Глава 25

Глава 25

25.1

 

Чоловік різко змінився в обличчі та підвівся, дивлячись як Дельфі відкриває та випиває пляшку з зіллям.

– Значить ти не хочеш дітей від мене? Так?

– Я дуже хочу дітей і саме від тебе. – Ковтнувши все, відповіла вона.

– Тоді в чому проблема?!?! Я тільки що все почув та побачив!

– Я не хочу дитину зараз. – Відповіла вона, проводячи рукою по його обличчю. – Ну що ти починаєш!?

Мелфоя явно не задовільнила та дуже образила відповідь Дельфі. Тому він швидко прибрав її руку, натягнув свою білизну та одразу покрокував до шафи, аби взяти інші речі.

– Ну зааайчику. Ти чооогооо?

– Я все тільки що почув! – Продовжуючи вдягатися повідомив той.

– Я не хочу дітей зараз, чуєш мене? Я не знаю, що буде далі. А якщо ми загинемо?

– Тоді від нас не залишиться жодного сліду. Наче ми ніколи і не були разом! Невже ти хочеш аби в нас не було продовження?!

– Я не хочу аби продовження просто існувало – я хочу виховувати, захищати її. Невже ти хочеш, щоб твоя дитина росла без тебе в цьому жорстокому світі. А якщо народиться дівчинка? Ти хоч уявляєш як важко їй бути в цьому божевіллі самій?

– Яка різниця?? – Викрикнув аристократ. – Дівчинка, хлопчик. Це буде наше дитя. Створення в коханні.

– Ти не зрозумієш. Ти жив в вічному достатку, в тебе було все, що ти хочеш. Ти не виживав на вулиці. Ти не стикався з реальністю. Я не хочу щоб моя дитина пережила те, що пережила я.

– Наша дитина буде виходцем династії Мелфоїв!

– А я виходець будинку Блеків та нащадок Салазара Слизарина. Чим мені це допомогло? Скоріше лише завадило. Ти думаєш ці «титули» щось вирішують, коли перед тобою і за тобою немає нікого.

Чоловік ображено поглянув на дівчину та зупинився вдягатись.

– Ось ти зараз серйозно? Не треба робити з себе бідну нещасну. Ти донька Темного Лорда. Єдина донька. Тобі кланяються в ноги всі Смертожери та бояться дихнути в твою сторону. Володар отримає перемогу в цій війні! І ця дитина буде мати все!

Блек слухала це та паралельно натягала на себе ковдру.

– Я також чекала! Чекала, коли батько отримає перемогу і всі, так само як і ти, казали про це. Темний Лорд переможе, у Ордену немає й шансу! Я була такою особливою, що про моє існування ніхто не знав. Такою особливою, що після смерті батька мене закинули в забутий Мерліном Дурмстранг, забираючи в усіх будь-які спогади про те хто я. А Ніііі… чи можливо давай згадаємо те, що після його смерті я продовжувала жити з божевільною матір’ю! І, поки її не запроторили в Азкабан, ніхто й не подумав, що я маю десь навчатись, якось жити. Спитаєш чому? Тому, що без батька на мене всім чхати!

– Тобі так важко сказати правду?

– Яку правду, Мелфой!! Бляха ж ти муха. Да ми навіть не одружені! Що ти пропонуєш?! Я не хочу ховатись з величезним животом та слухати плітки за своєю спиною.

– Я тобі нагадаю, що Темний Лорд буде дуже задоволений цим. Враховуючи, що час, котрий він дав тобі, майже пройшов і ти скоро вийдеш заміж!

– Ааааа… то ось в чому справа. А батьку я що скажу? Вибач, я не можу тобі сказати від кого ця дитина, бо цей хтось – грьобаний куркуль, який не може поки розлучитися, ну ти почекай трохи. Подивимось хто розродиться раніше: я чи він!!! Так візьми залишки своєї сміливості і одруживсь зі мною першим!!

Вона скинула з себе ковдру та швидко залізла з ліжка. Дельфі не хотіла слухати, що там буде казати їй у відповідь Луціус, бо вона почула вже і так достатньо.

Дівчина одразу почала збирати свої речі з підлоги.

– Дельфі! Я не договорив!

Але у відповідь він почув лише тишу. Блек вже майже вдягнулась і крокувала до виходу, чоловік же крокував за нею слідом.

– Дельфі!! Я ж сказав, що я не договорив.

Панянка швидко повернулась, зачіпаючи чоловіка своїми кучерями та роздратовано промовила:

– Я тобі заважаю? Говори скільки тобі влізе. – Вона простягнула свою руку до стінки вказуючи на неї. – Луціус Мелфой – це стінка. Стінка – це Луціус Мелфой. Спілкуйтесь, а я пішла!!

– Я ось зараз не зрозумів! – Суворо промовив він до своєї коханої.

– А що незрозумілого?! Я зі стінкою, яка мене абсолютно не чує та навіть не намагається зрозуміти, поговорила. – Блек поплескала чоловіка по плечу та продовжила: – Любий, тепер твоя черга. – Дельфі пригляділась до стінки, шкрябаючи її пальцем. – До речі, шпалери – лайно! Я тобі про це казала.

Після цього всього дівчина накинула на свої плечі пальто та, по класиці, грюкнула за собою дверима.

– Скріпив стосунки.

Про скріплення стосунків думав і Кравч, який якогось біса прокинувся на три години раніше підйому та вмикав в стелю.

Минулу ніч вони провели разом, але, нажаль, не так я би чоловік цього бажав. Йому було важко переключатись на інший лад, бо той звик до тактильності, а до Лео було важко зайвий раз навіть пальцем торкнутись. Та і ще ця ситуація з Дельфі та їх майбутнім одруженням… чоловік точно розумів, що більше цього не хоче, але як про це сповістити Володаря. Сповістити – це ще пів біди, але як після цього залишитись живим? Він же може сприйняти це як зраду чи проявлення неповаги до нього.

Сьогодні в Аластора якраз немає уроків і він мав потрапити зранку в міністерство, а потім зайти до Лорда, аби докласти потрібну інформацію. Точніше в міністерство, мав завітати Аластор Муді. Ці всі його обов’язки вибивали чоловіка із рівноваги. Безсумнівно, йому подобалось проводити уроки, навчати цих довбнів чомусь корисному, а все інше… Плани, журнали, кляте міністерство. Буееее. До того… сьогодні в Кравча були ще одні плани.

Бартеміус швидко вирішив майже всі справи в міністерстві. Всі його молитви були почуті, він не зустрів свого батька. Але точно знав, що той зараз в міністерстві, а значить..

Вже через пів години Кравч стояв біля дверей свого рідного будинку. Чоловіка одразу охопили спогади: зараз він відкриє двері, а з будинку донесеться аромат щойно спечених пиріжків… він ще зовсім юний хлопчисько, який повернувся на канікули.

Кравч підняв паличку та змахнув нею в сторону дверей.

– Стільки часу пройшло… А він досі не змінив ключ.

Переступивши поріг, Барті озирнувся навколо: все таке мертве, сіре. Але колись все було по іншому…..

******

– Барті, сину, це ти? – Донісся  приємний жіночий голос з кухні.

– Мг. Маааа, я речі кину і до тебе спущусь.

– О Ніііі. – Швидко відповіла жінка, голос котрої вже наближався. – Я занадто довго не бачила свого сина.

Жінка міцно обійняла юнака, який від сили її тисків вилупив очі та почав крихтіти

– Маааа… Ти шоооо, задушиш.

Рудоволоса в цю ж секунду прибрала руки та усміхнулась:

– Так, швидко залишай речі та спускайся, я твоїх улюблених пиріжків напекла. Знала же, що голоднючий приїдеш.

– Да бліна, ма.. Нормально нас в Гоґвартсі годують.

– Знаю я як вас так годують в тому Гоґвартсі. Швидко на гору, а потім їсти.

Хлопчина демонстративно цокнув, схопив речі та що є духу рвонув до своєї кімнати.

****

Чоловік крокував тими ж сходами, по яким біг у своїх спогадах, але він нікуди не поспішав, його ніхто не чекав. Раніше ці сходи так не скрипіли, але абсолютно все залишилось як при мамі. Проте барви… куди поділись всі барви? Наче в цьому будинку ніхто не живе, але ж це не правда.

