Глава 15

Глава 15

15.1

Від несподіваності чоловік витріщив очі, хоч його руки і знаходились непорушно знизу, Барті все-таки відповів на поцілунок брюнетки. І, здається, вона не збиралась зупинятись лише на цьому, але той різко зробив крок назад та простягнув перед собою обидві руки, промовляючи:

– Воу-воу, зачекай.

Лео теж зробила крок назад, не сказавши ані слова, насупилась, а погляд з-під лоба пронизував, здавалось, до кісток.

– Перестань так дивитись на мене і просто послухай, я….

Але Блек не бажала слухати жодного виправдання, вона все «зрозуміла», швидко прийнявши звірину форму, що є сили рвонула в ледь відчинені двері.

– Да куди ти!? – гукнув він вслід дівчині, але все було марно, бо вона вже нічого не чула.

Кравч підійшов до свого ліжка та розвівши руки в сторони, подібно зірці, плюхнувся спиною на м’який матрац.

– Ідіот, ти думаєш, з Дельфі тобі щось світить? – хлопаючи долонями по щоках, промовив той сам до себе. – Знайшов, на кого западати.

Чоловік лежав та до останнього запевняв себе в тому, що це просто якесь скороминуще захоплення, що їм просто весело разом. За довгий час в Азкабані він сумував за спілкуванням і за дівочою увагою в цілому, бо майже вся його юність перепала на ув’язнення. А тут його різко вкинули в компанію яскравої панянки і, звичайно, всі його почуття обумовлені цим.

Можливо і не треба було намагатися говорити щось Лео та зупиняти. Але, трясця, цілуючи її, чоловіка наче пробило високовольтним ударом струму. Хоч Барті і не раз ловив себе на думці, що вона достатньо гарна, але ж якась інша.

Вони з Дельфі наче родички, але такі різні, наче життя та смерть в людському образі.

Але навіть така юна дівчина може принести багато проблем. До того ж вона недоторканна, а це значить, що все буде сприймати все більш серйозно в своїй свідомості, а сам Кравч нічого такого не хотів. І все, що він їй казав, було дійсно просто гумором. Дурним, але гумором.

Да і взагалі, думати зараз треба не про жінок. А про війну, яка вже зовсім скоро буде розв’язана, треба набиратись сил, а не витрачати ресурси на безглуздя.

Чоловік встав, аби сходити в душ, але натрапив на сукню Дельфі, яку так і не погодилась одягти юна Блек.

Зупинившись на декілька секунд, не відводячи він неї погляду, чоловік що є сили пхнув ногою цю кляту «ганчірку».

– Пішла на х#й, Блееек! – знову промовив той в повітря. – Все одно ж будеш текти по своєму трусливому аристократу.

Чоловік добре розумів, що такі, як вона не дивляться на таких, як він, а його положення зараз, це скоріше умовність, адже окрім поваги та «місця» біля Володаря, чоловік нічого не має. А значить, нічого запропонувати їй він не може. А те, що було між ними, це скоріше психологічний відпочинок, ніж щось більше. І це очевидно.

І доля правди в усьому цьому була. Адже Дельфі в цей час, топилась в своїх почуттях до Мелфоя, намагаючись знайти для нього виправдання в своїй голові. Але… Якби він хотів, він би вже був тут, намагаючись хоч щось зробити та якось повернути її. Але про яке «повернення» може йти мова, коли він вже все сказав. Дівчина на одну ніч. Як і всі інші… Як же це ганебно.

Але чим вона краща? При першій нагоді, сама ж зрадила з Барті. А чи можна взагалі це вважати зрадою? І сьогодні, це дивне відчуття, коли Кравч підійшов так близько. Завжди він діє на нерви, і ще з цими ревнощами. Ну які ревнощі? Які?! Будь на місті Лео якась інша дівчина…

«А тут і місії, про які він умовчує, з лісу вони голі виходять. І взагалі… поки цієї кішки драної не було, вони майже кожен день проводили разом, спілкувались. А тепер ця *** забирає, все що було важливо для мене: Барті, Сіріус, і навіть Гаррі! Там недалеко справа і до Герміони дійде, ненавиджу…. І батько, він якось дуже швидко почав довіряти їй якісь задачі, справи, може він ще й мітку їй подарує, те, на що я чекаю майже все своє життя…»

На ранок дізнавшись про витівку дочки з приводу покоївки Мелфоїв, Темний Володар побажав обговорити це зі своїм нащадком. І тільки-но прокинувшись, Блек прямувала до нього, навіть не встигаючи випити кави.

І, судячи з зовнішнього вигляду Волдеморта, він був не в гуморі та чекав на доньку, сидячи в кріслі і стукаючи довгими нігтями по дерев’яних бильцях.

– Батьку, мені передали, що ви чекаєте на мене, – промовила Дельфі, заходячи в кімнату.

Але Темний Лорд не поспішав навіть повертати голову в її сторону.

– Щось трапилось? – вже знервовано перепитала вона.

– Чи не забагато ти на себе взяла?! – так само не дивлячись на брюнетку, прошипів він.

Дельфі опустила голову та невпевнено відповіла:

– Я не розумію, що ви маєте на увазі….

– Хто тобі дав право командувати моїми підлеглими?! Дельфі!

– Б-б-батьку, я… Я просто подумала….

– Хто тобі сказав, що ти взагалі маєш думати?! – крикнув чоловік, встаючи зі свого місця та прямуючи до нащадка. – Я дав тобі вказівки, і які з них ти виконала?! Які?!

Зрозумівши, про що йде мова, та трохи набравшись сміливості, Дельфі спробувала пояснити батьку, чому вона не дала Луціусу вбити бідолашну:

– Володарю, все не зовсім так, як вам здалось. Я вважаю, що вбивати просто так людей недопустимо, враховуючи, що вони чистокровні чаклуни!!!

– Ти вважаєш? Я дивлюсь, ти дійсно забула своє місце. Твоя справа – зблизитись з Поттером та, коли буде потрібно, зробити те, що накажу я. Твоя справа – народити путнього нащадка! – Чоловік оглянув дівчину з ніг до голови. – З чим колись не впоралась твоя матір. Народивши мені бракований плід, в яке я мусив вдихати життя. І повір мені, якби я міг запліднювати, тебе вже давно утилізували як непотріб.

– Непотріб?! – перебиваючи батька, скрикнула та. – Я врятувала всіх! Якби вас знайшли!!!..

– Закрий свого рота, коли я розмовляю! – чоловік різко підняв магічну паличку в сторону Блек та, що є сили, змахнув нею, після чого стався спалах та звук удару батога, спрямований прямо по напівоголеному плечу дівчини, залишаючи по собі кровавий слід.

Стримуючи крик, Дельфі впала на підлогу, але в цю ж секунду піднялась, тримаючись за своє передпліччя.

– Ще раз, якщо ти хоч спробуєш мене перебити! Ти – мій нащадок, але це не дає тобі право керувати без мого відома моїми підлеглими! Це люди Луціуса, це його відповідальність, і якщо він вирішив, що вони зрадники і не мають жити, зупинити його маю право лише я. А він знає, що я не проти суворих покарань, якщо вони заслужені.

– Як скажете, мій Володарю, якщо в наступний раз він вирішить вбити мене, я буду мовчки стояти і чекати, поки ви щось зробите, якщо ви будете про це знати!!!

