11. Льодовий провідник

РОЗДІЛ 11

Коти йшли луками що знаходились між лісом на території Вогняного Клану і горами що були на тій стороні льодових земель. Ось туди вони зараз й прямували.
Сонце пекло спину Тигролапці яка звикла до прохолоди рідного лісу. Лапи новачки вже починали боліти, але до каньйону де знаходився табір Льодового Клану ще було далеко.

Всі йшли мовчки, м’яка трава щекотала живіт. Тигролапка нудьгувала.

«Ну чому Вогнезірка мене відправила в цей патруууль…» – похиливши голову думала руда смуганька, але тут же себе обірвала – «Вона мене відправила сюди бо знала що я найкраща і зможу впоратись, не старших новаків, а мене».

І новачка продовжила йти стараючись не звертати уваги на втому.

***

По боках були високі сірі стіни каньйону. Між каменів було багато шпарин з яких доносились запахи здобичі. Стежка вилась серед валунів і гостро пахла запахом льодових котів.
Тигролапка стала лякливо оглядатися. Грізнодумка при всій своїй «сміливості» теж по видному боялась. Землешторм тихо балакав з Хмарострибом незважаючи уваги на похмурий ландшафт.
Річкохвіст провів їх через шпарину між каменями захищеною ожиною і коти вийшли на простору галявину у дальньому кінці якої стояв камінь весь порослий мохом.
«Це напевно як наша Скала, місце, звідки провідник звертається до клану»

Сувора киця, на ім’я Морозосмуга зразу пішла до непримітної печерки. Напевно то було кубло провідника.
Тільки-но вогняні коти встигли зайти, на них обернулись льодові вояки що обідали біля кагату. Якась киця, напевно королева, відбігла до розлогого куща звідки доносився писк кошенят.

Лунолапка, одна з тих двох новаків з якими Тигролапка встигла познайитись, швидко чкурнула у напрямку печери поряд з якою сиділа сіра із ледве помітними темними смугами кицька. Вона подивилась сіро-зеленими очима на Тигролапку. Цей погляд явно казав: «Будь обережною», погрожуючи. Тигролапка відвернулась від неї.

Льодовий кіт, Річкохвіст, який був головним у патрулі що їх привів сюди щось шепнув Землешторму й відійшов подалі пильно стежачи за вогняними котами.

Через деякий час почулося шарудіння і дальньої печерки вийшла Морозосмуга а за нею… Це був великий білий кіт з безліччю рудих плямок. Під довгим хутром рухалися м’язи а на спині видні були шрами. Очі льодового провідника світилися холодним, жовтим вогнем.

Прудкозір підійшов до котів.

– Доброго дня, Землешторме – протягнув білй велетень

Вогняний воєвода ввічливо поклонився.

– Ми тут за наказом Вогнезірки, мені потрібно поговорити з вами – пробурюючи льодового кота поглядом пояснив він.

– Дообре, тоді навіщо брати з собою таку кількість котів? – скривившись запитав провідник. – ще й новачка.

– На всяк випадок – просто сказав Землешторм.

Тигролапка переборюючи страх перед Прудкозором з відкритим ротом слухала розмову. Хоча в ній не було нічого цікавого, новачка ловила репліки льодового кота, він зразу її ніби зачарував. Киця пообіцяла собі що обо’язково стане провідницею.

– Пішли, що ти там хотів – врешті решт сказав Прудкозір Землешторму і кивнув в сторону своєї печери.

Плямистий велетень першим попростував туди, а вогняний воєвода на мить обернувшись до сокланівців пішов слідом.

Тигролапка ще деякий час дивилась їм услід.

– Пфф, що з тог? Наша Вогнезірка набагато крутіше – це Грізнодумка вже сперечалась з Хмарострибом щодо провідників.

– Ти так кажеш ніби не бачила його погляду – зчепивши зуби казав молодий вояк. – просто таки заморожить на місці…

Тигролапка не стала звертати уваги на цих двох. Навпаки, вона стала розглядати новаків. Вони були довгошерстними і з такими-же довгими лапами. Тільки та, темно-сіра була невеликого зросту з короткоми лапками.

«Їй напевно тяжко приходиться на полюванні» – мимоволі подумала вогняна новачка.

Відвернушись, киця продовжила розглядати інших котів.