Глава 31

Глава 31

31.1

Барті не поспішав повертатись в свою кімнату, намагаючись переварити те, що почув.
«Вона навіть не до кінця розуміла, хто перед нею стоїть. Чи може вона мала щось інше на увазі? І навіть якщо це все правда, навіщо казати про це зараз? Який в цьому всьому вже сенс? «
Чоловік різко зупинився та в його голові продовжували зароджуватися питання за питанням:
« – А може це помста? Чи знову сон? Так, це знову сон.»
Кравч прокрутився навколо своєї осі, але навколо нікого не було.
Леона ж, яку так жадав побачити Барті, продовжувала чекати на нього в кімнаті. Це вже якась традиція, чи що? Юначка навіть зловила себе на думці, щоб дозволити йому палити в кімнаті. Бо , якщо так буде продовжуватися, він просто переїде жити кудись на вулицю.
Проте турбувало її дещо інше. Ці кляті «ліки». Барті одразу про все їй розповів, поділився, спитав її думки і прислухався до неї. Але їх наявність не давала дівчині спокою.
Вона відчувала, що всі навколо хочуть розлучити їх. А особливо цей Скабіор. Звичайно, він злиться, що тепер Барті проводить більше часу з нею, а не з ним. І він хоче змусити його її покинути. Так, це стовідсотковий план. Чи ця Дельфі, яка постійно кружляє навколо нього. Може це вона вирішила помститись Барті, за все. І знищити. Що б це не було, це небезпека. І цієї небезпеки треба позбутись.
Лео була рішуча як ніколи. Вона швидко зіскочила з ліжка, та покрокувала до того самого місця, де знаходились ліки.
В дівчини не існувало жодного, « Але», жодного сумніву. Вона лише підняла сверток, та поглянула на нього. Слідом, вона дістала всі флакончики, та замахнувся в повітря, аби розбити їх. Але в останню мить зупинилась.
А що якщо Барті вирішить до них повернутись? Що тоді? Знаючи його відношення до своїх речей…
Ох, як же це взагалі дратувало Лео, вона вважала, що з початком їх стосунків не може в принципі існувати нічого « мого» чи твого. Але сперечатись з Кравчем було марно. Він чітко стояв на своєму, та не дозволяв Лео копирсатись в своїх речах чи торкатись до них.
Юначка відкрила один з флаконів, та підставила його собі до носа. Дивно, але рідина в середині нічим не пахла. І ось в цей момент в Леони зародилась по справжньому геніальна ідея.
Вона швидко побігла в ванну кімнату та почала виливати все, що знаходилось в флаконах прямісінько в раковину.
По іронії долі в цю ж саму мить в кімнату повернувся Барті і, покликавши та не побачивши кохану, озирнувся та одразу помітив ввімкнене світло в ванній кімнаті.
І Леона вже майже завершила свій « геніальний» план. Але чоловік зайшов прямісінько під час того, як вона починала набирати в флакон воду з-під крану.
– Мала, пробач, я трохи…
Але побачивши що робить його дівчина. Та одразу впізнав те, що знаходилось в руках тої. Кравч зосередив погляд на її діях. Леона дивилась прямо перед собою та тримала під невеликим струменем води флакон, який вже давно наповнився та лився верхом.
– Леоно? Ти?..
Але дівчина лише швидко відкинула флакон, який з грохотом розбився о землю. Одним швидким рухом, вона роздратовано скинула все в раковину, та відштовшнувши чоловіка від дверей, зайшла в кімнату та відвернулась обличчям в стіну.
Барті також розвернувся та направився до неї.
-Як це розуміти?
Він осмикнув дівчину за плече, проте вона продовжувала мовчати та дивитись в одну точку
-Ти зараз прикол тягнеться з мене, так? Ти чуєш мене взагалі?
-Що я маю тобі відповісти?! Що? Ти все побачив. Я маю виправдовуватись?!
Кравч помітно розгубився, та навіть не знав, що йому відповісти на це все.
-Та я не знаю, може хоч спробувати.
-Ти сліпий чи як?! – Помітно підвищивши тон, переспитала вона.
-Ти ще волати на мене будеш?! – Також не стримуючи злість викрикнув Кравч.
-Якщо потрібно буде – буду! Невже ти не розумієш?
-Що я маю розуміти!?
– Те що вони хочуть розлучити нас! Забрати тебе! Я не подобаюсь жодному з твоїх друзів, і вони просто вирішили таким чином…
Але Барті не дав можливості Лео договорити та, не вимозі слухати це все, перебив її:
-Це зараз зробила ти! А не вони.
Почувши це Леона нервово поглянула на Барті та тремтячим голосом промовила:
-Тобто?
-Тобто я хочу не бачити тебе тут, коли я повернусь.
Блек швидко зрушила з місця та підбігла до чоловіка з усієї сили хапаючи його за сорочку та притягуючи до себе.
-НІ! Пробач мене, ні! Я не зможу без тебе!
-Вчись, Леоно. Все скінчено.
Від почутого в дівчини, здавалось, пішла земля під ногами, руки несамовито тряслись, вона ковтнула величезний ком в своєму горлі та слова самі почали вимовлятись:
-Я тебе кохаю! Ти чуєш мене? Я тебе кохаю! Пробач мене! Барті.. Я кохаю!!! Ти же також кохаєш мене! Я знаю! – Вскрикувала вона та повторювала – Я знаю Барті! Я точно знаю!!!
Проте Кравч був непохитним, здавалось він абсолютно не чув того, про що розповідає йому Леона, та вчепившись за останню фразу чоловік відповів абсолютно спокійним тоном:
-Я не знаю, Леоно. Я не знаю. Я не розумію , що коїться і здається перестав розуміти тебе. І себе здається також…
Нічого не розумів і Драко, який всю ніч провів зачинений в кабінеті Дамблдора. Директор прийшов лише під ранок, тим самим розбудивши хлопця.
Він лежав на невеликому дивані, скрючений клубочком. Почувши, що хтось зайшов в приміщення, хлопець сполохано вскочив та сів.
-Це я не дав повезти тебе одразу в Азкабан, Драко.
Блондин підняв голову та поглянув на чоловіка. Він був занадто розбитим, зрадженим та не розумів яким чином зараз знаходиться тут. На якомусь погризеному міллю дивані, сидить та дивитися на цього старого слимаки, як побитий пес.
-Чого ви хочете від мене? – Намагаючись стримати свій страх, відповів юнак.
-Правди, Драко, лише правди.
-Я Смертожер.
Чоловік обійшов диван та сів на стілець який знаходився неподалік.
-Це ми вже з’ясували. Я хочу поговорити з тобою. Ти розумний хлопець і я впевнений, що ти не хочеш провести залишок своїх днів в такому місці як Азкабан. Вірно?
Мелфой хоч і намагався триматись, здаватись сильним, сміливим, але це все було не про нього, точніше він так вважав. І Дамблдору було це зрозуміло як нікому іншому. Все таки блондин придушивши в собі всі емоції відповів:
-Я не володію тією інформацією, яка би змогла бути вам корисною.
Альбус зітхнув, та пронизливо поглянув на Драко.
-Тоді можливо нею володіють твої батьки? М? Драко?
-Ні!! – Вскакуючи з місця, гучно затвердив хлопець. – Ні!
-Захищаєш батьків? – Так само спокійно промовив Дамблдор, повторивши дію хлопця та вставши з місця – Це дуже похвально.
Чоловік обережно поклав свою руку на плече юнака та дав йому зрозуміти, що варто повернутись на своє місце. І в цю ж мить Драко сів.
-Батько та матір нічого не знають. – Трохи заспокоївшись відповів він.
– Хм… Не знають, кажеш? Проте весь магічний світ пам’ятає, що Луціус Мелфой не потрапив в Азкабан по неймовірно щасливому збігу обставин. – Чоловік також присів, та не зводячи пронизливого погляду продовжив : – Що ти на це скажеш?
– Всім відомо, що мій батько став жертвою Темного Лорда. І магічна експертиза це підтвердила. Він знаходився під дією «імперіусу». Мій батько чесна людина.
– Але? – Переспитав Альбус з помітними сумнівами.
-Ніяких але, Директоре. В нашому будинку тема Володаря завжди була під табу. Батько не дозволяв про це спілкуватись та ніколи б не бажав повернутись в ряди Смертожерів. Згадуючи все це як страшний примусовий сон.
Драко розумів, що він не може ось так, через свою тупість та не бажання слухати батька втратити родину. Опинитись в місці, яке розцінюють гіршим за смерть.
Хлопець набрав повні груди повітря та поглянуши Дамблдорові прямо в очі продовжив:
-Володар сказав, що вб’є мою родину за зраду. Якщо я не буду служити йому. І я це зробив. Всі навколо все одно ненавидять мене. Напевно, я зробив лише те, чого ви всі очікували. Можливо тупо все вийшло. І я помру на холодній підлозі поряд з Дементорами, але я зробив все аби захистити свою родину.
– Ти дійсно сміливий хлопець. – Несподівано прозвучало у відповідь йому. – Я можу тобі допомогти. І тобі не прийдеться помирати на холодній підлозі.
