Глава 12

Над маєтком повисла мертва тиша. Було чутно, як скажено стукало серце бідолашної Блек. Її очі бігали по всій кімнаті, намагаючись зловити реакцію кожного присутнього в ній.

– Я розумію ваші почуття, і я… Я не чекаю від вас розуміння та прийняття. І якби я знала раніше, моя нога не переступила б поріг цього будинку. І мені соромно дивитися вам в очі…

Але, несподівано для всіх, промову дівчини перервав Ремус, який вже попросту не міг стримувати себе:

– Але ти дивишся, і дивишся прямо зараз в мої очі.

Почувши це, Блек швидко сховала погляд донизу.

– Твоя матір катувала батьків Невіла, з яким ти зараз вчишся, і він ріс без матері і батька через неї!! І зараз ти, повторююсь, дивлячись нам всім в очі, починаєш розповідати про жалобу і про свої «якби», якби Дельфі, ти б тут вже не сиділа. І не брехала всім оточуючим.

– Ти маєш рацію, – тремтячим голосом ледь чутно промовила брюнетка, встаючи зі свого місця.

– Зачекай, будь ласка, Дельфі, – гукнув Сіріус, намагаючи стримати дівчину.

– Пробач, дядечку, але він дійсно має рацію, я не маю права знаходитись тут і жалітися, сподіваюсь, що я хоч трохи допомогла вам інформацією. На все добре.

Блек швидко пішла з залу, навіть не глянувши ні в чий бік, вона розуміла, що з Орденом буде важче, ніж з Смертежерами, але не думала, що настільки. Головне, що вона попередила батька, і ті заберуться з Менору, питання, як вона потім буде пояснювати, що в маєтку нікого немає. Але сумніву не було, вона точно щось придумає.

– Ти зараз був не правий, Ремусе, – суворо зауважила Тонкс, запиваючи водою неприємний осад, який залишився в неї після «промови» її коханого.

– Да я й сам розумію! Дельфі, зачекай, будь ласка, – вигукнув той, вслід втікачці.

Чоловік швидко підвівся і побіг слідом, залишаючи за собою весь ошелешений Орден.

– Дельфі, чуєш мене, постій, – гукав Ремус, намагаючись зупинити дівчину.

Блек різко розвернулась до колишнього професора та подивилась на нього великими зляканими очима.

– Я все вже почула. І ви правда так думаєте. Але в чому я винна? В чому? В тому що я народилась?!…. Я не катувала батьків Невіла.

– Чи тобі, Люпін, когось судити? – несподівано роздався суворий низький голос. – Звірі живуть по звірячим законам?

– Та що ти можеш взагалі знати, Снейп?! – обурено відповів Ремус.

– Міс Блек, за мною, нам треба поговорити, – тим самим тоном промовив Северус, вже починаючи крокувати вперед.

– Стій на місці, Дельфі! – пролунав голос з іншої сторони коридору. – Снейп, якого біса ти, як завжди, лізеш не в свою справу!?

– Мої справи не стосуються таких як ви, жалюгідні….

Не даючи договорити, брюнетка криком перебила чоловіка, нагадуючи їм, що вона все ще тут стоїть:

– А може досить?! Давайте, візьміть мене за одну руку, а інший за другу і тягніть, кому більше шматок дістанеться, той і переможець!

Дельфі дивилась по сторонам, то на одного чоловіка, то на другого, повністю ігноруючи вже окутаного мовчанням Люпіна.

– Та ви ж навіть не через мене сваритесь! Ви – дорослі чоловіки, а не можете вирішити якісь там свої дитячі образи і, при цьому, намагаєтесь повчати мене та в чомусь звинувачувати. Да я, на відміну від вас, хоча б маю сміливість визнати свої помилки. А ви, що?

Чоловіки, онімівши, переглянулись між собою, продовжуючи тримати напружену атмосферу, вони були так зайняті з’ясуванням своїх відносин, що абсолютно не помітили, як Дельфі пішла геть, грюкнувши за собою вхідними дверима, звук яких і привів їх в «свідомість».

– Клятий Снейп, це все через тебе! – гучно заявив Сіріус.

– Якщо б ти менше гавкав, проблем було б менше, – огризнувся той.

– Ви дійсно нічого не зрозуміли?! – перебив їх галас Ремус. – Вона ж права, ми настільки застрягли в особистій ненависті, що навіть не помітили, як вона пішла. А тепер, увага, питання, куди?

– Трясця.

Снейп швидко попрямував до дверей, але його зупинив Блек, відкидаючи Северуса в сторону.

– Я піду її шукати! Я все-таки її дядько.

– Ти підеш, знаєш куди? – знову не стримався Снейп.

– Сіріусе, – гукнув Люпін чоловіка, – Северус має рацію. Подививсь на себе, ти ледь стоїш на ногах. Тобі час спати, а не лазити по лісам. Пішли, я вкладу тебе.

– Нарешті хоч щось адекватне, – фиркнув Снейп, починаючи крокувати до дверей.

– Северус, я тобі не ворог. І ти знаєш про це.

– Але й не друг, і ти також знаєш про це.

– Мені шкода, пробач…

Ремус швидко взяв під руку Блека та потягнув його слідом, той щось ще намагався кричати, чинити опір та рискати в кишенях піджаку, аби знайти свою флягу з алкоголем. Але Люпін швидко показав її чоловіку і сховав назад в свою кишеню, даючи зрозуміти, що сьогодні Сіріус більше не вип’є ані краплі.

Снейп, в свою чергу, вже займався пошуками Дельфі в лісі, в нього було занадто багато питань і йому було дуже важливо отримати відповіді на них. Адже той не до кінця розумів, точніше, він абсолютно не розумів, яку гру вона почала. І яким чином це тепер буде впливати на нього, адже сам Северус не був «чистим» ні перед Смертежерами, ні перед Ординцями.

Розглядаючи темний холодний ліс, чоловік вслухався в кожен шурхіт і, піднявши голову вгору, він побачив картину: молода Блек сиділа на товстій гілці старого величезного дерева.

Дівчина мотиляла ногами, а на мить йому здалось, що вона шепоче сама до себе, але придивившись, він побачив, що в неї на руках знаходиться величезна чорна гадюка, яка, як йому здалось, уважно її слухала і навіть відповідала. Підійшовши ближче, він зрозумів, що це була парселмова, він вже колись чув її від Волдеморта і Гаррі Поттера.

Побачивши чоловіка, панянка швидко витерла зі свого обличчя сльози, аби той нічого не побачив, натягнувши посмішку та жваво махаючи йому на зустріч.

– Міс Блек! – своїм звичним тоном Гаркнув той. – А ну, швидко закінчуйте цей дитячий садок і злізайте звідти!

Дівчина дивилась на Северуса згори вниз, вона схрестила свої руки на грудях та хитала головою в знак свого протесту.

– Що ви влаштували?! Якби я знав з самого початку….

– Якщо б ви знали все з самого початку, то що?! Ну що, скажіть мені! Ви би не погодились мені допомогти чи з самого початку бубніли собі під носа, що так не можна, і сяк не можна, і все не можна!?