Кравч Старший так і не оговтався від смерті дружини і не знайшов іншої. Його життя обірвалось разом з нею. Ще й зрада сина.

Чоловік пішов до своєї минулої кімнати, він був певен, що батько спалив все в ній до тла. Але ні. І там все залишилось недоторканним. Наче він дійсно приїхав на канікули, навіть ліжко застелено так як це робив він.

Барті сів на нього та оглянув все навколо. Скільки ж часу пройшло… Скільки часу він провів тут. Його книги, постери, навіть речі. Проте чоловік прийшов не за цими нудотними спогадами. Чарівник жадав забути це все, розділити своє життя.

Шатен швидко підірвався та крокував в батьківську спальню. Зайшовши в неї… Знову ці кляті спогади.

****

– Ти ідіот, Бартеміус, ідіот! Яка ж ти заноза в сраці. – Надривно лунав хриплий чоловічий голос. – Як можна бути таким телепенем!!! Скільки разів я казав тобі?! Веди себе як належить поводитись сину міністра магії!

Але хлопець стояв роздивляючись то підлогу, то стелю, демонструючи те, що він не бажає і не слухає батька.

– Ти взагалі чуєш мене?! Тебе відрахують! І я пальцем не ворохну, аби цього не сталось. Підеш жебракувати чи взагалі потрапиш в Азкабан і будеш гнити там до своєї смерті!

– А ну перестань, Бартеміусе! – Суворо перебила його жінка, яка щойно зайшла в кімнату та міцно обійняла хлопця. – Ти занадто суворий до нього. Занадто! Він кращий учень в Гоґвартсі, він старається.

– Він був кращим учнем в Гоґвартсі! Зараз він нікчема! Ти нікчема Барті! Ти почув мене?

Чоловік імпульсивно розмахував рукою та вказівним пальцем тикаючи на нього.

– Нікчема!

– Ти не маєш права так з ним розмовляти! Навіть якщо він не правий.

– А він в тебе завжди має рацію, завжди, щоб він не зробив. Підірвав кабінет – нічого буває, рознес пів будинку зі своїми друзями такими ж ідіотами – нічого він підліток.

– Бо він хоче твоєї уваги! Невже ти не розумієш цього? – Жінка продовжувала обіймати сина, погладжуючи його по голові.

– Он. – Знову вказуючи на хлопця крикнув він. –  Все, що це дитинча хоче – це пускати шмарклі в мамину спідницю! Я хотів сина, а не матусиного шмаркача! Але напевно не доля!

Бартеміус старший покинув свою кімнату, залишивши матір з сином наодинці.

– Барті, милий мій. Не слухай його. Ти чудовий. Але прошу, подумай про майбутнє, своїми витівками ти можеш закреслити всі свої ж бажання.

Хлопець дивився на неї поглядом загнаного вовченяти та обіймав її відповідь.

– Я знайшла в твоїй кімнаті дещо.. Коли прибирала, я звичайно не віддала це батьку, але…. Темна магія – це дуже небезпечно.

– Мамо! Перестань!

– Я все розумію сину, все це цікаво, інтригуюче, але прошу, давай ти будеш обережним. Менше за все в своєму житті я хочу аби ти опинився….

Спогади знову прервались, спустивши Барті з небес на землю.

– Аби я не опинився там, де я валяюсь зараз, Мамо… – Промовив він, дивлячись в стіну та ковтаючи ком в своєму горлі. – Пробач, мамо. Я опинився.

Він швидко відкрив шафу, в надії що батько не викинув те, за чим він сюди прийшов. Трохи покоперсавшись у вішаках, він нарешті знайшов те, що було  треба.

– Є… – Знову промовив той сам до себе. – Це воно, це тооочнооо воно

Повернувшись в свою кімнату, чоловік остаточно хотів попрощатись з усім та дістав свою магічну паличку.

Але раптово, Кравч почув звук грюкаючих вхідних дверей. Це був він, його батько. Інших варіантів і бути не може. Чоловік же одразу зрозумів, що він не один, побачивши свіжі сліди від взуття.

– Хто тут? – Гучно гукнув той, вже підіймаючись сходами та простягаючи перед собою паличку. Але у відповідь була лише тиша, яка швидко перервалась гучним:

– Інферно.

Барті покрутився навколо своєї осі та підпалив все, все що оточувало його в цій кімнаті. Почувши, що батько почав бігти в його сторону, парубок швидко відкрив вікно і вистрибнув у нього, злітаючи в небо чорною хмарою.

А Кравч старший лише дивився на палаючі речі, знявши зі своєї голови капелюха та притиснувши його до своїх грудей. Він не міг помилитися, це був його голос… Голос його сина.

А син вже прямував в Менор, аби нарешті поговорити з Володарем. Занадто багато тем зібралось. І до того, він таки бажав обговорити можливість не одружуватись з Дельфі. Чоловік і гадки не мав, як він це пояснить Темному Лорду, але що робити? Буде діяти по ситуації . Помре – так і буде.

 

 

25.2

 

Діставшись до Менору, його чекав сюрприз у вигляді його дівчини, яка очікувала не делеко біля головного входу.

– Лео? А ти що тут робиш. Якого хріна ти не на уроках?

– Кров єдинорога.

– Що? – Нічого не розуміючи, перепитав чоловік.

– Кров єдинорога зараз допоможе Володарю не втратити тіло. Я прочитала, що те, що ти описав, може прогресувати. І тоді ми втратимо Темного Лорда не за роки, а за місяці. Розумієш? Але все це може виправити, точніше відстрочити, кров єдинорога.

Бартеміус продовжував дивитись на неї з широко випученими очима.

– Ти передаси йому це? Ну?

– А чому б тобі це все не передати йому самій?! Враховуючи що це п#здець яка важлива інформація.

Дівчина глянула на нього з-під лоба та продовжила:

– Ти думаєш він буде слухати мене? Хто я така?

– Він слухає всіх, хто може принести йому користь.

– Передаси чи ні?

– Передам. – Різко відповів він. Дістаючи з під свого пальто коробку та простягаючи її до Лео.

– Що це? – Скептично кинувши погляд спитала та.

– Це тобі.

Дівчина обережно забрала те, що тримав в руках чоловік та в цю ж мить відкрила.

Діставши вміст коробки, перед нею одразу ж повстала смарагдова сукня, яка відблискувала на сонці. В неї були тонкі шлейки та на одній невелика металева прикраса. Вона була в одночас елегантна і яскрава.

– Нащо мені це?!

– Ти будеш в ній найгарнішою на всьому балу.

Але дівчина несподівано кинула річ назад в коробку, та жбурнула на землю.

– Я просила тебе? – Грізно промовила вона до Кравча. – Просила щось робити? Щось мені таскати?! Де ти взагалі знайшов цю ганчірку.

Барті швидко облизав губи, та опустив погляд.

– Це сукня моєї матері. – Промовив він розвертаючись до Лео спиною та роблячи перші кроки аби піти.

Брюнетка швидко підняла коробку, та крикнула йому в слід. Вона знала, як Барті відносився до своєї матері. Він розповів їй багато чого коли вони ночували разом.

– Пробач, Бартеміусе, я ж не знала!

Чоловік різко зупинився та повернув свою голову до неї.

– Я стомився… Я так стомився, Леона. Я так старався вгодити тобі, аби ти зрозуміла, що я щирий з тобою, що ти подобаєшся мені. Я розумів, що тобі важко, не звично. Я не тиснув. Я хотів, аби ти сама відкрила в собі, ай бл#ять. – Викрикнув той, махаючи рукою в сторону дівчини. – Яка різниця вже. Знову я як лошара. Забий.

– Я просто… Бартеміусе, зачекай! Сукня дуже гарна, але я в ній буду як опудало, розумієш? Я не хочу бути посміховиськом.

– Будь ким хочеш, Леоно. Мені вже час. Не хочу більше говорити з тобою.

Барті крокував до Володаря, розуміючи, що ця розмова може стати останньою для нього. Але йому дійсно набридло бути затичкою в пляшці.

Дельфі знехтувала ним – так Волдеморт змусив би її вийти за нього , але нащо це треба? Да і вона йому була вже не потрібна. Хоч коли він бачив її, сердце починало щось йому тарахтіти.

– Мій Лорде. – Стукаючи в двері промовив він. – Це я Барті.

