Глава 30

Глава 29

29.1

Пенсі помітно задумалась над словами Скабіора, вдивляючись кудись вдалину.
– Дивно, Лео гарна. Я б сказала навіть гарніша за Дельфі. Хоча за Дельфі всі вмирають, а за нею ні.
Чоловік гучно розсміявся та перевів погляд на юначку.
– Вмирати можуть як раз таки через Леону. Якби вся справа була лише в красі, світ був мені більш зрозумілим. Хоча з Кравчем і так все більш ніж ясно.
Паркінсон зацікавлено перевела погляд на чоловіка, даючи зрозуміти, що вона хоче аби той продовжив.
– Ну що ти так дивишся на мене. – Одразу ж перепитав він. – Менше всього я хочу розмовляти про цього йолопа.
Поки Смертожери та їх ватажок знайшли вихід та продовжили свою справу, ні Гоґвартс, ні міністерство магії не знало, що ж їм робити далі. Бо вони не розуміли, що насправді відбувається.
В кабінет Директора Дамблдора крокував чоловік в чорному капелюсі та блискучих лакованих туфлях. Він був шалено розгніваний та увійшов до приміщення навіть не постукавши.
– Що відбувається, Альбус?! – Гучно викрикнув він, дивлячись прямо на чоловіка, який роздивлявся свого дивовижного птаха.
– Якби ж я знав, Бартеміусе. – Відповів він, проводячи рукою по крилу фенікса.
– Хто тут директор, я чи ти?! – Ще більш незадоволенно промовив він.
– Я можу задати тобі таке саме питання: хто з нас Міністр Магії і хто має контролювати порядок.
Дамблдор залишався все таким самим спокійним, наче це не в його школі вбили стільки студентів, наче не було зникнення Молодшої Візлі та не під його носом учні приймали мітку Темного Володаря.
– Контроль? Ти, – Вказуючи пальцем на Альбуса зауважив він, – Ти сказав, що все під контролем.
– Так і було, Міністре. Поки в школу не прийшов ваш син.
– Мій син мертвий. Все, що я бачив – фантом. Я вже сказав про це. Мій син помер в Азкабані та поніс справедливе покарання.
– Задля справедливості, його мали вбити ще тоді, але це ти завадив! Твій син живий і ти це прекрасно знаєш. Його бачили в Гоґвартсі і він вкрав студентку, враховуючи розповіді інших дітей, не лимонним щербетом він її годувати зібрався .
Дамблдор починав помітно нервувати, адже розумів, що все пішло не по плану. Северуса немає, як і звістки про обставину його відсутності. Повернення Тома зірвалось, але тіло Візлі пропало разом з донькою Редла. Справи кепські, він розумів, що справдились його найгірші думки. Дівчисько нічим не краща за батька. І треба було вбити її до того, як вона отримає захист від Смертожерів. Вона стане сильною і тоді кепсько буде всім.
– Ми маємо діяти відштовхуючись від закону! Для цього вони і писані. Ми не маємо права вбивати просто так. – Твердо та суворо продовжував наполягати він. – Мій син злодій та відповів перед законом. Діти могли бачити кого завгодно. І той хто завгодно міг сказати, що він Професор Дамблдор.
– Ранок мудріший за ніч, Бартеміусе. Ніхто не має знати про зникнення молодшої Візлі. А ми маємо спробувати дізнатися, хто є прихильником Волдеморта.
– Ти пропонуєш катувати дітей? – Обурливо зауважив чоловік.
– Ні. Звичайно ні. – Усміхнено промовив він. Але той, хто навіть однією ногою стає на цей шлях, більше не дитина.Це Смертожер. Та відступник.
Але ця відповідь знову не задовольнила Міністра Магії, тому він насупив обличчя та продовжив свої заперечення:
– Це порушує всі закони, Альбусе. Я не дозволю.
Дамблдор нарешті залишив свого птаха та, сховавши руки за спину, підійшов до чоловіка.
– Цікаво, – Одразу ж почав він, – Чи законно використовувати заборонене закляття «Імперіо» на власному сині? Коли я вивчав закони, такого не було. – Слухаючи це, Бартеміус опустив голову, та закрив свої очі. – Можливо, щось таке пишуть в книгах про виховання дітей, але дітей в мене немає, тому я не знаю на скільки це…
Але Кравч не дав договорити чоловіку, перебивши його.
– Я зрозумів тебе, Альбус. Пропоную поговорити про все згодом, коли ти будеш володіти більшою інформацією.
На диво, ранок Дельфі не був таким огидним, яким вона собі його малювала. Вона все ще жива, її не катують за зраду. І до цього всього підтягується в тепленькому м’якенькому ліжечку. Повернувши голову, Блек одразу побачила біля себе букет свіжих квітів та взяла їх в руки вдихаючи аромат.
– Точно – Промовила вона сама до себе. – Я тепер ще й заміж виходжу і цього разу, здається, навіть серйозно.
Блек гучно видихнула, зістрибнула з ліжка та поклала букет на його минуле місце.
В кімнаті роздався гучний стукіт в двері, який явно не дуже позитивно впливав на настрій панянки. Чекати чогось гарного від ранкових гостей?
– Заходьте. – Не привітно крикнула дівчина, поспіхом накидаючи на себе шовковий червоний халат.
– Зоре моя, це я. – Одразу промовив чоловік, переступивши поріг кімнати.
– Мг. – Поспіхом відповіла Блек, крокуючи до ванної кімнати. – Дякую за квіти, вони чудові.
– Не поспішай будь ласка.
Дельфі зупинилась та повернула голову до чоловіка, який крокував до неї.
Луціус підійшов зі спини та поклав дві долоні на плечі коханій.
– Луціусе, я хочу в душ.
Чоловік нахилився до вуха брюнетки та шепочучи спитав:
– Можемо поєднати приємне та корисне?
– Ти спав з моєю матір’ю? – Повернувшись до чоловіка, серйозно промовила дівчина натомість.
Від несподіванки Мелфой трохи закашлявся та опустив голову.
– Все не так, як може здаватись… Я розумію, що Нарциса могла розповісти багато чого, але…
– Але ти спав з моєю матір’ю? – Продовжувала настоювати на своєму вона.
Чоловік нервово жував свої щоки, намагаючись зібрати думки в купу, аби відповісти, щось пояснити.
– Так, Дельфія, я спав з твоєю матір’ю.
– Феєрично, Мелфой, можеш не продовжувати. – Відповіла вона, розвертаючись та крокуючи вперед.
– Дельфі! Ну почекай! Це було ще до твого народження.
Блек гучно розсміялась, та кепкуючи промовила:
– То може ще мій гумор про «татусика» набирає більш реальних обертів?!
– Перестань! – Впевнено затвердив він. – Я не твій батько! І бути ним не можу!
– А ким ти можеш бути мені, Луціусе? Спочатку мені здавалось, що ти моя доля, мій чоловік. Потім вияснилось, що ти мій, точніше я твоя коханка, потім я була твоєю племінницею, бо ти виявився чоловіком моєї тітки, а тепер виявилось, що ти запалював вогники з моєю матір’ю. – Дельфі оглянула чоловіка з ніг до голови та спитала: – Може ти на голову хворий? М? Фетіш якийсь? То в нас ще Тонкс є, і матір її. Чи тобі тільки чистокровних та вірних моєму батьку подавай?!
– Мені потрібна тільки ти. Все, що було в минулому залишається в минулому. Я покинув дружину, я ризикував життям, аби ми були разом. Бо я розумію, як ти себе почуваєш. Я не був взірцевим чоловіком, бо я не кохав свою дружину. А тебе я кохаю, але більше не відчуваю, що ти кохаєш мене. То може в цьому проблема? – Чоловік підняв руку та поклав її на щоку брюнетки, зазираючи їй в очі: – Ти мене не кохаєш?
Дельфі підняла очі та мовчки подивилась на чоловіка. Все всередині неї тряслось, вона так довго боролась за цього чоловіка, за увагу, за місце, як їй здавалось, під сонцем. Але сталось стільки багато всього. Блек захлиналась від болю, від розпачу – від всього. І якось розкласти всі ці почуття по полицях було не можливо.
– Я кохаю тебе, Луціусе. – Спокійно промовила вона, поклавши свою руку на його. – Багато всього валиться на мене, я не можу впоратись. Я перестаю почувати себе собою.
– Давай пройдемо цей шлях разом. – Так само серйозно відповів чоловік на почуте.
– А якби я виявилась зрадницею? Ти б казав так само? Так само кохав мене? Йшов би зі мною, м?
Не задумуючись ні на секунду, Мелфой почав кивати головою.
– Так. Можливо, після цих слів я отримаю жахливі наслідки, але я довіряю тобі і скажу прямо: я би був щасливим, аби все виявилось так і сама знаєш хто закінчив своє існування. Ми страждаємо через нього. Але ти не зрадила батька і я також це приймаю. Бо це твій вибір.
Блек прибрала свій погляд в сторону. Та ледь чутно промовила:
– Я хочу, аби між нами не було більше таємниць. Ти… ти відчував щось до Белли?
Мелфой взяв дівчину за руки та підвів до ліжка. Вони разом сіли на його край. Луціус опустив погляд та глибоко вдихнув, в його голові почали з’являтися спогади:
Гучні крики, спалахи, сміх.
