3. Який же великий та довгий шлях.

Розділ 3

Смужка стрімко обернулася. Перед нею стояла велика вогняно-руда кішка з білою грудкою та мудрими чорними очима… На боку в неї був довгий шрам а хвіст був трохи подратий.

Кішка-воячка поглянула на неї.

– Вітаю у таборі Вогняного Клану! – вона лагідно усміхнулась киці.

Громолап шановно її вклонився.

– Здраствуй Вогнезірко! – радісно вигукнув він – Смужка, це Вогнезірка провідниця нашого Клану.

Вогнезірка сміючись почала розказувати:

– Смужко, шлях вояка непростий. Новаками стаговляться у 6 повень, тобі я призначу виховника який буде тебе вчити всіму що треба. Ти будеш вчитися битися та полювати, доглядати за кланом. Далі якщо ти успішно пройдеш навчання — станеш воячкою. Будеш водити патрулі та захищати котів клану. На цьому ланцюг посад у більшості котів закінчується, але можна стати воєводою, а потім провідником. Щоправда це досить відповідальна посада. Так заведено.

“Смужці ще дуже й дуже далеко до провідниці. Вона тільки робить свої перші кроки у цьому світі. Що ж буде далі?”

«Як складно» – про себе обурилась Смужка.

– А коли я стану вояком? – поцікавився тим часом Громолап.

– Скоро, потерпи небагато, зараз я піду й поговорю з твоєю наставницею. – сказала Вогнезірка обертаючись до кагату зі свіжиною де сиділа світло-сіра невеликого розміру воячка — виховниця Громолапа. – всьому свій час.

Провідниця відійшла а чорно-білий котик повернувся до кошеняти.

– Тобі показати табір, Смужко? – дружелюбно запитав він – я тут все знаю.

Він говорив спокійно але з ноткою гордості у голосі.

— Ну добре – знехотя погодилась киця.

«В компанії буде цікавіше»

Коли смугаста киця все таки побігла за Громолапли, він вже був на тій стороні галявини.

***

Був сонцепік і Громолап вже показав Сиужці майже весь табір. Хоча, залишилось ще кубло старійшин та вояків, друге знаходилося біля входу жо табору під великим кущем. Чорно-білий новак провів кішечку до нього. Там сидів невеликий бурий котик. Він вилизував свою ідеально чисту лапку. Був він трохи менший від Громолапа, але сильніший. Коли вони підійшли, молодий вояк знущаючись вигукнув:

– Здоров, Громолапе! Коли вже ти вояком станеш?

— Скоро, так Вогнезірка сказала. – і бровою не повівши відповів йому новак.

– Ха! Може ти й станеш вояком але ніколи не будеш таким як я. – подразнив Громолапа гордий кіт.

– Не лізь, Бурошкуре, не в своє діло. Смужко це Бурошкур він вояк, а кубло це, воїнів.

– Буду лізти. – задірливо проказав він. – Як я бачу ти не тільки не вояк, а ще й королевою став, кошенят водиш. Як тебе звати? – насміхливо промовляв він. Сиужка зрозумівши що звертаються до неї, підняла голову.

– Я… Еее, Смужка. – несміливо сказала кішечка.

– А зрозуміло! Смугаста добра кішка. – вже нормально та ніби з повагою мовив Бурошкур.

– Я тут все тгбі показав, Смужко, йдемо далі. Все, до-зустрічі Бурошкуре. – ”ввічливо” відрізав Громолап який вже йшов до якогось лаза у кущях.

– Ви вже йдете? Так швидко? – здивувся бурий кіт. – ну, бувайте. Побачимось невдахо.

Коли Громолап та Смужка відійшли подалі від вояцького кубла, маленькій киці стало легше. Їй неподобався цей задірливий бурий вояк.

– Чому цей Бурошкур такий злий? – запитала Громолапа Смужка.

– Він просто ненормальний, став вояком раніше за мене й насміхається над всіма. – злобно сказав він і напевно занурившись у свої думки.

Смужка вирішила більше не питати новака на цю тему. Щось їй підказувало: не треба.