Отримавши дозвіл, він одразу ж переступив поріг та побачив як завжди сидячого неподалік каміну Волдеморта – йому завжди було холодно. І його сили вже починали згасати, викликаючи шалену фізичну слабкість.

– В тебе є новини для мене, Дитя моє?

Барті розповів, що все йде по плану, ніхто не здогадується про його улюбленого Василіска. Тим паче про його плани.

– Але Володарю, не сприйміть як неповагу, але ви стаєте занадто слабким. Те тіло буде повністю мати вашу могутність, ваш розум. Чи впораємося ми з цим?

– Що ти пропонуєш? Дати мені померти? Що ти дозволяєш собі?!

– Вам потрібна підтримка життєвих ресурсів. Кров Єдинорога впорається з повним відновленням, ваші сили будуть більшими, правда на час її споживання.

– Але потім з її відсутністю вони повністю зникнуть.

Чоловік опустив голову та склав руки перед собою. Він розумів, що розмова не клеїться. І що казати ще про Дельфі буде просто останнім ударом. Але Барті було вже чхати. В цю мить його думки перервав Володар:

– На справді ідея не погана. Якщо ми б були впевнені, що минулий план спрацює.

– Шанси на невдачу є завжди, мій Лорде. Але в забороненому лісі вводиться не один єдиноріг.

– І ти ладен залишити магічний світ без цих дивовижних створінь?

– Заради вас я ладен залишити цей магічний світ без себе.

– Твої розумові здібності мене завжди захоплювали, дитя моє.

Кравч вже хотів подякувати йому за теплі слова, але все це придумав не він, і хоч Лео і була проти, та він все таки сказав:

– Це все знайшов і придумав не я.

– Не ти? – Здивовано перепитав він, стукаючи довгими нігтями по дерев’яним бильцям крісла. – Тоді хто?

– Лео.

– Лео?

– Так, Леона Блек. Донька Сіріуса Блека.

– Оооо… – Прошипів Волдеморт. – Шалене дівчисько. Колись я мріяв отримати силу її батька, Реґулус також радував мене достатньо довго, ти ж пам’ятаєш?

Чоловік мовчки кивнув, дивлячись з-під лоба на Володаря.

– Вона навіть цікавіша ніж я думав. Проводиш з нею багато часу?

– Мій Лорде, я хотів поговорити з вами.

Чоловік холодно посміхнувся, відкидаючи голову назад.

– Дай вгадаю, моя недолуга дитина більше тобі не імпонує? Зустрів молоду, розумну з величезною жагою до крові.

– Я прошу пробачення у вас. Якщо потрібно і немає можливості аби я не вступав в цей шлюб, я зроблю це з величезної любові до вас. Але якщо є така можливість….

Темному Лорду явно не подобалась ця новина. Але змусити Барті одружитись, було ризиковано. Адже він його найближчий слуга. Втратити його…

– Можливість є завжди. Але я хотів аби її хтось контролював. Розумієш?

– О тааак..  Я вас розумію. Але ваша донька сама зробила цей вибір. І я хочу бути з іншою. Можливо ви змогли би дати мені трохи часу, все йде якось важко.

– Хочеш аби я знайшов кращу за тебе кандидатуру?

– Я хочу, аби ви трохи почекали, можливо кандидатура не буде краще за мене. За мене кращий лише ви.

Почувши це, Волдеморт не зміг приховати своєї посмішки.

– Ти можеш щось розповісти мені?…

Після не довгої розмови, Темний Лорд вказав чоловіку на двері. Після чого той вже зібрався в них заходити.

– В мене для тебе сюрприз, Бартеміусе.

І в цю ж мить двері відкрились і з них вийшов чоловік, років двадцяти п’яти, з довгим заплутаним волоссям, його стиль був дещо схожим на Барті: масивні чоботи, довгий шкіряний плащ.  Побачивши Кравча він одразу посміхнувся, та кліпнув одиним оком.

– Я їб#####…. – Гучно та протяжно промовив Барті, побачивши хто стоїть перед ним. – Я думав, що твоя клята дупа давно розклалась в тому всратому лісі.

Чоловіки міцно обнялись плескаючи руками одне одного по спині.

– Я сподівався, що тебе висмоктав Дементор, й#баний ти Кравч.

Вони гучно сміялись, роздивляючись одне одного.

– Гкхххм.. – роздалось з іншої частини кабінету.

Волдеморт звичайно був дуже щасливий, що поєднались два старих друга та напарника, але йому не дуже подобалось, що вони відключилися від цього світу та забули про його існування.

Так самого раптово з коридору зайшла ще одна людина, але ось їй чоловік був м’яко кажучи не радий.

– Твою м#ть, Паркінсон, що ти тут робиш?!

Дівчина не підводила своїх очей. Продовжуючи стояти в дверному пройомі.

– Мені потрібна молода кров, загін, команда – як хочеш, так і називай це, Бартеміусе. Але це все належить тобі. – Волдеморт встав зі свого місця та поклав руку на плече чоловіка. – Ти будеш ними керувати. Доречі, під твоє «піклування» потрапляє і Драко Мелфой, Леона Блек та моя люба Дельфія.

Скабір обережно підійшов до Барті та прошепотів йому на вухо.

– Дельфія – це нова коханка Володаря? Молода? Вродлива?

Волдеморт повернувся в його сторону, звичайно почувши все, що прошепотів той Бартеміусу.

– Це моя донька, йолупе.

Чоловік швидко відвів погляд, опустив голову та заплющив свої очі.

– Закрий свого рота, Скаб, інакше я навіть не дізнаюсь де тебе весь цей час носило, бо ти здохнеш на цьому килимі.

– Цей килим мені дорожчий за цього смердючого єгеря. – Суворо промовив Волдеморт, крокуючи до Паркінсон. – Дитя, ти прийняла правильне рішення. Тобі нічого боятися. Ми велика родина, а членів родини може позбавити життя, лише їх батько.

Вийшовши з кімнати, Барті одразу ж схопив за руку Паркінсон та відвів її в сторону.

– Ти зовсім й#бнута? Тебе ж забрали батьки!

Він швидко підняв рукав і, побачивши на ній мітку, відкину її в сторону відвертаючи своє обличчя.

– В тебе був шанс, ти його впустила. Тепер вигрібай наслідки!

Нарешті Пенсі наважилась та підняла свою голову дивлячись прямо на Кравча.

– А чому ти так печешся про мене?! Це моя справа.

– Шкода мені тебе, це не твій шлях.

– А що ще зі мною тобі було шкода робити? М?

Двоє навіть не помітили як зі спини підійшов старий, але дууууже гарний знайомий Кравча.

– Так – так – таааак. А що це в нас таке? В повітрі літає армат напруги. Коліться.

– В повітрі літає сморід від тебе. Ти бл#я весь час не мився? Скаб, ну ти шо?

– А де мені бл# зимою в лісі митись?!

Пенсі це звичайно також відчувала, але стояла мовчки та ледь помітно морщила свого носика.

– То що? – Гучно промовив «лісовик», після чого двоє молодиків відчули на своїх плечах руку. – Тепер ми ах#єнна команда?

– Можеш називати мене своїм господарем, Скаб. – Чоловік прибрав руку зі свого плеча. – Я тебе прошу помийся, а?

Брюнет штурхнув його в те ж саме плече, здавалось повністю ігноруючи :

– Так а шо там в Гоґвартсі цікавого то? Професоре Кравч?

– Я професор Мудіііі, довбань ти. Святочні Бали-х#яли – все як завжди, тільки нудніше.

– Ооооо…. – Хитро посміхаючись відповів чоловік. – Бааал. Пам’ятаєш, як ми в туалеті разом ту Анабеллу, здається, з Ґрифіндору. – Він гучно засміявся це розповідаючи та продовжив штовхати Барті в плече. – Потім прийшла твоя, не пам’ятаю, як її. Ну з Рейвенклов. І ти змився в туалет. Щоб вона тебе не спалила.

Пенсі просто мовчки слухала все, що казав її новий знайомий, періодично переводячи погляд на Кравча.

– Я напевно третя зайва.

Скаб гучно зареготав, іронічто задаючи юначці питання:

– Ти ще не зрозуміла, що третя зайвою точно бути не може, м?

Але Паркінсон лише мовчки оглянула двох та покрокувала вперед. Відчуваючи на собі погляд нового підлеглого Волдеморта

– Їй шістнадцять. – Гикнувши промовив Барті, штовхаючи чоловіка.

