Twenty one pilots —
Stressed out
Я задумливо вдивлялася в далечінь, не помічаючи нічого довкола. У своїй голові бачила, як опинюся в теплих обіймах подруги, яка, напевно, вже дізналася про мій проміжний успіх. Губи самі по собі розпливлися у щасливій посмішці. Працювати так, як я – це треба вміти! Нарешті блог досяг позначки в мільйон фоловерів. Я ночами не спала: все вигадувала ідеї для постів та сторіз. А вчора ввечері моя праця окупилася сповна. Все завдяки останньому відео, в якому я летіла на червоно-жовтій повітряній кулі високо в небі, оточена пухнастими хмарами та передаюча через камеру безтурботне щастя.
Образ у мене був по-справжньому літній: за вухом величезний — з мою долоню — яскравий соняшник, на стегнах джинсові вкорочені шорти, а верх — червоно-білий кроп-топ, перев’язаний банданою.
Ролик завірусився буквально за пару годин і продовжував робити шалену активність ще два дні. За цей час на сторінку підписалися 24 тисячі, що бракували до заповітної цифри!До відео, звичайно ж, додавались пару фотографій, які я збиралася викласти в найближчі дні, тому що поки не придумала опис.
— Ти чого так либишся? — глузування прилетіло звідкись праворуч. Посмішка відразу сповзла з мого обличчя і я зиркнула на брата.
— Уявила, як би ти схрещувався з собі подібним… — він запитливо вигнув брову, не припиняючи посміхатися, але, почувши продовження, недобре примружився: — Шимпанзе. Ми ж на біології нещодавно повторювали тему розмноження. Ну ти і сам пам’ятаєш… От я й подумала, що ти міг би хоч якусь користь принести для цього світу. На нашому “шарику” могли б з’явитися нові зразки земного життя. Хоча ні… — я театрально схопилася за серце: — для майбутніх тварин це надто небезпечно… Їхні нащадки отупіють! Але можливо тоді їх занесуть до Червоної книги, адже жити з таким складом розуму вкрай складно. Чи може ти їм щось підскажеш для полегшення виживання? Впевнена, вони будуть вдячні.
— Замовкни! — буркнув невдоволений Макс і демонстративно відвернувся в протилежний бік.
Я хитро посміхнулася. Наскільки ми з ним несхожі. Поглянь на обох, в житті не здогадаєшся, що родичі! І ні, річ зовсім не в характері. У цьому ми один одному не поступаємося. А ось зовні… Моє волосся було натурального блондинистого кольору довге і пряме, а у Макса мало не чорне коротке і трохи кучеряве. Очі теж відрізнялися — мої бурштиново-медові та його світло-блакитні. Риси обличчя мали схожі: вузькі носи, широкі брови, в обох підняті вилиці і… На цьому подібність закінчувалась. Неймовірний контраст ми створювали, сіючи зерна загадковості навколо один одного. Ми були як Інь та Ян — доповнювали, але водночас були протилежностями.
***
Як тільки ми переступили поріг класу, на мене налетіло двоє дівчат і стиснули в обіймах так сильно, ніби вхопилися за обмежений випуск колекції туфель від “Версаче”.
— Кейт, вітаємо!
Звідусіль почулися захопливі крики одноклассників. Праворуч щось оглушливо грюкнуло, від чого на пару секунд заклало вуха, а потім на голови всім посипалося яскраве конфеті.
Краєм ока я помітила білозубу усмішку у виконанні свого брата і на душі стало трохи тепліше. Ми ніколи не були з ним особливо близькі. Не траплялося такого, щоб відверто говорили і відкривалися “на всі сто”. Хіба що у дитинстві. Моментами мені хотілося повернутися в той час, коли ще не було турбот і тяжких думок, та проводити з ним більше часу.
На кілька секунд подруги приєдналися до загальних висловлювань, а потім обліпили мене з обох боків і стали проштовхуватися вздовж рядів.
