You Again

☀☀☀

В двері хтось наполегливо стукав, поки Ханна насолоджувалась звуками улюбленої композиції. Надворі було досить пізно, тож можна було припустити, що єдиною, хто міг би турбувати її – Сенді – краща подруга.
– Ханна!- почувся жіночий крик по той бік дверей,- відчиняй вже, бо я продовжу стояти тут і кричати твоє ім’я.
Це не виглядало, як погроза, проте не дуже хотілось, аби весь кампус збігся до її дверей, тож дівчина неохоче підвелася, відкладаючи свій скетчбук і все відчинила двері, впускаючи схвильовану і надто радісну кращу подругу.
Сенді залетіла, мов ураган, зносячи подругу з дороги, і носячись по кімнаті, почала щось тараторити. Ханна стояла з роззявленим ротом і широко розплющеними очима, намагаючись зрозуміти рухи своєї подруги, що продовжувала не помічати її.
– Чого носишся, мов ошпарена?- з подивом запитала Ханна, закриваючи двері,- щось сталось?
Здається, що ці фрази здивували Сенді набагато більше, ніж мали б. Вона театрально роззявила рота і прийнялась шукати телефон подруги, що весь час лежав на столі.
– «Не турбувати»,- гучно підсумувала Сенді,- ти президент якийсь, чи що? До тебе не дописатись. Ти прочитай повідомлення у нашій групі,- подруга швидко протягнула телефон власниці і плюхнулась на ліжко.
Подруга тихо спостерігала, поки Ханна зайшла в месенджер і знайшла правильний чат. Спочатку дівчина стояла розслаблено, повільно розбираючись з ситуацією і тихо коментуючи окремі репліки, проте зовсім скоро на її обличчі почала проявлятись щира та яскрава усмішка, що відображала суцільне задоволення.
– Я правильно розумію, що ти спланувала нам відпустку перед екзаменами?- з цікавістю уточнила Ханна, сідаючи на ліжко біля подруги,- коли ти встигла?
– Замість того, аби нудно проводити час в кімнаті,- з азартом почала Сенді,- я шукала нам місце для відпочинку…аж раптом, я побачила, що на ці дати є дешеві квитки на Гавайї. Погодься, що ми так багато працювали всі ці роки, що заслуговуємо на відпочинок.
Насправді, Ханна сильно переживала через майбутні екзамени, проте ідея відпочити звучала досить розумно. Останні місяці були складними і нервовими, тож дівчина без сумнівів погодилась на цю авантюру.
– Вся наша група погодилась?- радісно запитала Ханна.
– Ну, ще не всі підтвердили,- в очах Сенді миготіли легкі іскорки лукавості,- проте Лукас точно поїде.
Цієї миті серце Ханни затріпотіло всередині. Цей хлопець вже давно її подобався, але вона соромилась підійти до нього і зробити хоч якийсь натяк. Здається, що спільна подорож – найкраща ідея для початку стосунків.
– Це добре,- дівчина зашарілась, відводячи погляд.
– Та я і не сумнівалась, що він поїде,- впевнено відповіла Сенді,- він же так довго ходив у спортивну залу, що здається його м’язи розрослись до космічних масштабів.
– Ага,- Ханна лиш уявила образ світлого хлопця, що пірнає в океан.
– Що, думаєш роздвинути перед ним ніжки на морському побережжі?- хихикнула Сенді,- досить романтично.
– Яка ж ти дурепа,- Ханна штовхнула її в плече,- колись я вб’ю тебе.
У відповідь Сенді заливисто розсміялась, від чого подруга теж не сміла тримати зла і почала сміятись. Вони ще довго лежали на ліжку, обіймаючись та обговорюючи деталі майбутньої поїздки. Важко уявити поїздку, кращу за цю.

☀☀☀

– Якого чорта,- гучно скрикнула Ханна, закриваючи шторку примірочної.
– Він кращий друг мого хлопця,- голос у Сенді тремтів, проте вона намагалась говорити спокійно,- та він і сам запропонував поїхати.
– Мене це мало заспокоїти?- Ханна визирнула з-за шторки, її обличчя було злим та ображеним.
До відпустки лишались лічені дні, тож варто було остаточно підготувати все для сухого та сонячного острова. Дівчата написали цілий список і виділили останні вихідні, аби сходи на шопінг та прикупити собі щось новеньке.
Очікування було досить складною штукою, адже як пережити ці дні у задушливому та брудному Лос-Анджелесі та врешті отримати свій райський відпочинок. Проте, все ж не могло бути настільки ідеальним, і сплило аж сьогодні…
Виявляється, що ось-ось стало відомо, що їх компанія поповнилась ще трохи. Спочатку Сенді не хотіла говорити про це Ханні, адже знала, що реакція буде різкою і досить експресивною, проте обманювати подругу не хотілось, а так буде навіть краще…
Виявляється, що серед усіх їх спільних знайомих та одногрупників є лиш один, що настільки бісить Ханну. Точніше, він не просто трохи дратує, а дівчина дійсно ненавидить усе, що з ним пов’язано. Ніхто остаточно не знає чому, проте в університеті постійно ширяться нові чутки про подробиці їх сварки. І от якби так пощастило, що саме у цей казковий відпочинок, коли Ханна хотіла насолодитися сповна – все буде зіпсовано.
Здавалось, що Чо Мінсу був причиною усіх її бід, навіть якщо його поруч не було. Спочатку хлопець був таким собі непримітним і скромним, аж поки його талант до музики не помітили в університеті. Тоді про нього почали говорити ледь не з кожної праски, а це ще більше почало дратувати Ханну, адже ледь не всі дівчата на курсі мріяли про ніч з ним, весь обговорюючи це в деталях.
Якщо в університеті ще можна було якось абстрагуватись, то поруч з друзями все було ще складніше. Мінсу з’явився так само випадково, як і став відомим та популярним – його привів хлопець Сенді, такий же репер і музикант – Кейд. І тепер стало просто нестерпно…
Тепер вони пов’язані не лише спільною компанією, а й спільною відпусткою, яка, як думала Ханна, пройде жахливо. Лиш тільки почувши згадку про це ім’я, подруга спалахнула, відмовляючись від поїздки та сильно лаючись, що його теж запросили.
– Хіба це не канікули для нашої групи?- продовжувала накидувати Ханна, розплачуючись за покупки,- тобто, якого чорта Сен?
– Досить на мене все гнати,- трохи обурено відповіла подруга,- я дійсно хотіла, аби ми потусувались групою, але Кейд запропонував…
– Знову він,- Ханна закотила очі, настільки, що ще трохи і вони б не повернулись у першочергове положення,- він все за тебе вирішує, у вас і в стосунках так?
– Гей,- обурилась Сенді і раптово зупинилась,- я дійсно хотіла, аби все пройшло якнайкраще. Я так, бляха, старалась заради цих канікул, а про Мінсу…та, що ви як кіт з собакою. Здається, що останнім часом він був милим до тебе,- останню фразу вона кинула досить спокійно, навіть лагідно.
– Милим?- обурилась Ханна,- цей чорт взагалі спілкуватись не вміє…
Все це звучало настільки абсурдно, що Ханна не могла стримати емоцій і сіла на лавку та, закривши обличчя руками, важко зітхнула. Дівчина відчувала, що закипає, проте не хотіла злитись на подругу, вона радше злилась на весь цей світ, що вирішив таким чином поглузувати над нею.
Сенді присіла поруч, ставлячи пакунки на інший кінець лавки та обіймаючи Ханну за плечі. Вона м’яко посміхнулась і поклала свою голову на її плече. важко біло підібрати слова для такої ситуації, проте підтримка подруги відчувалась навіть без слів.
– Я обіцяю, що ви навіть не пересічетесь за час подорожі,- тихо відповіла Сенді,- людей же багато буде.
– Я нікуди не поїду,- випалила Ханна, відкриваючи обличчя та дивлячись прямо у блакитні очі подруги,- якщо буде він, то не буде мене.
На це подруга лиш розгублено роззявила рота, підбираючи слова у себе в голові. Здається, що саме її поставили у незручне положення, хоч вона і розуміє позицію Ханни, проте не приймає її…і не прийме.
Дівчина зробила короткий вдих, аби вгамувати емоції і почала:
– Ти псуєш відпочинок йому чи собі? Ми ж стільки всього спланували,- її голос був міцним та рішучим,- і ти все ось так перекреслиш через те, що там буде Мінсу?
– Якщо я не перекреслю це тут, то він перекреслить усе там,- твердо мовила Ханна,- краще я проведу відпустку в тиші, знаючи, що цей…що Мінсу буде за сотні кілометрів від мене.
Обличчя Сенді поблідло, адже аргументи вже закінчувались. Схоже, що Ханна була тверда у своїй відповіді, абсолютно не сумніваючись. Дівчата дивились одна на одну, думаючи про своє, проте Сенді точно знала, що у неї ще є час переконати Ханну…

☀☀☀

Виліт був ввечері, майже вночі, проте вони прилітали досить рано, тож мали можливість трохи відпочити, а вже потім досліджувати місцевість. Ханна, що вже пройшла паспортний контроль, сиділа в літаку, виглядаючи інших знайомих. Вона слухала музику, залипаючи в телефон, тож орієнтувалась лиш на свою спостережливість.
В голові крутилось багато думок, одна з яких «Як я на це погодилась?». У неї дійсно не було відповіді на це питання. Можливо, бо Сенді завжди вміла переконувати, а, можливо, бо вона дійсно втомилась за ці місяці і потребувала реального відпочинку.
Лишились лічені хвилини до зльоту, а сусідні місце все ще було вільне. Дівчина внутрішньо раділа, сподіваючись, що це такий бонус за всі майбутні страждання, але щастя тривало недовго, коли прохід заступив темноволосий хлопець з рюкзаком у руках.
– Та щоб мене,- чортихнулась Ханна, підводячи погляд.
В серці одразу прокинулась тривога, а очі нервово забігали по знайомому обличчю, що все ще не помітив дівчину. Коли їх очі зустрілись, то хлопець хижо посміхнувся, оголюючи ряд білосніжних зубів. Він примружився, мов не вірив у таку дивну випадковість і, швидко закинувши рюкзак, сів поруч.
– Це такий подарунок до подорожі?- його голос був бархатним і низьким,- це ти так спланувала, аби бути ближче до мене?
– Помрій, Мінсу,- дівчина вибухнула, задкуючи, аби між ними було більше простору,- якого ти взагалі тут сидиш?
– Якась бабуся попросила помінятися місцями,- спокійно говорив хлопець,- а я і не відмовив,- він зробив паузу, нахиляючись до дівчини ближче,- і це я навіть не знав, що тут ти чекаєш…так би сам шукав можливість помінятись.
– Це я маю офігіти від того, який ти добрий і хороший,- вона показово відвернулась до вікна,- мені все рівно. Ти не зіпсуєш мені цю відпустку.
Між ними запала недовга тиша, яка дивно діяла на Ханну. Вона сиділа спиною до хлопця, тож лиш могла здогадуватись, яким буде його наступний крок, а у випадку з Мінсу – важко передбачити, чого він хоче.
Спочатку хлопець може підколювати та задиратись, а вже за якусь мить затискати у темному коридорі університету, палко цілуючи та опаляючи свої диханням чутливу шию. А Ханна…а що, навіть, якби хотіла втекти, а не могла б, бо вже чіпляється за його міцні плечі, аби не втратити рівновагу і не впасти.
Тож тут, вона повністю була в невіданні, лиш відчуваючи чуже дихання та тихі рухи. В одному навушнику все ще грала якась музика, а іншим вухом дівчина почула, як бортпровідник сказав, що вони злітають. Від цього всередині все стиснулось, проте від різкого гарячого доторку вона здригнулась сильніше.
– Думаю, що ця відпустка пройде цікавіше, ніж ти думаєш,- його дихання було зовсім близько, від чого по тілу пробігли мурахи,- Ханні.
Після хлопець все ж відсунувся, зайнявши прийнятне положення. Дівчина ще просиділа кілька митей у зціпеніння, не маючи сил зрушити з місця. Вона відчувала фантомний жар, а голова йшла обертом від усвідомлення. Здається, що все пішло не за планом ще до початку відпочинку.
Ось чому вона так ненавидить Чо Мінсу.
Політ проходив досить спокійно. За вікном швидко потемніло і можна було побачити лиш клаптики легких хмаринок. Мінсу більше нічого не говорив, здається, він взагалі розслабився і заснув, проте Ханна все ніяк не могла заспокоїтись. Ті його слова надовго застряли в її голові, весь час прокручуючись, мов стара платівка, від чого вона не могла заснути.
Та попри всі дурні думки, сон таки взяв своє і вона заснула, дрімаючи під звуки улюбленої пісні.