Почувши це, Драко прищурився та недовірливо оглянув Дамблдора.
-Я вже казав, що не володію інформацією, яка б якось вас зацікавила. Я не був присутній на засіданнях, я не знаю ніяких планів Володаря.
– Але чомусь він обрав тебе. І ти не просто так знаходився тут. Вірно?
– Я мав доносити новини, плітки і при можливості виконувати завдання. І це я підсунув щоденник Джині Візлі.
Слухаючи Драко, Директор помітно рознервувався та потираючи свої долоні спитав:
-Що з Джиневрою?
– Вона у Володаря. – Холодно відповів хлопець.
– Дельфія Блек?
Драко поморщив носа та видихнув. На його обличчі добре читалась відраза.
-Хочете спитати в мене чи знаю я, що вона моя сестра?
І як би Мелфою не хотілось здати її разом з усіма нутрощами, зробити цього він попросту не міг. Бо тоді вся його брехня рухне і потягне його батька на дно.
-Чи знаєш ти чия вона донька?
– Беллатрікс та Рудольфуса, Директоре. Але вона не смертожерка.
Дамблдор ледь помітно повів кутом губ та промовив до хлопця:
-Знову захищаєш батька?
-Нажаль в нас не саджають за зруйновані родини. – Гучно та впевнено заявив Драко. – І я б з радістю подивився як перед цією повією, вибачте за прямоту, закривають двері камери Азкабану. Але вона не має мітки. І жодного відношення до самі знаєте кого.
Хоч і Дамблдор знав правду, але сказати про це міністерству та подати Блек в розшук він не міг. Цьому немає жодного доказу. Жодного свідку. Він знав, що Дельфі дійсно не має мітки, а значить навіть якщо він і підставить себе та розповість, що знав про все, скоріше за все сам опинитися в Азкабані.
Дельфі з легкістю виправдає себе. А без мітки жодної законної підстави перевіряти її немає.
-Я поїду в Азкабан, так? – Переводячи тему розмови, Розгублено спитав Драко.
– Напевно, що так.
Чоловік підвівся та на останок поглянув на засмученого та абсолютно зневіреного хлопця.
Драко також мовчки поглянув на чоловіка та коли той почав йти, проводжав його поглядом. Коли Дамблдор підійшов до дверей, Мелфой не витримав та викрикнув йому в слід.
-Директоре. Можливо є якийсь вихід?
Альбус зупинився, його усмішка одразу осяяла обличчя, але швидко спала, як тільки він повернувся в сторону Драко.
– Дивлячись на скільки ти сам в цьому зацікавлений. І на що ладен піти, заради волі.
Барті ж в цей час вже крокував до Скабіора. Він чітко вирішив, що хоче хоч спробувати зрозуміти себе. Хоч і в останній час їх стосунки достатньо зіпсувалися, він точно знав, що на цю людину завжди можна покластися.
Підійшовши до дверей його кімнати, чоловік гучно постукав та одразу зайшов в середину. Побачивши , що чоловік смиренно спав в своєму ліжку, Барті гучно покашляв, але той також на це не відреагував. Після чого Кравч вже зібрався та гучно промовив в його сторону.
-Скаб, це я і ти мені потрібен.
Нерви на обличчі єгеря почали скорочуватись і він нарешті розплющив свої очі.
-Просто скажи, що ти всратий сон, Кравч. І ти не будеш продовжувати їб@ти мені мозок.
Барті стиснув свої зуби, аби вгамувати ту бурю емоцій, яка зараз пробивалась крізь нього.
-Мені потрібна твоя допомога.
Проте і зараз Скабір продовжував лежати, дивлячись в стелю.
-Зілля випив?
– Ні. – Чітко та швидко відповів Барті.
Почувши це, Скаб взявся рукою за подушку, яка лежала біля нього та що є сили жбурнув нею в чоловіка.
-Тоді пішов геть і не….
Але Кравч не дав йому договорити голосно перебиваючи:
-Але я хочу! Я хочу його випити.
Чоловік підвівся та сів, спрямовуючи свої очі на Барті, який продовжував стояти біля порогу та оглядати все навколо.
-Ти знущаєшся? Так?
– Лео… – Видихаючи промовив він. – Вона все вилила.
– Можеш не продовжувати. Твоїй Лео також зілля б якесь не завадило.
– Можеш заспокоїтися. Ми розійшлись.
Почувши це Скабіор гучно засміявся та промовив в сторону чоловіка:
-Ну і дарма.
– Це я знущаюсь? – Не приховуючи емоцій, обурливо зауважив Барті.
– Слухай, це твоя Дівчина. Тобі з нею бути. Не мені. Чому я маю бути чомусь радий? Ти заради мене з нею був чи розійшовся? – Скабіор зробив невелику паузу та пронизливо поглянув на Кравча. – Ти сам чого хочеш? Ще тиждень тому ти запевняв, що її кохаєш і все, що потрібно тобі в цьому житті – вона. А зараз ти мені кажеш, аби я заспокоївся, бо ти з нею розійшовся. Так чому ти з нею розійшовся: бо я її не переварюю, чи тому що ти сам цього захотів?
Барті нервово зібрав свої губи в метелик та опустив голову. Він присів на стілець, який знаходився неподалік та склав руки перед собою.
-Да не знаю я. Я.. Да я просто псіханув, сказав , що все скінчено. А зараз, здається, жалкую. Я просто все вивалив на неї і знову пішов…
– Знаєш, Кравч, твоя Леона напевно єдина дівчина, яку я не хочу захищати від тебе. І якщо ти там якось, на своїх – Чоловік зробив невелику паузу та, кривляючи слово, продовжив: – «Емоціях», десь її вб’єш, шкодувати я не буду. Бо клопотів вона нам всім ще принесе.
В цей самий момент Дельфі прокинулась та побачивши, що Луціус ще досі спить, швидко та обережно вилізла з ліжка.
Дівчина навшпиньках дібралася до шафи та витягнула звідти свої речі. Вона швидко вдяглась, по дорозі збирала своє неслухняне волосся.
Не дивно, що Блек тримала свій курс так само до свого єдиного друга, Скабіора.
І, ставши перед дверима, вона завмерла почувши голос Кравча:
-Тобто ти взяв це в Регулуса? Він.. Він живий?
Після почутого, Дельфі широко розплющила свої очі та різким рухом відкрила двері.
-Регулус Блек живий?! – Вскрикнула вона, ловлячи на собі сполохані погляди чоловіків. – Якого біса тут коїться?!
Побачивши Дельфі Кравч одразу ж метушливо сховав свій погляд та відійшов до величезної квітки, яка стояла неподалік, уважно розглядаючи листя на ній.
І звичайно це не обійшло стороною увагу Скабіора, який все зрозумів без слів.
« Вони знову в щось вляпались».
Враховуючи, що і Дельфі помітно напружилась та постійно поглядала в його сторону.
-І чого ви замовкли? Регулус мій дядько. Я маю право знати! Майже всі мої родичі чи ненавидять мене, чи вже себе не впізнають! Якщо Регулус живий…
Але Скабіор не став слухати Блек до кінця.
-Якщо ти будеш менше розповідати про свою тяжку долю і швидко підеш з нами, в тебе буде шанс познайомитися.
Почувши це Барті повернувся та гучно зауважив:
-В сенсі «ми» кудись йдемо? – Чоловік простягнув руку в сторону брюнетки та продовжив. – Тобто і я маю йти?!
-А ти думав, Кравч, я буду все за тебе робити?! І возити тобі зілля по першій твоїй примсі? Не хочеш – не йди. Це твоє життя.
Дельфі абсолютно не розуміла про що йде мова. Але враховуючи всю напруженість ситуації, щось питати вона просто посоромилась.
-Добре.. Добре! Я зрозумів, я маю сам повзати на колінах на просити мені допомогти. І якщо ти, чувак, думаєш, що я цього не зроблю. – Чоловік підійшов до друга, та знову підняв свою руку, взмахуючи вказівним пальцем прямо перед його обличчям. – Ти допустився помилки!
Барті ж одразу рванув вперед, промайнувши повз Дельфі наче привид.
-Скаб, а що відбувається? – Перелякано спитала брюнетка, виглядаючи з кімнати та спостерігаючи як Барті несеться коридором.
– Кравч забув, що я не його татусь та мені не потрібно нічого доводити, грати на моїх нервах.
На зустріч Барті звідки не візьмись зявилась Леона, яка намагалась зупинити його. Вона встала на його шляху та зазирнула своїми величезними очима в його обличчя, взявши його за руку.
-Ти впевнений , що не кохаєш мене?
-Не впевнений, Леоно, я ні в чому не впевнений. Але пробачити таку…
-Послухай… Я не хотіла..
Але дівчину перебив Скабіор, який штовхнув чоловіка, та поспіхом промовив:
-Ми не маємо часу на тупі теревеньки.
Кравч спустошено поглянув на Лео та мовчки відпустив її руку, починаючи крокувати вперед. Слідом за Скабіором підскочила і Дельфі, яка оглянула Леону.
Дівчина одразу побачила її червоні очі, проходячи повз та потискаючи плечима.
