Сімейна сага Родрігес

 

Такі молоді, по коліна у воді.

 

20-22 лютого 1942

Мексика

Меріда

 

Автономний університет

Денна година

Медичний факультет

Лекція з дисципліни Генетика.

 

Едмундо зайшов до лекторію.

Еріберто: Студенте Родрігес, підійдіть до мене після цієї лекції.

Едмундо: Як скажете. – сідає на місце – Привіт.

Ампаро, тихо: Де це вона? – шукає книгу – Була ж тут. Привіт.

Едмундо, тихо: Щось загубив?

Ампаро, тихо: Важливу книгу. А зараз буде нова тема.

Едмундо, поклав книгу: Вже поділюся. Більше нічого не забув?

 

Після лекції.

Кафедра.

Еріберто: Я чудово вас знаю за цей період. Що з вами сталося, ви захворіли?

Едмундо: Вибачте мені, професоре. Я не нароком відволікся.

Еріберто: І це помічаю не лише я. Зберіться. Ви один з кращих. Я так розумію ви ходите на військову кафедру?

Едмундо: Так. Ходжу. – повісив сумку на плече – Дозвольте мені йти?

Еріберто, посміхнувся: Дозволяю.

 

Едмундо вийшов з лекторію.

У коридорі.

Родріго, посміхнувся: Ось наш Парацельс.

Едмундо, цитує: Усе є отрутою, і ніщо не буває без отрути, тільки доза робить річ не отрутою.

Ампаро: Ходімо, друзі.

Едмундо, тихо: Вже незабаром у подруги день народження.

Родріго: І близька подруга?

Едмундо: Дуже.

Ампаро, подає книгу: Ледь не забув.

Едмундо: Можеш лишити собі. На пам’ять.

Ампаро, крутить книгу: У батька багато довідників і посібників. Звідки вона у тебе?

Едмундо, бере книгу: У тітки знайшов.

Ампаро: Початок цього століття.

Родріго: Сьогодні був непростий день. А вже майже вечір.

Ампаро, обійняв за плечі: Ходімо друзі.

 

Вийшли з будівлі університету.

Коло бару.

Ампаро, посміхнувся: Не довгим був шлях.

Родріго: А запахи!

Ампаро: Як з самої Європи.

Едмундо: Щось і я зголоднів.

 

Зайшли до бару.

Бармен: Студенти! Без черги.

Почулося невдоволення присутніх.

Чоловік, незадоволено: Десятеро трьох не чекатимуть.

 

Підійшли до стійки.

Бармен: Слухаю вас хлопці.

Родріго: Нам би найкращого пива.

Ампаро: І жвавіше

Бармен, відкриває кран: “Корона”. – посміхнувся – Гарний вибір. Є гроші у студентів.

Ампаро, посміхнувся: Я пригощаю.

 

Підійшов позаду Раймундо.

Раймундо, озираючись навколо: Привіт, брате.

Едмундо, озираючись: Це ти… Яким чином тут?

Раймундо: З друзями прийшов. Вечір приємно провести.

 

Заходять дівчата до бару.

Алісія: І що ми тут забули?

Амеда: Коктейлі пити будемо. Багато коктейлів.

Альміра: А хлопців скільки!

Ноемі: Лише хлопців нам не вистачило.

Амеда: Ті троє мені відомі. А хто у це у світлих штанях?

Альміра: Він схожий на того, хто стоїть поруч з ним.

Амеда: Певно що брати.

Ноемі: Всі мексиканські хлопці схожі між собою. Як брати. Лише кольором шкіри дещо відрізняються.

 

Коло барної стійки.

Раймундо, злегка озираючись: А хто та дівчина?

Ампаро, запалює цигарку: Ти вперше її побачив?

Раймундо, тихо: Дуже гарна.

Едмундо, посміхнувся: Тоді я піду знайомитися.

Раймундо, м’яко: Ні. Ті часи давно у минулому.

Едмундо, плескає по плечу: Коли що стосується мого брата, то тут він нерішучий як панянка. А от коли діло стосується мене… То там Раймундіто швидше вітру.

Хлопці засміялися.

 

За столом.

Амеда, посміхнулась: Раймундіто. Як мило.

Ноемі: Гарненьке личко. І фігура нічого так.

Амеда, голосно: Будемо йти.

Алісія: А хто хотів коктейлі?

Амеда, тихо: Це щоб привернути увагу. – встає від столу – Я за коктейлями.

 

Коло стійки.

Бармен: Слухаю.

Амеда: Мені коктейль. На чотири особи.

Бармен: “Доктора Пеперра” немає.

Амеда, посміхнулась: Ви не розумієте. Мені потрібно коктейль. – підняла повільно руки – Щоб розгорнулося все в середині.

 

Підійшов Раймундо.

Раймундо: Проблеми, дівчинко?

Амеда, опустила руки: Хочу коктейль.

Раймундо, посміхнувся: Обирайте. – дістає гроші – Я оплачу.

Амеда: Я від незнайомця не прийму.

Раймундо, посміхнувся: Давай познайомимося крихітко. Я Раймундо. – показує рукою – То мої друзі.

Амеда: А з ким ви розмовляли?

Раймундо: То мій брат і його друзі. То як тебе звати, чарівна пано?

Амеда: Студентка Сорті. Медичний факультет.

Раймундо, посміхнувся: А ім’я?

 

Неподалік стояли хлопці.

Родріго, тихо: Здається що він закохався.

Едмундо, тихо: Тихіше ти.

Бармен: Ви замовляти будете?

Раймундо: У мене пиво.

Чути голос: Друже! Раймундо.

Раймундо, голосно: Я зараз.

Амеда: Моє ім’я Амеда. А на вас здається, що друзі чекають.

Раймундо: Зачекають.

Бармен, подає тацю: Ваші коктейлі. – посміхнувся – Мохіто, сенйоріто.

Раймундо, бере тацю: Я допоможу.

 

Разом підійшли до столу.

Раймундо, посміхнувся: Які чарівні дівчата.

Ноемі: Який симпатичний вакеро.

Раймундо: Я на хвилиночку майбутній інженер.

Алісія: Я думала що льотчик. Зараз так багато хлопців льотчиків.

Раймундо, озирнувся на брата: На мене чекають, але я не кажу “До побачення”.

 

Раймундо підійшов до Едмундо.

Едмундо: На тебе, брате, чекають.

Раймундо: Забув повідомити. На цих вихідних буде матч між факультетами. Граєте ви з нами.

Едмундо, посміхнувся: Коли це ти почав цікавитися футболом?

Раймундо, посміхнувся: Відтоді коли ти почав цікавитися дівчатами. – протягнув руку – Бувай.

Едмундо, посміхнувся: А як же ж захоплення небом? – потиснув руку – Бувай.

Раймундо: Світ змінюється. Захоплення теж.

 

Раймундо підійшов до хлопців.

Едмундо: Щось не чув про матч.

Ампаро: А ти нікого і не чуєш давно. Захворів, чи якісь проблеми?

Едмундо: Думаю як здивувати дівчину.

Ампаро: Подаруєш дрібничку.

Едмундо, посміхнувся: Вона любить музику.

Ампаро, посміхнувся: Тоді заспіваєш.

Едмундо: Ти на вихідні нічого не плануй.

Ампаро: Невже на ці?

Едмундо: За два тижні відбудеться свято.

Ампаро, посміхнувся: День Сан Валентина минув.

Едмундо: Нічого, друже, і на твоїй вулиці буде свято.

Родріго: Тихіше. Важливе повідомлення.

Едмундо, тихо: Ти говориш словами викладача.

Ампаро, здригнувся: Хлопці, ви це чули?

Родріго: Японія посилюється.

Едмундо, п’є пиво: Британія дасть відповідь, от побачите.

Ампаро: Де Лондон, а де Сінгапур?

Родріго: Ти певно що забув, що наприкінці грудня минулого року?

Едмундо, бере шматочок м’яса: Нічого не забув. Хлопці, давайте вечеряти. Бо я все з’їм.

Розійшлися близько одинадцятої години ночі.

 

Вечір.

Коста Дорада.

Будинок Ернандес.

Кімната батьків.

Регіна: Мамо, можна?

Мередіт, посміхнулась: Донечко, звісно. – відклала писання – Проходь, сідай.

Регіна: Ти щось читаєш?

Мередіт, посміхнулась: Записую деякі думки. Ти щось хотіла?

Регіна, сіла на пуф: А як ти дізналася, що покохала тата?

Мередіт, підійшла до доньки: Моє дівча, все було пізніше ніж у тебе. Тобі вже хтось подобається?

Регіна, опустила голову: Ти знаєш.

Мередіт, обіймає доньку: Знаю і бачу що ти сумуєш.

Регіна: Просто Едмундо далеко і приїздить лише на свята.

Мередіт, посміхнулась: Незабаром буде твоє день народження. Що хочеш до свята?