Северус глядів на молоду дівчину, розуміючи: все, що вона говорить – абсолютна правда. І він все одно б допомагав їй, що б не сталось. Бо він має це робити і він хоче це робити, він не очікував сам від себе, що прив’яжеться до неї, ще з першої ж зустрічі. Вона змусила його відкрити очі на багато речей в навіть в його власному житті. Своїм вічним протестом суспільству, своєю «не зручністю» та взагалі поглядами на світ.

– По очам бачу, що так, – розмахуючи руками, прищурившись, затвердила брюнетка.

Але одного Дельфі точно не врахувала, повністю відпускаючи руки, вона вже не контролювала свою рівновагу і одним швидким та незграбним рухом з тої самої гілки дівчина полетіла вперед, збиваючи з ніг бідолашного Снейпа.

– А-я-я-яй, – зойкнула вона, розвалившись на ньому своєю прекрасною половиною тіла.

Повністю перекотившись на землю, брюнетка трималась двома руками за ногу та продовжувала гучно кричати.

Северус швидко встав та нахилився, мовчки оглядаючи кінцівку.

– Тут боляче? – натискаючи дівчині на щиколотку, спитав він.

– Трясця як!!! – ще гучніше скрикнула та, відштовхуючи руку Северуса від себе.

Брюнет швидко дістав магічну паличку і направив її на дівчину, оглядаючи ногу. Але, побачивши величезний набряк, чорно-фіолетову синюшність та зсунуту в сторону кістку, сумнівів не було – це перелом. І навіть зі своїми достатньо не поганими знаннями в галузі магічної медицини, чоловік не ризикне втручатись в перелом зі зміщенням.

– Нам терміново потрібно в Гоґвартс.

Дельфі намагалась підвестись, але через страшенну біль в ту ж секунду рухнула назад.

– Міс Блек, ви наче пошкодили ногу а не голову, – затвердив чоловік, спостерігаючи за цією картиною.

Снейп простягнув до дівчини руки та різко підняв її над землею, злетівши в повітря.

Все навколо здавалося Блек таким гарним, вона ніколи не звертала уваги на світ підчас перельотів, але зараз не треба було концентруватись, думати, можна було просто розслабитися та милуватись лісами, квітучими деревами. Нажаль була ніч, тому відчути повну міру цієї краси брюнетка не могла, та і жахлива біль в нозі не давала змоги забути про себе.

А ось Северус в цей момент не особливо світився від щастя, враховуючи, що всі його плани йдуть шкереберть, витягнути хоч щось з Дельфі не вийшло. Та й зараз, тримаючи її на руках, чоловіку було дуже важко втримати сконцентрованість, аби вони разом не рухнули з висоти пташиного польоту.

Приземлившись настільки близько до школи, наскільки це було можливо, чоловік продовжував тримати Дельфі на руках та йти впевненим та швидким кроком.

– Може відпочинемо? – запропонувала Блек, розуміючи, що вони щойно подолали величенький шлях, і хоч вона не була занадто важкою, але все-таки пушинкою себе б не назвала.

– На тому світі, Міс Блек, – огризнувся у відповідь Снейп. – І я вас прошу, змініть парфюм, дихати неможливо. Ненавиджу вишню.

– А я ненавиджу бубніння. Але нічого, терплю!

– Я можу залишити вас тут посеред лісу. І піти далі!

– Не залишите, – посміхаючись, затвердила зеленоока.

– Ще й як залишу. Якщо ви думаєте, що я плекаю до вашої особистості якісь теплі почуття, то ви помиляєтесь.

– Я сумніваюсь, що ви взагалі вмієте плекати якісь теплі почуття, Містер Снейп, – ткнувши чоловіка по носу вказівним пальцем, зауважила дівчина. – Але мене ви не залишите, бо мій батько потім вас вб’є.

– Він не дізнається.

– Дізнається-дізнається .

– Не дізнається, я вам кажу.

– Кажіть що завгодно, але ви все ще мене несете, – іронічно повідомила дівчина.

– Я зараз опущу свої руки! – гиркнув чоловік зупинившись.

Дельфі глянула в його очі, вони були такими чорними, що навіть не було видно зіниць. Насуплені брови чоловіка поступово приходили в розслаблений стан.

– І що це за нічна романтика? – роздався голос Муді, який стояв опершись на свою палицю та палив прямо біля входу в Гоґвартс.

– Закрий рота і швидко відчини двері, – наказовим тоном промовив Северус до Барті, підійшовши ближче.

– Тринда, Блек, чому в тебе нога, як величезний баклажан?! – випускаючи дим, спитав Кравч.

Довго не думаючи, Дельфі витягнула з рота чоловіка цигарку та зробила затяжку, видихаючи дим в повітря. Що не сподобалось Северусу, і той рявкнув: «Аларте Аскендаре», від чого цигарка вискочила з рук дівчини, різко піднявшись вверх, а потім впала, ледь не опаливши її.

– Ви нормальний?!

– Мені смердить! – суворо затвердив Снейп.

Барті мовчки відкрив двері, пропускаючи Снейпа вперед, шкутильгаючи за ним слідом.

– Так, а що сталось? – вже більш серйозно перепитав чоловік, намагаючись триматися на рівні з Северусом, та роздивляючись їх двох та ногу дівчини. – Ви наче в кущах валялись.

– Спитай в нашого неповторного нащадка, якого Мерліна вона полізла на величезне дерево і хиталась на ньому, як недолуга мавпа.

Не витримавши, Кравч гучно засміявся, продовжуючи шкутильгати поряд.

– Блек, ти що, по деревах лазила? – крізь гучний сміх перепитав Бартеміус.

– Якби ж вона просто лазила, вона вирішила політати.

– Ну нічого, Дельфі, зірки також падають, – повідомив чоловік, поклавши руку на хвору ногу дівчини, від чого та аж здригнулася.

– Ауч, ідіот!!! – крикнула від болю брюнетка, намагаючись замахнутись на чоловіка рукою.

– Я вам двом не заважаю?! – зупинившись, суворо промовив Снейп.

– Вона на інваліда замахнулась! І таких людей ти спасаєш, Снейп.

Северус глибоко видихнув, показуючи всім своїм видом, що молода Блек полетить ще раз, і прямісінько в нього, якщо той кине ще одне криве, на думку Снейпа, слово.

– Ой, тільки не треба так гучно дихати, – чоловік протягнув руки до Северуса та додав: – давай, я донесу.

Професор підняв одну брову, оглядаючи «нове» тіло Барті з ніг до голови.

– Ти себе якось донести, щоб не розвалитись по дорозі, а краще йди звідси!

Піддходячи до медичного крила, чоловік помітно стомився і почав глибоко дихати, йому було дуже важко ховати свою втому. Северус швидко штовхнув плечем двері та кликнув мадам Помфрі, майже кидаючи Блек на перше ліжко.

– Да йоб…. Можна було якось обережніше?!

Натомість чоловік кинув холодний погляд, намагаючись хоч якось привести до ладу свої руки, які вже достатньо сильно оніміли.

На галас чоловіка до палати швидко забігла худорлява жінка невеликого зросту, на її голові була біла хустина, а фартух більше нагадував халат.

– Що сталось? – майже з порогу спитала Мадам Помфрі.

– Вона…впала…. – затяжно промовив Северус.

