Глава 30

Глава 30

30.1

Це чийсь гумор? Чиясь перевірка чи взагалі сон?
Повірити в почуте було занадто важко, якщо не сказати, що взагалі неможливо. Це був той самий момент, коли дівчина не розуміла , що їй робити, що говорити і як на все це реагувати.
Так, пред нею стояв молодий надзвичайно вродливий чоловік, наймогутніший Темний чаклун, людина, яка без перебільшення тримає в страху весь світ. Він – захоплення, він – мрія, він щось більше за людину.
Чоловік почав крокувати вперед,оминаючи дівчину та стаючи в неї за спиною. Він не торкався її тіла, але та відчувала його кожною своєю клітиною. Але вона все так само мовчала та сполохано дивилась перед собою. І, здавалось, жодне слово не здатне описати її стан зараз.
– Це якась перевірка, Мій Лорде? – Нарешті пролунало у відповідь.
– Перевірка? О ні, я завжди отримуючи те, що я хочу.
– А якщо я не буду цього хотіти?
– Я не задаю тобі питань.
– Я не можу. Я з Бартеміусом.. – Твердо відповіда та. – Точніше ми…
– Для мене це все не важливо . – Впевнено заявив Волдеморт, різко кладучи руки на її живіт та притискаючи до себе. Від такого швидкого перебігу подій брюнетка підскочила.
Але навіть під загрозою смерті вона не ладна була зраджувати своє кохання. Зраджувати його дорівнює зраді собі. А що вона буде вартувати в цьому світі, якщо зламавши стільки принципів, переступивши стільки «але», візьме і перекреслить все.
Ні. Ніколи, нізащо!
Дівчина розуміла, що ще мить її бездій і щось змінити буде вже неможливо. Тому, хапаючись за останню надію, Лео швидко прийняла метаформу та побігла геть. Думок та планів про те, що вона буде робити далі не було. Але втекти зараз було єдиною надією на порятунок. Леона не уявляла, в якій люті знаходився зараз Темний Лорд. Проте вона тримала курс «додому», в такі вже рідні обійми.
Проте, на превеликий подив, Волдеморт опустив свої руки та широко посміхнувся. Чоловік повернувся до дзеркала та оглянув себе. В його погляді читалося захоплення, натхнення цим життям. Він такий, як був колись, до того як його впхнули в те зпаскудженне тіло. Навіть краще, молодше.
Темний Лорд сів на своє крісло та закинув одну ногу на іншу.
– Нікуди не дінешся, все одно будеш моєю. – Промовив він сам до себе, задумливо притуляючи свою руку до рота.
Барті ж знав, що очікувати кохану раніше опівночі не варто, тому відклав книгу яку читав та вже збирався лягти спати. Але Леона з’явилась майже перед ним та швидко залізла на ліжко, забиваючи в найближчий кут. Кравч одразу зрозумів, що щось не так, адже в такому стані її ще не бачив ніколи.
– Леона? – Стурбовано промовив він.
І, не отримавши відповідь на своє запитання, чоловік привстав та підсунувся.
– Лео? Ти чуєш мене.
Юначка дивилась в одну точку, її думки були все ще там, в тій кімнаті. Перед очима стояв він, Темний Лорд, який пропонував таке.. Да взагалі як? Як таке могло статись?
Така поведінка не на жарт налякала чоловіка. Першою думкою було те, що Володаря викрили чи на фінальних стадіях сталось найгірше. Але Леона все таки вирішила промовити хоч щось, не відводячи очей від стінки навпроти:
– Все добре.
– Мені так не здається. – Стурбовано відповів чоловік.
Все в середині неї кричало про те, що йому треба розповісти, але чи то був страх, чи Мерлін зна що. А що він зробить? Піде розбиратись? Чи скаже мені бути з ним, а потім приходити назад? Народити дитину та виховувати її в трьох?! Чудова ідея. Ще він доторкнувся до неї. Чи можна це вважати зрадою? А якщо так? Ось візьме і покине..
Раптово Кравча охопила панічна думка. А що, якщо вона дізналась про ту кляту ніч ? Що, якщо в когось не втримався язик за зубами і вона про все дізналась? Чоловік мільйон разів картав себе за той вчинок. Він навіть думав про те, аби знайти маховик та зупинити себе з Дельфі. Але навіть повернувши час назад він не зміг би викреслити це все зі своєї голови. Зараз вони не спілкувалися і його життя стає більш зрозумілим.
Леона повернула до нього та поглянула, здавалось, її очі пронизували його з середини. Наче вона намагалась побачити щось критично важливе для свого життя.
– Ти кохаєш мене?
Кравч посміхнувся та остаточно підтягнув юначку до себе і слідом обійняв.
– Звичайно так. І я не розумію , що з тобою. Чому ти так швидко повернулась?
Але Леона ніби навіть не чула того, про що питає в неї чоловік, вона була ніби повністю в собі та продовжувала задавати якісь хаотичні не зрозумілі питання для самого Кравча:
– Чому я?! Чому ти обрав мене?
– Слухай, в мене вже відчуття, що ти хочеш мене покинути. – Трошки віддаляючись повідомив він.
– Я просто хочу зрозуміти, чому я. Чому не Дельфі чи хтось інший? Чому.
– Леона! – Роздратовано гаркнув він у відповідь. – Да скільки можна з цією Дельфі!
– Тож чому я?!
– Тому що це ти! Розумієш?! Тому що це ти. Така, яка ти є! Я просто хочу бути з такою тобою!
Кравч почав швидко вставати з ліжка та тягнути за собою брюнетку. Вони стали одне навпроти одного, чоловік обережно взяв її руки до своїх та пронизливо подивився в очі.
– Барті! – Тихо промовила вона. – Мені постійно здається, що ти ось – ось кудись підеш та не повернешся. Що знайдеш кращу, та зрозумієш, що я не така, яка потрібна тобі.
– Ти якраз та, що мені потрібна. Саме та. І за весь час, котрий ми провели з тобою… – Чоловік відвів погляд та почав ледь помітно заїкатись, наче йому було важко сконцентрувати свої думки, просто взяти та висловити їх. – Я просто знаю, що це так. І про це не потрібно кричати. Мені спокійно з тобою.
Леона мовчки дивилась на коханого, а слідом підійшла та міцно обійняла. Теж саме зробив у відповідь і він.
Чоловік поцілував її в потилицю та ледь помітно поморщив носа.
– Я піду надвір. – Промовив він же, трохи віддалившись.
Леона не приховуючи занепокоєння поглянула на нього, у відповідь на що, той мовчки дістав пачку цигарок та підняв на рівень свого обличчя.
– Я пам’ятаю, ти просила не палити в кімнаті.
– Я потерплю.
Лео всім своїм видом демонструвала, що вона не хоче, аби чоловік йшов, але він все одно зробив по своєму.
Почувши гуркіт дверей, юначка повернулась на ліжко, в той самий куток, з якого дістав її Барті. Їй просто не хотілось залишатись одною. І тільки з ним вона могла відчути себе захищеною. Але саме зараз чомусь Кравчу захотілось вдихнути повні груди повітря. Всі ці розмови, питання, на які він не мав відповіді. Вони такі дивні. І постійно однакові. І постійно по колу.
Він сидів на сходах схиливши свою голову. Останнім часом відчував себе на якомусь останньому диханні. Наче він знову повернувся в ту жахливу темряву. І здавалось би, все стало на місця, поряд така дивовижна дівчина. Він впевнений в ній на всі сто.
Було відчуття, що вона була тою самою прохолодною ніччю після такого палкого та виснажливо дня, яка врятувала його від страшної смерті. Але сонце досі не виходить і йому стає занадто холодно.
– Я побачив тебе у вікно. – Гучно промовив за його спиною Скаб.
– Я знав, що ти мене побачиш.
Оглянувши Кравча, чоловік сів напроти та з неприхованим засудженням промовив до нього.
– Як я розумію, ти досі не почав пити те, що я тобі дав.
Ця тема помітно дратувала чоловіка і його м’язи на обличчі почали не контрольовано скорочуватись.
– Можеш не відповідати, я все бачу.
– Я нормальний!!! – Гучно та роздратовано промовив він.
– Тааак. – Протяжно на видиху відповів єгер…
– Тільки не починай. Я в гармонії з собою. Я нарешті на своєму місці і зі своєю людиною!
На цій напруженій ноті, чоловіки почули, як зашарруділо листя, а з лісових хащ вибиралось щось схоже на людину.
– Йоб… – Почав промовляти Кравч, але Скаб швидко закрив йому рота рукою та вискочив з місця.