Регіна: Щоб ми побачилися.

Мередіт, посміхнулась: У нього навчання. Тобі теж потрібно навчатися. Іспити хто буде складати?

Регіна, зітхає: Я, і тільки я.

Мередіт, посміхнулась: А познайомилися ми з Мігелем, зовсім випадково…

 

Зазирнула Чепа.

Чепа: До вас можна?

Мередіт, посміхнулась: Мої дівчатка.

Чепа: Мені стало сумно.

Регіна: А котра година?

Чепа, здивовано: Але ти ж не спиш!

Регіна: Я зайшла до мами.

Чепа, зайшла до кімнати: І я хочу.

Регіна: Не бачиш ми розмовляємо?

Чепа: І я хочу послухати.

Мередіт, посміхнулась: Сідайте дівчатка і слухайте.

Регіна, роздратовано: Я хотіла щоб наодинці.

Мередіт, посміхнулась: Мені нічого приховувати.

Чепа, заворожено: Ух ти! Що було до нас.

Мередіт: Для тебе, Чепіто, це теж буде корисно почути. – почала оповідання – Була я зовсім юною…

Чепа: Такою як Регіна?

Мередіт: Трішечки старшою. Стояла тиха погода. Я зустрілась з подругами.

Чепа: Щоб потанцювати?

Регіна: Не перебивай.

Мередіт: Раптом здійнявся легкий вітерець. І мій шалик зірвало з голови. Підійшов неймовірної краси хлопець. З шаликом у руках. Так відбулася перша зустріч.

Регіна, тихо: Мій коханий коли ми побачимося?

Мередіт, обіймає доньку: Побачитесь.

Чепа: А красивим був шалик?

Мередіт, посміхнулась: Блискучо білим. – бере книгу – А зараз любі мої, давайте мені вільний час.

Чепа, обіймає маму: Люблю тебе.

Регіна, встала з пуфу: Ходімо, сестро. Ти пробач мені.

Мередіт, посміхнулась: На добраніч, мої красуні.

 

Вийшли з кімнати батьків.

В коридорі.

Регіна: І чого тобі не спиться?

Чепа: Я сумую за татом.

Регіна, обіймає сестру: Він теж сумує. Що цікаве читала?

Чепа: Готуюся до школи. А там таке нудне. Військові походи, паради. Знову походи.

Регіна: А як танці?

Чепа, посміхнулась: Приходь і подивишся, як я можу танцювати.

Регіна, посміхнулась: А хто твій партнер, здається що його ім’я Рауль?

Чепа, невдоволено: У Рауля партнерка Рамона. Ти б бачила, як вони танцюють!

Регіна: Ходімо спати.

Чепа: Так, вже пізно.

 

Зайшли до себе.

Близько десятої години вечора.

Регіна, роздивляється фото: Який ти тут смішний. – ставить фото – Едмундіто.

Чепа, повертається у ліжку: Ти чого?

Регіна, гасить лампу: Я спати.

 

Нічна Меріда.

На одній з вулиць.

Амеда, посміхнулась: Кумедний ти.

Раймундо, посміхнувся: Так і було. Я потім довго його лагодив. Він у мене досі зберігся.

Амеда: Ми прийшли.

Раймундо: Хотілося б з такою дівчиною зустріти світанок.

Амеда: У мене завтра практикум.

Раймундо, посміхнувся: Хто навчається у вихідний день?

Амеда: Майбутні медики.

Раймундо, озираючись: Тепер я знаю де ти живеш.

Амеда: Насправді я живу у Тулум.

Раймундо: І велика родина?

Амеда: Батьки і я.

Раймундо: Гаразд, красуне. Мені вже час.

Амеда: До футболу готуватися?

Раймундо: І до нього теж.

 

Амеда зайшла до будинку.

Раймундо: А гарна вона.

Чути голос: Постережіться.

Швидким кроком Раймундо дійшов до себе.

 

Наступного дня.

Ранок.

Кімната Едмундо і Ампаро.

Ампаро: Готуємося до гри?

Едмундо: Я завжди у нападі.

Ампаро, посміхнувся: Тоді я у захисті.

Едмундо: Скінчиться спека і підемо.

Ампаро, одягає сорочку: А гарні дівчата.

Едмундо, посміхнувся: Ти когось помітив?

Ампаро: Ні. Тобі здалося.

Едмундо: Йдемо на сніданок?

Ампаро, бере кепку: Від кави не відмовлюсь. Яка лише кава у Парижі.

Едмундо, посміхнувся: А навколо купа гарних дівчат.

Ампаро, одягає кепку: Не без того.

 

Хлопці вийшли на подвір’я.

Ампаро: Затишний дворик.

Едмундо: Як там моя дівчинка?

Ампаро: Я крадькома бачив фото. Гарна дівчина. Гарна.

 

Підійшов Ігнасіо.

Ігнасіо: Хлопці, привіт!

Ампаро: І вам не хворіти.

Ігнасіо: Ви куди це такі гарні?

Ампаро, посміхнувся: Дівчат шукати.

Ігнасіо: Та що їх шукати! Як цілий двір гарних…

Едмундо: Ми дійсно поспішаємо.

Ігнасіо: Ну йдіть. А снідати?

 

Хлопці мовчки вийшли з двору.

Едмундо: Цікавий він. Чимось нагадує мого дядька.

Ампаро: Так, цікавий типаж. Ти відчуваєш ці аромати?

Едмундо: Щось смажать.

Ампаро, тихо: Я знаю навіть де і що.

 

Підійшли до вуличного кухаря.

Кухар: Три песо і сніданок перейде до вечері. П’ять песо і будь-яка красуня вже твоя наречена.

Ампаро: А чим ви можете нагодувати?

Кухар: О, молоді люди! Кукурудза і текіла. Зранку з тобою прибуде сила!

Едмундо: Нам без текіли. Але готові заплатити п’ять песо.

Кухар, подає страву: Добре, хлопці.

Ампаро, бере до рук: Воно ще гаряче.

Едмундо: І пахне чудово.

Кухар: А ви хлопці студенти, чи спортсмени?

Ампаро, їсть кукурудзу: Спортсмени.

Едмундо, починає їсти: Марафонці.

Кухар, посміхнувся: А чи всі біжать?

Ампаро, їсть кукурудзу: Всі тікають…

Кухар, подає склянки: Випийте хоч шоколаду.

Ампаро, бере склянку: Це можна.

Едмундо, роздивляється руки: А що це у вас?

Кухар, посміхнувся: Це вік хлопче.

 

Минуло десять хвилин.

Ампаро: Все. Ходімо.

Едмундо, подає гроші: Ваші гроші.

Ампаро, тихо: Я б заплатив.

Кухар, бере гроші: Приходьте ще.

 

Пішли у напрямку будинку.

Ампаро: Ти я бачу розбагатів.

Едмундо, посміхнувся: Знайшлися гроші.

Ампаро: Які плани на день прийдешній?

Едмундо: Повторювати Дієтологію.

Ампаро: І ти будеш звертати увагу на слова Еріберто?

Едмундо: Він наш викладач.

Ампаро: Здається що він два роки тому, сам був студентом.

Едмундо: Тут ти помиляєшся.

Ампаро: Поїхати б до Табаско. На їх водоспади.

Едмундо, посміхнувся: Студенте Перес, ми прийшли.

 

Чути жіночі крики.

Ампаро: Вулкан Ірис, прокинувся.

Едмундо: Це вже стає традицією.

 

Вибігає з хвіртки Ігнасіо.

Ігнасіо: Хлопці, рятуйте!

Едмундо, хапає чоловіка: Що сталося?

Ігнасіо, віддихався: Маленьке стихійне лихо.

Ампаро, посміхнувся: Скільки чарок рому випив?

Ігнасіо: Жодної. Тверезий як скельце.

Едмундо: Ходімо, будемо миритися.

Ігнасіо, ховається за спинами: Я краще з вами. Вдома не буде мені життя.

 

Зайшли разом на подвір’я.

Ампаро: Тихо. Все спокійно.

Едмундо: Ні. Чути голос і плач.

Ігнасіо, схлипуючи: Вона завжди так.

Едмундо, бере за плече чоловіка: Не плачте.

 

Підійшли до квартири.

Ампаро, відчиняє двері: У нас тихо. Відпочинете.

Ігнасіо, озираючись: У вас так гарно. Прямо добре.

Едмундо, сідає на стілець: Таке воно студентське житло.

Ігнасіо, озираючись: Я сам тут жив колись. Вже давно.

Ампаро, посміхнувся: Від дружини ховаючись?

Едмундо: До вечора є час.

Ігнасіо: О, вам сумно не буде. Я стільки історій знаю. Про море.

 

Той же день.

Коста Дорада.

Неподалік від школи.

Хільда: Привіт, красуня.

Регіна: Рада вітати.

Хільда: Пройдемося?

Регіна: Давай.