☀☀☀

Вона солодко спала, як відчула штурхання поруч з собою. Дівчина підвелась і сонно потерла очі, намагаючись прийти до тями. Усвідомлення вдарило з новою силою, коли вона побачила, що весь цей час дрімала на плечі Мінсу, що все ще продовжував спати, абсолютно не звертаючи на неї уваги.
Швидко відсахнувшись, дівчина поправила свій одяг і сіла у звичне положення. Серце скажено билось у грудях, а голова крутилась від думки про те, що він міг не спати і все бачити.
Це було б жахливо.
Та виявилось, що найжахливішим було те, що на щоці вона відчувала неприємні липкі та вологі сліди, а поглянувши на плече Мінсу, закрила від сорому обличчя. Його одяг теж був мокрим, а значить, що вона пускали слині, поки спала.
Жах. Який сором…
Вирішивши, що на сьогодні досить пригод, Ханна відвернулась до ілюмінатора, слідкуючи за нічним мороком. Вона сподівалась лиш на те, що Мінсу міцно спав і не відчув, як дівчина лягла йому на плече, а потім ще й лишила слинявий слід. Від цих думок Ханна миттєво почервоніла, ховаючись у ворот своєї кофти. Якщо ж він не спав…це значило лиш одне…
У хлопця з’явиться ще один привід її підколювати.
Та, на диво, коли вони приземлились, то Мінсу все ще був сонним і незібраним, у той час, як схвильована Ханна швидко вилетіла з літака і направилась до стійки очікування. Її менше за все хотілось зустрічатись з ним поглядами, а ще менше – розбиратись у ситуації.
З аеропорту їх мав зустріти трансфер з готелю: кілька невеликих мінівенів, що заберуть всю компанію у два підходи. Всі були втомлені після виснажливої дороги, тож вирішили, що спершу поселяться, потім відпочинуть, а вже ввечері зберуться всі разом. Ханну цілком влаштовував цей план, адже у стінах номера, де вона буде жити сама, не буде набридливого Мінсу з його тупими жартами.
Та всі плани пішли коту під хвіст, коли замість двох авто, приїхав лиш один. Звичайно, що всі б не влізли туди, проте компанія вибачилась і запевнила, що у найближчий час за ними приїдуть, а поки могла поїхати лиш частина.
Ханна всіляко вибивала своє місце у цьому авто, адже варіант лишитись тут з Мінсу і обговорювати хвилюючу тему, обмінюючись люб’язностями – був не найкращим. Тож, відвоювавши своє місце, дівчина закинула речі і швидко сіла біля вікна, ігноруючи зацікавлений погляд хлопця.
Для неї це була чудова можливість насолодитись райськими краєвидами та абстрагуватись від нав’язливих думок. Дорога від аеропорту до готелю, що ховався серед пальм біля самого моря, пролягала через справжню оазу тропічної краси.
На узбіччях дороги височіли стрункі кокосові пальми, їхні вітрила-листя гойдалися в легкому морському бризі. Сонце, що схилялося до горизонту, відкидало золотисті відблиски на дороги, створюючи ілюзію, ніби асфальт танув у променях. У повітрі витав солодкий аромат квітів плюмерії, що червоно-білими острівцями прикрашали узбіччя.
Автомобіль повільно рухався вздовж берегової лінії, де бірюзова вода Тихого океану лагідно обіймала пісок. Хвилі м’яко накочувались, розбиваючись об скелі, що час від часу виникали вдалині. Часом погляд відкривав невеликі селища із затишними дерев’яними будиночками, прикрашеними гірляндами яскравих тропічних квітів.
Коли автомобіль під’їжджав до готелю, вид ставав ще більш вражаючим: перед нею відкрився краєвид на безкрайню гладь океану, над якою висів рожево-фіолетовий серпанок вечірнього неба. Здавалося, що це місце створено, щоб забути про все на світі й просто насолоджуватись красою миті.
Готель зустрів їх теплою, майже домашньою атмосферою, але з відтінком розкоші, що нагадував про місцевий райський шарм. Усередині панувало відчуття простору та легкості.. Центральне місце займав фонтан із темного вулканічного каменю, з якого струменіла прохолодна вода, створюючи заспокійливий шелест.
Великі панорамні вікна відкривали вид на океан, крізь який пробивалося тепле світло, забарвлюючи приміщення в золотисті й ніжно-рожеві відтінки вечірнього заходу сонця. Повітря було насичене солодким ароматом тих самих квітів плюмерії та ванілі, які стояли у великих вазах біля кожного кутка.
– Отже,- попереду почувся впевнений голос Сенді,- зараз тут тільки половина, тож пропоную почекати решту і тоді обирати кімнати для заселення.
На це всі погодились, займаючи місця у залі очікування. Та Ханна відчувала себе настільки виснаженою та втомленою, що її не хотілось чекати ще. Звичайно, що вона не була ністільки егоїстичною, просто факт того, що є можливість отримати одиночну кімнату та ще й з видом на море, тішила її.
– Не хочу чекати,- дівчина взяла свої речі і направилась до рецепшину,- як підемо на вечерю, напиши мені, Сен.
Може, хтось і був незадоволений такою наглістю, проте ніхто не виразив своїх емоцій. Персонал ввічливо допоміг віднести її речі у номер і провів на потрібний поверх.
Всередині відчувалась легкість та спокій, коли вона вперше за довгий час опинилась на самоті. Ханна де-небудь кинула речі, знімаючи кофту та спортивки, аби упасти на неймовірно м’яке та просторе ліжко, що пахло якимись травами.
Номер був світлим і затишним, із великим балконом, звідки відкривався вид на океан. Шовкові штори м’яко колихалися від теплого морського бризу, а в повітрі витав легкий солонуватий аромат. Відчуття наповнювали її з новою силою, проте втома дала про себе знати і вона провалилась у міцний сон.

☀☀☀

Вона прокинулась, коли відчула, що замерзає. Яскраве денне світло змінилось на приємне червоно-рожеве, коли сонце сходило за обрій. Ханна довго вдивлялась вдалечінь, споглядаючи за хвилями, що зникали у безкрайому просторі. Вона могла б лежати ось так вічно, дивлячись на райський захід сонця, проте відчула, що живіт аж болить від голоду і вирішила, що варто спуститись і поїсти.
Виявилось, що майже всі вже давно сходили на пляж і навіть домовились про оренду дощок для серфінгу, а потім пішли гуляти містом, шукаючи цікавий ресторанчик для вечері.
Тож, дівчина швидко зібралась, одягнувши легку сукню та зібравши світле волосся у зачіску, та вирушила на пошуки друзів. Попутно вона швидко набрала подругу, аби вияснити їх локацію, але всі плани вже вкотре обірвались, коли її погляд випадково зупинився на постаті, що виходила з сусіднього номера. Ханна застигла на місці, впізнавши Мінсу – людину, з якою їй точно не хотілося стикатися зараз.
– Яка приємна несподіванка,- запитав він з легкою іронією в голосі, натягнуто посміхаючись,- то ось хто моя сусідка.
Всередині все похолоділо, коли пара темних, мов вугілля, очей почали вивчати її. Мінсу виглядав, мов хижак, що ось-ось був готовий розірвати жертву, проте Ханна не збиралась здаватись йому без бою, адже очевидно, що він очікує саме наляканою та розгубленої реакції.
– Вибач, Сен, здається, що доля випробовує мої нерви на витривалість,- дівчина кинула презирливий погляд на Мінсу,- я скоро буду,- вона кинула слухавку і впевнено рушила до виходу.
Дівчина відчувала пронизливий погляд у спину, від чого хотілось скоріше втекти. Та у Мінсу були інші плани, тож він швидким кроком наздогнав її, порівнявшись у ході. Він не спішив починати ромову, просто крокував поруч, а на його обличчі красувалась легка насмішка. Ханна миттю відчула, що всередині спалахує тривога та переживання.
Надворі відчувалась приємна морська прохолода, проте повітря все ще було гарячим і сухим. Ханна намагалась відв’язати від себе хлопця, але той наполегливо продовжував йти поруч.
– Біля мене що медом намазано?- дівчина різко зупинилась, вибухнувши від емоцій.
Хлопець лиш посміхнувся, продовжуючи дивитись на неї невинним поглядом.
– Та чому ж мені так не щастить,- від відчаю Ханна гучно видихнула, закриваючи обличчя руками,- уясни собі, у своїх мізерних мізочках, що я їхала у цю відпустку, аби відпочити і не бачити цієї самовдоволеної усмішки.
– Це ти так говориш про моє прекрасне обличчя?- спокійно мовив хлопець.
– Ти такий самозакоханий,- вона закотила очі від роздратування,- ти ж можеш відпочивати десь окремо, не псуючи мені життя?
– Я не зможу відв’язатись від тебе, мила,- Мінсу хитро облизався, наближаючись до її вуха, шепочучи,- ти надто подобаєшся мені.
Від цих слів всередині Ханни все захололо. Дівчина стояла непорушно, намагаючись зібрати всі слова у щось зрозуміле для неї. Очами вона продовжувала шукати відповідей на чужому усміхненому обличчя, проте все було нечітким.
– Навіщо…навіщо ти все ускладнюєш?- насилу мовила Ханна.
Здається, що в його темному погляді можна було втонути, адже Мінсу продовжував уважно дивитись на стурбоване чуже обличчя.
– Ханна,- насміхаючись, почав хлопець,- життя не може бути простим. Чому ти просто не можеш признати той факт, що ми можемо бути разом?
– Ти знущаєшся?- її голос зірвався,- хіба ти сам не розумієш? Добре,- вона видихнула, а її тіло сильно напружилось,- якщо ти не підеш, то піду я. Зарубай собі на носі,- вона піднялась навшпиньки, аби мовити йому прямо в обличчя,- я вже якось допустила помилку – зв’язалась з тобою, тож тепер,- в її очах палала впевненість,- не наближайся до мене.
Дівчина розвернулась на п’ятах, швидко віддаляючись від Мінсу. Всередині розгорівся вогонь, що спалював усі емоції та думки. Руки тремтіли від страху, а голова йшла обертом від адреналіну. Раніше вона ніколи не могла дати відсіч, проте сьогодні щось змінилось, щось дало їй поштовх.
Вона швидко крокувала, поступово гублячись серед людей. В голові так яскраво пробивалась думка, аби повернутись і глянути йому у слід, але тривога разом з роздратуванням не дозволяли перейти цю межу. Ханна не вірила, що його настирність зникне, а насмішки припиняться, проте тепер вона не боялась його.
Помітивши своїх друзів, її нервозність і зовсім зійшла на ні. Опинившись поруч з Сен, Ханна розслабилась і, здається, забула про нещодавню перепалку. Навколо були її знайомі, одногрупники і просто приємні люди, що жартували, сміялись і щось бурхливо обговорювали. Тут все відходило на задній план: переживання, насмішки та, загалом, існування Мінсу.
Особливо її тішило те, що поруч сидів Лукас. Під час останньої сесії між ними, ніби щось накльовувалось. Хлопець часто проводжав її до гуртожитку, дарував квіти та пригощав різними напоями. Вони дійсно зблизились за останній час, що дуже допомогло Ханні забутися та, схоже закохатися.
Час з ним йшов непомітно. За розмовою, дівчина не одразу помітила, що вже потемніло і стало дійсно холодно. Вона була в легкому платті, тож особливо сильно відчувала морський вітер. Помітивши це, хлопець одразу накинув на її плечі сорочку, що одразу ж зігріла, подарувавши приємне відчуття захищеності. Вони далі продовжували говорити, коли у неї в грудях почало горіти.
Чужий погляд пробирався під шкіру.
Зовсім забувши про свою нещодавню перепалку, дівчина зовсім відволікалась і навіть не помітила, як Мінсу повернувся до них. Він сидів прямо напроти, в іншому кінці стола і з-під лоба поглядав на них з Лукасом. Його вигляд був загрозливим і суровим, хоч він і намагався виглядати спокійним зовні. В очах іскри метались, а руки судорожно стискались в кулаки.
Нервується? Злиться? Однаково. Йому корисно.
Обвівши хлопця жартівливо-зверхнім поглядом, Ханна наблизилась прямо до Лукаса, аби сказане належало тільки їм. Хлопець, нічого не помічаючи, піддався ближче, посміхаючись та киваючи від її слів. Вони виглядали такими безтурботними та щасливими, поки напроти розгорталась справжня буря.
– Ми прогуляємось до моря,- досить гучно мовив Лукас, підіймаючись та подаючи руку дамі,- якщо буде щось важливе, то пишіть.
Вони покидали компанію під гучні насвистування та викрики, мов нова парочка з’єдналась. Проте погляд Ханни був прикований лиш до Мінсу, що дивився на них все так же суворо. Його думки не читались, проте вона знала, що його це злить. Злить, коли вона щаслива.
Проте тепер дівчина точно була впевнена, що їх двобока ненависть переходить за межі дурнуватих жартів та підколів, адже Мінсу був не таким простим і точно вже був готовим до війни.