Леона лише мовчки опустила голову, сконцентрувавши погляд перед собою. З нею? Він з нею?Куди? Чи все це через неї?
Брюнетка дуже добре пам’ятала, що їй прийшла сова і сьогодні вона має знову повстати перед Володарем. І це після всього того, що він сказав в минулий раз? Просто не прийти? Це дурість, це повна дурість. Що може бути гіршим за те, аби здатись боягузливою?
Що гірше? Напевно, що її Барті пішов кудись з цією…

31.2

Поки Леона вирішувала, куди їй направлятися і чи направлялися взагалі, невгамовна трійка вже прямувала до того самого будинку. Їх оточував густий ліс, який лякав навіть Дельфі, яка достатньо впевнено зазвичай себе в ньому відчувала.
Поки Барті та Дельфі пробирались хащами, Скабіор трішки вирвався вперед, аби знайти точну дорогу. Бо знайти будинок було важко навіть для нього. І не дарма. Регулус не бажав бути знайденим та не бачив «нового світу» вже велику кількість часу.
Барті поглянув вперед та впевнившись, що Скаб знаходиться на достатній дистанції аби його не почути, тихо та не впевнено промовив до Дельфі:
-Блек, ти думаєш я нормальний?
Почувши це, Дельфі широко вирячивши очі поглянула на чоловіка.
-Ти зараз прикол з мене тягнеш, так?
-Ні. – Суворо відповів він. – Я серйозно. Ти думаєш я нормальний?
Проте у відповідь він почув лише мовчання, яке супроводжувалось поглядом, наповненим образою та великою кількістю відрази.
Вони продовжували крокувати вперед іноді перекидаючись поглядами. Дельфі не розуміла сенсу цієї розмови . І здається все тільки стало зрозумілим і вони знову замкнені в одному просторі та вимушені спілкуватись. Проте дівчина все таки не витримала та фиркнула в його сторону:
-Я все ще не хочу спілкуватись з тобою, Кравч. А по душам тим паче. Я вважаю тебе огидним. І якби я не була вимушена зараз знову йти поряд, я б не робила цього.
Барті помітно напружився, але швидко видихнув та продовжив розмову.
-Вчора ти казала інше.
-Думаєш я пам’ятаю, що там казала тобі? Нещодавно я взагалі Скабу сказала, що кохаю….
Дельфі різко замовкла та продовжила йти вперед, явно прибавляючи швидкість. Дівчина в цю ж мить обігнала Скабіора та майже побігла вперед, ігноруючи всі лісові хащі.
Барті зробив те саме та трошки призупинився наздогнавши друга.
-Скажи чесно, вона в кохані тобі зізнавалась?
Кравч одразу ж зловив на собі абсолютно не розуміючий погляд.
-Пенсі?
-Да яка всрата Пенсі?! – Обурено переспитав той. – Дельфі!
Не приховуючи свого здивування, єгер оглянув чоловіка з ніг до голови та в цю ж мить відповів:
-Зовсім з головою.. ай точно. Зовсім!
-Зрозуміло… – Гиркнув той у відповідь.
Кравч вже рипнувся аби прискорити ходу, та наздогнати Дельфі, але Скабіор швидко осмикнув чоловіка, залишаючи його поряд з собою.
-Разом наздоженемо її. Мг?
Барті пробурмотів щось невнятне, але все таки вирішив дослухатись.
Вони разом наздогнали Дельфі, яка вже подумала, що заблукала. Кравч одразу ж поглянув на насуплену дівчину, але та лише зробила вигляд що не помітила цього. Несподівано дівчина скривила своє обличчя, гикнула та закрила свого рота рукою.
Вона швидко побігла в іншу сторону та випорожнила свій шлунок. Почувши це, чоловіки переглянулись між собою та, дочекавшись поки та повернеться, одразу прискіпливо оглянули і її.
-Ти знову наїлась якогось лайна? – Спитав Кравч.
-Дееельфііі? – Протяжно промовив слідом Скаб схрестивши руки на грудях.
-Ні і ні! – Відповіла вона , витираючи свого рота. – Я вчора просто гарно з Пенсі посиділа. Останнім часом мене з ранку мутить після таких ось посиденьок.
Скабіор знову недовірливо оглянув дівчину, розуміючи, що це все може бути симптом і зовсім інших обставин.
-Струпьяр, да сказала же. Ми з Луціусом постійно використовуємо контрацепцію.
Почувши відповідь чоловік ледь помітно прищурив очі та одразу ж відповів:
-Я сподіваюсь його вариш не ти?
Єгер гучно засміявся, спостерігаючи як Дельфі починає кривлятись в його сторону.
-Уяви собі, не я! Луціус з самого початку про це бентежиться.
Скаб заспокоївся, чого було важко сказати про Барті, який закусив свої губи та з-під лоба дивився на Дельфі.
-Яке ж брехло ти, Блек! – Промовив він же. – Нам на північ? Пішли Скаб.
І в цей момент до Дельфі тільки дійшло, що ще нещодавно, вона розповідала Кравчу про те, що вони з Луціусом «працюють» над поповненням.
Дівчина закотила очі та, відчуваючи себе самою останньою ідіоткою,покрокувала слідом.
Леона також наближалася до своєї цілі. Дівчина зібралась духом та вирішила, що має прийти до Володаря і абсолютно не важливо те, що чекає на неї далі. Чи може бути гірше? Ні, явно ні.
Перед дверима кабінету юначка все таки відчула як на мить втратила купу своєї нескінченної впевненості, але видихнувши, вона гучно постукала в двері та увійшла в середину.
Дівчина одразу помітила, що чоловік стоїть до неї обличчям, а не спиною як завжди. Побачивши Леону він одразу ж сів в крісло та закинув ногу на ногу.
-Я прийшла, бо ви кликали мене, Мій Лорде.
Брюнетка не відводила від чоловіка погляду тим самим провокуючи його на посмішку. Його дійсно дуже потішало те, що вона, незважаючи на минулий день, продовжує дивитись на нього. І навіть не намагається виправдатись, аби зберегти своє нікчемне життя.
Волдеморт в свою чергу робив те саме. Він пронизливо заглядав в її очі, намагаючись побачити в них хоч долю страху, за яку він би міг зачепитися. Але все було марно. Не зважаючи на те, що Леона в цей момент відчувала в середині себе жахливу істерику.
-Що ти думаєш, про поєднання горокраксів?
– Поєднання? – Спантеличено переспитала вона.
– Мг. Що ти скажеш з приводу можливостей?
Леона була явно знервована через те, що почула. Ігноруючи все підійшла до чоловіка та вскрикнула:
-Це самогубство! Це кляте самогубство! Яке не принесе абсолютно нічого окрім смерті мого Володаря! Мій Лорд, ви?…
-Ні – ні, – задумливо промовив чоловік. – Я хотів дізнатись наскільки глибокі твої знання. На скільки далеко ти змогла зайти.
Чоловік встав з місця та повільно наближався до юначки. В мить він зник, зявився в неї за спиною, змушуючи її здригнутись та одразу повернутись до нього обличчям.
-М-Мій Лорде….
-Чи знаєш ти, що буде з всіма горокраксами?
Леона помітно заспокоїлась, та не замислюючись відповіла :
-Вони будуть знищені. Проте все не так просто, сама річ, яка несе в собі цю силу, залишиться цілою. – Прищурюючись Волдеморт уважно слухав Леону.
Суть полягала в тому, що він досконало вивчив майже все про горокракси, їх дію, створення та дійсно чув про можливість їх вдосконалення. І Снейп виглядав занадто впевненим в тому, про що він розповідає.
-І суть полягає в тому, що горокракс може знаходитись в будь-якій точці всього світу. Проте провести це все може лише дуже могутній чаклун. І він буде проклятий на все своє життя. Єдине посилення горокраксів – це підвищення магічної концентрації в них. Але це залежить лише від сили чарівника, який його створив і від магічного потоку. Проте жодної достовірної інформації про його находження немає. Дехто навіть вважає, що його взагалі не існує.
-Звідки ти це все знаєш? – Не приховуючи захоплення шиплячи переспитав Волдеморт.
Брюнетка намагалась продовжувати триматись впевнено та не помічати те, що Темний Лорд став іншим. Проте вона все одно не контрольовано поглядом відволікалась на його нове тіло, його руки. Ідеально випрасуваний одяг… То ось яким він був, коли тільки починав свій шлях. Єдиний нащадок Салазара Слизарина, наймогутніший чаклун всіх часів.
І звичайно, ця увага не обійшла стороною самого Волдеморта, який все одразу побачив. Також помітивши і на собі пронизливий погляд, Леона відчула жахливий викид адреналіну, який змушував терпнути її кінцівки.
« – Знову цей погляд.. – Одразу пролунало в її голові – Що робити? Що робити?!».
-Я читала, Мій Лорде.
-Читааала? – Протяжго промовляючи це, Вродеморт зрушив з місця та знову обійшов юначку, прискіпливо розглядаючи. – Чи не заготовлені твої відповіді?
Після почутого, голова Блек інерційно повернулась. Взору чоловіка одразу відкрились величезні очі дівчини, які були наповнені здивуванням та навіть долею роздратованості.