 

Прогулюючись вулицею.

Хільда: Вже так хочеться відпочинку.

Регіна: До Квітня далеко.

Хільда, посміхнулась: Проте день народження близько.

Регіна: Сумно без дівчат.

Хільда: Антуана вдома.

Регіна: Аріадни давно вже не бачила.

Хільда: Сестра зрідка приїздить. Навчається.

Регіна: Незабаром і моя мрія здійсниться.

Хільда: Співатимеш на відомих майданчиках світу.

Регіна: Я вже бачу афіші. Але до цього далеко.

 

Проїхала автівка.

Хільда, озираючись: Автівка фермера.

Регіна: І коли мій тато приїде?

Хільда: Мій теж далеко зараз.

Регіна: Тисячі чоловіків покинули свої родини.

Хільда: Мільйони, подруго.

 

Підійшов Гаспар.

Гаспар: Про кого це ви?

Хільда: Про вас, чоловіків.

Регіна: Ти надовго?

Гаспар: Поки не почнеться вахта.

Регіна: Йшов би вчитися.

Гаспар: От зароблю грошенят. Відкрию свою справу.

Хільда, посміхнулась: Свій консервний завод?

Гаспар: А хоч би і плантацію. Вас за працівниць і вперед будувати світле майбутнє.

Регіна: Маючи темне сьогодення.

Гаспар: Ну чого ти так?

Регіна: Ті часи давно минули, братику.

Гаспар: От взяти землі довкола Вильяремоса. Палицю встроми і виросте цукрова тростина. Або банан. Багата земля.

Регіна: Мені тут більше до вподоби.

Гаспар: Я теж люблю ці землі. Але світ набагато ширший ніж наш Коста Дорада.

Хільда: Ми гуляємо.

Гаспар, бере під руки дівчат: Я складу вам компанію.

Хільда, посміхнулась: І куди підемо?

Гаспар: Та хоч і до мене додому!

 

Чути як гукають.

Гаспар: Це вже по мою душу.

Хільда: Ти впевнений?

Гаспар: На сто відсотків.

 

Гаспар пішов на голос.

Регіна: Нарешті здихались.

Хільда: Чого, він чудовий.

Регіна: Чудовий… Ходім до мене?

Хільда: Пішли.

Регіна: Тебе не будуть шукати?

Хільда: Вдома нікого немає.

 

В саду Ернандес.

Хільда: Гарно.

Регіна: А не повторити нам вивчене?

Хільда, пирхає: Лише не історію. Прошу…

Регіна, відкриває книгу: З чого все починалося.

Хільда: Конкістадори. Вирвані з грудей серця. – палець догори – Гарні сукні часів колоніальної епохи.

Регіна: Та ні. Перші літературні твори Нової Іспанії.

Хільда: Вже краще.

 

Підійшла Мередіт.

Мередіт: Ось ви де.

Регіна, роздивляється книгу: Я тобі потрібна?

Мередіт: Ні. Навчайтеся. Як життя Хільдо?

Хільда: Дуже хочу відпочинку. Хоча б з тиждень.

Регіна, посміхнулась: Знайшла. Шістнадцяте століття.

Мередіт: Не заважатиму. Навчайтеся.

 

Мередіт пішла в глибину саду.

Хільда, дивиться у слід: Яка вона у тебе.

Регіна: Світова література шістнадцятого століття представлена такими авторами…

Хільда: Шекспір, Данте, Сервантес.

Регіна: Друге питання. Назвіть їх твори.

 

Підійшов Мігель.

Мігель, посміхаючись: Божественна комедія. Сон літньої ночі. Дон Кіхот.

Регіна, озираючись: Тату. – підхопилась, обіймає батька – Ти щойно приїхав?

Мігель: Як бачиш. Як справи дівчинко?

Регіна: Ти надовго?

Мігель, поклав капелюх: Можливо що на місяць.

Хільда: Я напевно що піду.

Мігель: Лишайся, дівчинко.

 

Підбігає Чепа.

Чепа, обіймає батька: Мій тато. Мій рідний.

Мігель, посміхнувся: Зараз маленька!

Чепа: А що ти привіз?

Мігель: А що ти більше хочеш?

Чепа: Не знаю. Я рада що ти вдома.

Мігель: А де це моя ще одна дівчинка?

Чепа, взяла під руку: Я проведу.

 

Йдучи садом.

Чепа: Я чула про історію вашого знайомства. Це так шляхетно.

Мігель, посміхнувся: А раніше не чула?

Чепа: А що було потім?

Мігель: Ми зустрічалися.

Чепа: Щоб потім з’явилися ми?

 

Підійшли до Мередіт.

Мігель, обіймає дружину: Моя дівчинко. Моя кохана.

Мередіт, обіймає чоловіка: Ти з нами. Яке щастя.

Мігель: Накопичилися дні для відпочинку. Та і на аеродромі я не потрібен поки що.

Мередіт: Ти з нами на тиждень?

Мігель: Три тижні.

 

Підходять дівчата.

Хільда: Добридень.

Регіна, обіймає батька: Мій тато.

Мігель, посміхнувся: А ти гарніше робишся з кожною зустріччю.

Регіна: Ти надовго?

Мігель, посміхнувся: На твоє день народження теж буду.

Мередіт: Все так несподівано. Буде святковий обід.

Мігель: Можна і простий. Я скучив за домашньою їжею і вами.

Мередіт, посміхнулась: Дівчатка, готуємося до обіду.

Регіна: Хільдо, лишайся.

 

Обід приготували швидко.

На кухні.

Хільда: У вас незвичайні аромати.

Мередіт: Це все спеції.

Хільда: Я думала що перець вирішує все.

Мередіт, посміхнулась: Не лише перець.

Чепа: Рис готовий.

Регіна: Будемо поєднувати.

 

Заходить Мігель.

Мігель: І все ж таки свято…

Мередіт: Кожен приїзд твій це вже свято.

Мігель: Я не проти, але не можу залишити службу. Я повинен бути впевнений що літаки літатимуть без порушень. Я потрібен як ніколи.

Мередіт, бере спеції: А зараз настав час чарівництва.

Мігель, посміхнувся: Не заважатиму.

Чепа, крутиться: Я хочу з тобою.

Мігель, обіймає доньку: Ходімо, маленька.

 

Батько і дочка вийшли з кухні.

Регіна: Яка буде смакота. А звідки риба?

Хільда: З моря, звідки їй бути.

Мередіт: Це все робота рибалок.

Регіна: Один з яких сеньйор Дієго Родрігес.

Мередіт: І все моя дівчинка знає.

Регіна, сумно: Бо багато часу проведено у їхньому обійсті.

Мередіт, посміхнулась: Не сумуй, доню.

Регіна, посміхнулась: Пообідаєш з нами?

Хільда: Не відмовлюсь.

 

Тим часом у саду.

Чепа: Тату?

Мігель: Що моя красуня?

Чепа: А літати дуже страшно?

Мігель: Подивись на пташок, їм дуже страшно?

Чепа: Маленьким напевно що так. Але вони виростають і починають літати.

Мігель: Перший політ він завжди страшний. Десь після десятого польоту, починаєш отримувати задоволення. Так і пташенята вчаться всьому що знають дорослі птахи.

Чепа: А розкажи, що ти бачив?

Мігель, посміхнувся: Пропелер який закрутився. Чув шум двигунів.

Чепа: Це все робота…

Мігель: А після роботи зоряне небо. Чую як приготувалась риба. Будемо йти?

Чепа: Так. Пішли. А у мене теж буде блискуче білий шалик?

Мігель: Я тобі його привезу наступного разу.

 

Вийшла з будинку Регіна.

Регіна, посміхнулась: От ви де.

Мігель, озирнувся: Йди до нас.

Регіна: Все чекає на вас.

Мігель: День чудовий. Можна сісти і тут.

Регіна: У їдальні повно свіжого повітря.

Мігель, подивився на Чепу: То що?

Чепа: Ходімо.

Регіна: А посуд миє найменший…

Чепа: Домовились.

 

Всі зайшли до їдальні.

Хільда: А ви теж гарно співаєте?

Мередіт, посміхнулась: Ти колись від мене чула?

Хільда, посміхнулась: Щось таке протяжне.

Мередіт, дивиться на двері: А от тепер можна починати.

 

Сіли обідати.

Чепа: Цей суп сама готувала.

Мігель: Та ну! – їсть суп – Дуже смачно.

Мередіт: З харчуванням дуже скрутно?

Мігель, їсть суп: Всього вистачає. Хлопці не скаржаться.

Регіна, посміхнулась: От зачекай сестричко, тато привезе пілота на оглядини.

 

Всі засміялися.

Чепа, посміхнулась: Я про це не мрію ще. Тато, я хочу щоб ти побачив, як я танцюю.

Мігель: Вже щось вивчили?

Регіна: Танок каченят.