– Остання ніч твого вільного життя, Мелфой.
Ще зовсім молодий Луціус підняв склянку та випив весь її зміст.
– Ніхто не вкраде мою волю, Рудольфусе. Подивись навколо, який же цікавий цей світ. Скільки в ньому краси.
Вже добряче мекнувши вогневіскі, аристократ затримав свій погляд на дівчині, яка стояла біля барної стійки.
– Я вже подивився і обрав. – Суворо зауважив він, також перехиляючи келих. – Я тобі нагадаю, я вже одружений і я кохаю свою дружину.
– Ну і кохай собі на здоров’я. А від прекрасного відмовлятись навіщо? Тим паче якщо твоя дружина хвора на всю голову, як ти з нею живеш?!
– Якби ти не був моїм кращим другом, Луціусе, я б тебе вдарив.
Мелфой гучно загарчав, перехиляючи ще одну чарку. Чоловік голосно причмокнув, поправив свою сорочку та встав з-за столу.
Він прямував саме до тої дівчини, яка вже зацікавила його. Враховуючи стан чоловіка, йшов він достатньо незграбно. Ноги переплітались і зачепившись за бідолашну, блондин ледь не гепнувся, але в останню мить хапанувся за стілець та шльопнувся на нього.
Дівчина поглянула на нього, не приховуючи своєї відрази. Але натомість той простягнув свою руку та промовив:
– Луціус Мелфой.
Почувши це невдоволення незнайомки вмить змінилось на широку посмішку, вона простягнула свою тендітну руку у відповідь, а Луціус в свою чергу поцілував її, спрямовуючи задоволений погляд на Рудольфуса. Чоловік гучно прицмокнув та осудливо похитав головою.
Але щастя Луціуса було не довгим, бо прямісінько в його голову, звідки не візьмись полетіло меню того самого бару в якому вони сиділи.
– Вибл*док! – Гучно пролунало слідом.
Біля входу стояла розлючена Беллатрікс, яка прямувала до чоловіка. По очам Мелфоя було помітно, що він прекрасно розумів. Це останній день його життя. Дівчина підійшла, схопила його за комір та відкинула в сторону.
– Я тебе зараз тут придушу і моя сестра стане вдовою не одружившись з тобою!!!!
Дівчина котра простягала руку одразу ж її прибрала та встала з місця.
– То ти майже одружений? – Вона підняла погляд на розлючену Лестрандж та перелякано промовила: – В-вибачте, я не знала. Між нами нічого…
Але Белла навіть не звертала на неї своєї увагу.
– Беллатікс, ми просто побились об заклад. Це не те, що ти подумала! – Викрикнув Рудольфус.
Дівчина повільно повернула голову та подивилась на свого чоловіка величезними та злющиии очима.
– Тобто, ти хочеш сказати, що ти так само на слабо йдеш з кимось знайомитись та клешні облизуєш?!
Чоловік перелякано розплющив свої очі та виставив руки перед собою.
– Ні-ні, Белло, ти чого? Звичайно ні. Просто він сказав, що будь-яка жінка змінить своє ставлення до нього, як тільки дізнається хто він.
Блек прищурилась та в мить здивовано підняла свої брови.
– Ви ідіоти?
– Я, до речі, отримав перемогу. Ну, майже. – Зауважив Мелфой, встаючи з підлоги.
– Я за сестру тебе переламаю!
Рудольфус встав з місця та обійняв свою дружину.
– Рідна, ми просто проводжали вільне життя цього телепня. Слово за слово, ти ж знаєш який він павич самозакоханий, тільки скажи, що весь світ не вмирає від його існування.
Малфой незадоволено обтрушував свій одяг та дивився на подружжя. Рудольфус також глянув на нього, посміхнувшись.
– Так, Луціусе?
– Так, Рудольфусе, – Скриплячи зубами відповів він.
– То може повернемось до Цисі!? – Гучно зауважила Белла, звертаючись до чоловіків. – Вона там місця собі не знаходить.
Але в Мелфоя були інші плани, тому він взяв з бару величезну пляшку вогневіски та підняв її у повітря.
– Похорони продовжуються! – Луціус хитро поглянув на Беллатрису. – Невже ти вийшла заміж та розучилась нормально відпочивати?
Лестранж поморщила лоба та підійшла до нього. Вона підстрибнула, вирвала з рук пляшку, швидко відкрила її зубами та залпом випила алкоголь.
Що її чоловік, що Луціус були в шоці, адже такої жаги до «веселощів» вони ще в жінки не бачили.
Залишок часу проходив дуже весело, трійка щось активно обговорювала, гучно сміялась та абсолютно не помічали, як швидко плине час.
В цей момент здавалось всі забули про якісь свої особисті загони та упереджене ставлення.
Беллатрікс ще дуже міцно трималась на ногах, чого дуже важко було сказати про Луціуса, який був схожий більше на водорослю. Рудольфус займав якусь середню позицію між ними двома, але гравітація все таки частенько його перемагала.
– Там Цисі напевно з розуму сходить. – Обпершись щокою о свою долоню промовила Беллатікс, в її руці була маленька гілочка кропу, на яку вона постійно дивилась та розмахувала в різні боки. – Я взагалі-то вас знайти мала та привести. Сестриця хвилювалась, аби ви не нажерлись як свині.
Чоловіки знову розсміялись, спостерігаючи за самою жінкою.
– Ммммм.. – Протяжно відповів Мелфой. – Ну ти точно впоралась на ура.
У відповідь на що брюнетка мовчки кинула цю гілочку прямісінько йому в обличчя.
І дійсно, час давно вже перевалював за опівніч і невеличка компанія вирішила все таки не випробовувати нерви нареченої та попрямували в маєток Блеків, де вже знаходились майже всі гості, яких покликали на пишну церемонію одруження.
Майже з порогу їх зустріла знерована Нарциса, яка оглянувши всіх не потребувала жодного пояснення. Луціус же продовжував нагадувати рідину, тримаючись однією рукою за плече Рудольфуса.
– Вам всім пофіг, що в мене весілля завтра?! – Гучно промовила вона, намагаючись викликати в трійки відчуття сорому.
Луціус підняв свою голову та прищурився.
– Взагалі-то весілля не тільки в тебе! – Пробурмотав Мелфой, все ще тримаючись за свого друга.
– Белла! Ну я ж тебе просила…
Але помітивши як гикає та хитається її старша сестра вона просто махнула рукою та пішла геть.
Подружжя Лестранжів переглянули ст між собою, а потім окинули очима заледве притомного Луціуса. Стало зрозуміло, що сам він точно не допливе до своєї кімнати. І все було б нічого, якби в самий не підходящий момент, Рудрльфус не відчув страшну нудоту, яку було вже не стримати.
– Пробач, мила! – Крізь блювотні позиви промовив чоловік та швидко побіг до вбиральні.
– Ой, да потрібен ти мені! Я і сама впораюсь!
Жінка поглянула на Луціуса, який вже сидів на підлозі та переспитала його.
– Чи тебе тут залишити?
На що той вже нічого не відповів. Трохи прийшовши коридором, тягнучи аристократа за собою, Лестрандж зупинилась та тяжко дихаючи подивилась на чоловіка:
– Мелфой ти такий кабан!
Луціус повернув свою голову і, розплюшивши одне око, не витримався аби кинути гостреньку відповідь.
– Я дивлюсь ти також свого не втрачаєш.
Белла відкинула чоловіка від себе, опираючи його о стінку.
– Знала же, що ти гидота! Треба було тебе на підлозі залишити, а краще десь за маєтком, з дворовими псами.
Але й тут Мелфой не зміг втримати свого язика, хоч чоловік і вважав, що він тримається ще нічогенько, було вкрай важко зрозуміти, що він хоче донести:
– Пси, це ближче до твоєї родини, гав-гав.
Жінка повернулась до нього. Від злості в неї рухалась щелепа та тіпалось око. Вона вважала, що її сестрі дуже не пощастило с чоловіком. Адже ще пошукати треба такого йолопа як Мелфой. Ну як в такій родині міг народитись такий унікум?
– Я тобі зараз гавкалку зламаю і будеш завтра на весіллі зі зломаною щелепою, зрозумів?
Блондин все ще сидів на підлозі та гучно сміявся, поки Беллатрікс відчиняла двері.
Жінка все таки впоралася та вже хотіла йти геть, але її зупинив ледь чутний голос:
– Ти ж не залишиш мене тут?
– Заповзеш, Мелфой.
– Мене продує і ти зіпсуєш наше з Цисі весілля!
– Я врятую його, якщо зараз тебе тут вб’ю.
– Ну Беелоочкаа – Протяжно пробурмотав він, намагаючись самостійно встати з місця.
– Ху#лочка!
Але все таки жінка зжалилась над бідолашним та підняла його з підлоги затягуючи в кімнату.
– Ти мені скажи Лестрандж, чому пили всі разом, а ти така твереза?
Вони зупинились біля ліжка та жінка гучно засміялась.
– Бо на твоєму фоні в принципі важко виглядати навіть трохи випившою.
– Бо я кращий?
– Бо ти гівно! Все. Я зробила все, що могла. Далі не захлинись у власній блювоті.