Звичайно, Темний Лорд і подумати не міг, що вона зрадниця, що працює на Орден. Але її ємоції чомусь викликали в нього якісь дивні відчуття.
-Заборонена бібліотека. – Стримано відповіла вона. – Я майстерно володію своїми здібностями та могла спокійно пробиратись в будь-який закуток. Чого, до слова, не міг зробити жоден учень.
Волдеморт холодно посміхнувся та зробив крок в сторону юначки.
-Набиваєш собі ціну?
Брюнетка помітно насупилась та, демонструючи всю свою незадоволеність, відповіла:
-Констатую факт. Як і те, що я не змінила свого рішення з приводу вас!
В мить все в середині Леони обірвалось, бо фактично вона не планувала видавати таке Волдеморту. Хоч і дійсно, незважаючи на їх, як вона вважала, сварку з Барті, вона навіть і подумати не могла про змінення своєї думки.
-Он як! – Стиснувши зуби гаркнув він.
«Падати на коліна та просити пробачення? Перетворюватись в кішку та тікати? Чи готувати собі місце на кладовищі прямісінько поряд зі своїм батьком?!». Це були всі можливі варіанти, які Леона поспіхом розглядала в своїй голові.
Проте вона вирішила не користуватись жодним з них та відповіла чоловіку в такій самій, можна сказати, навіть хамовитій манері.
-Ось так. Я не млію від вас. Хоч ви і стали таким вродливим. Я поважаю та захоплююсь вами абсолютно так само і вважаю, що в світі немає розумнішого та сильнішого чаклуна ніж ви. Проте, я не проведусь на ваші ігри. Я все бачу, я не сліпа!
-Не сліпа, кажеш? Проте, ти розповіла мені те, про що я не знав. Виходить, що сліпий я?..
-Ні! – Перебиваючи затвердила вона. -Ні! Сухі знання ніколи не зможуть перевершити досвід, наполегливість та дар. Ви особливий… А я…
– А ти просто не досвідчена! – Так само різко перебив її чоловік. – І ще, здається, абсолютно не відчуваєш страх.
Темний Лорд простягнув свою руку та обережно підняв обличчя дівчина за підборіддя, високомірно розглядаючи його.
-Ти вродлива. І твоя гарна постать могла передатись дітям. Проте ти не єдина, Леоно. Навколо купа чистокровних жінок, які будуть мати за честь народити від мене. – Чоловік опустив свою руку та розвернувся спиною, повільно крокуючи до вікна. Нарешті сонячне світло. Так довго він знаходився в підвалах, так довго він ховався. Брюнетка мовчки спостерігала за його діями, бажаючи дослухати все, що той бажає їй донести. І Волдеморт не змусив себе чекати, бо після короткої паузи, він все таки продовжив: – На худий кінець, я можу взяти силою будь-яку жінку, дівчину, кого я тільки забажаю.
– Так, Мій Володарю. – Впевнено відповіла на цю гучну заяву вона. – Проте, ще нещодавно ви казали, що хочете мене. І ви не зробили цього. Отже, можна зробити лише декілька висновків: чи хотіли недостатньо, чи я все таки не «будь-яка».
Чоловік не став приховувати своє здивування та обурення, але коли він повернувся та вже хотів показати всі свої наміри, Волдеморт зрозумів, що позаду нього нікого немає.
І в мить скинувши свій пил, з його вуст зірвалась посмішка, а в очах промайнула іскра.
«І дійсно, ти не така, якою я собі уявляв».
Справа в тому, що увагу Волдеморта одразу притягнула саме покірність, розум, врівноваженість та холодність її розуму. В ній не було непотрібних емоцій, яких він вдосталь вичерпав від Беллатрікс та досі отримує як бонус від своєї дитини.
Але, на свій превеликий подив, це не відштовхнуло його. Його не відштовхнув повний розрив своїх очікувань. Дівчина перевершила їх, залишаючись абсолютно вірною як союзник, але не дозволяючи переходити кордони, навіть не зважаючи на те хто він.
Чоловік не вірив в палке кохання між нею і Кравчем. Він дуже добре знав свого підлеглого. Волдеморт підійшов до письмового столу та підняв з нього келих, який був наповнений червоним сухим вином. Не гаючи часу, він повернувся в своє крісло та зробив невеликий ковток з посуду, промовляючи сам до себе :
-Ну що ж… Гра почалась, Леона Блек. І ти, Северусе, ще дуже пошкодуєш…
Шкодувала і Герміона, що повірила Драко. Гаррі та Рон одразу ж дізнались про те, що Мелфой молодший був запідозрений міністерством.
-Що я казав вам?! Що? – Істерично викрикував Візлі.
Хлопець метушливо ходив по кімнаті та викрикував лайки. Гаррі ж сидів навпроти Герміони та намагався хоч якось підтримати її. Дівчина вже й не намагалась приховати свою вагітність. Вона тримала руки на животі та спустошено дивилась то на Рона, то на Гаррі.
-Почекай, Роне! – Також крикнув вже в його сторону Поттер. – Всі дуже щасливі, що ти щось там казав! Але Герміоні зараз не потрібні ці істерики. Їй і без того важко.
-А що потрібно мені?! Ви вдвох хоч раз думали, що потрібно мені?! Ви думали де зараз моя сестра?! Ви думали, що відчуває моя мама?! Мої брати!
Гаррі відійшов від Ґрейнджер та крокував прямісінько до хлопця.
-І в чому ми винні, Гаррі? В чому?! Може це ми зв’язались з Смертожером?! Може це ми прийняли до себе дочку клацнутої Беллатрікс?! Клятої відбитої смертожерки! Ви думаєте, ваша Дельфі ні до чого не причетна?!
З очей Герміони зрадливо пішли сльози і як би вона не намагалась їх контролювати, нічого не виходило.
-Досить! – Промовила вона ж тремтячим голосом.
-Досить?
В цей момент, Гаррі наблизився до хлопця та штовхнув його в плече, промовляючи:
-Роне, перестань!
-Перестань? Тобто це я маю перестати?! А може вона, -Візлі простягнув руку та вказав на подругу. – Може це ти мала сказати «перестань», коли спала з Мелфоєм? Що тебе так зацікавило?! Ґалеони? Вибач, в мене їх не було. Може якби були, тоді ти би і зі мною тр@халась?!
Наступне, що відчув рудий, було сильним ударом по обличчю. Гаррі тримався до останнього, але почувши це все здоровий глузд та витримка покинули його остаточно.
Від сили, яку приклав хлопець, Рон відлетів та вдарився спиною об двері. Приймати це все він не збирався, тому дуже швидко наблизився до Поттера та схопив його за комір.
-Ви всі кляті егоїсти, які думають лише про себе. Ви навіть зараз покликали мене не тому, що хочете допомогти, а тому, що погано вам. Проте в усіх своїх бідах винні лише ви! Ви самі! Це ви підпустили ворога, ви вірили дітям Смертожерів. І вони! Вони погубили мою сестру. – Рон зловив на собі погляд юнаків та після невеликої паузи продовжив. – Так, я розумію, що Джині більше немає. Матір вірить, Фред та Джордж вірять, а я більше не вірю. Не вірю, дивлячись на вас!
-Рон, послухай, – Ледь чутно промовила Герміона крізь тонкі річечки сліз на губах.
-Я не хочу слухати. Нещодавно в мене не стало сестри. Сьогодні в мене не стало друзів. Я не хочу втрачати ті крихти , які в мене залишились.
-Ми в тебе є! Є! – Нестримуючись викрикнув Гаррі.
Але рудий не бажав цього слухати. Він швидко покинув кімнату, залишивши юнаків зі своїми думками та висновками.
Хлопець розумів, все зайшло занадто далеко і в цей раз він звинувачував в усьому лише себе. Себе і нікого іншого. Він одразу зрозумів, що від Дельфі не потрібно чекати нічого доброго. Але що робив? Що? Кричав як дівчисько. Пішов з нею, віддав їй Джині. Це був її план. Добра, щира та мила дівчина, яка одружиться з чоловіком своєї тітки..
Навколо Дельфі ж знаходився лише ліс. Ліс, ще раз ліс і нічого більше. Дерева щільно заповнювали простір своїм гіллям, роблячи прохід майже неможливим.
-Ви впевнені, що ми йдемо правильно? – Викрикнула дівчина, спостерігаючи як пробираються крізь хащі чоловіки позаду. – Ось знаєте, в мене вже відчуття, що ви ведете мене кудись, аби вбити та кинути мій труп, щоб ніхто не знайшов його. Але я запевняю вас двох, – Так само жваво продовжувала вона, повернувшись назад та спрямуваши свій погляд на них, – Ви могли зробити це ще з кілометр тому. Жодна жива та здорова ґлуздом душа не полізла би шукати мене сюди!
– Дельфія, не істери. – Спокійно відповів Скабіор, кладучи свою руку їй на плече. – Я думаю ми вже близько.
– Ти ДУМАЄШ, ми вже близько? – Наголошуючи на слові з легкими нотками істеричного сміху промовила жінка. – Тобто ти не знаєш куди ми йдемо?!