Чепа: Не кажи якщо не знаєш…

Мігель: Потім доню покажеш.

Регіна, тихо: Увечері сходимо?

Хільда, посміхнулась: На танці?

Регіна, тихо: Погуляти.

Мігель: Дівчата, що за таємниці?

Регіна: Домовляємося про вечірню зустріч. – тихо – То як?

Хільда, тихо: Якщо недовго.

Регіна: Я до тебе зайду.

Хільда: Я краще сама.

 

Після обіду.

Дівчата підвелися з місця.

Регіна: А зараз ходімо до мене.

Хільда: Все було дуже смачно.

Мередіт: Дівчатка, лише на користь.

Чепа, встає від столу: І мені потрібно.

Регіна, бере фрукти: Ти сьогодні, маленька, за чергову. А це для нас.

Хільда, бере апельсин: Які соковиті.

Регіна: Це все від Бланко.

 

Зайшли до кімнати.

Хільда: А чудовий хлопець.

Регіна, посміхнулась: Альфредо?

Хільда: Фреді ще малий. Я про старшого брата. Ти бачила який він вправний?

Регіна: На торішньому святі врожаю?

Хільда: То було два роки тому.

Регіна: І що там було?

Хільда: Як він вправно з конем.

Регіна: І бика за роги…

Хільда: Ти бачила?

Регіна: Припускаю. Давай повторимо вивчене.

Хільда, посміхнулась: Біологію?

Регіна: Літературу. Хоча можна і Біологію.

Хільда: Про комах і рослин.

Регіна: Та їх роль у природі.

Хільда, відкрила книгу: Ти після закінчення школи, куди хочеш?

Регіна, бере олівець: Тобі відомо.

Хільда: Я от хочу навчитися шити.

Регіна, робить нотатки: Це дуже добре. Моя мама непогано шиє.

Хільда: Проте мені відомо, хто майстерно шиє сукні. А ще мені подобається коли жінка одягає штани.

Регіна: А зараз давай зосередимося на навчанні.

 

За повторенням вивченого настав вечір.

Хільда: Засиділися ми.

Регіна, читає в голос: Комахи дуже важливі, адже вони запилюють рослини.

Хільда: І чому про москітів такого немає?

Регіна: Вони теж приносять користь.

Хільда: Це тобі Едмундо сказав?

Регіна: Невже тобі ніхто не подобається з хлопців?

Хільда: Дуже довготелесі, вуха у багатьох стирчать.

Регіна, посміхнулась: Є привабливі екземпляри.

Хільда, посміхнулась: Наприклад твій брат.

Регіна: Гаспар симпатичний, як і його батько. Але характер.

Хільда: Вони всі такі. Готові будь-чим привернути увагу.

Регіна, складає книги і зошити: Йде мама. Можливо що покличе на вечерю.

Хільда: Підемо гуляти.

Регіна: Пішли.

 

Заходить Чепа.

Чепа: То як?

Регіна: Що як?

Чепа: Все вже розповіли?

Регіна: Ми вчилися.

Чепа:Там мама кличе на вечерю.

Хільда: А ми підемо гуляти.

Чепа: Вже пізно. Тато не відпустить.

Регіна: Це він тебе не відпустить. – бере кардиган – А мене відпустить. Пішли?

 

Вийшли з кімнати.

Хільда: А що як дійсно не відпустить?

Регіна, тихо: Виходимо.

 

Вийшли з будинку.

Мередіт: Доню, а вечеря?

Регіна: Ми недовго. Можливо що зайдемо до співочого кафе.

Мередіт: Добре, йди.

 

Вийшли на вулицю.

Регіна: Що я казала?

Хільда: А вечір то який!

Регіна: Так пахне свобода.

 

Дівчата направилися до центру містечка.

 

Вечірня Меріда.

Кімната хлопців.

Ампаро: То що друже?

Едмундо: До матчу півгодини.

Ампаро: Є ще час.

Едмундо, посміхнувся: Бачила б мене моя дівчинка?

Ампаро: Треба обрати подарунок.

Едмундо: Ти маєш рацію. Завтра цим займуся. Повинні бути у цьому місті ювеліри?

Ампаро: Давні племена Майя.

Едмундо: Золото Ельдорадо.

Ампаро, дивиться на годинник: Треба йти.

 

Вийшли з будинку.

Ампаро, посміхнувся: Гарний вечір для знайомств.

Едмундо, озираючись: Щось не спостерігаю дівчат.

Ампаро: Щось мені підказує, що будуть серед вболівальників самі дівчата.

 

Хлопці підійшли до стадіону.

Ампаро: Чи ще зарано?

Едмундо, посміхнувся: Я вже бачу решту хлопців. Наша команда зібрана.

Ампаро: Пішли готуватися.

Едмундо: А от і натхнені польотом Ікара.

 

Підійшов Раймундо.

Раймундо: Привіт, послідовникам Гіппократа.

Едмундо, посміхнувся: Бачу що ти готовий.

Раймундо: Я сьогодні у нападі.

Едмундо, схрестив руки на грудях: Тоді я буду захищатися.

Ампаро: Хлопці, все за регламентом.

Едмундо: Нехай тобі пощастить.

Раймундо: Вам теж удачі.

 

Всі розійшлися по місцях.

Роздягальня.

Тренер: Граємо на першість університету.

Ампаро: Прометеус приведе нас до перемоги.

Тренер: Ті хлопці не з простих.

Ампаро, розминаючись: Ми теж не ликом шиті. Хорхе, Сезар, Армандо і решта хлопців готові до бою.

Армандо: Надаємо інженерам, за Сингапур та інші міста і країни.

Тренер: Ви зберіться з думками. Нам головне не програти.

Сезар: А хто у них тренер, часом не Дедал?

 

Хлопці засміялися.

Тренер: Гарний настрій. Це добре.

Едмундо: Сеньйоре Антоніо, все буде як треба.

Пабло: Бо Ед відчуває сердцем, що каже серце його брата.

Тренер: Рахівники виграли минулу гру. Тепер кому доля усміхнеться.

Мартін: Нам “Тореадорам”. – голосно – Бо ми Торо!

Всі разом: Ми Торо!

Тренер: Так. Десять хвилин на збори

Едмундо: Я вже готовий.

Тренер: Я піду. Капітан команди. Зачини двері.

Мартін: Я зрозумів.

 

Тренер вийшов з роздягальні.

Мартін: А тепер налоштовуємося.

Едмундо, тихо: Йди з Богом.

Ампаро, посміхнувся: Готовий?

 

Минуло десять хвилин.

Мартін: А от тепер можна.

Сезар: Сьогодні вони будуть плакати!

Ампаро, посміхнувся: Або ми.

 

Команди вийшли на поле.

На трибуні.

Ноемі: То за кого вболіваємо?

Алісія: Звісно що за “Тореадорів”.

Амеда: Вболівайте за кого хочете. А я за “Пегас”.

Алісія, радісно: Вже йдуть!

 

Гра розпочалася.

 

Тим часом у Коста Дорада.

Співоче кафе.

Беніто, у мікрофон: Сьогодні вечір джазу. Є бажаючі співати?

Хільда: Невже підеш?

Регіна, посміхнулась: А чого б не піти? Тим більше публіка чудова. Буде вдячна.

 

Регіна підійшла до мікрофона.

Беніто: Гарна дівчинка.

Регіна: Я готова співати.

Беніто: У нас є вокалістка. Що ж як є бажання. Розпочинаємо. Що хочеш співати?

Регіна: “Блакитне небо”.

Беніто, налаштовує трубу: Вперше залунає у жіночому виконанні.

 

Залунала мелодія.

До кафе зайшли Родрігес.

Дієго: Чудове місце, щоб провести вечір ідеально.

Жизель: І для цього потрібно було йти так далеко? – дивиться на сцену – Це ж Регіна! Як вона співає!

Дієго, посміхнувся: Де б ще її почула.

Жизель: Давай краще послухаємо. Давно вже її не чула.

Дієго: Від Різдва часу минуло чимало.

Регіна, співає: Ніколи не бачила щоб сонце світило так яскраво,

Ніколи не бачила щоб все йшло так добре.

Помічаючи як поспішають дні… – голосніше – Коли ти закоханий, мій як вони літають.

Жизель, посміхнулась: Гарно вона співає. Гарно.

 

Пісня закінчилась.

Дієго: Невже це все?

Жизель: Яка вона красуня.

Дієго: Як і ти. Моя дівчинко.

Жизель: Замовимо собі вина.

Дієго: Як скажеш.

Жизель: А куди це вона?

 

Підійшла Регіна.

Регіна, посміхнулась: Рада вас бачити.

Жизель: Як життя?

Регіна: Чудово. – озираючись – Вибачте на мене чекають.

Жизель: Так, йди дитино.

 

Підійшла до подруг.

Мартіна: Ну ти і співаєш!

Регіна, п’є воду: Дякую.