Чоловік мовчки дивився на брюнетку ніби намагаючись розгледіти щось катастрофічно важливе.
– Ну і що ти вилупився на мене?! – Незадоволено заявила вона.
– А ти думала що було би, якби батьки обрали нас в шлюб?
Довго не задумуючись жінка відповіла:
– Гарно було б..
Обличчя Мелфоя вмить змінилось, але жінка знову гучно розсміялась.
– Я б тебе вбила на законних правах твоєї дружини!
Слідом Мелфой почав крокувати до неї, але його ноги зрадливо переплітались між собою. Жінка намагалась зловити його, але натомість Мелфой потягнув ту на себе та вони з гуркотом опинились на підлозі.
Гучний сміх заповнив всю кімнату. Жінка лежала зверху Луціуса, який крихтів через пронизуючу біль в попереку. А ось самій Беллі пощастило навіть не забитись. Вона обперлась ліктями о чоловіка та трохи привстала.
– Слухай, може вже й не так і погано, що ти такий кабан.
Раптово жінка відчула на своїх сідницях дві палаючі долоні. Вона осмикнулась та намагалась швидше встати, але Мелфой ще дужче притулив її до себе.
– Ти здурів?? – Гучно крикнула вона.
У відповідь жінка отримала тверде так та не встигла кліпнути оком, як їх двох вже поєднував поцілунок, який одразу дав зрозуміти, що на ньому все не завершиться .
Ще мить і вони були вже на ліжку та нахабно визволяли одне одного з одягу.
Чомусь більше ні в кого не виникало якихось таких потрібних в цю мить «але». Здавалось, що все навколо відбувається якимись відрізками, шматками. Хоч Белла ніколи і не зізнавалась собі, але вважала Луціуса дуже привабливим. До її єдиного кохання, Волдеморта, дівчині навіть здавалось що в школі вона була закохана в нього, тому і частіше сварилась з ним, привертала його увагу, але він ніколи і не дивився в сторону однокласниці.
А Мелфой, хоч і зізнавався собі, що Белла дуже вродлива, але її жахлива поведінка, сварливий характер, та схильність до фізичного насилля завжди його відштовхували. І про які думки про щось більше може взагалі йти мова?
Проте зараз всі умовності здавались на стільки неважливими. Беллатрікс відчула, що він стрімко увійшов в середину неї, не даючи їй ні на мить звикнути до його присутності, жорсткі та глибокі поштовхи, ставали все швидшими, але Беллі це жахливо подобалось і їй хотілось, аби той був ще більш безжальним до неї.
І Мелфой справлявся з цією міссією на «ура», адже все, на чому він був зацикленний – це особисті відчуття, які захлинали його.
Коханці незграбно змінювали пози та гучно насолоджувались самим процесом.
Рудольфус завди був таким ніжним, турботливим з нею, все по мільйон разів перепитував. А тут жінці здавалось, що здійснюються всі її потаємні бажання. І навіть після того, як вона дійшла до фінішу, вона розуміла, що бажає ще. А Луціус, який був досі далеким від цього, і не думав аби все завершувати.
Але ніщо не вічно, і трохи з часом, чоловік бурхливо закінчив, не покидаючи її тіла. Від’єднавшись одне від одного вони просто впали поряд та заснули, залишаючи всі інші емоції на ранок.

19.2

Дельфі пронизливо дививлась на Луціуса в очікуванні того, що він хоче їй розповісти і той, відкинувши всі обмеження в своїй голові, нарешті вирішив бути максимально відвертим.
– Все сталось в ніч перед нашим весіллям з Нарцисою. – Після почутого, в Блек несвідомо відкрився рот, але вона продовжувала мовчки слухати чоловіка. – Ми були п’яні, занадто п’яні, я не до кінця розумів наслідки, да і не бажав ні про що думати. Нарциса не заслуговувала на це. Ніхто на це не заслуговував, але на ранок вона та Рудольфус застали нас в ліжку. Я навіть не одразу зрозумів, що хтось зі мною і що хтось зайшов в кімнату. Я почув гучний крик Цисі, встав і відчув удар по своєму обличчю. Це був Рудольфус. І це були останні хвилини нашої з ним дружби.
– Луціусе… – Не стримавшись відповіла вона. – Це ж такий п#здець. Гіршого і бути не може.
Але чоловік звів щелепу та опустив голову в низ, розглядаючи свої кулаки.
– Може, Зоре моя… може. Весілля, звичайно, ніхто не відміняв і наші батьки ні про що не здогадувались. Але через місяць, Белла підійшла до мене, коли ніхто цього не бачив…
****
– Луціусе, я вагітна! – Схвильовано та пошепки промовила вона.
Мелфой продовжив йти коридором не звертаючи на неї уваги.
– Вітаю, ти так мені про це шепочеш, наче хочеш, аби я став хрещенним батьком.
Жінка зупинила блондина, хапаючи його за зап’ястя.
– Я не хочу, але реальним батьком, виявитись ти таки можеш!
Почувши це Луціус гучно ковтнув слину та не роздумуючи відповів:
– Дитини треба позбавлятись!
– Але я так давно її хотіла, а нічого не виходило. Навіть якщо вона і твоя…
– Тииихоо! – Протяжно вскрикнув він, затягуючи жінку в комірку, яка знаходилась по дорозі. – Ніяких твоя, ніяких дітей! Беллатрікс, роби що хочеш, але це дитя не має народитися. Ніяк! Ні при яких обставинах! Ти добре мене зрозуміла?
Дельфі думала, що здивувати її в принципі не можливо, але її шалена родина просто била всі світові рекорди. Дівчина відчувала таку шалену порожнечу і розуміла, що життя продовжує бити її обличчям в землю, аби вона згадала де знаходиться і з ким має справу.
– І вона позбулась дитини? – Ледь чутно промовила вона.
Дівчина дуже боялась почути відповідь, але не задати це питання вона не могла.
– Так, Дельфі, вона це зробила.. Після цього вона і почала так змінюватись. Закрилась від світу.
– Я не маю чого відповісти тобі, Луціусе.. це все.. це.. Я просто не знаю! – Гучно промовила вона та встала з ліжка.
Дівчина швидко крокувала до виходу, ігноруючи те, що Луціус продовжував щось їй говорити в слід.
Вона швидко вийшла надвір та сіла на тих самих «проклятих» сходах, опираючись спиною о перила та відкидаючи голову назад.
Дівчині так хотілось заплакати, але вона не могла вичавити нічого, абсолютно нічого. Вона навіть не помітила Скабіора який стояв знизу та допалював цигарку. І допетрала вона, що знаходиться не одна, лише тоді, коли чоловік піднявся та простягнув їй цигарку.
– Матінко рідна! Скаб! – Перелякано вскрикнула Блек. – Ти тут?! Я не помітила тебе. Не можна ж так лякати!
Але чоловік мовчки продовжував посміхатись, простягаючи цигарку.
– Та не палю ж я. Ну тільки іноді.
Чоловік потиснув плечима та засунув її назад в пачку і присів поряд.
– Ну, я просто звик, що всі, хто приходить сюди з таким обличчям, чомусь думають, що все можна вирішити запалюючи тютюн та пропускаючи його дим через легені.
Дельфі також посміхнулась, але в її очах продовжував читатись відчай.
– Щось сталось? – Скабіор оглянув дівчину та додав: – Риторичне питання, я думаю краще.. Що сталось?
– В друзі мені набиваешся? Чи все таки запав?
Дельфі перестала довіряти людям та, опираючись на свій життєвий досвід, довіряти чоловікам справа надто кепська.
– Не ображайся тільки, але ти не в моєму смаку.
Блек посміхнулась та поглянула на нього.
– Це, мабуть, найкраще, що я чула за останній час. Скаб, мене так з@їбав весь цей магічний світ… Я так хочу, щоб це все лайно просто зникло! Назавжди! Не можемо ми жити нормально, розумієш? Не можемо. Всі ці війни, боротьба. Я не розумію навіщо це? Магія має робити наш світ простішим, яскравішим, ми можемо лікувати важкі хвороби, ми довше живемо, але замість того, аби покращувати себе чи просто насолоджуватись, ми просто нищимо одне одного. Навіщо? За що?
– За владу. Думаєш світ маглів багато чим відрізняється?
– Я була там. – Промовила дівчина, ловлячи на собі здивований погляд. – Ось тільки не дивись так на мене. Була, гуляла, веселилась. Там все інакше, люди інші. Розумієш, ми наче однакові, але вони не обтяжують себе непотрібним, створюють родини з тим, з ким хочуть, не очікуючи схвалення, виховують малих, їздять на природу на вихідних. В їх школах не помирають діти, які боряться зі світовим «злом» і немає вчителів, які ладні вбити учнів задля своєї вигоди.
Скабіор хоч і дуже уважно слухав панянку, але сміючись хитав своєю головою.
– Тобі просто не пощастило побачити і наш світ, бо ти народилась в двох шалених злодіїв, яких хочуть знищити майже всі. Ти не бачила та не відчувала життя в нас. Все не таке сіре та жорстоке як ти думаєш.
– Я не думаю. – Перебивши його, зауважила брюнетка. – Я знаю!