☀☀☀

Насправді, з самого ранку у Ханни був поганий настрій. Вночі вони пізно повернулись з прогулянки, яка мала б бути чудовою і милою, проте весь час в її голові спливав сердитий погляд Мінсу. І це злило. Він проникав у її свідомість, але найбільше бісило те, всередині розгоралась буря…тепла і приємна млість.
Через дурні думки вона майже не спала, просто ворочалася у ліжку, намагаючись вхопити сон за хвоста. Та весь час їй було то жарко, то холодно, то занадто м’яко, то надто жорстко. Заснула вона лиш під ранок, але так і не виспалась, адже вони мали рано виходити на море, щоб спіймати хороші хвилі.
Здавалось, що все і так погано, але гірше могло стати лиш після того, як її облило крижаною водою, адже зранку гаряча вода ще не нагрілась. Тішило лиш те, що тепер вона остаточно прокинулась…хоч і була зла.
Останньою надією було те, що вкінці коридору був загальний туалет з душовою. Ханна сподівалась, що вона буде єдиною ранньою пташкою, що хотіла б прийняти душ. Вже біля самих дверей вона почула, як ллється вода, але було не замкнено. Думки в голові змішались і вона сумнівалась, проте все ж відчинивши двері замість порожнього приміщення, як вона очікувала, її очі зустрілися з чужим поглядом.
Навкруги клубилась димка від гарячої та густої пари, а всередині було так жарко, що шкіра сама собою горіла. Напроти стояв голий чоловік, чиє тіло покривали гарні чорні узори – тату. Він продовжував неквапливо змивати шампунь з довгого темного волосся, поки мильна піна стікала по стрункому та рельєфному тілу.
Ханна, мов заціпеніла, не мала змоги зрушити з місця та безцеремонно розглядала хлопця, аж поки він сам не перевів погляд. Вона не знала, скільки вони так стояли, проте на його обличчя красувалась хижа посмішка, а очі непорушно дивились на неї.
– Приєднаєшся?- впевнено запитав хлопець, навіть не намагаючись прикритись.
– А…- вона просто роззявила рота, хапаючи якомога більше повітря.
Він одним коротким рухом наблизився до неї впритул, що було відчутно терпкий та свіжий аромат чужого шампуню. Хлопець не прикривався, не соромлячись та не ховаючи те, що викликало захоплення та бажання у жіночих очах. Його рухи різкі, проте не рвані, а добре контрольовані, що не хотілось тікати, а скоріше прилинути до оголеного тіла своїм, аби відчути його сильніше.
Лиш пальцями він провів по світлим прядкам її волосся, трохи відтягуючи, викликаючи розніжений та короткий стогін. Ноги підкошувались від очікування, а руки почали блукати по чужому рельєфу, м’яко торкаючись гарячої медової шкіри.
– Вчора ти казала, що не хочеш нічого спільного,- він наблизився впритул, обводячи вилицю своїм носом,- а тепер хочеш більшого від мене, Ханна,- хлопець коротко мазнув язиком по шиї,- ти так потребуєш моїх дотиків?
Він різко навалився вперед, притискаючи дівчину усім тілом до стіни. Його подих опаляв шкіру, а різкі рухи зводили з розуму. Губи м’яко торкались шиї та вилиць, у той час, як руки жадібно хапались за стегна і талію. Миттю він торкнувся чужих м’яких і терпких уст, коротко цілуючи та відтягуючи нижню губу. Він грався та точно перемагав у цій грі.
– Мінсу,- жалібно проскавчала дівчина, зриваючись на тяжкі видихи,- ще…
І він давав їй все, чого вона просила. Мінсу цілував наполегливіше, більш тваринно, нестримано. Вони сплітались язиками і кусали за губи, весь час сперечаючись та борючись за першість. Та, коли хлопець спустився рукою і торкнувся пальцями внутрішньої частини стегна, то Ханна простогнала прямо в поцілунок, остаточно здаючись. Він обережно і м’яко торкався чужої шкіри, продовжуючи цілувати до іскор в очах.
Це тривало кілька хвилин, поки хлопець не прибрав руки та не відсторонився. Ханна дивилась на нього крізь пелену в очах, а в голові боролись страх та непорозуміння. Мінсу посміхався, проте цього разу більш м’яко, може, навіть із сумом.
– Чого зупинився?- нетерпляче випалила дівчина, намагаючись вглядітись у чуже обличчя.
Він лиш лукаво хмикнув, відійшовши трохи назад.
– Мінсу,- жалібно протягнула Ханна, будучи максимально відкритою та розпашілою.
– Вибач,- він наблизився до її вуха і прошепотів,- тримаю дистанцію, міс Ханні Рівз,- хлопець коротко поцілував її у скроню і вийшов.
Дівчина продовжила стояти і тремтіти, тулячись ближче до стіни, аби відчувати хоч якийсь баланс. Мінсу справжній гамнюк, якщо починає ось так грати з її почуттями і кидати її то в жар, то в холод.
В душ більше не хотілось, проте тепер від ранкового сну не лишилось і сліду. Дівчина швидко вмилась, намагаючись привести свої думки в порядок, що вдавалось не надто добре. Тепер гру точно вів Мінсу, а отже в його руках найкращі карти. Найбільше їй не хотілось, аби хтось дізнався про їх ранкову сутичку. Вона молилась, аби він знайшов інакший спосіб вжалити її, аби він опинився не таким гамнюком…
Даремно надіялась.

☀☀☀

– Я думав, що вони ненавидять один одного,- чулось з загального холу.
Ханна якраз спускалась до всієї компанії, як почула чужі глухі обговорення. В її серці боляче защемило, коли вона усвідомила про кого саме було це обговорення. Дівчина продовжила тихо спускатись сходами, прислуховуючись до чужих слів, як її ззаду хтось окликнув, від чого вона налякалась і позадкувавши, впала.
– Ханна,- лагідний чоловічий голос був дуже близько,- ти в порядку?
Вона підвела погляд і зустрілась зі стурбованими зеленими очима у яких було видно власне відображення. Дівчина коротко посміхнулась і підвелась, продовжуючи в тупу дивитись на нього своїми яскравими закоханими очима. В голові зникли всі думки, а серце тихенько тріпотіло у грудях, вигріваючи нікому невідому мелодію.
– Доброго ранку, Лукас,- її голос легкий і невимушений, на противагу усім почуттям,- як спалось?
Вони разом вийшли на загал, продовжуючи говорити та обмінюючись короткими усміхненими поглядами, наповненими теплом та щирістю. Поруч з Лукасом відчувалась невимовна легкість, від чого Ханна забувала про свої тривоги та переживання.
Зібравшись, вони вирушили на пляж, де вже було підготовлено все спорядження для серфінгу. Також їх чекали інструктори, адже більшість ніколи не брали дошку в руки, проте Ханна була заядлим серфером і добре вправлялась на хвилях. Тож, не зволікаючи, вона швидко підготувалась і, взявши дошку, зайшла у воду.
Ханні відчула, як її серце вистрибувало з грудей від чистої, непідробної радості. Вона стояла на березі, її босі ноги торкалися теплого піску, а вітер ніжно грався її волоссям. Океан кликав її, хвилі обіцяли свободу, і вона не могла більше чекати.
Вперше ступивши на дошку, вона відчула легке хвилювання, але, щойно хвиля підхопила її, весь страх випарувався. Адреналін ударив у кров, серце закалатало швидше, а на губах з’явилася усмішка. Вона летіла по воді, ніби сам океан став її союзником. Вітер свистів у вухах, краплі солоної води розсипалися навколо, і цей момент здавався ідеальним – момент чистого щастя.
Вона сміялася, відчуваючи, як хвиля несе її вперед, як тіло саме знаходить баланс, як кожен рух стає частиною цієї стихії. Це було щось більше, ніж просто спорт – це була гармонія, злиття з водою, відчуття, що вона стала частиною чогось нескінченного.
Але раптом різкий голос прорізав ейфорію, змусивши її похитнутися. Ханні навіть не відразу зрозуміла, звідки він лунав, – океан чи суша, знайомий він чи чужий. Її серце ще билося в ритмі хвиль, але радість уже відступала перед новою хвилею емоцій…
Дівчина ледь змогла зупинитись, падаючи у обійми солоної води. Вона була наскрізь мокра, а ще більше зла, що хтось потурбував її, коли вона входила в такий крутий поворот. Ханна підвелась, залізла на дошку і оглядівшись нікого не помітила. Частина товаришів була у самого берега – навчалась з тренерами, а інша частина була трохи поодаль. Здається, що вона єдина, хто відійшов так далеко на глибину.
В голові промайнула думка, що варто повернутись, можливо це занадто небезпечно, але Ханна була впевнена у своїх силах. Вона народилась біля океану і навчилась плавати у півтора роки, тож вода це безперечно її стихія. Батько вчив її як краще поводитись в океані і, як виходити з небезпечних ситуацій.
Відкинувши зайве, вона рушила на пошуки нової крутої хвилі. Оцінивши її, Ханні прикинула, що хвиля більш як півтора метра у висоту і була дуже зручною для заходу, тож швидко зорієнтувавшись, дівчина «осідлала» її. Вона піднялась так високо, що відчувала себе володаркою світу, так легко і сміливо.
Та щось завадило її, вона підсковзнулась і її концентрація миттєво розсипалася, ніби пісок крізь пальці. Всього мить — і вона втратила рівновагу. Дошка хитнулася під ногами, а хвиля, що ще секунду тому несла її вперед, тепер різко вдарила збоку, змушуючи її впасти.
Океан поглинув її, збиваючи з толку. Попри всі знання та багаторічний досвід вода не відпускала її, мов пастка, і все навколо стало темним і хаотичним. Потік підхопив її, закрутив, і раптом вгору стало вниз, а вниз — вгору. Паніка вдарила їй у груди сильніше за хвилю. Вона розплющила очі, але бачила лише вир бульбашок і каламутних тіней.
Всі спроби вирватись були невтішними, адже вода крутилась навколо, як зливний потік, весь час кидаючи її з боку в бік. Легені пекло, а тіло не підкорялося. Вона гребла руками, але вода була занадто щільною, занадто сильною. Течія тягнула її глибше, і кожен її рух здавався марним, ніби вона боролася з велетенською силою, яка навіть не помічала її спротиву.
Вона спробувала вдихнути — але замість повітря у легені ринула солона вода. Її груди стиснуло болем, а думки розпливлися в тумані страху. Все тіло кричало про одне: вибратися нагору. Але де був цей “нагору”? Вода крутила її, не даючи шансу знайти напрямок.
Все поглинало темрявою, а кисень у легенях кінчався. Ханна покинула всі марні спроби і її тіло розслабилось, потроху опускаючись на дно. Її свідомість вже починала здаватися, коли раптом з’явився темний силует, що тягнув її за собою. Сил вже не лишилось, тож вона просто відключилась…