Хільда: Це дійсно високий рівень.

Мартіна: А що будемо замовляти?

Хільда: Тут щовихідних італійська кухня.

Мартіна, оглядає меню: Побачила. А що з напоїв?

Регіна: Сік апельсиновий.

Мартіна: Сік, той сік.

 

За сусіднім столом.

Дієго, п’є вино: А ти сяєш кохана!

Жизель: Це як подарунок. Як повернення до юних років.

Дієго: Наша Каталонська молодість.

Жизель: Я просто не можу слухати радіо. Це якийсь жах. Що чекає на дітей. Наших хлопців?

Дієго: Наші діти дорослі. Обоє студенти.

Жизель, п’є вино: А якщо і їх? – хитає головою – Ні, ні. Я не хочу думати про це.

Дієго, п’є вино: От і не думай. Слухай музику. Спостерігай за молоддю.

Жизель, подивилась на дівчат: Які вони молоді і гарні.

Дієго: Хільда нагадує мені тебе у молоді роки. – поцілував руку – Чудова мелодія. Станцюємо?

Жизель: Давай спробуємо.

 

Родрігес почали танцювати.

Регіна, п’є сік: Вони завжди мені імпонували.

Мартіна: А сеньйора Родрігес з характером.

Регіна, їсть тістечко: Вона дуже мила жінка.

Хільда: А може і ми потанцюємо?

 

Підійшов Гаспар.

Гаспар: Це можна.

Хільда: Я чула що дівчата зараз танцюють разом, як з хлопцями.

Гаспар: Йдемо танцювати?

Хільда: Добре, пішли.

Мартіна, п’є сік: А що як і нам потанцювати?

Регіна: Хочеш танцюй.

 

Підійшли Ектор і Тадео.

Ектор: Сумуєте?

Регіна: А чому ви не граєте сьогодні?

Тадео: Запрошений колектив. Звідки вони?

Ектор, бере під руку Регіну: Гастролери з Веракрус. Ходімо, дівчинко?

Регіна, подивилась на Жизель: Добре пішли.

 

Регіна почала танцювати.

Ектор: Я чудово знаю сеньйора Дієго. Вони з батьком разом працюють.

Регіна: А ти непогано рухаєшся.

Ектор, посміхнувся: Я довго вчився.

Регіна: Помітно.

 

Після танцю.

Підійшли до столу.

Регіна, сідає на місце: Дякую.

Ектор: Якщо є бажання…

Хільда, підходить до столу: Оце так танець!

Гаспар: Так чудово танцювали.

Мартіна: Продовжимо розмову.

Тадео: З такими дівчатами можна танцювати всю ніч.

Ектор: Ходімо, друже. Нам є про що поговорити.

 

Хлопці відійшли від дівчат.

Регіна з подругами розійшлися по домівках близько одинадцятої години.

 

Місто Меріда.

Гра наближалась до другого тайму.

Тренер, кричить: Ну, хлопці! Хто так б’є?

Голос з рупора: На заміну Раймундо. Перепрошую Едмундо Родрігес, Виходить Сезар Нієто!

 

До тренера підійшов Едмундо.

Едмундо, обурено: Чого це я? Так не чесно!

Тренер, плескає по плечу: Відпочивай.

Едмундо, понуро: Я грав чесно. За всіма правилами.

Тренер: Вийдеш наступного разу.

 

Едмундо сів на лавку.

Давід: Не переймайся.

Едмундо, дивиться на поле: Сезар зовсім слабкий. Який з нього захисник?

Давід: Ти дійсно зіграв дуже добре.

Едмундо, торкнувся кісточки: Цього ще не вистачає!

Давід, тихо: Що сталося?

Едмундо, злегка посміхнувся: Не звертай уваги. Все добре.

Давід: А все ж. Ти не забувай. Я хірург.

Едмундо: Я пам’ятаю на якому ти відділені навчаєшся.

Давід: І все ж покажи.

Едмундо, зсунув шкарпетку: Дивись.

Давід, дивиться на тренера: Зараз Антоніо відвернеться.

 

Давід зробив огляд.

Настала перерва.

Едмундо: То що?

Давід: Схоже на розтягування зв’язок. Потрібна фіксації п’ятки.

Едмундо: І наскільки це?

Давід: Від двох тижнів, до місяця. Зростатиметься до двох місяців.

Едмундо, гучно видихнув: Дякую. Втішив.

Давід, підвівся з місця: Ходімо на перерву. Йти зможеш?

Едмундо, підвівся: Так.

Давід: Спирайся на мене. І вагу перемісти на неушкоджену ногу.

 

Зайшли до роздягальні.

Тренер: Молодці. Сезар Нієто не підвів.

Сезар, тихо: А що сталося?

Едмундо, посміхнувся: Легка травма.

Давід, тихо: Все може бути серйозно.

 

Підійшов Ампаро.

Ампаро: Ти як друже?

Едмундо, посміхнувся: Танцюватиму.

Давід: Там серйозне ушкодження.

Ампаро: А ти як погляну фахівець.

Давід: Мій батько працює у лікарні Перес.

Ампаро, посміхнувся: Знайоме обличчя.

Тренер: На відпочинок залишилося десять хвилин.

 

Після другого тайму.

Дорогою додому.

Раймундо: Ти як брате?

Едмундо, кульгавить: Житиму.

Раймундо: То все не я.

Едмундо, зкривився: Та знаю що не ти.

 

Підійшла Амеда.

Амеда: А ти хлопче молодець.

Раймундо: Братові потрібна допомога.

Амеда: Бажано швидке транспортування. Можливо що навіть до лікаря.

Ампаро: Ми самі лікарі. Давід оглянув. Сказав що все добре.

Амеда: Як знаєте…

Едмундо: Друзі, зі мною все добре.

 

Під’їхала автівка.

Амеда: А от і допомога.

Водій: Що сталося?

Амеда: Сеньйоре, потрібна ваша допомога.

Водій: Сідайте. Але всі не поміститься.

Ампаро: Сідайте ви. Я дійду і сам. Тут недалеко.

 

Втрьох сіли до автівки.

Водій: Адреса?

Едмундо: Плаза Гранде.

Водій: Центр міста. А точніше?

Едмундо: Вулиця Шістдесята.

Водій: Зрозумів.

 

Коло будинку.

Водій: Приїхали.

Раймундо, подає гроші: Решти не потрібно.

 

Вийшли з автівки.

Амеда: І куди ми далі?

Раймундо: Побудемо з братом. А потім відведу куди завгодно.

Амеда: Не куди завгодно. А куди я скажу.

Раймундо: Хоч на край світу.

Едмундо: Нічого тут стояти. Заходимо до мене.

 

У квартирі.

Амеда: Гарно живеш. Просторо. І як для хлопців чисто.

Едмундо: Вип’ємо кави?

Амеда: Ти відпочивай.

Раймундо: Ми зачекаємо на твого друга.

Едмундо, сідає на диван: Він ще не скоро буде. – голосно – Ай!

Амеда: Нога?

Едмундо, посміхнувся: Хто саме виграв?

Раймундо: Ви брате. Тореадори обігнали таки “Пегас”.

Амеда, підійшла до шафки: А каву ми і самі зробимо.

 

Минуло двадцять хвилин.

Зайшов Ампаро.

Ампаро: У нас сьогодні вечірка?

Амеда, п’є каву: Дуже смішно.

Раймундо: Тебе провести?

Амеда: Я живу у цьому будинку.

Кімната зовсім неподалік.

Раймундо: А мій будинок навпроти.

Амеда, поставила чашку: Щось я тебе не помічала раніше.

Раймундо, посміхнувся: Я привид гамлетового батька, тому ти мене не помічала.

Ампаро: Як він?

Амеда: П’ять хвилин тому пішов спати.

Раймундо, встає з місця: І мені вже час.

 

Минула ніч.

Ранок.

Кімната хлопців.

Едмундо: Оце ми зіграли вчора.

Ампаро: Як ти отримав ушкодження?

Едмундо: Я і сам не знаю.

Ампаро: На рівному місці?

Едмундо: Вважай що так.

Ампаро: Пощастило.

Едмундо: Я хотів було піти подивитися на подарунок.

Ампаро: Ще придбаєш.

Едмундо: Потрібно щось особливе.

Ампаро: Давай огляну твою ногу.

Едмундо: А ти знаєш мені краще.

Ампаро: Бо вчасно надали допомогу.

Едмундо: А ти Давіда гарно знаєш?

Ампаро: Дещо чув. Батько про сеньйора Лівіано дещо казав.

Едмундо, посміхнувся: А він паси гарно передає.

Ампаро, накладає мазь: А все ж, як ти отримав розтягнення зв’язок?

Едмундо: Можливо що газон був мокрий та слизькій.

Ампаро: Дощу не було.

Едмундо: Хотів відбити м’яч.

Ампаро: Ось так.

