8. Таємна краса
від ТігрісБув теплий весняний вечір. Десь прочищав горло соловей. В таборі Вогняного Клану було тихо, лиш звуки поїдання їжі звучали цим прекрасним вечором.
Тигролапка сиділа біля піньку й з апетитом поглинала білку. Кішечка була дуже голодною й стомленою після сьогоднішнього патруля.
Вони з Землештормом, Грізнодумкою та Хмарострибом перевіряли кордони. Коти пройшли відстань від Березового Велетня що знаходиться біля табору, до кордону з Льодовим Кланом, через листяний ліс та вздовж кордону Клану Сонця. Тільки після того як Хмаростриб впав в озеро Білих Лілій, коти повернули до табору.
Тигролапка обдумувала сьогоднішній «похід». На думку новачки, це було чудово побачити як Хмаростриб «купається» в озері. При тому що молодий вояк впав біля берега і барахтався у воді де води по груди.
Поки кішечка роздумувала до неї підійшов чорно-білий котик. Він був у чудовому гуморі. Й ніс лісову мишу.
— Доброго вечора. – привітався Громолап. – як твій перший патруль?
Тигролапка з задоволенням відкусила шматок білки.
— Чудово! – промурмотіла вона з набитим ротом. – бичив би ти Хмаростриба.
— Вже бачив, він сидів біля палатки Хуртовини. – Громолап весело посміхнувся.
Далі новаки продовжили їсти. Друзі балакали про різне, про полювання, про битви і як добре бути провідником.
— А давай я тобі дещо покажу? – запитав Громолап.
– Добре.
— Тільки це секрет. – перейшов на шепіт новак.
— Я нікому не розкажу. – пообіцяла Тигролапка.
***
Новаки пробиралися заростями молодої ожини. У лісі не було чутно ні звуку крім обережних кроків Тигролапки та Громолапа. Ось вони пройшли біля озера Білих Лілій й побігли далі.
Тигролапці було страшнувато. Її лякала ця таємна вилазка. Почувши мітка кішечка зупинилась.
— Громолапе, але це теріторія Клану Сонця. Може краще повернемось до табору?
Громолап не зупинявся, тому Тигролапка побігла його наздоганяти.
Порівнявшись з чорно-білим новаком кішечка повторила свої слова.
— Ми не будемо переступати кордон, побігли, тут недалеко. – нявкнув до Тигролапки котик.
Попереду з’явився сосновий ліс. Вони підходили до кінця теріторії кланів.
— Тут. – прошепотів Громолап.
В цьому місці, біля межі правління кланів котів, було страшнувату говорити в повний голос.
Поки Тигролапка розглядувала ліс за кордоном, Громолап почав пробиратись кущами.
— Йди сюди! – покликав він.
Смугаста новачка побігла до свого друга. Пробравшись яерез кущі вона відкрила рота від подиву.
Перед ними було малесеньке озерце з кришталево-чистою водою. По берегах росли чагарі що ховали цю красу від сторонніх очей. А по самій водоймі росли білі лілії.
Новаки посідали на берегу й стали просто дивитись на це диво природи.
Тигролапка не вірила своїм очам. Така краса була біля кордону Вогняного Клану, а про це ніхто й не знав. Тільки Громолап. У кішечці ставало тепло на душі при погляді на чорно-білого котика.
«Цікаво, а що ще він знає про нашу теріторію?» – з інтересом подумала кицька.
***
Була вже темна ніч а новаки все сиділи біля озера. Тигролапка встала й потягнулась. Хотілось спати.
— Громолапе! – покликала вона друга. – пора до табору.
Новак стрепенувся й піднявся.
— Так, так. Пішли.
Коти полізли через кущі і на іншій стороні бігом припустили до табору. Трава під лапами приємно лоскотала живіт.
Біжучі, Тигролапка насолоджувалась такою свободною прогулянкою лісом. Скоро вони доберуться до табору й свернуться в своїх теплих кубельцях.
***
Тигролапка та Громолап тихенько зайшли жо печерки новаків. Навколо було тихо.
Чорно-білий новак зразу згорнувся й заснув.
Тигролапці якось не спалося й вона тихо лежала у тиші.
— І де ви були? – озвався голос з темряви.
Новачка підняла голову. Говорив Ікло. Точніше Іклолап. Цей тигр потрапив до їхнього табору й став тренуватись. Всі новаки називали його «Старим-малюком», але Іклолап на них не зважав. Тренувати тигра вирішила сама Вогнезірка.
— Ну, ми еее… Гуляли. – пробелькотіла новачка.
Вона боялась цього пронизливого бурштинового погляду напів-тигра.
— Зрозуміло. – ніби нічого не трапилось відповів Іклолап. – І де були? Сподіваюся, не біля прекрасного озера з ліліями? Я маю на увазі не ваше, а інше, біля кордону.
Тигролапка завмерла.
— Емм… Звідки ви знаєте про це місце?
— Проходив повз колись. Озеро Білих Лілій дуже схоже на нього, але краса Закордонного ніби зачаровує забувати про інших. – міркуючи сказав Ікло.
Тигролапка знову вліглася.
— Надобраніч. – нявкнув тигр.
— Надобраніч. – відповіла Тигролапка знаючи що не засне.
0 Коментарів