Це була Дельфі, яка ледь стояла на своїх ногах. В одній її руці була майже пуста пляшка вогне віскі, в іншій середня за розміром чорна змія. Побачивши її та приглядівшись, Скаб швидко зупинився, його очі округлились і він почав спокійно промовляти в сторону Блек:
– Дельфі, зараз спокійно, без різких рухів поклади на землю те, що знаходиться в твоїй правій руці. Ця змія смертельно отруйна! Почувши це Дельфі спантеличено подивилась на одну свою руку в якій знаходилась пляшка і на другу, яку смиренно обвивала істота.
Довго не думаючи та погано розуміючи, що взагалі коїться, Блек почала обережно присідати та повільно опустила на землю пляшку, переступивши її та крокуючи вперед прямісінько до чоловіків. А ті в свою чергу переглядались між собою, розуміючи, що та абсолютно не розуміє про що йде мова.
Але Блек вперто ступала крок за кроком, хоч і давались вони їй дуже і дуже важко. З великою складністю зеленоока таки дісталась до своєї цілі та встала прямо перед чоловіками. Ті продовжували насторожено дивитись на змію, яка знаходиться в її руках.
Барті насупив брови та зробив крок назад. Він в принципі хотів піти, враховуючи їх стосунки з Дельфі, і порушувати їх гармонію не хотілось. Дівчина хитро зиркнула на сполоханого Скабіора, потім на Барті та розпливлась в широкій посмішці. Її очі горіли як два вогника і сконцентрувались вони, як Кравч і думав, на ньому.
Блек підняла руку та щось прошепотіла істоті, яка одразу ж повернула свою голову та кивнула їй у відповідь. Кравч зробив ще крок назад, не промовляючи ні слова, але на цей раз не витримав вже Скаб:
– Дельфі, це поганий гумор! Ця істота занесена в магічну книгу! Її отрута діє на рівні з Кедаврою. Поклади її обережно на землю! Ти чуєш мене?! – Налякано повторював він. – Дельфі!
Але натомість Дельфі знову гучно засміялась та несподівано для всіх кинула повзучу прямісінько на Барті, який від такої несподіваності вскрикнув та почав розмахувати руками.
– Блек!!!! Ти йо#нута!?
Змія вдарилась о землю та почала піднімати свою велику округлу голову. Вона гучно шипіла в сторону Кравча та стрімко повзла в його сторону.
Скабіор швидко дістав свою паличку та направив її в сторону істоти. Але побачивши це, Дельфі випередила його та знову промовила щось на перселмові. Після чого вона різко зупинилась. Чоловіки стояли непорушно та сполохано спостерігали за Блек. Якій здавалось все було абсолютно пофіг, вона продовжувала гучно реготати та навіть почала пританцьовувати.
Раптово істота опустила свою голову та поповзла геть, змушуючи чоловіків одночасно вдихнути з полегшенням.
– Ти хвора Блек!! Хвора на всю свою тупу та й#бнуту голову!!!! – Не стримуючись, крикнув в її сторону Кравч.
З її обличчя не сходила посмішка, дівчина лише мовчки зробила чоловіку реверанс та пішла до маєтку.
– Ти в гармонії, Кравч! – Саркастичним тоном звернувся вже Скаб до Барті.
– Уяви собі! Я не ношусь за майже одруженню дівкою.
Знову це кляте відчуття неконтрольованого гніву! Да щоб його!
– А я не ревную майже одружених жінок до своїх кращих друзів. Маючи аааабсолютно гармонійне життя та жінку, про яку все життя мріяв! Випий флакончик. Якщо хочеш знову почути реального себе.
– Да я!! – Але Скаб грюкнув дверима прямо перед носом чоловіка, не даючи йому договорити свою фразу.
Деякий час Луціус все таки перебував тут, з усіма, лише іноді повертаючись в Менор та створюючи там ілюзію життя.
Він не міг залишили свою кохану одну. А переїхати в Менор вона також не могла, бо в офіційний шлюб пара поки що досі не вступила.
Скабіор йшов за Блек та вигукував її ім’я, але дівчина не реагувала на нього. Та йшла пританцьовуючи та іноді кружляючись навколо своєї осі. Раптово вона зупинилась та повернулась до чоловіка.
Дельфі прищурила свої очі, підійшла до нього та ткнула вказівним пальцем йому в плече.
– Слуухааай, а може в тебе є щось гаряченьке? М?
Знову озирнувши панянку, чоловік впевнено відповів:
– Дельфі, тобі вже досить.
– Тоді чому ти за мною вештаєш?!
– Я проведу тебе до твоєї кімнати.
Чоловік весь час мовчки крокував поряд. Так він врятував її, допоміг, але це все схоже на якусь хворобливу залежність, хоч чоловік і відхиляє всі можливі романтичні прояви зі своєї сторони, як і перед собою, так і перед нею.
– Слухай, Скаб, я все розумію, але я сама в стані дійти!
– Поки що так, але по дорозі ти можеш знайти того, хто знову дасть тобі «чогось гаряченького» . Де ти взагалі його береш?!
Дельфі знову різко зупинилась та схрестила руки на грудях.
– То ось хто підкинув цю грандіозну ідею Луціусу. Так?
– Я нічого і нікому не підкидую. Я просто сказав,що з тобою треба щось робити.
Почувши це, Блек ще дужче насупилась, вона оглянула коридор та побачила вазу в якій стояла квіти. Потім дівчина знову широко посміхнулась та швидко взяла її до рук, слідом з неї полетіли вже не першої свіжості квіти. Вона дістала свою магічну паличку та промовила:
– Око щура, струна арфи, нехай вода перетвориться на ром.- Не даючи чоловіку нічого зрозуміти, вона залпом випила все, що знаходилось в середині. – Ось тепер мені добре. – Ледь гикнувши додала вона.
Ще декілька хвилин і Дельфі відчула, як з під її ніг почала пропадати земля. Все навколо зрадницьки кружляло і дівчина майже валилась з ніг. Звичайно це не оминуло увагу Скабіора, який швидко підхопив її в повітрі та одразу ж повів до нареченого.
Чоловік постукав в двері і схвильований Мелфой одразу ж відкрив їх та видихнув з полегшенням, побачивши, що його кохана перед очима.
– Нічка добра, Мелфой! – Роздався гучний голос Скабіора, який тільки но вийшов в поле зору чоловіка. – Я тобі раджу її ловити.
– Трясця його… Дельфі! Я ж весь алкоголь знищив.
– Ти б її ще на ланцюга посадив би.
Чоловік незадоволено повернувся до Скабіора та промовив:
– Треба буде – посаджу! Не треба розповідати мені, що робити з моєю жінкою.
Єгер оглядів Мелфоя та осудливо цокнув.
– Ну-ну. Висушуй всю воду, ріки, море, океани. Хмари дощові. Враховуючи що контрольним в її голову була перетворена у ром вода з вази.
Луціус здивовано поглянув на Дельфі. Він затягнув дівчину в кімнату та одразу зачинив за собою двері, намагаючись привести дівчину до тями. Але та натомість щось ледь розбірливо бурмотала.
Довго не думаючи, Мелфой підняв її на руки та поклав на ліжко. Але як тільки її тіло відчуло мяку матерію, Блек несподівано відкрила очі та широко посміхнулась. Дівчина потягнула нареченого до себе та міцно обхопила його ногами. Чоловік же обперся руками, нависаючи прямо над нею.
– Дельфі! Що ти твориш!?
– Хочу тебе! – Відповіла вона тягнучись руками до шиї чоловіка, аби нахилити його для поцілунку, але він продовжував бути непохитним.
– Як ти себе ведеш?! Що ти влаштовуєш!? Мені вже соромно за тебе.
Але і дівчина не збиралась відмовлятись від своєї цілі. Тому міцніше притискала чоловіка ногами до себе.
– То покарай мене. – Сміючись промовила брюнетка.
Луціус відчув як вона почала вигинатись під вагою його тіла. Слідом Дельфі опустила свою руку та просунула її між тілами проводячи по його прутню.
Чоловік помітно сіпнувся, але був все ще непохитним.
– Чудова ідея, Дельфі. Будеш без сексу поки не перестанеш пити і не прийдеш до мене тверезою.
Натомість Блек засміялась та спробувала проникнути своєю рукою далі, під брюки чоловіка. Але він зміг дістати однією рукою свою магічну паличку та направив її на дівчину.
– Засинатус!
Вже за мить всі м’язи дівчини здавалось перетворились на вату і вона швидко зпнурилась в глибокий сон.
Кравч же продовжував сидіти на сходах, випалюючи цигарку за цигаркою, але це все не заспокоювало його, емоції били через край, сердце шалено калатало. Хвилі розпачу, розчавленності змінювались на несамовиту агресію та бажання всадити ніж комусь в черепушку.
Все тільки встало на свої місця. Чому знову? Чому?
