dare

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Опис:

Юнгі на вечірки приходить зовсім не для того, щоб мінорним шматком лайна на диванчиках сидіти, а тому на гру погоджується. В цілому, розважитися йому з кимось труднощів не складе, а ось ремствуючий Чонгук бісить просто неймовірно. Особливо тому, що прав ніяких на нього не має, а поводиться наче пуп землі.

 

Фанфік публікувався раніше на фікбуці, тепер переклав його українською. Посилання: https://ficbook.net/readfic/10283851

 

 

 

Музика, що звучить нібито всюди, здавалося, ось-ось проб’є стіни, зруйнує їх до біса, залишаючи за собою тільки руїни, що тремтітимуть через баси. Проте ж, матеріал домівки не такий крихкий, аби розтрощитися через якусь там музику, і тому будівля все ще стояла непохитно. Тільки притулившись щокою до холодних стін чи до підлоги, можна було б відчути вібрацію, що приємно лоскоче шкіру.

Підлітки мурахами розсипалися по всьому житлу. Хто куди: одні вмостилися на дивані та кріслах навколо журнального столику, на якому вже встигли розлити щось, що засохло липкою карамельною плямою, і на якому періодично вкидувалися карти. Музику доводилося перекрикувати, проте, здавалося, групка до цього пристосувалася, і тому іноді можна було побачити їхні різкі, але короткі помахи долонями, що позначало чергову “биту” партію. Інші ж стояли у вітальній, тримаючи у руках пластикові стакани з трунком, та сіпалися під ритм ревучої акустики. Загальна маса все ж зупинила свій вибір саме на цьому приміщенні, хоча що на кухні, що в коридорі, ща навіть на сходинках можна було зустріти по декілька людей. То були і пари, що розв’язно цілувалися та приставали один до одного, і просто компанії тих, хто хотів усамітнитись у цьому неймовірно збудженому місці.

У невеличкій гардеробній на другому поверсі було зачинено вже добрих п’ятнадцять хвилин. Навіть якщо хтось і помітив, як туди прослизнули дві персони, належної уваги привертати не довелося. Мало хто залишався тверезим, а тим більше, майже нікого не турбувало чуже особисте життя до тих пір, поки не цілувалися, вмостившись прямо під носом.

Розпалені зітхання і прицмокування розносилися по всьому скромному приміщенню, джерелом світла в якому став смартфон, що валявся на підлозі, адже його вронили у пориві пристрасті. На нього периодично надходив виклик, але, як це і буває у подібних ситуаціях, усім було абсолютно не до того гаджету. Куди більш цікавим було відчувати долоні, що вели по стегнам, стискали шкіру то тут, то там, а ноги від того навіть майже підкошувалися. М’які губи, що накривали інші, вологі та, певно, припухлі і почервонілі, змушували бажати ще.

Юнгі пробрався руками під чужу строкату сорочку, червоні квадратики якої трохи раніше різали очі в натовпі, що і без того переливався різними відтінками. Благо, в темряві майже нічого не видно, та й очі заплющені від поцілунку, якому Мін віддався з головою, і який збуджував, підіймаючи іншу.

Чужі пальці нарешті зупинилися на талії, стискаючи її. Хлопець потягнув Юнгі до себе, від чого тот начебто відклеївся від стіни та припав до його тіла. Мін Юнгі цілувався розв’язно та волого, з напором та чисто своїм темпом, і все це врешті-решт мало кого залишало байдужим. Незнайомця ж добре підпалювало, і хоча за хваткою його рук Юнгі зрозумів, що його готові у бідь-який момент розвернути та груддю у стіну втиснути, аби відтрахати негайно, цього чомусь не відбувалося. Стримується видно. Втім, Міну це тільки на руку. Зараз його завдання лежить зовсім не в тому, щоб прогнутися під кимось. І тому, хоча атмосфера й розташовує до сексу, він гладить чужі ребра пальцями холодними, відчуває, як шкіра від того у хлопця мурашками покривається. Юнгі у поцілунок посміхається, чим викликає деяку розгубленість. Це виявляється у тому, як сильно його притискають до себе, а чуже збудження, що впирається в низ живота, тільки підтверджує намір самоствердитися. Все це бавить.