Едмундо, жалібно: То я ходитиму лікарю?

Ампаро, посміхнувся: Навіть бігатимеш. Але звісно що не сьогодні.

Едмундо: Давай вийдемо на повітря?

Ампаро: Якщо лише на подвір’я.

 

Вийшли з будинку.

На подвір’ї.

Едмундо: А ти роман Дюма читав?

Ампаро: Було. А до чого тут романи Дюма і твоя травма?

Едмундо: Ну як! Один за всіх…

Ампаро, посміхнувся: І всі за одного.

 

Підійшла Амеда.

Амеда: Сумуєте?

Ампаро: А чим так пахне?

Амеда, посміхнулась: Емпанадас.

Ампаро: А запросиш на сніданок?

Едмундо, тихо: Не треба.

Амеда: А чого не запросити? Є не лише вони.

Едмундо: Ні, ми лише на пиріжки.

Амеда: З трав’яним чаєм.

Ампаро: Як чудово.

 

Зайшли до дівчини.

Едмундо, сів до столу: А аромати посилюються.

Амеда, ставить чашки: Я бачила вчора як ти падав.

Едмундо, бере чашку: Я лише оступився.

Амеда: Вже завтра на лекції.

Ампаро, бере чашку: А коли наступний практикум?

Амеда: З Анатомії, на цьому тижні.

Едмундо: Невже ти забув?

Ампаро, їсть пиріжок: Нічого я не забув.

Едмундо: От тоді і сходжу до ювеліра.

Амеда: Для мами подарунок?

Едмундо: У подруги День Народження. Треба підшукати невеличку дрібничку.

Амеда: Я знаю одного. Брала у нього собі сережки.

Едмундо, їсть пиріжок: Вони дійсно гарні. Цей камінь…

Амеда: Це бірюза.

Ампаро, доїв пиріжок: А смачно ти готуєш.

Едмундо: А де знайти того ювеліра?

Амеда: Зовсім неподалік від Палацу губернатора.

Едмундо: У трьох кварталах звідси.

Ампаро: Сходимо разом.

Амеда: Я ж не сказала як звати ювеліра. Руфіно? – потерла чоло – Точно його звати Руфіно.

Едмундо, посміхнувся: Був колись у мене друг Руфіно Матіас. У ранньому шкільному віці. – встає від столу – Ми підемо.

Амеда: Як твоя нога?

Едмундо: Вже краще. Набагато краще.

Ампаро: Гарний у тебе чай.

Амеда: Це все від бабусі.

Ампаро: Вона у тебе чаклунка?

Едмундо: Ходімо, друже.

Ампаро: А гарно у дівчат.

Амеда: От прийде зараз Норма.

Ампаро: То я її поцілую.

Едмундо: Ходімо д’Артаньян.

Ампаро, посміхнувся: Я Араміс на хвилиночку.

Едмундо, посміхнувся: Який шукає даму серця.

Ампаро, посміхнувся: Вашій мамі зять не потрібен?

Амеда, сумно посміхнулась: Моїй мамі мати б здорове серце.

Ампаро: Так, було б чудово. Але я впевнений, що лікарі шукають вихід з цієї проблеми і у недалекому майбутньому будуть впроваджувати в життя.

 

Заходить дівчина.

Норма, кладе ключі: Привіт, у нас гості?

Едмундо: Не будемо заважати.

Ампаро: Яка квітка зайшла. Яке сонце увірвалося до кімнати.

 

Хлопці вийшли з квартири.

Едмундо: У трьох кварталах звідси. Сходимо сьогодні?

Ампаро: Ти божевільний? Я ще ні.

Едмундо: Якихось триста метрів.

Ампаро: Якщо хочеш то йди.

Едмундо: Лише з тобою.

Ампаро: А якщо пов’язка?

Едмундо: Накрутимо заново.

 

Хлопці вийшли на вулицю.

Ампаро: І як його знайти?

Едмундо: До площі дійдемо, тоді будемо думати.

 

Плаза Гранде.

Ампаро: Бачу собор. Ювеліра не бачу.

Едмундо, посміхнувся: Я побачив вивіску.

 

Зайшли до ювеліра.

Ампаро, захоплено: Оце так багатство.

Руфіно, повернувся на голос: Чим буду корисним?

Едмундо: Нам потрібно підвіску у подарунок.

Руфіно, оглядає вітрини: Каблучки, сережки. Підвіски є. Невелика кількість. – подає лоток – Обирай.

Ампаро, показує: А що як це серце?

Едмундо, шукає очима: Потрібно щось особливе.

Руфіно: А чим дівчина захоплюється?

Едмундо: Музикою. – подає підвіску – Знайшов.

Руфіно, бере до рук: Що ж, скрипковий ключ. Чудовий подарунок.

Ампаро: Невже це діаманти?

Руфіно: Так. Це дрібні діаманти.

Едмундо, посміхнувся: Скільки часу минуло.

Руфіно, пакує у коробку: Ми знайомі?

Едмундо: До класу третього так точно.

Руфіно, уважно придивився: Знайомі риси. – радісно – Друже!

Едмундо, обіймає: А ти я бачу став багатієм?

Руфіно: Кручуся – верчуся. Дівчатам і жінкам радість приношу.

Ампаро: І багато коштів це приносить?

Руфіно: Я працюю у задоволення. Коли працюєш кілька тижнів над однією прикрасою, то гроші втрачають свій сенс.

Едмундо, дивиться на прикрасу: І скільки ти за неї хочеш?

Руфіно: З тебе багато грошей не візьму.

Едмундо: Я бачив цінник. Стільки і заплачу.

Руфіно: Двісті песо. Тобі щось потрібно?

Ампаро: Ні. Ні. Хоча одна прикраса зацікавила.

Руфіно: Надихався цивілізацією Майя.

Ампаро: Вони чарівна.

Едмундо: І дійсно дуже гарна.

Руфіно: Вам нічого не буде коштувати. Беріть.

Ампаро, посміхнувся: Треба подумати.

Едмундо: То що?

Ампаро, махнув рукою: Беру.

Руфіно, пакує сережки: Гарні. Дуже гарні.

Едмундо, посміхнувся: Подаруєш сестрі?

Ампаро: Знайдеться для кого.

Руфіно, подає пакунок: Вони коштують дорожче.

Ампаро, подає гроші: Плачу триста.

 

Хлопці вийшли з будинку.

Едмундо: Додому?

Ампаро: Так, друже. А ось і автівка.

Едмундо: Той самий чоловік.

Ампаро: Поїхали.

 

Сіли до автівки.

Водій: Старі знайомі.

Едмундо: Можливо що пішки?

Ампаро: Ніяких пішки. Я бачив твоє обличчя в крамниці.

Водій: То що?

Ампаро, тихо: Поїхали.

 

Обід зустріли в колі друзів.

Квартира хлопців.

Амеда: То що?

Ампаро: Ціла купа покупок.

Едмундо: І в когось скінчилися гроші.

Раймундо: Потрібні гроші?

Едмундо: Ні, брате.

Амеда: У такий спекотний день. Буде сумісний обід.

Ампаро, посміхнувся: Твої пиріжки дуже смачні.

Раймундо: І де буде обід?

Амеда: Так вже й бути. Пообідаємо тут.

Ампаро, посміхнувся: І запроси свою сусідку.

Раймундо, посміхнувся: Цей малий цікавиться дівчатами?

Ампаро, посміхнувся: Настав час для вибору дружини.

Амеда, встає з місця: Навіть так? Хлопці, хто мені допоможе?

Раймундо: Напевно що я.

Амеда: Гаразд.

 

Раймундо і Амеда вийшли з квартири.

Ампаро: А що ти там малюєш?

Едмундо, креслить на папері: Одну цікаву гру. Зіграємо?

Ампаро: Що ж давай.

Едмундо, подає папір: Все дуже просто.

Ампаро: А що робити?

Едмундо: Кресли кораблі. Від найбільшого, у п’ять клітин. Він повинен бути один, і до чотирьох човнів у одну клітинку.

Ампаро, креслить кораблі: Цілий Перл Гарбор якийсь.

Едмундо, посміхнувся: Хоч так потопити японців.

Ампаро: А заразом і німців.

 

Почали гру.

Заходять Раймундо і Амеда.

Раймундо, посміхнувся: Йде битва.

Амеда: Яка ще битва?

Раймундо, посміхнувся: Потопити флот. – ставить каструлю – Ось так.

Амеда: Хлопці, обідаємо?

Едмундо: Зачекай. Е 5.

Ампаро: Влучив. Тепер я А 2?

Едмундо, понуро: Потонув.

Амеда, наливає гаспачо: Щоб завжди бути на плаву, треба їсти.

Едмундо, принюхався: Пахне як вдома.

 

Всі сіли обідати.

 

Той же день.

Коста Дорада.

Вулиця містечка.

Жизель, посміхнулась: Дівчинко.