— Кейт, мої вітання! — підскочила до мене запихана Ірка Корольова, сильно схопивши за руку. У відповідь я стримано посміхнулася їй. — Я вчора як побачила, так у мене очі на лоба полізли! Думаю, невже наша Катька нарешті добила “лимон”? Спочатку подумала, що якийсь абсурд, — я, здається, помітно округлила очі, бо Іра відразу знітилася і поспішила виправитися. — Ну… Ти це… Не подумай! Звичайно, цього варто було чекати. Тим більше від тебе! І… ти так довго йшла до цього. Тому я просто хочу сказати, що ти молодець. Ось… Так. Ти просто вау! Ти в курсі? Ну… звичайно ж ти знаєш, — з кожним новим словом вона рила собі яму все глибше і глибше, і усмішку ставало зберігати все важче.
— Ага! Ми їй щодня про це говоримо, — прийшла мені на виручку Ритка, відбираючи у почервонілої Іри мою практично онімілу кінцівку.
— Хей! Хей! Хей! — двоє хлопців, що залетіли в клас, кинулися до мене і як по команді підкинули вгору. Дівчата з вереском відскочили убік. Від несподіванки я затримала подих і мало не скрикнула.
Опустивши мене на землю після болісних тортур у вигляді пари підкидань, вони на перебій стали засипати мене вітаннями так швидко, ніби здавали марафон з вимовляння найбільшої кількості слів на секунду.
Ромка, що благополучно влаштувався на моїй парті, тріщав без упину:
— Катько, ну ти даєш! Ми на це чекали, напевно, більше, ніж ти! Ну ти, звичайно, крута… Це ж треба, га?! Цілий “лимон”! — очі його округлилися. – Очуміти! Я просто в шоці. Ти велика молодець. Рано чи пізно тебе це наздогнало б, але я радий, що не пізніше, ніж зараз! О! А ти ж влаштуєш тусовку, так? Типу на честь цього? Це було б приголомшливо. Мені та-а-ак нудно останнім часом…
— Агов! — Влад, що примостився праворуч від друга, одразу ж ударив його ліктем у бік, від чого з губ Власова зірвався болісний стогін. — Ти переграєш. Вона сама вирішить із приводу туси. Нема чого лізти на голову зі своїми “ненав’язливими пропозиціями”. Катю, — тепер глянув на мене. — Ми дуже за тебе раді і особисто від себе хочу додати, що б ти продовжувала в тому ж дусі, — він змовницьки підморгнув і, о, присягаюся, я б почервоніла, якби вчасно не взяла себе в руки.
— Дякую, хлопці, — я вдячно посміхнулася.
— Відос вийшов таким вайбовим, — ліворуч від мене відгукнувся Нік, відірвавшись від губ своєї почервонілої дівчини.
Діанка обхопила руками пояс хлопця та повернула голову в мій бік. Сьогодні вранці я вже отримала від неї повідомлення з вітанням.
— Взагалі-то ми теж тут! — заголосила Ритка, що стояла біля мене.
— Ритусику, тебе заздрість бере? — посміхнувся Макс і, привітавши всіх хлопців легкими поплескуваннями по спині, сів на найближчій від нас парті і примружив очі, не зводячи нахабних очей з моєї подруги.
— Та ні ж! Просто рівень мого огидномометра досягає піку, як тільки я бачу лижучихся прямо у мене під боком!
— А~ага, — повільно простягнув. — І в тебе зносить дах. Хочеш із кимось повторити, чи не так? — краєм ока я помітила, як Ритка залилася легким рум’янцем.
— Відвали, — зашипіла у відповідь.
— Факт, — підтакнув спостерігючий за ними Ромка, за що одержав спопеляючий погляд від Горобець. Її зелені очі недобре блиснули у хвилях каштанового волосся, але буря вмить вщухла, так само раптово, як і утворилася. Я завжди захоплювалася її вмінням перемикати емоції. Так само ідеально вона вміла приховувати і почуття до мого нестерпного братика. Коли вона розповіла мені про те, що вони взагалі існують, я була вкрай здивована. Знаю, мій бразер той ще красень, але що б моя найкраща подруга і в нього? Чи мало на світі, та що там, у нашому ліцеї нормальніших хлопців? Але їй у душу запав саме він і я нічого не могла з цим вдіяти. Тільки допомогти і я б з радістю! Але чомусь Рита не поспішає з цим, а я й не наполягаю. Вже давно в голові засіла думка, що Ритка усіляко намагається позбутися почуттів до нього. Навіть не знаю, добре це чи погано.