Блек сиділа на сходах, схиливши голову, вона майже не чула, що їй там розповідає Скаб, в неї були лише її думки, лише її образи та відчай.
– Я хочу все це знищити, Скаб..
– Людей? – Насмішливо переспитав він.
– Ні, я хочу знищити магію. А щоб всі люди залишились живими.
– Це не можливо, Дельфі. Магія живе в кожному з нас. І вбити її можна лише вбивши чарівника.
Але Дельфі лише мовчки та заперечливо хитала головою.
– Ти вже змогла отримати, що хотіла, Мелфой розлучається, він має великий вплив в цьому світі. Всі навколо вважають тебе героїнею. А всі умовності нехай залишаться під водою.
– Поки не почнеться відлига? І все стане явним? Ти ж розумієш, що рано чи пізно все випливе. Да і заміж… – Дівчина зробила хвилюючу паузу і вже ладна була не говорити те, що хотіла, але зустрівшись очима зі Скабіором все таки продовжила. – Я не хочу йти за Луціуса. Я здається все…
– Все? – Сміючись перепитав він. – Все – це коли палички вгору підіймають.
– Я більше не кохаю його. Занадто багато підводних камінь…
– Камінь? Чи накрило іншою хвилею?
Дельфі подивилась вдалечінь та знову зробила паузу.
– Не розумію, про що ти.
Скаб поклав свою руку на плече дівчині та ледь чуть прошепотів:
– Знаєш і розумієш. Думай головою, Дельфі. Інакше наступний раз хвиля може тебе віднести в величезний океан. І нікого поряд не знайдеться.
Чоловік різко встав зі свого місця та попрямував до лісу.
– Скаб, ти куди? – Викрикнула Дельфі йому в слід.
– Ти речі зібрала? – Відповів він запитанням на запитання. І зловивши на собі здивований погляд тут же додав. – Ми ж маємо переїжджати до інших, Мелфой тобі не сказав?
Після цих слів Скабіор зник. Та в цю ж мить з’явився біля невеличкої хатинки в густому лісі. Вона була вся вкрита мохом, дах був зроблений з маленьких гілочок.
Сюди ніби і не ступала нога інших людей. Ходили плітки, що заходячи так далеко в заборонений ліс ти вже ніколи не повернешся назад
Але чоловік постукав в напіврозвалені двері і йому одразу відчинили. Перед ним стояв молодий чоловік, приблизно його ровесник. Він мав темне кучеряве волосся та середній зріст. Не дивлячись на умови, в яких він жив, він був дуже охайно вдягнений, хоч і в старе лахміття.
– Не думав, що побачу тебе тут, друже. – Чоловік відійшов від дверей та простягнув свою руку. – Проходь, раз прийшов і щось сталось.
Скаб опустив голову та пройшов в середину. Він одразу присів на старий дерев’яний стілець.
– Ти не думав повернутись? – Одразу переспитав він.
– Я не бачу свого місця в цьому всесвіті. Поки всі думають, що я мертвий, я відчуваю себе істинно спокійно. – Брюнет оглянув чоловіка та знову промовив: – Ти прийшов сюди не за цим, Скабіоре, ти знав мою відповідь одразу.
– Ти як завжди. – Усміхнувшись відповів він. – Концентрація нашої магічної енергії – це все таки правда чи міф?
– Правда. Це місце дійсно існує. Я вивчав його. І навіть був там.
– А якщо його знищити. Ми втратимо свої сили? І станемо як магли?
Чоловік похитав головою та склав руки на грудях.
– Щось затіваєте? – Промовив він, уважно дивлячись на гостя. – Ні, Наша сила пропаде лише з нашою смертю. А ось інші чарівники від тепер будуть народжуватись виключно від двох маючих домінантний магічний ген.
– Блядс#во.
– Да немає такої сили, яка б змогла знищити весю магію і магічний світ. Не було тоді, немає зараз. Невже ти ще не відкинув свої думки про це?
Скаб різко встав, але все ще дивився на чоловіка.
– Забий. Дякую, що прийняв. Я радий, що з тобою все добре. Дякую, тобі за все. І що не кинув мене в лісі, виходив.
– Чи міг я інакше? – Спитав він, привітно усміхаючись. – Звичайно не міг. Тобі дякую, що нікому не розповів про те, що я не загинув. Доречі, про загибель. Кравч, він?
– Ні. – Затвердив егер хитаючи головою. – Не помер він. Навіть в цю глухомань дістаються новини?
– Можна й так сказати. – Брюнет приклав палець до своєї голови та в цю ж мить продовжив. – А з цим.. Як я розумію все погано так?
– Могло б бути гірше, друже. Але гарного також мало.
Чаклун підійшов до невеличкої шафи та з нижньої шухляди дістав шкіряний згорток всередині котрого кріпились маленькі флакони з рідиною. Він простягнув це перед собою та прмовив:
– Я розробив це для нього. Рано чи пізно він повністю зійде з розуму. Барті був занадто довго під Імеріо. Ці ліки не вилікують його, але приймаючи їх він зможе жити нормальне життя.
Дельфі ж продовжувала сидіти на ґанку та думати про все. Нащо вона погодилась вийти заміж за Луціуса? Так, вона завжди ляпає якусь фігню, але ж як можна ляпнути «- Так, я вийду заміж за тебе». Як?! Чи може все таки це просто період і все, що вона відчувала ще повернеться? А якщо ні? Вічно жити з людиною, яку не кохаеш? Виходити заміж заради вигоди? Заради якогось впливу?
Так, Скаб дійсно має рацію, але йти на це все, навіть враховуючи те, як вчиняли з нею – це абсурд.
Раптово за спиною дівчини роздалось гучне цокотіння і ці кроки. Шкіра Блек покрилась мурашками і вона швидко осмикнула рукава та промовила:
– Ти слідкуєш за мною, Кравч?!
Чоловік дістав цигарку з пачки та підпалив її.
– Впізнаєш мене по кроках?
Блек швидко витерла свої сльози та посміхнулась.
– Крім тебе та коней металеві набійки ніхто не носить. Я б здивувалася, як би позаду мене був би кінь.
Побачивши мокрі та червоні очі дівчини, Кравч сів поряд та сконцентрувався на обличчі дівчини.
– Це через мене, так? – Ледь чутно промовив чоловік та відвів свій погляд в сторону.
Дельфі ж лишень фиркнула та в цю ж секунду відповіла:
– Занадто багато на себе береш. Я просто зрозуміла хто ти.
– Місіс Мелфой просто так не в настрої? І не боїшся мене?
Дельфі роздратовано глянула на чоловіка та вже почала вставати аби піти, але Кравч відкинув в сторону недопалок та зупинив її.
– Да що тобі треба від мене? Луціус буде мовчати про той клятий раз, твоя Дівчина нічого не дізнається. Ти постійно робиш мені дуже боляче. – Дельфі зазирнула чоловіку в очі, її голос почав трястись, але вона не зупинялась. – Барті, відпусти мене..
– Я не тримаю тебе, Блек. – Піднявши руки в гору відповів він.
– Тримаєш. Не треба вибачатись за те, чого неможливо пробачити. Досить знущатися з мене. Ти сам тоді поцілував мене. Мільйон разів сказавши перед тим, як тобі важлива інша. І першим сказавши це ж, коли переспав зі мною. Після чого ти взагалі вирішив вбити мене, а потім просто вибачитись за це.
– Все було не так!
– А як все було? Як? – З очей дівчини покотились сльози, але вона швидко їх витерла та вдихнула повні груди повітря. – Слухай, якщо ти правда хочеш, аби я вибачила тебе, не наближайся до мене, не говори зі мною, зроби вигляд, повір, я не знаю, але прошу…. Повір в те, що ми з тобою не знайомі!
– Ти хочеш, аби я стер собі пам’ять? Стер все, що було зв’язано з тобою?
Бартеміус нарешті остаточно відшкріб свої очі від підлоги та знову подивився на Дельфі, очікуючи на відповідь.
– Так! – Твердо та не замислюючись відповіла вона.
Кравч нервово посміхнувся та потягнувся у внутрішню кишеню свого плаща. Він дістав папір, який був складений вдвоє. Барті поклав його прямісінько в руки Блек.
– Не залишу жодного спогаду про Вас, Місіс Мелфой.
Чоловік все ще дивився на панянку, але як тільки вона почала розгортати те, що він їй вручив, чоловік швидко розвернувся, та покрокував геть.
Блек не могла повірити своїм очам, на ньому був її портрет. Який здавалось був розірваний, а потім зібранний та склеяний до купи саме на цей папірець. На ньому не вистачало деякий фрагментів, але жодного сумніву не було, це вона! Це точно вона!
Дівчина давно помітила , що Кравча не було поряд. Але все таки підняла погляд та подивилась в слід, точніше туди, куди він скоріше за все пішов.
Наступні дні проходили на стільки важко для Ордена, на стільки щасливо та просто для всіх Смертожерів.
Волдеморт приходив до тями та звикав до свого нового тіла з ним поряд постійно був Северу та на диво Леона, яку бажав бачити Володар. Він виділив для неї честь і тепер вона навчалась всьому, що знає Северус. Але дівчина намагалась знайти більше інформації, знань та навичок, аби бути максимально корисною та довести, що він не помилився стосовно неї.