– Зі сходів… – доповнила брюнетка, умощуючись на ліжку. – Здається я зламала ногу.

– І-і-і-і-і…. Лишенько! – заголосила жінка, оглядаючи величезну кінцівку. – Тут точно перелом зі зміщенням.

– І, що тепер? – перелякано перепитала Дельфі.

– Ну, зараз ми вправимо кістку, я накладу закляття, пов’язку, вип’єш зілля і ніч сьогодні ти будеш тут…

– Скажіть, я можу бути вільним? – пробурмотів Снейп, перебиваючи жінку.

– Так… так…, звичайно – швидко промовила, відмахуючись від професора, а потім повернулась до Дельфі. – Не хвилюйтесь, любонька, вже завтра будете ходити. Не впевнена, правда, що не шкутильгаючи, але зроблю все можливе.

Дівчина привітно посміхнулась до жінки, продовжуючи скиглити від болю, коли та намагалась щось зробити з її ногою.

Але в цілому, ніч пройшла спокійно.

Снейп одразу ж заснув без задніх ніг, бо, хоч він і не демонстрував, але йому було вкрай важко тягнути на своїх руках таке щастя, як Дельфі.

Барті, так само спокійно віддався сну, радіючи, що завтра вже крайній день цього клятого семестру, а що це значить? Значить в нього буде ціле літо, аби трохи побути собою. І це несказанно захоплювало чоловіка. До того ж, скоріше за все, він буде знову жити в Менорі.

Не дарма Волдеморт так сильно поважає і довіряє саме молодому Кравчу. Не дивлячись на його темперамент, поведінку та вигляд, чоловік має дуже гарний розум, він відчуває людей, вміє швидко та якісно аналізувати та стратегічно мислити. А в поєднанні з шаленою відданістю Володарю, він також став ідеальною магічною зброєю. На відміну від його батька, Темний Лорд цінує його, відчуває і відокремлює від інших. Він довіряє йому те, що не довіряє навіть своєму нащадку.

Ще півночі Мадам Помфрі, щось чаклувала над ногою бідолашної дівчини, паралельно даючи їй знеболюючий відвар, від смаку котрого, в Дельфі віднімалось пів обличчя.

Якааааа мерзоотаа. І лише під ранок, коли біль вщухла, і жінка нарешті завершила свої маніпуляції з кінцівкою, Блек нарешті змогла заснути.

Розплющивши очі зранку, першим, що дівчина побачила перед собою, це «Професора Муді», що сидів на ліжку навпроти, опершись на палицю, і спостерігав за нею.

– Авада Кедавра, всім інвалідам, – промовив той, штурхаючи палицею в ногу Дельфі.

– Мерлінова Матір, тільки не кажи що ти милувався, як я сплю.

– Блек, я ще ніколи не бачив, щоб хтось хропів, як горний троль.

– Я не хроплю!! – обурено скрикнула брюнетка.

– Ще й як хропиш, – запевнив той у відповідь.

– Я тобі кажу – ні!

– А я тобі кажу – так!!!!

– Добре, ти мені просто скажи, навіщо ти спав з горним тролем? Якщо це не так, тоді звідки ти знаєш, що я хроплю як він?! М!????

Дельфі розпливлась в посмішці, бо вона розуміла, що в цей раз вона точно переграла цього телепня. І цей день стає трішечки кращим.

– Тобто, ти вже не заперечуєш того факту, що ти все таки хропиш!

– Я тебе зараз….

Але не встигла Дельфі договорити, як в палату заїхала тачка для розносів,  на ній стояла величезна подарункова коробка, в якій було більше ніж тисяча червоний довгих троянд. Від побаченого дівчина на мить навіть забула, що вона в принципі вміє говорити, хоч вона і не дуже любила ті кляті троянди, але в цей раз Луціус вирішив подарувати їй всі троянди магічного світу. І дівчина, не стримуючи посмішки, дуже тішилась, що коханий так просто її не відпускає і не забуває.

– Ооооо…. А це здається мій котик…. – усміхаючись та плескаючи в долоні, вголос повідомила дівчина.

– Я був певен, до цього особливого дня, що котики не живуть сорок шість років. Чи скільки там? – іронічно промовив Кравч, дивлячись як радіє брюнетка.

– Ой, та бухчи, що тобі там заманеться. Він пообіцяв, що ми одружимось. І я відповіла – так! Щоб ти знав!

– Це так зворушливо, – поклавши руку на серце, повідомив Бартеміус. – Але в мене до тебе лише одне питання, він це тобі коли сказав. До сексу чи вже після нього?

– Дуже смішно, не до і не після.

І як тільки квіти під’їхали до ліжка дівчини, Дельфі встала і почала їх перебирати та нахилятися, аби понюхати. А сам Кравч в цей час наближався до виходу.

– Я так і думав, Блек, – промовив чоловік, повернувшись в сторону Дельфі. – Він тобі це сказав під час сексу.

– Я тобі зараз!!! – скрикнула та, дістаючи свою паличку.

Але чоловік швидко (на скільки міг) покрокував до дверей та зачинив їх за собою.

– Ідіот!

А ось в іншій частині Гоґвартсу, юна Ґрифіндорка, була не така щаслива, адже вона розуміла, що цей день крайній в цій чверті. А що це значить? Ціле літо вони з Драко не будуть бачитися. Він буде зі своїми батьками в Мелфой Менорі, вона взагалі в світі маґлів. І що? І як? А чи витримають їх почуття такої довгої розлуки? Чи можливо він знайде іншу? Герміона була певна, що його батьки вже підібрали для любого синочка відповідну партію, і ця партія була точно не вона.

І думка про те, що за весь цей час вони досі не зблизились, достатньо бентежила Ґрифіндорку. Бо останнім часом Драко навіть перестав натякати на це. І вона не відчувала від нього того полум’я, яке було раніше, на початку їх «стосунків», хоча які то стосунки?

Ґрейнджер розуміла, що їх по суті ніколи не було…. Можливо в нього вже хтось з’явився? Але він боїться, соромиться, чи ще щось. Хоч і пройшло так мало часу… Може він помилився? І ніколи не кохав її насправді.

Голова дівчини була настільки забита різними думками, що вона навіть не помітила, як до неї в кімнату зайшов Рон, який стукав хвилин десять і, не дочекавшись відповіді, вирішив заглянути спитати в сусідок Герміони, де вона взагалі є. Але побачивши задумливу Ґрейнджер, вирішив мовчки почекати.

– Трясця, Роне! – підстрибнувши від несподіваності скрикнула та. – Що ти тут робиш взагалі?!

– Та ось… – парубок пильно дивився на Ґрифіндорку, наче намагався щось в ній розгледіти. – Твоя краща подруга в лазареті, а ти так просто збираєш книжки, літаєш в хмарах.

– Що ти верзеш, яка подруга? Так, стоп, зачекай! – повернувшись до Візлі, не менш голосно промовила Герміона. – Ти про Дельфі?! З нею щось сталось?!

– Я думав що такі БЛИЗЬКІ подруги знають, навіть чекай, не так, відчувають одна одну.

– Рон, давай без вистав. Ти можеш нормально пояснити, що сталось?! Де Дельфі?

– В медичному корпусі ваша Дельфі.