Юнгі виплутує руку з кайданів одягу й охоплює вказівним і великим пальцем чуже підборіддя, нарешті розриваючи поцілунок.

— А ти непогано цілуєшся, — бреше Мін, іншою рукою обережно прибирая долоні незнайомця зі своєї талії. — Але, на жаль, мені вже час іти.

Пропускаючи тихий смішок, Мін спритно вислизає від незнайомця, який, здавалося, вже закипав. Благо, приміщення все ще темне, а телефон перестав дзвонити та погас. Юнги тому не склало особливих труднощів відійти достатньо, щоб незнайомець, який, певно, вже забув, в якій стороні були двері, не міг його зловити. Швидко повернувши ручку, Мін опинився за межами гардеробної. Його очі тієї ж миті засліпило яскраве світло, яке, втім, не завадило хлопцю загорнути за кут, а потім поспіхом прошмигнути у дальню кімнату.

Лише зачинивши за собою двері, Юнгі звернув увагу на декілька пар очей, які втупилися точно на нього.

— Чого балухи вилупили? — видає він, піднімаючи брову й обдаровуючи всіх присутніх чи не найнезадоволенішим поглядом, що ховався в його арсеналі.

— Ну і як? — подав голос один з хлопців, що сиділи на м’якому килимі біля ліжку. Декілька юнаків, що розташувалися поряд з ним, утворюючи коло, переглянулися, а їх губи нарешті розтягнулися в усмішці.

— Ясне діло він був готовий розкласти мене прямо там, — цокає язиком Юнгі та припадає спиною до дверей, схрещуючи руки на грудях. Він окинув поглядом тих, хто сидів у колі, а потім неохоче перевів погляд на фігуру біля вікна. Той хлопець притулився дупою до підвіконня, і, подібно Міну, теж тримав руки схрещеними на грудях. Його леопардова сорочка, здавалося, могла будь-якої миті з тріском відкинути кілька ґудзиків і оголити ключиці її володаря. Він же нещадно пиляв поглядом самовдоволеного і зухвалого Юнгі, який чхати хотів на те, що там від нього хотять.

Юнгі же бачить, як Чонгук стискає щелепу, а темні-темні очі крізь прядки волосся, що падають на них, пропалюють у ньому дірку. Ставало дедалі незатишніше, але Мін загалом і не зобов’язаний відчувати провину, так якого біса цей Чон Чонгук усім своїм виглядом показував те, наскільки він злий?

— І що, він лапав тебе? — цікавиться, а потім заливається сміхом один з хлопців, з прищуром дивлячись на головного гостя програми. Сам оскалюється, губу верхню кінчиком язика облизує.

— Авжеж, — хмикає Юнгі, нібито ціну собі набиваючи, — зранку навіть не здивуюся, якщо синців пару-тройку знайду. Хватка в нього пиздець: як звір.

І сміється. Чи то фальшиво, чи то від дурості нещасного хлопчиська, який уявив собі, що там Мін йому і віддасться. Сміх його, проте, підтримують, хоча не від того, що той покалічений буде, а від наївності жертви. Наївності та довірливості.

— А що ще? Що ще там було? — не заспокоюються інші, бажаючи у всіх подробицях почути майже назрілу порнушку. Все ж, в текстовому варіанті теж непогано, хоча це буде більше як комедія, ніж щось до неможливості збуджуюче.

А Юнгі кайфує. Йому лестять такі розпитування, самолюбство тішать. Тому що це все він руками своїми зробив, цього всього він сам досяг. І кожен просочений бажанням погляд йому слідом викликав шалене задоволення.

Юнгі сексуальний. Юнгі бажаний. Юнгі пограти може з багатьма, але дійти до кінця — ні з ким.

— Хах, так, я потягнув його до себе, а він, бідолашний, аж телефон з рук випустив, яким світив, щоб щось там розгледіти, — єхидно видає Юнгі й убік дивиться, руки вже в кишені прибираючи. — Потім вже сам як накинувся, так моя спина зі стінкою і привіталася. 

Пролунало протяжне завивання впереміш зі сміхом. Хлопці з кола розповіддю насолоджувалися. Одначе, кожен з них не проти був би з Юнгі розважитися, якби не був той, правда, як отрута.

