив тобі?

-Да краще б він мені зрадив!! – Не стримуючи емоції вскрикнула вона. – Він весь час давав мені не справжнє протизаплідне зілля.

Скабіор оглянув дівчину та не зміг повірити в те, що почув.

-Чогооо?

-ТОГО! Він спитав мене чи хочу я дітей не так давно і я відповіла ні! Але і це його не зупинило! Розумієш?! Не зупинило, він зраджував мені з цією клятою Джун, знаючи, що я можу бути вагітною від нього. Він начхав на мої бажання! На мої погляди, на все.

-Так, давай ти заспокоїшся, зробиш глибокий вдих та видих.

-Да срала я на твої вдихи і видохи! Ти чуєш мене!? Ти чуєш, що я тобі кажу!?

-Тобі треба заспокоїтись, і це по- перше! По- друге…

-По друге. – Перебивши чоловіка промовила вона. – Мені треба розірвати всі наші стосунки. Це все занадто, ти просто задумайся, спочатку він просто хотів мене трахнути, потім він закохався, потім він кинув мене через те, що він закохався. Але б навіть якщо не закохався, він би все одно мене кинув. Потім він повернувся і виявилось, що він взагалі одружений! Скабіор, на моїй тітці одружений! Але я повернулась! Яка ж я ідіотка! Я повернулась до нього!! Бо я його мать твою кохала! А він просто хотів наблизитись до батька, забахавши мені дитину!

-Дельфі! Перестань істерити! Я прошу тебе ще раз. Можливо все не так як ти собі там надумала!

-А як? Як, Скабіоре?

Чоловік гучно зітхнув та спрямував свій погляд на Дельфі.

-Ти з ним говорила?

-Про що?! – Знову крикнула Блек.

-Він заради тебе кинув свою дружину. Це щось значить.

-Да він кинув її, коли зрозумів, що смаженим пахне! Коли про Кравча дізнався, ось тоді і кинув він її. Він просто злякався! Злякався, що він займе його «солодке» місце.

-Але ж хвилювався він не без підстав.

Погляди молодиків зустрілись, але Дельфі швидко відвернула голову в сторону .

-Ти думаєш, я би дійсно залишилась з Кравчем? Да навіть ,якби він не кинув мене заради Лео, що б в нас вийшо? Да нічого. Можеш піти? – Несподівано додала вона. – Я хочу побути сама.

-Обіцяєш подумати і не рубити з плеча?

Панянка мовчки кивнула у відповідь і розвернулась до чоловіка спиною. Єгер прямував в маєток і як тільки його сліди повністю загубилися в лісовій хащі, з іншої сторони до Дельфі вийшла чорна кішка, яка швидко перетворилась на юну дівчину.

-Чула? – Ковтаючи слину, спитала Дельфі.

У відповідь дівчина кивнула головою та спрямувала свій пронизливий погляд в сторону сетри.

-Не хвилюйся. Мені все ще не потрібен твій Кравч.

Лео підійшла до дівчини та простягнула свою руку.

-А пропозиція твоя все ще в силі?

Дельфі широко розплющила очі та поглянула на сестру.

-Так що? – Переспитала Леона. -Передумала?

Хоч Дельфі і запропонувала сестрі так званий «мир», дівчина була певна, що Леона не погодиться. А тут..

Блек підняла руку, та простягнула її на зустріч. Ще мить і їх руки роз’єдналися, проте дівчата продовжували дивитись одне одному в очі. Дельфі ледь чутно зітхнула та відвела очі першою.

Стояла напружена тиша і Дельфі вирішила перервати її першою.

-А що б ти зробила, якби дізналась таке? – Тремтячим голосом спитала вона.

-Вбила би. – Ні на секунду не задумуючись відповіла та.

І Дельфі вже хотіла щось відповісти, як Леона швидко повернулась в свою звірину форму та прямувала в невідомому їй напрямку.