– Ну подивитись то можна?

До головної події цього року залишались лічені дні. Напевно саме цього балу студенти чекали набагато більше ніж самого турніру. Дівчата мріяли, аби їх запросив той самий обраний кубком, а хлопці, відкривши рота, розуміли, на скільки ж сильними чарівницями все таки можуть бути дівчата. І до чого ж стільки років було це упереджене ставлення?

Лео ж днями не могла знайти собі спокою та постійно діставала ту саму сукню, роздивляючись її. Навіщо вона взагалі викинула її тоді? Це було так жахливо, він старався..

Але для чого? Для того аби просто переспати зі мною? А якщо й так. Ми наче разом. А що взагалі разом то роблять? Це все напевно і роблять. А сукня то дійсно така гарна.

Дівчина проводила по ній пальцями. Такої дивної тканини вона ще не бачила. Всі її речі були чорними, цей колір здавався їй найбільш характерним. Чорне волосся, темні очі, чорний одяг, шкода що шкіра біла. Але цей чаруючий смарагд. Вона навіть зловила себе на думці, що хотіла б щоб в її метаформі були такі очі.

Але ж ця сукня така… така… Дівчина ще раз оглянула річ, потім себе. Куди я її вдягну? Як?  Як вона взагалі на мені виглядати буде? Дементорам на сміх… Не піду я нікуди. Справою краще зайнятися. Почитати щось. Ще й стану першим опудалом Гоґвартсу . А так мене ніхто не помічає і мені на всіх начхати. Жила я одна вісімнадцять років і ще проживу. До того… Тепер він ватажок.уу

Хоч Лео і вважала ідею Волдеморта достатньо вдалою: відділення молодих послідовників, молода кров, інакше бачення. І наче  Бартеміус був чудовою кандидатурою для цього: молодий, але досвідчений, розумний. Він знаходить підхід до всіх. Але потім він сам захоче більше. Такі як Дельфі будуть виснути на його шиї. А він, як показує практика, від таких втрачає розум.

Звичайно, а як інакше? Можливо дівчина і не мала досвіду, але все розуміла. Вона розуміла, що так просто після стосунків не стрибають в інші. Він просто хоче її забути, відволіктись. І так, така як вона, дуже добре для цього підходить.

А ось той, хто був явно не задоволеним та ображеним «підвищенням» Кравча, то це Луціус, якого ці новини звичайно не оминули стороною. Чоловік не горів бажанням, аби Володар назначив його керувати всім цим малолітнім кодлом. Але його конкретно ображало те, що виділили не його, його який віддав свій величезний маєток на потреби Смертожерів, а ще й кого? Кого? Клятого невдаху Кравча. Ще й Дельфі тепер в його «керуванні», так само як і його син. Веселіше не придумаєш. Враховуючи, що після тієї самої розмови про дитину їх стосунки стали значно холоднішими.А тепер це велике непорозуміння буде завжди з нею поряд не тільки в Гоґвартсі.

Нічого, скоро все стане на свої місця і вони нарешті одружаться. І тоді всі будуть знати, кому належить ця жінка.

А сам Кравч вже й не знав як на все реагувати. З однієї сторони визнання Володаря, з іншої – купа відповідальності за купку ідіотів.

Символічно, ідіот керує ідіотами. Можливо в цьому і суть? Краще б вже Лео назначив. З всієї цієї збірки відбірних довбнів вона, напевно, єдина хто вміє думати. Хоч він і був дуже злим на її вчинки. А з іншої сторони, вона що, має його кохати? Приніс стару сукню, яка купу років пробула в шафі. І здивувався чому їй не сподобалось.

Це для тебе, телепень, вона несе сокральне значення. Для неї це просто стара, смердюча ганчірка. Ти б їй ще сукню Дельфі приніс.

Але хоч спробувати бути менш мерзотною то можна? Можна-можна. А чи не ти хотів аби тобі не брехали.

Останні дні безтурботності в Гоґвартсі, останні дні наповнені хоч і фантомним, але щастям.

Саме таким символічним було і останнє засідання в «мирний» час. Всім було офіційно об’явлено про нову посаду Кравча. І вже тут була обурена єдина, хто про цю новину не знала.

Барті вирішив не повідомляти її про це самостійно. Хоч Дельфі не стала озвучувати всі свої «фе». Але по її обличчю було все зрозуміло. Через свої надуті щоки, Блек спокійно могла взлетіти в повітря та повернутись в світ маглів.

Після засідання «нова команда» без всіх вихідців будинку Блеків щось жваво обговорювали та гучно сміялись. Поява Скабіора мало кого здивувала, враховуючи, що про його існування взагалі мало хто пам’ятав.

Барті періодично виглядав Лео, з якою чомусь захотів поспілкуватись Володар. Можливо все через її припущення.

Як тільки чоловік побачив, що вона крокує, відскочив в сторону та перегородив брюнетці дорогу.

– Відійдемо? – Одразу ж промовив він.

– В цьому є сенс?

– Якщо ти знову не згадаєш, що маєш шерсть та не з#бешся від мене, як тільки почнеться тригерна для тебе тема, то так.

Дівчина мовчки підняла свій погляд та відійшла з Кравчем ще трохи далі.

– Я не подумав, що чужа вже ношена сукня – це тупий подарунок, тим паче для балу, де всі хочуть виглядати краще всіх і бла, бла , бла….

– Це чудовий подарунок, Бартеміусе. Справа в мені. І сукня дуже гарна, навіть занадто. Але це все не для мене, розумієш?

– Сукня, бал чи я в сукні? – Іронічно переспитав хлопець.

– Все. Дивлячись перед собою відповіла та.  – Це не моє все!  Сукні, бали, люди. Я звикла що мене не помічають, я звикла що мене не люблять. Аналізуючи все що ти розповів мені я розумію, який цей подарунок коштовний. Але… Я ніколи нікого не любила. Я лише ненавиділа, бажала смерті, вбивала. І я не можу зрозуміти все в повній мірі. Я думала що ти зможеш це все… ну хоч спробувати прийняти. Але ти не зміг, це нормально, Бартеміусе. Все що ти тоді сказав правда.

Чоловік в принципі був готовим до цього всього, але слухаючи промову Лео він все одно не зміг себе стримати та гучно видихнув.

– Так, все, що я кажу правда, Леона. Ти то хочеш, то не хочеш. То винен я, тепер ти, потім оточуючі. Ти сама кажеш, що треба жити теперішнім та думати про майбутнє, але постійно озираєшся назад. Ти ж сама не дозволяєш себе любити і не дозволяєш собі любити когось. Я вже давно все вирішив для себе. Вирішуй тепер ти. Я з@їбався тобі щось доводити.

– Тепер ти хочеш, аби щось доводила тобі я?

– Себе доведи до якогось реального рішення.

Раптово Барті поморщив носа та обернувся в сторону Джун, яка як завжди несла каву в кабінет «господаря».

– Луціус кажись вирішив х#ярити з горя каву з вишневим коньяком?

– Ти про що? – Здивовано перепитала вона.

– Ну аромат, покоївка його улюблена пройшла з чашкою і несе на весь коридор.

– Я нічого не відчуваю. – Намагаючись рознюхати те, про що сказав Кравч. – А ні, наче дощ в літку пройшов. Як я одразу не відчула?

Дівчину дуже здивувало те, що вона не відчула цей аромат з самого початку. Адже вона відчуває те, чого не відчувають інші.

Раптово Барті зірвався з місця та, проходячи повз Пенсі зі своїм кращим другом, спитав в них те саме. І також отримавши абсолютно різні відповіді. Він швидко майже підбіг до Джун та схопив її за плече.

– Ти що!! – Перелякано викрикнула блондинка. – Хворий на голову!?

– Кавоньку несеш, а я так з#їбався сьогодні. – Чоловік простягнув руку та підняв чашку, підводячи до своїх вуст. – Я сьорбну, окє?

Але та швидко вирвала з його рук предмет та відвернулась спиною.

– Це не для тебе!!

Барті озирнувся навколо та почухав свою брову.

– Да я так і зрозумів, що не для мене.

В цю ж секунду він вирвав чашку з рук та кинув її в стіну, паралельно хапаючи дівчину ззаду за шию.

– Ти, сука, зовсім пр#хуїла? Яка нахуй амортенція?