На диво навіть з Барті стосунки вирівнялись, між ними панувала ідилія. Пара проводила разом весь вільний час. Вони повністю погрузились в книжки, пізнавали одне одного. Кожен раз, коли Кравч спостерігав за нею, він ловив себе на думці, що вона неймовірна.
Така розумна, не дивлячись на свій вік, цілеспрямована та серйозна. Вона знає чого хоче. І до того така привабливо холодна, жорстока та неймовірно вродлива. Кожен раз коли вони засинали разом, він дивився в її очі, такі глибокі чорні в них можна було загубитися. Напевно якби смерть все таки була людиною, жінкою, вона була б такою. І це неймовірно.
Звичайно, були і деякі проблеми, адже Леона не погоджувалась на деякі вподобання чоловіка в інтимних стосунках. Але це все поки ніяк не впливало на їх тандем. Стабільність, відсутність відчуття, що тебе ось -ось покинуть. Це так круто, це те, до чого так прагнув чоловік. І чого в нього не було з Дельфі.
З якою вони зустрічаючись в коридорах навіть не вітались. Суто ділові стосунки, якщо вже не було можливості уникати одне одного.
На відміну від захоплених Барті та Лео, в самої Дельфі все було далеко не радісно. Вона все таки вирішила не змінювати свого рішення та продовжувала бути нареченою Мелфоя. Але щастя… Щастя дівчина від цього всього не отримувала. Їх стосунки стали максимально холодними. Дельфі не відчувала себе коханою, адже Луціус постійно працював. Він намагався отримати більше ґалеонів. Брав більше роботи.
Насправді аристократ горів своїм коханням, він був щасливим та жадав зробити їх майбутнє таким самим. Адже після розлучення в нього хоч і залишився маєток та трохи фінансових заощаджень. Але цього всього здавалось йому не достатнім, аби вони відчували себе комфортно.
Проте Дельфі не розуміла цього всього та дуже ображалась, що Луціус не проводить з нею так багато часу на скільки вона цього хоче. І нажаль дівчина згадала свою забуту пагубну звичку. Жоден її день не проходив без алкоголю і вже під його кінець брюнетка не завжди стояла на ногах. І її навіть приносили в кімнату. Частіше за все це був Скаб, з яким Блек останнім часом почала дуже часто спілкуватись. Мелфой навіть майже перестав ревнувати її до нього, враховуючи скільки разів чоловік передвав його «щастя» особисто йому в руки.
Не дивлячись на минулі події Гоґвартс кипів від життя. Наче нічого й не було. Галасливі перерви, відновлення графіку навчання. Наче в школі і не пропадали студенти та деякі вчителі.
Відсутність вчителя варіння зілля та Захисту від темних чаклунств звичайно були більш помітними, але і це не стало проблемою для учнів. Що не скажеш про Орден, який все розумів. Була надія на те, що все завершилось фіаско для Волдеморта, адже щури тікають з корабля першим, і саме це і зробив Каркаров, забравши всіх своїх учнів, не дочекавшись турніру. Який доречі все такі відмінили.
Але материнське серце Моллі відчувало, що з її донькою щось не так. Ні їй, ні жодному з Ордену не давали подивитись на дівчину, лишень затверджували, що все добре. І скільки б Моллі не просила, молила, та скільки сліз не пролила. За весь цей час вона так і не побачила свою доньку.
А ось Герміона вірила в краще, бо її життя здавалось по троху ставало більш зрозумілим. Після повернення в Гоґвартс, Драко знайшов її та попросив пробачення.
Хлопець зрозумів, що не хоче і не може залишитись без цієї дівчини. Не важливо, що скажуть батьки, які правда досі нічого не знали про його стосунки, а уже тим паче про вагітність Ґрейнджер. Але чи важливо це? Після гучного розлучення, після купи косих поглядів.
Дельфія повідомила всіх про те, що покидає Гоґвартс та не бажає спілкуватись с жодним, хто знаходиться там. Герміона не розуміла подругу, адже їх так багато чого пов’язувало, але все таки вона була щаслива за неї. Адже Луціус майже одразу представив світу даму свого серця, якою вона і являлася.
Звичайно, магічний світ ще не бачив подібного, тому напевно лише глухий чи німий не обговорювали цю новину. Бо навіть привиди в коридорах Гоґвортсу постійно белькотіли про цю курйозну ситуацію.
Всі прекрасно розуміли, що не все так солодко і Луціус вступив в стосунки з молодою племінницею своєї дружини ще задовго до розлучення. Але не відомо, що хвилювало оточуючи більше: фактична зрада чи те, що чоловік пішов до коханки, скинувши з себе образ зразкового сім’яна.

29.3

Цим вечором Герміона та Драко знаходились разом, не всі ще знали про її вагітність і про те, що батьком цієї дитини являється Мелфой молодший, тому вони частенько ховались в потаємних кімнатах школи. Де Герміона нарешті могла зняйти з себе чари та відчути всі вагітні радощі.
Ґрейнджер сиділа на дивані та ніжно проводила рукою по своєму округлими животу. В такі моменти вона завжди розмовляла з малюком. Розповідала , що любить його. А Драко присівши на колінах навпроти неї притулявся вухом до живота, наче намагаючись почути відповідь своєї дитини, але натомість він лише міцно вдаряв своїми ніжками, нагадуючи батьку , що він ще зовсім малюк. В такі моменти Герміона гучно сміялась, бо обличчя Драко треба було лише побачити.
І цей раз був не винятком. Бо, притулившись вухом до живота, Мелфой отримав з нього добрячого копняка в щоку. Гучний сміх наповнював кімнату до кожного її сантиметру.
Драко серйозно подивився на дівчину, а потім також поклав руку на живіт.
– Як ти думаєш. – В цю ж мить спитав він, не відводячи погляду від дівчини. – Там хлопчик чи дівчинка?
Ґрейнджер посміхнулась та відповіла хлопцю:
– Не знаю, а ти б кого хотів?
– Да я навіть не знаю в чому різниця. – Розгублено промовив він. Знову спостерігаючи за сміхом коханої.
– Тобто якби я була чоловіком, різниці ти б не відчув?
Промовляючи це, Ґрифіндорка вже майже захлиналась від своєї гикалки.
– Дуже смішно. – Закочуючи очі рикнув він. – Я ж не про це. Я не знаю в чому різниця, коли це твоя дитина. Ну тобто, як можна хотіти когось. Наприклад, мій батько завжди хотів сина. А чому я не розумію.
Посмішка з обличчя дівчини ледь помітно спала. Драко пересів до неї та поклав свою голову на її плече.
– Я думаю, твій батько хотів, аби рід Мелфоїв не обірвався. Адже, якщо народиться дівчинка, вона зрештою піде до чоловіка, змінить прізвище. Ну і дитина вже буде нащадком іншої династії. Для вас же важлива династія?
Блондин уважно подивився на Геоміону та, не змушуючи її чекати, одразу ж відповів:
– Я думаю очевидно, що для мене це не важливо. І наша дитина…
– Я розумію, що вона обірве продовження вашого роду. Але…
– Але це не важливо, Гермі. – Перебиваючи зауважив він. Його молода шльондра народить ще нащадків. Хоч в конвеєр пускай.
Ґрейнджер трохи відсунулась та поморщивши носа відповіла:
– Не кажи так про неї. Вона твоя сестра.
Але сказане не задовольнило хлопця і він ледь підвищивши тона відповів:
– Моя сестра, яка вкрала мого батька? Ти маєш рацію. Кльово звучить, Ґрейнджер.
– Не називай мене Ґрейнджер! – Роздратовано вскрикнула Гермі, насупивши щоки. – Твій батько що, козел прив’язаний до паркану? Щоб його кудись «викрадали»? Ні!
– Да що за фігню ти верзеш?! Вона звісно твоя подруга, яка кинула тебе в маєтку Блеків, навіть не повернувшись за тобою. Але захищати її.. Я не знаю, це навіть для твоєї доброї душі занадто.
– Занадто – це звинувачувати в усьому тільки її. Твій батько сам пішов до неї. Він наважився зрадити твоїй матері. Бо він її не кохав.
– Ось тільки не треба казати цих дурниць! Батько кохав мою матір!
– Так! Але все проходить. Він покохав іншу. Це боляче і я навіть уявити не можу, як тобі нестерпно!
Але Драко не міг навіть слухати про те, що його батько може кохати цю.. Дельфі. Тому не дав договорити коханій, та знову Перебив її.
– Він її не кохає!!!
– Якщо ти будеш мене перебивати, я не буду з тобою взагалі розмовляти! Ти добре почув мене?!
Мелфой підняв погляд та побачив як прямісінько на нього дивляться два роздратованих ока. Він мовчки кивнув головою, розуміючи, що якщо він відмовить, чи щось ще скаже то свою дитину він може не побачити, адже Герміона вже лютувала.. Да вона просто приб’є його, ось прямісінько замість нової книжкової полиці.
– Так про що це я? – Все таки продовжила вона, роблячи затяжну паузу, та намагаючись згадати, що вона таки хотіла донести. – А! Безумовно, твій батько кохає її. Подобається це тобі чи ні. Озирнись, скільки всього він зробив заради неї. Розлучення, осуд, якби не твоя матір, яка не стала забирати в нього все, він би без копійки ще залишився. Чи стане людина проходити через це, не кохаючи!? Відповідь ні!