Почуте дуже сильно розлютило Волдеморта, його очі збільшились в розмірі, а косо посаджені ніздрі почали рухатись.

Він знову змахнув своєю паличкою, звук удару, схлип, але на цей раз дівчина встояла на ногах, піднявши погляд на батька та дивилась на нього впевненим поглядом, хоч її і тіло здригалось від болю.

– Я дивлюсь, щоб твій всохлий мозок почав працювати, його треба добренько вправити. Луціус не наважиться тебе і пальцем зачепити, – поки він це промовляв, на його обличчі набухали вени. – Але твоє життя має значимість до тих пір, поки я так вважаю. Добре запам’ятай це, Дельфі.

Зеленоока мовчки стояла, тримаючись за своє плече, всі надії що батько змінив своє ставлення до неї, вмить зникли. Вона так само нікому не потрібна, вона наче придаток на тілі Волдеморта. А її особистості не існує в природі.

І хтось доніс про все йому. І цей хтось – Барті чи Луціус. Бо більше нікому. Всі мертві… Напевно Кравч вже далеко не на її стороні, і тепер Лео крутить ним як хоче…. Чи Луціус вирішив показати, хто тут головний? Але ж не таким способом, а можливо вони вдвох вирішили мені помститися, обговоривши все і дізнавшись правду. Бо в кохання Мелфоя брюнетка вже дуже слабо вірила.

Тим часом Барті, човгаючи своїми ногами, нікуди не поспішаючи, йшов коридором, випалюючи цигарку, він високо підіймав голову аби випустити дим в стелю.

– Клятий Кравч! – роздався голос господаря маєтку, який змусив його, хоч того і не бажаючи, але зупинитися.

Чоловік закотив очі, голосно чмокнув та повернувся до джерела звуку.

– Що треба, Мелфой?

– Сюди підійшов! – роздратовано наказав той, стоячи в іншій частині коридору.

– Тобі треба, ти й підходь.

– Я сказав тобі підійти, ти живеш в моєму маєтку!

– Да х#й я клав на тебе і твій маєток. Я тут тільки по волі Володаря. І якщо тобі особисто щось не подобається, можеш йти прямо до нього. Дорееечііі, – чоловік підняв руку та вказав на двері, які знаходились неподалік, – йти тобі не далеко.

Така поведінка не на жарт виводила блондина і він, швидко стукаючи своєю тростиною, наближався до абсолютно розслабленого чоловіка, який продовжував робити глибокі затяжки цигарки.

– Ти – мале борзе цуценя, в якого ще молоко на губах не обсохло, яке в цьому житті нічого не має та нічого не досягло! І ти будеш мені кидати погрози?

Мелфой підійшов до Кравча та стукнув своєю тростиною по його плечу.

– Цікаво виходить, а що не обсихає на губах твоєї, ще молодшої за мене, коханки? М?

– Да як ти… да що ти… Ти просто своїм тарганячим мозком ще не розумієш, з ким ти зв’язався!

– Ох, точно не з покоївкою, яку використав, а потім вирішив утилізувати разом з іншим м’ясом.

В цей момент Мелфой трохи заспокоївся, адже перше, що спало йому на думку – це Дельфі, про яку він і хотів поговорити, бо інформація про те, що той терся біля дверей і щось міг почути, не покидала його, не без того стурбовану, свідомість.

Кравч також помітив, як після слів про покоївку, обличчя Мелфоя перестало бути таким, наче йому під носа сунули смердючого скунса.

Але, звичайно, Бартеміус мав на увазі Блек. Але посіяти та повільно вирощувати насіння сумніву та тривоги куди цікавіше, ніж одразу вивалити все в лоба. Була в Барті така видатна риса – лоскотати всім нерви. І більш за всіх під роздачу попадали саме ті, хто викликав в нього огиду. І Мелфой старший та й молодший були саме такими людьми.

Але, не дивлячись на це, між двома чоловіками все ще трималась достатньо напружена енергетика, Кравч дивився широко розплющеними очима на потуги Мелфоя зібрати себе до купи, аби щось йому відповісти. З його обличчя не сходила посмішка. І час від часу язик облизував його тонкі губи, Барті не контролював цей процес. Це ставалось, коли він відчував яскраві емоції, будь то негативні чи позитивні, без різниці.

І здавалось, що ось-ось хтось з них дістане магічну паличку та вжарить добряче по пиці, але дивлячись на Бартеміуса і знаючи його хист, зламати ніс він міг і без використання магії, старим добрим маглівським методом. Це напевно єдине, чого він не цурався взяти в звичайних людей.

Але чоловіків відволік несамовитий крик Темного Лорда та скрип дверей які відчинялись. З них, наче куля, вилетіла Дельфі, тримаючись однією рукою за плече, а іншою за обличчя, по її шкірі стікала кров, потрапляючи на білу сорочку та залишаючи на ній плями, які збільшувались в розмірі.

Чоловіки з непорозумінням, вдвох, здавалось майже одночасно, повернулись до дівчини, яка побачивши їх, одразу почала крокувати назустріч.

– То хто? – ледь стримуючи сльози кричала Блек. – Хто? Ти? – спитала вона, дивлячись на Кравча – Чи ти? – переводячи погляд на блондина.

Але напевно, єдине що їх поєднувало, це абсолютне нерозуміння цієї ситуації в цілому. І що так вивело Володаря, аби змусити його так розправитися зі своїм нащадком.

– Що сталось? – стурбовано перепитав Барті, дивлячись на брюнетку.

– Так ти вирішив мені помститися Луціус? Розповівши батьку про те, що я не дала тобі вбити людину? НЕВИННУ ЛЮДИНУ!

– Блек, – перебивши дівчину, заявив Кравч, – це занадто низько навіть для такого у#бана, як він.

– Я тебе зараз на цьому ж місці вб’ю! – гаркнув у відповідь йому Мелфой.

– Ну, якщо для нього низько, то значить… це ти, Барті? – перервавши словесну перепалку чоловіків, зазначила брюнетка. – Ти ж був за все це побоїще. До того ж, може твоя Лео… Вона дуже хоче мене здихатись та можливо навіть зайняти моє місце. Можеш передати, що в неї вийшло.

– Що тут за галас? – так само несподівано роздався жіночий спокійний голос. – Луціусе, любий, я всюди тебе шукаю…

Оглянувши Дельфі, легка посмішка жінки зійшла, вона стурбовано, але не втрачаючи своєї стриманості, спитала:

– Ластівко, що з тобою сталось? Треба терміново лікувати рани, – прибравши руку з плеча, місіс Мелфой оглянула її. – Рана достатньо глибока, да ще й кровоточить. Хто тебе так?

Але Блек непривітно подивилась на тітку та зробила крок назад, промовляючи:

– А ти спитай у свого чоловіка. Чи он, у цього, – махнувши головою в сторону Кравча.

Розвернувшись, брюнетка попрямувала коридорами до своєї кімнати.

І абсолютно не думаючи, Бартеміус одразу рвонув за нею. Луціус так само хотів би піти слідом, але поруч стояла його дружила, яка підійшла та поклала свою руку на його плече. Тому бігти зараз за Дельфі було вкрай нерозсудливо.