Не дослухавши хлопця до кінця, Ґрифіндорка рванула з кімнати, в напрямку місця де знаходилась її краща подруга.

Забігши всередину, вона одразу побачила величезну кількість троянд, від чого у юначки широко розкрилися очі.

– Дельфі… яка краса, – заворожено промовила та.

Тряхнувши головою, аби прийти до тями, дівчина вибачилась та перепитала в подруги що в неї сталось, і взагалі, що вона тут робить, і чи не забула вона, що сьогодні крайній день навчання! Дельфі розповіла Герміоні майже правдиву історію, адже вона знаходилась з нею в Маєтку Блеків.

– Ти таки наважилась? – несміливо перепитала Ґрейнджер.

– Ага, – відповіла брюнетка тяжко видихаючи.

– Розумію, все погано?

– Не те щоб погано, але й не дуже добре, я розумію їх, просто мені… якось боляче. Бо вони боряться за те, щоб до всіх ставились однаково, що ми не обираємо якими народитися, і постійно про це говорять, але коли річ зайшла про мене і моїх батьків…. Всі одразу забули про свої промови.

– І навіть Сіріус?

– Нііі, Сіріус, він не такий, знаєш, як би це не звучало дивно, але коли ми зустрілись, я одразу відчула якийсь зв’язок з ним. А тепер виходить, що він мій дядько. В мене є дядько, тепер я знаю хто моя матір та батько, в мене є тітка та двоюрідний брат, і ще двоюрідна сестра. Це такі дивні відчуття, все життя в мене не було нікого. А тепер…

Герміона уважно слухала що розповідає Дельфі і кивала головою аби показати, що вона розуміє її та підтримує, але різко та неочікувано дівчина вдарила себе долонею по лобу.

– Тряяяяясця, Дельфі…. То це виходить… Драко! Він твій брат?! Я тільки що це зрозуміла…. Беллатрікс Лестрандж, вона же….

– Так, – посміхаючись, відповіла та. – Вона рідна сестра матері Драко. Ласкаво прошу в родину.

Дівчата гучно засміялись, дивлячись одна на одну.

– Доречі, Гермі, що там в вас? Вже майже літо. А це значить…

– А це значить, що ми скоро не будемо взагалі бачитись! – вскочивши з місця, скрикнула та. – Це мене і бентежить, ні, мене це не те що бентежить, мене це просто виносить! Мені здається, що зараз все просто закінчиться, знаєш, ось ми повернемось в школу в наступному семестрі і будемо абсолютно чужими людьми. І забудемо все, що між нами було.

– Мені здається, ти драматизуєш. – Дельфі хитро розпливлась в посмішці, дивлячись на Ґрифіндорку. – А що такого вже було? Мммм? Подруго, ти щось мені не договорюєш.

Герміона повернулась обличчям до однокласниці та подивилась на неї невпевненим поглядом, паралельно перебираючи свої пальці.

– В тому то і суть, нічого не було.

– І це тебе бентежить?

– Так! Ні… ні.. тобто не це, але й це також, – Гермі різко опустила руки вниз, продовжуючи дивитись на юначку.

– Мені соромно в цьому зізнатися, але я нічого не розумію, – затвердила Дельфі розмахуючи своїми руками.

– Ну, як тобі пояснити, спочатку він був іншим, він там до мене і так, і, ну, ти розумієш?

– Тебе парить, що ви досі не кохались? Я правильно розумію?

– Тааак, – з полегшенням відповіла Ґрейнджер, розуміючи що їй не прийдеться проговорювати це вголос.

– Нуу… – протяжно почала Дельфі, – а ти сама намагалась якось натякнути? Чи ще щось?

– Да ти що, здуріла? Як ти це собі уявляєш?

– Ти точно хочеш почути все, що я собі уявляю? – іронічно спитала Блек.

– Дееельфііііі!!! – зніяковіло скрикнула Герміона.

– Слухай, та поговори з ним просто, розкажи все, що тебе бентежить, чого ти хочеш, чи не хочеш. В чому взагалі проблема?

– А якщо він скаже, що я йому не потрібна, чи що в нього там, я не знаю, інша.

– Герміііі, я не розумію, яким чином ти отримуєш всюди вищі бали? Ну якщо в нього інша чи він щось там собі вирішив, ти все одно про це дізнаєшся, питання коли. А так ще й нерви собі зробиш.

– Я розумію, що ти маєш рацію, але мені так страшно. Всееее, все, – опускаючи руки вниз твердо проговорила сама до себе Ґрейнджер. – Я зібралась, мені не страшно. Ти маєш рацію, в мене все вийде! Фух.. Дельфі в мене точно все вийде? – сідаючи назад на край ліжка вже не з такою впевненістю перепитала дівчина.

– Точно, – усміхнено затвердила брюнетка.

Кинувши ще один погляд на квіти, Ґрифіндорка знову бахнула себе долонею по лобу та зацікавлено запитала:

– Я така егоїстка.. Квіти, Дельфі вони неймовірні, такі величезні червоні бутони. Від кого така краса!?

– Я не знаю, – знизуючи плечима, відповіла Блек, кидаючи сумний погляд на троянди. – Давай, йди вже, запізнишся всюди куди можна, я чекаю на Мадам Помфрі, маю випити останнє зілля та одразу до вас.

– Добре, добре, добре, добре. Я побігла. Люблю тебе Ді, – промовила в слід Герміона. – О, Мадам Помфрі, ми як раз ваз згадували, – привітно повідомила дівчина, наткнувшись на жінку майже біля дверей.

В одній руці жінка тримала фіал із зіллям, в іншій невеличкий букет ірисів, який одразу кинувся Блек в очі.

– Я так гадаю, що це тобі любонько, – протягуючи квіти до Дельфі, заявила жінка.

– Мені? – здивовано перепитала пацієнтка.

– А кому ж ще? Вони лежали під порогом, а крім тебе тут нікого немає, да і тим паче, чому ти дивуєшся? Після такої квіткової феєрії.  Хтось тебе дуже любить. Воно й не дивно, така красуня.

Дельфі простягнула руку та забрала цей скромний букетик, підносячи його до свого носа та вдихаючи аромат, який на цей раз приносив їй задоволення. Да і самі квіти…

І за всією цією картиною в маленьку щілинку в ледь відчинених дверях, спостерігав Снейп, тримаючи в руках фіолетову пелюстку. Він опустив  погляд на свою руку і стиснув її в кулак, разом з частиною бідолашної квітки, різко розвернувся і пішов геть.

«Ти така розумна Блек, вчиш життю, – думала дівчина сама про себе. – А в твоєму що? Просто поговорити… Можливо варто все таки прислухатися до своїх же порад?».

В Мелфой Менорі все було не настільки квітково та радісно. Не чекаючи обіду, на територію маєтку увійшла купка Аврорів, які безцеремонно відчинили двері та без дозволу увірвались в приватну особистість родини.

– Що тут відбувається!!! – гаркнув володар помістя.

– Ми маємо право провести тут обшук.

Високий та стрункий чоловік, який стояв спереду, дістав зі своєї кишені зім’ятий лист та одним рухом розправив його перед обличчям Луціуса.