Драко уважно слухав, що йому казала дівчина, але кожна фібра його душі та серця відторгала те, що каже йому та. Це все сюр якийсь.
– Вона знищила мою родину.. Невже ти не розумієш…
– Була б не вона, була б хтось інша. До того, ти ж обрав мене. Це також для твоїх батьків дико. Доречі, коли ти збираєшся розповісти їм про нас з малюком?
Почувши це, Мелфой закусив губи та мовчки подивився на кохану.
– Ну Драко! Ти ж обіцяв!!!
Але від майбутньої неприємної розмови пару відволік гамір в коридорі. Хтось гучно закликав всіх виходити на якусь перевірку. Але що то за перевірка? Ґрейнджер як ні в чому і не бувало випила зілля та вже крокувала до виходу.
А ось Мелфой помітно нервував і приховати це було неможливо.
Рознервувалась і Нарциса, повз котру тільки що пройшов Снейп, здається навіть не помічаючи її. Це було дуже в стилі Сверуса. Коли він так робив, навіть самій людині на мить здавалось, що її не існує.
Чоловіку потрібно було забрати деякі папери та віднести їх в Менор.
Але жінка все ж зібралась та викрикнула його ім’я прямісінько чоловіку в слід. І на її величезний подив, він зупинився. Але все ще не повертав своєї голови.
Нарциса стиснула руки від хвилювання та покрокувала прямісінько до нього. Знаходячись прямо за його спиною, жінка знову заговорила першою.
– Северусе, я не подякувала тобі за врятоване життя моєму сину. – Жінка зробила коротку паузу, та зібравши руки в замок перед собою продовжила. – Не дивлячись на те, що під час минулої розмови ти відмовився допомагати мені і йому, ти….
– Я зробив це, Нарцисо, – Перебивши її пихато зауважив чоловік, – Не через тебе! І не через Драко. Я врятував би будь-яку дитину, яка би опинилась на місці твого сина.
Блондинка опустила голову, але все таки ледь чутно відповіла:
– Дякую тобі, Северусе.
– Я просто робив що мав.
Снейп почав крокувати вперед, все ще навіть на мить не повертаючись до жінки. Але здаватись та не збиралась. В неї була ціль, досить боятись, досить жити в тіні та грати за правилами інших людей.
– Северус, зачекай. Нам треба поговорити.
Але той знову показово стояв спиною та незадоволено щось не зрозуміле фиркнув у відповідь, даючи зрозуміти жінці, що його відповідь негативна.
Вона почала м’яти долоні та невпевнено шукати поглядом порятунку. Але знову зібравши себе до копи, Нарциса твердо та впевнено повідомила.
– Я хочу поговорити з тобою та нарешті визволитися від цього жахливого якоря, який звисає в мене з шиї. Але ти продовжуєш вести себе так, наче нам по шістнадцять років. – Жінка продовжувала триматись на диво впевнено, хоч в в середині неї від страху та розпачу все тряслось. – Добре, але цю твою поведінку я приймаю як відмову! І нарешті визволяюсь з кайдан! – Нарциса також розвернулась до чоловіка спиною та високо підняла голову, роблячи декілька кроків вперед.
Але натомість її зупинила міцна чоловіка рука. Наступне, що вона відчула – це легке запаморочення, вспалах і вони вже знаходились в підвальній частині Менору, де вимушено неподалік з Волдемортом жив Снейп. Повертатись додому було заборонено, жити з усіма небезпечно, адже Темному Лорду був потрібен постійний контроль, але і за Менором все таки велось стеження, не дивлячись навіть на нещодавній ще один обшук, який не дав жодних результатів.
– Тут так темно… – Промовила жінка оглядаючи все навколо.
Голі та сирі кам’яні стіни,пліснява, грибок. В таких умовах взагалі можна жити?! До очей жінки одразу потрапили бутони сушених квітів, які знаходились на старому письмовому столі, де чоловік і проводив майже весь свій вільний час.
Нарциса підійшла до нього та взяла в свої руки один з бутонів, уважно розглядаючи його.
– Ти все ще засушуєш квіти?
Чоловік зробив вигляд, що не почув сказаного. Але натомість Цисі продовжувала наполягати на своєму та підійшла до столу, підіймаючи та розглядаючи сушену рослину.
– Поклади це на місце.
По зовнішньому вигляду чоловіка було помітно, що йому приносить дискомфорт те , що хтось чіпає його речі. Але він намагався триматись та обмежився просто проханням.
Але жінка все таки сприйняла це як особисту образу та все таки поклала рослину на місце. Нарциса знову зібралась з думками та просто почала говорити.
– Знаєш, Северусе.. Я весь цей час картала себе думками про те, що я тоді вчинила не вірно. Що я мала залишитися з тобою, начхати на всіх, кинути все, але я завжди була занадто слабкою. Наче гіршою за всіх. – Промовляючи це, жінка не підіймала своїх очей і здавалось знаходилась десь в іншому місці, хоч і Снейп ні на секунду не оминав її увагою. – Я завжди була недостатньо якоюсь.. Не достатньо смілива та рішуча в порівнянні з Андромедою, не достатньо вродливою та розумною на фоні Беллатрікс. Я робила, що потрібно та чекала, що мене нарешті помітять. Але цього не ставалось. І мені завжди здавалось, значить я знову зробила недостатньо. Хоч я і завжди намагалась стрибнути вище своєї голови. Я була недостатньо гарною дружиною, щоб Луціус мені не зраджував. І я бачила проблему не в ньому, а в собі, в інших жінках, які були кращими за мене!
Снейп був не готовий до такого откровення. Він не був готовий почути це від такої жінки як Нарциса в принципі.
– Але ж бо. – Зробивши паузу аби зібрати свої думки, та розпач промовив Снейп. – Ти незрівнянна. І твої сестри… Нарцисо, це все така маячня.
– Але я недостатньо незрівнянна, аби ти забув Лілі. І найсмішніше те, що вона зробила свій вибір свідомо, без жодного тиску суспільства. Але ти продовжуєш навіть зараз…
– Це все маячня! – Вже не стримуючи роздратованості вскрикнув чоловік.
– Так. Все маячня. Але ти досі рятуєш її сина, ризикуючи своїм життям, приносячи в жертву інших, навіть після її смерті. А мені ти відмовив просто приглядіти за Драко. Просто приглядіти.
– Ти порівнюєш не порівнянне, Нарцисо. Це мій борг. І моя ноша перед нею за її смерть, за долю цього хлопця.
Нарешті, жінка поглянула на Снейпа, зустрівшись поглядами, вона так довго фантазувала собі цю їх розмову. В неї було стільки сценаріїв, аби вона була «ідеальною», але чомусь саме зараз їй бракує слів.
Рукою вона скинула квіти зі столу на підлогу та впевнено йшла до дверей промовляючи на прощання:
– Я нарешті зрозуміла, що все в моєму житті було вірним, я мала пройти цей шлях. І ми з тобою ніколи б не змогли бути щасливими.
Чоловік не повертався їй в слід, але не зважаючи на мільйони заперечень в своїй голові все-таки вирішив крикнути хоч щось:
– Весь цей час я думав лише про тебе.
Почувши це, чарівниця зупинилась та повернула свою голову, те ж саме зробив і Северус, мовчки очікуючи на її відповідь.
– Можливо ти колись і збирав нарциси, Северусе.. Але засушував та зберігав ти лише Лілії.
На цій ноті Нарциса пішла. Пішла не озираючись. Вона так пишалась собою. Тепер вона може бути і справді вільною. Від провини, від зобов’язань.
Жінка швидко повернулась додому, аби не дай Мерліне не зустрітись зі своїм колишнім чоловіком.
До маєтку Блеків швидко наближався Драко, який також бажав бути вільним від своїх таємниць. І хто як не мати зможе його вислухати та підтримати? Вона єдина людина, яка може його зрозуміти. Після зради батька, після всього що вона… що вони пройшли.
Звичайно, Драко шалено хвилювався, але в нього не було жодної думки про те, що його матір його не зрозуміє.
Постукавши в двері, хлопець одразу ж зайшов в кімнату. Жінка зняла свій жакет та слідом знімала прикраси з пальців та вух, уважно дивлячись в дзеркало.
– Привіт, сину. – Усміхнено, але все таки ледь напружено промовила вона. – Проходь, сідай. Як справи в школі? Щось сталось?
Драко мовчки сів на стілець та уважно спостерігав за матір’ю. Материнському сердцю не потрібно слів, аби зрозуміти відповідь на останнє своє запитання. Вона все відчувала. Навіть не зважаючи на те, що хлопець знаходився вдома прямо посеред навчального дня.
Вона підійшла, поклала руку на сусідній стілець та підсунула його до сина.
– Драко, мені ти можеш розповісти все. Немає чогось в цьому світі, в чому я б тебе не підтримала.
Хлопець поглянув на матір та невпевнено стиснув губи, раніше він ніколи нічим не ділився з батьками, але зараз…
– Сьогодні в школі була перевірка.