Він не хотів аби вони з Лео зараз посварились, вона занадто чутлива, а він занадто багато говорить і постійно робить їй боляче, не контролюючи себе. Піти зараз до неї дорівнює самогубству і ще більше проблем. Але ж не може він тут сидіти вічно? До того ж холод вже пронизав його здавалось до самих кісток. Смертожер зайшов до маєтку.
Як же все навколо його дратувало. Невже може так зачепити жарт? Чоловік продовжував йти та періодично поправляти своє волосся рукою.
– Барті? – Роздалось десь неподалік.
– Паркінсон, геть! – Рявкнув він, навіть не зупиняючись.
Дівчина одразу зрозуміла, що з ним щось не так і від чистого сердце думала, що може йому допомогти.
– Да почекай ти! Що сталось?
Пенсі наздогнала чоловіка та йшла поряд з ним.
– Не чіпай мене! Геть! – Навіть не подивившись на неї знову повторив чарівник.
– Я нікуди не піду! Я можу тобі чимось допомогти? Барті! – Стурбовано промовила вона. – Ми ж одна команда.
Чоловік різко зупинився, він глибоко дихав та всім своїм зовнішнім виглядом кричав юначці, що час брати себе в руки та якомога швидке тікати.
Паркінсон, хоч і відчувала страх, але все таки вирішила спробувати допомогти. Можливо це взагалі єдина можливість з ним поговорити.
– Допомогти? Мені?! Ти серйозно?! – Чоловік переходив на гучний, глибокий та можна навіть сказати істеричний крик. – Чим ти можеш допомогти мені!? Чим?! Трусити тут своїм тупим обличчям!
– Да припини ти! Я знаю, що ти інший! Я знаю! Я відчуваю. Просто тобі зараз важко! Тобі треба з кимось поговорити! Ну знаєш, розповісти, що ти відчуваєш.
Але кожне слово юначки не те, що не заспокоювало його, а навпаки змушувало кожну його клітину здригатись все сильніше.
Чоловік різко розвернувся та штовхнув її за плече в стінку.
– Поговорити? Ти відчуваєш?! Ти знаєш?! Що ти знаєш, ти… – Але очі чоловіка раптово ковзнули вниз, зосереджуючись на тілі Пенсі. Язик некеровано облизав його губи.
Паркінсон перелякано поглянула чоловіку в очі, ледь стримуючись аби не вскрикнути від болі. Він знову так поряд.
І чому він не мій? – Швидко промайнуло в її голові.
– Барті.. – Заїкаючись промовила вона.
І це пролунало в його голові дзвінким ехо, яке і хоч трохи приземлило чоловіка на землю, він подивився перед собою, швидко відскочив від юначки.
Чарівник зрушив з місця та хотів якомога швидше дістатись своєї кімнати. Найстрашнішим для чоловіка було те, що він знову відчував відстустність контроля нал своїми діями. Те саме було і з Дельфі. Той самий клятий день коли він майже її вбив. Але в той момент з цього всього його змогла вивести Лео.
Чоловік твердо розумів, що якби не вона він би вбив. Вбив!
Кравч повнрнувся до кімнати в надії, що його кохана зможе заземлити якось його емоції. Але як тільки він переступив поріг, стало зрозуміло, що цього не станеться.
Леона сиділа на ліжку з його альбомом в якому були малюнки, і уважно її роздивлялась.
– Лео! – Гучно промовив він, крокуючи до неї. – Якого х#ра! Якого ти лазила знову в моїх речах!? Я не дозволяв тобі це все дивитись!
Юначка здивовано підняла голову та подивилась на коханого. А він в свою чергу швидко наблизився та вирвав у неї з рук малюнки відкидаючи їх в різні сторони.
Чоловік притягнув її до себе та поставив навпроти однією рукою схопивши за потилицю та направляючи її голову до свого обличчя.
– На коліна. – Жорстко промовив він, дивлячись їй прямо в очі.
– Ні! – Так само впевнено відповіда брюнетка.
– Я сказав на коліна!
– А я сказала, що я не буду нічого брати до свого рота!!!
Чоловік роздратовано рикнув та відпустив її. Натомість розвертаючи до себе спиною та нахиляючи в перед.
Дівчина вже була в нічній сорочці, яку Кравч швидко підняв та спустив її білизну.
Леона повернула свою голову та знову поглянула на чоловіка.
– Бартеміусе!
Але чоловік швидко спустив свої штани та закрив долонею її рот.
Ще мить і дівчина застогнала від проникнення.
Жорсткі рухи та схлипування заповнювали все навколо. Кравч робив майже все, що він хотів: він міг бити, кусати, мати її з тою силою якою б він хотів.
На шкірі дівчини залишалось глибокі подряпини та величезні синці, але це все приносило їй шалене задоволення. І навіть коли Леона опинялась зверху чоловік не давав їй можливості рухатись, роблячи все самостійно.
Після бурхливих подій, пара як завжди знесилено просто лежала поряд. Вони рідко розмовляли після сексу, просто мовчки засинаючи поряд.
Барті дивився в стелю та несподівано промовив:
– Це все.. Тобі не здається, що це занадто?
– Занадто що? – Не розуміючи відповіла вона.
– Забий.
Чоловік простягнув руку щоб доторкнутись до її волосся, аби погратися ним між пальцями. Але натомість Леона незадоволено фиркнула.
– Не чіпай моє волосся!
Барті мовчки прибрав руку та перевернувся на інший бік.
Кравч ще деякий час просто лежав закривши свої очі, але так і не в змозі заснути він вирішив просто пройтись коридорами.

30.2

Блукаючи пустими коридорами Кравч починав розуміти, що правда в словах Скабіора все ж присутня. Він знову просто так вчепився в горлянку бідолашної Паркінсон і цьому не було виправдання, вона не була зрадницею. Вона не хотіла його підставити чи ще щось, вона просто хотіла допомогти. І вона все ще бачить в ньому щось хороше.
Барті замислився над тим, що в них з Лео все будується фактично на насиллі. Вони рідко спілкуватися про життя, почуття, минуле. Вони не розмовляють про майбутнє. Все, що їх поєднує – це Волдеморт, жага до нових знань та жорсткий секс. За весь цей час вони жодного разу не займались ним просто так. З позитивними емоціями, бажаючи проявити кохання.
Так, чоловіку це страшенно подобалось, адже він міг скинути всі свої негативні емоції, визволити те, що накопичувалось в ньому. Да і сама Лео тягнеться до нього лише в моменти, коли Барт майже кипить і абсолютно не слухає її. Бо коли він хотів просто подуркувати, поніжитися разом та поєднатись, Лео завжди казала тверде «ні», яке чоловік в спокійному стані не бажав переступати.
Чоловік просто блукав коридорами, навіть не помічаючи, що знаходиться навколо нього. Але раптово боковим зором він побачив дещо, що одразу кинулось йому до ока.
– Блек? – Здивовано переспитав він. Повернувши та опустивши голову до підлоги.
Дівчина сиділа прямісінько на ній, піджавши ноги до себе та обіймаючи свої коліна. Її зовнішній вигляд був далеким до звичного. На ній майже не було макіяжу, лише залишки старого, які здавалось давно ніхто не змивав. Геть заплутане сухе волосся, яке стирчало в різні боки. Оглянувши все навколо, було важко не помітити пусту пляшку, яка лежала навпроти неї.
Барті присів перед нею та обережно доркнувся до її руки, аби перевірити чи все з нею добре.
– Дельфі? Що ти тут сидиш? Скаб же тебе мав до кімнати відвести.
– Я втекла звідти. – Пробурмотала Блек відводячи свої очі.
– То ти хуліганка?
Дельфі гучно засміялась та переспитала:
– Хулі хто?
У відповідь на що чоловік також не стримався та посміхнувся.
– Гумор в тебе звичайно.
Чоловік підняв з підлоги пляшку та сконцентрував на ній свою увагу.
– Вибач, Кравч. – Знову промовила вона. – Якби я знала, я б залишила тобі. А так!.. Дама звикла пити одна.
– Ти бухаєш не просихаючи вже майже місяць. Може досить?
– Може досить? – Кривляючись повторювала брюнетка. – Може досить? Говориш як старий буркливий дід!
– Беру приклад з твого нареченого, Блек. Так! – Гучно промовив чоловік піднімаючись. – Давай вставай! Я проведу тебе в твою кімнату.
Але Дельфі ще дужче притулилась до стінки.
– Я не хочу до нього.
– Добре. Давай я проведу тебе в будь-яку порожню кімнату. Тобі треба проспатись.
Чоловік тримав простягнутою свою руку, очікуючи коли та простягне у відповідь свою. І таки отримавши цей знак. Кравч підняв панянку з підлоги.
Смертожер намагався утримати дівчину рукою за ребра, але вона постійно сповзала до низу. З її плеча спустилася кофтинка і він побачив той самий слід, який залишив в той клятий день.
