Глава 2

Глава 2

– Геть звідси Снейп! Гнівно викрикував чоловік намагаючись запахнути штани,  прикриваючи собою здавалось абсолютно скам’янілу Дельфі.

«І якого клятого він взагалі робить в її кімнаті так пізно?Якого він взагалі робить в її кімнаті!!». Ця думка не давала спокою аристократу.

В цей час дівчина метушливим  поглядом, намагалась знайти хоч щось, щоб прикритись, і нарешті злізти з цього стола, під який вона зараз здавалося провалиться від сорому.

– Ви двоє зовсім подуріли? Чим ви займаєтесь в стінах школи?! Обуренно, крізь зуби бурмотав Снейп.

Хоч чоловік і намагався не подавати виду, але було помітно, що вся ця ситуація змусила зніяковіти і його самого. Чи то від самих обставин, чи то від присутності напівоголеної молодої дівчини.

Незважаючи на те що Снейп намагався не дивитись в її сторону, та і освітлення давало можливость побачити лише відблиски полум’я свічок на тендітній шкірі.

– Люди називають це сексом, Снейп. – Нарешті давши ладу своїм штаням, аристократ,  єхидно кинув ціпку фразу в сторону Северуса.

– Ну що ж, містер Мелфой,- піднявши одну бров промовив Северус –  Сподіваюсь Темний Лорд не менш обізнаний в цих справах ніж ви. Бо я думаю йому буде дуже цікаво дізнатися всі подробиці, на наступному засіданні. На все добре.

Чоловік вже розвернувся спиною аби покинути кімнату, як тут пролунав ледь тримтячий дівочий голос:

– Северусе, стій, прошу тебе. Відштохнувши Мелфоя старшого, Дельфі залізла з того проклятого стола, схопила з підлоги лежачу сорочку Луціуса яка була неподалік, накинула на себе швидким рухом, і крокувала в сторону до чоловіка.

– Не треба нічого розповідати батькові.

– Місс Блек. – Перебивши дівчину продовжив Северус. – Я не можу залишити це без уваги Темного Лорда, невже ви двоє не розумієте що ви накоїли?

– Так, все вірно, хитро але стурбовано промовила дівчина, він має все знати, але від мене.

В цей момент на обличчі Дельфі промайнула ледь помітна посмішка, великі хитрі, зелені очі округлились і дивилися прямо на похмурого чоловіка.

– Тільки я маю розповісти батьку про наші стосунки з Луціусом. Це буде правильно і чесно. Северусе?

Дівчина обережно схопила чоловіка за руку, продовжуючи жалібно дивитися йому в очі. – Прошу, мені потрібно трохи часу.

Чоловік різко висмикнув свою руку, і впевнено прямував до дверей, щоб нарешті покинути це приміщення.

Дельфі ж в цей час стояла як вкопана на своєму місці, і абсолютно не розуміла що їй робити. Бо якщо станеться так, що батько дізнається про їх стосунки, його реакція може бути абсолютно будь-якою.

«Остання надія» промовила про себе Дельфі і викрикнула тремтячим голосом, наче ось, ось вона зірветься і заплаче.

– Невже би сам дозволив наражати на небезпеку людину, яку кохаєш? Я прошу тільки час…

Дівчина схрестила руки на грудях, таким чином не даючи сороці Луціуса розпахнутися, і просто дивилась в слід крокуючого високого брюнета. Розуміючи, що кожен звук цокоту його взуття, це звук її вгасаючої надії.

Повисла моторошна тиша, чоловік майже злився з темрявою, іноді здавалося що він і є той самий морок.

Северус завжди ходив лише в чорному, його обличчя було похмурим, а від його важкої енергетики, ставало навіть важко дихати, безсумнівно, якби Дементор міг бути в людському вигляді, це був би Снейп. Але таку напружену  тишу було перервано :

– У вас є тиждень. –  холодно промовив брюнет – Один тиждень, повністю злившись з пітьмою він нього не залишилось і сліду.

– Ну і що ця паперова ондатра робила в твоїй особистій кімнаті. – Знову зробивши акцент на слові «особистій», незадоволено кинув фразу в сторону Дельфі, Луціус.

Дельфі була дуже незадоволена, такою реакцією свого коханого, знявши з себе його сорочку та кинувши в нього самого:

– Луціусе, тобто після цього всього єдине що тебе турбує, це те що в моїй кімнаті робив Снейп? –  Обурено зауважила та. – Мені звичайно може здаватися, але я тільки що врятувала твою аристократичну дупу! Бо якщо батько дізнається про це все, від тебе може залишитись лише  магічний попіл, який розвіють над Мелфой Мінором.