Регіна: Доброго дня.

Жизель: Ти коло книгарні?

Регіна: Дивлюся на книги.

Жизель, посміхнулась: Як ти дівчинко співаєш.

Регіна: Ви мене високо цінуєте.

Жизель: А танцюєш ще краще.

Регіна: Ви у містечку?

Жизель: По справах, дівчинко. По справах. От йду від чоботаря.

Регіна, дивиться на вітрину: Здається що знайшла.

Жизель, посміхнулась: Джейн Остін “Генрі і Еліза”. Є кілька книг у моїй бібліотеці.

Регіна, посміхнулась: І стороннім вхід вільний?

Жизель: І яка ти стороння? Ти можна сказати, що виросла на моїх очах.

Регіна, тихо: Купувати, чи не купувати?

Жизель: Добре, піду я. Ти якщо приходь.

Регіна: Візьму до уваги.

 

Жизель підійшла до жінки.

Регіна: Вирішено, купую.

 

Зайшла до крамниці.

Книгар: Слухаю вас.

Регіна: Джейн Остін , будь ласка.

Книгар, подає книгу: Ще щось?

Регіна: Ні, дякую. Платівок не спостерігаю.

Книгар: Є нові надходження.

Регіна: “Серенада сонячної долини”? Не знала що вийшла платівка. Добре, беру.

 

Щасливою Регіна вийшла з крамниці. Сіла на лавку.

Регіна: Почну читати. А вдома продовжу.

 

Пройшли повз Жизель і Ельвіра.

Жизель: Ти не уявляєш собі, яка я щаслива, що так гарно відновили мої туфлі.

Ельвіра: Я тобі казала, що Ісмаель, майстер на всі руки.

Жизель, посміхнулась: Яка дівчинка гарна.

Ельвіра: Моя сусідка. Дуже привітна дівчина.

Жизель: Я чула що батько її повернувся.

Ельвіра: Він відважний.

Жизель: Скажу тобі що і мій був би серед перших.

Ельвіра: То й добре що вдома.

 

Пройшли дівчатка.

Чара: Добридень.

Чепа: Добридень. А ось і сестра.

Жизель: Доброго дня, дівчатка. Ви звідки такі гарні?

Чара: Ми приходили по морозиво, а його немає.

Чепа: А ще Ката обіцяла вийти гуляти.

Ельвіра: Вдома Каталіна.

Чара: Тоді ми знайдемо до вас.

 

Чепа підійшла до сестри.

Регіна: Довго гуляєш.

Чепа: А що читаєш?

Регіна, перегорнула сторінку: До іспиту готуюся.

Чепа: Щось не схоже це на підручник з іспанської.

Регіна, не відволікаючись: Здається що ти йшла до подруги. На тебе чекають.

Чепа: Мама просила, якщо тебе побачу, то щоб ти йшла додому.

Регіна: Я їй говорила що піду з подругами.

Чепа: А чомусь ти сама. Де вони?

Регіна, закрила книгу: Не забагато питань? – подивилась на сестру – Все морозиво потане.

 

Підійшла Хільда.

Хільда: Сумуєте дівчата?

Регіна: Купила нову книгу.

Чепа, підхопилась: Ой, мене кличуть.

Хільда, посміхнулась: Біжи маленька.

 

Чепа пішла до подруги.

Регіна: І коли вона виросте?

Хільда: Самі нещодавно були такими. Ти вже до навчання готова?

Регіна: Все готово.

Хільда: Доповідь по Сервантесу теж?

Регіна: У мене дещо інша тема. Дівчинка з глечиком.

Хільда: Ух ти! Автор “Собака на сіні”. Лопе Де Вега.

Регіна: Саме так.

 

Підійшли до малюнку на дорозі.

Регіна: Зіграємо?

Хільда, посміхнулась: А хто тільки що казав про дорослішання?

Регіна, бере камінці: Хоч би одне коло.

Хільда, бере камінчик з рук: Хоча б хлопці не побачили. А то засміють.

 

Почали грати.

Регіна: Ти перша.

Хільда: Добре. – кидає камінчик – Четвірка.

 

Грали приблизно одну годину.

Підійшли Ернандес.

Мігель, посміхнувся: А з вами можна?

Хільда, ойкнула: Це ви! Налякали.

Мередіт: Граєтеся маленькі?

Регіна: Вирішили дещо розім’ятися.

Мігель, посміхнувся: Так можна чи ні?

 

Підійшов Ісмаель.

Ісмаель: Радий тебе бачити.

Мігель: Привіт, сусід.

Регіна: Тату!

Мігель: Що маленька?

Регіна, тихо: Нічого.

Мігель: А ти все шиєш взуття?

Ісмаель: А що ще робити? Гроші треба заробляти. Ти як?

Мігель: Поки що вдома. Ти про Сінгапур чув?

Ісмаель: Чув. Шириться світом коричнева хмара.

Мігель: Як і червона.

Ісмаель: І чого їм не вистачає?

Мігель: Я тобі так скажу. Не вистачає одного… Мізків. Якийсь єфрейтер, захотів пограти у Наполеона.

Ісмаель: Одним словом, маленькі люди.

Мігель: Приносять великі біди. Ти б бачив тих хлопців!

Ісмаель: Знаю. Один з синів моїх там.

Мередіт: Як дружина?

Ісмаель: Моя Чара вдома. – подивився вперед – Як дівчата стрибають. А вчора одна з них гарно співала.

Мередіт: Виросла донечка. Навчатися бажає.

Ісмаель: Навчатися це добре. А на кого, вчителя чи лікаря?

Мередіт: На співачку.

Ісмаель: Багато грошей не заробиш.

Мігель: Ми і не прагнемо бути Рокфеллерами. Ти подивись на мої черевики.

Ісмаель: Вони при тобі?

Мігель: Ось ці, що на мені.

Ісмаель: Що ж проходь.

 

Зайшли до майстерні.

Ісмаель: Скидай. Подивлюсь.

Мігель, розуваючись: Ти розумієш, став шов розходитися.

Ісмаель, дістає шило: Зараз подивлюсь.

 

Тим часом на вулиці.

Регіна, підійшла до мами: А де це батько?

Мередіт: Зайшов до чоботаря. – витирає обличчя доньки – Вся спітніла.

Регіна: Дещо спекотно.

Хільда: Піду я.

Регіна: Бувай.

 

Хільда пішла додому.

Регіна: Ти мене шукала?

Мередіт: Я знала що ти з подругою.

Регіна: Бо маленьке інформбюро сказала що ти шукала.

Мередіт: Доречі, де це вона?

Регіна: Морозиво їсть.

Мередіт: Зрозуміло. Що цікавого придбала?

Регіна: Нову платівку і книгу.

 

У майстерні.

Ісмаель: Відновленню не підлягає. Але зробити щоб дожили до вечора можна.

Мігель: Знімай мірку.

Ісмаель: Нові не дешево. І чекати доведеться.

Мігель: Зачекаю. Які новини у містечку?

Ісмаель: Після нещодавнього буревію, фермери мало не лишилися врожаю. А Бланко кажуть дах ремонтував.

Мігель: Здається що фермерів навколо п’ять?

Ісмаель: Чотири. Одне ранчо закинуте. Даніель Ескобар виїхав.

Мігель: Гірше ніж у Даніеля не було господарства. От що робить зелений змій з людьми.

Ісмаель, знімає мірку: Поміркованість ще нікому не нашкодила. Ти яке носиш взуття?

Мігель: Такі як і ці.

Ісмаель, записує: Модель класична. Верх шкіра. На шнурівці.

Мігель: Підошва коркова.

Ісмаель: Розмір сьомий. Зайдеш до мене додому. А зараз зачекай.

 

Минуло пів години.

Ісмаель, сміється: Оце у вас історії.

Мігель, посміхнувся: Хлопці стрибали з крил літака, як оті пташенята.

Ісмаель: Зрозуміла справа, вони ще зовсім юні.

Мігель: Колись і я був юним.

Ісмаель, робить останній стьобок: Як нові.

Мігель, взувається: Перевіримо. – встає зі стільця – Та в них Теп можна танцювати.

 

Мігель починає вистукувати підборами.

Ісмаель: Все. Дійсно дуже гарно.

Мігель, подає купюри: Ось, візьми що є.

Ісмаель, бере гроші: Якраз на сигари.

Мігель: У небі не палять.

Ісмаель: Так то ж у небі! Там близько до Бога. А на землі можна.

 

Мігель вийшов з майстерні.

Мередіт: Яка цікава книга.

Регіна, читає: Ельза мала веселий норов. Життєрадісність.

Мередіт, підвела очі: А ось і батько.

 

Підійшов Мігель.

Мігель: Що дівчатка?

Мередіт: Чекаємо на меншу.

Регіна, дивиться у бік: А ось і Чепа.

Мігель: Ще і морозиво їсть.

 

Підійшла Чепа.