– Мені так соромно… – промовив чоловік, зустрівшись поглядом із нею
Але Дельфі не дала чоловіку договорити та перебила його:
– Закохуючись в такого відморозка, як ти, я мала цього очікувати.
– Блееек, ти не мала цього… Почекай, що? – Чоловік прищурився, не довіряючи своїм очам. – Що ти тільки що сказала?
Брюнетка незграбно встала навпроти чоловіка та провела долонями по його грудях.
– Я тебе кохаю, Барті.
Він опустив свій погляд, але продовжував підтримувати дівчину аби вона не впала.
– Я сподіваюсь ти не згадаєш цього на ранок. Бо я, здається, тебе також кохаю, Блек. Мені так не вистачає тебе. Наших розмов, твого сміху. Я думав, що з тобою дуже важко, але виявилось, що з тобою… Я ніколи і ні з ким не був таким щасливим як з тобою. Але я такий боягуз…
Дельфі вдивлялась в риси чоловіка обережно проводячи пальцями по його обличчю.
– Ти можеш закрити свого рота та нарешті поцілувати мене?
І повторювати двічі Кравчу було не потрібно. Він жадібно впився в її губи, запускаючи руки в волосся. В одну мить вони розірвали поцілунок. Та мовчки дивились одне одному в очі.
Обличчя дівчини вже знаходилось в долонях чоловіка. Блек опустила погляд та встала на повну стопу.
– Цікаво, а поцілунок – це зрада? – Промовила вона не підіймаючи своїх очей.
У відповідь чоловік лише гучно ковтнув слину та також опустив свій погляд.
– Ти обіцяв собі, Барті. Обіцяв, що той раз був помилкою. І більше цього не повториться.
– Дельфі?
– Ти обіцяв і знову зрадив. Це навіть гірше за секс, чуєш?
Барті поклав свої долоні на плечі дівчини та вже хотів почати говорити, але раптово вона розчинилася в його руках, наче її і не було ніколи поряд.
Він швидко облизав свої губи і все ще відчував її смак, аромат. Чоловік озирнувся навколо абсолютно нічого не зрозумівши. Йому не могло здатись. Раптово він почув гучний сміх, який належав дівчині. Він доносився ехом та здавалось розривав його голову з середини, сміх змінювався на спокійний голос, який пронизливо промовляв:
– Ти зрадник, Барті. Зрадник, кат та вбивця. Ніщо не виправдовує тебе. Ти брешеш навіть собі і в усьому.
– Блек! – Гучно кричав чоловік кружляючи навколо своєї осі. – Блек, твою мать!!!
Але її ніде не було, лише голос який здавалось роздавався з кожного закутка.
– Боягуз! Боягуз та зрадник! Чого стоїш? Вбий когось! Використай як річ та викинь у смітник!
Чоловік скаженів, її не було ніде, але вона була всюди.
– Блек!!!
Проте всі голоси стихли, коли він почув за своєю спиною:
– Барті?
Чоловік повернувся та побачив Лео, яка хитала своєю головою в сторони та дивилась на нього величезними очима, які наповнюватись сльозами.
– Барті! – Викрикнула дівчина ще гучніше.
І відчуття якогось страшенного падіння повернуло чоловіка до реальності. Він відкрив очі і зрозумів, що знаходиться в їх кімнаті. Поряд сиділа занепокоєна Лео, яка тримала чоловіка за руку.
«Сон?»– Промайнуло в його голові. – «Це був просто сон? Трясця його…»
– Було щось страшне? Так? – Обережно перепитала Лео не відпускаючи його.
Незважаючи на питання, Кравч наче обпечений вскочив з ліжка та відкрив нижню шухлядку комоду, він одразу дістав той самий шкіряний згорток.
За цим всім збентежено спостерігала Леона, яка одразу побачила, що тримає в руках чоловік та почала гучно скрипіти своїми зубами.
Барті відкрив згорток і дістав одну з ампул, уважно в неї вдивляючись.
– Тільки не кажи, що збираєшся це пити!
Проте Барті продовжував дивитись на ампулу, налаштовуючи себе.
– Бартеміусе! Ми ж з тобою розмовляли про це! І прийняли рішення! Навіщо повертатись до цієї дурниці?
Почувши це, Кравч різко опустив свою руку не відпускаючи те, що в ній знаходилось.
– Дурниці? Леоно, ти серйозно вважаєш це все дурницею!?
– Я вважаю, що ти абсолютно нормальний! І тобі не потрібне це все!
– Я нормальний? – викрикнувши перепитав він. – Нормальний? Да я фактично ґвалтую тебе весь цей час, я зривають на тобі. Я… Леона це не нормально!
– Це нормально, Бартеміусе. І я тебе кохаю таким, який ти є. І мені все одно, що ти робиш. Я буду тебе кохати в будь-якому випадку і ті, кому ти реально важливий приймуть це. Приймуть справжнього тебе!
– Справжнього мене? А ти знаєш справжнього мене!?
Чоловік виглядав дуже знервованим та все ще періодично подивлявся на флакон.
– Я кохаю справжнього тебе. І завжди ти постійно щось говориш та допомагаєш мені, але тепер прийшла моя черга! І я не буду мовчати та дивитись як нищать твою особистість. Я ніколи і нікого не підпускала до себе! Ніколи! Я ні з ким нічим не ділилась, ні з ким не розмовляла. Від тебе я вперше відчула , що таке любити. – Промовляючи це, Леона паралельно встала зі свого місця та підійшла до чоловіка міцно обіймаючи. Дівчина уткнулась в його шию носом та продовжувала говорити. – Все, що ти робиш мені подобається. І в плані цього… ну, ти сам розумієш… мені добре з тобою.
Кравч стояв мовчки, тримаючи свої руки внизу. Він відчув як до його долоні торкаються холодні пальці. Леона обережно дістала флакон з зіллям з його руки та поклала на стіл. Слідом, вона знову міцно обійняла чоловіка. І той дуже обережно обвив свої руки навколо її плечей.
Цей ранок був важким не тільки для Кравча. Нарцисі було куди гірше, адже її світ безповоротно зруйнувався. І що чекати далі? Що робити далі? Жінка не могла побудувати точний та абсолютно правильний план. Як можна далі слідувати правилам, якщо вщент знищені всі рамки та кордони? І навіть її спроба переступити через них закінчилась фіаско. Жінка фактично зізналась в почуттях, але реакція… Пройшло стільки років, але Северус досі тримає жахливу образу і здається просто ненавидить її.
Як вона взагалі могла подумати, що він колись кохав її? Звичайно, це нісенітниці. В його серці завжди була тільки одна дівчина. І це Лілі. Вона яскрава, вродлива, розумна. Їй завжди було все одно, що про неї скажуть. І навіть після стількох років та її смерті він завжди буде кохати лише її.
То може й дійсно в них нічого б не вийшло? Так, Луціус був явно не тим чоловіком, який зміг хоч на мить зробити її щасливою. Хоча…
Жінка задумалась та широко посміхнулась, діставши старий родинний альбом. На них був зображений Драко. Жінка провела рукою по його зображеню.
Так, вона була щаслива з тої миті як народила сина. Проте вона не могла не пам’ятати про їх останню розмову. Не могла не нервувати. Якби ж вона була хоча б напівковна. Чистокровний рід Мелфоїв буде остаточно знищений. І всі її старання.
Та і страшно подумати, що може зробити Волдеморт, якщо дізнається про таке. Зібравши себе до купи, Нарциса прийняла контрастний душ, одяглась та збиралась вийти, аби прогулятися надворі, випивши чашку запашної кави. Хоч і їсти жінці абсолютно не хотілось, але свіжа кава точно була тим, що їй потрібно.
Переступивши поріг спальні жінка побачила невеликий букет сушених квітів. Придивившись вона зрозуміла, що це були нарциси.
Невже? Було так важко в це повірити. Може це чийсь гумор? Але чий? Жінка знаходиться в величезному маєтку майже одна.
Вона обережно присіла та підняла букет. Але яким було її здивуванням, коли як тільки квіти торкнулись рук, вони одразу повернулись до життя стаючи свіжими, наче їх тільки но зірвали.
Жінку переповнювали емоції. Обернувшись вона побачила позаду себе Северуса, що мовчки стояв та дивився на неї.
– Вони дуже гарні. – Промовила жінка вдихаючи аромат квітів.
– Більше двадцяти років тому я не встиг тобі їх подарувати. І думав, що вже не подарую ніколи.
Очі Нарциси помітно збільшились та одразу ж поглянули на букет.
– Тобто їм?
– Так. Я зберігав їх. Хоч і був певен, що ніколи тобі не подарую.
– Що це все значить? Скажи мені, Северусе.