35.3

Скабіор також вирішив піти до лісу, залишивши Барті та Паркінсон самостійно вирішувати всі «проблеми» та доповідати про зроблену роботу.

Чоловік блукав стежками, хащами, він хотів піти до Реґулуса, після сьогоднішнього дня єгер відчував себе жахливо. Він розумів, що знаходиться не на своєму місці. І все, що зав’язується зараз зводить його з розуму. І що, якби не Дельфі йому б також прийшлося вбивати. Да і та дівчина. Вона чомусь не покидала його думки. Луна… Але в кінцевому результаті прийдеться вбити і її. Якщо в Блек нічого не вийде. Хоч вона і змогла якимось чином переконати Реґулуса допомогти їй.

І його думки наче були кимось почуті та йому на зустріч вийшла вона. Та сама дівчина. Чоловік зупинився, та спрямував свій погляд на блондинку, яка уважно вдивляючись в якийсь клаптик паперу.

-Ти? – Здивовано промовив чоловік.

Луна підняла свої очі та прищурила їх, її величезні оеуляри знаходились на голові і саме в той момент, коли вона підняла свою голову, вони зрадницьки полетіли на землю.

Скабіор швидко підбіг та підняв річ з підлоги протягуючи дівчині. Він мимоволі поглянув на листок, який знаходився в її руках та побачив там зображення великого червоного гриба на шапці котрого знаходились білі крапки. Чоловік бачив його вперше, що його дуже здивувало, адже він був перевен, що в цьому світі немає рослин та їх родичів, назви котрих він би не знав.

-Що це? Спитав він же, не відводячи погляду від паперу.

-Це му..хо.. Блін, постійно не можу назву цю прочитати. – Дівчина ще раз прищурилась та спробувала прочитати назву по складах: – Му-хо-мор. Мухомор!

– Вперше чую.

-Ага, вони водяться в світі маґлів, мені Гермі розповідала про них. Я читала, що вони можуть вилікувати від багатьох хвороб та якось по магічному діють на організм людини.

Скабіор посміхнувся та одразу ж відповів:

-Слухай, то якщо вони в світі маґлів, що ти їх тут то шукаєш?

– Ну ми ж живемо в магічному світі, вірно? Значить вони можуть бути магічним чином в магічному лісі.

– Ти ж Аврорів вистежувала.

Почувши це, Луна здригнулась.

-Ой! -Зойкнула вона ж. – А я забула…

Скабіор гучно засміявся, знову повертаючи погляд на неї.

-Ти далеко зайшла..

-Ти маєш на увазі ліс?

Чоловік посміхнувся та відповів:

-І його також.

-Ти не вб’єш мене. – Сміливо затвердила юначка, викликавши тим самим сміх в єгеря.

– З чого ти це взяла?

-Я ж казала, голова в тебе пуста.

-М… ну.. – Намагався щось сформувати він же.

-В тебе в голові немає дурних умислів, а значить ти не можеш вбити.

-А як же вбивство задля безпеки?

-Я не несу небезпеку. – Знову не менш впевнено затвердила дівчина.

– А звідки я можу це знати?

-Нуууу… Я би вже тебе вбила, чи як мінімум здала Аврорам.

Скабіор оглянув мініатюрну дівчину та Глузливо зітхнув.

-Ти? Мене? Почекай… Ти мене? Так?

-Ну ти ж з’їв редис? -Чоловік нахмурив брови, а дівчина продовжила. – З’їв. А він то й отрійним бути міг. А Аврорів як бачиш немає за моєю спиною.

-Я пам’ятаю, ти підозрюєш їх в співпраці з нами.

Луна уважно поглянула на чоловіка, склала та сховала папір собі в кишеню.

-А що, це не так?

-А якби це було так, я прям зараз тобі взяв і відповів?

-Логічно.

-Ось і я так думаю.