– Тобі яка різниця? – Так само тихо відповіла Джун. – Як тільки Луціус буде моїм, твоя Дельфі як мила прибіжить до тебе. Чи не цього ти хочеш? М? Подумай головою. Я ж бачила як ти дивився на неї тоді.

Але Кравч лише посміхнувся та сильніше стиснув пальці.

– Пішли, я тобі розкажу, як круто використовувати чари, які змушують підкоряти свідомість.

Почувши це, Джун ще більше перелякалась та несподівано почала кричати:

– Допоможіть!!! Допоможіть будь ласка, він хоче мене зґвалтувати!!!

На цей гамір збіглись і ті двоє, які залишились осторонь цієї ситуації. Також вийшов сам виновник цього «торжества», слідом за котрим показала себе «світу» і Дельфі.

– Що тут відбувається!? – Роздратовано рявкнув аристократ.

Але натомість Барті мовчки почав  штовхати Джун подалі..

– Тримайте його. Це наказ. – Суворо промовив Кравч.

Леона швидко підійшла до Луціуса та встала в нього на шляху.

– Пішла геть! – Вскрикнув він.

– Ні.

– Та що ти дозволяєш собі, браковане щеня брудного пса!!!

– Бракована? Я думала браковані ті, хто зраджують свій вибір, а бруд з’являється як раз від цього.

– А що зараз хоче зробити твій любий Бартеміус? М?

– Якщо він це зробить, значить він не мій.

В цей час Барті щось бурхливо розповідав Джун, а Дельфі швидко наближалась до них.

– Відпустив її! Ти, Мерліне!!! Барті! Да як ти міг взагалі!!!

Блек відштовхнула його від дівчини та обійняла подругу.

– Не лізь, Блек! – Рикнув Барті, озираючись в сторону Лео.

– Ти йди до своєї кішки, вона до людей нормальних чіпляється! – помітивши як Луціус та сестра гучно сваряться, роздратовано промовила  зеленоока.

Кравч уважно спостерігав за тим, що відбувається та за діями Мелфоя.

– Вона впорається.

Джун несамовито тряслась, міцно обіймаючи Дельфі.

– Прошу не відпускай мене, не віддавай йому! Мені так страшно.

– Вистава варта нагороди. Вона тебе майже без нареченого залишила.

Блек звела брови та перепитала:

– Не зрозуміла? Джун? Що він несе?

– Поясни подрузі, чого ти скиглиш? Давай.

Але боковим зором Кравч побачив, як Мелфой дістає свою паличку та направляє її в сторону Лео.

– О нііі…. Це ти дарма. – Швидко промовив він. – Хапаючись за свою та промовлючи: – Експеліармус.

В цю ж мить з руки аристократа вилетіла паличка, але цього Барті було недостатньо, тому він продовжив:

– Аґваменті!

Після чого блондина знесло з ніг вичезним напором води, яка була направлена в нього з кінця магічної палички.

Чоловіку так і кортіло кинути в нього декілька круціо, але навіть в цій ситуації, він не міг. Так резикувати зараз. Ні. Точно ні.

– Я могла і сама. – Холодно промовила Леона, спостерігаючи, як встає Мелфой з іншої сторони коридора.

– Могла. Але ти моя жінка, а це значить, що ніхто не може підіймати на тебе свою паличку.

Навколо підіймався шалений галас і вже було не зрозуміло, хто на кого верещить. Все це жахливо дратувало Барті, який навіть і не намагався перекричати всіх, аби донести те, що він зрозумів.

Але через деякий час йому так набрид  цей весь балаган, що він крикнув з усієї своєї сили.

– Захлопніть всі свої їб#чки!

І це все було настільки гучно, що «літаючий аристократ» сполохано стояв, поки з нього стікала вода.

Да і всі інші просто мовчки повернулись та дивились на причину такого шуму.

-А тепер, коли ви всі закрили свої їб#чки. – Суворо промовив він, так само роздивляючись кожного. – Вдихніть повні груди повітря та сконцентруйтесь, що ви відчуваєте.

– Да як тут можна щось відчути! – Рявкнув Луціус, вказуючи на Дельфі. – Вона ж вилила на себе купу парфюму.

– Еееееее! – Блек склала руки та повернулась до коханого. – Взагалі -то сьогодні я взагалі без нього і речі тільки після прання!

– Немає на ній парфюму. – Промовила друга Блек, яка все вже зрозуміла. Але просто мовчки стояла.

– Лео відчуває запах озону, Скаб  хвойний ліс. – Барті почав крокувати вперед зупинившись прямо біля Дельфі. – А що відчуваєш ти?

– Що ти всіх вже задовбав. Що за вистава, Кравч!?

У відповідь чоловік гучно засміявся та зайшов за спину дівчини, де знаходилась Джун.

– А ну відійшов від неї! Збоченець!

Відчувши що його штовхають в плече, Барті обернувся та хитро окинув поглядом брюнетку.

– А знаєш чим пахне зараз твоя «жертва» насилля?

– Досить блазнювати, Кравч!

– Аромат грошей, точно. Це аромат амортенції, твоєї кращої подруги, Блек.

– Що ти верзеш? При чому тут амортенція взагалі?

Дельфі нічого не розуміла та була вкрай обурена поведінкою чоловіка.

Мелфой окинув поглядом підлогу на якій знаходилась розбита чашка. І як тільки він підійшов, чітко відчув, що джерелом аромату було саме це місце.

– Кравч !? – Спантеличено сказав блондин. – Ти хочеш сказати, що це все було адресовано мені?

– Ага. – Відповів він, облизуючи свої губи.

Чоловік ні на мить не зводив погляду з Дельфі, яка відмовлялась вірити в реальність того, що зараз відбувається. Їй щиро подобалась ця дівчина. І до того ж, вона врятувала її колись. Невже це така подяка?

– Джун? Це правда? – Ледь чутно переспитала Блек.

– Ні, Дельфі, звичайно ні! Як ти взагалі могла повірити цьому! Я навіть не знаю як його назвати. Він спеціально підлив мені в чашку амортенцію, а потім розбив її. Він сказав, що мені ніхто не повірить. А потім сказав, що вб’є мене! І я почала кричати. Да і подумай, навіщо це все мені!

Дівчина опустила вниз голову, намагаючись зібратись з думками. Джун не була схожа на ту, яка буде поїти чоловіка амортенцією, до того ж навіщо? Гроші? Луціус же не отримає нічого, якщо його схоплять за зрадою…

– Ну дійсно. – Перебив її Кравч. – Навіщо комусь вливати в заможного чоловіка амортенцію, не маючи за спиною ніх#я.

– Це все дурниці! Не вірте йому! Він спеціально все це зробив.

А вже тут не витримав Скаб, який весь цей час тримався осторонь всієї цієї ситуації.

– Я бачив всі дії Барті і відчув запах хвої ще до того, як він підійшов до тебе. А він стояв далі і розмовляв з Лео. Я не знаю чи спостерігала вона. Але в мене це звичка.

– Звичайно ти будеш захищати його! – Швидко перебила його блондинка. – Вони ж заодно.

– Постій Джун. – Нарешті відійшовши від своїх думок, промовила Блек. – Ти ж кричала, що він тебе хотів зґвалтувати, а тепер кажеш, що він одразу сказав, що хоче тебе вбити.

– Ну… – Дівчина одразу почала заїкатись, плутатись та кусати свої губи в намаганнях сказати щось правдоподібне. – Він сказав що.. зґвалтує, а потім вб’є. Так, він так мені сказав.

Барті гучно засміявся, тримаючись за свій живіт. Чим одразу привернув до себе всю увагу.

– Нє, ну почекайте, спочатку ґвалутувати, потім вбивати – якась тривіальщина. Я б спочатку вбив би. Ну?

– Барті! – Крикнула Дельфі у відповідь на це. – Зараз не до твого тупорилого гумору! Я намагаюсь чесно розібратись.

Дізнавшись про все, Луціус був занадто знервованим та постійно пестив рукою свою тростину. Він розумів, що ситуація небезпечна. І небезпечна вона з усіх сторін.

Особливо враховуючи його минулі «слабкості» з цією дівчиною. Як взагалі в нього вистачило розуму переспати з нею??

Луціусу в принципі зараз була не зрозуміла його поведінка в минулому. Він же вже тоді кохав Дельфі. Нащо? Нащо було це все!?