☀☀☀

Вона сильно кашляла, хапаючи ротом повітря, намагаючись повернути контроль над тілом. Серце шалено калатало, а руки й ноги були важкими, ніби її щойно витягли з глибокого сну.
– Ти що, з глузду з’їхала?! – голос над нею звучав різко, з нотками злості, але й занепокоєння в ньому читалося так само явно.
Розплющивши очі, Ханна відчула, мов щось важке тисне на груди, а тіло, ніби свинцем налито. Вона поволі перевела погляд, зустрівшись з стривоженими карими очима напроти. Її дихання все ще було слабким та збитим, проте вона почувалась набагато ліпше.
Навкруги стовпились люди, серед яких були як знайомі, так і абсолютно незнайомі. Ханна потрохи пристала на ліктях, все ще відчуваючи слабкість та запаморочення, але вже могла краще розглянути свого рятівника.
Над нею схилився Мінсу, який ще хвилину назад робив її штучне дихання та непрямий масаж серця. Він виглядав таким наляканим і стурбованим, що дивно було, адже ці емоції ще ніколи не проявлялись на його обличчі. Хлопець витер спітніле чоло і полегшено видихнув.
– Ти жива,- на видиху, розгублено, мовив Мінсу.
– Жива,- так само розгублено відповіла дівчина.
Між ними запала незручна тиша, що радше лякала ще більше. Мінсу просто дивився в пісок, уникаючи будь-якого зорового контакту, у той час, як Ханна підбирала слова. Якби вони не лаялись і які б стосунки між ними не були, але він врятував їй життя і вона не лишить це непоміченим.
– Ти що втопитись хотіла?- він говорив роздратовано, майже злісно,- хто пливе на таку глибину без підстраховки?
– В мене все було під контролем,- парувала дівчина,- просто хвиля була трохи вище, ніж здалося,- видихнула вона, все ще кашляючи.
Він дивився на неї скоса, виражаючи всю свою недовіру та злість. Він фыркнув і схрестив руки на грудях, продовжуючи напирати:
– Взагалі не думаєш перед тим, як щось робиш?- випалив хлопець,- чи може хотіла щось комусь довести?- він схилив голову набік.
Її очі розширились від такого нахабства та напористості. Вона сіла, опустивши погляд на свої тремтячі руки. Відчуття сили хвиль, що тягнули її вниз, ще не зникло, як і той жах, коли повітря в легенях майже не залишилося. Але вона не хотіла здаватися слабкою.
– На відміну від декого, я не граю з почуттями інших,- Ханна наблизилась майже впритул до його обличчя,- а це вже твоя фішка, Мінсу.
Хлопець покачав головою, потім зітхнув і простягнув їй руку.
– Можна просто сказати дякую.
Ханна нерішуче глянула на нього, а потім прийняла допомогу. Його долоня була теплою, міцною. Вона підвелася на ноги, похитнулася, але хлопець утримав її.
– Дякую,- сухо мовила Ханна, швидко задкуючи.
Здається, що для сьогоднішнього ранку забагато шокуючих подій. Тепер до її цілей додалось ще й те, що до повернення додому їй треба вижити…в прямому сенсі.

☀☀☀

Після цього Ханна повернулась в кімнату. Руки все ще трусилися, а тіло було слабким ніби океан залишив на ній свій слід — сіль на шкірі, вологу в волоссі та відгомін паніки десь у глибині свідомості. Вона зачинила двері, притулившись до них спиною, і заплющила очі.
Глибокий вдих. Видих.
Серце все ще билося прискорено, а перед очами пробігали яскраві картинки: висока хвиля, безкраїй океан та чужі сильні руки, що тягнуть її назад. Їй було страшно уявити, що було б, якби Мінсу не встиг. Мінсу.
Вона провела рукою по волоссю, відчуваючи, як воно липне до шкіри, а потім підійшла до ліжка і опустилася на нього, втупившись у стелю. Сонце за вікном сліпило, кидаючи теплі відблиски на стіни, але всередині неї все ще панувала буря.
Варто просто змити з себе цей жах і заспокоїтись. Треба очистити думки.
Серед розкиданих речей, Ханна знайшла навушники і увімкнула щось спокійне на фон і заплющивши очі, видихнула. Звуки гітари змішувалися з приглушеним шумом хвиль, що ще лунав у її пам’яті. Вона повільно дихала, змушуючи себе зосередитися на цьому моменті, на безпеці власної кімнати, де її ніхто не тягнув у воду, де не було океану, тільки її власне дихання.
Через кілька хвилин напруга почала відступати. Вона витягнулася на ліжку, відчуваючи, як поступово тіло розслабляється, а думки стають спокійнішими.
«Окей… Я жива. Я не потонула. Все добре», – прошепотіла вона собі, ніби намагаючись остаточно переконати власний мозок.
Від загального спокою та почуття власної безпеки Ханну потягнуло в сон. Вона скрутилась калачиком, притискаючись до холодної ковдри та насолоджуючись приємною прохолодою після спеки та пережитого стресу. Її дихання стало рівним, а думки повільно розчинялися в напівсвідомому стані, ніби хвилі, що зникають у піску.
Перед очима все ще вигравало сонце, що лоскотало своїми промінцями ніжну шкіру. Навколо простягалась блакитна гладь, що так і манила до себе. Ханна сумнівалась, її тіло сковував страх та невпевненість, тож вона просто стояла поодаль, намагаючись віднайти спокій.
Несподівано, поруч з’являється силует. Високий, розмитий, але знайомий. Той самий голос, що перервав її спробу підкорити хвилю, тепер звучить м’якше:
– Русалка боїться води?- з насмішкою мовив хлопець, підходячи ближче.
Це був Мінсу. Він посміхався і, здається, був абсолютно впевнений у своїх силах. Хлопець лукаво вдивлявся у жіноче обличчя, а у його очах вигравали іскорки. Він протягнув руку, схиляючи голову набік:
– Скласти тобі компанію?- тихо запитав хлопець,- чи так і будеш стояти осторонь?
Вона оглянулась, намагаючись віднайти відповіді у його обличчі. Серце шалено калатало, а тіло, мов не слухалось, заклякло. Проте поглянувши на його руку, вона несвідомо простягнула долоню у відповідь.
– Я не скривджу тебе,- м’яко говорив Мінсу,- більше ніколи,- хлопець обережно взяв чужу долоню, притуляючи до своїх м’яких губ,- обіцяю, Хані.
В голові стало занадто шумно від хвиль, а всередині розросталась незнайома і темна пустота. Страх. Колись вона вже чула ці слова, проте нічим хорошим це не закінчилось.
Ханна розплющила очі.
На лобі виступив холодний піт, а по спині пробігли сироти. Все було так реально, що вона ще кілька митей не розуміла, що є насправді. В кімнаті було душно, мов все повітря викачали, лишивши душну та тягучу атмосферу.
Перевівши подих, вона вловила ледь чутний шум за дверима. Хтось говорив, проте, мов намагався здаватись тихіше. Дівчина трохи заспокоїлась і пішла перевірити, сподіваючись, що це просто хтось з працівників готелю.
Вона все ще відчувала слабкість в ногах, але відчинивши двері була здивована. На порозі стояла Сен, яка, схоже, сперечалась з…Мінсу. Ханна широко розплющила очі, спостерігаючи за ними. Раніше Сенді виявляла неприховану неприязнь по відношенню до хлопця, ігноруючи будь-яке спілкування.
– Можете не перешіптуватись,- спокійно мовила Ханна, перериваючи їх суперечку,- і так весь готель все чує,- вона посміхнулась.
Мінсу виглядав стривоженим і трохи злим, у той час, як Сен виглядала ще злішою. Всередині розгоралась цікавість від того, що це за суперечка така між ними? Про що вони говорили?
Хлопець швидко зник, уникаючи будь-якого зорового контакту та спілкування. Лиш тоді Сен видихнула, м’яко посміхаючись до своєї подруги. В повітрі все ще панувала напруга, але Сенді вдало це приховувала.
– Як ти себе почуваєш, мила?- вона зайшла всередину, зачиняючи за собою двері,- ти так налякала мене сьогодні,- її погляд був ніжним і наповненим смутком.
– Все добре,- трохи скомкано відповіла Ханна,- про що ви говорили з ним?
Можливо це було трохи грубо, але всередині була нетерплячка. Щось дивне відбулося між ним і хотілось дізнатись усі подробиці, проте Сенді, здається, не була налаштована на розмову про це. Вона пройшла всередину кімнати, сівши з ногами на ліжко та закотила очі, мов думала про щось неприємне.
– Нічого особливого,- роздратовано мовила дівчина,- просто хтось занадто багато на себе бере. А чого ти переймаєшся?
І як би сказати її, що вона і сама не розуміє, чого це вона так переживає.
– Нічого,- збрехала дівчина,- він же сьогодні життя мені врятував, то просто…цікаво.
Дівчина закусила губу, поправляючи прядки волосся, що вибились. В грудях горіло від розчарування, проте вона лиш м’яко посміхнулась.
– Це, здається, єдиний його гідний вчинок,- буркнула Сенді, але потім зітхнула й ніби розслабилася,- давай не будемо про це, добре? Подивимось щось?
Вони провели кілька годин разом — валяючись у кімнаті, розглядаючи нові фото й розмовляючи про все на світі, крім того, що дійсно хвилювало Ханну. Дівчина відчувала, що зараз сама створює недомовленості, проте їй забракло сили, аби почати говорити про свої переживання.
Коли сонце почало хилитися до обрію, Сенді різко сіла й усміхнулася:
– Як ти дивишся на те, аби піти на вечірку?
На це Ханна лиш недовірливо хмикнула, туплячись у стелю. Вона дійсно відпочила і відновилась від ранкових подій, проте була не готова до гучної вечірки.
– Ти просто хочеш продовжити тухнути тут? У свою відпустку?- Сенді схилила голову набік,- не відмовляй собі у радощах.
– Я просто не знаю,- невпевнено протягнула Ханна,- чи це точно те, що мені зараз потрібно?
– Я думаю, що тобі краще робити хоч щось, а ніж накручувати себе,- чітку підсумувала Сен,- тим більше, що там буде Лукас.
Дівчина ледь не вдивилась смішком, що вирвався випадково. Тепер вона ні в чому не була певна, тож це дійсно було комічним. Лукас безумовно подобався її, проте всередині неї розгоралось щось сильніше та глибше. І це явно робив не Лукас…
– Ну і що,- Ханна відчула, як у грудях щось ледь помітно здригнулося.
– Що?- здивовано викрикнула Сенді,- це ж чудова можливість вам провести час. Він же тобі подобається, так?
– Так,- дівчина потерла долонею скроню.
На це Сенді радісно розсміялась, побігши шукати потрібний одяг, аби вразити Лукаса. Чи потрібно все це Ханні? Вона і сама не знала, адже тепер вона вже нічого не знала. Єдине про що думала дівчина, що думка про Мінсу змушувала її відчувати щось дивне, щось таке, що вона ще не могла пояснити.