Без зайвих слів, чоловік підняв дівчину на руки і по прямував в сторону ліжка.

– Луціус постав мене на місце негайно! Розмахуючи руками кричала Дельфі. – Ти чуєш мене? Я сказала негайно!

Блондин обережно поклав дівчину на ліжко, влаштувавшись зверху.

– Мені здається зараз твоє місце саме тут, грайлива посмішка промайнула на обличчі чоловіка.

– І ще мені здається що ми щось не закінчили, не підскажеш що?

Чоловік дивився в наповнені злостю очі дівчини, розуміючи що перспектива стати попелом, залишається доволі актуальною.

– Луціус!!! Я тебе зара….

Не встигла брюнетка закінчити свою репліку, як її вуста накрив пристрасний поцілунок.

– Пробач, шепотів Луціус, цілуючи шию Блек.

– А чому ти не був таким наполегливим з Северусом, м?

Аристократ трохи відсторонився, його брови піднялися до гори, а губи розпливлися в єхидній посмішці:

– Зоре моя, ти точно впевнена, що хочеш, щоб я був таким наполегливим з Северусом, м?-  Намагаюся скопіювати манеру Дельфі промовив чоловік. Прибираючи рукою з обличчя панянки пасми її не слухняних кучерів.

Кімнату заповнив дзвінкий дівочий сміх, через який зеленоока намагалася вичавити з себе хоч щось:

– Тобто ти хочеш сказати.- Трохи заспокоївшись продовжила леді, –  Що я маю ділити тебе не тільки з твоєю дружиною, а ще й королем занудства Северусом, я вірно тебе зрозуміла?

Було помітно як сильно дівчина намагалася промовляти це на повному серйозі. Але ця місія була провальна.

– Ділити мене?
Чоловік провів кончиком носа по ключиці брюнетки, видихаючи горяче повітря, любуючись копую мурашок, які промайнули по блідій шкірі його обраниці.

– А ти бачиш щоб я був з кимось окрім тебе?

Блондин дивився хитрим хижим поглядом на дівчину, чекаючи відповідь на своє запитання.

Але Дельфі лише відвернулась, і надула свої пухкі губи.
На обличчі Луціуса промайнула ледь помітна посмішка, після чого чоловік почав обережно, ледь торкаючись губами, цілувати плечі своєї пасії.

– І зараз не бачиш? – Розриваючись в посмішці спитав Мелфой.

Тиша лише продовжувала заповнювати кімнату, ще більше провокуючи блондина до дій.
Поцілунки ставали більш більш наполегливими, та палкими. Губи чоловіка спускались нижче, оминаючи пишні груди, які не залишили без уваги горячі долоні чоловіка.

Дійшовши до низу живота Луціус зупинився та підняв голову дивлячись дівчині в очі, на обличчі якої вже промайнув рум’янець.

– Ну якщо ти і зараз не бачиш, то я можу йти? Промовив Мелфой дивлячись на брюнетку.

Дівчина трималась з останніх сил, але як тільки аристократ почав трохи віддалятися, продовжуючи тримати зоровий контакт, піддавшись спокусі викрикнула:

– Бачу я! Бачу!

Переможна посмішка не сходила з обличчя чоловіка, який вирішив все таки закінчити почату справу, спустившись до лона дівчини. Від чого з вуст Дельфі зірвався гучний стон.

В той же момент, дівчина швидко закрила собі рота руками, бо вмілі рухи язика Луціуса не давали їй можливості стриматися від задоволення, а на сьогодні явно досить не проханих гостей, і пригортати такими звуками, до себе увагу, було явно зайвим.

Цю ніч коханці провели разом, випробовуючи один одного на витривалість.

Солодкий сон Дельфі перервав нахабний стукіт в двері. Дівчина неохоче відкрила свої очі, враховуючи те що цієї ночі вони з Мелфоєм старшим, спали від сили години три.

– Мерліінеее, ну кого принесло в таку рань. – Ледащо лежачи на боку, промовила Дельфі. – Луціус! – Вскрикнувши, дівчина різко піднялась, але аристократа поряд вже не було.

Брюнетка видохнула з полегшенням, « хоч не прийдеться ховати нікого в шафу».

Протерши очі зеленоока побачила величезний букет червоних троянд, який лежав поряд з нею. « Коли він запам’ятає мої улюблені квіти?…»

Панянка швидко накрила його ковдрою, стрімко вдягаючи на себе халат:

– Заходьте, я вже не сплю.
Двері стрімко та дуже гучно відкрились, тим самим навіть трохи злякавши дівчину, яка аж підскочила від несподіванності.