-Я слухаю своє сердце. І тільки воно та чисті думки можуть знайти Регулуса.
Блек перевела погляд на Барті та іронічно відповіла:
-З нами Кравч, може в цьому справа? Може він забруднює якесь чисте поле? Ммм?
І гостра відповідь чоловіка абсолютно не змусила на себе очікувати:
-«Чисте поле» – це щось типу відсутності сексу з чоловіком своєї тітки? В такому разі поле забруднюю тут не тільки я.
-Я залишу вас вдвох тут! – Переключивши увагу на себе вскрикнув Скаб. Він розумів, що сварки цих двох постійно закінчуються якоюсь істерією. Єгер оглянув спочатку Кравча, потім Дельфі і розплився в хитрий поспішці. – Враховуючи те, що залишати вас вдвох в лісі дорівнює забруднити всі можливі і не можливі поля сприйняття.
-Скааааб! – Роздратовано викрикнула у відповідь Дельфі.
-Чувак, це не смішно! – Так само затвердив Кравч, показово відвертаючись від Дельфі.
– Ну не знаю. Мені смішно. Враховуючи, що один шукає мертвого друга аби повернути зілля, яке вилила племінниця того самого мертвого друга, яка зах@ярила свого батька. І ти тригеришся від її сестри, з якою, доречі, їй зрадив.
Слухаючи це, Дельфі видала ледь чутний смішок, який безуспішно намагалась стримати.
-Все це, звичайно, було б дуже смішно, Дельфі, якби та сама сестра таки не виходила заміж за чоловіка своєї тітки, якому паралельно зрадила з поїхавшим на голову відморозком. Ви вдвох ведете себе як маленькі діти, які замість того аби поговорити та все вирішити, граєте на нервах одне одного, продовжуючи змагатися хто кого сильніше вх#ярить.
– Це не так! – Роздратовано фиркнула Дельфі.
-Не так, звичайно. Але заблукав я. А звинувачуєте чомусь ви одне одного. Тупа була затія брати вас вдвох з собою. Вибачте, я думав ви не такі довбні.
Раптово перед всіма з’явився той самий невеличкий будиночок, на який вони одразу уважно спрямували свої погляди.
-То в цій розвалюсі живе Регулус? Той самий Регулус , який вищав від моєї непрасованої сорочки? – Глузливо повідомив Барті, тим самим знімаючи напругу, яка міцно закріпилась в повітрі.
Скабіор відштовхнув Дельфі в одну сторону, Кравча в іншу, а сам мовчки підійшов до дверей та гучно постукав. Господар дому швидко відкрив їх та посміхнувся коли побачив чоловіка.
-Щось зачастив до мене. І місяця не пройшло.
Скабіор широко пісміхнувся та з різних сторін по черзі підтягнув друзів до себе.
-А я до тебе з сюрпризом. -Промовив він, тримаючи біля себе Барті, який махав рукою, і Дельфі, яка мовчки вдивлялась в свого родича.
Від цієї новини сам Регулус був не дуже задоволений , але оглянувши їх ще раз, все таки дозволив молодикам пройти в середину.
-У вас щось сталось? – Збентежено спитав володар будинку.
-То ти таки живий, я був певен! Я бачив як ти помер!
-Я вирішив вийти з всієї цієї гри. Будеш звинувачувати мене в чомусь?
І справді, Регулус знав Барті занадто добре. І він був не в захваті від того, що почув. Але чоловік розумів, що більше допомогти йому ніхто не в силі. А він насправді цього потребує.
-Хочу, але не маю права.
-Значить почав таки пити те, що я тобі дав?
– Взагалі-то, – Нестримно промовила Дельфі, – Я Дельфія Блек, – Дівчина привітно посміхнулась та простягнула свою руку.
Регулус поглянув на її кінцівку, потім на неї. Та не простягуючи руки промовив:
-Зрозуміло.
-Це донька Волдеморта. – Вліз в розмову на цей раз Кравч.
-Так, це зрозуміло одразу. Важко не помітити.
– Дивно. – Дельфі потиснула плечима та продовжила. – Зазвичай мені кажуть, що я схожа на матір.
– Тебе видають очі. – Так само холодно відповів він. Та одразу переключив увагу на Кравча. – Враховуючи, що ти прийшов особисто, в тебе щось сталось. Пішли, поговоримо. Якщо звичайно бажаєш.
Чоловіки пішли в спальню, а Дельфі зі Скабіором залишились вдвох. Дівчина ще деякий час стояла та дививлась на ті двері, в які вони зайшли. Але та незадоволено фиркнула, паралельно плюхнувшись на невеликий старий диван прямо поряд зі Скабіором.
-А що він мав пити?
Дельфі трошки припіднялась та пронизливо поглянула на єгера.
-Його вислухай.
Блек незадоволено прицмокнула. Їй не подобалась атмосфера в якій вона знаходилась. Регулус взагалі здався їй вкрай неприємним. І чимось навіть схожим на цю відморожену Лео
Панянка роздратовано підскочила та тихенько підкралась під ті самі двері.
-Дельфі, бляха муха! Сюди підійди.
-Ти сказав вислухати його. Я слухаю!
-Дельфі!
Блек відійшла від дверей, майже нічого не почувши та не зрозумівши. Вона повернулась до Скабіора та присіла поряд, поклавши свою голову на його плече.
-Я не розумію нічого. Чому ти то кажеш, що він виродок, та майже не даєш мені підходити до нього? Потім сам намагаєшся допомагати йому та мене тягнеш разом з ним сюди?
Чоловік також схилив свою голову до голови дівчини та почав говорити:
-Бо я хвилююсь за нього, хвилююсь за тебе.
-За мене? Чому за мене? Ми так дивно почали спілкуватись. Ти допоміг мені, підтримуєш постійно.
-Бо ти, не дивлячись на всі свої коники, гарна людина. Ти просто народилась не там де мала. А Барті… Ой Дельфі.. Хворий він. Його батько колись…
-Я знаю.. -Піднімаючи голову, перебила вона. -Він розповідав.
-Тоді ти сама маєш розуміти наслідки. Я не хочу знову не встигнути когось врятувати від нього.
-Знову? Тобто…
-Колись я вже думав , що все минеться. Що доля не дозволить вбити невинного. Що всесвіт має якусь силу. – Чоловік взяв дівчину за руку та зазирнув їй в очі. В його погляді була помітні жахливий біль та відчай. – Дельфі, всесвіту пох#й. І все навколо залежить лише від нас. І я відчуваю провину..
– Це була твоя дівчина, так?
-Це була його дівчина.
-Скааабіоре…
-Так, трясця, його. Я був закоханий в його дівчину. Як в тупих романах: вона була закохана в його кращого друга, він в неї, а кращий друг був закоханий в усіх, хто повз нього пройде.
-Мені шкода, що так вийшло…
-Вона просто вирішила приєднатись до Ордену. Вона свято вірила, що зможе змінити цього ідіота. Що зможе вивільнити його сердце від купи ненависті, яку він носив з собою. Але він звільнив її від життя. І я не встиг. Розумієш? Я не встиг.
-Але навіть якщо ти і врятуєш мене, це не втамує твого відчуття провини. І до того… Ти не винен. Якщо ти казав їй, попереджав.
– Але я не буду відчувати того ж з приводу тебе.
Погляди молодиків зустрілись і Дельфі знову повернула свою голову на його плече та міцно обійняла його руку.
-Ти такий добрий, Скаб. Твої рослини, допомога, люди. Що ти взагалі забув серед таких покидьків як ми? Всі сміються з тебе, зневажають. Але ж ти такий…
-Який? Такий самий як і всі. Я хочу врятувати вас та знищити Орден. Орден хоче знищити нас та врятувати Поттера. І по цьому колу ми бігаємо вже стільки років. І будемо бігати, поки хтось не розчавить «головного», як комаху, без жодної надії на повернення.
-Але знайдеться хтось інший.
Скабіор глибоко видихнув та відповів:
-Я би з радістю знищив всю магічну енергію, аби всі чарівники втратили свою силу. І ось тоді все це точно закінчиться.
-Ти був би ладен втратити всі свої сили?
Скабіору не знадобилось ні секунди аби впевнено затвердити «Так»!
Дельфі не до кінця підтримувала цю думку, проте приховувати те, що ідея здалась їй достатньо дієвою, дівчина не стала.
Кравч та Регулус продовжували своє спілкування. Барті вирішив не приховувати від чоловіка абсолютно нічого та виклав все, що відбувалось з ним, все, що він відчував і про те, що більше не міг контролювати.
Блек уважно слухав його, проте його зовнішній вигляд казав все за себе.
-Ти точно нічого не пив з того , що я дав тобі? – Стурбовано переспитав він, гучно ковтаючи свою слину.
-Я же казав, що ні. Леона вилила все.