– Достатньо! – Суворо промовив він, все таки піднявши свою магічну паличку та направивши її на дівчину. – Було сказано достатньо, аби зробити вірні висновки.

Джун одразу повернулась до чоловіка, не приховуючи сліз.

– Вірні висновки? – Повторювала вона. – Вірні? Я просто хотіла влаштувати своє життя, життя своєї сестри!

– Я сказав достатньо!! Ава…

Але не встиг аристократ договорити закляття, як Барті випередив його та направив свою паличку на нього.

– Петрифікус Тоталус.

Ноги чолочіка підкосились, і він наче важкий камінь впав на підлогу, не маючи змоги поворухнутись та щось сказати.

– Продовжуй, він тобі нічого не зробить. Давай. Розкажи всім, що так боліло, що спонукало.

Блондинка перелякано дивилась на оточуючих, витираючи свої сльози. Дельфі вже стояла осторонь та, не приховуючи огиди, дивилась на колишню подругу. Який же це все жах…

– Чого ви всі вирячились на мене? Я одна в цьому конченому світі. Я мала якось вижити. Я б не забрала багато, а цьому покидьку було би за діло! Мені не потрібен цей маєток – він по праву належить його нащадку, який нічого поганого мені не зробив. Але він..

– Це огидно, Джун. Це ж так огидно. – Хитаючи головою перебила її Блек.

– Огидно? А мати мене як м’ясо не огидно? Це по твоєму не огидно?

– Щ-що?

– Що чула. – Голос покоївки трусився, але був наповнений шаленою силою та впевненістю. – Джун на коліна, Джун нахились, ніяких поцілунків. Він просто мав мене, а я боялась відмовити, бо я б втратила свою роботу. І на що б я жила? Я намагалась бути чесною!!! Я намагалась! Спочатку я навіть закохалась, не могла повірити в те, що я можу бути цікава йому, але потім зрозуміла, що я йому цікава рівним рахунком як туалет в який він ходить.

Дельфі як і всі навколо просто мовчки слухали це все і посміхався лише Барті, який не випускав з своїх рук паличку.

І Джун продовжувала свою промову:

– Таким як ти, Дельфі, все падає на голову. Ти народилась особливою, всі бігають навколо, метушаться, звичайно, легко звинувачувати в чомусь мене. Я всього добивала сама. Я прийшла в цей будинок драяти унітази та підлогу.

– Драяла – Драяла.. та виявилась коханкою господаря. Романтично. – Дельфі кинула погляд на лежачого Мелфоя ,та викрикнула в його сторону : – Дуже романтично, Містер Мелфой.

– Для того, щоб бути коханкою треба кохатись. Можливо з кимось іншим він і кохався, а він це робив. Так?

Блек відвела погляд та вже намагалась дати відповідь на це запитання, але рапотово пролунало :

– Авада Кедвара.

Зелений вспалах, який пронизав тіло Джун, і та впала замерто на підлогу, одразу зачинивши свої очі.

– Кравч!!!

– Я з@їбався слухати це все.

Дельфі гучно проковтнула слину та переступила труп дівчини, який знаходився прямо перед нею. Проходивши повз лежачого Мелфоя, вона зупинилась та промовила:

– Я думаю, вашій коханій жінці, Містер Мелфой, буде достатньо цього всього, аби більше з вами не мати нічого спільного.

Блек крокувала далі, гучно цокаючи своїми підборами. Всі мовчали, схиливши свої голови. Звичайно всі, окрім Барті.

– Що? Так і будете стовпами тут стояти. Леона, нам час. Скаб, не здохни тут, ок? І придивляйся за малою, в голові в неї ні-ху-я-ше-ньки.

– Ти взагалі то сказав, що не будеш чіпати її. – Тремтячим голосом промовила Паркінсон.

Кравч знову посміхнувся та відповів:

– Я сказав, що її не буде чіпати Луціус. Луціус її і не чіпав.

 

25.3

 

Невже настав цей тупий ранок? Тупий ранок, тупий день, тупе свято, тупий бал. І навколо всі також тупі, носяться з цим всім.

Лео здавалось, що вона була єдиною, хто не отримував від цієї шаленої рутини якогось космічного задоволення. Враховуючи, що її сусідки по кімнаті вже тиждень як вишукували косметику, закляття та обговорювали хто ж все-таки буде парою для «чемпіонів».

– Лео, ти чого сидиш? – Усміхнено перепитала Лаванда, котра паралельно намагалась підібрати собі прикраси.

– Тобі яка різниця? Відвали.

– Та що ти така зла завжди? Тебе ж ніхто тут не ображає. І вже на бал час збиратись. – Блондинка оглянула дівчину та скептично зазначила, вказуючи на неї пальцем – Чииии… ти ось так зібралась йти?

– Я ж сказала: відвали! – Лео швидко дістала свою паличку та направила її на Ґрифіндорку. – Якщо не почула, то читай по губах: залиш мене в спокої!!!

– Хвора якась. Я ж допомогти хотіла.

Брюнетка одразу ж відвернула свою голову та продовжила дивитись в одну точку.

Залишок дня до святкової події пройшов достатньо спокійно. Ніхто не помер, не народився, а це вже значило багато чого.

У великій святковій залі вже починали збиратись учні та вчителі.  Все навколо нагадувало якусь чарівну кришталеву казку: посеред приміщення стояв величезний кришталевий келих,який символізував турнір; в ньому димівся напій, який чимось нагадував пунш; Змішував  все такий самий по розміру ополонник, який в свою чергу розливав рідину по стаканам учнів.

Звичайно, пунш був безалкогольним. Хто ж буде брати гріх на душу та наливати дітять спиртне. Але були ті, хто вже навчився перетворювати рідину в ром.

Вже час.. Промайнуло в голові Герміони, яка стояла посеред кімнати в мішкуватій кофтині, а перед нею на вішаку чекала її рожева святкова сукня. Ґрифіндорка опустила голову вниз та залпом випила зілля.

« Скільки я ще зможу це все приховувати? Напевно поки буде вистачати інгредієнтів».

Вона швидко вдягнула сукню, заколола волосся у високу зачіску та вийшла зі свого гуртожитку, де на неї вже чекав Віктор.

Тааак-таак, вона все таки прийняла його пропозицію, а з Драко вони більше не спілкувались. Скоро випускний, їх життя ніяк не можуть бути пов’язані. Хоч з нею і назавжди залишиться його частинка.

На диво Мелфой не підняв скандалу, якого так боялась Ґрейнджер після того, як вона проговорилась йому. Невже хлопець все таки подорослішав?

Віктор виявився дуже розуміючим та прийняв пропозицію Герміони, коли та попросила його аби він ні на що не розраховував. Вони йшли просто як друзі, але не афішували цього. Круму буде не зайвим підняти навколо себе трохи шуму.

Як друзі вирішили піти разом і Дельфі з Гаррі. Дивний тандем, якого ніхто не очікував побачити. У випадку з Герміоною та Віктором, від яких всі були в захваті, реакція на Дельфі та Гаррі була абсолютно іншою. Дельфі чула за своєю спиною обговорення і навіть звинувачення, що вона пішла з Гаррі тільки тому, що він «Гаррі Поттер»,а сам хлопець чув про те, що Блек просто стало його шкода. Останнім часом він став щось типу аутсайдера, хоч і раніше кожна б мріяла піти з ним.

Рон так само як і Джині вирішили не відвідувати цього заходу. Якщо в Рона це все було свідомим рішенням, то Джинні…. Від Джинні вже майже нічого не залишилось. Василіск набирався сили, вбиваючи бруднокровок. І Том Редлл також живився, але свідомістю Візлі і самого змія. Все пов’язано. Такий жахливий, могутній, але вразливий ланцюг.

Танці, галас, спалахи магічних паличок… що може бути крутішим за це вілчуття? Дельфі танцювала та стрибала так, наче це була її остання можливість відчути себе щасливою, живою. Вона навіть відкинула в сторону свої туфлі, в яких ій було так незручно.

Напевно єдиний кому було ні краплі не весело – був Драко, остаточно вбитий вчинком Герміони. Яка, в свою чергу, також веселилась та насолоджувалась моментом. Хлопець розумів, що все те, що відбувалось з ним раніше було такими квіточками в порівнянні з тим, що впало йому на голову зараз. Зрада батька з сестрою, втрата коханої, він Смертожер – та краще б він просто одружився вже з тою клятою Пенсі. Але б що це змінило? Батько б перестав спати з Дельфі? Чи Герміона не послала його заради Віктора?

