Я це…

Пляшка дешевого вина знову наповнює мою душу, та вже не той ефект, що був раніше. Я могла б випити келих і почуватись гарно, з’являлись сили щось робити, а зараз лише з’являються сльози, бо без вина їх вже немає. З того моменту мій брат вже декілька разів приводив свого хлопця до нас на вечерю, а я все так саме ховаюсь…

Бути старшою дитиною в сім’ї важко, особливо без батька, здається, що мій фінансовий вклад у нашу сім’ю є найвищим, та все це може закінчитись, через те, що я не така як всі…

– Ненормальна!

Пляшка вмить полетіла на підлогу та розлетілась на маленькі уламки та пилинки.

– Потворна, гидка істота!

Босими ногами залишаючи червонясті відбитки я дійшла до єдиного, що показує справжню реальність, а не ту, що у мене в снах та уяві.

– Ти, блять, здохни просто!

Моє тіло це лише клітка для найлютішого демона, якого, якщо випустити, то він знищить, ні, не весь світ, а лише це тіло і себе разом з ним…

Лише голосний гуркіт у двері зміг привести мене до тями. Без вагань двері відчинились, за ними стояв мій брат і сумно, мабуть, трохи зневажливо дивився у мій бік, оглянувши очима мою кімнату він лише хмикнув та знову подивився на мене, здається, що слова тут зайві.

– Їбани мене, їбани!

– Що ти мелеш? – брат підвів брову та переступив поріг кімнати.

– Фігани мені ножем в серце, просто зроби це, благаю…

– Здається тобі варто відвідати… Психіатра?

– Ооо ні, дорогий, ці кінчені істоти, вони просто тварини, що не розуміють мене, вони ненормальні, ти не розумієш, ти там не був.

– Слухай, я…

– Заткнись блять, просто затулись!