Почуте значно заспокоїло чоловіка і він не тамуючи очікувань продовжив:
-Вчинок огидний, проте можеш їй подякувати. Я не знав, що все настільки заплутано. І я вже не певен, що справа лише в ІІмперіо. Хоч зараз ти і виглядаєш достатньо…
-Адекватним? – Глузливо переспитав Кравч. І Регулус одразу кивнув своєю головою. – Все змінюється під час будь-якого емоційного вибуху. І я не можу назвати це інакше. В цей момент той другий Барті повністю зачавлює мене, він змушує мене… Дельфі сказала таку фразу. І я розумію, що вона сказала це несвідомо..- Кравч говорив занадто швидко, він жадібно хапав повітря, наче саме зараз він зрадливо закінчиться і в нього не буде ніякої змоги продовжити. – Вона сказала, що кохає іншого Барті. І це правда, я був іншим, я не можу це пояснити. Але після Дементорів мені ставало легше! Я більше не чув той всратий голос, він більше не нагадував мені про те, що я нікчема. Він не нагадував мені…І потім наче окріп на голову вилили.
– Так, Кравч, стій. Я перестав ловити суть. Ти казав, що ти з донькою мого брата. Тепер ти кажеш про кохання Дельфі. Я нічого не розумію!
– Я також, друже.
-Таааак… -Протяжно промовив Регулус. – Я зрозумів. Давай ти зараз перестанеш шукати суть та спробуєш позбавитись тригерів. Ну чи якось навчитись з ними жити. -Чоловік дістав зі своєї кишені декілька невеликих скляних пляшечок. Та простягнув їх до Барті. – Це екстрена штука. Декілька днів пий її. А я спробую щось вирішити. Довше не можна, бо воно вб’є залишки твого здорового глузду. Але зараз… На деякий час заблокує неприємні спалахи твоєї агресії. Ти молодець, що прийшов. Я пишаюсь тобою. Покличеш Скаба?
Кравч швидко простягнув свою руку та забрав зілля. Він зробив все, про що попросив його Регулус.
-Ви йдіть, ми деякий час поспілкуємось, – промовив в сторону Дельфі та Барті Скабіор.
-Вдвох?! – Незадоволено вскрикнула Блек.
Єгер оглянув молодиків та іронічно переспитав:
-Ну ви ж достатньо дорослі могутні чарівники, аби дійти вдвох спокійно. Я тут ненадовго затримаюсь. А мінус три людини можуть викликати питання.
Дельфі та Кравч мовчки переглянулись та одночасно і незадоволено поглянули назад на Скабіора.
-Просто доведіть одне одного з пункту А в пункт Б.
– Ой, да не потрібен мені цей навіжений! – Розлючено крикнула Дельфі та швидко прямувала до виходу.
Погляд Барті був спрямований на неї і, після гучного гуркоту дверей, він так само поспішаючи попрямував за нею та промовив на останок:
-Дооообре… Я доведу її…
– Тільки до кімнати, Кравч! До кімнати і ні до чого іншого!
Регулус гучно засміявся, після чого на його щоках виступив невеличкий рум’янець. Побачивши це, Скабіор штурхнув його в плече та промовив:
-Ой, да про що ти думаєш? Я мав на увазі істерику там… – Але побачивши, що сказане ним ще більше розсмішило чоловіка, він просто махнув рукою. – Іди до біса. Про що ти хотів поговорити?

31.3

Пройшло вже більше ніж пів дня і Нарциса розуміла, що Северус не прийде. Він мав навідатись ще вчора. Але жодної звістки ні з ранку, ні в день. Він не з’явився. І це значило лише одне.
Вечоріло, а жінка весь день пробула в будинку і від випитої нею кави її голова порядком паморочилась, а тремор охоплював кінцівки. Остаточно розставивши в своїй голові всі крапки, вона зібралась та вирішила вийти на прогулянку.
Але, як завжди і трапляється, «щастя» з’являється, коли на нього вже перестали й сподіватись. Так само сталось і з Северусом, бо жінка побачила його майже одразу, як підійшла до того самого скверику, де вони нещодавно гуляли.
– Нарцисо.. – Схвильованим голосом вигукнув чоловік, як тільки побачив, що жінка вийшла на прогулянку. – Я тут..
– Я бачу, що ти тут. – Абсолютно спокійно відповіла вона. – Неочікувала побачити тебе.
– Я не наважився зайти в середину. Та… Пробач, що не прийшов вчора. Просто…
-Ти не прийшов вчора? – Жінка посміхнулась та обережно змахнула рукою в сторону чоловіка. – Вчора був такий важкий день. Я і забула. То й на краще.
Хоч Северус і дуже хвилювався з приводу реакції Нарциси на те, що він не стримав своє слово, але це все напружило його куди більше за скандал чи образу. Бо в своїй голові він вже побудував купу діалогів з різними фіналами. Але ось це? Це їй на стільки все одно?
Проте, не зважаючи на відповідь жінки, не помітити те, що вона все таки не до кінця відверта, було не важко.
Снейп ще деякий час намагався підібрати в своїй голові «правильні» слова, аби продовжити розмову чи запропонувати провести час разом, але несподівано Нарциса промовила першою:
-То… Я планую прогулятися. Ти складеш мені компанію? Чи я можу продовжувати одна?
– Я хотів тобі дещо розповісти.. -Напружено відповів Северус.
– Давай спочатку просто прогуляємось?
Чоловік з жінкою спокійно покрокували вперед невеличким сквером, починаючи повсякденну розмову.
Звуки кроків роздавались і прямо посеред лісу, де двоє молодих людей намагались знайти дорогу в маєток.
-Я так не хочу повертатись в цю сиру халупу.
-Не скигли, Блек. Переїдеш скоро в свій Мелфой Менор і будеш жити як і мріяла. До речі, вибач.
Дельфі видихнула та ледь помітно посміхнулась.
– За що на цей раз?
– Він таки одружується на тобі. І… я тебе не привітав. Вітаю, Місіс Мелфой.
– Не клич мене так.
Не зважаючи на слова Барті, погляд Дельфі не був наповнений щастям. Скоріше щось несамовите в середині кричало та просило допомоги. Кравч зупинився та оглянувся навколо.
– Ми, здається, знову заблукали. – Погляд Барті зупинився на Дельфі та трохи похмуривши брови він додав: – Може Скаб має рацію?
– З приводу чого? Він так багато говорить. Хоча.. Поки дурні за ним помічено не було.
– Ми з тобою справді ведемо себе як дурні діти. І… – Чоловік опустив голову вниз та знервовано облизав свої губи. – І я не розумію, як так сталось. Не розумію, як ми до цього з тобою дійшли.
Дельфі також відвела погляд та закусила свою губу.
– До лісу? Я думаю ми виберемось.
– Ти знаєш про що я. Ти була майже всім для мене, я не розумію, як зараз ми ладні вбити одне одного та змушувати страждати.
– Ти покинув мене, Барті. – Тремтячим голосом промовила Дельфі. -Сказав, що я не підходжу для серйозних стосунків, яких ти так жадаєш. Сказав, що кохаєш свою теперішню дівчину. Напевно ,лише Хвіст в усьому магічному світі ще не тикав мене носом, називаючи повією.
-Я це зробив, бо чув твою розмову з Мелфоєм.
– Яку ще розмову? Ми з ним не були тоді разом. Да і з тобою не були.
– Я йшов до тебе і почув, як ти кажеш, що кохаєш його. Ну а я… Так, я казав, що мені не потрібні стосунки, що ми лише друзі. Але я так хотів… – Кравч швидко закусив губи та зробив декілька кроків вперед. – Я хотів бути з тобою. Але не хотів бути запасним. Хоч і сам пропонував це. Все так заплутано. Я був злий. І не міг розібратись зі своїми почуттями.
Блек лише стояла та мовчки все слухала. В її горлі утворювався величезний ком, вона намагалась ковтнути його, але нічого не виходило. І якийсь страшний біль охоплював все всередині.
– Я тоді сказала, що хочу бути лише з тобою, Барті. І…
– Це вже не важливо. – Перебиваючи, затвердив чоловік. – Хоча ще декілька місяців тому я би все віддав, аби почути ці слова. Мені безмежно шкода, що все так вийшло. Шкода, що я так вчиняв з тобою. І я розумію, що ми не зможемо вже бути ніким одне одному. Хоч мені жахливо тебе не вистачає. Просто як людини, яка була поряд.
Кравч розвернувся та одразу зловив на собі погляд брюнетки, яка вже ледь стримувала свої сльози. Це все здавалось їй куди болючішим, ніж все те, що колись творив він до цього. Це щось дійсно схоже на кінець всього.
Колись давно Дельфія спостерігала за тим, як магли відпочивають на природі. Як запалюють вогнище, танцюють, співають, смажать на ньому зефір. Це все здавалось їй таким теплим та дивовижним. І це вогнище з язиками полум’я, яке було чимось яскравим та незабутнім.
Проте як тільки всі збирались додому, його тушили і все навколо завмирало, наче на цій землі й ніхто не танцював, не було ароматів смаколиків. Мертва тиша та дим, який закручувався в повітрі та нісся кудись до хмар, не залишаючи по собі вже нічого.
Ось і зараз вона відчувала щось до жаху схоже. Наче все дійсно закінчилось і той самий дим вже десь літає в повітрі. Варто зробити ще декілька кроків – і все залишиться лише спогадом, який вже не повернути.