І знову ця тиша, яка не давала покою не одним їм. Що казати? Що робити, ні вона ні він просто не розуміли. Бажання приносити шкоду одне одному в них не було, а знову відпускати.. Да це все якось критично не правильно.

-Також не знаєш, що робити? – Наважився запитати першим чоловік.

Дівчина лише похитала головою та поглянула в небо.

-Як ти думаєш, а чи зміг би цей світ існувати без магії. – Спитав Скабіор, розглядаючи обличчя дівчини. – Ну ось якби вона бах – і пропала.

-Магія живе в середині кожного з нас. Я думаю навіть в середині маґлів, просто вони не знають цього, не розуміють. Магія – це не просто творити якість дива, пересувати предмети без торкання. Це всесвіт, який живе в середині тебе. І ми ті, хто має до неї повний доступ просто не цінуємо це. Не розуміємо.

-Як ти думаєш, ми би змогли жити не знаючи про магію в середині нас?

-Ну.. -Луна задумалась та знову підняла погляд в небо. -Жити знаючи, що вона в нас є та не використовуючи її во благо ми ж можемо?

-Дідько! Як я одразу це не відчув. Тільки мовчи! Прошу!

Чоловік несподівано штовхнув дівчину в величезні кущі і та від несподіваності навіть не встигла нічого крикнути.

-Скаб! -Гучно роздавалось неподалік. – Скаааб! Твою мать! Де ти?

Єгер швидко розвернувся та крикнув в сторону звуку.

-Що тобі треба Кравч!

І в цей же час з лісових хащ взору відкрився Барті.

-Де Блек?! Де всі? Місія не завершена! Нам потрібно в Гоґвартс.

-Який Гоґвартс? Ти бухий там чи як?

Кравч виглядав вкрай стривоженим та роздратованим.

-Де всі?! Я тільки що розмовляв з Темним Лордом! Він хоче цього старого пердуна.

-Прям хоче? -Іронічно переспитав Скаб.

– Блять. Ну ти гониш?

-З ким проведешся. – Скабіор непомітно кинув погляд до кущів та продовжив говорити до Барті: – Давай пройдемо в маєток і все розкажеш.

-Як ти мене заїбав зі своїми «дерева все чують», я не можу!

Коли чоловіки підходили до маєтку, вони одразу побачили Леону, яка стояла неподалік входу та очікувала на Барті з яким вони розминулись.

-Де Дельфі? – Гучно запитав Кравч, зупиняючись поряд та глибоко дихаючи.

-До Володаря пішла. Він сказав, що ми маємо йти до Гоґвартсу під прикриттям та привести Дамблдора.

-Сука! -Ще гучніше крикнув чоловік. -Саме це я і намагався всім сказати!

Чоловік швидко зрушив з місця та пішов в сторону кабінету Волдеморта. Де реально знаходилась Дельфі.

-Батьку, ми не маємо йти в Гоґвартс зараз. – Емоційно полмовляла Дельфі.

-Ти зараз плануєш розповідати мені, що я маю робити а що ні? Я вірно тебе зрозумів?

-Ні, батьку. – Видихаючи відповіла вона, але Волдеморт не бажав слухати те, що вона планувала сказати та перебив її.

-Я тобі казав, Дельфі! Ти забуваєшся, я тобі спустив з рук твої демонстративні виходи з життя, а варто було посадити тебе на ціпок десь у підвалі, аби ти пам’ятала, кому належить твоє життя.

-То посадіть! Якщо так вважаєте. Але я вижила не для того, аби дивитись як все, за що ми всі боролись, пішло до дна!

-Що.. ти.. собі… дозволяєш!? – Гучно та по складах повторив Волдеморт.

-Невже ви не розумієте, що весь цей натовп людей,який ми притягнули з собою – просто купка боягузів, які пішли за нами тому, що боялись за свої дупи?

Темний Лорд відвернувся та закусив свої щоки.

-Батьку. -Продовжила звертатись дівчина. -Я не розумію, що відбувається. Я перестала розуміти вас та ваші дії. В нас був план! Дієвий план!