– Я не спитав тебе тоді. Просто думав, що все буде йти як воно повинно йти. А якщо воно пройде повз мене, значить воно не моє. -Нарциса спантеличено слухала Снейпа та абсолютно нічого не розуміла. Чоловік опустив голову, так і не наважившись сказати найголовнішого. – Давай прогуляємось садом?
Жінка все одно посміхнулась та ще раз вдихнула аромат.
– Дивно відчувати запах квітів, яким більше ніж двадцять років.
– Це означає ні? – Промовив чоловік.
– Це означає так. Але я хочу сходити за кавою.
Северус лише повів своєю бровою та дістав магічну паличку, яку одразу направив на невеличкий журнальний столик, що знаходився неподалік. На ньому вже стояла чашка з маленьким блюдцем, яку Нарциса звичайно не помітила.
Побачивши, що в ній з’явилась кава, жінка знову посміхнулась та зніяковіло приховала обличчя рукою.
Вона простягнула руку та взяла чашку, закриваючи очі від насолоди викликаної ароматом запашної кави.
– Вгадав? – Промовила вона не відводячи погляду.
– Просто я пам’ятав, що ти могла навіть не снідати зранку, але кава була з тобою завжди.
– Дійсно. – Роблячи ковток, відповіла вона. – А я навіть і не пам’ятаю, коли це почалось. В дитинстві я вважала, що цей напій найжахливіший в цьому світі.
Жінка ледь помітно поморщила носа та поставила чашку на своє минуле місце.
– Не дуже так?
Нарциса одразу помітила, як Северус засмутився, смотерігаючи за тим, як вона не змогла далі пити напій. Адже кава була дійсно жахливою. Але сама увага. Це так приємно. Він особисто приніс квіти, ще й такі. Пам’ятає про каву.
– Ти пропонував прогулятися?
Жінка намагалась згладити цей неприємний момент, але Северус продовжував наполягати на своєму:
– Значить все таки не дуже.
Нарциса обережно поклала долоню на верхню частину руки чоловіка, намагаючи хоч трошки його заспокоїти. Він одразу перевів свій погляд на її руку та нервово осмикнувся. Побачивши це, жінка одразу ж прибрала руку та опустила погляд.
– Пробач, я не мала тебе торкатись.
– Ти завжди так заспокоювала Луціуса. – Ховаючи очі промовив Снейп. – І коли я це бачив, я мріяв опинитись на його місці. І… – Чоловік знову зробив паузу та підняв одну брову. – І… Давай все таки підемо на ранкову прогулянку.
Звичайно, Нарциса прекрасно зрозуміла, що хотів спитати в неї Северус. Але вирішила промовчати та дати йому можливість пережити свої емоції.
Тож ці двоє крокували до саду маєтку Блеків. Вони мовчки проходили по закинутим невеличким стежкам. Чоловік уважно розглядав все навколо, намагаючись знайти виправдання такій занедбанності. Пару переповнювали дивні відчуття, піднесеності і жахливої сором’язливості, наче їм знову п’ятнадцять і вони червоніють після кожного дотику та легкого поцілунку.
– Все закинуто ще з часів смерті моїх батьків. – Жінка зупинилась та також оглянула все навколо. В її очах читалася жахлива туга, адже тут пройшло все її дитинство, тут вони були щасливими. Тут вони були родиною: три сестри, які ще не знали, яка ж доля чекає на кожну. – Мати тримала все в порядку. Вона жахливо його любила. Все мало стояти на своїх місцях, всюди мала бути чистота і цей сад… Він був таким дивовижним. Матір вкладала в нього всю свою душу. Всі ці статуї, фонтан… колись він працював. До речі, він був музичним. – З обличчя жінки не сходила посмішка, але в очах читався жахливий сум. Северус уважно слухав її та не зводив свого погляду. – Я живу тут не так довго.. Але .. Знаєш, я не можу повернути все на ті самі місця. Я боюсь, що повернувши все як було, я буду чекати, коли повернеться і минуле. Але воно пройшло. Батьки померли, ми всі опинились по різні сторони. Три дівчинки. Як би матір та батько не бажали, цей маєток був вже приречений, жодного нащадку, який би зміг продовжити нашу гілку. Остання надія була на третю дитину. Але як бачиш не доля. І навіть позашлюбна дитина Белли… – Жінка зробила глибокий видих та продовжила. – Народилась дівчинкою. І скільки горя принесла.
– Думаєш в усьому винна вона? – Спокійно відповів чоловік.
– Це дуже зручно, але ні. Вона не винна. Була б інша. До неї були інші. Я не змогла стати кращою дружиною, якій би не хотілось зраджувати.
Северус продовжував уважно слухати, йому були важливі її справжні почуття. Чоловік цінував в людях їх справжню сутність, їх спроможність відкриватись.
Він вважав, що це і є справжньою людською силою. Бо його завжди оточувала велика кількість людей, які вчиняли так багато героїчних вчинків. Але вони не могли прийняти себе. Не могли зізнатися в своїх помилках.
– Мені здається, що ти чудова дружина, просто сам Мелфой гниль, яку чомусь вважають золотом.
– Можливо ти і маєш рацію. Проте навіть такий як він останнім часом мене навіть не хотів. Уявляєш, навіть не міг змусити себе переступити через свою якусь огиду. Я вже не молода і не така приваблива. Він настільки жадав свою молоду коханку, що просто не міг змусити, уявляєш?
Снейп підняв брову та зосередився на останніх словах жінки.
– Я правильно зрозумів, він не міг з тобою…?
– Так. – Зніяковіло відповіла жінка. – Ганебно, правда?
– Значить… Мені не здалось…
Нічого не зрозумівши, Нарциса поглянула на помітно збентеженого чоловіка.
– Я маю бути в Менорі з Володарем. Якщо ти хочеш , ввечері я можу повернутись і ми ще поговоримо.
Нврциса не до кінця розуміла такого поспіху і вже почала шкодувати, що взагалі розповіла чоловіку про це.
– Це дуже важливо, Нарцисо. Пробач, від цього багато чого залежить.
– І ти мені звичайно нічого не поясниш?
Було помітно що чоловік задумався, але після короткої паузи все таки відповів.
– Ввечері. Дочекаєшься мене?
– Я буду чекати на тебе в саду, в Менорі. В нас невеликі проблеми з сином…
Але чоловік навіть не дослухавши жінку, швидко піднявся в повітря та прямував прямісінько до Володаря.
І він не помилився – той вже з нетерпінням очікував на нього.
– Де тебе носить, Северусе?! – Не приховуючи роздратованості промовив чоловік. – Вже завтра ми маємо почати великий наступ на Гоґвартс.
– А що нам дасть Гоґвартс? – Абсолютно спокійно відповів Снейп, складаючи руки перед собою.
– Контроль. Це нам дасть контроль та хлопчиська. Вони не будуть очікувати. Вони думають, що я помер.
– Як раз цього вони і будуть чекати. Особистої помсти, залякування магічного світу. Задумайтесь, мій Лорде. Навіщо нам контроль над дітьми?
– Бо вони сентиментальні бовдури. І отримавши їх дітей ми отримаємо…
– Міністерство укріплює школу. І навіть перекидають туди кращий свій захист з самого міністерства. Роблячи його більш вразливим, – перебив Северус Володаря без жодного остраху.
Почувши це Волдеморт одразу ж повернувся до Северуса та ледь повівши кутом губ промовив:
– То ти думаєш?..
– Так, нам варто краще підготуватись і взяти саме Міністерство.
– В нас недостатньо сил аби йти прямісінько в епіцентр подій. Невже ти думаєш, якби це було нам по силам я б цього не зробив?!
Проте і на це в чоловіка вже була заготовлена відповідь.
– Ми можемо зібрати більше сил. Завербувати більше людей. До того ж ви.. – Чоловік зробив невелику паузу та продовжив. : – Володарю, ваше тіло, звісно, молоде, сильне, проте Ви не врахували той факт, що в ньому лише частина Вашої душі.
– Ти маєш на увазі, що сили теж тільки частина, так? Хочеш сказати, що я заслабкий, щоб протистояти цим… Комахам?
– Ні, Володарю, Ви не слабкий. Та все одно ризики занадто великі. Ви не для цього повертались із небуття, щоб нехтувати ними. Вам необхідно зібрати всю свою силу.
– Северусе, це фактично неможливо. Розділивши душу її не зібрати назад.
– Є один спосіб. Я довго думав над цим. І, хоча це складно, але можливо. Та це вимагає часу
– Часу? – на лобі Володаря виступила жила від люті, та голос його був тихим. – Скільки ще часу?
– Не більше ніж пів року.
– Пів року?! Розлючено вскрикнув він. – Ти себе чуєш?! Северусе!!! Я чекав цього занадто довго!
– Міністерство буде впевнене, що ви загинули. Адже логічно подумати, що отримавши силу ви одразу підете в наступ.