– То ти розібрався в своїх почуттях і відчуттях? – Промовила вона ж, не очікуючи нічого. Хоч в дівчини і була якась маленька надія, що він скаже чи просто як завжди поцілує..
«- Просто скажи йди до мене і піду! Я все покину і піду до тебе, Барті! Чи просто хоч на мить відчути тебе, хоч на мить..» – Думки нав’язливо крутились в голові, сподіваючись хоч на щось, на щось!
Чоловік кивнув у відповідь та знову відвернувся.
– Я хочу бути з Лео. І тепер я в цьому впевнений. Пробач мене. І дякую тобі. За все, що між нами все таки було. Я був щасливий. І давай хоч спробуємо не бути ворогами? – Кравч почав впевнено крокувати вперед та додав. – Треба дістатись додому. Я сподіваюсь, що мене там все ще чекають, бо я не хочу втратити те, що зараз для мене так важливо.
З очей Дельфі зірвались декілька сльозин, проте вона швидко витерла їх рукою на випадок, якщо Барті повернеться, але він цього не зробив, продовжуючи йти вперед.
Вже через пів години їх мовчазних блукань на горизонті почав виднітись старий закинутий маєток, де й проживали всі Смертожери. Підійшовши до нього Барті одразу відчув присутність Леони, яка не змусила на себе чекати. Та повстала неподалік в формі великої чорної кішки.
Побачивши її Кравч одразу ж зупинився. І чомусь це саме зробила і Дельфі. Яка знаходилась трохи далі та правіше від нього.
Чоловік підійшов ще трохи ближче, та промовив до юначки:
– Леоно, я був не правий. Я не хочу аби все закінчувалось.
Але молодша Блек не поспішала стрибати в обійми чоловіка – вона була занадто ображена. І до того, після розмови з Волдемортом, вона все ще відчувала легкий тремор по всьому тілу.
– Ну, маленька моя, пробач. – Чоловік простягнув дві руки в сторону Леони та продовжив: – Йди до мене.
І після цієї фрази сердце Дельфі робилось вщент. Він ще нещодавно казав це їй і вона бігла до нього, забуваючи про все на світі. Застрибувала йому на руки, цілувала та міцно обіймала. А зараз він каже те саме іншій і так само чекає на її обійми.
Блек зірвалась з місця та швидко побігла до маєтку, наближаючись до своєї кімнати. Леона ж все таки покинула свою форму та мовчки підійшла до Барті. Чоловік все ще тримав руки піднятими, але вона не поспішала пірнати в його обійми.
– Ти не можеш так просто брати та кидати мене, не можеш просто так приходити та називати своєю!
– Я хочу, аби ти була лише моєю, а я лише твоїм.
Кравч обережно підтягнув до себе дівчину та ніжно поцілував, після цього їх погляди зустрілись і Леона вже не могла на нього злитись. Він такий рідний, такий гарний, такий її! Ще мить – і пара вже знаходились в їх кімнаті. Поцілунки ставали більш пристрасними. Вони швидко наближалися до ліжка і Барті вже почав визволяти дівчину від одягу. А сама Леона, не зважаючи на все, що вже було між ними раніше, продовжувала ніяковіти, коли справа торкалась якихось пестощів.. Та будь чого. Дівчині було легше, коли він все робить сам. Сам роздягає її, сам роздягає себе і робить з нею те, що захоче саме він.
І як тільки вони підійшли до ліжка, Леона розвернулась до чоловіка спиною, але той швидко повернув її до себе та взяв руки в свої долоні. Кравч провів долонею юначки по своїм грудям вниз. Та зупинив їх біля ґудзиків сорочки, натякаючи на те, аби дівчина сама їх розстібнула.
– Давай спробуємо по-іншому? – Промовив він же, кладучи свою долоню на її щоку. Леона відчувала себе трохи незручно, але, поглянувши в його очі, жодних бажань сперечатись в неї не було. І юначка невміло почала розстібати його сорочку.
Кравч опустив свою голову та усміхнено спостерігав за цим. І як тільки дівчина приборкала останній ґудзик, сорочка швидко покинула його тіло.
Зловивши розгублений погляд Лео на верхній частині своїх брюк, Кравч вирішив допомогти їй та знову почав керувати її руками. Він добре відчував напруження коханої та намагався бути максимально ніжним з нею, намагатись зрозуміти та почути її зсередини. І це ще більше спантеличувало юначку. Вона звикла до іншого і це інше їй подобалось. Вона відчувала силу чоловіка, владу над собою і була певна, що не зробить щось не так. Не буде виглядати дурепою. І він просто буде робити те, що подобається йому.
– Якщо ти зараз не хочеш, давай відкладено все на потім. Просто ляжемо спати чи ти обіймиш мене і ми поговоримо про щось.. Да не важливо про що.
– Ти якийсь не такий. – Розглядаючи чоловіка, затвердила вона. Дівчина глибоко вдихнула аромат його тіла та продовжила. – Це наче ти, але щось в тобі не так, я це відчуваю. І справа не в розмовах. Я не розумію…
Кравч здогадувався про що йде мова, але він прийняв рішення на цей раз не розповідати нічого. Це не буде брехнею, це просто… Він не зможе пояснити їй нічого. А Регулус дав чітке розуміння того, що ніхто не має про нього знати. Він і так був не дуже задоволений появі Дельфі, хоч Скабіор і хотів як краще. Тим паче, Барті вже відчував себе краще. Хоч і після розмови з Дельфі щось в середині нього шалено цокотіло. Але він нарешті зробив вибір. Він правда відпустив її. Він більше не хоче мститися, він не тримає образи та не відчуває себе ні жертвою, ні нападником.
Замість відповіді Кравч чуттєво поцілував Леону та швидко повалив її на ліжко, яке знаходилось позаду.
І дійсно, все було по-іншому. Чоловік намагався бути максимально турботливим, ніжним. Йому хотілось, аби вони відчували одне одного, аби наповнили одне одного почуттями.
Дельфі також наблизилась до своєї кімнати, де на неї також очікував Луціус. І настрій в нього був куди паскуднішим, ніж в Леони.
Він вже не знав, про що йому думати, в якому стані і де взагалі шукати свою кохану. Не дарма вона просто втікла зранку. Як же його виводила її поведінка та відчуття особистої немічності. Чоловік звик, що зазвичай йому достатньо сказати лише раз – всі навколо його слухаються. Нарцисі взагалі іноді вистачало лише погляду, аби все зрозуміти. А тут…
Але побачивши на порозі абсолютно тверезу дівчину, Мелфой був надзвичайно здивований. Враховуючи ще те, що часу до опівночі ще багато. І зазвичай вона не приходить раніше.
Її очі були направлені на чоловіка, проте дивилась вона здається кудись повз нього.
«- Дуже боляче. – Єдине що вона зараз могла думати. – Занадто боляче, я так не можу.»
– Де ти була, Дельфі!? – Суворо промовив Луціус, не чекаючи поки вона хоч спробує виправдати свої дії.
Але Блек і не збиралась цього робити. Її погляд набував якоїсь дикої несамовитості. Вона швидко рушила з місця та жадібно впилась в вуста чоловіка, не залишаючи йому жодної можливості промовити хоч щось.
Дельфі було не зупинити: вона скинула з чоловіка піджак та розірвала всі гудзики на його сорочці. Вона перервала їх поцілунок та запустила свої руки до його тіла, проводячи ними по міцній спині. Блек провела язиком по верхній частині його грудей та впилась зубами в його ключицю.
– Дельфііі.. – Протяжно рикнув він. – Я с тобою не догово…
Брюнетка закусила свою губу та промовила йому прямо в вуста:
– Тр@хни мене!
Луціус знову гучно рикнув і він вже не міг стримувати свого збудження, враховуючи весь час, який він чавив в собі його.
Він схопився рукою за її потилицю та поцілував. Чоловік вже збирався робити кроки до ліжка та направити до нього ж Блек. Але дівчина знову прошепотіла.
– Негайно!
Мелфой швидко озирнувся та побачивши стіл неподалік, підштовхнув кохану туди та різко розвернув до себе спиною та нахилив вперед. Блек відчула тілом холод поверхні, навіть не зважаючи на те, що на ній все ще була сукня, яку Луціус вже тягнув вгору. Вона чула дзвін ременя, звук блискавки його штанів. Чоловік припідняв та зігнув її ногу, опираючи на стіл.
Ще мить і дівчина вздригнулась від проникнення, паралельно простягаючи свої руки вперед та хапаючись за край столу. Вона заплющила свої очі та з кожним поштовхом все міцніше стискала свої пальці, впиваючись в стіл мертвою хваткою.
Але і зараз Блек не відчувала себе щасливою, не відчувала бажання, не відчувала нічого, крім огиди, яка переповнювала її з кожним новим рухом чоловіка. З її очей котились сльози, які крапали на той самий стіл. Вона намагалась хоч якось зображати задоволення та імітувати звуки, аби Луціус нічого не помітив. І від цього вона відчувала себе ще гірше, все в середині стискалось.