Було навіть відчуття, що хтось виніс їх з ноги.

В кімнаті з’явився високий силует, з платиновим коротким волоссям. Який тримав в руках величезну коробку.  Сумніви розвіялися самі собою. Двері дійсно винесли з ноги.

– Драко, що тобі треба?! – Прикриваючись ковдрою, повна невдоволення промовила дівчина.

Показово кинувши коробку на підлогу, струсивши з себе цілу хмарину пилу від неї, хлопець сердито повідомив:

– Якщо ти думаєш, що я тут по своїй волі, то ти помиляєшся – Хлопець звів брови від неприязні, продовжуючи намагатися очистити свої руки від бруду.
-Якби не професор Снейп, який сказав принести тобі підручники та речі, я би ніколи до тебе не прийшов, особливо після вчорашнього.

На момент, дівчина навіть злякалась, згадуючи, про що ж вчора дізнався Снейп. « Невже він все йому розповів?От гидота! Та ні, це маячня, Драко навряд так просто зараз зі мною спілкувався».

Думки дівчини знову перервав її любий брат:
Хлопець емоційно махав руками, його обличчя червоніло, а кутки губ з відразою опускалися до низу:

– Ти виставила мене дурнем, перед моїми друзями, та тою шайкою відбросів!

– Ну пробач мене, братику. В мене не було іншого вибору, мені потрібно було якось самоствердитися перед цими невдахами.

Дівчина по класиці кліпала своїми великими лисячими очима, посміхаючись у відповідь.

Хлопець недовірливо дивився на сестру, не знаючи що їй відповісти, бо він був налаштований на грандіозний скандал, але уж ніяк не на вибачення з її сторони.

Дівчина ж в свою чергу розуміла, реально вступати в конфлікт з Драко ніяк не можна. І краще завжди тримати його поряд з собою.

Враховуючи що обставини склалися так, що вона спить з його батьком. А Драко може стати їй ух як в нагоді, якщо дівчині буде потрібно якось вплинути на свого коханця.

– Дракоооо, ну не будь ж ти як зануда Снейп, ну? Ми ж одна родина. Дякую тобі, ти дуже мені допоміг, зрозумій, я не можу провалити це завдання, я маю показати своєму батьку, що я варта чогось.

Хлопець почав м’ятись на місці, його обличчя перестало випромінювати злобу, та агресію. Погляд пом’якшився та навіть набув, якоїсь долі розуміння, бо хто як не він міг зрозуміти Дельфі, та її бажання бути поміченою своїм батьком. Мабуть це була навіть одна з його найщиріших мрій.

– Не роби так більше, добре? Я не маю втратити авторитет. Бо я тут головний.

« – О так братику, головний, це в  тебе точно родине» подумала про себе Дельфі, звичайно не ставши повідомляти про це Мелфоя молодшого. Замість того, сказавши те, що так жадав почути хлопець:

– Ти і так головний, було б круто якби ти міг допомогти мені якось влитися в колектив. – Шторхнувши Драко зігнутим локтем в бок. – А то в попередній раз, твоя дівчина день не зжерла мене поглядом.

Хлопець знову скривив незадоволену гримасу, тримаючись за бік, в який штурхнула Дельфі.

– Ти про Паркінсон? З долею усмішки і зневаги спитав Драко.

– А що, є ще хтось? Намагаючись підколоти брата, саркастично відповіла Дельфі. Розуміючи, що щось тут явно не чисто.

– Ем, ні, звісно ні. Хлопець знову почав м’ятись на місці, та підсмикувати свої рукава, намагаючись не подавати вигляду занепокоєння. – Я дозволяю їй бути поряд тоді коли це потрібно мені, і тоді коли я хочу щоб вона зробила мені приємно.

«Завжди робить акцент на слові «я», він схожий на свого батька більше ніж він навіть думає».

Дівчині було явно не приємне таке відношення до іншої панянки, навіть такої не приємної як Пенсі. Але вона відчула, що тут щось явно не те. І в цього парубка є ще багато темниць.

– Приємно? Невже це про що я думаю? З ноткою пікантності, спитала Дельфія, вона розуміла, розмови на такі теми можуть дуже зблизити. Да і в цілому, треба мати компромат, він завжди може стати у пригоді.