– Я нічого не розумію, коханий, може ти поясниш мені, що тут відбувається? І, доречі, де вся наша прислуга? Я ще з вечора не можу нікого знайти.

Враховуючи, що Темний Лорд вже знав всю правду і те, що він навіть не покликав чоловіка, аби обговорити наслідки його дій, це казало лише про те, що той повністю підтримав його рішення покарати всіх можливо причасних.

Тому Луціус вирішив не брехати дружині та розповісти всю історію, разом з тим, як Дельфі стала на захист юначки. Звичайно, багато нюансів аристократ-таки умовчав.

Але почувши все це, Нарциса тяжко видихнула та зазначила:

– Знаєш, раніше мені здавалось, що наша Дельфі, це копія Белли в юності, але зараз я розумію, що помилялась. Андромеда та Беллатрікс були занадто схожими, але обрали абсолютно різний шлях. І єдине, що їх відрізняло між собою, це наявність душі…

– Андромеда погано закінчила! – суворо додав Мелфой.

– Вона все ще жива.

– Нагадаю, що вона зрадниця крові та народила від магла, вона брудна, і її дитя – це плід пороку та халатного відношення до магічної крові. Невже ти хочеш сказати, що нащадок Темного Лорда стане займатись таким!?

– Тшшш…. – протяжно прошепотіла жінка, глядячи чоловіка по плечу, аби той трохи заспокоївся, – Я хочу сказати лише те, що їй буде дуже важко… Я хвилююсь, вона дуже молода і може наробити дурниць.

– Не знаю, Цисі, мені здається, що єдина дурниця, це те, що ти зараз кажеш.

– Ну, якщо ти так вважаєш, нехай буде так. Доречі Бартеміус, – дивлячись в кінець коридора, сказала жінка, – бачив, як побіг за нею? Я ще з першого засідання після його повернення, помітила, як він дивиться на неї, і зараз побіг, хвилюється…

– Що ти хочеш цим сказати? – здивовано перепитав чоловік, перевівши свій погляд на дружину.

– Закоханий він в нашу Дельфі, воно й не дивно, зовні вона взяла все найкраще від своїх батьків. Темний Володар був достатньо привабливим.

Сказане Нарцисою дуже зачепило чоловіка, бо до цього він не помічав ніякої загрози зі сторони Кравча. Да і в цілому, навіть зараз, він був певен, що скоріше його син зв’яжеться з бруднокровкою, чим Дельфі з таким невдахою та клоуном.

– От і чому ти тоді за Володаря заміж не вийшла? – трохи прийшовши до тями, спитав чоловік, аби хоч якось виправдати своє кисле обличчя перед жінкою.

Але вона лише посміхнулась, нахиляючи голову вниз та беручи Луціуса під руку, аби крокувати далі.

– Беллатрікс би мені цього точно не пробачила.

– І це все? Я можу починати хвилюватися?

– Ти ж знаєш, я ще зі школи кохаю лише одного чоловіка.

Мелфой ледь помітно посміхнувся, поклавши свою руку на руку дружини, крокуючи поруч.

15.2

Ранок в родинному маєтку Блеків починався менш бурхливо, але не менш напружено. Лео відчувала себе жахливо, наче їй на голову вилили відро помиїв.

«Ну що це взагалі було?!» – ці думки не переставали покидати голову дівчини, не дивлячись на поведінку Лео та всі її слова, час проведений з Барті був приємним та, можна сказати навіть, повчальним.

Так, він виявився не таким, яким вона його уявляла, читаючи гучні статті та шпальта. Але він не менш розумний та досвідчений, він допомагає їй і навіть не здав Володарю те, як вона налажала.

Здавалось, що вона бачить в ньому те, що не розгледіли інші люди, які бачили в Барті лише легковажного та неврівноваженого клоуна. Та й в цілому, вона вперше відчула якесь притяжіння до іншої людини. І ще, як виявилось, між ними є дещо спільне, розуміючи це, Лео відчула себе менш відлюдькуватою, бо ніхто не розумів, як же можна мріяти про смерть своїх батьків, ще й від особистої руки.

Але сам Сіріус навіть не здогадувався про такі мрії своєї доньки, стежки до котрої він так старанно намагається підібрати, не слухаючи абсолютно нікого. Адже Ремус не раз казав та попереджав чоловіка, що з Лео не все так сонячно, як може здаватися. Але чи то через напруженні в них стосунки, чи ще через те, що Сіріус знову припускався тої самої помилки, як і в ситуації з Лілі та Джеймсом, він не брав до уваги жодного слова Люпіна. Який в цей раз вже навіть не намагався достукатись до мозку чоловіка, адже він нарешті відчував себе щасливим.

Він розповів Тонкс про той поцілунок з Сіріусом. На диво дівчина сприйняла цю новину з розумінням. Хоч було і помітно, що їй боляче. Але людський фактор ніхто не відміняв. І те, що чоловік розповів все одразу і не дав можливості цьому «дійству» продовжитись, казало лише про те, що хоч це і досі незагоєне, але все-таки минуле, в яке він більше не ладен повертатися. А сама дівчина занадто довго чекала на чоловіка, адже була закохана в нього ще з підліткового віку, навіть не мріючи про те, що колись вони зможуть бути разом.

Гаррі хоч і триста разів пожалкував, але все ж таки залишився в маєтку, що дуже образило Джині, яка чекала цих канікул, аби вони нарешті змогли побути тільки вдвох. Але, головним чином, Гаррі залишився через свого Хрещеного, по котрому дуже сумував і з яким дуже хотів провести більше часу. Власне, такий варіант Візлі навіть не розглядала, хоч вона і була дуже впевнена в собі, але наявність біля її хлопця іншої дівчини, яка в прямому сенсі того слова кидається йому на шию, дуже нервувала її.

Хоч і в помісті Блеків було не все так казково та любо, як би хотілось, але з екшеном Мелфой Менору точно не порівнювалось, адже майже біля порогу маєтку стояла родина Паркінсонів в повному складі, яких сьогодні покликали на вечерю Нарциса та Луціус, щоб сповістити сина, про їх «грандіозні» плани, поєднати дві їх родини.

З обличчя Пенсі не сходила посмішка, бо вона розуміла, що тепер Драко не зможе зробити нічого. Бо слово батьків – закон для нащадка чистокровної родини. А піти проти волі дорівнює зраді та вигнанню, тому знаючи Мелфоя молодшого і його відданість, повагу та любов до своєї родини, він ніколи не зможе так вчинити.

Пенсі Мелфой, як чудово звучить! І батьки дівчини, спостерігаючи за тим, як світилась від щастя їх дитина, хоч і не були в захваті від цієї ситуації, але все ж таки погодились лише заради Пенсі, яка неймовірно страждала через, як вона вважала, втрату коханого.

А ось наміри Луціуса були менш благодійними, адже Паркінсони володіли непоганим статком, і зі всіх можливих варіантів нареченої, саме вона може принести максимальну користь їх родині. Її мати та батько також займали непогані посади в Міністерстві Магії та жадали повернення Володаря, повністю підтримуючи ідейність чистої крові, хоч в минулому так і не наважились приєднатись до рядів Смертожерів.