 

– Це дозвіл від міністерства. Підписаний самим Міністром. Якщо ви чи хтось з вашої родини будете чинити опір, це буде вважатися магічним злочином. Ще питання?

Від такого відвертого хамства, очі Луціуса здається починали червоніти від злості, а на скронях набухали вени.

– Ти забув з ким ти розмовляєш? Я такого ще в житті своєму не бачив! Хто ви такі, щоб ставити мені умови в моєму маєтку? Причина обшуку?

Чоловіки стояли в дверях, їх попереджали що Мелфой – не дуже привітна людина, але вони не очікували, що на стільки.

– Причина обшуку? – твердо та суворо повторив той.

Не отримавши відповіді, чоловік почав діставати зі своєї тростини магічну паличку, аби навчити цих хамовитих осіб чемності, але в цей момент дуже вчасно на галас чоловіка прийшла його дружина. Вона обережно поклала свою руку на його плече та відвела в сторону.

– Любий, заспокойся, – спокійно та турботливо промовила вона на вухо своєму чоловікові. – Вони цього й чекають.

Підійшовши до чоловіків, жінка подивилась на них суворим поглядом та склала свої руки в замок.

– Мій чоловік задав вам питання. І поки ми не отримаємо відповіді на нього, ми не пропустимо вас всередину нашої приватної власності.

– В такому випадку ми запишемо це як відмову від співпраці з міністерством та перешкоду для виконання наших службових зобов’язань. По законам міністерства….

– Ти, цуценя, будеш мені ще про закони міністерства розповідати? – не давши договорити заявив Мелфой.

– Луціусе, прошу тебе, – тепер перебила вже Нарциса.

– Цисі, – гиркнув чоловік на неї.

Він і так був достатньо засмучений та знервований через проблеми в стосунках з Дельфі, яка магічним чином не покидала його свідомість ні на секунду.  Так тут ще й це: спочатку Смертежери, присутність котрих, м’яко кажучи, не влаштовувала чоловіка, так тепер ще купа цих дефективних. Мелфой сподівався, що брюнетка казала не правду, а просто хотіла підняти свою значимість в очах батька. Але ж ні. Всі надії, як завжди, вмерли.

–  До міністерства надійшла інформація, що в вашому маєтку переховуються особливо небезпечні злочинці. І ми маємо це перевірити.

–  Скоро я виходжу з відпустки і влаштую вам веселе життя, запам’ятайте мої слова.

Чоловік фиркнув та відійшов в сторону, даючи можливість промайнути повз себе.

 

Пройшовши вглиб маєтку, Аврори не скупилися на закляття та залишали за собою жахливий гармидер, що ще більше виводило Мелфоя старшого, який трясся за всі свої антикваріати та коштовні меблі. Здавалось, ось-ось і він вибухне, і цей вибух понесе за собою дуже багато втрат. Він в принципі не любив гостей, і вся ситуація з табором в його маєтку не подобалась блондину з самого початку. І не дарма, але його дружина дуже просила, адже її вмовила рідна сестра Беллатрікс.

І ось, не знайшовши абсолютно нічого, спантеличені Аврори стояли на порозі дверей, які перед їх носом зачиняв насуплений Луціус.

– Любий, мені здається, ти був занадто суворим, – промовила Нарциса, підходячи до чоловіка ззаду.

– Вони забули з ким розмовляли, мерзотники.

– Тобі треба розслабитись, – спокійним тоном затвердила Цисі, намагаючись масажувати чоловіку плечі. – Ми давно з тобою не проводили час разом. А зараз нарешті нікого немає, а Драко буде лише завтра.

Жінка обійшла Луціуса збоку та стала прямо перед ним, проводячи своїми руками від його грудей до шиї, обіймаючи його та дивлячись в очі.

Але натомість Луціус глибоко видохнув та обережно прибрав руки дружини зі своєї шиї.

– Нарцисо, прошу, давай не зараз, – холодно промовив той, фальшиво посміхаючись. – Мені час до Володаря.

Чоловік обережно повернувся спиною та попрямував в сторону кімнат, де був схований Волдеморт, звичайно його «причина», була лише відмазкою, бо Темний Лорд міг знаходитись в схованці ще не один день, а то і не один тиждень.

Після недовгої розмови з Волдемортом, чоловік отримав поручення привести в маєток Лео і, як не дивно, свою праву руку – Барті Кравча Молодшого. А також повідомити Дельфі про те, що вона на літо має повернутись до нього.

Чоловік одразу почав виконувати наказ. Він все частіше ловив себе на думці, що дійсно перетворюється на якусь поштову сову. Адже все, що він робить, це швендяє з Менору в Гоґвартс, аби передати якусь інформацію. Але є один величезний плюс – він побачить Дельфі. Чоловік дуже сподівався, що після ранкового подарунку панянка нарешті розтопить свою кригу.

І, здається, проблема з жіночою увагою, точніше з увагою від не тих жінок, які були їм на справді потрібні, це якась сумісна проблема Мелфоїв. Адже Драко, так само як і його батько, страждав від думок про одну «ту саму», намагаючись побудувати «заборонені стосунки», повністю забуваючи, що майбутнє існує і про нього варто піклуватись.

Хлопець сидів у вітальні свого факультету та збентежено дивився на годинник, напевно це був перший учбовий рік, який би він бажав продовжувати вічно, не зважаючи ні на що. Бо хлопець, як і Герміона розумів, що це літо може стати першим і останнім в їх історії. Але той вважав, що Ґрейнджер може дуже швидко його забути та знайти заміну.

– Хей, Мелфой, – гукнула в сторону парубка дівчина маленького зросту.

Побачивши хлопця, Пенсі швидким кроком підійшла до того ж дивану, де він сидів, і плюхнулась поруч, лягаючи головою хлопцю на коліна. Що в свою чергу дуже не сподобалось Мелфою, тому він різко встав, скидаючи з себе Паркінсон.

– Забирайся геть, – сухо промовив Драко, відразливо дивлячись на дівчину.

– Я взагалі-то сумувала, – ображено повідомила та.

– А я тут при чому?

– За тобою сумувала, – промовляла та, знову підходячи до хлопця. – До того ми з тобою домовлялись, пам’ятаєш? Ну, якщо комусь із нас захочеться…. – Пенсі закусила нижню губу, кидаючи грайливі погляди. – Розумієш про що я? І ще тут так спекотно.

Брюнетка розстібнула верхні ґудзики на шкільній сорочці, трохи відкриваючи свій мереживний бюстгальтер. І ось Слизеринка вже наблизилась до Драко та почала крутити в своїх руках його ґудзики на сорочці, продовжуючи натякати на продовження вечора.

– Дідько, Паркінсон, – роблячи крок назад, скрикнув Мелфой. – Прибери від мене свої граблі.

Брюнетка відверто не розуміла, що зараз коїться, адже, хоч вони останнім часом достатньо віддалилися одне від одного, але дівчина точно знала «чим» може завжди повернути увагу свого коханого.

Але і хлопець розумів, що насправді він би може і був не проти трошки розважитись, бо перспективи на літо були досить не втішні. А ще Ґрейнджер дала чітко зрозуміти, що інтимна близькість  між ними буде ой як не скоро, якщо взагалі буде. Але Драко все одно відкидав ці кляті думки.