Хлопець досить здивовано подивився на Дельфі  промовляючи:

– Тільки не кажи що ти майже в двадцять років бережеш себе для того самого єдиного. Чи у вас в Дурмстранзі взагалі був суцільних тухляк?

На цьому моменті було трохи помітно, що дівчині явно дискомфортні питання про її минулу школу, і вона уникає будь-яких розмов про неї. А хлопець в свою чергу продовжував свій діалог:

– То може наші навіжені викладачі вважають що ми живемо в бібліотеці і цікавимося рослинками.

Парубок зробив крок вперед, як тут під його ногами щось хруснуло, його погляд опустився до низу і він побачив доволі знайому брошку, в виді змії, абсолютно точно таку саму, яку носить його батько. Хлопець здивовано підняв її з підлоги роздивляючись.

– Гоґвартс, Гоґвартсом, але звідки тут ця брош? Точно таку має мій батько. І вона ексклюзивна, він завжди хизувався нею. –
Розгубленный погляд Драко був прикованный до своєї сестри. –
А цей момент, Дельфі не на жарт розхвилювалась, її очі почали бігати по кімнаті, і вона просто не знала, як виправдати це, скоріше за все ця брош відпала коли Дельфі скидала з Луціуса його пальто. « Але що робити зараз?»

Тиша в такій справі, точно не ліпший друг. Дівчина відповіла дуже метушливо:

– Ти впевнений? Це ж біжутерія, ніякої цінності, в мене в знайомих такі самі. Давай сюди, я покладу її.

Хлопець протягнув руку, та віддав сестрі брошку.

– Дивно, промовив Драко. –  Чухаючи свою потилицю.

«І знову я була критично близько до провалу, це все мені вже не подобається», подумала дівчина
Цей не зручний момент для панянки, перервав голос її брата:

– Піднімай дупу Дельфі, перший урок зі Снейпом, запізнюватись дорівнює підписати собі смертельний вирок. – Пробурмотав парубок, показуючи пальцем дівчині на двері.

День минав достатньо швидко і типічно як для школи, довгі та нудні уроки, і короткі але наповнені емоціями та скаженістю, перерви.

Єдиний урок, який здався дівчині цікавим, і на якому вона навіть активно себе проявляла, це урок захисту від темних мистецтв, який вів Професор Ремус Люпін.

Він здався панянці, достатньо дотепним, да і в порівнянні з іншими він розумів, що дійсно може знадобитися в цьому житті.

Майже всі перерви Дельфі намагалася проводити якомога більше з легендарним тріо, Герміона та Гаррі були достатньо люб’язними, допомагаючи дівчині освоїтись, а Гермі навіть поділилася своїми підручниками. Лише Рон все так само відчував в ній велику загрозу, хоч і не демонстрував це. Але вів себе достатньо холодно. І сама дівчина, в свою чергу, намагалась не контактувати з рудим, від гріха по далі, як то кажуть.

Нарешті цей день завершився, вечеря в великій залі, і можна буде забуритись в своє ліжко,  нарешті виспатися, без пригод, та не кликаних гостей. Ось тільки що робити зі Снейпом? Ця думка не покидала ні на мить. Дівчина розуміла, він не та людина, яка кидає свої слова на вітер. А втрачати свого коханого, брюнетці також не хотілось.

Варіант розповісти все батьку, також мав занадто великий ризик. Шукати компромат на Северуса? В цього ідеального зануди, не може бути гріхів. Так здавалося Дельфі. Думки брюнетки перервав дзвінкий дівочий голос:

– Хей, Дельфі! Ти так на вечерю запізнишся, давай наздогоняй! –  Кричала Герміона на весь коридор.

– Йду, я вже йду, відповіла панянка.- Дивлячись в слід трьом вічно залежним один від одного друзям.

Шкутильгаючи коридором, паралельно роздивляючись своє взуття, Дельфі різко врізалась в якусь людину, підняв голову і роздивившись, було зрозуміло, що це чоловік. На вигляд років 35-ти, з кучерявим каштановим волоссям яке  майже досягає до плечей.

Він був достатньо не погано одягнутий, блискучі чорні черевики, темно смарагдовий велюровий піджак, який одразу кинувся дівчині в очі.
Він дивився на неї наче був  заворожений, не промовляючи ні слова.

– Вибачте, усміхнено кинула Дельфі в слід проходячи повз.
Якийсь дивний, не бачила його тут раніше. Може хворий якийсь, чи черговий «язнаювсекращевас» професор.

Зайшовши в великий обідній зал, дівчина побачила купу студентів різних курсів, всі метушливо шукали де їм присісти, хтось вже почав свою вечірню трапезу.