А сам Драко сидів у вітальні та думав, як раз про своє майбутнє, в якому ні Пенсі, ні, тим паче, одруження з нею не було навіть в найгіршому його розкладі. Парубка хвилювало наближення війни та його стосунки з Герміоною, він кляв себе за той лист, за те, що написав, наче вона може знайти собі когось, не думати про нього. Яким чином взагалі в його голову прийшли такі думки… Ідіот. На той момент все це виглядало геніально. А тепер все літо страждати і думати, чи не скористалась вона цією супер-ідеєю? А з іншої сторони, якщо скористається, значить чхати вона хотіла на нас.

«Все Драко, все, наче своїми істеричними думками ти щось зміниш».

– Драко, сину, до нас прийшли гості, – повідомила жінка трохи стурбованим тоном. – Я думаю, тобі варто перевдягтись та вийти у головну залу.

– Гості? – здивовано перепитав він, повернувшись і побачивши, що матір вже пішла, так і не дочекавшись його відповіді.

Нарциса з самого початку була не в захваті від ідеї, навіть не поставити у відомість Драко про те, що скоро йому об’являть про заручення, але Луціус був гостро проти, а йти наперекір його рішенням вона не могла, бо Мелфой головний в їх родині.

А сам блондин не встиг вийти з приміщення, як йому назустріч зайшла Паркінсон, з яскраво вираженою посмішкою.

– Якого клятого, Паркінсон! – роздратовано скрикнув Мелфой.

Він сподівався, що хоч вдома йому не доведеться з’ясовувати стосунки з нею і в котре повторювати, що між ними нічого бути не може.

– Я би, на твоєму місці, не розмовляла так зі своєю майбутньою дружиною, Драко, – відповіла дівчина, схрестивши руки у себе за спиною.

– З ким!? З дружиною?! Тобі руйносмики останній залишок мозку висмоктали? Я тебе запитую, що ти тут робиш?!

Пенсі підійшла ближче повільними впевненими кроками та підняла голову, аби краще побачити вираз обличчя свого коханого.

– Я ж казала, наші батьки вже вклали угоду. І сьогодні наші заручини, все офіційно.

– Це не смішно, ідіотка, – ще гучніше гаркнув хлопець. – Мій батько ніколи б так не вчинив. Він поважає мене. Він би сказав мені про свої наміри.

Дівчина присіла на стілець та закинула ногу на ногу, відриваючи ягідку зеленого винограду, який стояв на столі, та закидаючи її собі в рота, жуючи затвердила:

– Побачиш.

Розлючений Драко нісся коридором та наважився зробити те, що ніколи не міг раніше зробити. Він, мало того що без стуку, та ще й майже виніс з ноги двері до кабінету свого батька.

– Батько! – Так само гучно і знервовано звернувся хлопець, глибоко дихаючи. – Що тут робить моя однокласниця Паркінсон?!

Чоловік здивовано кліпнув очами, після чого витріщив їх, що є сили.

– Драко, ти очманів? – крізь зуби запитав чоловік, кидаючи погляд на покоївку, яка стояла поруч.

– Батьку, це правда?! – не скидаючи обертів та ігноруючи всі натяки чоловіка, продовжував він.

Від такого хамства на скронях Луціуса знову почали виступати вени, такими темпами він скоро заробить собі купу маглівських хвороб. Бо за останній час він «закипав» більшу кількість разів, ніж за все життя. Блондин ще з дитинства отримував все, що він бажав. І навіть з вибором дружини йому достатньо пощастило, адже спочатку його хотіли одружити з середньою сестрою Андромедою. Але після її зради крові було вирішено віддати молодшу Блек. Спокійну, витончену дівчину з аристократичними манерами, яка і зовні трохи відрізнялась від двох дуже схожих сестер, але у красі не поступалася їм ні на крок.

– Джун, ти все зрозуміла? – спитав чоловік у покоївки, дивлячись на неї принизливим поглядом.

Блондинка кивнула головою, тримаючи руки перед собою.

– Геть, – ледь стримуючи напруження, наказав їй аристократ, переводячи свій погляд на сина.

Як тільки двері за дівчиною закрились, Мелфой старший різко встав зі свого крісла та схопив сина за комір сорочки, трохи піднявши його над землею.

– Ти зовсім втратив розум?! Ти як розмовляєш зі мною?! Що ти тут влаштував?

Побачивши переляканий погляд сина, Мелфой відпустив його та трохи пхнув вперед, повертаючись спиною.

– Я не буду одружуватись на Паркінсон, – тремтячим голосом затвердив парубок.

Луціус протяжно видихнув, намагаючись заспокоїтись.

– Тебе ніхто не питає, Драко. Ти одружишся на тій, кого я тобі скажу взяти за дружину!

Набравшись сміливості, Драко підняв погляд підтискаючи вуста.

– Я все сказав, батьку. Я не те, що її не кохаю, вона мені огидна! Настільки, що у вас є всі шанси залишитися без онуків! І рід Мелфоїв скінчиться.

– Рід Мелфоїв, мій дорогоцінний, і так закінчиться, якщо ти не одружишся на Пенсі. Ти можеш прямо зараз віддати мені всі збереження, речі, і крокувати до магічного притулку. І одружуватись там с ким захочеш.

– Батьку!

– Ти все почув?

– А ти чуєш мене! Я не кохаю її.

– А ти думаєш, я твою матір кохав, озирнись, ти думаєш хтось когось кохав?! Шлюб – це не про шмарклі, Драко, ти вже дорослий!

Обличчя хлопця оніміло від того, що він почув, адже в його очах їх родина була ідеальною, ідеальною у всьому. Він був певен, що батьки кохають одне одного та безмежно люблять його. В цілому, велика доля правди в цьому все-таки є. Адже вони дійсно любили свого єдиного нащадка.

– Ну, що ти дивишся на мене? Що ти думав? Якщо так сильно тебе це бентежить, знайди когось, випускай пар. Ніхто ж тебе не змушує вдягати сталевий пояс вірності. Хлопчик мій, ти вже дорослий, – поклавши обидві руки на плечі сина, повторив чоловік.

– Що?? Да що ти кажеш? Ти також зраджував матері?! Да як ти взагалі можеш? – розгублено майже шепотів хлопець. – Яка ж мати дурна, що терпить все це!

Вираз обличчя чоловіка знову різко змінився і, схопивши однією рукою сина за обличчя, Луціус суворо промовив:

– Ніколи не смій казати нічого подібного про свою матір! Що тобі, невдячний, що мені, з нею несказанно пощастило. Твоя мати – прекрасна жінка. І ти маєш на колінах дякувати їй за це. І якщо я ще раз почую, що ти хоч щось тявкнув, Драко, я тебе попередив, підеш геть з маєтку, не факт, що навіть в своїх штанях!

Як тільки Мелфой-старший відпустив хлопця, той вже менш емоційно покинув особистий кабінет батька.

Родинне «застілля» звичайно проходило без зайвих вух та очей. Беллатрікс, Дельфі та Барті було передано інформацію про те, що в фіксований час їм не варто покидати своїх кімнат, а ось з Темним Володарем Мелфой спілкувався особисто, пояснюючи йому свою головну мету, і що дуже скоро до їх кола приєднаються ще двоє, а може навіть троє, спадкових чистокровних чаклунів. Ну і, звичайно, він повідомив про плани одружити свого сина, і тільки після схвалення всіх його умислів, чоловік назначив цю зустріч.