☀☀☀

Спека вже спала, коли вони величезною компанією пішли на пляж. Хтось гучно сміявся, а хтось йшов обіймаючись, проте серед веселого та жвавого натовпу Ханна не відчувала спокою та втіхи. Її погляд постійно повертався до вже знайомого профілю.
За весь час, поки вони чекали в холі, він не вимовив жодного поганого жарту в її бік. І це надто турбувало її, адже раніше Мінсу абсолютно не знав жалю та співпереживань, а скоріше намагався вибити клин клином.
Навіть у той день, коли вона завалила важливий екзамен і лишилась в гуртожитку на всі канікули, він не знайшов необхідності підтримати її, а лиш подразнити та всіляко заважати готуватись до перездачі. Це було нестерпно…
Та цього разу все інакше.
Ханна не вірила, що така подія змінила його, що він став геть інакшим. Мінсу не був з тих емпатичних людей, що перебирають на себе всі страхи та чужі переживання. Він виглядав холодним і навіть трохи злим, тож такі зміни в поведінці дійсно насторожували.
Тож дівчина вирішила триматись поближче до Сен і дівчат, аби не лишатись з цим хлопцем наодинці бодай на мить. Її трусило лиш від думки, що він міг щось задумати, аби якось «підбадьорити», як він вмів.
Та найбільше дівчина боялась, що сама втратить голову і піддасться на його провокацію.
Але вона цього не хотіла. Дуже не хотіла.
Вони розкинулись трохи поодаль від пляжу: поблизу невеликої печери та поодаль від людей. Хлопці одразу прийнялись до справи та розпалили невелике вогнище, у той час як дівчата підготували напої та трохи закусок. Хтось жартував, хтось сміявся, а музика з маленької портативної колонки тихо вливалась у шум хвиль, додаючи атмосфері легкості та затишку.
Ханна сиділа поруч з іншими дівчатами, кутаючись у край легкої ковтини, що мов захищала від усіх незгод. Вона вглядалась у легкі язики полум’я, що вигравали на фоні нічного неба та думала про своє, абсолютно не слухаючи чужі балачки.
Їй подобалось спостерігати за горизонтом, що було ледь видно через краєчки повалених сухих дерев. Море, що виблискувало там, заспокоювало. Вона вдивлялася в темряву моря, в його безкрайність, слухаючи, як вода торкається берега, шепоче, відкочується назад.
Холод абсолютно не турбував її, проте відчувши поруч з собою жар чужого тіла, вона інтуїтивно повернулась на зустріч, пересікаючись з чужими яскравими очима.
– Ти в нормі?- неспішно заговорив хлопець,- я дійсно злякався, коли ти…коли все це сталось.
– Так,- тихо відповіла Ханна,- дякую, Лукасе, дякую за підтримку.
– Та…це нічого,- він перевів погляд на натовп,- добре, що Мінсу так добре плаває.
Вона широко розплющила очі, щиро дивуючись його словам. Тобто, так, він врятував їй життя і Мінсу молодець, але її дивувало те, як легко про це говорив Лукас.
– Так, молодець,- трохи злісно відповіла Ханна,- та він був найближче до мене, тож…я думаю, що так вчинив би кожен.
– Не кожен зміг би,- хлопець повернувся до неї, говорячи тихо,- я взагалі не вмію плавати, а ще жахливо глибини боюсь. Навряд чи з мене хороший рятувальник був би,- він зітнув плечима,- та я радий, що ти ціла.
Хлопець посміхнувся, а Ханна не змогла стримати посмішку у відповідь. Він був щирий з нею і її це тішило, що Лукас не приховував свої страхів і був з нею відвертим.
– Мені добре з тобою,- тихо мовив хлопець, ховаючи своє червоне обличчя,- може, якось на побачення сходимо?
Вона лиш продовжила посміхатися. Намагаючись не виглядати ще більш тупо Ханна просто кивнула, торкаючись чужої долоні та затискаючи її міцніше. З ним вона почувалась спокійно та безпечно. Лукас був, як штиль і літнє сонце, що тільки прокидалось і зігрівало весь світ. Так і він, своєю яскравою енергетикою, зігрівав її серце.
Вже було майже за опівніч, коли стало сильніше холодати. Небо було густим, оксамитовим, розсипаним холодними зірками. Легкий вітерець приносив із собою солонуватий аромат хвиль, що м’яко накочувалися на берег. Саме тоді здаля почувся жіночий голос:
– Гей, народ! — голосно вигукнула одна з дівчат, Мія, підводячись,- пропоную зіграти в “Правду чи дію”!
Серед натовпу полилась хвиля збудження. Одні почали жваво обговорювати цю ідею у той час, як інші одразу поставились до цього скептично, наприклад Ханна, яка терпіти не могла ці дурні забавки. Та зрештою більшість погодились.
– Ханно,- Лукас нахилився до неї ближче,- це ж всього лише гра. Що може статися.
Вона скосила на нього погляд і, зітхнувши, кивнула.
О, Лукас…це дійсно лиш гра.

☀☀☀

Все починалось досить просто і невимушено. Прості питання та дії, які всі виконували без проблем та труднощів. Хтось мав пробігти босоніж до води, хтось — розповісти свій найбільш ніяковий момент, а один з хлопців навіть мусив заспівати пісню під гітару.
Та згодом це стало нудно і натовп бажав більшого. Атмосфера ставала все розкутішою, сміх лунав все частіше, а завдання ставали дедалі сміливішими.
З кожним гострим питання, вогонь всередині Ханни розгорався все сильніше. Вона з острахом оглядала інших і намагалась вловити чужі емоції, адже сама не могла сконцентруватись на грі і не завжди розуміла, де треба сміятись, а де скривитись від огиди.
Вона дійсно боялась цієї дитячої забавки, адже не хотіла робити дурних завдань, або ще більше розповідати щось особисте. Особливо в присутності незнайомих людей, чи ж занадто близько знайомих.
Іноді їй вдавалось забутись і навіть отримувати задоволення від гри. Особливо, коли Мінсу мав виконати своє завдання: мав лизнути якогось жука і потім запити це цілою бляшанкою пива.
Ох, дивитись на його скрючене обличчя було справжнім задоволенням.
Мінсу глибоко зітхнув, взяв жука, підніс його до язика і широко мазнув по панциру. Компанія залилась від сміху, коли хлопець різко відкинув комаху і скрутився від огиди та нудоти.
– Яка мерзість,- хтось викрикнув з натовпу.
– Тільки не блюй, чувак,- почувся чоловічий голос.
На це хлопець лиш коротко посміхнувся, ховаючи всередині всі приховані емоції. Він відкрив банку пива і випив її за лічені секунди, від чого натовп знову розразився криком, підтримуючи Мінсу, що стояв по центу, гордо підіймаючи голову.
Гра продовжувалася, стаючи дедалі хаотичнішою і смішнішою, атмосфера в компанії стала ще більш невимушеною. Ханна сміялася щиро, відчуваючи, як напруга, що сиділа в ній після ранкових подій і несподіваної гри, повільно розчинялася. Лукас іноді кидав на неї теплі погляди, а вона навіть намагалася уявити, що між ними нічого не змінилося.
Але, звісно, все мало свою межу.
Коли пляшка знову почала крутитися, вона зупинилася на Мінсу. Всі заливисто розсміялись, мов підтримуючи героя сьогоднішнього вечора.
Лиш тоді вони вперше перетнулись поглядами. Вона розгубилась, а хлопець, як на диво, тримався впевнено і трохи хижо.
– Мінсу, а ти сьогодні собі всі бажання відхватиш?- запитав хлопець, що мав би загадувати йому правду чи дію,- то що, правда чи дія?
– Ну, здається, що всім веселіше, коли я мучаюсь,- він розсміявся,- дія,- коротко мовив Мінсу, спираючись на руки.
Здається, що саме такої відповіді він і чекав, адже на чужому обличчі розцвіла посмішка. Хлопець коротко перевів погляд і мовив:
– Жук був не таким приємним, правда,- Мінсу кивнув,- тоді поцілуй Ханну.
Вона не одразу зрозуміла, що саме відбулося і спочатку не почула свого імені, але зрозумівши своє становище, дівчина швидко почервоніла, а а пальці інстинктивно стиснули пісок під ними. Вона хотіла кричати, але знала—це лише зробить ситуацію ще більш незручною.
Її серце перестало битись на мить, а голова пішла обертом від страху, що розгорівся всередині. Ханна перевела погляд на Мінсу. Він не виглядав збентеженим. Навпаки—в його очах з’явився знайомий блиск. Той самий, що зводив її з розуму щоразу, коли він хотів її роздратувати.
Вона не хотіла його цілувати. Тільки не тут і не за таких умов. Тільки не з ним. Вона протестувала всередині і не збиралась миритись.
– Ні,- твердо заявила дівчина,- я не буду з ним цілуватись.
– Правила є правила, – хлопець, що задавав бажання знизав плечима.
Лукас напружився поряд, і Ханна це відчула, хоча не наважувалася повернути голову до нього. Вона коротко махнула головою, відмовляючись від будь-яких дій.
– Не зважай,- Мінсу мовив впевнено,- хтось просто не вміє признавати власні слабкості. Можеш загадати когось іншого.
– Що?- обурилась Ханна, склавши руки навхрест, мов обороняючись.
– Це ж просто гра, — Мінсу усміхнувся, але в його очах промайнуло щось небезпечне.
Дівчина закотила очі, мов почувши щось надто безглузде та дитяче. Вона гучно фиркнула, уникаючи чужого пронизливого та зверхнього погляду.
– Боїшся, Хані?- звучало так притомно-солодко, проте надто принизливо.
Їх погляди зустрілись і від цього не віяло нічим приємним. В її очах був виклик, в його — насмішка. Напруга згустилася між ними, ніби саме повітря стало важчим.
– Було б кого,- відрізала вона, підіймаючись зі свого місця. Її голос звучав рівно, але в ньому відчувалася холодна зневага,- ти ж не вмієш нічого доводити до кінця, так сказати.
Вона зробила паузу, дозволяючи своїм словам осісти у вечірньому повітрі, а потім з фальшиво-задумливим виразом додала:
– Можливо, варто спочатку навчитись, як задовольняти жінку, а вже потім пробувати цілуватись.
Навколо запанувала коротка тиша. Хтось придушив нервовий смішок, хтось витріщився на них, явно не очікуючи такого випаду.
Та варто було поглянути на вираз обличчя Мінсу, якого явно зачепили ці слова. Він сильно стиснув щелепи, а погляд його був холодним, мов сталь.
Він намагався вдати, що все гаразд і його це не зачепили, проте такі слова надто сильно б’ють по самолюбству. І цього разу йому не вдалось цього приховати.
– Що?- єдине, що він зміг видавити з себе,- що ти сказала?- він підвівся їй на зустріч.
Від такого сурового погляду ставало дедалі страшніше, проте Ханна трималась відсторонено і холодно, показуючи всю свою неприязнь та твердість.
Коли він опинився надто близько, то ставало дедалі спекотніше, дівчина відчувала чуже дихання та бачила непорозуміння у чорних очах. Мінсу виглядав загнаним і ображеним, вперше за їх знайомство.
– Ти жахливо цілуєшся,- коротко відповіла дівчина,- тому я не буду цілуватись з тобою.
Ханна високо підняла голову і розвернулась, навіть не дивлячись у нього наостанок. Її слова боляче відпечатались у його пам’яті, хоч він і знав, що зараз вона брехала і абсолютно жахливо грала.
Наступний крок був за ним і він швидко зупинив її, схопивши за руку і повернувши на себе. Один рух і він торкається її уст, відтягуючи нижню губу, мов граючись.
Все навколо ніби застигло.
Шок.
Відчуття його теплих губ.
Якесь бурмотіння навколо.
Він точно знав, що варто робити, адже вже не раз цілував її. До темних плям перед очима, до ран на губах, до бажання розчинитись у ньому. Мінсу повністю вів у їх пристрасному танці, точно знаючи, коли і де надавити, а коли краще розслабитись.
Його долоня так зручно розмістилась на чужій талії, даруючи відчуття опори, адже ноги стали ватні і вмить підкосились. Ханна обітнула чужі сильні плечі, граючись з темним волоссям на загривку, відтягуючи та задаючи правильний напрям. Вони цілували довго, ніби нікого немає, ніби вони лишились зовсім одні. Відсторонились лиш тоді, коли легені палали, а кисню стало занадто мало.
Кілька секунд вона приводила себе до тями, намаючись перевести подих і сконцентрувати погляд хоч на чомусь, окрім самовдоволеного обличчя Мінсу. І сконцентрувалась, побачивши чужий погляд, що обпікав її навіть більше за вогонь.
Лукас. Він сидів відсторонено, мов ігноруючи той факт, що вони тільки що цілувались.
Вона була зла на Мінсу. На гру. На саму себе, що продовжила цілуватись і, що не відштовхнула, адже їй подобалось.
Вмить її погляд знову змінився, став лютим, а голос зірвався:
– Ти… – вона все ще важко дихала, намагаючись знайти слова, але в голові було пусто.
Мінсу лише всміхнувся, провівши язиком по губах, ніби смакуючи її реакцію.
– Здається, що ти не хотіла зупинятись — прошепотів він, знову кидаючи на неї той самий погляд,- здається, що для того, хто погано цілується, я непогано впорався, чи не так, Ханні?
Вона вмить відчула, як її груди піднімаються від глибокого подиху, а очі от-от наллються сльозами. Вона повинна була піти. Просто піти.
– Ти весь час будеш ось так все рушити?- випалила дівчина,- коли ж ти вже просто відстанеш від мене і даси мені спокійно пожити? Я ж дала тобі того, що ти хотів, то чому ти просто не відстанеш?
– Бо ти подобаєшся мені,- впевнено кинув Мінсу.
Ці слова звучали такими награними та нечесними, що вона просто хмикнула і пішла, лишаючи його зізнання без відповіді.
Досить на сьогодні пригод.