Хлопець вирішив почати з меншого «зла», а потім вже, як то кажуть, випустити контрольне закляття прямісінько в голову.
– Перевірка? – Промовляючи це, жінка випрямила спину.
– Так, міністерство перевіряли вчителів та студентів на наявність мітки. Вони використовували закляття. Черга майже дійшла до мене, але в останній момент прилетіла поштова сова і чоловік пішов щось читати, а я зірвався і прийшов сюди. Мамо, якщо мене схоплять?
Жінка була обурена. Хоч і її обличчя по звичці приховувало всі емоції.
– Перевіряти дітей? Да як вони сміли? Куди дивився в цей час Дамблдор?! Він не мав допустити цього хаосу!
– Він дивився прямісінько на мене! В мене навіть було відчуття, що він все знає і чекає, коли черга дійде до мене.
– Що?! – Вже не в змозі триматись та підвищивши тон переспитала жінка. – Що це за клятий гармидер?!
Жінка встала та підійшла до стола. Вона швидко написала невеликого листа та відчинила вікно, очікуючи на поштову сову. Віддавши лист, чарівниця швидко зачинили його назад та повернулась до знервованого сина, знову сідаючи поряд.
– Не хвилюйся. Ми все вирішимо. Я написала твоєму батьку. Хай хоч з чимось розбирається.
Поштові сови будинку Блеків мали неймовірну швидкість, тому вже через десять хвилин, отримувач буде читати свого листа.
Хлопець незадоволено осмикнувся.
– Батьку?! Цьому зраднику?! Да що з тобою! Я і без нього впораюсь!
– Драко, – тон жінки був на стільки суворим, що лише одного його імені було достатньо, аби хлопець зрозумів, що краще трішки помовчати, але жінка все ж продовжила. – Це в будь-якому випадку твій батько. Він покинув мене, а не тебе. І він має вплив в міністерстві. Ми маємо бути розумнішими. Чи ти хочеш аби вся наша родила потрапила в Азкабан?
– Ні, мамо.. – Смиренно відповів він.
Хлопець вже й не знав, чи готовий він розповідати матері «справжню» сенсаційну новину, чи ні. Але жінка інтуїтивно, розуміла, що Драко ще занадто знервований.
– Сину, ти більше нічого не бажаєш мені розповісти? Чи тебе так збентежило, що я попросила батька прийти та допомогти?
Зараз чи ніколи… Зараз чи ніколи. – крутилось в голові бідолашного. Хлопець поглянув на матір, потім у вікно, потім знову на матір. Тож зараз чи ніколи?
– Мамо. – Невпевнено промовив він.
Жінка бачила, як важко даються йому ці слова, тому взяла хлопця за руку. Раніше вони не були такими близькими. І відчувши тепло та заручившись підтримкою, хлопець все таки наважився.
– Від мене вагітна дівчина.. – Хлопець присоромлено відвів очі. Та очікував реакції матері.
Натомість жінка широко посміхнулась та все ще не відпускала його руку. Так, це не вписувалось в їх поняття та звичаї. Але чи не час порушувати правила? Можливо хоч хтось в їх родині зможе бути щасливим з самого початку.
І як же швидко він виріс. Жінка розуміла, що в такому віці її син вже міг пізнати більше за те, до чого звикли аристократи. І враховуючи, що він хлопець. А всі ці правила більше стосуються протилежної статі.
– Ти закоханий в неї? Чи це.. – Жінка зробила невелику паузу, аби підібрати правильні слова. – Ну іноді все стається…
– Ні! – Жваво вскрикнув хлопець. Йому було дуже ніяково розмовляти на такі теми зі своєю матір’ю. Тому він швидко перебив її, як тільки зрозумів, про що йде мова. – Я кохаю її і хочу одружитись на ній.
Жінка знову тепло посміхнулась.
– Не бачу перепон. До того, це виходить я стану бабусею? Трошки пізніше я на це очікувала. Але чим мені ще тепер займатись, як не з онуками гратись?
Нарциса міцно обійняла сина, розвіюючи його останні страхи. Хлопець нарешті вдихнув з полегшенням. Але залишався ще один нюанс. Про який після такої стовідсотково теплої реакції було вже й не так важко розповідати.
– Є одна, скажімо так, не дуже звична для нашої родини перепона.
– Вона з бідної родини? – Переспитала жінка вирішивши піти на випередження. – Батько хотів помножити наші статки, але… Я не думаю, що це перепона. Головне, що ти її кохаєш. Всі збитки візьмемо на себе.
Хлопець захитав головою та швидко промовив.
– Її батьки маґли.
Обличчя жінки в мить змінилось, вона випустила руку хлопця зі своїх та різко підскочила з місця. Вона мовчки підійшла до вікна та піднесла свою руку до рота.
– Який термін вагітності?
Драко відчув сильну напругу. Він ніколи не бачив свою матір такою.
– Який термін? – Майже криком переспитала вона. Повертаючись до сина.
Але Драко знову мовчав.
– Мамо.. – Намагався щось почати він, але жінку продовжувало цікавити лише одне:
– Термін!?
– Більше шести місяців, я не знаю точно…
– Мерліне.. Драко! Чим ти думав?!
Очі жінки бігали по кімнаті шукаючи порятунку. Вона намагалась продумати найкращий варіант в своїй голові, але кожен з них закінчувався крахом.
– В мене є знайомі лікарі, я спробую домовитись.
– Домовитись про що? – Спантеличено спитав хлопець.
– Про аборт Драко! Про що тут можна ще домовлятися!?
Мелфой зіскочив з місця та обурено поглянув на матір, він не очікував такої відповіді. Йому здавалось, що перед ним стояла якась абсолютно чужа жінка. Як вона взагалі може казати такі речі? Так, Герміона не чистокровна, так, це проти всіх правил, але ж це і його дитина! В цій дитині є і частина її.
– Це звірство! Мамо! Це звірство!! – Не стримуючись крикнув він.
– Звірством буде те, що зробить з тобою і всіма нами Волдеморт, дізнавшись про бруднокровку! Да ще й таке! Хто ще про це знає!? Хто вона?! Приведеш її сюди. Тільки не вздумай розповідати про це все.
Хлопець не вірив в те, що він чує, в те, що каже його мати.
– Ти пропонуєш зробити це з нею насильно? Вбити нашу дитину проти її волі?!
– Драко послухай мене уважно!
Але він не бажав, не бажав слухати більше жодного слова. Це все занадто, занадто.
– Це ти мене послухай! Я не буду вбивати дитину, я не буду катувати свою кохану дівчину, навіть заради тебе та батька і заради себе також. – Хлопець оглянув жінку з ніг до голови, його погляд був загубленим, розчарованим але в той же час наповнений якоюсь не бувалою раніше силою. – А ти.. Ти… Я ненавиджу тебе!!!
Хлопець швидко рванув з усієї сили геть, він біг на стільки швидко на скільки міг, не чуючи як жінка сполохано продовжувала кричати йому в слід.
Птахи дійсно дуже справно працювали і Луціус вже був біля головного входу маєтку Блеків. Але Драко був на стільки сполоханий, що не помітив батька і врізався прямісінько в нього, да з такою силою, що в цю ж мить відлетів від нього.
Луціус же встояв на своїх ногах, підійшов до переляканого сина та підняв його за руку.
– Що у вас тут відбувається?! В мене купа роботи, Нарциса відправляє мені екстреного птаха.
– В неї спитай!! Гаркнув Драко, висмикуючи свою руку.
Луціус нічого не розумів, але достатньо було одного погляду, аби зрозуміти, що його син в величезній халепі з якою сам він не впорається.
Хлопець весь трусився і здавалось ось-ось заплаче чи гучно закричить.
– Драко, я питаю не в неї, а в тебе.
– Да йдіть ви всі! Всі! Всі! – Істерично повторював хлопець. – Я вас ненавиджу! Всіх!
Луціус дивився на сина та не знав як він може його заспокоїти. Але розумів, що відпускати його в такому стані – справжній злочин.
– Сину, я не бажаю тобі зла. – Спокійно промовив він, виставивши руки перед собою. – Давай ми пройдемо в маєток, спокійно сядемо і ти мені все повідаєш. Я спробую тобі допомогти.
Але Мелфой молодший лише швидко та глибоко дихав, дивився на батька двома шаленими очима.
– Вона також обіцяла!!!
– Я не вона, Драко. І я тобі нічого не обіцяю. Але я зроблю все що зможу, щоб це не було.
– Я нікуди з тобою не піду! Я достатньо почув!! Достатньо.
Хлопець знову спробував втекти, але чоловік так само зупинив його.
– Я більше не буду тебе зупиняти, але ти зараз спробуєш заспокоїтися та все мені розкажеш. Бо я більше питати не буду. І допомогти потім також не зможу. – Чоловік не відводив очей від сина та помітивши, що той трошки «осів», додав: – Добре мене чуєш, так?
Драко розумів, що втрачати йому по факту більше нічого. Да і надії на порятунок в нього немає. Мати в будь-якому разі все йому розкаже. Гірше вже не буде. Якщо звичайно він після почутого не відлупцює його і не викине кудись в ліс, чи взагалі прямісінько в Азкабан.
Якщо його матір так відреагувала. Чого очікувати від «цього»?