В той час, юна Паркінсон бачила більше, ніж міг собі уявити Мелфой молодший. І вона чітко помітила те, що в цей момент Драко як раз дуже сумнівався, тож його треба «брати» поки він тільки почав «нагріватись». Тому, не гаючи часу, брюнетка швидко, стаючи навшпиньки, поцілувала блондина, нахабно пхаючи свого язика в його рот. А її руки вже тягнулись до його паху.

– Я нічого не бааааачуууууууу…. – закриваючи очі, протянула Дельфі, яка швиденько пробігла повз, прямуючи в свою кімнату.

Побачивши це, Драко швидко прийшов в себе та відкинув однокласницю подалі, да так, що та невдало вписалась у стіну.

– Я не дозволяв себе торкатися! – гучно прогримав той, роздратовано дивлячись на Пенсі.

– Да що з тобою!!!?

Не бажаючи давати відповіді, розлючений та трохи спантеличений Мелфой просто йшов вперед, ігноруючи все, що кричала йому в спину Паркінсон. Бо він зловив себе на думці, що якби Дельфі не проходила повз та приземлила трохи юнака, він міг не зупинитися і…

«І невже Герміона побачила в мені те, чого не існує?».

Драко нісся коридором, в пошуках Ґрейнджер, він вмить зрозумів, що так продовжуватись більше не може, і все, що вони почали – це величезна помилка. Вони не зможуть ховатись вічність, а бути разом його батьки точно не дозволять, а піти проти їх волі хлопець просто не міг.

І, по іронії долі, не помічаючи одне одного, двоє зіткнулись у величезному коридорі, і з грохотом відлетіли по різним сторонам. Вони швидко піднялись і підійшли ближче, не підіймаючи своїх очей.

– Нам треба поговорити, – на диво разом промовили ті.

І в цю ж мить їх погляди зустрілись і вони гучно засміялись.

– Поряд бібліотека, – рука дівчини піднялась та вказала на двері. – Можемо поговорити в таємній кімнаті. Якщо ти не проти.

Посмішка з обличчя юнака швидко злетіла, адже він згадав, про що хотів поговорити, а точніше затвердити.

Проходячи повз ту саму бібліотеку, студенти уважно дивились по сторонам, щоб їх ніхто не помітив. Герміона йшла трохи попереду, Драко ж крокував слідом, тримаючи безпечну дистанцію, на випадок, якщо хтось все-таки буде в цій клятій «читальні».

Зайшовши всередину, двоє  дивились одне на одного, не наважуючись почати розмову. Драко розумів, що по суті він має почати першим, бо все, що б там не сказала Ґрейнджер, це не важливо, тому що він вже все вирішив, і так буде краще.

– Герміоно, я думаю що нам треба.… – набравшись сміливості, невпевнено, але чітко промовив парубок.

Але у юначки були інші плани, і вона перервала початок його промови:

– Я теж так думаю, Драко.

Ґрифіндорка підійшла до блондина та притягнула за шию до себе, накривши його вуста поцілунком, не даючи можливості нічого промовити. Розірвавши поцілунок, Герміона продовжувала дивитись в очі своєму коханому та паралельно розстібати ґудзики своєї сорочки, а потім скинула її на землю.

Драко ж стояв, наче заціпенівши, та мовчки дивився на тіло Герміони. Дівчину занепокоїло таке мовчання і вона все прийняла на свій рахунок, вважаючи, що той вирішив, наче вона не достатньо гарна для нього. Прикривши руками легенький пастельно-рожевий бюстгальтер, дівчина нахилилась, аби підняти сорочку та втекти геть від цієї ганебної ситуації. Але Драко схопив її за руку та підняв, не даючи дотягнутися до свого одягу.

– Це те, про що я думаю? – дивлячись в очі Ґрифіндорці, спитав хлопець.

– А ти не про це хотів поговорити? – запитанням на запитання відповіла та.

Мелфой не став продовжувати діалог, а мовчки притиснув дівчину до себе, а потім до стіни неподалік, пара одразу повернулась до палких поцілунків, і верхня частина одягу Драко також опинилась на підлозі. Хлопець жадібно всім своїм тілом втискав Геріону в стінку, не даючи тій навіть зробити вдих.

– Важко дихати.. – крізь поцілунок сказала та.

– Я досі боюсь, що ти знову втечеш, – трохи віддаляючись та даючи можливість дихати, промовив юний аристократ.

– Дивись сам не втечи.

Герміона впевнено відштовхнула Мелфоя від себе, крокуючи вперед, трохи підштовхуючи його за плечі. Мелфой явно не очікував такого тиску зі сторони Ґрейнджер і розгублено відходив назад, поки не відчув за своєю спиною той самий проклятий диван, хлопець мовчки сів, тягнучи на себе Ґрифіндорку.

Дівчина покірно сіла зверху, цілуючи коханого та обіймаючи його за шию. Руки хлопця одразу пролізли під спідницю, стискаючи стегна, а потім і сідниці шатенки. Помічаючи, як та починає глибоко дихати та відчуваючи як сильно стукає її сердце, хлопець іронічно промовив:

– Наша Ґрейнджер розійшлась..

І ця заява змусила юначку трохи зніяковіти, адже все, що відбувається зараз, було з нею вперше. Вона хотіла не здаватися занудною, безініціативною, невже вона переборщила? Чи якось смішно виглядала.

Драко одразу ж помітив, як дівчина змінилась в обличчі, та відчув як хоче злізти з нього. Але натомість він дужче притиснув стегна дівчини до себе.

– Я дурень, так? – невпевнено спитав Мелфой.

– Мені здалось, що то я дурепа, – дивлячись на хлопця, відповіла та.

– Значить…?

– Значить… – затвердила Ґрейнджер.

Без зайвих слів, Драко потягнувся за своєю паличкою, та змахнув нею, аби ніхто не зміг відчинити двері, хоч це місце майже ніхто і не знав, але некликані гості  їм того були не потрібні. Відкинувши паличку, хлопець перекинув Герміону на диван, стягуючи з неї низ спідньої білизни, підтягнувши ту за ноги до себе та нависнувши над тілом дівчини, він знову поцілував її, паралельно розстібаючи вже свої брюки. Впоравшись з ними та трохи віддалившись, хлопець доторкнувся своєю палаючою долонею до обличчя Герміони, зазираючи в її очі, і та знову потонула в його блакитних очах.

Але раптово на очі Герміоні потрапила пов’язка яка була на руці Драко. Яка здалась їй достатньо дивною, адже знаходилась значно вище зап’ястя, що було не схоже на якусь травму.

– Що з твоєю рукою?

– Квідіч, – швидко відповів Мелфой, запускаючи пальці до лона дівчини і, відчувши це, в тої одразу вилетіли всі думки з голови.

Обличчя дівчини почало червоніти, і весь минулий запал та впевненість кудись швидко ділись. Помітивши це, Драко одразу згадав їх минулий досвід і зрозумів, що тягнути – ідея не з кращих. Адже він відчував, що дівчина вже готова.

І в цей момент, Герміона зрозуміла що відчуває далеко не пальці, один поштовх, і приємне трепетання знизу живота, змінилось різким болем. Від якого дівчина навіть трохи підскочила. Але Драко продовжував тримати дівчину за стегна, аби та не змогла вискочити з під нього.