☀☀☀

Навіть в кімнаті вона не почувалась захищеною, туплячись у стелю і прокручуючи в голові ту саму сцену.
Він торкається талії та захоплює у поцілунок, накриваючи своїми м’якими устами її.
Мінсу вчинив жаливо, поцілувавши її проти волі, але Ханна була не краще. Її змусили стати частиною вистави, зробили цей момент розвагою для натовпу, насмішкою, ще одним пунктом у грі, яка втратила для неї будь-який сенс. Та вона не відчула супротиву…
Від цієї думки її немов кинуло в жар. Вона мала б відштовхнути його одразу, вдарити, хоча б закричати! Але натомість її тіло застигло. Вона дозволила цьому статися. Її не паралізував страх, не сковувала паніка — вона просто не зробила нічого.
А на зміну цьому прийшло задоволення. Щось дике та незрозуміле для неї, що міг дарувати лиш цей чортовий Мінсу, що частенько користувався своїм положенням. Ханна ненавиділа себе за це, за свої почуття і за те, що не могла цього пояснити, а просто йшла на поводу у бажань.
Вона провела долонею по губах, ніби намагаючись стерти відчуття його дотику, але пам’ять вперто не відпускала. Заплющуючи очі, уста обпікало фантомним болем, пронизуючи прямо в серце.
Їй мало б бути гидко, правильно?
Мало б нудити від однієї думки про те, що Мінсу скористався моментом і зробив те, що сам хотів, не запитавши її думки? Що він продовжував користуватись нею, знущатись і грати з її емоціями так, мов вони нічого не варті.
Але в цьому й проблема.
Її злило, що замість чистої злості, замість того, щоб відчувати себе жертвою, десь глибоко, десь у підсвідомості, там, куди вона не хотіла заглядати, прослизало щось інше. Давно поховані почуття…
І це було ще гірше.
Бо тепер вона не могла виправдатися навіть перед собою.
Що вона мала сказати Лукасу? Її тривожило те, що цей хлопець був дійсно хорошим, але…як йому пояснити, що все це було просто миттю? Що між ними з Мінсу лише ворожість та неприязнь, що вони ніколи більше не будуть коханцями.
Ханна заплющила очі, сподіваючись, що темрява в кімнаті поглине і її думки, але вони тільки ставали гучнішими.
Вона зіпсувала все. І тепер не знала, як краще все виправити, проте вона точно знала, що більше ніяких ігор з Мінсу. Вони мали ще давно закінчити будь-які стосунки, проте він продовжив насідати.
Раптом її думки обірвав дивний шум із вулиці. Спершу він був ледве чутним — ніби порив вітру зірвав щось із місця, змусивши металеві конструкції скрипнути. Але за кілька секунд вона почула ще один звук — невиразний, глухий, наче хтось перечепився чи вдарився об щось.
Дівчина хотіла б проігнорувати і просто накрити голову подушкою, проте всередині розгорталась тривога і страх, мов хтось от-от пробереться до неї в кімнату. Все ж, скинувши ковдру та зціпивши зуби, вона підвелась, тихо обережно і обережно крокуючи до балкону.
Повітря зовні було свіже, просякнуте морською сіллю, а легкий вітерець пройшовся її шкірою, викликаючи мурашки. Ніч була густою, і тільки місяць кидав бліде світло на пустельну вулицю внизу.
Вона перевела погляд трохи вбік і зіштовхнулась з чужими затуманеними очима.
Мінсу стояв на сусідньому балконі, напівтемний силует, що ледве виділявся на тлі нічного неба. Він спирався на перила, ледве втримуючи рівновагу, з цигаркою в пальцях. Дим розчинявся в повітрі, змішуючись із запахом алкоголю, що линув від нього навіть на такій відстані.
Він виглядав розслабленим, але надто тихим. Не тим Мінсу, який зазвичай насміхався чи кидав уїдливі коментарі.
Кинувши короткий і недовірливий погляд, Ханна коротко махнула головою, продовжуючи дивитись на нічне небо. Вона не була налаштована на розмову, особливо після останніх подій, тож лиш розвернулась і вже збиралась йти, як її перебили:
– Мені шкода,- поволі мовив Мінсу, адже у такому стані йому було важко говорити,- я не хотів, аби все це обернулось у таку сцену, Хані.
Вона зробила повільний вдих, переборюючи всередині бажання заряди йому ляпаса, тихо говорячи. Ханна сперлася на перила, вдивляючись у його втомлене, ледь розфокусоване обличчя. Дим від його цигарки лоскотав їй ніс, але вона не відступила, не знизила голосу, хоча всередині все палало.
– Тобі шкода? – її голос прозвучав глухо, майже смішливо. Вона глянула на нього так, ніби перед нею стояв хтось абсолютно чужий,- тобі хіба знайоме це почуття?
Мінсу не відповів. Лише зітхнув, затягнувся ще раз, ніби це могло врятувати його від її слів.
– Скільки ще ти будеш руйнувати моє життя? – її голос затремтів, але не від слабкості, а від люті, що наростала в грудях,- коли ти нарешті наситишся?
Вона зробила крок вперед, майже впритул до нього, змушуючи його подивитися їй у вічі.
– Ти можеш зробити мені послугу?
Мінсу мляво кивнув, не зводячи з неї погляду.
– Відвали від мене.
Вона сказала це майже пошепки, але кожне слово впало важко, як камінь у воду. Вже вдруге за вечір вона помітила, як вираз його обличчя змінюється, а маска байдужості дає тріщину.
Між ними запала глуха тиша.
Кілька довгих секунд він просто дивився на неї, мов зчитуючи чужі емоції, чи дійсно вона хотіла, аби він пішов раз і назавжди…
Він зробив глибокий вдих, цигарка в його пальцях ледь помітно здригнулася, а потім він різко кинув її вниз, у темряву вулиці. Дим ще залишався у повітрі, але тепер він пах не просто тютюном—у ньому відчувалася гіркота.
– Відвалити від тебе?- він тихо повторив її слова, не вірячи в їх реальність,- говориш так, ніби мені потрібна твоя увага.
Він відвернувся, провівши рукою по обличчю, ніби намагаючись стерти те, що тільки-но почув.
– Знаєш, Хані, ти поводишся так, ніби я – єдина твоя проблема,- він знову подивився на неї, його очі були затемнені чимось важким, чого вона не могла одразу зрозуміти,- та якщо я такий жахливий… якщо руйную твоє життя… то чому щоразу, коли я поруч, ти не тікаєш?
Дівчина дивилась на нього скляними, майже прозорими очима, що потроху застилали сльози. Він зробив крок до неї, нахилившись трохи вперед, і цього разу в його голосі не було звичної бравади – лише якась дика, майже зболена цікавість.
– Чого ти не тікала, Хані? Чого зараз ведеш себе, як невинна овечка? Чого завжди робиш з мене злодія?
Її серце пропустило удар, а по щоці скотилась сльозина. Вона не знала, що саме він хоче почути, але намагаючись хоч щось відповісти, вона не вимовила ні звука.
– Я…
– Ти що?- Мінсу ледь усміхнувся, але в цій усмішці не було нічого веселого,- не змогла? Чи не захотіла?
Вона стиснула щелепи, намагаючись втримати рівновагу, але він знав, куди бити. Завжди знав.
– Ти,- вона витерла сльози,- ти завжди говориш щось, аби мене зачепити. Робиш те, що хочеш і не отримуєш покарання. Я не тікала, бо ти надто сильно тримав мене.
Хлопець здивовано глянув на неї, коротко підсумувавши:
– Бо я все ще кохаю тебе, Хані.
– Ти сам втратив свій шанс,- відповіла вона, цього разу більш впевнено, хоч і відчувала, як пальці тремтять,- тепер дай мені спокійно жити.
Він втупився в неї ще кілька секунд, потім різко видихнув і відступив, ніби здаючись.
– Ти певна, що хочеш цього?
– Більше всього на світі,- впевнено мовила Ханна.
– Добре,- тихо сказав він,- як скажеш, Хані.
Але перед тим, як піти, він додав:
– Але якщо я справді руйную твоє життя, то чому ж ти сама ніяк не відпустиш мене?
Він пішов, лишаючи Ханну наодинці зі своїми тяжкими думками. Та в голові тепер було тихо, навіть занадто. Нічне прохолодне повітря вмить стало крижаним, пробираючи її до кісток, змушуючи здригнутися. Але холод заповзав не лише під шкіру – він розтікався всередині, заморожуючи все, що ще кілька хвилин тому вирувало в ній полум’ям.
Чи це правильний крок? Абсолютно так ні.

☀☀☀

Наступного дня все змінилось. Мінсу перестав говорити до неї, кидати уїдливі коментарі і дорікання невпопад. Здається, що він просто затих, ігноруючи її існування як таке.
Чи це було тим, що вона хотіла? Так. Колись вона б все віддала, аби відпочити від його надлишкової уваги, але зараз все було надто дивним і неправильним, що вона сказала йому все це, а ще більше, що він дійсно почув її.
І це помітили всі.
Хтось казав, що, мов стало спокійніше, а ще почали ходити плітки, що старі образи прокинулись. Це відчувалось так некомфортно і болісно, що Ханна була готова вовком вити. У той час як Мінсу лиш знизував плечима, ігноруючи всі питання і продовжуючи насолоджуватись відпусткою.
Ніби це лиш Ханну хвилювало. Та це ж так і було…
Вона розповіла все лише одній людині – Сенді.
Подруга вислухала її уважно, без осуду, без зайвих запитань. Сен завжди б виступала на боці подруги, але зараз щиро не розуміла, чому Ханна просто не радіє, а придумує собі забагато зайвого.
Єдиною її порадою було зблизитись з Лукасом і абсолютно забути про надокучливого та злого Мінсу.
І це вдалося.
З Лукасом все складалося… як треба. Принаймні, зовні.
Вони проводили багато часу разом. Гуляли уздовж узбережжя, заходили в кафе, сміялися з незначних дрібниць. Все було ідеально. Аж надто.
Лукас був спокійний і правильний і аж до бісиків передбачуваний. Правильний. Єдине підходяще слово, що можна примінити до опису цього хлопця. Ніяких імпульсивних рішень, ніяких перепадів настрою, ніяких підколів, що змушували її червоніти чи вибухати.
Одного разу, коли вони сиділи в кав’ярні, він замовив для неї капучино ще до того, як вона встигла попросити.
– Я просто помітив, що ти завжди береш його, — пояснив він, коли вона здивовано підняла на нього очі.
Ханна просто посміхнулась, хоч і розуміла, що насправді закипає всередині. Ця вичурно солодка поведінка бісила її, аж до нудоти. Він навіть не намагався здивувати її і якось підколоти, що надто контрастувало з їх неспокійними стосунками з Мінсу.
Вона весь час порівнювала їх, хоч одразу дорікала собі за це. Чому вона просто не могла прийняти хорошого та правильного Лукаса, що був ладен зробити для неї все? Чому всі думки крутились навколо цього навіженого та грубого Мінсу?
Лукас уважний. Лукас турботливий. Лукас ніжний.
Лукас був нудним.
В їх стосунках не було і натяку на пристрасть та любов, а радше на спокій та виваженість. Але Ханна не була такою. Вона шукала справжнє шалене кохання, що буде перевертати її свідомість щодня, що буде цілувати до втрати пульсу, а потім обіймати так ніжно і так пристрасно водночас, що по тілу сироти пробігатимуть. Хтось такий, хто одним поглядом змусить посміхнутись і заспокоїтись, хто буде поруч, хто підтримає будь-що. Хтось Мінсу.