І проходила вона диво спокійно. Драко мовчки сидів, спостерігаючи за всім, що відбувається, хоч і всередині нього все тремтіло та періодами вибухало. Особливо коли він дивився на щасливе обличчя Паркінсон, яка постійно посміхалась та активно спілкувалась з його батьками. Хоч Нарциса, як завжди, вела себе достатньо стримано, але все-таки періодично привітно посміхалась в сторону дівчини. А ось Луціус вів себе більш розкуто та на веселій ноті обговорював нюанси весілля та подальші плани на майбутнє молодят.

– Не за горами вже повноліття Драко. Ваша Пенсі трохи молодша, але це не так важливо. Адже я думаю, що найгарнішою ідеєю буде зіграти весілля вже після закінчення школи. Це буде також початок літа. Двері Менору відкриті для близьких людей, – чоловік зробив особливий акцент на слові «близьких» та трохи нахилився вперед. – Ну а потім наші діти будуть жити тут. І ми будемо чекати на нащадків.

Від почутого, Драко аж поперхнувся та намагався запити той клятий шматок їжі, який став у нього посеред горла.

– Драко. Тихіше, – окликнув Луціус хлопця, спостерігаючи за його поведінкою.

– Вибач батьку. Дуже зрадів від таких чудових перспектив.

«Рік, це вже непогано», – думав про себе хлопець, розуміючи, що цей рік промайне не так і швидко. І можливо, на його щастя, хтось грохне ту кляту Паркінсон, і вони вже не одружаться.

– Сину, можливо ти сядеш ближче до своєї нареченої? – додав Мелфой-старший, киваючи на стілець з іншої сторони стола біля доньки Паркінсонів.

– Батьку, вибач, до одруження ніяк, не дай Мерліне, ще онуки раніше запланованого строку з’являться. Ми – аристократична родина, і поважаємо традиції. До весілля жодної, навіть скороминучої, фізичної близькості.

Пенсі насуплено глянула на свого нареченого, враховуючи ,що вони вже не один раз «сиділи поряд», але батькам Паркінсон знати цього ой як необов’язково. Тому вони схвально закивали головами у відповідь.

Мелфой-старший, як міг, намагався стримати своє незадоволення щодо поведінки сина, і видавала його лише ліва брова, яка неконтрольовано сіпалася.

А самого Драко хвилювало одне, знаючи Пенс, вона розтриндить всім в школі, а значить, про це дізнається і Герміона. І як їй все пояснити, як?!?!

Після завершення так званих заручень, точніше кажучи, укладання договору, Луціус проводив гостей, а Цисі та Драко залишились за столом.

Хлопець кинув на жінку ображений погляд та тієї ж мить встав, прямуючи до виходу.

– Сину, – тривожно окликнула та.

Драко зупинився та розвернувся, дивлячись як жінка йде до нього.

– Вибач мене, рідний. Я… Я мала тобі все розповісти, я уявляю, як тобі важко. Але це традиції. Я не могла піти проти них. Батько не бажав тобі розповідати…

– Він зраджує тобі, так?

Очі жінки почали розширюватись та нервово бігати по кімнаті, вона не очікувала такого запитання, чи то вже було затвердження… але….

– Драко, – більш суворо промовила жінка. – Батько тебе дуже любить і дуже хвилюється за тебе. Ніколи не думай про нього погане.

– А тебе? Матінко, чи кохає він тебе?

– Він мене любить, я точно це знаю.

– Але не кохає – промовив хлопець, покидаючи залу.

Жінка не розуміла, звідки в хлопця такі думки, адже вони з чоловіком намагались максимально відгородити свою дитину від особистих проблем і він ріс, думаючи, що в нього ідеальна та любляча родина…

Канікули продовжувались, але абсолютно не так, як про це мріяли чаклуни. Навіть Драко, який не очікував нічого хорошого, був в конкретному шоці з того, що зараз відбувається.

В Дельфі справи йшли куди гірше. Батько повністю ігнорував її і навіть не запрошував на жодне засідання. Луціус не покидав надій повернути її до себе, повністю слухаючи їх тепер спільну «подругу» Джун, Мелфой-старший розумів, що ця панянка не так невинна і проста, якою здалась йому спочатку, але інших варіантів дізнатися щось про Блек чи якось до неї все-таки підібратись не було.

А ось сама зеленоока душі не чаяла в дівчині і починала вважати її ледь не кращою подругою. Воно і не дивно, адже окрім неї та Кравча в дівчини нікого не було поруч. Хоч з Драко їх стосунки були не такими вже і жалюгідними, але у зв’язку з останніми новинами, парубок дуже закрився в собі і ні з ким не спілкувався. А Кравч мав багатенько доручень від Володаря, тому вони проводили разом зовсім небагато часу, хоч і здавалось, що всі свої образи вони проговорили і все вирішили, але Дельфі при першій ж можливості нагадувала йому про Лео, з якою чоловік навіть жодного разу не бачився після останнього «інциденту».

З однієї сторони, його це дуже потішило, а з іншої, навіть трохи починало дратувати, бо жодних «планів» на юначку він не мав, а пояснювати Блек це все, вже всоте він просто не мав бажання. Ще одним приводом для непорозуміння стала нова «подруга» Джун, яка все так само продовжувала працювати на Мелфоя, в усіх сенсах цього слова. Чоловік знав про їх зв’язок, але нічого не розповідав Дельфі, бо притримувався залізного правила: він не ліз в чужі стосунки. Точніше, він не розповсюджував ту інформацію, яка може понести якісь наслідки, навіть якщо він в цій інформації був певен. Адже чоловік знав, в таких моментах можна ще залишитися винним, а йому цього хотілось менш за все. І в цій ситуації Кравч був повністю правий, бо всі поради та «інформація» летіли наче в чорну діру, Дельфі та Луціус досі не знайшли точок перетину, хоч і він і вона вже бажали цього.

Блек страшенно страждала через втрату коханого і не відчувала від нього потрібної їй уваги. І сам Луціус спустошував себе думками та почуттями, хоч це і було так на нього не схоже. Жодна справа, не відволікала чоловіка. І на диво він тримав своє слово, бо на жодну жінку за весь цей час він навіть не подивився.

За те Дельфі дуже часто почала дивитись в сторону міцних алкогольних напоїв, що в свою чергу почало дуже бентежити як Снейпа, так навіть і Кравча, бо «веселою» дівчина ставала вже з самого ранку. Але, як зазвичай з Дельфі це виходить, дівчина нікого не слухала та топилась з головою в своєму горі.

Звичайно, вона хвилювалась не тільки через Луціуса, її занадто сильно ранив батько. Бо в один момент, коли він сказав, що пишається нею, дівчині здалось, що їх стосунки вийшли на вищий рівень. До того ж, на відміну від матері, Темний Лорд ніколи не карав доньку фізично. В принципі, він ніколи її майже не карав, бо не приймав участі в її виховані.

