Юна жертва

Його очі були наповнені страхом, він сидів та дожовував суху відбивну, здається, що вже всі відчували якусь напругу, лиш йому та мені було відомо, що зараз станеться. Звичайна сімейна вечеря, я, брат, сестра та наша мама, звичайний камінґ-аут брата, що взагалі може піти не так?

– Мам, Уляна не моя дівчина, мені подобаються хлопці.

Він почервонів, а у мене все стиснулось всередині, здається моє тіло підготовилось до найгіршого сценарію. Заздрість… Якби мені теж наважитись та сказати, що я зовсім не та людина якою мене звикли всі вважати? Як? Чому одним виходить, хоч і з зусиллями, але сказати відкрито про себе, а у мене такий страх? Чого я боюсь?

На моїх очах з’явились сльози, повітря зовсім не вистачає і єдине, що хочеться це втікти подалі з цього місця…

Так і зроблю…

Вони всі просто мовчки подивились як я тікаю у свою кімнату, не промовивши ні слова, після чого просто почали обговорювати щось своє, та мої вуха того не чули, вони були налиті кров’ю, єдине, що я відчуваю зараз це страх та біль, заздрість і страшенне бажання померти. Моя рука невільно тягнеться до ножа, невеличка подовгувата лінія пустила з тіла перші краплі крові.

Сльози, що падали на руку обпікали все нові та глибші рани.

Це скоро скінчиться, обов’язково скінчиться…

Біль вона тимчасова, це все тимчасове, життя також тимчасове…

Немає сенсу змінювати це тіло, йому нічого не допоможе, мені нічого не допоможе…