Кожен в цей вечір зробив свій вибір. І Барті розумів, що Лео також його зробила, бо він намагався розгледіти її в натовпі, але так і не зміг цього зробити. Це була їх домовленість, аби не тягнути, не забивати голову дурними розмовами. Кравч просто не хотів ще раз потрапити в пастку своїх ілюзій, як з Дельфі колись.

Якщо Лео не змогла просто прийти на бал заради нього, аби вийти з зони свого комфорту, то про що може йти мова? Так, їй може і не подобається та й#бана сукня, але можна було і прийти. Хоч в спортивному костюмі. Він не просив багато, не просив відмовлятись від чогось чи робити якісь шалені вчинки, аби щось комусь довести.

Чоловік просто не розумів наскільки їй важко проходити через це все. І взагалі бути з такою активною людиною як він. Банально навіть розмовляти про щось, не кажучи вже про обійми, поцілунки, ночівлі, стосунки.

Кравч все розумів, але раптово він почув її ім’я з вуст студентки, яка знаходилась неподалік.

– Лео? Це Лео Блек?

– Лео? Хто це взагалі така? – Здивовано перепитав якийсь русявий хлопець.

– Ти здурів? Вона ж з нашого гуртожитку!

– Ніколи не бачив її. Як я міг не звертати увагу на таку красуню.

Барті повернув голову і не зміг повірити в те, що побачив. Так, це була вона. І вона була в тому самому смарагдовому наряді, який подарував їй Барті.

І дійсно, кожному в цій залі було важко відвести від неї погляд. Воно ідеально сиділо на її стрункій фігурі та підкреслювало випуклі ключиці. Блискуче наче коштовне каміння. Але сама Лео в цю мить відчувала себе наче вона дракон в цирку і всі витріщаються на неї.

Ще й цей макіяж. Навішо вона вирішила додати ці зелені блискавки, до чорних обведених очей. Хоч зачіска була незамінною, брюнетка просто сховала своє довге чорне волосся за вуха.

Вона спускалась сходами та чула захоплення, компліменти, якісь свисти.

«Вони кепкують з мене? Чи просто знущаються? Як же незручно, може просто розвернутися і втікти?»

Дівчина в останній момент змінила своє рішення, змінила заради Кравча, заради себе. Ну яка з неї Смертожерка, якщо вона боїться звичайного балу та шматка якоїсь ганчірки? Вірно! Все вірно!

А її «заспокоєння» прийшло дуже швидко, коли вона зустрілась очами з винуватцем цього «торжества». Він не відводив свого захопленого погляду і не приховував посмішки.

Дельфі була єдиною, чиє обличчя випромінювало тисячу блискавок, тому що вся увага була прикута до їх сестри. Звідки вона все це видерла, кішка драна? Але вся її злість, перетворилась в дике спустошення, коли їй очі натрапили на  «Муді». Він навіть не подивився на неї за весь бал, не кинув якогось дурного жарту. А зараз не кліпає, витріщившись на цю…

« Та моя сукня в триста разів гарніша за її!!»

І справді, Дельфі була дуже гарною сьогодні: червона фатинова сукня, яка підкреслювала її талію, трохи чорного напівпрозорого матераілу зверху. А чого коштували блискучі чорні кудрі, які дівчина вкладала мільйон годин та заколола вгору, випускаючи пасма.

Але останнє, що хвилювало Лео сьогодні  – це її клята сестриця. Брюнетка спустилась в натовп і, відверто кажучи, вже порядком стомилась відбиватись від кавалерів, які постійно запрошували її на танець.

Вона зупинилась неподалік місця де стояв Барті. Але трохи подалі від всього цього натовпу.  І той не витримавши одразу ж пошкутильгав до неї.

– Ти неймовірна сьогодні. – Ледь чутно промовив він, проходячи повз.

Леона озирнулась та ледь помітно повела куточком своїх губ.

– Ти мене заспокоюєш.

– Нєєє-а. Шкода, що я не можу бути в цей вечір з тобою. Я б точно тебе запросив на танець.

– Ну тоді ти вже запізнився. Бо першим мене запросив Креб.

-А я і не сказав, що я був би першим. Я сказав, що я би запросив.

Лео знову повела вустами та озирнулась навколо.

– Йди звідси! Зараз помітить хто і подумають Мерлін зна що.

– Агг-ааа. Подумають, що я старий хтивий професор.

– Ну і де тут не правда?

Чоловік засміявся, роблячи ковток з келиху, який був в його руках.

– Місс Блек, ви сьогодні не тільки найвродливіша, але й королева гумору.

– Йди! Я прийду до тебе сьогодні,як стомлюсь знаходитись тут… Добре?

Кравч знову посміхнувся та перепитав:

– Може ти вже стомилась??

А тим часом бал продовжувався і наступним конкурентом на увагу знову була не Дельфі, а Драко, який добряче надерся несанкціонованого алкоголю та поводився м’яко кажучи дивненько. Він постійно косився на Ґрейнджер та Крума. Сама Герміона це також помітила, але намагалась натякнути йому, аби той не лупив очі в її сторону.

Розуміючи, що цього не станеться, вона вибачилась перед Віктором та повідомила, що має відійти ненадовго в магічну кімнату для дівчаток.

Драко одразу крокував слідом за нею. На це і був розрахунок. Вона хотіла попросити його перестати дивитись на неї так.

– Що відбувається, Мелфой?! – Не дійшовши до місця, промовила вона до хлопця.

– Дійсно, що відбувається Ґрейнджер?!?! – Вскрикнув той, привертаючи увагу людей, які знаходились навколо.

– Так, тобі треба вмитися, ти геть ніякий.

Штовхнувши його вперед, дівчина направилась в закинутий туалет, де зазвичай нікого немає. Потрапивши на місце, вона швидко закрила злив ганчіркою та почала набирати крижану воду, в яку одразу ж окунула хлопця, який навіть майже і не пручався.

Закінчивши з усіма своїми «маніпуляціями» для повернення Драко в свідомість, вона просто мовчи стала навпроти нього.

– Нащо це все? – Не витримавши все таки перепитала Ґрифіндорка.

– Бо я був ладен на все заради тебе, а ти прийшла з Крумом. І відмовила мені.

– Так краще для всіх, Драко.

– Ти сама звинуватила мене в тому, що я боюсь відкрити наші стосунки, а що сама?

– В нас немає стосунків. І на цьому крапка.

– Ти ж кохаєш мене! Ну я ж не сліпий телепень! Герміоно!

– Ти запросив мене тільки через те, що дізнався про зраду свого батька. На зло йому, бо я не чистокровна.

Драко роздратовано фиркнув та підійшов ближче до неї.

– Я запросив тебе, бо я тебе кохаю і я хочу бути з тобою.

– А що далі? Коли твій батько про все дізнається? Ти одружишся на мені, як збирався одружитись на Пенсі? Чи поїдеш зі мною в мій світ, кинувши все?

– Для чого зараз думати про це все? Для чого?! Ми такі молоді. Попереду все, все життя. Навіщо одружуватись? Навіщо будувати якісь родинні хріні?! Можна ж просто насолоджуватись життям, мандрувати.

Герміона дістала магічну паличку. Та підняла погляд на Драко.

– Тільки не кажи, що зараз щось зі мною зробиш.

Але та мовчки відвернулась.

– Герміоно?

Вона змахнула нею – і гудзики на її сукні сзаду зрадливо репнули, так само як і застібки. Хлопець нічого не зрозумів. І просто спостерігав за цим всім, не промовляючи вже жодного слова.

Дівчина повільно повернулась обличчям, тримаючись вже за величенький живіт, ховаючи погляд в підлогу.

– Це…???…

– Ось чому я маю про це все думати.

 

*****

 

Леона вже очікувала на чоловіка в його кімнаті. Вона так хвилювалась через весь цей тріумф, якщо так можна його назвати. І Бартеміус… він так на неї дивився, тільки на неї. Дівчина навіть зловила себе на думці, що… Вона б також хотіла потанцювати з ним, як всі навколо.

– Ти вже тут? – Промовив Барті, який все ще був в тілі Аластора.