І так тягнулись дні, а за ними тижні, Дельфі не знала, що планують Смертежери, не знала що планує Орден, бо на жодні засідання її не кликали. Орден перестав їй довіряти після того, як під час обшуку Менору вони нічого не знайшли. Да ще й Луціус стримав свою обіцянку, прийшовши на роботу він влаштував гаряченький рознос, з подальшим звільненням багатьох працівників. Цей імпульсивний та необдуманий крок вартував дівчині занадто дорого. І це добре, що батько ще не знав, хто насправді стоїть за всією цією історією. Добре, що хоч більше не довбає зі своїм одруженням, хоча якби він дізнався, віддав би її заміж взагалі за якогось Хвоста.

15.3

І ось настав черговий день засідання найвідданіших прихильників Темного Лорда, на яке Волдеморт знову не покликав свого нащадка. Єдине що потішало і заспокоювало Блек, це те, що і Лео чоловік не кликав також. Бо в іншому випадку, вона б вибухнула від злості і образи.

Тому взявши під пахву пляшечку вина, брюнетка крокувала в сторону вулиці, бо вже тиждень вона взагалі не виходила з кімнати. Але щось саме зараз їй захотілось зробити ковток свіжого повітря та подивитись на зорі, літнє небо, воно якесь особливе та неймовірне саме в цю пору року. Ну і саме зараз шанс зустріти когось був зведений майже до нуля.

Вона, хитаючись, йшла коридорами босоніж, останнім часом Блек, чомусь майже перестала носити взуття, їй подобалось відчувати в себе під ногами «землю».

Вийшовши з Менору, вона, стрибаючи, спускалась зі сходів, зубами відкриваючи корок з пляшки, та роблячи невеликі ковтки, наблизившись до задньої частини маєтку, це було щось схоже на подвір’я чи можливо навіть парк, але за яким довго не слідкували, бо все було вкрите доволі високою травою, чомусь саме цю невеличку частину завжди ігнорував господар помістя, не віддаючи наказ привести його до ладу, навпаки, він постійно намагався уникати цього.

І ось, зайшовши в цю саму високу траву, довго не думаючи, Дельфі лягла на теплу трохи рихлу землю та підняла свій погляд в небо, спостерігаючи як миготить майже нічне небо, по ньому летять пухкі ледь помітні хмаринки, ну і рожеве вино до цієї романтики було як раз дуже і дуже влучним, тому Блек часто пила його, відчуваючи як німіє та розслабляється її тіло. Дивно, але сьогодні вона вирішила «відпочити» ближче до ночі, а не як тільки відкрила свої очі зранку, що відбувалось як раз весь цей тиждень.

А саме засідання було скоріше для якогось внутрішнього хрестика в списку Волдеморта, бо нічого вкрай серйозного чоловік не розповідав. Лише викрикував якісь мотивуючи лозунги та вкотре нагадував про смерть Трелоні. Ну і, звичайно, по класиці жанру, всі активно підтримували його, хтось дійсно горів цим всім, хтось просто не хотів знаходити проблем на свою дупу, тому просто робив вигляд. Саме тому довго весь цей театр абсурду не продовжувався.

Зарядившись підтримкою і ще раз нагадавши всім, хто тут головний, Темний Лорд відпустив всіх по своїм домівкам.

– Кравч, – окликнув чоловіка, низький повільний голос.

Чоловік неохоче обернувся, очікуючи якогось підвоху.

– Що треба, Снейп?

– Блек, її давно немає на засіданнях, і я до неї заходив, її не було в кімнаті. Щось сталось?

– Довга історія, їй щось передати?

– Я маю поговорити з нею особисто, – суворо затвердив чоловік.

– Особисто, кажеш, – усміхнено відповів той. – Особисто зараз ні з ким там розмовляти. Відправ поштову сову. Може вийде зі свого запою.

– Зі свого ЧОГО?!

Северус дізнався про перший горокракс і вже битий тиждень хотів поговорити про це з Блек, бо йому здалось, що востаннє вони достатньо конструктивно поговорили, і він знайшов і її обличчі соратника.

– Не винось мені мозок, якщо треба щось передати, я передам. Ні – то відійди з проходу, я так хочу палити, а в Мелфоя намалювались тупорилі закони, вуха пухнуть.

– Передай, що я її шукав, – промовив чоловік, відводячи погляд та швидко крокуючи вперед.

Але, не дивлячись на всі свої гострі слова і гумор, Барті дійсно хвилювався за подругу, він бачив як вона тоне на його очах. Хоч він і сам полюбляє добряче випити, але ця ситуація почала виходити за межі навіть його можливостей і розуміння.

І, на диво, чоловік крокував на СВОЄ улюблене місце, де зазвичай нікого не було. Через купу кущів, дерев та бур’янів. Там можна було сховатись, випалити пару цигарок, випити і навіть поспати.

Підійшовши ближче, він побачив зім’яту траву, наче на ній хтось деякий час лежав, але там вже нікого не було. За іронією долі чоловік і дівчина розминулись буквально на декілька хвилин. Сама ж Дельфі блукала коридорами, навіть після довгого часу життя в Менорі, враховуючи її стан, вона все ще примудрялась губитись в цих жахливих «лабіринтах».

Ловити меланхолію в Кравча настрою не було, тому він вирішив швидко повернутись назад, допалюючи цигарку по дорозі. І яким же був його подив, коли він побачив неподалік своїх дверей Блек, яка трималась за стіни, вже з іншою пляшкою в руках. Де вона її взяла – було не відомо, навіть їй самій. Але, не дивлячись ні на що, вона все ще весело пританцьовувала під музику яка лунала тільки в її голові.

– Хей, Блек? – гукнув чоловік до неї.

Дівчина повернулась і радісно та незграбно покрокувала в сторону чоловіка.

– А що ти робиш, біля моєї, – дівчина гучно ікнула, – кімнати?

– Це моя кімната Дельфі. І вона знаходиться крайнє далеченько від твоєї, хочу тебе повідомити.

Все так само колихаючись, дівчина підійшла до чоловіка та обперлась о нього.

– Дивись на двері! Вони коричневііііі!!! І мої двері коричневі, знаєш що це значить? М!?

Чоловік заплющив очі і почав сміятись.

– Це значить, що вони майже всюди коричневі.

Дівчина озирнулась навколо, і Барті їй не збрехав, навколо них дійсно були абсолютно однакові двері, в деяких навіть ручки не відрізнялись.

– Хмм…. – протяжно продовжила та, так само спираючись на чоловіка, а іншою рукою чухаючи своє підборіддя. – Тоді це значить щоооо? Що ти переплутав двері, а це моя кімната.

Брюнетка рушила вперед та опустила ручку дверей щоб зайти всередину. А Барті мовчки спостерігав за цією виставою, прикриваючи обличчя рукою та хіхікаючи.

Оглянувши все навколо та зрозумівши, що тут щось явно не «те», Дельфі повернулась до Кравча та запитально подивилась на нього, в відповідь на що він так само мовчки потиснув плечима. Але Блек не розгубилась та зробила ще декілька ковтків вина, яке чомусь пішло не в те, як то кажуть, горло і фонтаном полилось через ніс.

– Мееерліііне, Дельфі, віддай сюди! – промовив чоловік, заходячи в кімнату, озираючись навколо.

Зачинивши за собою двері та змахнувши паличкою, аби ніхто не почув «вистав» цього «великого нащадка», він намагався видерти з її рук пляшку, але в плани зеленоокої це не входило і вона, що є сили, трималась за неї та не відпускала, як би чоловік не намагався тягнути її на себе.

