Темрява… маленьке тіло пробирав мороз. Від холоду було важко дихати… руки оніміли від тугої мотузки. Вона була тісно зв’язана на підлозі, не маючи змоги здійснити такий звичний для неї політ.
— Хм, дотепно. Я думала, що ви ніколи не відірвете її від мандрівниці. Не хотілося б, щоб вашу роботу взяли під контроль Провісники… — до зали увійшла висока, неймовірної краси жінка з білосніжним волоссям та синьо-кристалічними очима, які були схожі на лід. Її аура була небезпечною, від неї віяло справжнім холодом.
— Ваша Величносте, навіщо вам потрібно настільки безпорадне створіння? — озвався невідомий голос.
— Безпорадне!? — очі Цариці заблищали іскрою інію. Через хвилину господар голосу впав нанівець. З куточка роту потекла струйка алої крові.
— Ммм… ммм! — маленьке тіло забилось в спробах зняти пути. Але спроби були марні.
— Ох, твоїм старанням немає кінця… так жалюгідно. Не хвилюйся, скоро ти повернешся до своєї подруги, тільки треба тебе трішки… модефікувати. Дотторе!
Жінка залилася сміхом, маленькі очі залило темною пеленою… чари…
— Після смерті Сіньори наші повноваження похитнулись, Скарамучче. Вважаєш, що мандрівниця це найкращий вибір в Провісники? — Цариця йшла попереду, за нею по підлозі волочилася шкура білого ведмедя.
— Я вас запевняю, це мій особистий вибір. — синьоволосий йшов з гордо піднятою головою. У руці виблискував шеврон Фатуї. — приготуємо для нашої маленької гості невеликий сюрприз. Але ні слова Тартальї.
— Він зрадник? — очі знову заблищали інієм.
— Ні, але він небайдужий до неї… це може завадити виконувати йому свої обов’язки Фатуї.
— Я зрозуміла. Контролюй Дотторе. Божество — це все ж таки не сторож руїн.
— А ззовні таке слабке створіння… у тебе занадто простий характер для божества твого рівня… здається, я знаю, що з тобою робити… — з під куточка маски вверх поповзла гидка усмішка. Довгі пальці в рукавиці потягнулись до архіву та дістали свиток з написом: “Скарамучча: модефікація розуму”. — Хмм, оскільки він створений богинею, то його матеріали можуть допомогти…
— Дотторе, що це в тебе в руках? Швидко показуй! — хлопець з волоссям кольору індиго ввірвався в приміщення.
— Чорт… як невчасно… — подумав Дотторе, швидко звертаючи свиток.
— Л-Люмін… врятуй… мене… — тихенький, слабкий голос Паймон пролунав з місця операційного столу, який стояв в самому центрі лабораторії Фатуї.
— Якщо вчиниш їй шкоди, відірвеш голову чи кінцівку, я особисто придумаю для тебе смерть. Але й не забувай про гнів Цариці. — Скарамучча знав, що Дотторе буде обережним, адже він не дурень і знає, що працює не з автоматоном.
— Я знаю, Кунікудзусі, не заважай мені. — хлопець в масці моторошно поглянув на Скара.
— Пф, в мене є справи важливіші, ніж балачки з тобою. Тільки не перестарайся, інакше… — очі хлопця заблищали електричним током. — гнів Фатуї не омине тебе.
Як тільки двері приміщення зачинились, Дотторе знову дістав свиток. Він звик називати свої проєкти, тому назвою стала “Poena Divina”, що в перекладі означало божественне покарання.
— Твоє нове ім’я — Нівіс, тепер ти будеш зобов’язана берегти честь Фатуї та виконувати накази Цариці. Ти — вище створіння, тому маєш приносити користь. — Дотторе почав проводити маніпуляції з тілом, у нього потоком вливалися магія та кріо елемент. В зовнішності нічого не змінилось, лише очі стали мовби скляними та дуже холодними. Характер змінився в корінь, це вже була не мила дівчинка, а хитра та розсудлива машина. — Ти готова, Нівіс. Час відвести тебе до Цариці.
По коридору моторошно йшла висока постать. За нею летіло маленьке створіння, яке раніше називало себе Паймон.
Додати до улюблених