– Від мене вагітна маґлонароджена. – Вивалив хлопець все й одразу він.
Від почутого в чоловіка переносило обличчя. І над ними двома повисла напружена тиша.
Дійсно, новина варта того, аби гепнути цього малого ідіота , але Луціус розумів, якщо він зараз так вчинить, нічого доброго не варто чекати точно. Натомість чоловік опустив голову та два рази гучно стукнув палицею по підлозі, намагаючись вгамувати і свій розпач.
– Враховуючи твою реакцію, ця…б – Чоловік ледь стримався, але в останній момент виправився. – Дівчина для тебе щось значить. Так?
Недовірливо поглянувши на батька хлопець трохи заспокоївся, адже не почув істерик, звинувачень та гучних заяв.
– Вона для мене все значить, батьку.
Чоловік гучно вдихнув. Так, він розумів, що Нарциса скоріше за все занадто різко на це відреагувала. І дійсно, а як відреагувати на таку новину?
Але чоловік вирішив бути більш обережним. Безсумнівно, його колишня дружина наполягала на аборті. І це й справді єдине правильне рішення зараз. Проте казати ось так в лоба справа завідомо хибна.
– Я розумію. Але на скільки ви готові зараз до дитини? Ви вдвох ще діти. На допомогу матері, як я зрозумів, розраховувати ми не можемо. Я, звісно, спробую з нею поговорити, але, після всього цього, я не думаю, що вона буде мене слухати. Я чим зможу допоможу, але мої можливості більше не безмежні.
– Ми і без вас впораємось!
– Звичайно впораєтесь. Але питання навіщо? Почекайте трохи. Ви молоді, діти ще будуть. Зараз період важкий, не однозначний. Після перемоги Волдеморта ми будемо мати більше впливу.
В чоловіка щелепу зводило від думки, що його єдиний нащадок, єдиний син зв’язався з клятою бруднокровкою, він навіть здогадувався, хто ця «дивовижна» особа, але зараз є проблема більше глобальна, і це дитина. Яка спаплюжить все. А розірвати стосунки можна потім, може й самі розбіжаться… Молоді, дурні. Треба діяти розумніше. Бо відштовхнувши сина від себе він ризикує втратити його назавжди.
– І ти туди ж! Вона не буде робити аборт! Це вбивство!!!
«Як же це все важко» – Промовив про себе Мелфой старший.
– Добре. Але, аборт – не вбивство. Ви не готові, дитина буде страждати. Що ви їй дасте вдвох? Школу закінчите, підеш в міністерство працювати, ця твоя… – Чоловік гучно ковтнув свою слину та знову стримав всі свої емоції. – Твоя дівчина також знайде себе. І народите собі кого хочете.
– На шостому місяці дитина жива, батьку!
– На шооостомуу. – Протяжно відповів він, вже починаючи пихтіти. – Забудь все, що я тобі сказав. Вбивати ми нікого не будемо. Треба було і матері більш внятно все розповісти.
– Термін – це перше про що вона спиталась!!
Луціус був м’яко кажучи шокований такою заявою, адже навіть для нього це все вже було занадто. Хоч і пишне весілля та сумісне життя з клятою бруднокровкою в нього не входило. Але все таки.
– Так, заспокойся. Ніяких вбивств, я повторюю. Але зараз ти маєш засунути свого язика куди подалі.
У відповідь Мелфой молодший лише недовірливо підняв погляд. Все це здавалось йому якимось абсурдом. Така реакція від цього… Чи він вже й не такий «цей»? Да що коїться взагалі в цьому хворому світі?!
– Драко, діяти треба обережно. Є варіант того, що прийдеться її кудись вивезти, можливо далеко. – Зловивши на собі розлючений погляд сина, чоловік виставив перед собою руку, даючи зрозуміти, що йому варто вислухати до кінця. – Ми забезпечимо і її і дитину всім необхідним, народжувати буде не одна. Захочеш – одружишся на чистокровній та будеш їздити навіщати їх. Не захочеш – повернешся до них чи забереш. Ти будеш вирішувати сам. Ти дорослий і це твоє життя. Але зараз кричати про ненависть та забувати про те, що ти несеш за все відповідальність не варто… Пішли в будинок та спробуємо все обговорити більш тверезо.
В цей час Кравч лежав на ліжку, закинувши свої руки за голову. Він спостерігав, як Лео активно збирає свою сумку, чоловік ледачо потягував цигарку і нарешті вирішив поцікавитись куди збирається його дівчина:
– І куди ти так енергійно тікаєш, м?
– Я ж тобі казала. Бартеміус, чим ти мене слухаєш?!
Чоловік встав з ліжка та підійшов до дівчини ззаду. Його руки одразу ковзнули на її стегна, але вона швидко відійшла та дістала з його рота цигарку.
– Я просила тебе не палити в кімнаті!
Брюнетка затушила цигарку та викинула в смітник який знаходився неподалік.
– Оооо… – Протяжно відповів він. – Ти з Володарем почала проводити часу більше ніж зі мною. Не знаходиш нє?!
– Я займаюсь справою, а ти валяєшся цілими днями в ліжку! І це, хочу тобі сказати, не нормально!
Чоловік знову наблизився до дівчини, відкинув її сумку в сторону.
– Таак, не нормально! Я тобі про це й кажу! Я не маю лежати один!
На цей раз Кравч стояв до неї обличчям та обіймав за талію. І він вже почав нахилятись аби поцілувати кохану. Але Леона промовила йому майже у вуста, не зводячи крижаного погляду:
– Я тебе зараз вдарю!
Але й це мало зупиняло чоловіка, він лише нахилився до її вуха ти прошепотів:
– Ти хочеш помінятися ролями? Я не проти.
– Коли я повернусь, я тобі так поміняюсь, що відвалитися щось. А зараз мені час.
Відчувши що руки чоловіка опускаються до її сідниць, дівчина швидко перетворилась на кішку, та одразу по прямувала в сторону Менору.
– Да щоб його! – Гиркнув Кравч у відповідь, діставши ще одну цигарку, та займаючи своє минуле місце на ліжку.
Враховуючи свою швидкість. Вже за короткий час, Леона була в Менорі. Вона дуже добре знала де знаходиться Темний Лорд, тому швидко йшла до нього. Сьогодні вона мала змінити пов’язки на тілі та зварити зілля для їх змочування, але через Барті дівчина забула свою сумку, а в ній були всі рецепти.
Єдина надія була на Северуса, але він зазвичай в цей час вже сидить в своїй кімнаті, якщо її можна так назвати.
В цьому житті Леона боялась двох речей: втратити Барті, та розчарувати Володаря. Життя тільки почало грати новими барвами і постійно якась халепа.
Блек гучно поступала в двері:
– Леона Блек. – Чітко промовила вона, аби Темний Лорд знав, хто стоїть за дверима.
Відповідь не змусила себе очікувати, і дівчині було одразу наказано увійти. Лео ще не встигла звикнути до «нового» голосу чоловіка. Тепер він не шипів як змій, а мав дуже приємний баритон.
Як тільки дівчина переступила поріг, на неї очікувало здивування. Чоловік стояв до неї спиною. Але те, що можна було побачити одразу, на нього не було жодної пов’язки. А це значило, що заміщення пройшло успішно. Тоді навіщо Володар покликав її?
– Мій Лорде? – Промовила вона до чоловіка.
Але натомість той мовчки повернувся до неї обличчям.
На брюнетку дивився високий молодий чоловік, на вигляд років тридцяти, можливо навіть трохи менше. В нього була білосніжна шкіра, виразні зелені очі та трохи впалі вилиці. Замість звичної лисини на голові красувалось чорне блискуче волосся.
Дівчина мимоволі оглянула чоловіка та одразу опустила свій погляд до підлоги.
– Не бійся. – Знову промовив він. – Розглядай мене, я став іншим. І це доволі цікаво.
Леона сміливо підняла погляд та подивилась чоловіку прямо в очі.
– Я не боюсь.
– Смілива? – Усміхнено відповів той.
– Я вірна вам, Мій Лорде. А значить, мені нічого боятись. І я можу дивитись вам очі, коли ви це дозволите зробити.
Волдеморт поклав свої руки в кишені чорних брюк. Його одяг також порядком змінився, і на зміну довгої чорної мантії прийшла ідеально випрасувана сорочка с золотими запонками в колір минулої мантії.
Чоловік наближався прямісінько до Блек і тут не зважаючи на її сміливість, дівчина все таки відчувала себе достатньо невпевнено, і можна сказати навіть насторожено.
Він обійшов її по колу оцінюючи роздивляючись.
– Чудовий зріст, струнка. – Волдеморт доторкнутися рукою до обличчя дівчини, піднімаючи його вгору та роздивляючись. – Від батька отримала аристократичні риси обличчя значить – Слідом чоловік провів пальцем по впалій вилиці дівчини, опускаючи погляд на неї.
– Мій Лорде? – Ледь чутно переспитала дівчина, не відводячи свого погляду від чоловіка.
Натомість той зробив крок назад, не розриваючи з нею зоровий контакт.
– Як бачиш, моє тіло помітно змінилось. І тепер я можу виправити всі помилки свого минулого. Мені потрібна дитина. І я хочу її від тебе. Я хочу тебе прямо зараз.