☀☀☀

Востаннє вони пішли на побачення на самий захід сонця. Вітерець лагідно розтріпував її волосся, а він ішов поруч, не поспішаючи, впевнений у собі, але без того натиску, який змушував би її губитися.
– Ханно… – він зробив паузу, перш ніж продовжити, уважно дивлячись на неї,- ти змінилась останнім часом. Все добре?
Її пальці злегка стиснули край сукні.
– Все нормально,- трохи скомкано відповіла дівчина.
– Це через ту дурнувату гру?- обережно продовжив хлопець,- не варто так переживати через це. Думаю, що всі вже забули про це.
Якби все було так просто Лукас.
– Це не через гру,- спокійно відповіла дівчина,- зі мною правда все добре,- Ханна легко посміхнулась, намагаючись приховати знервованість.
– Не думай, що я хочу тебе якось зачепити,- тихо мовив хлопець,- та це через вашу з Мінсу сварку?
Дівчина поглянула на нього з широко розплющеними очима, навіть не приховуючи здивування.
– Між вами досі щось є?- він почервонів, адже йому було ніяково задавати це питання.
Вона могла збрехати. Сказати, що між ними ніколи нічого не було, що він їй байдужий, що все це просто дурне минуле.
Але що тоді?
Вона вдихнула.
– Ми зустрічалися два роки тому,- слова виходили важко, адже вона почала згадувати ці моменти,- та ми розлучились і зараз між нами нічого і бути не може.
Лукас мовчки кивнув, очікуючи продовження.
– Ми були кращими друзями і знали один про одного все. Хто що любить, хто в кого закоханий і я довіряла йому кожен свій секрет.
Шляху назад не було, тож варто було розказати всю правду. Все, як воно було насправді. Як вони вступили до одного університету, бо Мінсу завжди був поруч. Як він пішов за нею, ніби це був найочевидніший вибір.
– І тоді, він зізнався мені у почуттях,- з легкістю мовила дівчина,- та, дружні стосунки відрізняються від романтичних. Ми були не готові до цього, тож довго наважувались навіть на перший крок. А тоді…
Вона згадала про їх першу і останню ніч разом і про те, як усе закінчилося – боляче, неочікувано. На очах виступили сльози, які вона одразу змахнула, не бажаючи виглядати сумною через Мінсу.
– Він кинув мене, — зізналася вона, не зводячи погляду з лінії горизонту,- а наступного дня навіть не зателефонував і нічого не пояснив. Просто звалив до батьків, лишаючи все так, ніби я все маю зрозуміти без слів.
Лукас нічого не сказав, лише ледь помітно стиснув її пальці.
– Та за рік він повернувся, – її голос став тихішим, майже злим, – і замість того, щоб залишити мене в спокої, він почав робити все, аби я не могла забути, що ми були разом. Він наче мститися почав, хоч я і не знаю причини…
Саме тієї миті вона зненавиділа його, коли він перетворив її життя в пекло. Постійно нагадуючи їй про їх болісний розрив і про те, як з її життя зникла найближча людина. Мінсу був нестерним, а особливо, коли жартував над її почуттями, думаючи, що таким чином нагадує про своє існування, ніби вона могла забути.
Їх стосунки потроху перетворювались у взаємообмін негативом та підколами, проте, якщо Мінсу лиш відчував зверхність та немтримність, то Ханна була слабкою перед цим. Кожен жарт чи гра обходились їй надто важко, адже її серце та почуття змішували з брудом, а потім просто посміхались і нагло продовжували знов.
– І що ти відчуваєш зараз?- Лукас запитав це м’яко, але їй стало некомфортно.
– А що я можу відчувати?- ніби саму себе, запитала дівчина,- розчарування і злість. Та ми не спілкуємось зараз,- вона повернулась до нього і вперше за цей діалог поглянула у вічі,- я сподіваюсь, що так і буде далі. Якщо ти переживаєш, що у мене лишились до цієї людини почуття, то це не…
– Ти б бачила, як ти дивишся на нього,- Лукас говорив спокійно, майже лагідно, але його слова викликали нерозуміння,- може ти і не помічаєш цього, проте ти ніколи так не дивилась на інших…і на мене.
В горлі застиг ком, який боляче давив і не давав можливості говорити. Ханна радо б пояснила все, проте на знала, а чи варто. Може це було правдою?
– Не знаю, чи дійсно ти відчувала симпатію до мене, чи я був якимось знаряддям помсти та ревнощів, але…я ніколи не буду на його місці, правда?- його голос тремтів, йому було важко, і це видно було не тільки у словах, а й у виразі його обличчя.
Ханна була на межі, її слова ледве сходили з губ, і все її тіло, здавалось, тремтіло від внутрішньої боротьби. Вона не знала, як пояснити, що все, що сталося, було не так, як він собі уявляє.
– Лукас,- її голос звучав надзвичайно тихо і вразливо,- все не так як здається…
Він не відповів одразу. Лише через хвилину, зробивши глибокий вдих, подивився їй у очі, ніби намагаючись зрозуміти, що ж вона має на увазі.
– Насправді, все так, як мало бути,- на видиху підсумував він,- я не особливо тямлю у любовних справах, але знаю, що ніколи не отримаю від тебе хоч одного такого погляду чи пристрасного поцілунку,- він взяв її долоні у свої та поглянув на її сум’яття,- ви маєте бути разом, тож досить зволікати.
В голові щось боляче клацнуло, певно усвідомлення його правоти. Ханна заплакала від цих слів, міцно обіймаючи хлопця напроти та тихо хникаючи у згин його шиї. Він не заслуговував такого відношення, це все було так нечесно, але більше дівчина не могла брехати і приховувати це, адже це було ще болючіше.
Він лише тихо обіймав її, і, хоч у його обіймах була відчутна підтримка, все одно вона почула лише порожнечу. Сльози почали котитися по її щоках, але вона не здатна була зупинитися.
– Я все зрозумів Ханна, ще з самого початку цієї подорожі,- тихо мовив хлопець,- тож не виправдовуйся.
В його голосі не було гніву, лише спокій, ніби він змирився з тим, що не може змінити ситуацію. Ханна підняла погляд, відчуваючи, як кожне слово проникає в її душу, немов гостре лезо.
– Я не хотіла тебе ранить, – вона прошепотіла, гублячи віру в себе,- але я не можу бути тим, ким ти хочеш, щоб я була.
– Ти не повинна бути ідеальною, Ханна, – сказав він, не відводячи погляду,- я розумію. Та ти завжди можеш розраховувати на мене та на мою підтримку.
Дівчина коротко посміхнулась, цілуючи його в щоку.
– Дякую, – прошепотіла дівчина, міцно беручи його за руку.
Після розмови Ханна залишилась сама. Вона потрапила в замкнене коло думок і емоцій, які розривали її серце. З думками про його слова і все, що вона відчувала, вона не могла знайти собі місце.
І через кілька годин, коли напруга і біль стали нестерпними, вона знайшла себе в барі, дивлячись на стакан, що став її єдиним супутником в ту ніч. Алкоголь сприймався як єдине рішення для того, щоб не думати, не відчувати і не зважати на реальність.
Тільки так вона могла на мить втекти від того, що її мучило.