— А де ж Віка? — поцікавилася я, оглядаючи однокласників, що прибували в останні хвилини перед дзвінком. Якщо Ромка з Владом тут, то чому її нема?
— Е~е~е, – простяг Власов, — вона говорила щось про подорож… На Мальдіви наче?
— На Кіпр, йолоп.
— Де ваші манери, Владиславе?! — награно обурився Ромка, навмисне відсуваючись подалі від друга.
— Вони там, звідки ти ніяк не можеш витягти свій наповнювач для казанка!
— На жаль, мій казанок ультра-мега-супер-пупер сучасний! Тому варить без жодних там добавок, — відмахнувся він. Я приснула, а Ритка в мене під боком підхопила. Спостерігати за їх перепалками я могла вічно.
— Може й так, — хмикнув Влад. — Але чомусь із вічним перегоранням палива і зазвичай без кришки.
— У результаті виходить щось середнє між спаленою лазаньєю і собачим лай… — хотів було підтримати розмову Макс, але його “оригінальну” думку грубо перервали.
— Новоярський! — гучний вигук Марини Іванівни, що виросла в дверному отворі, загуркотів на весь клас. — Я вдам, що не чула цього, але попрошу надалі не використовувати такі грубі слова у стінах нашого ліцею!
Я кинула глузливий погляд на Макса, якому, як і завжди, було начхати на зауваження щодо своєї поведінки. Він відповів мені такою ж усмішкою і поважно кивнув вчительці, мовляв “будь-яка ваша примха”. Я закотила очі.
— Через дві хвилини урок, так що швидко всі по своїм класам, — вона виразно глянула на Влада з Ромою, які взагалі не горіли бажанням залишатися в зоні її видимості, тому якнайшвидше ретирувалися.
Провівши поглядом друзів, я поставила сумку на парту і сіла поряд з Ритою. Макс попрямував у кінець класу і влаштувався на останній парті. Діанка з Ніком сиділи на сусідньому ряду за четвертою партою. Я завжди дивилася на них з розчуленням. Для мене відносини цих двох були як щось само собою зрозуміле. Здавалося, ніхто ніколи не підходив один одному так само добре (з тих людей, що я знаю), як вони! Русоволоса Ді завжди подобалася Нікові, скільки його пам’ятаю. А зустрічатися вони почали лише менше року тому. З її ніжною натурою Ді віддавалася людині цілком і повністю. Тільки так вона відчувала, що її справді щось пов’язує з ним. Так само були справи з дружбою. Тому ми намагаємося ніколи її не підводити і показувати, як цінуємо її і те, що вона вкладає в наші відносини. Нік — високий хлопець з привабливими рисами обличчя, а особливо очима — яскраво-зелені, як весняне поле, повне пахучої свіжоскошеної трави, а Діанка була його польовою ромашкою — ніжною і світлою.
Я швидко витягла з кишені айфон і зайшла в “інсту”.
*Коли повертаєшся? Відірвись там за нас усіх!*
Відповідь від Вікулі прийшла миттєво:
*А як же! * Підморгуючий смайлик * Через тиждень-два десь. Вже по вам сумую!*
Лайкнувши її повідомлення, я зайшла на свій профіль, щоб ще раз переглянути останній пост. Так… відос правда кльовий вийшов. Зрозуміло, чому залетів на 500к переглядів лише за два дні. Треба буде ще фото запостити.
Я струсила невидимі порошинки з бежевих штанів і тут пролунала оглушальна трель дзвінка. Через відчинені двері я бачила, як учні знехотя стали розбредатися за своїми класам.
— Чула новину? — раптом зашепотіла Рита, схилившись до мене. Вона була в курсі всіх пліток нашого “скромного закладу”. Ритка могла накопати інфу на будь-яку людину, що попалася їй на очі.
— Про що ти? — я продовжувалв гортати профіль.
— До нас має прийти новенький. Кажуть цей пацан дуже популярний! Мені дівчата з паралелі розповіли.