-Хто ти така, аби обговорювати мої плани!?

Чоловік дістав свою паличку та направив її на доньку. Дельфі ж продовжувала стояти на місці та дивитись на нього.

-Я хочу аби ви отримали те , що хочете. Орден огидний, Дамблдор заслуговує лише болісної смерті. Але вони не ідіоти! І після ось цього показового виступу вони будуть чекати наступу. Вони будуть знати, що ми підемо далі. Треба зробити так, аби вони повірили в вашу смерть!

Чоловік повільно опустив свою паличку та пронизливо подивився на доньку.

-Що ти пропонуєш?

-Імітувати вашу смерть. Ви особисто підете в наступ, на Гоґвартс наприклад. Проте вас самого там не буде. Оберемо якогось вашого підлеглого, якого не шкода і створимо зілля з вашого минулого тіла. Імітуємо напад, ви помрете. Всі будуть первні, що перемога за ними. А через деякий час, коли ми станемо ще сильнішими..

Проте розмову було перервано. В кімнаті роздався гучний стукіт в двері.

-Хто? – Крізь зуби спитав Волдеморт.

-Це Барті, мій Лорд.

Як тільки Дельфі почула голос чоловіка, її ніс мимоволі поморщився. І на це пала увага чоловіка.

-Заходь. – Усміхаючись промовив він.

Чоловік переступив поріг кімнати та також одразу ж помітив Блек і змінив вираз обличчя.

-Вибачте мене, мій Лорд. Напевно я не вчасно.

Промовляючи це чоловік поглянув на Дельфі та одразу відвернув своє обличчя.

Волдеморт широко розправив свої плечі та відповів Кравчу:

-Ти саме вчасно.Я відміняю місію.

Як тільки Барті це почув, його брова полізла вгору. Але у відповідь він лише кивнув та зробив крок назад.

-Вільні. – Кинув в сторону молодиків Волдеморт. – Покличте, до мене Леону.

Барті та Дельфі в цю ж мить покинули кабінет та разом прямували вздовж коридору.

-Ну і що ти йому сказала? – Незадоволено фиркнув Кравч.

-Що він вчиняє занадто імпульсивно. – Швидко відповіла Блек, навіть не окинувши чоловіка поглядом.

Барті різко зупинився і як тільки Дельфі це помітила зробила те ж саме.

-Ну що?! – Крикнула та стоячи до чоловіка спиною.

-Як в тебе розуму вистачило таке ляпнути Володарю?

Блек повернулась та розвела свої руки в боки.

-Оооо… а ти хочеш сказати, що я не права?!

Кравч звів свої вуста до купи та оглянув відчину з ніг до голови.

-Та права… Але..

-Але що? Дати йому засрати справу всього його життя?! Це пропонуєш мені зробити?

-Та ні… Дельфі.. – Видихаючи промовив чоловік. – Я також помітив, що з ним наче.. Бліна! Да наче щось не так!

-Ага, щось не так? Ти ось все це називаєш, щось не так? Він поводить себе, як.. -Дельфі зробила невелику паузу, та активно розмахувала своїми руками. -Як… аааа… Да я не знаю як хто, ти розумієш, що він кинув нас як цуценят якихось в Нору, де збираються сильніші члени Ордену. І якби ми діяли по схемі, поговорити та перехопити когось та вбити інших, ми б з тобою в кращому випадку, пизділи не тут, а в Азкабані! Перестукуючись в сусідніх камерах! А в гіршому – вже були б мертвими!

-Ой не сказав би я, що померти гірший варіант.

-Барті! -Гучно крикнула дівчина у відповідь.

-Та розумію я про що ти! Розумію.

-Він веде себе як підліток! О, точно, як злий ображений підліток. Всіх знищити! Ми сильні ми впораємось! А як?! Ой да похуй! Ми ж сильні. Йому ще не вистачає поряд моєї щизанутої матері, якій би він весь світ обіцяв під ноги кинути. От і тоді пазл повністю зійдеться!