Його руки блукали по її тілу, але вона здригалась від кожного дотику. Його поштовхи… все це здавалось тривало вічність. Звук цоканя годиннику, дзвін того ж ременя – все по колу, зливаючись в якусь одну суцільну вирву з якої здавалось немає виходу.
Але вихід був і Дельфі відчувала, що Луціус вже скоро закінчить все це. І найкраще, що прийшло їй в голову це імітація того ж. Їх стогони змішалися разом з відчаєм Блек.
Чоловік покинув тіло дівчини, вона відчувала, як з неї капає сім’яна рідина прямісінько на підлогу. Вона випрямилась та Мелфой одразу ж розвернув її до себе за талію та вже хотів поцілувати, але Дельфі швидко увернулась.
– Мені треба в ванну. – Паралельно промовила вона ж, тікаючи від чоловіка.
– З тобою все добре?
Але Блек навіть не відреагувала на його слова, зачиняючи за собою двері.
– Дельфі?
В цей же час, Нарциса та Северус все ще прогулювались територією помістя. Для них час плинув занадто швидко. Вони знову відчували себе наче юні студенти, але на цей раз їм не потрібно було ховатись та чекати якогось особливого часу. Чи можливо цей час якраз настав?
Можна було поговорити про все і ні про що. Северус майже весь час мовчав та уважно слухав все, про що розповідала йому Нарциса. І для неї це було чимось дивовижним. Хтось слухає її, хтось захоплювався тим, про що вона розповідає. Жінка не відчувала себе додатком чи другорядним персонажем. Це було те, чого їй так не вистачало в цьому житті.
І це було так само дивно для Северуса, якому дійсно було цікаво. І чоловіку взагалі здавалось, що він буде відчувати те саме, навіть якщо вона буде розповідати про сендвіч чи про декоративну косметику. Хоч раніше він за собою такого не помічав. Можна розслабитися. Так, точно. Він міг повністю відпустити цей світ та відчувати спокій. Спокій, такий бажаний ним.
– Ти постійно дивившся на мене, наче зі мною щось не так. – Промовила Нарциса, помічаючи, що Снейп ні на секунду не відводить погляду від неї.
– Мені здається, що ти найособливішла жінка в усьому світі.
Блек знеяковіло посміхнулась, відвела свій погляд, але в мить повернула його назад та відповіла:
– Мені здається цю фразу чуло стільки жінок в цьому світі, що і уявити важко.
– Стільки ж, скільки потім проклинали себе за те, що повірили в це все. Але від мене особисто чула лише ти.
– Пробач, просто… – Жінка зробила паузу та глибоко вдихнула повітря. – Це якийсь дисонанс для мене після такого закінчення шлюбу.
– Оу… Доречі про це я і хотів поговорити, точніше розповісти… чи спитати.
– Про мій шлюб? Ми розлучені з Луціусом. Всі там справи, якщо пам’ятаєш… я недостатньо піднімала, скажімо так… його настрій.
– Це не твоя вина.
– Тааак… Таак. – Одразу ж перебила вона. – Я в цьому не винна: я дивовижна, він павич, всі справи. Я розумію і спробую це пропрацювати, але поки мені болить за це.
– І він не до кінця може бути винним в цьому.
– Я не розумію тебе, Северусе. Ще нещодавно ти казав, що Дельфі…
– Справа не в ній. Точніше в ній, але.. Пообіцяй, що все залишиться лише між нами.
– Ти можеш розраховувати на мене. – Не приховуючи цікавості та здивування, відповіла вона.
Було помітно, що чоловік не до кінця впевнений в тому, чи варто розповідати це, але зустрівшись поглядом з жінкою, він тут же почав свою промову:
– Колись я також думав, що закоханий в неї…
– Тільки не це, прошу. Я зрозуміла. Можеш не продовжувати… Яка я дурепа.
Жінка намагалась рушити з місця, проте Снейп викрикнув в її сторону:
– Вона горокракс, Нарцисо.
Він несподіванки жінка навіть заціпеніла та повільно і мовчки повернула свою голову, до Северуса.
– Так, це не достовірно, але аналізуючи все, що відбувалось, відбувається… Після того, що розповіла мені ти. Я все це зрозумів і тому я тоді так швидко пішов.
– Але як це пов’язано з коханням?
– Не всі горокракси змушують ненавидіти. Вона була створена несвідомо. Волдеморт повернув її до життя, жертвуючи іншою людиною. Можливо він щось відчував в той момент, якісь родинні зв’язки, щось пішло не так. Я читав про це. До того ж, Поттер працює так само…
– Поттер? Почекай. Я нічого не розумію.
– Поттер – горокракс. І це перевірено.
– Темний Лорд знає? – Оглядаючись по сторонам перепитала Нарциса.
– Ні. – Одразу ж затвердив Снейп, торкаючись її руки.
– Добре, але як ти здогадався про Дельфі?
– Я намагався тобі пояснити з початку. Ти дослухаєш мене?
Жінка мовчки кивнула та зібрала свої руки в замок на рівні живота.
– Я думав, що закоханий в неї. Це були дивні відчуття. Якесь марення… мене наче захлиснуло якоюсь хвилею. Я думав, я навіть проводив паралелі з Лілі, бо з тобою їх проводити було неможливо. Ці почуття вспалахнули несподівано і, коли я почав більше проводити часу з нею… Ми займались магією.
– Магією… Ну так. Вона магічна виходить.
– Ти не так все зрозуміла. – Поспішив заспокоїти жінку він. – Я правда намагався навчити її магічної майстерності. Бо, маючи такі здібності від природи, вона не могла зробити елементарного. І я відчув, що мене наче накрило. Я втрачав розум, я навіть листи з коханням почав їй писати. Це дуже дивно звучить, але я не міг нічого з собою зробити.
– І що ж було далі?
– Я мінімізував зустрічі, відмінив всі уроки. І все пройшло. Пройшло так само, як і починалось. Поки я знову не починав проводити час біля неї. І я зрозумів, що щось не так. Я бачу твій погляд, Цисі! – Суворо промовив чоловік. – Але я не та людина, яка буде «западати» на жінок чи бажати когось ось так.
– І що тепер? Які твої плани та дії далі?
– З приводу далі не знаю, але зараз я хочу тебе поцілувати.
І не встигла Нарциса щось навіть спробувати сказати, як чоловік підійшов та зробив те, про що так давно мріяв. Розірвавши поцілунок, жінка глибоко вдихнула та спантеличено дивилась на Снейпа.
-Пробач, я не мав…
Чоловік відчував жахливу провину та розумів, що піддався почуттям. Проте, всі його невпевненості розвіялись, коли Нарциса все таки почала говорити:
-Може зайдемо до мене? Ну, там… чай вип’ємо?
І почувши це в чоловіка в цю ж мить загорілись очі, проте він взяв жінку за руки та промовив:
-Я не хочу все зіпсувати. Давай зовсім трохи почекаємо. Мені хочеться, щоб все було.. Правильно. Але я можу тебе провести. Наближаються сутінки, а ми з тобою щось далеченько зайшли.
Жінка знову посміхнулась та подивилась на Снейпа.
-Але, якщо дозволиш, я би взяв тебе руку.. – Також додав він.
В цей час Дельфі все ще знаходилась в ванній кімнаті. Вона вже три рази прийняла гарячий душ, але все одно відчувала себе брудною. Вона відчувала себе зґвалтованою самою собою. Вона закрила злив у ванні затичкою та відкрутила на повну кран з гарячою водою, навіть не розбавляючи її прохолодною.
Дівчина спостерігала за тим, як тече вода з крану та наповнює ванну. Гаряча вода обпалювала її шкіру, що розносило імпульси по всьому тілу. Вона так втомилась триматись, так втомилась кожен день натягувати ту кляту посмішку на своє обличчя. Брехати всім і собі, що все добре. Спостерігати як життя проходить повз. І щасливі всі навколо, окрім неї. Алкоголь не допомагав – ставало лише гірше. Сіріус бажав їй смерті, Дамблдор бажав їй смерті, Смертожери бажають їй смерті.
Барті…
Дельфі подивилась на своє відібраження в воді та знову заплакала. «Я так кохаю його, я справді кохаю. Я не можу дивитись, що він щасливий з іншою, я не можу змиритися з тим, що він відпустив мене… Я так хочу опинитись в його обіймах… Але він.. І він намагався мене вбити.»
Дельфі озирнулась та побачила бритву Мелфоя, яка лежала неподалік на тумбі. Дівчина дісталась до неї та дістала звідти лезо. Окунувшись з головою під воду, вона винирнула та ще раз поглянула на лезо.
« Я більше не хочу ні за що боротись… Я програла..»
Не очікуючи більше нічого, Дельфі зробила декілька глибоких надрізів з внутрішньої частини двох своїх рук. Ще мить вона спостерігала за тим, як швидко витікає її кров та слідом опустила руки в гарячу воду. Вона все ще спостерігала, як тече вода з крану та як вона ж змішується з кров’ю в ванній, стаючи багряною.
Дзвін в вухах, відчуття нудоти – все в очах було наче в тумані. І дівчина почала повільно зачиняти свої очі та пірнати в безодню.
– Я просто хотіла бути щасливою… -Останнє, що вона прошепотіла сама до себе.