☀☀☀

Ханна поволі крокувала коридором, намагаючись бути ближче до стіни, аби не впасти. Дівчина продовжувала пити на ходу, тримаючи в руках пляшку міцного алкоголю. Її не рятувала його гіркота, але давала якусь надзвичайну силу та сміливість. Вона точно знала, куди йшла і розуміла, що дороги назад не буде, але сьогодні їй можна все, у такому стані буде досить легко прикинутись дурненькою.
Якщо нічого не вдасться – вона зробить вигляд, що сильно напилася, а якщо вдасться, то…
Стук в двері. Наполегливий та сильний, такий, аби точно розбудити.
Та двері ніяк не відчинялися. Ханна нетерпляче постукала ще раз, сильніше, відчуваючи, як напруга в її тілі переростає у хаотичну рішучість. У голові туман, у грудях – важкість, яку не могла розбавити навіть міцна випивка.
Клац.
Двері відчинилися, і перед нею з’явився Мінсу. Він виглядав розгубленим, сонним, злегка заторможеним. Його волосся було скуйовджене, футболка зім’ята, а очі – трохи червонуваті після сну. Він явно не одразу зрозумів, хто стукає так наполегливо посеред ночі, а тим більше – чому.
Він не вписувався в образ холодного, недосяжного поганця, яким хотів здаватись. Навпаки – у своїх смішних піжамних шортах з динозаврами та дурнуватій футболці, що здавалася на розмір більшою, він здавався кумедним. Причудливим. І навіть милим.
Ханна застигла на мить, дивлячись на нього. Всі її слова, всі її плани на цю ніч раптом здалися їй безглуздими. Але відступати неможна. Тільки тут і зараз…
– Ханна?- хриплим від сну голосом, мовив хлопець.
Хотілось втекти, адже в голові проносилось мільйон думок і більшість вторили їй, що це так неправильно, що варто просто піти в номер і відіспатись. Вона знала, що зараз треба щось сказати, що не можна просто стояти і мовчати.
– Я…я можу з твого номеру зателефонувати на рецепшн?- вона вигадала це щойно, але схоже, що п’яний та незібраний тон зіграв на руку і він нічого не зрозумів,- мій телефон сів, а я схоже ключ загубила.
Він поглянув на неї прискіпливо, навіть недовірливо, проте промовчав, дозволяючи пройти. Ханна намагалась бути обережною, проте кількість у крові зашкалювала і контролювати свої рухи було так важко.
Вона кілька разів перечепилася, намагаючись йти якомога рівніше. Мінсу підозріло примружився, кинувши погляд на її хитку фігуру, пляшку в руках і спробу виглядати невимушеною, хоч її очі видавали щось зовсім інше.
– А чому ти просто не спустилася на рецепцію?
Ханна завмерла. В її голові щось голосно клацнуло, немов хтось з силою зачинив двері. Вона примружилася, роздратування спалахнуло з новою силою, і наступної миті вона вже вибухнула:
– Ну так, Мінсу,- вона потроху наблизилась до нього впритул,- це ж так просто у моєму стані. Гей, добрий вечір! Я – неадекватна п’яна дівчина,- майже кричала вона.
Це звучало трохи кумедно, але хлопець не встиг і кліпнути, як Ханна вже почала на нього наступати, емоційно жестикулюючи та вихлюпуючи все, що накопичилося.
– Ти знаєш, скільки лайна у моєму житті…через тебе,- вона тикнула пальцем йому в груди, не помічаючи, як його брови повільно піднімалися вгору,- ти весь час все псуєш. Ти…ти просто недоумок, Мінсу. Через тебе я вплуталася в усю цю історію! Я напилась через тебе, бо ти не виходиш з моєї голови ні на мить, а думаю, що божеволію.
Його очі широко розплющились, мов він почув те, що так давно жадав почути, а тоді хлопець посміхнувся, почавши:
– Ти…
– Не «тикай» мені тут,- вона обурено тупнула ногою,- я тобі зараз покажу,- вона налетіла на нього, намагаючись завдати якихось ударів.
Мінсу, що явно не очікував такої бурхливої реакції, не одразу зорієнтувався і пропустив несильний удар в корпус, від чого трохи похитнувся. Ханна ж продовжила розмахувати кінцівками, намагаючись здолати ціль, поки Мінсу міцно не схопив її, притискаючи руки до корпуса, обіймаючи.
– Заспокойся,- його дихання було збитим і гучним.
– Чому ти завжди все ускладнюєш? Чому тобі просто не бути нормальним?!
– О, ну вибач, що не прочитав посібник “Як бути нормальним хлопцем, щоб не руйнувати Ханні життя”, – він саркастично всміхнувся, але наступної миті її голос потонув у серйозності,- я зробив те, що ти просила, то чого ти ще хочеш?
– Хочу нормального життя,- тихо прошепотіла дівчина, мов повертаючись у свідомість,- як було колись…
На цих словах Мінсу задумався, втрачаючи увагу та ослаблюючи хватку, від чого дівчина одразу ж виривається. Вона продовжує дивитись йому у вічі, підбираючи слова та копаючись у собі.
– Ти кинув мене,- з гіркотою у голосі говорила Ханна,- лишив одну у холодному ліжку після нашого…після першого разу. Скористувався мною і викинув,- вона мовила уїдливо, з докорою,- я так любила тебе, я готова була на все заради наших стосунків, але ти…ти вчинив так паскудно.
Він закляк, не маючи абсолютно ніяких слів, аби висловити свої почуття, просто мовчав, слухаючи.
– А знаєш, що найгірше?- не дочекавшись відповіді, вона продовжила,- що я не можу нікого підпустити до себе, бо весь час згадую про тебе, адже ти не даєш забути про минуле. Ходиш і весь час нагадуєш про мій біль, про почуття,- з її очей полились сльози,- ти кожного разу тикаєш мені, що я погана, але не я тікала, не я кинула тебе.
– Думаєш, що все було так просто?- парував хлопець,- а може я не мав іншого виходу?
Вона просто закотила очі, затискаючи руки навхрест перед собою, мов захищаючись.
– А хіба ні?!- вона різко підвелася, люто дивлячись йому в очі,- це я кинула тебе? Я лежала там, мов дурепа, а потім їхала додому і весь той час плакала, адже ти навіть записки не лишив,- кричала дівчина.
– Бо в мене не було вибору!- його голос задзвенів від емоцій, і він зробив крок до неї, звузивши очі,- бо якби я залишився, ти б мала обирати між мною і своєю сім’єю!
Дівчина просто заклякла на місці, сильно стискаючись від напруги. В очах блистіло непорозуміння та сум’яття, але здається, що дія алкоголю вивітрилась, бо вона надто різко почала сприймати чужі слова.
– Що ти сказав?
– Я чув вашу розмову напередодні,- чесно зізнався хлопець,- чув, як твоя матір говорила, що я для тебе ніхто. Що я несерйозний, безвідповідальний і не маю голови на плечах,- його голос зірвався на хрип,- я просто друг, що ти маєш обирати.
– Ти підслуховував?- у її голосі з’явилися ноти шоку та обурення.
– Не спеціально,- тихо мовив хлопець, мов втрачаючи будь-які сили,- але так, чув. І знаєш що? Вона була права.
На ці слова у неї щось гучно розбилось всередині. Її світ остаточно рухнув і вона гірко заплакала, зриваючись на крик.
– Ви все вирішили за мене,- вона різко вказала на нього пальцем,- я любила тебе і ні за щоб не кинула.
– А що б ти зробила?!- Мінсу зробив ще крок вперед, його обличчя горіло від злості,- ти б сказала, що все одно обрала б мене? Що пішла б проти своєї матері?
– Ти навіть шансу мені не дав,- вона обезсилено рухнула на ліжко, закриваючи обличчя руками.
Мінсу завмер. Вона теж.
Кімната наповнилася напруженою тишею.
– Я не хотів, аби з часом ти почала думати, ніби «Я могла б знайти когось краще».
– Ти ідіот, якщо вважаєш так,- Ханна підняла на нього свої заплакані очі,- бо навіть не питав у мене, що я відчувала. Я, бляха, і дня не могла прожити спокійно, бо ти весь час давив на болючу рану, що рік тому я так і не сказала тобі, що насправді відчувала.
Мінсу провів рукою по потилиці, виглядав розгубленим і втомленим.
– Я думав, що роблю краще…
– Ти боягуз, що не зміг витримати власної невпевненості,- грубо кинула дівчина,- а ще ти придурок.
Це було нестерпно. Мінсу стояв, наче його вдарили. Усередині щось хруснуло, як скло, що довго тріскалося під напругою, а тепер розлетілося на шматки.
Боягуз. Придурок. Боляче, але він дійсно заслуговував на це.
Рік мовчання і рік знущань, а чого він хотів? Теплого прийому чи поцілунків одразу ж.
Але хіба це було все, що залишилось між ними? Тільки гнів, тільки біль?
Він дивився на Ханну, яка сиділа перед ним, розгнівана, розчавлена, але все одно така рідна. І вперше за довгий час він відчув, що не може просто відпустити її знову.
– Я повернувся через тебе, Хані,- він почав потроху наближатись до неї,- вибач, що діставав тебе. Вибач, що був справжнісіньким козлярою. Хані, ти не заслуговуєш всього цього. Ти варта найсвітліших почуттів у житті і найпристраснішої любові.
Вона стиснула губи, але не відповіла.
– Не минуло і хвилини, аби я не шкодував про свій вибір, аби не думав насрати на все, аби лиш міцніше притиснути тебе і поцілувати до втрати свідомості, аби просто відчути твоє тепло,- він обережно витер її сльози,- я хоч так мав відчувати твою присутність.
Дівчина лиш часто кліпала, не вірячи у реальність його слів.
– Я не хотів робити тобі боляче, але я думав ти зрозумієш, що я не брешу. Я кохав тебе весь цей час,- його голос став тихішим, щирішим,- я хотів бути ворогом, аби відчувати тебе, хоча б так, адже я знав, що не пробачиш…
Ханна розгублено подивилася на нього, її гнів поступово розчинявся, змінюючись чимось іншим.
– Брешеш… її голос був слабким, не таким впевненим, як раніше.
– Більше ніякої брехні,- він говорив щиро, без масок та виклику,- тільки скажи і я лишуся, я доведу тобі, що мої слова щирі. Та як скажеш, я піду. Раз і назавжди.
Їхні погляди зустрілися, і Ханна вперше за довгий час відчула, що її серце знову б’ється так, як колись.
Мить і вона різко наблизилась до нього, вибиваючи весь дух з грудей, цілуючи пристрасно та палко. Мінсу не одразу включається, але згодом зливається з нею у цілунку, переминаючи її уста, кусаючи та відтягуючи.
В грудях пекло, адже кисню було замало, але вони ніяк не могли зупинитися та відірватись один від одного, так сильно бажали відчути чуже тепло. Його руки лягли на її стегна, погладжуючи та зминаючи, відчуваючи чужу напруженість під шкірою. Ханна обережно замкнула руки на його шиї, притискаючи все ближче до себе, мов не вірячи, що він дійсно лишиться тут.
Коли повітря вже не лишилось, то дівчина все ж відсторонилась, лиш на секунду, а тоді скрикнула, коли відчула чужі гарячі дотики на шкірі. Мінсу спостерігав за нею з захопленням, м’яко торкаючись ніжної та рум’яної шкіри під платтям. Його погляд зустрівся з її помутнівшим та розгубленим, але він бачив як там чортики вигравали.
Не в силах більше триматись, він різко впився в її червоні уста, продовжуючи напирати, а потім просто повалив на ліжко, руками досліджуючи давно забуте тіло. Ханна слідувала за ним, перебираючи кінчиками пальців по твердим та сильним м’язам, які вигравали під шкірою.
З губ він перейшов на чутливу шкіру, виціловуючи кожен сантиметр та змушуючи скиглити від бажання отримати більше. Його поцілунки контрастували з напором з яким від переминав її стегна, там точно розквітну синці. Він все не міг зупинитися, а тоді різко розірвав сукню на ній, відкидаючи, як зайве та непотрібне.
– Я куплю тобі нову,- на видиху вимовив хлопець.
Та їй було все рівно, аби тільки він не зупинявся, аби продовжив напирати і перейшов вже на щось більше. Але Мінсу продовжив свої ласки, не поспішаючи, насолоджуючи максимально від виду, від того, як вона викручувалась і хникала у його руках, плавлячись, мов гарячий шоколад.
Він дивився на неї, мов вперше, хоч це так і було. Для нього її тіло було новим і незвіданим, тож хотілось знайти всі її точки задоволення, але часу в них було вдосталь, ціле життя разом. Тоді він перейшов до грудей, акуратно виціловуючи та переминаючи бусинки-соски між пальцями, від чого Ханні остаточно знесло дах і дівчина нестримано гучно застогнала.
На чужому обличчі розквітла самовдоволена посмішка, Мінсу був задоволений своєю роботою.
Її свідомість була затуманена і її плавило від нього більше, ніж від алкоголю, який, здається повністю вивітрився. Та навіть в такому стані дівчина відчувала, що веде нечесну та нерівну гру, адже хлопець все ще був повністю одягнутий. Вона просунула руку під футболку, відчуваючи м’язи пресу, що миттю напружились від чужих дотиків, а тоді швидко стягнула з нього футболку.
Тоді між ними не було бар’єрів. Шкіра до шкіри. Він прилинув до неї з новою силою, обережно торкаючись чутливих місць, чим остаточно звів з розуму.
Не зупиняючись, дівчина потягнулась нижче, просовуючи руку прямо під резинку шортів і боксерів. Пальцями вона торкнулась вже налитого члена і обережно, на пробу, провела по всій довжині. З його уст зірвався перший гучний та нестримкний стон, більше схожий на рик. Мінсу зловив її погляд, відчувши, як серце завмерло тієї ж миті.
Дівчина почала набирати правильний темп, від чого Мінсу абсолютно розсипався на дрібні іскри, лиш закриваючи очі від задоволення та тихо стогнучи. Втративши концентрацію, Ханна швидко скористалась цим, перекинувши його на спину та нависнувши згори. Вона обережно посунулась ближче проходячись своїми стегнами по його чутливому паху, чим вирвала справжній крик.
Така гра їй подобалась більше.
– Може ми вже перейдемо до цікавішого?- на це він лиш кинув короткий смішок.
Вона почала цілувати його ключиці та шию, паралельно продовжуючи ковзаючи рухи стегнами. Мінсу хапався за її руки і талію, втрачаючи зв’язок з реальністю, а тоді відчув, як вона жадібно цілує його, мов борючись за першість.
Далі вона спустилась нижче, стягуючи шорти з білизною, вмощуючись зручніше. Хлопець підняв її, посадивши на себе, продовжуючи цілувати її груди та шию. Ханна безсоромно торкалась його сильних рук, виводячи незрозумілі узори на медовій шкірі, додаючи барв його чорним татуюванням.
Взявши її за стегна міцніше, він підняв її. а потім обережно посадив на свій член. Вони простогнали в унісон, не стримуючись, лиш бажаючи більшого. Мінсу почав набирати темп, вибиваючи з неї весь дух, але ніжно цілував її пухкі уста.
Ханна повністю довірилась йому, лиш отримуючи задоволення та стогнучи, зриваючись на крик. Коли він повалив її на спину, нависаючи та змінюючи кут, вона скрикнула. По тілу пробігли сироти, а особливо сильний імпульс змусив все тіло заніміти.
– Хані,- мов в тумані прошепотів хлопець, перевіряючи чи все добре.
Вона лиш розплилась у посмішці і притягнула його до себе, затягуючи у новий мокрий цілунок. Від шаленого темпу та гарячого тілу поруч, дівчина заплющила очі, повністю віддаючись почуттям.
Вона кінчила першою. До зірок перед очима. До шуму у вухах. Голова тріщала, а в очах чорні плями. Вона не бачила його, але відчувала шалений жар, що заповнював її зсередини.
На мить Мінсу зупинився, любуючись та не сміючи продовжувати, аби не нашкодити їй, а тоді знявши з її тіла, він почув розчарований видих. Він коротко та ніжно поцілував її у вилицю, проводячи кілька разів рукою та кінчаючи на її живіт.
В його очах все ще був туман, але уловивши її блаженний погляд, він несвідомо посміхнувся. Мінсу впав поруч, згрібаючи її в обійми. Їх здолала слабкість та втома, Ханна фізично відчувала, як провалюється в сон, а повіки заплющуються.

☀☀☀

В кімнаті було прохолодно, ранкове сонце вже пробивалось крізь відчинене вікно. Ханна повільно розплющила очі, відчуваючи легку втому, що важко осідала на її плечах. Тіло ще трохи трясло і боліло, а свідомість ніби плавала між реальністю та сном.
Та варто було їй трохи повернутися, як усе тіло скувала паніка.
Він був поруч.
Вона згадала минулу ніч і гучно ляснула себе по лобу, мов караючи за надмірну відвертість вчора.
Мінсу лежав на боці, спокійно дихаючи уві сні. Його обличчя здавалося таким мирним, таким справжнім, що в неї перехопило подих. Волосся безладно спадало йому на чоло, губи ледь прочинені, а одна рука лежала занадто близько до її тіла, ніби навіть уві сні він не хотів її відпускати.
“Що ти наробила, Ханна?”
Різко підвівшись, дівчина хотіла зібрати всі думки до купи. Їй треба було зникнути, забути, зробити вигляд, що цього не було. Втекти до того, як він прокинеться, аби не доставляти проблем.
Але коли вона потягнулася за ковдрою, щоб вибратися з ліжка, Мінсу зашарудів і поволі розплющив очі.
– Тікаєш?- тихо запитав хлопець хриплим від сну голосом.
Ханна завмерла, але нічого не відповіла, лише зробила ще одну спробу підвестися.
І тоді він просто притягнув її ближче.
– Одного разу я вже втратив тебе,- ніжно мовив хлопець, обіймаючи її за талію та зариваючись і її волоссі,- більше я не допущу цих помилок.
Її серце вистукувало шалений ритм.
– Мінсу…- майже жалібно протягнула дівчина.
– Ти хіба не боягузом мене вчора називала,- він хитро прищурився та посміхнувся,- я кохаю тебе, Ханна Рівз.
Вона притислася до його грудей, відчуваючи тепло його тіла.
– Я думала, що був просто п’яний секс, що нічого більше.
– Ти дійсно так вважаєш?- він був трохи засмучений,- я кохаю тебе до місяця і назад, як ніколи і нікого не кохав. Я можу повторити це ще мільйон разів, якщо треба, — він ліниво усміхнувся, ніби говорив про щось буденне.
– Це все реально?- у її голосі було більше сумніву, ніж вона хотіла б показати.
Мінсу нахилився ближче, кінчиками пальців ковзнувши по її щоці.
— Реальніше, ніж будь-що, — закінчив він, м’яко торкаючись її шкіри, ніби боявся, що вона зникне, якщо він стисне її сильніше.
Ханна видихнула і, не думаючи більше ні про що, поцілувала його.
Легко. Ліниво. Так, ніби цього разу вона не хоче опиратися.
Тепер їм нікуди тікати і нічого приховувати. Вони щасливі і по-справжньому кохають один одного. Минуле більше не здавалося тягарем, а майбутнє — неясною тінню. Воно було поруч, тут і зараз, у кожному погляді, в кожному дотику, у тому, як він шепотів її ім’я, а вона відповідала йому усмішкою. Кохання не завжди там, де шукаєш.