-Перестань.

Дельфі махнула рукою в сторону Барті, швидко розвернулась та покрокувала вперед.

-Блеееек. Ти куди?- Гукнув їй в слід Кравч.

-В сраку!

-Ну Деееельфііі….

-До будинку в лісі на курячих ніжках.

Барті зірвався з місця та побіг до Блек промовляючи:

-Почекай, мені також до цього півня потрібно!

Як тільки молодики виходили з маєтку, вони одразу побачили Леону, яка здається все ще чекала на Барті. Вона одразу ж поглянула на цих двох та повільно видихнула повітря. Вона обіцяла собі, що більше не буде нервувати, не буде себе накручувати. Вони з Дельфі про все поговорили і домовились. Все. Ніяких дурних думок.

Кравч швидко підійшов до дівчини та обійняв її за талію, притискаючи до себе та цілуючи.

-Манюнь. – Промовив він же. -Тебе хоче бачити Володар.

Лео сіпнула своїми плечима та відвернула погляд в сторону.

-Не сказав нащо?

-Нє-а… Чому ти так напружилась?

-Я звичайно дуууууже вибачаюсь.. -Пребиваючи пару, протяжно промовила Дельфі.

-Я піду таки знайду Скаба та скажу йому, що виїзд за старою головою поки на паузі.

Леона прибрала руки чоловіка зі своєї талії та також промовила:

-А я до Володаря….

Кравч дивився вслід то одній дівчині то іншій, не розуміючи, що йому трясця робити. Піти почекати Лео, чи все таки прямувати до Реґулуса, адже він давно очікував на нього. І через декілька секунд, чоловік побіг в слід за Дельфі, вигукуючи в її сторону:

-Да почееекааай же ти.

Дельфі була не дуже щаслива цьому компаньйону, адже планувала поговорити з Регулусом про те, чого Барті знати не має.

Молодики швидко знайшли будинок Реґулуса. Барті гучно постукав в двері. Але Дельфі не дочекавшись відповіді, жваво штовхнула двері та зайшла в середину.

-Ну… -Протяжно промовив Кравч. Я думаю так також можна.

-Реґулууууус. – Крикнула Дельфі, намагаючись знайти дядька. -Ми тут з Кравчееем в гості прийшли.

Чоловік підіймався сходами з підвального приміщення.

– В тебе є підвал? – Здивовано переспитала дівчина.

-Ага, для дівчат, які батьків не слухали та з поганими хлопчиками дружили.

-Оу.. то..

-Ага. – Відповів Реґулус. – Спускайся.

Блек оглянула чоловіка не задоволеним поглядом. Та перевела погляд в сторону, вказуючи йому на Барті, аби той стовідсотково його помітив.

-Кравч, явився таки. -Промовив Блек в сторону чоловіка.

Але сам Барті щось вже не був таким щасливим, що сюди прийшов, хоч і йому була потрібна допомога. Та одразу почав щось бурмотіти собі під носа.

-Я охороняв її, аби в лісі там не напав ніхто…

Реґулус мовчки оглянув жівчину, потім чоловіка, та ледь помітно посміхнувся.

-Ну і чого ви вдвох до мене приперлись, м?

Кравч зібрався в силою, йому було дуже не комфортно говорити про це все в присутності Дельфі, але він все таки почав.

-Бо мені потрібна допомога. Я не впорабсь один. Мені потрібні твої зілля. Я хочу сам контролювати своє життя. Не хочу будити в собі звіра. Не хочу більше приносити біль людям, яким би я ніколи не бажав зла.

-Ба…. -Протяжно та посміхаючись відповів Реґулус. – То невже ти признаєш, що хворий на голову?