Чепа, їсть морозиво: Яка смакота.

Регіна: Вперше таке бачу.

Чепа, облизує паличку: Це Ескімо.

Мігель: Підемо гуляти?

Регіна: Додому потрібно.

Мігель: Встигнемо ще додому.

 

Родина вийшла на пляж.

Регіна: Як тут гарно.

Мігель: Море тихе.

Чепа: Мушлі. Скільки їх тут.

Мігель: У мене буде нове взуття.

Мередіт: Чудова новина. Бо ці вже давно…

Мігель: Їм всього лише п’ять років.

Чепа: Скільки човнів на обрії.

Мігель: Працюють люди.

Регіна: А ти хотів би так працювати?

Мігель: У рибалок дуже важка праця.

Мередіт: Не важче ніж у льотчиків – випробувальників.

Чепа, знімає взуття: Піду мочити ноги. Сестро, ти зі мною?

Регіна, скидає сандалі: Пішли.

 

Дівчата підійшли до води.

Регіна, посміхнулась: А я знаю що ти робила з подругами.

Чепа: То були менші за мене.

Регіна: І ти втрималась?

Чепа: Я бачу що ти не втрималась.

Регіна: То була не я. То все Хільда.

Чепа: А я зустріла сьогодні брата. Він сказав що прийде на твоє свято.

Регіна, сухо: Я його не запрошувала.

Чепа: Пригадай, як ви гралися ще п’ять років тому.

Регіна: Нічого згадувати, що було п’ять років тому. Він постійно мене ображав. То йому не подобалась моя зачіска. То сукня у якій я була.

Чепа: Синя картата сукня тобі дійсно не йшла.

Регіна: Ти це навмисно?

Чепа, дивиться на ноги: Дивись рибки. Такі маленькі.

Регіна: Досить мочити ноги.

Чепа, протяжно: Сестричко! Давай побудемо ще!

Регіна: Ходімо до батьків.

 

На березі, під парасолею.

Мігель, цілує дружину: Моя дівчинко.

Мередіт, тихо: Нас можуть побачити.

Мігель, посміхнувся: Зараз тут лише ти і я.

Мередіт: А доньки? Раптові перехожі?

Мігель, цілує дружину: Є лише ти і я.

Мередіт, цілує чоловіка: Як я сумувала без тебе.

На березі моря родина Ернандес пробула до обіду.

 

Будинок Ернандес.

Вітальня.

Мередіт: Дівчатка, готуємося до обіду.

Чепа: Я накрию стіл.

Регіна, бере книгу: Я поки що почитаю.

 

Мати і дочка вийшли на кухню.

Мігель: А чого це радіо мовчить? – вмикає радіоприймач – Елла Фіцджеральд. Що далі?

Регіна, посміхнулась: Тату, залиш.

Мігель: Добре. Як хоче моя дівчинка.

 

На кухні.

Мередіт: І чого це Регіна відмовилась?

Чепа: Скажу тобі правду. Я думаю що вона закохалась.

Мередіт, зітхає: Як би взаємно.

Чепа: Інакше не буває.

Мередіт: Буває, ще як буває. Про це майже у кожній книжці написано, що читає Регіна.

Чепа: І де наш суп?

Мередіт: Стоїть у прохолодному місці.

Чепа, бере тарілки: Тоді накривати стіл.

Мередіт: І візьми склянки.

Чепа, дістає прозору склянку: Такі?

Мередіт: Ні, різнокольорові.

 

Обідати сіли на терасі.

Мігель, посміхнувся: Як вдома добре.

Чепа, їсть суп: А суп смачний.

Регіна, посміхнулась: Після морозива?

Чепа: Так. І морозиво смачне і суп.

Мігель, дивиться на годинник: Після обіду відпочинок. Не турбувати до вечора.

Чепа: А що буде увечері?

Мігель, їсть суп: Сходимо на кіно.

Мередіт, посміхнулась: Тобі забрати взуття.

Мігель: Це коли Ісмаель повернеться.

Чепа: Він повертається завжди до заходу сонця. Я бачила не раз.

 

Минуло пів години.

Регіна, п’є сік: А хтось готовий до навчання?

Чепа: Я покажу танець. Лише обраним.

Регіна, їсть тістечко: І я не входжу до їх числа?

 

Після обіду.

У вітальні.

Чепа: До вашої уваги Фламенко. – почала танцювати.

Мігель, тихо: Недарма вона ходить на танці.

Мередіт, пригорнулась до чоловіка: А оченята як сяють.

 

Заходить Регіна.

Регіна: До вас можна?

Мередіт, посміхнулась: Сідай, доню.

Чепа, зупинилась: Сестричко. Йди до мене.

Регіна: І що мені робити?

Чепа: Вставай на одне коліно і аплодуй.

Регіна: І це все?

Чепа: Не все. Зробиш ще декілька рухів.

Регіна, слабко посміхнулась: Гаразд.

 

Танець тривав близько десяти хвилин.

Мігель: А тепер відпочивати.

Мередіт, посміхнулась: Мої донечки.

Регіна: Ходімо, сестро.

Чепа, радісно: Ти сестричко – молодець.

 

У кімнаті батьків.

Мередіт, сидить на ліжку: Мій коханий.

Мігель, обіймає дружину: Йди до мене, дівчинко.

Мередіт, тихо: Яка я дівчинка? Я вже жінка.

Мігель, цілує дружину: Для мене ти завжди будеш дівчинкою.

 

Настав вечір.

Після вечері.

На терасі.

Мігель: Сходжу до сусіда.

Регіна, дивиться на дорогу: Я піду на прогулянку?

Мігель: Сама не гуляй.

Регіна: Я буду з подругами.

 

Мігель пішов до сусідів.

Чара: Мігель! Рада бачити.

Мігель: Бачилися сьогодні. Твій чоловік вдома?

Чара: Щойно прийшов. Вечеряє.

Мігель: Я хотів було забрати взуття.

Чара, подає пакунок: Спочатку приміряй.

Мігель, взуває нові черевики: Як на мене.

 

Підходить Ісмаель.

Ісмаель: А, сусід!

Мігель: Я вже йду.

Ісмаель: То як?

Мігель: Дуже зручно.

Ісмаель: Проходь. Будеш гостем.

Мігель: Ні. Я піду.

 

Коло співочого кафе.

Гаспар: Які люди!

Регіна: Привіт, братику.

Гаспар: Сьогодні чудова програма. Сам Луїс Армстронг грає.

Регіна: А що за кінострічка?

Гаспар: Щось про джаз.

Регіна: Я от платівку придбала. Музика з “Серенада сонячної долини”.

Гаспар: То чудовий фільм. То заходиш?

Регіна: Ні. Вже пізно, та ще школа на думці.

Гаспар: Як добре що я вже не учень.

Регіна: А мені чомусь сумно прощатися. Одна сеньйора Вероніка чого варта.

Гаспар: Мені більше подобається вчитель з фізичної підготовки. Бальтасар Алонсо. Сильний чоловік.

Регіна: Це який всіх примушує до бігу на довгі дистанції? Одного разу Хільда ледве не лишилася життя.

Гаспар: Подобається вона мені.

 

Підійшли дівчата.

Мартіна: Хто тут кому подобається?

Гаспар: Заходьте дівчата.

Хільда: А ходімо до каплиці? Її так прикрасили нещодавно.

Гаспар, голосно: І будете всі як монашка Маріанна.

Регіна: Не слухайте його.

 

Дівчата пішли до каплиці.

Гаспар зайшов до співочого кафе.

Коло каплиці.

Регіна: І дійсно дуже гарно прикрашена.

Мартіна: Ці білі лілеї.

Хільда: А давайте помолимось за успішне складання іспитів?

Регіна: До липня ще далеко. – тихо – Свята Гваделупа, якщо ти мене чуєш. То бережи моїх рідних і коханого. – перехрестилась – Амінь.

 

Дівчата пішли гуляти.

Коло будинку Хільди.

Хільда: Зайдете?

Мартіна: Щоб просидіти до ранку?

Регіна: Вже дійсно пізно.

 

Всі розійшлися по домівках.

 

Нічна Меріда.

Едмундо, стоїть коло вікна: Моя дівчинко. – посміхнувся – Незабаром тебе побачу.

Ампаро, підійшов позаду: Чого не спиш?

Едмундо: Зараз піду. То кому буде подарунок?

Ампаро: Дівчинці зі сну. Таке гарне дівча. Маленька, височенька на зріст. З гарними очима і доброю посмішкою.

Едмундо, посміхнувся: Я знаю про кого ти. У моєму містечку живе одна. Дещо допитлива. І у неї гарні очі, висока на зріст. Щоправда юна.

Ампаро: Я почекаю поки підросте.

Едмундо, потягнувся: А тепер спати.

 

Все ближче ставало День народження. Щирі зустрічі, нові знайомства чекали на героїв.