Хтось вже котрий рік намагався, під звуки сміху, перетворити свою воду в келисі на ром.

Піднявши голову Дельфі побачила величезне нічне зіркове небо, всюди кружляли привиди, які так само були зайняті своїми справами, і відволікалися лише для того щоб привітатись з кимось.

Оглянувши майже весь простір зеленоока помітила, що майже всі місця зайняті.

– Дельфі!!! Ну де ти ходиш. – Знову прокричала Герміона, смикаючи дівчину за рукав мантії. – Давай сідай швидко.

– Прокліпаєш всю вечерю, – додав Гаррі. – Всім смачного.

Рудий же в свою чергу, навіть не підняв голову, щоб подивитися на дівчину. Воно й до кращого.

Раптово до зали зайшов той самий таємничий чоловік на якого натякнулась Дельфі в коридорі. Повернувши в бік голову, Гаррі раптово вскочив і швидким кроком прямував в сторону чоловіка викрикуючи:

– Сіріусе! Я такий щасливий! Що ти тут робиш?

Міцно обійнявшись, Сіріус по стукав долонею по спині Гаррі, зауважуючи що він дуже скучив. І сьогодні нарешті буде збір в їх старому місці.

Хлопець був не сказано щасливий.
Двоє прямували до місця де сиділа Дельфі, Гермі та Рон, щоб поділитись такою радісною новиною.

-Сіріус, познайомся, це Дельфі! Наша новенька. Приїхала до нас із Дурмстрага.

– Приємно познайомитись, Сіріус Блек, – протягнувши в сторону дівчини руку промовив чоловік.

«Блек? Якого дідька» подумала про себе Дельфі, не подаючи виду занепокоєння.

– Мені також приємно, протягнувши руку у відповідь, відповіла панянка.

– Дивно, за всю історію Гоґвартсу, було дуже мало таких випадків, коли учнів переводили ось так, з іншої школи, ще на випускних курсах.

Сіріус дивися в сторону Дельфі дуже пронизливим поглядом, накручуючи свої довгі вуса рукою.

– Так вийшло, не знаючи що відповісти, зауважила дівчина.

– Зрозуміло, відвернувшись від панянки, продовжив свою розмову з тріо. – Сьогодні ми маємо зібратися в моєму родинному маєтку, доречі Дельфі, вірно же? Ти також можеш прийти, напевно дуже важко вживатися в новому колективі, та місці? Ти ж не підтримуєш насилля зі сторони сама знаєш кого? Ціпко кинув в сторону дівчини Блек.

– Я з радістю, я дуже мало знаю про нього, ніколи не цікавилася. Такі люди викликають в мене страх. Дивлячись в очі чоловіку зауважила брюнетка.

– Ну і добренько. Я маю ще заскочити до Дамблдора, не сумуйте, до вечора. – Підморгнув Сіріус, напрявляючись до виходу,. – Сьогодні о восьмій, не забудьте, додав той вже пропадаючи в натовпі.

– А хто це був? -Зацікавлено, але з обережністю спитала Дельфі.

– Це Сіріус Блек, мій хрещенний, це єдина близька мені людина. Я не маю батьків, я маю лише Сіріуса та моїх друзів.

– Ти такий сміливий, я взагалі боюсь згадувати в слух про, сам розумієш кого.

Спадкоємиця Салазара лише опустила погляд вниз, роблячи вигляд, що вона дуже налякана лише від згадування про Волдеморта.

Але її думки заполонив цей дивний Сіріус, ще й Блек, це не може бути співпадінням. Невже…?

Голос Гаррі перебив думки Дельфі:

– Так давайте швидко, в нас мало часу, ми маємо перевдягтись, та зібратися маєтку Блеків.

– Блеків? Стурбовано відповіла брюнетка.

– Яке дивне співпадіння, зауважив Рон, ти ж також Блек? Чи не так?

Дівчина зніяковіло, відповіла:

– Яке неймовірне співпадіння, ото б я мала свій маєток!

Рудий лише кинув незадоволенний погляд в сторону Дельфі, щось так бурмотавши, але цього вже ніхто не чув.

Скориставшись моментом, зеленоока знову швидко встала і почала прямувати до виходу, попросивши Гермі зайти за нею, коли всі будуть готові.

– Рон!! Знову стукнувши підручником по голові хлопця, сварливо промовляла дівчина, я же просила тебе!! Що ти за людина така!

