Глава 3

Всередині приємно пахло випічкою, та меленою кавою. Людей було не так багато, що було однозначно плюсом. Серед них Сан почав видивлятися Мінкі. За одним із далеких столиків він помітив молодого чоловіка у смокінгу. Це був його старий друг, але як він змінився! Сан розумів, що розглядати інших неввічливо, але нічого не міг вдіяти. Мінкі став дуже привабливим хлопцем. Його обличчя набуло більш мужніх рис, і навіть тоді, коли він сидів, можна було зрозуміти, що він помітно витягнувся у зрості.

— Чорт, а він непоганий….

Хлопець побачив, що Мінкі підвів погляд і подивився на нього. Спочатку він виглядав спантеличеним, але за мить його обличчя осяяла посмішка. Він вітально помахав і підвівся з-за столу.

— Боже, просто супер. Тепер він побачив, як я на нього витріщаюся. Фух, гаразд. Не буду ж я вічність тут стояти.

Сан привітно посміхнувся і попрямував назустріч своєму старому другові.

— Привіт! Виглядаєш просто неймовірно.

Він оглянув Сана з голови до ніг, але при цьому в його погляді не було ніякої вульгарності. Щоки хлопця вкрилися ледь помітним рум’янцем.

— Дякую. Ти теж дуже змінився.

— В хорошу чи погану сторону?

Вони обоє сіли за стіл.

— Не відповідатиму, інакше надто роздую твоє его.

Мінкі засміявся.

— Як скажеш!

Трохи згодом він пішов робити замовлення. Сан помітив, що його акуратно покладене каштанове волосся здавалося рудуватим у світлі сонця.

— Ну, просто чудово. От буде поворот, якщо він когось має.

Через кілька хвилин хлопець повернувся з кавою з льодом в одній руці та карамельним капучіно в іншій.

— Дякую. Скільки коштував капучіно? Я віддам гроші.

— Не смій. Я запросив, я плачу. До того ж, у тебе сьогодні, як я знаю, був важкий. Розкажеш?

Сана приємно здивували манери Мінкі. І особливо не зволікаючи, він розповів йому і про інцидент у нічному клубі, і про поведінку Уйона після лекції. Єдина деталь, про яку він промовчав, як хлопець намагався його шантажувати. Реакцією Мінкі був сміх.

— Студент намагається фліртувати зі своїм дуже симпатичним викладачем? Зізнаюся, я не здивований.

— Він вважає мене дуже симпатичним?

Сан зробив ковток свого капучіно і продовжив, незважаючи на легше збентеження.

— Неприйнятна поведінка.

— Повністю згоден.

— А як в тебе справи?

Мінкі сумно посміхнувся.

— Чесно? Нудно. Я дуже багато працюю, тому майже не вилажу зі смокінгів та костюмів.

Сан посміхнувся.

— Ну, якщо чесно, вони тобі йдуть. Виглядаєш достатньо….

— Гарячим?

— Уф, ти собі лестиш.

Друзі засміялись. Вони ще довго говорили на різні теми. Про роботу, про сім’ї один одного, про хобі, які у них з’явилися.

— Думаю, що все ж варто запитати. Без різниці, якою буде відповідь. Це просто моя цікавість….

— Кхм… У тебе, мабуть, і дівчина з’явилася?

Сан постарався видавити посмішку, але в нього погано вийшло.

— Ну, так. Кім Юна.

У голосі Мінкі не було ентузіазму чи відчутного щастя, але він спробував виправити це запізнілою усмішкою.

— Ооо, це та модель?

— Саме так.

Сан не хотів робити поспішних висновків, але йому здалося, що, мабуть, Мінкі Юна не особливо подобалася, незважаючи на її модельну (у всіх сенсах) зовнішність.

— А як у тебе справи з цим? Напевно, теж з’явився хтось?

Мінкі по-доброму посміхнувся.

— Уявляєш, я так нікого і не знайшов. Насправді я зараз більше сфокусований на своїй кар’єрі, ніж в любовних справах. Тому… Маємо, що маємо.

— Поважаю твій вибір! Ти дуже працьовитий і завжди налаштований рішуче, коли йдеться про роботу. Це чудово.

Сан посміхнувся. Ця фраза його втішила. Між ними знову повисла пауза, але її не можна було назвати ніяковою. Через деякий час Мінкі сказав:

— Знаєш, я сумував за тобою.