– Мг.. Не моя туса життя, чи як воно там. Втомилась коротше кажучи.

Кравч швидко глянув на годинник  на своїй руці та хутко вирвав та відкинув в сторону дерев’яну ногу, а слідом скляне око. Мить – і перед нею стояв він.

Лео бачила, що Барті здається розглядає в ній кожну дрібницю, наче боїться щось пропустити.

– Ти  справді дивовижно вродлива.

Леона швидко відвела погляд та опустила вниз плечі. Їй було так дивно це слухати.

– Охо.. Ну не кажи, що ти зніяковіла?

– Ні… Я просто відчуваю себе…. не знаю, як я себе відчуваю.

– Ти була наче володарка сьогодні.

– Я думала, що всі будуть як завжди носитись з Дельфі. Вся школа від неї вмирає.

– Дельфі, Дельфі. Досить ставити себе нижче за неї. Твоя врода унікальна. Ніколи не зустрічав таких жінок, як ти.

– Ну Бартеміусе!

Цього разу брюнетка вже не змогла приховати те, що вона в край знервована.

Барті дивився на неї та не приховував своєї посмішки. Така небезпечна, холодна, а ніяковіє…

– А давай краще потанцюємо. – Відповів він, переводячи цю тему, та простягаючи руку до Лео. – Якщо я не помиляюсь, бал все ще продовжується?

– Я…

– Відмов не при-й-ма-ю.

Наступне, що побачила брюнетка – взмах магічної палички, звук музики і руки Бартеміуса, які тягнуть її до себе.

– Вирубай голову. І просто віддайся музиці та відчуттям.

Для Лео це все було так важко, вона намагалась рухатись, поклавши руку чоловікові на плече.І рухи…  її рухи були абсолютно незграбними.

– Барті, я вирішила все. Ну, про те що ми розмовляли, пам’ятаєш? Ні?

Чоловік запустив свою руку в  волосся юначки та зупинився. Вона відчула, як міцна рука на талії дужче притиснула її до себе.

– Я все зрозумів і без слів. – Прошепотів той на вухо у відповідь. – Я почекаю. Тільки давай не так, щоб я зістарився. Мені ближче до цього всього ніж тобі.

– Можливо тоді не треба чекати?

Лео зупинилась та зробила крок назад від чоловіка. Той спантеличено не зводив очей.

Її руки притокнулись до шлейок сукні. Вона спустила їх і відпустила. Сукня полетіла вниз, на підлогу, залишаючи її лише в нижній частині спідньої білизни.

Барті одразу ж облизав свої губи, а в його очах спалахнув той самий вогник. Кравч зробив крок. Дівчина не піднімала своїх очей. Так, він вже бачив її без одягу і тоді це взагалі не колихало брюнетку. Але зараз все по-іншому.

Тепла долоня ковзнула по її грудях вниз, обходячи стороною живіт та зупиняючись на талії.

Брюнетка не встигла нічого зрозуміти, як Кравч швидко накрив її вуста своїми.

Вони разом крокували в напрямку ліжка не розриваючи поцілунку. По дорозі чоловік скинув з себе чорну сорочку та прямо біля ліжка міцно притиснув її до себе. Аби їх тіла відчули одне одного.

Лео здригалась від кожного його дотику і крізь шкіру він відчував, як шалено калатає її сердце.

Кравч обережно поклав брюнетку на ліжко та розмістився  між її ногами. Чоловік милувався її тілом. Стільки родимок на білосніжній шкірі – він проводив руками, потім губами по ним, що змушувало Ґрифіндорку вигинатись йому на зустріч.

Юначка віддавалась почуттям, відчуваючи як палає все навколо. В моменти коли до її мозку доходила свідомість того, що відбувається, вона зупиняла руки чоловіка, дивлячись в його обличчя. Але той лише мовчки нависав над нею та цілував і вона знову про все забувала.

Не дивлячись на постійний запах та смак тютюну, він був таким смачним…

Нарешті її очі зазирнули в його, а руки торкнулись обличчя.

– Ну ось, ти вже на мене подивилась. Я, можна сказати, щасливчик.

Але не встиг він договорити фрази, як брюнетка впилась в його губи.

«Ні на секунду. – Крутилось в її голові. – Ні на секунду я не хочу відпускати його.

Барті схопив її стегна та почав імітувати рухи. Лео здавалось, що від сплеску відчуттів її тіло паралізувало, німіло, хапало в судоми.

Залишки її речей полетіли в сторону. Чарівник взяв її долоню та провів по своєму паху, юначка одразу відчула рукою щось тверде. І, як тільки до неї дійшло, що це таке, вона швидко осмикнула руку, закриваючи нею ж своє обличчя, яке вмить почервоніло.

А посмішка з обличчя Кравча, здавалось, не сходила взагалі, з кожною секундою стаючи лише ширшою.

Леона все ще не відкривала очей, намагаючись почути, відчути якимись фібрати реакцію її «хлопця». Але чула вона лише металевий дзвін його ременя , звук ковзаючої застібки на джинсах, знову дзвін. Як же це все соромно.

Кравч знову накрив її тіло своїм – цього раз оголеними були вони двоє та дівчина одразу відчула знову це «щось» тверде та гаряче прямо біля свого лона. У відповідь на це, вона томно видихнула та прибрала руку зі свого обличчя, але все таки не відкриваючи своїх очей.

– Розслабся, я не вбивати тебе планую. – Прошепотів той на вухо, одразу осипаючи поцілунками її шию.

Лео відкрила очі та побачила обличчя чоловіка прямо перед собою, вона окинула поглядом його плечі і вони знову зустрілись очима

– О нііі, так справи в нас не підуть.

Дівчина знову відчувала як той осипає  її шию поцілунками, спускаючись з кожним все нижче, не оминаючи невеликих грудей. Як тільки його вуста токнулись її живота, Лео трохи відсунуласть та вскрикнула:

– Що ти робиш!!!

– Я хочу, щоб ти перестала бути схожою на їжака, Лео! Розслабся, отримай задоволення від цього життя, моменту.

– Ти здурів? Це огидно!

– Жити огидно? – Усміхнено переспитав він.

– Ти знаєш про що я!

– Окей, добреее. – Вже трошки роздратованіше промовив чарівник.

Він присів на коліна та схопив дівчину за ноги, розсуваючи їх та підтягуючи до себе.

Очі брюнетки одразу ж почали бігати по кімнаті, намагаючись не концентруватися на тому, що відбувається. Барті обережно проводив своїм прутнем по її лону, пестив руками.

Легкий поштовх і він вже майже повністю війшов, але тіло Лео пронизав сильний біль, він чого вона гучно скрикнула, виставляючи руки перед собою.

– Тш.. тш… – Прошепотів Барті , гладячи її стегна. – Я обережно, просто розслабся, ще трохи може бути боляче.

Юначка морщила обличчя, все ще тримаючи бар’єр із своїх рук на грудях шатена. Леона почала швидко кивати головою, визволяючи шлях до себе.

Чоловік нахилився, накриваючи її своїм тілом та цілуючи. Він намагався відволікти, якось знизити напругу цього моменту.

В голові дівчини вирували такі дисонансні для неї думки, відчуття. Вони поєднуються, тепер все стає по-іншому, цим всім вона призналась собі, що цей чаклун для неї багато чого значить. Але чому ж так боляче.

Ще поштовх. Знову біль. Брюнетка розірвала поцілунок та знову скрикнула:

– Я більше не хочу, мені боляче! Мені дуже боляче!

Барті не робив більше жодного руху. Просто залишаючись в ній, продовжуючи шепотіти на вухо:

– Маленька моя, тихо. Все добре. Так буває.

– Досить!

Брюнетка шовхнула чоловіка так, що той аж відлетів.

Кравч не промовив жодного снова, збираючи з підлоги свої речі та крокуючи в сторону ванної кімнати.

Леона ж одразу потягнула на себе ковдру та накрила нею все своє тіло, притискаючи ноги до себе.

Наступне, що вона почула – це гуркіт дверей та шум води, який дуже швидко скінчився. І це несказанно насторожило юначку.

Встаючи босою ногою на холодну підлогу, вона ще дужче закуталась в ковдру та тримала напрямок на ванну кімнату, але за її дверима чекала лише порожнеча. Барті там вже не було.

– Яка ж я ідіотка…