Але вмить дівчина зупинилась, розпливаючись в посмішці та піднімаючи хитрий погляд на чоловіка, її руки розтиснулись, і бідолашний Кравч, який намагався відняти в дівчини алкоголь, полетів в зачинені двері. А сама Блек, кружляючи, побігла до ліжка і, після того як вона на нього залізла, то почала високо стрибати та кружляти, від чого її спідниця вільного крою підіймалась та розвивалась, за чим, з легкою посмішкою, спостерігав Барті, встаючи після свого «польоту».

– Кравч, віддай мою пляшкууу, – стрибаючи прокричала Блек, протягуючи руку до Барті.

– А от нещодавно ти казала, що це я безвідповідальний алкоголік.

– Бартііііііі!!!

– Дивись но. І різко згадала як мене звуть.

Окинувши ще раз поглядом панянку, чоловік вирішив сам зробити декілька ковтків з напівпорожньої ємкості.

– Так-так-так, Професоре, як для вчителя і людини, яка дві хвилини тому назвала мене алкоголічкою, ви занадто швидко ковтаєте моє вино.

– Та без питань, міс Блек, я можу повільніше.

Кравч показово підніс до рота пляшку за зробив ще декілька великих та повільних ковтків, не відводячи погляду від брюнетки та спостерігаючи за її реакцією, яка не змусила його чекати.

Блек швидко схопила подушку та кинула її в сторону чоловіка, але той встиг зреагувати і присів, викрикуючи у відповідь:

– Промазалааа… в очах косить? Ах таааак… дійсно косить.

Але на Кравча чекав сюрприз, бо Дельфі вже тримала за спиною свою магічну паличку та єхидно посміхалась, її скляні та трохи почервонілі очі відблискували в напівтемряві.

Вона швидко змахнула паличкою в сторону, і вже інша подушка, яка знаходилась на невеличкому дивані, злетіла в повітря та швидко попрямувала до чоловіка, який тільки і встиг повернутись та зустрітись з нею лицем, ледь втримавшись на ногах. А в цей момент, сама Дельфі гучно сміялась, нахиляючись вперед, все ще гамселячи ногами ліжко.

– Ну все, Блек! – серйозним тоном промовив чоловік, підіймаючи дві подушки з підлоги. – Ти нарвалась.

Він швидко попрямував до панянки, застрибаючи на те ж саме ліжко, та зніс її з ніг тими ж подушками, які вона жбурнула в нього.

– Відпусти мене!! – сміючись кричала вона, намагаючись вирвати їх з рук Барті. Але він сам викинув подушки за ліжко, аби руки брюнетки до них не дотягнулись, нависаючи над дівчиною зверху та дивлячись їх в очі.

– Цікаво, а Принцеси бояться лоскоту?

– Тільки спробуй! Я тебе вб’ю!

Барті підняв брови до гори та іронічно відповів.

– Ну, що жжжж… значить бояться. Хто не ризикує, той не п’є шампанського, Блек.

Руки чоловіка різко потягнулись до ребер Дельфі, швидко прийнявшись лоскотати її, від чого сама дівчина виверталась та здригалась догори, намагаючись руками відбитися від чоловіка, але все було марно. Кімнату заповнював дзвінкий сміх та веселі крики.

– Якщо ти зараз мене не відпустиш! – задихаючись кричала дівчина. – Ти про це пошкодуєш, Кравч!!!

– І що ти зробиш? Ось тільки не кажи що розкажеш тату чииии… татусю?!

Брюнетка різко змінилась в обличчі та схопила чоловіка за руку, а потім швидким рухом впилась в неї своїми зубами, від чого Барті аж підстрибнув.

– Блек!!!! Ти що, хвора на голову!?

Дельфі відпустила чаклуна та плюхнулась на ліжко, дивлячись в стелю, ледь дихаючи через задишку. Чоловік зробив те ж саме, але повернув свою голову, спостерігаючи за тим, що робить брюнетка, розглядаючи її сплутане волосся, яке спадало з плечей.

– Хоча, кого я питаю… – затвердив він, не отримавши відповіді на своє запитання, протираючи обличчя двома руками, аби прийти трохи в себе через всі ці дурощі.

Дельфі також повернула свою голову в сторону шатена та їх погляди зустрілись, вони дивились одне на одного і глибоко дихали.

– Мерліне, Блек, де тебе носило? – спитав чоловік, потягнувши свої руки до волосся брюнетки, дістаючи звідти засохлі травинки та гілочки. – Валятися в кущах, це вже остання стадія.

Не відводячи погляд він чарівника, Дельфі ледь чутно промовила :

– Поцілуєш мене?

Чоловік закрив очі та посміхнувся, хитаючи головою в знак відмови.

– Ну, зрозуміло, – обурено відповіла дівчина, намагаючись зібрати свій мозок докупи, аби сформулювати свою думку далі, бо через алкоголь їй було вже важко навіть думати. – Ну, звичайно, тебе напевно збуджують лише всілякі там кішки.

Не давши дівчині договорити, так само лежачи на спині, чоловік мовчки взяв її руку та поклав собі на пах, проводячи нею по вагомому доказу того, що коти тут явно ні до чого.

– Зрозуміло! – крикнула Блек встаючи з ліжка.

Шатен також привстав, спираючись на свої лікті.

– Ну, що тобі зрозуміло? Що?

Хитаючись, дівчина намагалась крокувати до дверей та схопила ту саму пляшку, яку забрав в неї чоловік, а потім поставив неподалік, через «ворожий обстріл» подушками.

Довго не думаючи, вона збиралась перехилити її, аби випити все, що там знаходилось, але чоловік виявився більш спритним та вирвав пляшку майже в неї з рота, розплескуючи вино навколо.

– Якого біса!!! Кравч! – знову крикнула Блек, вся облита рідиною.

Але чоловік мовчки закинув її на своє плече та попрямував до інших дверей. Намагаючись втримати на собі розлючену дівчину, яка що є сили лупила його кулаками по спині та викрикувала різні не дуже цензурні вирази.

Опустивши чарівницю в велику білу ванну, чоловік зняв з тримача душ та направив на неї.

– Барті!!…

Але чоловік без слів розумів, що ж хоче сказати йому Блек, тому, киваючи головою, відкрутив кран з крижаною водою, яка сильним потоком полилась на Дельфі, а та намагалась закритись руками, але все було марно. Дівчина продовжувала гучно лаятись, але через шум води не було нічого чутно. Барті направив струю води в іншу сторону та нахилився до брюнетки, щоб перепитати:

– Ну як? Краще?

Але замість відповіді він почув набір дуже некультурних слів, із котрих деякі навіть він ніколи не чув. Тоді він повторив попередню маніпуляцію з водою, аби Блек таки прийшла трохи в себе.

Нарешті Кравч побачив, що чарівниця затихла, тому знову нахилився, аби перепитати, чи все добре, але натомість на обличчі брюнетки знову засяяла посмішка.

Вона різко схопила чоловіка за верх сірої футболки і, що є сили, потягнула до себе. Від несподіваності Кравч не втримав рівновагу і рухнув прямісінько на дівчину, яка забрала в нього з рук той самий душ та знизу поливала вже його, гучно сміючись та повторюючи за ним:

– Ну як Кравч, краще?