Волдеморт сів на крісло та задумливо приклав кулак до свого рота. Він був все ще розлючений через відмову Леони та відволікався лише думкою про наступ та свою абсолютну силу. А тут…
– Мій Лорде. – Продовжив Снейп так і не дочекавшись жодної відповіді. – Не відомо чи працють всі ваші горокракси. І якщо вони все ще тримають в собі силу вашої душі, Вам будуть вони просто не потрібні. І якщо в нас вийде…
– Я стану абсолютно безсмертним. – Перебив його чоловік, не відводячи погляду з сусідньої стінки.
В Гоґвартсі все було не настільки зрозуміло. Герміона не знаходила собі місця. Її охоплювало стільки дурних думок.
Де Драко? Чому він втік. Перед очима ще досі стояв його переляканий вираз обличчя. Звичайно, хоч Мелфой і старався, але приховати це в нього не вийшло.
А якщо йому дійсно є що приховувати? Що, якщо Гаррі та Рон мали рацію і він… Ні-ні-ні. Цього точно не може бути. Ґрифіндорка намагалась викинути все з голови, виправдати хлопця. І він не змусив себе довго чекати.
Дівчина сиділа на шкільному подвір’ї та помітила як до неї прямує першокурсник з гуртожитку Слизарин. В хлопця в руках була маленька пуста записка. Дівчина взяла її до рук та веліла хлопчиську йти по своїм справам. Щойно лиш Герміона розгорнула її, на папері почали проявлятися літери.
*- Чекаю на нашому місці. Я маю новини *

Твій Д. М.
Неконтрольована посмішка одразу ж осяяла її обличчя і вона що є сили побігла до нього.
Хоч Драко і продовжував бути достатньо знервованим. Його наповнювала надія. Надія, що все ще може скластися і вони зможуть нарешті бути щасливими. Ще так дивно, батько підтримав. Може він і справді вчинив вірно. І правда її кохає.
Але почувши свої думки в голові. Хлопець швидко почав нею трусити, аби вони навічно покинули його. Бо сприймати це Дарко все так само не бажав.
– Ти мене кликав? – Роздався голос Герміони, після чого хлопець швидко повернувся в її сторону та підійшов. – Де ти був? – Не чекаючи на відповідь спитала вона.
– Я все розповів батькам. – Також ігноруючи її питання відповів блондин.
Ґрейнджер недовірливо підняла голову та подивилась на хлопця.
– Ти сказав їм хто я?
– Ні. – Відповів Драко, зустрічаючись з нею поглядом. – Але я розповів головне.
– Те, що я бруднокровка? – Перепитала вона.
Хлопець ображено стиснув губи та виправив кохану:
– Маґлонароджена.
– То що, тебе забирають з Гоґвартсу та везуть до бабусі ховати від бруднокровної дитини?! Ти попрощатися прийшов, так?!
– Гермі, перестань! – Суворо зауважив хлопець. – Я спілкувався з батьком.
– Мені не почулось? З батьком?!
Ґрейнджер явно не очікувала того, що хлопець вирішить розмовляти саме з батьком, враховуючи всі обставини.
– Так, з батьком! Можеш мене не перебивати?!
– Я уважно слухаю, – Зухвало відповіла дівчина, схрещуючи руки на грудях.
– Батько запропонував сховати тебе, аби ти спокійно народила. Насувається велика буря і…
Але дівчина порушила свою обіцянку та почувши те, що сказав Драко, образливо викрикнула:
– М! Ну так, не тебе зіслати, так мене! Аплодисменти, Мелфой.
Ґрейнджер відштовшнула хлопця аби піти, а той обережно перекрив собою двері, аби та не змогла цього зробити.
– Невже ти не розумієш, що це твоя ж безпека? Гермі, досить! Йдуть страшні часи і з такими як ти можуть вчиняти по-різному.
– З такими як я? Дякую велике, любий!
Ґрейнджер зробила ще одну спробу аби піти, але Драко наполягав на своєму.
– Ти носиш мою дитину. Ти вирішила за нас двох, що ми до неї готові. Тепер я буду вирішувати, що робити далі, аби ви були в безпеці!
– Не розмовляй зі мною так. Я сама можу і буду вирішувати. І з чого ти взагалі взяв , що щось буде.
Погляд Драко ставав менш впевнений і це не оминуло увагу Герміони, вона уважно спостерігала за його реакцією.
– Ти?..
– Герміоно, прошу не питай мене. Я.. прошу тебе. Просто будь в безпеці. Ми одружимось. Мені все одно, що сказав би батько. Але він не проти.
Але Ґрейнджер вже не чула жодного його слова. Вона все зрозуміла, залишались лише умовності, які дозволяли її свідомості шукати виправдань.
– Покажи свою руку!
Але він лише опустив голову та промовив її ім’я:
– Герміона!
Зрозумівши, що той не зробить цього, Ґрейнджер швидко дістала магічну паличку та схопила хлопця за руку. На ньому була вдягнена чорна сорочка з довгим рукавом. Але той не дав коханій піти далі та висмикнув її.
– Це зараз не важливо. – Набравшись мужності суворо зауважив він.
– Не важливо? Те, що я зовсім тебе не знаю – це не важливо. Ти Смертожер! Ти вбивця, Драко! – Криком промовляла Ґрифіндорка.
– Я не вбивця!
– Але все таки Смертожер. – Розчаровано промовила Ґрейнджер.
– Я тебе… – Хлопець зробив паузу. Та поклав свою руку на живіт дівчині. – Я вас кохаю..
Це все звучало як остання надія. Але Ґрейнджер обірвала і її, прибравши його руку.
– Я сподіваюсь, моя дитина ніколи не дізнається хто її батько.
І дівчина пішла, голосно грюкнувши дверима, залишивши Драко разом зі своїми почуттями. Він відчував як німіють його кінцівки, а відлуння цих слів досі вирізали кожну його клітинку. Чи на це спроможне кохання?

30.3

Ранок Дельфі як завжди переходив в обід, при чому явно не перший. Вона ліниво відкрила одне око та огледіла все навколо.
Луціуса поряд не було. Брюнетка швидко сіла та схопилась за свою голову, яка здавалось ось-ось лусне. Не опускаючи рук, Блек ще раз оглянула кімнату, але чоловіка так і не побачила. Годинник вже показував третю дня і, побачивши це, Дельфі глибоко видихнула та зачепила рушник, який валявся на стільці.
І контрастний душ дійсно допоміг. Блек стала помітно свіжішою. Хоча її фізичний стан досі очікував від неї тверезості не тільки її думок.
Дивні відчуття… вона наречена. Офіційно в стосунках. Але відчуває себе як ніколи одинокою. Наче вона повернулась в минуле в якому є лише самотність, алкоголь і абсолютне не розуміння навіщо вона взагалі існує.
Ще трошки оговтавшись та прийшовши остаточно до тями. Дельфі вскочила та попрямувала до шафи. Одним швидким рухом дівчина вивалила все з неї та в купі речей, які вже валялися на підлозі, вона взяла червону сукню середньої довжини.
Блек посміхнулась та побігла наводити «красу». Вона знала, що Луціус скоріше за все знаходиться в маєтку, в кабінеті, який йому виділили та смиренно працює.
Як же це все дратувало Дельфі. Праця, міністерство, батько, а коли вже буде час для неї? Ну нічого. Зараз в нього точно не буде жодного шансу не приділити своєї уваги.
Блек прямувала прямісінько до пункту свого призначення. Дівчина без стуку увірвалась до кімнати та одразу зачинила за собою двері на ключ.
Луціус же сидів за столом та тримав в руках якийсь папірець з документами. Підвівши очі та оглянувши свою наречену, чоловік знервовано видихнув.
– Дельфі, я зараз зайнятий! – Тут же промовив він, повертаючи погляд до паперів.
– Луціусе! – Гучно промовила дівчина. – Я зараз дуже і дуже за тобою скучила.
Чоловік почув цокіт підборів, який наближався прямісінько до нього, та не повертаючи очей до неї промовив:
– Мила, я тебе прошу, не починай. Я маю зараз закінчити роботу та повернутись в Менор.
Але дівчина проігнорувала все, що сказав той та діяла вже по відпрацьованій схемі. Вона вирвала з його рук всі папери та відкинула в сторону. Все те ж саме зробивши з предметами, які лежали на столі.
– Дельфі! – гарикнув той. Проте Блек хтиво посміхнулась та застрибнула на стіл, скидаючи з себе взуття.
– Ну так відволіктися на п’ятнадцять хвилиночок заради коханої можна?
– Якби я тебе не знав, можливо, я би тобі і повірив. А, знаючи все, тут і доброю годиною не обійдеться.