Дівчина довго стояла перед дзеркалом і не розуміла, що ж їй вдягнути на цю, супер-пупер важливу зустріч. Враховуючи, що вона взагалі не розуміла, чи варто їй туди взагалі  пертися, але відмовлятись не вічливо, до того ж це шанс все таки ще більше зблизитися з трійкою навіжених, не давав їй спокою. Бо Дельфі дійсно хотіла впоратися зі своєю місією. Хоч вона і намагалась завжди зробити вигляд, що їй байдуже на їх стосунки з батьками, це було не так.

Дівчина дуже хотіла вирости в очах свого великого батька. І стати не тільки його тінню, а повноцінним напарником, бо саме через це Темний Лорд і наважився на дитину.

Примірявши тісну чорну сукню, з корсетом, глянувши на себе в дзеркало, дівчина зрозуміла, що це абсолютно не варіант.

І в такому вигляді, вона точно буде викликати багато уваги, яка їй абсолютно не потрібна.

Дельфі поспіхом дістала величезний сірий светр з великою горловиною, сині джинси, та старі кеди, швиденько налягла  це все, на себе, і вирішила сама знайти Гермі, яку просила зайти до себе, коли вона буде готова.

Дивно взагалі було просити спускатися Ґрифіндорку до логова Слизеринців.

Блукаючи довгими коридорами, панянка таки почула дуже знайомі їй голоси.

Це була Герміона та Рон, які бурхливо щось вирішували, дівчина була б й щаслива щось зрозуміти, та почути, але як тільки вони побачили силует, який прямує до них, закінчили свій діалог, та розійшлися по різним куткам.

Було помітно, що шатенка дуже знервована та засмучена. Але лізти в цю справу було не час.

– Ніхто не бачив Гаррі, весело промовила Дельфі, зробивши вигляд що вона нічого не почула і нічого не зрозуміла, хоча приблизно так і було.

– Він зараз прийде, шмургаючи носом відповіла Герміона, було помітно, шо вона ось, ось може заплакати. – Вибач що не зайшла до тебе, ой, точніше не дійшла, юначка намагалась щось не дуже внятно відповісти.

– Все добре, ось і Гаррі, побачивши не високого хлопця підходячого до них, крикнула Дельфі,  – То що, ж як ми будемо добиратися до вашого супер таємного місця зустрічі?

І саме в цей момент дівчина почула несамовитий рев мотора і з самого неба до них спустився старенькмй автомобиль кольору бірюзи.

– Сідайте швидше, промовив Рон, хто не встигне буде летіти на своїй мітлі!

Весь політ, Дельфі дивилась в вікно і мовчала, розглядаючи дивовижні пейзажі, з її голови все не виходила думка, що ж робити далі? Северус не схожий на ту людину, яка б кидала свої слова на вітер.

Чи дійсно просто розповісти все бітьку, сказати що я кохаю Луціуса і він кохає мене. А якщо він його вб’є? Хоч Волдеморт був далеко не ідеальним батьком, спрогнозувати його було важко. А ризикувати своїм коханим дівчина готова не була.

Тріо ж в цей час активно щось обговорювали, навіть не помічаючи достатньо пригнічений стан своєї нової знайомої.

Як тут, автомобіль різко пішов на посадку, не на гумор лякаючи всіх присутніх.

Пірнаючи крізь м’які білі хмари новоспечений квартет, побачив величезний маєток. З круглим кам’яним фонтаном біля входу.

Автомобіль зупинявся, паралельно відкриваючи двері, щоб всі швиденько покинули салон. Здавалося наче він не зачарований, а дійсно живий, і має достатньо суперечливий та важкий характер.

Дельфі швидко вистрибнула з салону, майже на льоту. Тріо ж все таки дочекалися повної зупинки, достатньо здивовано поглядаючи на дівчину.

Біля кремезного паркану що оточував кам’яний маєток, на гостей вже чекав Сіріус покручуючи свої довгі вуса.

– Вітаю вас мої любі. – Радісно привітав підлітків, Блек.

Гаррі з захопленням дивився на величезну будівлю, і все що до неї відноситься, невеличкий скверик, де красувалися величезні іви, кам’яні лавочки і всюди лежав білий-білий сніг.

Шкода що час був вже достатньо пізній, і розглядіти всього гості не змогли.

– Це точно він. – З важливим обличчям, галасливо заявила Герміона. – Це точно родинний маєток Блеків. Чимось він навіть нагадує мені Мелфой Мінор.

– Звідки ти можеш взагалі знати як виглядає Мелфой Мінор?- Зауважив Рон, незадоволено поцікавився Рон, схрещуючи руки у себе на грудях.