– Ти зовсім й#бнулась?! Я же тверезий! Хвора на голову!

– Теж мені здоровий!

Барті простягнув руку, аби вимкнути воду, і двоє знову застигли, не відриваючи погляду.

Шатену одразу кинулись в очі краплі води на шкірі дівчини, які поступово стікали вниз, залишаючи по собі мокрі доріжки, деякі з них спускались шиї, прямуючи до грудей, та зникали, потрапляючи в западинку. Сама Дельфі чомусь прислуховувалась до дихання чоловіка і ловила себе на думці, що за довгий час вона нарешті відчуває себе щасливою і забуває про всі свої незгоди.

Вода з його волосся стікала прямісінько на обличчя, а потім на саму Блек.

Раптово чоловік почав швидко телепати головою в сторони, аби швидше позбутися її. Відчувши це, дівчина закрила обличчя руками та почала гучно сміятися, бо в цей момент Кравч був схожим на собаку. Після всіх цих маніпуляцій його волосся стало дибки, на що також звернула увагу Дельфі, так само як і на його мокрі речі, які обліпили тіло чоловіка і, окинувши його поглядом, брюнетка широко розплющила свої очі, не відводячи погляду та мимоволі кусаючи нижню губу. І, побачивши це, Барті більше не зміг себе більше стримувати та жадібно поцілував Блек, стискаючи своїми руками її стегна, так вже склались обставини, що чоловік знаходився зверху, прямо поміж її ніг, і їх тіла розділяв лише цей клятий мокрий одяг, який, враховуючи обставини та площину, було не так вже й легко зняти.

Дельфі вигнула своє тіло, аби бути ще ближчою до чоловіка, а в нього через це аж скорочувались м’язи від збудження. Він розірвав такий довгоочікуваний поцілунок та швидко зняв з себе футболку. Користуючись моментом, вона поклала свої руки на його оголений торс та провела руками до низу, спускаючись до штанів та пестячи його через брюки.

Чоловік знову нахилився, спускаючись до шиї Дельфі, покриваючи її поцілунками та легкими укусами, які він швидко змінював на пестощі своїм язиком, вдихаючи запах її тіла, який викликав на його шкірі мурашки.

Барті занурив одну руку під кофтинку Блек, граючись з її грудьми, а іншою вже проникав пальцями в її лоно. Він нахилився до вуха брюнетки та, погано стримуючи збудження, прошепотів:

– Завтра зранку знову будеш кричати на мене?

– Буду, – затвердила дівчина, яка вже горіла від бажання. – Якщо ти не змусиш кричати мене зараз.

– Оооууу… – протяжно відповів чоловік, – кричати кажеш, ну тоді я це… пішов?!

Крав припіднявся, спираючись на свої руки, погано приховуючи посмішку на обличчі.

– КРАВЧ!! – в той же момент скрикнула вона, не даючи можливості чоловіку встати повністю, адже вона швидко закинула йому на пояс ноги, притиснувши до себе, та простягнула свої руки, обіймаючи чоловіка за шию, щоб наблизити до себе та поцілувати.

– Умова виконана, – відповів Барті, повторюючи зміїний рух язиком.

Не втрачаючи хитрої посмішки, він однією рукою розстібнув та спустив свої чорні джинси, а іншою відсунув в сторону білизну зеленоокої та жадібно увійшов в неї.

Від чого з її вуст зірвалось довгоочікуване:

– Мерліне… нарешті…

Їх вуста та тіла сплітались воєдино, зігріваючи одне одного зсередини. Поштовхи чоловіка були глибокими, наповненими пристрастю, але в той же час ніжністю та турботою. Двоє молодих людей вимикались від цього світу, бажаючи лише наповнити одне одного більше й більше, можливо навіть стати одним цілим.

Ні Дельфі ні Барті не розуміли, що це за відчуття, але вони повністю віддавались ним, отримуючи максимальне задоволення, Блек дряпала кігтями плечі та спину чарівника майже в кров, а той залишав на її тілі сліди від укусів та сильних рук. Краплини поту переміщувались з водою та стогнами партнерів. Глибокий поштовх, ще один, Кравч різко зупинився, максимально занурившись в середину, з його вуст злетів рик, а брюнетка відчула, наче в середині неї розлилось тепле шампанське.

– Тряяясця твою… Блек, – промовив він, не виходячи з дівчини та не менш палко цілуючи.

Несподівано для одне одного, молоді люди почали гучно сміятись і намагатись визволити себе з кайданів цієї клятої ванни, а потім зі свого мокрого одягу.

І залишок ночі пройшов не менш палко. Адже тепер вони могли повністю відчути вібрації шкіри та відчути тепло їх тіл.

Здавалось, що ці двоє не можуть насититись, і навіть в моменти повного знесилення у них починало відкриватись друге дихання. Крім того ці двоє сміялись, дуріли, просто лежали поряд, обіймаючись, не бажаючи аби ранок взагалі наступав. Бо кожен з них розумів, що тоді буде потрібно щось вирішувати, а ні Блек, ні Барті не хотіли цього робити. Все було якось по-дитячому просто та весело.

Але ранок настав, і брюнетка відкрила очі з першим променем сонця, який нахабно світив у вікно. Вона лежала на грудях Кравча і, трохи припіднявши голову, кинула погляд на його обличчя, побачивши що той ще спить, дівчина поклала собі руку під голову та глибоко видихнула.

– Я вже не сплю, можеш не дихати, – пробурмотав той, все ще не відкривши свої очі та граючись рукою з локонами дівчини.

Блек припіднялась та розвернулась, дивлячись шатену в обличчя.

– Взагалі не дихати?

Натомість той мовчки притягнув Дельфі назад та прошепотів:

– Тшшшшш… давай ще поспимо, я не хочу нічого вирішувати.

– Ну…. Тоді давай не будемо нічого вирішувати, – розгублено затвердила вона.

– Другу ніч скидати на випадковість, це тупо, Блек, – все ще з зачиненими очима повідомив чоловік.

– Добре, тоді скинемо третю.

Чоловік посміхнувся, тримаючи неслухняний локон чаклунки в своїй руці.

Забираючи своє волосся, Блек зістрибнула з ліжка та почала збирати свої речі з підлоги, але її чекав сюрприз, бо вони все ще залишались мокрими. Тоді Барті, як справжній рятівник, запропонував їй ту саму сукню, яку він вже колись їй віддав, а сам вдягав джинси, які перші випали на нього з шафи, але йому було занадто ліньки їх застьобувати, тому ремінь та ґудзик просто висіли, а сам одяг ледь прикривав «цікаве місце».

– Може залишишся ще ненадовго? – чоловік опустив погляд на глибоке декольте дівчини. – Ну… чи на довго.

– Навіть не думай! – зауважила та, рукою повертаючи голову чоловіка та змушуючи його подивитися їй в очі.

– Ну що ж… як завжди, скористалась бідолашним мною.

На прощання чоловік вирішив ще раз поцілувати Дельфі, але як тільки їх вуста зімкнулись, в двері хтось наполегливо постукав. Що Кравч вирішив проігнорувати та міцно обійняв Блек за талію і навіть трохи припідняв, притискаючи до себе.

І саме в цей момент двері широко розкрились, а в них стояв господар цього помістя….