Чоловік опустив голову вниз. І Дельфія одразу це побачила. Їй стало не по собі, бо вона розуміла, яка важка ця розмова для нього. І що те, що він сказав вже неймовірно великий крок. Але й цього Реґулусу виявилось замало.

-Реґулусе! -Крикнула дівчина. – Перестань.

Але у відповідь чоловік лише приклав вказіний палець до рота та прошепів. Повертаючи погляд на чоловіка, очі котрого були все ще спрямовані на підлогу.

– Так. – Ледь чутно промовив Барті. – Так! Я хворий на голову і мені потрібна твоя допомога. Ти це хотів почути? – Руки чоловіка почали несамовито труситись, як і він сам. – Ти почув! Я блять йобаний хворий довбойоб, який не може контролювати себе! Ти щасливий?!

– О тааак. – Все так само усміхнено, відповів Реґулус. – Навіть здивований. Не буду розкривати карти, та казати, що моя добра душа допомогла б тобі і без цього гучного каяння. Але я зворушений до глибини своєї душі.

Очі Дельфі були широко відкриті після почутого та після вчинку Реґулуса.

-Так, мої любі. Я вислухав одного і другу вислухаю також. Проте згодом. Зараз час, коли я маю зібрати трави. Аби закінчити твоє зілля. -Чоловік підняв руку та вказав пальцем на Дельфі. -Аби ти, красень, більше не намагався її вбити. Зачекайте вдвох мене тут.

Чоловік повернувся в сторону входу в підвал та стиснув губи до купи.

-Не закінчив я зі шкідниками. Почекайте?

І знову Дельфі відчула якусь жахливу енергетику та небезпеку від цього чоловіка. Невже він запхнув в холодний підвал Дору та Ґрейнджер?

Але натомість двоє лише мовчки кивнули чоловіку, та спостерігали як він повернувся вниз.

Блек перевела погляд на Барті, вона не могла не помітити яким він виглядав розчавленим. Вона обережно підійшла та усміхаючись поглянула в його очі.

-Ти такий молодець. Знаєш, я ніколи не думала, що ти здатен ось так..

-Ну що так? Що таке Блек? Ось так виглядати як останній дурень? Як останній слабак? Зізнаючись, що я просто клятий псих.

-Це не слабкість, Барті. Це справжня сила.

Дельфі оглянула все навколо та, примітивши крісло та стілець, який стояв неподалік промовила:

-Може присядемо? Я так втомилась..

Чоловік також поглянув на сидячі місця та погодився.

Блек плюхнулась на крісло, скидаючи зі своїх ніг туфлі. А Барті сів на стілець та дивився прямісінько на неї

-ООО… Як же добре. Так про шо це я.. Ааа. ТАК ОСЬ. Я взагалі ніколи не думала, що ти зможеш зізнатись в чомусь подібному. Ти завжди шуткував про те, що ти крутіший за всіх, сильніший. Ти здавався мені таки не серйозним та абсолютно безнадійним, Кравч.

Спіймавши на собі погляд чоловіка Дельфі широко посміхнулась.

-По-перше. -Почав абсолютно серйозно відповідати чоловік. – Я навіть зараз залишаюсь найкращим. По- друге, безнадійність я чомусь відчуваю саме зараз.

Блек гучно засміялась. Та все ще дуже бажала якимось чином допомогти чоловіку.

-Кравч, тебе виправить лише могила.

-Не виправить. -Кривляючись відповів той.

-Так! -Дельфі луснула себе руками по ногами та продовжила. – Є якась справа яка тебе рослабляє, піднімає настрій?

Барті підняв погляд та брови. Його рука почала чухати носа, а сам чоловік дуже хитро посміхатись.

-Крааааавч! Окрім того що я знаю.

-Малюнки.. -Ледь чутно промовив він. -Коли я малював, писав пейзажі, там… всякі..

Але Дельфі не дала чоловіку договорити та знову луснула себе долонею і на цей раз це було чоло.

-Да як я одразу не згадала, зааачекай!