– Чшшчшш… – прошепотів хлопець на вухо дівчині, залишаючись всередині, але не рухаючись.

Герміона більше не намагалась вирватись з «тисків», швидко дихаючи та докладаючи зусиль, щоб звикнути до нового відчуття, адже біль дуже швидко відходив на другий план.

– Все добре? – злякано перепитав Мелфой, він був навіть трохи розгублений, адже він мав до неї лише одну партнерку, хоч і розповідав всім про свої великі подвиги. І під час їх першого разу з Пенсі все було не так. Хоч і для самої Паркінсон все було також в перше.

– Все добре, – ледь чутно відповіла Ґрифіндорка. – Просто.. пару секунд добре?

Їх вуста сплелись в поцілунку і, як тільки біль стала меншою та перестала заповнювати всю свідомість дівчини, до тої самої свідомості почало доходити, що зараз відбувається, і ЩО вона в собі відчуває. Від цієї думки по її тілу наче пронісся розряд струму, який наповнив нижню частину її тіла тим самим трепетанням.

Не в змозі більше терпіти та чекати, Мелфой почав дуже обережно рухатись, що ще трохи приносило дівчині дискомфорт, але зовсім скоро він повністю зійшов на ні, і та, сама того не контролюючи, почала робити невпевнені поштовхи назустріч хлопцю, який, в свою чергу, починав рухатись все швидше та глибше. І кожний поштовх, здавалося, повністю вимикав свідомість обох та змушував їх тіла палати. Кожен рух приносив і фізичну і моральну насолоду

Драко вперше пішов проти системи, проти думки батьків, проти своєї ідеології. Хлопець відчував, що він на підході, прискорюючи свої рухи та блукаючи руками по тілу Герміони. З вуст дівчини зривався стогін, і сам Мелфой переставав контролювати свої відчуття. Ще декілька поштовхів, його тіло паралізувало від насолоди та хлопець зупинився, занурюючись все глибше.

Трохи віддалившись, та опершись на руки, блондин дивився в приголомшені очі Герміони.

– Це зараз ти?.. Туди? – перелякано спитала Ґрейнджер, тримаючись руками за низ свого живота.

– Я не знаю як так вийшло… – не менш злякано відповів Мелфой. – Тільки не кажи, що в тебе немає протизаплідного зілля?

– Тоді я маю мовчати…

***

Батько нашого героя Драко вже і не очікував на гарне продовження вечора, враховуючи, що Дельфі буде в Менорі лише завтра, але після ранкового сюрпризу, вона мала бути в гарному настрої, можливо сьогодні вони зможуть поговорити і вирішити все. Луціус, звичайно, був певен що вирішувати їм нічого, бо все і так зрозуміло.

Дельфі ж зібрала свої речі, аби не витрачати свій час потім і завтра спокійно рушити з цієї клятої школи. Дівчина була більш ніж впевнена, що вона буде поряд з батьком, а це літо буде спокійним і, нарешті, без пригод. Адже після того прочухана, котрий вона влаштувала, Смертежери  залягуть на дно та будуть ретельно прораховувати свої майбутні кроки. Вона спокійно йшла, роздивляючись бутон червоної троянди, це була одна із тих квіток, які подарував сьогодні зранку Луціус.

І здавалося б, інша пищала від радості, але Дельфі не відчувала такого несказанного щастя, хоч вона і дуже скучила, їй хотілось просто пригорнутись до свого коханого, без гучних слів та дорогих подарунків…

Вона зупинилась прямо посеред коридору, повністю ігноруючи всіх, хто проходить повз.  Дівчина точно знала, що вона пробачить його, іноді Дельфі взагалі здавалось, що вона вже не зможе жити без Луціуса, як би боляче він постійно їй не робив. І наскільки б не були важкими для неї ці стосунки.

Він той, кому вона першому дозволила до себе доторкнутися і перший, з ким в неї були стосунки. Він завжди був поруч, допомагав, він витягнув її з «ями» в якій та сиділа купу років. На всі її «ні» чоловік відповідав «так», і не просто відповідав, а робив все, аби вона відчувала його присутність, подарунки, побачення, увагу. Дельфі відчувала себе маленькою дівчинкою, якій нарешті не треба виживати, бо чоловік забезпечував її життя повністю, виконував всі примхи і завжди повертав назад після численних сварок, але навіть вони здавалися Блек неймовірними.

Вона «випробовувала» чоловіка більше трьох місяців, не підпускаючи його до свого тіла, не дозволяючи навіть поцілувати. Бо брюнетка знала, що потрібно чоловікам, тому не хотіла втрапляти знову в цю всю халепу. Періодами їй навіть здавалось, що вона перегинає палицю, і будь-який інший давно б послав її під три чорти, але Луціус продовжував боротись за її увагу та кохання… Доводячи свої почуття.

Несподівано Дельфі почула дуже стурбований та гучний голос своєї подруги. Придивившись, вона побачила криво застібнуту сорочку, два шалених ока та руки які страждали від тремору.

– Мерліне, Гермі! Що сталось? – перелякано спитала Блек, відволікаючись від своєї ностальгії.

– Дельфі, немає часу, я перерила всі підручники з рецептами зілля. І нічого не знайшла. Нічого в мене не питай, прошу, просто скажи в тебе є, чи ти знаєш де можна дістати….? – підійшовши до подруги, Ґрейнджер прошепотіла їй на вухо: – Протизаплідне зілля.

– Чогоооо? – ще більш здивовано скрикнула Дельфі.

– Так чи ні, прошу тебе. В мене залишилось дуже мало часу. Я розповім тобі все, коли вирішу проблему, Драко також шукає….

Почувши ім’я «Драко», в очах брюнетки можна було прочитати слово «перемога», нарешті це сталось, і тепер Мелфой молодший в її руках. Залишилось лише підібрати потрібний час і потрібну ситуацію.

Засунувши руку в непомітну частину сукні, дівчина дістала невеличкий прозорий флакон з чимось червоним та протягнула його до Герміони.

– Тримай, але пий швидко. Бо чим довше ти чекаєш, тим більше вірогідність що воно не подіє.

І в той момент, коли Дельфі передавала зілля, на горизонті з’явився Мелфой, але вже старший. Побачивши його, Герміона помітно зніяковіла та одразу почала метушитись.

– Спокійно, – ледь чутно промовила Блек, помітивши як подруга занепокоєна.

Герміона сподівалась, що чоловік пройде повз чи розвернеться і піде іншим коридором, але Дельфі розуміла – цього не станеться точно, бо відсотків дев’яносто, що він шукає саме її. Чоловік наближався, і цокіт його взуття ставав все гучнішим та ближчим, він гримав своєю тростиною о кам’яну підлогу при ходьбі і, здавалось, що від цього по всьому коридору були відчутні вібрації.

– Міс Блек? – перепитав той, підійшовши ближче.

– Містер Мелфой? – так само спитала Дельфі, високо піднявши голову та дивлячись на чоловіка.

– Значить не помилився, – з хитрою посмішкою відповів той. – Я шукаю Професора Муді. А ви, здається, однокласниця мого сина.