Брюнетка широко розплющила очі та зібрала свої губи до купи, жалісно дивлячись на Мелфоя.
– Ти залишив мене одну. Мені сумно. Я тебе хочу прямо зараз в усіх сенсах цього слова!!!
Луціус гучно рикнув, відчувши що по його нозі прямує ступня Дельфі, яка тримала курс прямісінько до його паху. Чоловік швидко прибрав ногу, ще раз викрикнувши:
– Дельфі! Я що тобі сказав!!!
– А я тобі що сказала! Тебе постійно немає, постійно якісь справи і я постійно одна!
– Ти постійно п’єш. З того самого дня, коли ми офіційно заручились. Не було ні дня, аби ти не пила! Ні дня, Дельфі!
– А що мені ще робити?!
Луціус різко встав з місця та поправив свій піджак.
– Мені час в Менор, мене має там вже чекати Нарциса!
Блек гучно і нервово засміялась та також зіскочила зі столу. Атмосфера ніби електризувалась. Луціус навіть зловив себе на думці, що не варто було казати про зустріч з Нарцисою, хоч вона і несла суто діловий характер.
– Тобто ти зараз серйозно!!? – Не витримуючи викрикнула вона. – Ти серйозно динамиш мене заради своєї колишньої дружини?!
– Дельфі, послухай! Все не так, як ти подумала. Драко він….
– Да мені п@хуй, що там твій Драко!!! – Перебивши, продовжила кричати вона. – Ти не хвилюйся, я постараюсь не сумувати без тебе!!
– Давай ти зараз спробуєш не матюкатись, тобі це не личить. Я повернусь до тебе ввечері.
Чоловік зробив декілька кроків вперед та притягнув розлючену кохану до себе. Мелфой обійняв її за талію та поцілував в губи.
– Я обіцяю, що коли я повернусь, я зроблю з тобою все, що ти захочеш. І навіть більше.
Але цього разу відштовхнула його вже ображена Блек.
– Не напрягайся, я знайду того, кому буде до мене зараз! А не ввечері після зустрічей з кимось там!
Брюнетка розвернулась та швидко прямувала до виходу.
– Дельфі! Підійди до мене!
Дівчина зупинилась та різко розвернулась, глянувши на чоловіка, а слідом на стіл, на якому знаходився великий графин з водою. Вона почала впевнено крокувати до нього та повністю ігнорувати Мелфоя, який просив підійти. Дівчина схопила графин та знову показово пішла до виходу. Чоловік нахилився та підняв з підлоги взуття дівчини.
– Ну хоч туфлі забери. Чи ти босоніж збираєшся йти когось там шукати?!
І почувши це Дельфія поставила графін на тумбу, яка знаходилась неподалік, та двома руками розтібнула бюстгальтер, одразу спіймавши на собі спантеличений погляд. Вона витягнула білизну з під сукні та кинула прямісінько в Мелфоя зі словами:
– Треба буде – гола піду!
Чоловік окинув поглядом графін та йому одразу згадалася слова Скабіора про вазу з водою.
– А ну стояти! Віддай мені це. – Вказавши на воду наказовим тоном промовив він.
Але Блек швидко побігла вперед коридором. Звичайно, всю цю воду брюнетка планувала перетворити на вогневіскі та «чудово» провести час сама з собою. Але по дорозі Блек зустріла абсолютно пригнічену на перший погляд Паркінсон.
– Пенс? В тебе помер хтось?
– Да краще б помер. – Опираючись о стінку промовила дівчина.
– Я зараз спитаю, що сталось. Ти мені скажеш, що нічого, а я тобі скажу, що бачу, що щось не так. Ти скажеш «та забий». – Зловивши на собі погляд Паркінсон та ледь помітну посмішку, Блек продовжила : – Тому якщо хочеш можемо випити. – Дівчина простягнула графин, знову посміхнулась. – Ну і поговорити, якщо чесно, мені навіть поговорити нормально ні з ким. Стільки новин і це все.
Пенсі помітно оживилась та підійшла до дівчини.
– А ти мені розкажеш про Мелфоя старшого?
Дельфі гучно зареготала та потягнула юначку за собою.
– Тільки давай до тебе, ти ж зараз сама в кімнаті?
– Скоріше в комірці. Мені кімнати не вистачило. Були варіанти жити в кімнаті для мітел чи разом з Беллатрисою та Алекто.
– Ну… Я б також обрала мітли, – Сміючись відповіла вона.
Дівчата прийшли до кімнати і вона дійсно була жахливо маленькою: в неї помістилось лише невеличке ліжко та маленький комод для речей. Здавалось, від тісноти навіть внутрішні органи сплющувались.
Оглянувши апартаменти Паркінсон, Блек не витримала та спитала:
– Слухай. А ти не шкодуєш, що поміняла нормальне життя, умови, ось на це все.
По очах Пенсі відповідь була зрозуміла і здається Дельфі потрапила прямісінько в ціль. Юначка сіла на ліжко та почала говорити:
– Я вже й не знаю. Я відчуваю наче все не так, наче я не там.
– А де те саме «там» ти не знаєш, так?
Пенсі простягнула руку та взяла в Дельфі напій і, зробивши ковток та скрививши обличчя, відповіла:
– Так. Ще й Скаб… – Паркінсон не стала договорювати та задумливо опустила голову.
– Він тебе образив? Чи..? Знаєш, ми живемо з купкою відбірних скажених виродків…
– Нініні. – Швидко перебиваючи заговорила та. – Ні. Він крутий, такий, ну, затишний якийсь, смішний. Дивний правда трошки… ці рослини. Він з ними говорить. Він сказав, що я подобаюсь йому.
– А тииии щоо?
Почувши новину, Дельфі широко посміхнулась та сіла навпроти Пенсі. Вона взяла її за руки та трошки підстрибувала на місці.
– Я сказала… – Пенсі знову замовчала та зніяковіло поглянула на Блек. – Да нічого я не сказала, втікла як дура! Так соромно.
– Він крутий, Пенс.
– Да крутий-крутий. Але я все ще кохаю Барті, в мене зграя метеликів в животі, вони скоро через вуха вилітати будуть, коли я його бачу. А зі Скабом все спокійно. Весело там, прикольно, але немає цих емоцій.
Дельфі продовжувала посміхатись, але ця посмішка була далеко не щирою і більше походила на нервову судому.
– А що ти взагалі знаєш про Кравча?
– Ну як шо? Він Смертожер, син міністра магії. Такий весь сильний, могутній ну і розумний також. Ну він такий – такий! Ну ти розумієш?
– Розумію, а Скаб простий, з ним спокійно, не треба думати, не страшно втратити.
Пенсі емоційно ляснула себе долонею по нозі і вскрикнула:
– Так! Саме так!
– Колись я знала такого ж Барті. – Помітивши з яким нерозумінням дивитися на неї Паркінсон, вона все ж таки продовжила: – Він був веселим, простим, не ліз за словом в кишеню. І це було так кумедно. З ним було так просто та комфортно. Ми багато розмовляли, він багато розповідав про себе. Ми спали з ним, але вперто говорили, що друзі. І це все не серйозно. І ніхто нічого не відчуває. І мені так правда здавалось. Бо я вважала, що шалено кохаю Луціуса. Мені було так боляче, я відчувала ту саму зграю метеликів майже з першого дня з Мелфоєм. Але не відчувала такого з Барті. Я думала , що ці метелики, ця біль, це бажання вирвати всі свої внутрішні органи та віддати йому – це кохання.
– Але ти зараз з ним, ти його наречена. Ти станеш володаркою Менору. Це так круто… Стоп. – Здивовано поглянула на дівчину Паркінсон. – Але якщо в тебе було з Барті. Ти приховуєш від Луціуса, що вже не цнотлива? Аристократи не беруть в дружини… ну ти розумієш.
– Аристократи не беруть в дружини коханок.
– Але ж він сказав… – Пенсі знову поглянула на Дельфі та побачила її підняті брови та погляд. – Ти з Мелфоєм старшим вже? Та не гониии.
Пенсі була якось по-дитячому шокована, вона закривала рот руками та так яскраво реагувала на такі новини. Дівчина навіть помітно почервоніла. І це трохи забавляло і відволікало Дельфі, від жахливості самої суті.
– Ні, я повз нього просто пройшла і він такий: « Кину я свою дружину, розлучусь і буду жити з тобою».
– Ти капееець! Але зараз же все добре. Може і Барті побачить як я кохаю його та буде зі мною, як думаєш?
Блек мочки спустила зі свого плеча сукню та показала дівчині рубець, який залишився від Кравча. Паркінсон одразу побачила його та продовжила не розуміюче дивитись на неї.
– Це зробив Барті. А потім він хотів мене вбити. І він би вбив мене не сіпнувши своїм оком. Навіть після того, що в нас було. Лео вбила батька і відволікла його.