Блек швидко підскочила зі свого місця та побігла до комоду, дістачючи з нього листок паперу та невеликий старий олівець.

-Ну це звичайно не набір художника але…

Дівчина підбігла та віддала це все до рук чоловіка.

-А тепер вставай! Та сідай в крісло!

Барті гучно цокнув та відповів:

-Що ти вже придумала?

-Давай! Швидко!

Чоловік не бажав сперечатись, він просто мовчки зробив те, що просила його дівчина. А сама Блек почала штовхати стілець до вікна.

Дівчина сіла на нього та закинула ногу на ногу.

-Ну давай. Малюй.

-Чогооо?

– Не чого Кравч, а кого. Кого? Мене. Давай-давай. Бо той малюнок який віддав мені ти – це жах суцільний. Весь обліз, шматків не вистачає. Давай. Малюй мене, а я на стіну повішу.

-А Луціус як? Питань багато не буде?

Дельфі помітно змінилась в обличчі, але в мить знову натягнула посмішку.

-Нас більше немає. Напиши мені портрет нової мене. Яка більше не потребує чоловіків.

Барті лиш посміхнувся та поглянув на листок та олівець який знаходився в його руці.

Але несподівано Блек знову вскочила та схопила вазон з якоюсь дивною квіткою та знову всілась на місце.

-Давай. Малюй.

Барті оглянув цю «картину» та гучно засміявся.

-Рослина то тобі що зробила? Що ти так з нею?

-Барті! Я кажу тобі малюй, а квітка то.. Ну. Аби я виглядала свіжіше.

-Думаєш це все врятує?

Дельфі гучно рикнула та спрямувала погляд на чоловіка.

-Все все. Добре. Давай спробуємо.

Але стримувати сміх чоловіку було дуже важко, поки він не поринув в свою справу. І дійсно, в цей момент він забував всі незгоди, він знову відчував себе юним хлопчиськом, в якого все ще попереду.

Блек же чомусь тримала квітку на витягнутих руках і все помітно стомилась.

-Слухай, а чому на минулому малюнку, в мене був ніс відсутній? Точніше наче паперу клаптику там не було?

-Хотів зробити тебе схожою на батька.

-Барті! – Зойкнула дівчина, спрямувавши широко розплющені очі на чоловіка.

-Ну що? Да шуткую я. Не знаю. Вийшло так. Сиди спокійно. Бо ти як блоха.

-Дуже тобі вдячна!

І знову розмову було перебито. Реґулус зайшов в кімнату та, побачивши молодиків, одразу задав питання:

-А що тут відбувається?

І першою встигла відповісти Блек.

-Не бачиш? Живописом займаємося.

-Ааа… живописом. Ну займаєтесь.

Чоловік вже почав йти повз, але знову зупинився та промовив:

– А квітка, до речі, отруйна.

-Твою мать! -Вскрикнула дівчина, відпускаючи рослину з рук.

Ще мить і кімнату заповнив звук розбитого глиняного горщика та вся груда землі яка знаходилась в ньому, розлетілась по приміщенню.

Блек з переляку одразу закрила свого рота руками та подивилась на Реґулуса. А Кравч лише мовчки спостерігав за тим що відбувається, широко розплющивши очі.

Реґулус продовжив йти вперед, переступаючи через весь гармидер. І вже біля порогу він повернувся та промовив в сторону Блек.

-Пошуткував я. Нормальна квітка. Ви просто дурні якість. -Він оглянув молодиків та знову почав говорити. – А тепер ви вдвох збирайте це все і саджайте рослину в інший горщик. В шафі все необхідне. І щоб коли я прийду все було як було!!! Почули мене?!

Дельфі та Барті одночасно кивнули, продовжуючи знаходитись на своїх місцях.

-Блек! Ну твою ж ти мать!!!! Якого хріна з тобою постійно трапляється якась срака!?