— Може ти стулиш вже свою пельку? — розноситься з боку вікна голосом тихим, але низьким, що аж мурашками пробирає. Юнгі же брови вгору піднімає та дивиться в очі Чонгука так, наче той — чергова шваль під ногами.

— Якісь проблеми?

Мовчання довжиною в пару десятків секунд здавалося чи не вічністю, хоча напруга розросталася швидко і нахабно, лапи свої без огид бруднуючи. А погляд очі в очі не переривався, ніби це гра така. Хто перший убік подивиться, той і програв.

— Слухайте, хлопці, залиште нас ненадовго, — порушує тишу Чон, а сам з місця не рухається. 

П’ятеро хлопців знову переглянулися, хтось один одному головою похитав, як батьки на огидну поведінку своїх дітей. Навряд чи комусь сподобається такий безпардонний натяк, а точніше, прямий текст, але їм і правда дешевше було змитися у пошуках іншої розваги, ніж на власних плечах відчувати вагу тої тиснучої атмосфери неприязні між двома. Неприязні?

Хлопці знизали плечима і піднялися з килиму, прямуючи до виходу.

Юнгі, звичайно, бажанням залишатися з Чонгуком наодинці не горів, але й подивитися на когось з мольбою у погляді, благаючи про допомогу, теж не за його стилем. А тому довелося все ж таки відступити вбік, кивком прощатися з кожним, хто проходив повз та зникав за дверима. Хтось навіть долонею по його плечу похлопав, одними губами лише вимовив кляте «Хай щастить».

Коли ж двері востаннє відгукнулися клацанням, в кімнаті нарешті розтанула тиша. Мін, чесно говорячи, вже втомився позирати у чужі вічі. Чонгук на іншому кінці кімнати зітхнув, заплющуючи очі. А Юнгі тим моментом скористався та свої закотив, після вже злісно дивлячись у стіну, що зліва. Сам би він нічого не сказав, адже віч-на-віч вони залишилися не за його ініціативою.

— Може, тобі варто було б перестати вже так себе поводити? — вимовляє Чон втомлено, хоча фізично він більш ніж бідьорий.

— Може, тобі варто було б сходити вже під три чорти? — пародує його Юнгі, що поглядом стіну бурить, адже обличчя Чона йому давно вже до біса набридло.

Чон підходить досить швидко, але й це було занадто повільним, як для того, хто хоче дати у писок, що явно додасть рум’янцю і без того червоненьким через нещодавнє збудження щокам. Чонгук різким рухом хапає тканину футболки Юнгі, тримає його за грудки, та й до себе притягує. Дивиться зверху вниз, знову щелепу стискає, поки Мін зупиняє погляд на ньому незадоволений, і, що найголовніше, нахабний, хоча він зовсім не в тому положенні для подібних провокацій.

— Пельку стули та припини поводити себе, як хвойда, — гарчить Чон, руку стискаючи міцніше.

— Що ще мені зробити? Може, відсмоктати? — хмикає Юнгі, пальцями підчипляючи чонгуківські, аби розтиснути їх, та марно. — Чи тобі не похуй, солоденький? У тебе прав на мене немає. І взагалі ні в кого немає, так що досить корчити з себе незрозуміло кого.

Чонгук міг би задихнутися, тільки ці слова Міна для нього зовсім не в новинку. Та йому, загалом, на них так само начхати, як і Юнгі начхати на нього.

— До чого ж ти нестерпний, — цідить крізь зуби Чон, і, чесне слово, коли бачить чужий оскал, стримує себе що є сили, адже руки не просто сверблять, а горять вже.

— До чого ж ти заїбав.

Ще одно слово. Ще одне кляте слово, і Чонгук готов дати волю рукам.

Але Юнгі не говорить, Юнгі сміється та знов дарує Чону той погляд, через який у останнього подих перехоплює, через який він думає, що і правда може бути таким нікчемою, яким його бачить Мін.

— Може, прибереш від мене нарешті свої лапи? — крижаним голосом запитує.

— А лапи того індивідуума дуже тобі сподобалися, га? — єхидствує Чон, потім продовжує: — Навіть синці він тобі залишив, щоб ти його не забув. А як тут забудеш, м? Який він був сексуальний і наполегливий, як звір, чи не так?

Юнгі хмурніє, в очі навпроти дивиться так само холодно, тільки під цим шаром льоду кипить лава гніву. Чонгук неймовірно бісить і лізе не в свою справу.