— Серед дівчат чи в соцмережах? — перепитала я.
— Друге.
— Да ну? — недовірливо хмикнула я, відриваючись від телефону. — Популярніший, ніж я?
— Хто його знає, — знизала плечима.
Ми з нею знайомі ще з першого класу, але дружити стали лише у сьомому. Власне приблизно в цей же час почала утворюватися і наша компанія: я, Макс, Рита, Нік, Діанка, Рома, Вікуля та Влад. Спочатку я познайомила Риту з Максом, а він у відповідь мене з Ніком, бо давно його знає. Так нас стало четверо. Після цього в компанію приєдналася Ді, яку привела я. Ми якось разом опинилися на тусовці, і з моїх знайомих була тільки вона. Так і здружилися. Далі Нік представив нам Влада з Ромкою, які згодом запропонували покликати свою подругу-однокласницю Віку.
Понад три роки ми разом. І чесно зізнаюся — ніколи б не подумала, що дружитиму з цими людьми. Якби три роки тому зустріла людину, яка розповіла про моє майбутнє, то я б вважала її божевільною! А зараз що? Проводжу з цими людьми більше часу, ніж із будь-ким.
— Дівчата! Усі розмови після уроку! — це точно було адресовано нам, тому ми відразу замовкли, не бажаючи мати проблем із фізичкою. Вона просто звір. Минулого року змусила мене потягнутися на олімпіаду. У фізиці, до речі, я нічого не тямлю. Вона ж думала інакше, розповідаючи всім про мої вдало списані “домашні” роботи та самостійні. А коли побачила результати, що прийшли… Її ледь удар не хватив. Після цього Маринка скептично ставиться до моїх знань з її улюбленого предмета.
Відхилившись від мене, Ритка, з невдоволенням дивлячись на Марину Іванівну, що захоплено пояснювала якусь там нову формулу, вирвала листок з зошита і написала широким почерком:
*Він має сьогодні вже бути тут. Мені так цікаво…*
Прочитавши, я хмикнула. А як же! Популярніше, ніж я? Бути такого не може. Ще одна вискочка, тільки і всього. Ми цю школу проходили.
Раптом до кабінету зайшла наша класна керівничка — Руда Наталія Едуардівна. Так… Прізвище нашої класухи просто відпад. До речі під колір волосся підходить як, а! Нам іноді здається, що вона спеціально фарбує його у рудий колір, щоб відповідати своєму прізвищу.
— Випускний клас, я маю для вас важливе оголошення! — урочисто почала Рижик. — З сьогоднішнього дня до нашого дружного колективу приєднається ще одна людина. Я знаю, що всі ви в мене найпорядніші діти, — на цих словах Ритка тихенько приснула, — але все ж попереджу — поводитися пристойно з новеньким. А тепер… Прошу любити та шанувати, Денис Вітровий — ваш новий однокласник!
— Чорт забирай, — слова вирвалися швидше, ніж я зрозуміла, що сказала.
Серце впало в п’яти, обриси злилися в загальну кашу, а у вуха ніби хтось напихав вати. Перед моїми очима постала напівпрозора голограма його облікового запису в інстаграм. Майже… У нього майже 2 мільйони фоловерів! Якось я випадково натрапила на його “сторінку”. Зацікавила аватарка. Переглянула фотки та підписалася. А що? За ним було прикольно спостерігати в сторіз, хоч я й робила це дуже рідко. Але… Чорт! Аудиторія майже вдвічі більша, ніж у мене! І якщо він забере всю увагу собі…
Перебуваючи в шоці, я зовсім не звернула уваги на хлопця, що увійшов до класу. Високий шатен із синіми очима ковзав лінивим поглядом по моїх однокласниках. Тільки-но я прийшла до тями і глянула на нього, він, як по команді, подивився на мене і впізнання промайнуло на його обличчі. Кутики його губ повільно поповзли вгору.
Наблизившись до мене, Ритка почала щось люто шепотіти. Але крім “два лями”, “Ден Вітровий” та “поворот” я нічого не розібрала.
Значить, не тільки ти мені попався в “рекомендаціях”…
Додати до улюблених