Сана ця фраза ввела в легке збентеження.

— Я намагався заводити нових друзів. Але жодна людина не могла замінити тебе.

Він глянув на Сана. У його погляді було видно щирість і щось ще. Те, що важко розглянути. Вони мовчали кілька секунд, просто розглядаючи один одного. Щоб позбутися мовчання, Сан ляпнув:

— А я ж і заплакати можу.

Мінкі хмикнув, усміхнувшись.

— А якщо серйозно…. Я теж сумував за тобою. Може, знову будемо друзями, як раніше?

— З великим задоволенням!

Тут на телефон Сана надійшло повідомлення.

— Вибач, мені потрібно подивитись, хто написав…

Мінкі кивнув. Коли Сан розблокував телефон, на екрані висвітилось повідомлення від Уйона. Хлопець проти воли закотив очі, що не пройшло повз увагу Мінкі.

— Все в порядку?

— Скоріше так, ніж ні. Це той самий студент, про якого я тобі розповідав. Він нагадує мені про сьогоднішнє додаткове заняття, яке почнеться менше, ніж за півгодини….

— Зрозумів. Тебе підвезти?

— Так, було б чудово. Дякую.

Мінкі посміхнувся і підвівся.

— Тоді, прошу за мною.

Сан посміхнувся, і на його щоках, вже вкотре за день, з’явився ледь помітний рум’нець.

∞∞∞

Коли до університету залишалося їхати хвилин десять, Мінкі запитав:

— Отже, ми маємо студента-розгільдяя, який нагадує професору про швидкий початок додаткових?

— Знаю…. Звучить дуже нереалістично.

— Варто стежити, щоб він не перетинав кордону. Якщо що, бий його ліктем по горлу, тікай і одразу дзвони мені. Я приїду настільки швидко, як зможу.

Він насупився, при цьому стежачи за дорогою.

— Дякую за турботу, Мінкі, але я якось впораюсь сам. Не зрозумій мене неправильно, мені дуже приємно, що ти хвилюєшся за мене, але я не абсолютно безпорадний.

— Я розумію. Просто хочу захистити свого кращого друга.

Він подивився на хлопця зі щирою посмішкою, і Сан відповів тим самим.

∞∞∞

Сан, трохи запихавшись, був вже майже біля свого кабінету. До заняття залишилось менше хвилини — він не встигав. Видовище, яке він побачив, увійшовши в кабінет, шокувало його.

— Що, запізнюємося на власне заняття, професоре?

Хлопець усміхнувся, загасивши цигарку об один із стелажів.

— Який сором.

— Якого біса ти куриш у моєму кабінеті, Чон Уйон?

Уйон склав руки на грудях, дивлячись прямо в очі професору, і сказав:

— Мій батько мало не заснував цей університет. Я можу тут робити, що захочу.

— Той факт, що твій батько спонсорував будівництво, не означає, що ти можеш робити з будь-якого приміщення курилку!

— Я можу купити всю цю будівлю будь-якої миті, пане Чхве.

Сан засміявся.

— Не ти, а твій татко.

— Те, як ти кажеш слово «татко», заводить. Хочу чути це частіше.

Чон підморгнув хлопцю.

— Господи, як же хочеться йому вмазати.

Тим часом Уйон повільно скорочував дистанцію між ними.

— Я не можу зірватись і втратити роботу через якогось виродка. Але і працювати зараз я явно не можу…

— Я скасовую це заняття. Побачимось завтра.

Він вже хотів розвернутися і піти, але Уйон підійшов до нього впритул. Він поклав свою руку Сану на талію, не даючи йому зрушити з місця.

— Я не маю часу на твої ідіотські ігри.

Уйон мовчав і просто дивився йому у вічі. Це трохи насторожувало. Сан відчував його дихання на своєму обличчі. Дистанція, яка була між ними ніяк не нагадувала ту, яка мала б бути між викладачем та учнем. Думка про відчуття смаку його губ на своїх була привабливою, але Сан розумів, що це було б неправильно. Дуже неправильно.

— Будь ласка…. Не йди, Сан…

Уйон злегка стиснув свої руки на його талії, і Сан сіпнувся від несподіванки.

— Відійди.

Сан звільнився від його рук і, намагаючись відійти подалі, натрапив на щось. Сан мало не впав, але сильні руки Чона підхопили його. Перш ніж хлопець зрозумів що відбувається, Уйон притис його до стіни.