— Я повторюю, — цідить. — Чи. Тобі. Не. Похуй?

— Я повторюю, Юнгі, розшифровую для твоєї башки порожньої: мені не похуй.

І в той же момент Чонгук відштовхує Юнгі від себе, щоб його тіло врізалося у двері. З тієї сторони чується гуркіт, а хтось навіть сахається, але, вхопившись за серце, йде далі, щоб вечір собі сваркою якоюсь не псувати.

Мін шипить, морщиться злегка, але коли віки розліплює, чонгукова рука вже збоку впирається у двері, а сам Чонгук впивається в його губи своїми, затягуючи в поцілунок гарячий і, курво, не менш наполегливий, ніж той, що у гардеробній подарував йому незнайомець.

Юнгі готовий поклястися, що в животі в нього метелики, взагалі-то, через те, що його тільки що у двері в’їбали, а не через те, що інша рука Чонгука під футболкою вже опинилася, та на попереку вляглася, надавлюючи, змушуючи чи то прогнутися, чи то до самого Чонгука притиснутися. Юнгі готовий поклястися, що відповідає на поцілунок, взагалі-то, тому що йому цікаво, що буде далі, а не тому що губи занадто привабливі, щоб не зробити це. Та хай він хоч сто разів присягнеться, тільки дорога в пекло йому забезпечена, адже клятвам такого вправного брехуна ніхто на небесах і не повіре.

Втім, Юнгі так легко здаватися не збирається, та й сам собі нізащо не признається, а тому губи Чонгука кусає боляче, не жаліючи, відтягує нижню та скалиться. Той віддзеркалює оскал, але не тому, що Юнгі знущається, а тому, що це лише жалюгідні спроби це знущання відобразити. Чонгук точно впевнений, що Юнгі хоче. Він знає це напевно, як і знає те, що якщо опустити руки на чужі сідниці та зжати їх, Мін видихне гаряче й у сорочку пальцями вчепиться, адже коліна підгинаються крутіше, ніж у гардеробній.

— Ти де таку ідіотську сорочку-то взяв? — прямо в губи питає Юнгі і все ще скалиться, хоча ситуацію зовсім не контролює, як собі уявляв. Атласна леопардова сорочка виглядала безглуздо, але аж ніяк не для Чонгука, який з відповіддю не зволікав:

— А ти що, з собаками побився, що в тебе джинси всі порвані?

— Так, із такими, як ти. Тупими, що тільки гарчати вміють.

— Сучка, — хмикає Чон, а потім накриває чужі губи своїми, відразу ж язиком у рот ковзаючи, поки руками нахабно стискає чужі сідниці. Юнгі й сам не відстає, підчеплюючи чорні ґудзики і жваво розстібаючи один за одним, чим викликає посмішку на вустах Чонгука. Хто ж знав, що гра у «правду або дію» допоможе йому дістатися нарешті до Міна, який тепер мліє в його руках, хоча й намагається приховувати це.

І Чонгук поцілунками до шиї спускається, кожу зубами стискає, вириваючи з вуст Юнгі зітхання, що були на межі зі стогонами. Мін же його відволікає, знімає сорочку та відкидує її убік, а сам долонями тіло досліджує, навмисно царапає, дражнячи. Чонгук ведеться, шаліє. Він, відверто говорячи, стояти біля дверей заїбався, тому замком клацає і підхоплює Юнгі під стегна, на руки беручи. Той, здивований, обіймає Чона і руками, і ногами, охаючи, коли обидва на ліжко падають. Чонгук відразу Юнгі від футболки позбавляє, після чого нарешті припадає губами до грудей. Покриває поцілунками, незабаром залишаючи розсип засосів. Юнгі охуєває по-особливому сильно.

— Чи ти там не втратив страх та сором, біс? — хрипко питає він, піднімаючи голову, щоб подивитися на Чонгука, та запускає пальці в його волосся, аби прибрати його з обличчя; стискає прядки у руці, ледь відтягуючи.

— Та мені похуй, якщо чесно, — кидає Чон та, плавно ведучи долонями по міновським стегнам, стискає їх з силою, після особливо болісно кусаючи Юнгі області ребер. З вуст злітає стогін, і Чонгуку безповоротно зносить дах.

 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.