-Я взагалі то тобі, довбойобу, допомогти хотіла! Аби ти не був схожий на розчавленого слимака!

-Ось якось до твоєї допомоги мені було значно краще! Бери тебе і саджай це все назад!

Блек насуплено поглянула на чоловіка та крикнула.

-Якого хріна я!?

-А чия це була ідея!?

-А кому я допомагала? -Все так само ображено крикнула дівчина.

-Допоможи Дементорам, Блек! А вони допоможуть тобі.

Молодики встали з місця, Барті по прямував до шафи, в якій мало знаходитись все, що потрібно, та притащив з собою великий горщик та мішок з землею. Дельфі ж в цей час ходила навколо «місця злочину», наче намагаючись придумати якийсь грандіозний план.

Дівчина нахилилась та підняла рослину, яка мала величезні листя та товстий стовбур, саме за нього та поклала в горщик.

-Бляха. Цією землею сипати? -Спитала вона ж в Кравча.

-Могильною, бляха! – Огризнувся Барті. Я гребу , що з цими рослинами робити! Давай з підлоги все зішкрібемо і туди зафігачимо. А якщо мало буде вже з мішку просто фіганемо туди.

-В тебе Кравч все фіганемо і так буде.

Дівчина знову присіла та почала набирати землю до рук, висипаючи в горщик. Барті прийнявся робити те саме, сідаючи поряд.

-От скажи, яким чином в тебе це виходить? Блек? Ну яким? Нафіга ти викинула цей вазон?!

-Я злякалась! Краще в Реґулуса спитай, нафіга він таке ляпнув.

-Бо це Реґулус, він і не таке може.

-Тоді збирай землю мовчки! І не задавати тупих питань!

Кравч засипав землю в горщик та почухав свого носа, уважно дивлячись на Дельфі

-А може ти не будеш так борзо розмовляти зі мною?

-Що захочу те і буду робити. Командир фігов.

-Дельфі! Ти мене заїбала!

Блек підняла свої очі вгору та мовчки подивилась на чоловіка. Всіма своїми фібрами він відчував, що та щось задумала. Але не промовляючи жодного слова Дельфі взяла жменю землі та що є сили жбурнула нею прямо в обличчя чоловіка.

-Ну як на смак земля, товариш командир?! -Єхидно перепитала дівчина, чиє обличчя не покидала посмішка.

Барті струсив землю зі свого обличчя та розлючено відповів.

-Зараз дізнаєшся!

І чоловік провів ту саму маніпуляцію, проте вже з обличчям брюнетки. Яка одразу ж не стримано закричала.

-Ах ти паскуда!

І далі всі ці дії продовжувались по колу, молоді люди жбурляли одне в одного землею. Не дивлячись на фізичну силу, Дельфі помітно тримала перевагу та вже, можна сказати, закопала бідолашного в ту землю.

Збагнувши це, Барті швидко підірвався з місця та просто почав втікати, ховаючись за стіною.

-Ах ти падлюка! -Вскрикнула Блек. Прямуючи за чоловіком, з землею в руках.

І діставшись своєї цілі, дівчина вже замахнулась рукою, але чоловік зупинив її, відкидаючи землю з неї.

-Ну всеее.. -Сміючись промовив Барті. -Тепер ти без зброї.

-Наївний! – Гучно крикнула дівчина.

І наступне що відчув Барті, це як гострі зуби дівчини вчепились в його руку, яку він мимоволі одразу ж розтиснув, а Дельфі в свою чергу швидко побігла геть.

-Ти йобнута?!

Чоловік не гаючи часу рванув за дівчиною та дуже швидко наздогнав її, він підтягнув брюнетку до себе, а вона поклала свої долоні на його груди. Їх погляди зустрілись. А очі Барті одразу ковзнули на губи дівчини. Блек глибоко вдихнула та видихнула гаряче повітря крізь вуста ледь розімкнув їх. Тіла молодиків відчвали одне одного і вони просто завмерли дивлячись…