– У вас, Містер Мелфой така дивовижна пам’ять. Я думала ви не запам’ятаєте мене,  – з ледь помітною іронією відповіла Блек.

Чоловік різко повернув голову в сторону і глянув на предмет, який знаходився в руках у Ґрейнджер, та єхидно промовив:

– Міссс… – блондин звів брови та почав клацати пальцями, намагаючись згадати маглівське прізвище Герміони.

Сама дівчина в цей час стояла наче вкопана, тримаючи в руках зілля та не підводячи погляд до Луціуса.

– Міс Ґрейнджер, Сеееер, – протяжно відповіла Дельфі.

– Точно, Міс Ґрейнджер. Забавна річ у вас в руках, – заявив блондин, крокуючи вперед, продовжуючи стукати своєю тростиною.

Герміона швидко схаменулась, розвернулась і залпом випила те що знаходилось в флаконі, видихаючи з полегшенням.

– Слухай, Дельфі, чи мені здалось, чи він з тобою фліртував? – насторожено спитала Ґрейнджер, розвертаючись та дивлячись вслід Мелфою старшому.

Почувши це, Дельфі широко розплющила очі та кепкуючи відповіла:

– Зі мною? Комусь треба менше читати заборонену літературу, Гермі.

– Дуже смішно, просто від якийсь… Не можу пояснити… Він так тебе розглядав… Від нього пре якоюсь такою енергетикою…

– Ну так наздожени і відкриєш свою особисту колекцію Мелфоїв. Якщо він тобі здається таким енергетичним.

– Фу, Дельфі! – промовила та, стукаючи подругу по плечу. – Пішли пройдемось, мені стільки тобі треба розповісти….

– Пішли, – усміхаючись, відповіла та.

Але раптом брюнетка зиркнула в сторону свого гуртожитку, куди власне і пішов Луціус. І гучно заявила:

– Бліііін, Гермі, вибач, я зовсім забула, мені треба зайти до Професора Снейпа, мені потрібно віддати йому посібники з додаткових. Давай трошечки пізніше? Скажи що ти не ображаєшся? Будь лаааааасочка.

Ґрейнджер засмучено видохнула і підвела погляд на Слизеринку.

– Добре, йди, бо потім він вліпить Ґрифіндору мінус десять балів, за те що в Слизерині йому хтось посібники не здав.

Дельфі гучно засміялась, починаючи йти в сторону гуртожитку.

– Це він може….

Пройшовши тим самим коридором та звернувши в сторону, Блек відчула, як хтось схопив її за руку та відтягнув в сторону, майже закидаючи в аудиторію, яка знаходилась поруч. Дівчина почула, як гучно зачиняються двері, а потім спалах магічної палички. Повернувшись, поряд з собою вона побачила Луціуса, який різким рухом притягнув дівчину до себе.

– А я знав, що ти підеш за мною.

– З чого ти взяв що я пішла за тобою, м? І руки прибери.

Блондин розвернув Дельфі до себе спиною та нахилився, аби прошепотіти їй на вухо.

– Не приберу.

Його долоні спускались з талії брюнетки до стегон та притискали її до себе.

– Я бачив, тобі сподобався мій маленький подарунок?

– Я ненавиджу троянди, – гиркнула та, виривавшись з тисків Мелфоя. – І тебе я також ненавиджу!

З обличчя чоловіка не сходила посмішка, він мовчки «наступав», ігноруючи всі істерики своєї коханої.

– Коли ти кричиш, ти стаєш ще гарнішою. Доречі, в мене чудові новини. Літо ти будеш жити в моєму маєтку, а значить, що ми будемо жити разом.

– Прекрасно, Луціус, нічого не сказати, – затвердила дівчина, проводячи рукою по сорочці чоловіка. – Ти… – вона підійшла ближче, поклавши свою руку на плече чоловіка, підводячи свої вуста до його, та підводячись навшпиньки. – Я…  –продовжила та….

Долоні чоловіка прямували до талії дівчини, міцно обіймаючи. Луціус відчував її дихання та привідкрив свого рота, аби їх вуста нарешті зустрілись в поцілунку.

– І твоя дружина…

Дельфі різко відштовхнула Мелфоя та покрокувала до дверей. Дівчина потягнула руку до свого корсету, аби дістати паличку, щоб відкрити двері, на які наклав закляття аристократ. Але, якимось чином, її палички ніде не було. Повернувшись до Мелфоя, вона побачила його нахабну усмішку.

– Луціусееее!!!

Чоловік дістав її паличку, яку сховав ззаду, зачепивши за свої штани.

– Це шукаєш?! – іронічно спитав той.

– Віддай негайно! Це можна розцінювати, як викрадення людини!

– Викрадення? Хм, – чоловік сховав паличку назад та підійшов до розлюченої брюнетки. – Я згоден, – повідомив той, знову притягаючи однією рукою зеленооку до себе, та нарешті цілуючи її губи. Його обійми були міцними та палкими, чоловік нахилився до вуха панянки, аби прошепотіти крізь кучері: – Я так скучив… Зоре моя, ну подивись на мене.

Блек підняла свої очі та подивилась на коханого, який захоплено оглядав її обличчя, його руки підіймались в гору по спині дівчини, оминаючи лопатки та змінюючи курс до грудей та шиї. Луціус взяв її обличчя двома руками та промовив.

– Я не можу тебе втратити. Але й не можу зараз розлучитися, я не можу наражати на небезпеку свого сина через все це. Я не хочу порівнювати свої почуття до тебе і до нього, але якщо перед мною буде стояти вибір, я завжди оберу свого сина.

Дельфі мовчки дивилась на чоловіка і розуміла, що зараз він нарешті чесний з нею… Але все, що той казав, різало її душу навпіл, вона все розуміла, але Блек хотіла бути головною всюди.

В цей час, Луціус продовжував свою «промову» :

– Я розлучусь з Нарцисою, як ми і домовлялись, але я не можу зробити цього зараз, і якщо це все тобі не підходить, я не буду тебе тримати.

Блек дивилась на чоловіка, розуміючи, що вона не знає, що відповісти йому, вона не знає як продовжувати ці стосунки і як їх завершити також . Вона знала лише те, що зараз всередині неї бушує океан з почуттів, і всі ці почуття були до цього чоловіка. Образа, злість, кохання, ревнощі, пристрасть і навіть ненависть. Він був так близько і такий жаданий нею. І все, що змогла вичавити з себе панянка, це:

– Ти спиш з нею?

– Ні, – відповів той, не вагаючись та не відводячи свого погляду від Блек.

– Я тебе кохаю….

Чоловік знову обхопив своїми долонями талію панянки та припідняв її вгору, та в свою чергу застрибнула на нього та обхопила його ногами. Луціус попрямував до парти та посадив брюнетку на неї, залишаючись між її ногами. Його руки повернулись до обличчя та повністю прибрали волосся, відкриваючи вид на прекрасне личко та ключиці…. Аристократ спустив широкі бретельки її сукні та почав покривати плечі поцілунками… Але раптово він різко зупинився, прибираючи волосся ще далі з шиї, чоловік побачив доріжку з синців, які страшенно нагадували йому укуси.

– Дідько, Дельфі, це що таке?!