– Але ж ти розповідала тільки що..
Нерозумінню Пенсі не було міри. Вони розглядала плече Дельфі і не вірила, що він може так вчинити. Навіть не дивлячись на те, яким чоловік був з самою нею.
– Того Барті більше немає.. А можливо навіть і не було ніколи…
Ще деякий час дівчата розмовляли, пили віскі, та намагались підтримати одна одну. Дельфі сподівалась, що після розмов їй стане легше. Але полегшення нажаль ніяк не наставало. Що важко було сказати про Паркінсон.
Після розмови з Дельфі в неї відкрилось друге дихання. І нажаль це дихання було відкрито явно не тим місцем.
Пенсі вирішила «боротись» за своє щастя , та привертати увагу Барті, аби він покинув Лео. Один раз же вийшло. Значить і другий раз вийде. А там якщо в них стане все на постійній основі, він і думати забуде про ту на голову хвору Леону.
В дівчини так і не вийшло побудувати дружніх стосунків ні з одним Смертожером, окрім Кравча. Але, якщо бути ще чеснішими, вона навіть і не намагалась. Демонструючи всім своїм виглядом, що нікого навколо не існує. І навіть якщо хтось доводив їй зворотнє, жалкував про це залишок своїх днів.
Драко ж не знав куди себе діти і що взагалі буде далі?? Це кінець? Чи просто сварка?
А що може значити це : « – Я сподіваюсь моя дитина ніколи не дізнається хто її батько?», але за що? За що? Наче він мав вибір.. Він так старався, аби вони були разом.
Від думок хлопця відволік гучний стукіт. Не дочекавшись дозволу в кімнату зайшли невідомі йому люди на промовили:
– Містер Мелфой. Ви затримані за підозрою в співпраці з самі знаєте ким.
Хлопець витріщив очі та швидко скочив з місця:
– Що? Да ви здуріли! Я зараз відправлю сову своєму батьку і ви знаєте, що він з вами зробить?!
Але судячи з зовнішнього вигляду Аврорів це їх абсолютно не збентежило.
– Ваш батько буде відлучений від всіх справ на час розглядання справи.
Хлопець стояв мовчки і не міг повірити в те, що він почув. З коридора раздався ще один голос, що належав Блейзу.
– Драко, це п@здець. Й@бнута бруднокровка. Вона сказала Аврорам та Дамблдору, що ти Смертожер! Це повний….
Хлопець підбіг до кімнати однокласника і побачив сконцентровані погляди тих самих Аврорів на собі. Хлопець скам’янів, розвернувся та наче ні в чому не бувало пішов геть.
Цим часом Дельфі та Пенсі на стільки чудово провели час, що бідолашна Паркінсон заснула навіть не дочекавшись «офіційного» його завершення
Побачивши це, Блек потиснула плечима та допила весь алкоголь який вони з Паркінсон створили після закінчення першого графіну.
Перед своїм уходом, Дельфі пхнула дівчину в плече, але та ніяк на це не відреагувала.
Блек фактично вивалилась з її кімнати та вже в звичному режимі гелікоптерів намагалась прямувати до своєї кімнати. Але цього разу вона дійсно жахливо перебрала та перекочувалась з ноги на ногу, схопилась за стінку та сповзла по ній вниз.
Бажання напитись та вмерти десь під кущем від алкогольного сп’яніння вже нахлинуло і на іншу дівчину з родини Блеків.
Леона була занадто занепокоєна, в її голові все ще лунав новий голос Волдеморта, його пронизуючий погяд. Вона розуміла, що її відмова може дуже дорого вартувати.
– Ти знову якась не така? – Спитав Барті, який вже пів години спостерігав за коханою.
– Я думаю. – Холодно відповіла юначка.
– Ну думай, не буду тебе відволікати.
Барті схопив пачку цигарок та покрокував до дверей.
– Ти куди?
– Мала, тобі явно не до мене. Я повернусь.
Леона не хотіла аби Кравч йшов, але замість того аби попросити його залишитись, лише фиркнула та відвернулась.
Барті спокійно пересувався в сторону головного входу. Не очікуючи, що прямо по курсу його очікує сюрприз. І побачивши його, чоловік різко зупинився.
– Да щоб його. Це прикол? – Промовив він сам до себе.
Страшне відчуття дежавю не могло оминути Смертожера, адже саме так починався його сьогоднішній сон. Чоловік навіть задумався просто пройти повз. Але оглянувши Дельфі, він зрозумів, що залишати її тут було б навіть небезпечно.
Кравч присів та штурхнув сплячу дівчину в плече.
– Блек, ало?! Ти чуєш мене.
Дельфі ледь помітно поморщила носом та розплющила свої очі. Побачивши перед собою Кравча, вона почала бурмотіти щось нерозбірливе.
– Давай допоможу. – Ігноруючи явно негативний посил промовив він.
Проте сказане мало влаштовувало брюнетку і вона одразу ж відштовхнула його руку, яка знову прямувала до неї.
– Собі допоможи! – Ледь внятно буркнула вона, намагаючись встати з місця.
І ця міссія виявилась також провальною. Хоч Барті і намагався зловити її, але Дельфі з грохотом впала на коліна.
– Дееельфі! – Промовив він, нахиляючись.
В голосі чоловіка відчувалось співчуття та навіть якась провина. Він розумів, що всі її «веселощі» заходять занадто далеко. І смішного в цьому вже абсолютно не було.
Він прибрав руками волосся з її обличчя, яке було вперемішку з усім макіяжем, червона помада розтяглась химерними смугами по обличчю все через те ж волосся.
– Да що ж з тобою коїться, Блек?..
Дельфі тримала очі ледь розплющиними та крізь алкогольний туман дивилась прямісінько на Кравча.
– Чого ти при@бався до мене?
– Я хочу допомогти.
– Тоді добий мене. Закінчи хоч одну справу до кінця. -Дівчина засміялась та знову прибрала руки чоловіка від себе. В неї все таки вийшло встати з місця, але її коліна були геть всі збиті в кров. І Барті одразу це помітив. – Да не сци. Я шуткую.
– Ти сама себе доб’єш. – Відповів він та також встав.
Дельфі ж намагалась зробити хоч крок вперед, але її ноги просто відмовлялись тримати, враховуючи шалену біль від падіння. Добре, що хоч в цей раз в Кравча таки вийшло зловити її.
Блек замовкла та задумливо поглянула на Смертожера, він зробив те саме, далі підтримуючи її. Над двома нависла напружена тиша. І знову це відчуття дежавю. Чоловік не знав, чого йому очікувати і чи очікувати взагалі. Але Дельфі все таки вирішила перервати мовчання.
– Ти бачив Кравча?
Чоловік повів бровами не відводячи очей.
– Тобі зовсім погано, Блек? Це я, Барті!
Проте Блек похитала головою та істерично посміхнулась.
– Ніііі… – Також промовила вона. – Мені тільки що здалось , що я знову його побачила. Передай йому будь-ласка, що я шалено сумою за ним і кохаю.
Не чекаючи ні секунди Дельфі підскочила та поцілувала чоловіка. Кравч швидко схопив її за талію та обережно посунув вперед, розривабчи поцілунок.
Він глибоко вдихнув та знову подивився на неї.
– Додому, Блек. – Також промовив він, відриваючи її від підлоги та закидаючи собі на плече. – Тобі час додому…
А «вдома», точніше в її кімнаті, вже очікував весь знервований Луціус. Який оглядав той безлад, який влаштувала його кохана. Він розумів, що час вже достатньо пізній і, враховуючи, що пішла його Дельфі не з порожніми руками, чекати її тверезу було марно. Але ж бо він не розраховував, що йому прийдеться не очікувати на неї взагалі.
Ну а Кравч же перед самими дверима витер зі свого обличчя помаду та гучно постукав. Мелфой хутко відчинив двері. Побачивши Кравча, чоловік не став приховувати свою неприязнь.
– Ти що, мразота, з нею зробив?!
Блондин одразу ж зняв з плеча кохану та оглянув її. Проте сама Дельфі вже міцно спала. І весь її зовнішній вигляд приводив Мелфоя в тихий жах.
– Якби не я, з нею могли б зробити що завгодно і хто завгодно. І я тому не виключення. І мені не потрібні твою гнилі «дякую», просто зробити так, аби вона перестала бухати.
Не дивлячись на свою злість, Луціус був дуже розгублений , він не розумів, що йому робити. Він просто не очікував такого, точніше було б сказати він очікував далеко не цього. Він все ще так само тримав Блек та з величезним непорозумінням і страхом дивився прямісінько на неї.
– Як я це можу зробити? Я не знаю.
– Кохай її, Мелфой.
Слідом Кравч мовчки зачинив двері та ще декілька хвилин стояв біля них…