– Я… дівчина дивилася по сторонам, жадібно хапаючи повітря губами, я.. я бачила ілюстрацію, в шкільній бібліотеці.

– Дійсно дуже важлива інформація, без якої ааабсолютно неможливо жити. Рудий ще щось незадоволено бурмотав собі під носа, як тут його перебив жіночий голос.

– Може досить? Я змерзла, давайте швидше зайдемо в середину, а ви вже потім вирішите всі свої маєтні питання.

Дельфі була дуже роздратована, що в свою чергу одразу помітив господар.

Сіріус запросив всіх до великої зали, де чекало все не мало галасливих та веселих людей.

– Дельфі. – Взявши за зап’ястя дівчину, промовив Сіріус. – Ти казала що ти змерзла, на другому поверсі є камін, якщо ти бажаєш, ми можемо туди піднятися. І ти трошки зігрієшся.

Чоловік був дуже доброзичливим та усміхненим.
Брюнетка розуміла що це просто привід, несумнівно, Цей чоловік не просто так носить таке саме прізвище як і вона. Дівчина не змогла відмовитись, хоч і мала дуже багато побоюваннь з приводу цієї ситуації.

Можливо це перевірка? І я мала розповісти про це батьку? А він як і моя мати служать Волдеморту. І зараз я піднімусь, а там на мене чекає мати. Разом зі своїм круціатусом, дівчина не з чуток знала, що це таке. Бо матір часто прибігала до критично жорстоких покарань.

Невідомо, кого ще більше варто було боятися, вічно холодного, та байдужого до її життя, та її самої батька, чи навіженої матері.

Піднімаючись по старим дерев’яним сходах, дівчина прокручувала найжахливіші картини які могли чекати на неї, чи може то Северус вже розповів про все тату, і мене чекає жахливий «сюрприз», думки панянки явно почали заходити в глухий і абсолютно не сумісний з цією ситуацією кут.

Дельфі підіймалась в гору наче на каторгу, а Сіріус мав супроводити її до місця провосуддя, дівчина не помічала неймовірних картин, золотих перил та величезних статуеток, в її свідомості все було згорнуте в купу і не давало ковтнути свіжого повітря.

І от нарешті перед її взором стали кримезні, старі дерев’яні двері з круглою золотою ручкою, Сіріус вже протягнув руку щоб відкрити їх, та зайти разом з племінницею.

Як тут з пролунав скрип сусідніх дверей, і із сусідньої кімнати вийшла пара, прижмурившись Дельфі змогла розгледіти, не високу, симпатичну дівчину з величезними очима, та волоссям кольору яскраво – рожевої жуйки.

І яким було здивуванням панянки, коли поряд вона побачила того самого Професора Люпіна, який легенько притримував дівчину за плече, та дивився як вона енергійно щось розповідає, голосно сміючись при цьому.

Ремус дивився на дівчину так,ніби на цій планеті більше нікого не залишилося, окрім них.

– Привііііт, голосно, та не стримано прокричала та, махаючи рукою в сторону Сіріуса та Дельфі.

Сіріус же в свою чергу стримано кивнув в відповідь, намагаючись відчинити двері.

Пара продовжила крокувати сходами, з яких рожевоволоса дівчина ледь-ледь не полетіла куборем вниз. Але Ремус достатньо швидко відреагував, і зловив свою подругу за руку.
Дельфі дивилась їм в слід не розуміючи, що взагалі тут відбувається. Невже вони всі на стороні батька? Чи що це все за цирк?!

– Дельфі. – Чоловік став спиною до відчинених дверей, протягуючи руку в середину, – Заходь швидше, зараз я розпалю камін.

Пройшовши в середину, дівчина не побачила, ні свого батька, ні матері, ні купи скажених смертожерів. « Яка ж я ідіотка» подумала про себе вона.

В цей час Сіріус намагався розпалити камін старими та вже давно відсирілими сірниками.

– Вибачте, але можливо легше просто використати заклинання? Зауважила Дельфі, шоковано дивлячись на чоловіка.

– Ні,ні,ні. Це абсолютно не те відчуття, зараз ти все зрозумієш. – Намагаючись запалити ті кляті сірники, які в кінцевому ітозі ще й випали з рук, відповів Блек.

Нарешті, один із них дав іскру, і кімната заповнилась теплим світлом, відблиски язиків полум’я освітлювали велику стіну напроти, на якій було зображено багато різних портретів, які точно були пов’язані між собою.

Це було схоже на якесь родине дерево, чи щось таке.
Дельфі прищурилась, намагаючись розгледіти хоч щось, але все даремно.

Чоловік побачив, що саме ця стіна зацікавила дівчину,
«Як добре, подумав про себе Блек,  бо саме для цього він її сюди і привів.

– Це дерево моєї родини. Промовив Сіріус, вміло відкриваючи корок, від бутилки з вином однією рукою.

З антикварної антрисолі на стіл прямували два кришталевих келиха. Побачивши це, дівчина в своїх улюбленій єхидній манері промовила:

– А ви завжди наливаєте алкоголь підліткам? Чи це я така особлива?

– Не бачу нічого поганого в келиху доброго сухого вина, чи не так?

Але згадуючи свій підлітковий вік, одним келихом точно все б не обійшлося.

Чоловік тримав вже наповнений келих, вдивляючись в кожну дрібну деталь кришталю, милуючись відплисками його улюбленого червоного вина.

– А з приводу особливості, –  Звичайно особлива, вдивляючись в очі Дельфі додав Блек, помічаючи деяку стурбованість – Всі ми особливі, чи не так?

Набравшись сміливості Дельфі почала крокувати до тої самої стіни, підійшовши трохи ближче, вона помітила що деякі портрети були наче випаленні, придивившись ще краще, Дельфі побачила і свою мати Беллатрікс, і тітку Нарцису і «любого братика Драко».

– Цікавить чому деякі портрети випаленні? Це зробила моя мати, коли я та інші члени, по її міркам, зрадили родину, моя краща подруга була народжена маглами, а кращий друг став її чоловіком.
Я втік, коли був ще підлітком, в той момент я був по справжньому щасливий, цей час так швидко минув, але… – Було помітно що чоловіку в край важко розповідати все, але набравши повні груди повітря, він все таки закінчив. – Вони загинули. І я знову залишився один на один з собою.

Дельфі лише стояла та мовчки кліпала своїми очима, не розуміючи навіщо він взагалі почав цю всю тему, але на диво її це не дратувало, а навпаки змушувало подивитися на цього чоловіка з іншої сторони.

«Невже в нашій навіженій родині є звичайні, нормальні люди?» – подумала вона.

Сіріус стискав кришталевий келих на стільки сильно, що здавалося що він зараз лусне, його погляд опустився, а кутки губ почали тремтіти.

– Дивись. – Рука Сіріуса вказала на іншу сторону дерева, це мої кузени, молодша Нарциса, та її син Драко. Така сама випалена Андромеда, вона скоїла те, за що в нашій родині вбивають, вона завагітніла від народженного маглами, та зв’язала себе вузами шлюбу з ним. Ну а трохи нижче має бути зображення її доньки, ти вже мала змогу з нею познайомитись, Німфадора Тонкс. Ніколи не клич її Німфадорою.

Чоловік посміхнувся крізь накопичену біль, яка пробирала його з середини. Бо він любив свою родину, точніше він жадав, щоб вона була хоч трошки схожою на родину Поттерів, до який він особисто і втік. Але.. але це було не можливо.

«Тобто, ця рожевоволоса дівчина моя сестра?Ще одна?» дівчина стояла наче заворожена, вона розуміла що не знає про своє походження абсолютно нічого, бо все що їй вбивали в голову з малечку, це те що вона нащадок великого Салазара Слизарина, чистокровна чаклунка, яка має берегти свою честь, та ненавидіти всіх, хто зрадив цим принципам.
А про ще одну тітку, вона взагалі не знала нічого, від слова абсолютно.

– А це, вказуючи пальцем на портрет, старша із трьох моїх кузин, Беллатрікс, скільки її пам’ятаю, вона завжди була дивною, та схильною до жорстокості. Проте завжди носилась наче навіжена, жартувала а іноді мені здавалося, що вона не така і жахлива, бо не зважаючи на її тяжкий характер, вона завжди випромінювала якийсь неймовірний позитив і заповнювала ним все навкруги.

Але це все змінилося, коли вона зустріла Волдеморта, і по вуха закохалась, в батьків були інші плани, і її видали заміж за іншого, вона жахливо страждала, і в кінцевому ітозі почала сходити з розуму.  А тут… – Чоловік вказав на порожне місце знизу. – Має бути ще одне зображення. –
Чоловік дивився на Дельфі, наче вичікуючи її реакцію, щоб не випустити жодної мімічної активності. – Тут має бути твоє зображення, Дельфія Блек.

Дівчина скам’яніла, «Він все знає? Яким чином? Моя міссія провалена? Батько він…».