Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

hoop

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

~Цей фанфік моя перша повноцінна робота, тому можуть бути помилки. Я лише вчусь~

Темнота. Ні одного промінця світла, аби хоч трохи роздивитись приміщення. Суцільна темрява він якої починають крутитись голова та боліти очі від вічного напруження. Босими ногами він бродить по кімнаті намагаючись хоча б щось помітити та найти вихід. Чуючи позаду себе скрип, Чімін повертає голову та бачить чорні, як смола, двері з яких видніється світло. Він стрімголов біжить до них, радіючи що нарешті вийде звідси. Але з грюкотом вони зачиняються, прямо в нього перед носом. Він шарпає за ручку та б’ється в них не полишаючи надії відкрити. Але з кожним ударом надія покидає, залишаючи лише рани на кісточках. Він різко підстрибує,відчуваючи прохолоду води. “Звідки вона? Її не було”. В голові його крутяться питання, на які він не може найти відповідь. За долю секунди вода досягає його щиколоток, і що разу її рівень збільшується. Він нервово починає колотити двері, відчуваючи як вода підіймається все вище та вище. Як би він не намагався, двері не піддаються, навіть не має ні однієї тріщинки, навіть не дивлячись з яких силою Чімін по нім стукав. Коли вода досягнула його ключиць, він розчаровано сперся головою об двері, розуміючи що не вийде звідси. Чімін намагається кричати, але і звука видати не може. Вода досягнула його голови. Це кінець. Плавати він не вміє.

Він різко відкриває очі, та при встає з ліжка. Дихання важне та надривне, по скронях стікає холодний піт.
-Сон-шепоче назад лягаючи. Погляд падає на годинник що стоїть на приліжковій тумбі.
-Пів на шосту, чорт.
Хвилин п’ятнадцять він крутиться в ліжку намагаючись заснути, але не може, в горлі дере, як би натякаючи, що в організмі недостатньо води. Іронія?Він сідає на край ліжка, розминаючи шию. Знову кошмар, знову він прокидається в холодному поту. Пак також тоне, як і в сні. Тільки не в воді, а у своїм болі та жалю. Забувши про тапці, Чімін виходить з кімнати та прямує до кухні. Стоячи на сходах, він помічає відчинені двері, що ведуть на балкон, хвилина ступору заставляє його зупинитись та обдумати. Вони ж ввечері зачинені були. Але почувши тихий жіночий кашель він видихає та спокійно проходить далі.

-Чого так рано встав?-питає Аніта, бачачи брата з чашкою на кухні.

-А ти?-відповідає не відвертаючи погляду від кружки, включивши воду в голові одразу випливає картинка зі свого сну. Якось перехотілось пити. Поставивши чашку на місце та перекривши воду, він підходить до сестри. Спершись об поручень балкону, в одній фіолетовій піжамі, вона повільно видихає клуби диму, тримаючи цигарку в руці.

-Будеш?-пропонує, піднімаючи до нього цигарку
-Буду-впевнено відповідає Чімін, посміхаючись.
-Я зараз дам блять, буде він.-відповідає вона піднімаючи ногу, явно маючи бажання дати добрячого копняка. Чімін це розуміє тому вигинає тулуб, гучно сміючись.

-Сьогодні куплю соломку, покуриш собі-вона підносить цигарку до губ, втягуючи дим.

-Мені не 5

-Але і не 25-знову видихаючи дим, вона опирається спиною та ліктями об поручень, схрещуючи ноги.

-Ну так, це ти в нас старенька.-весело відповідає Чімін опускаючи голову, по якій би прилетів не сильний удар рукою. Вони обоє сміються поглядаючи одне на одного. Аніта при встає, стаючи у своє раннє положення, явно через затікші кінцівки. Між ними повисла тиша, обоє з цікавістю поглядають на звичний краєвид. Не дивлячись на похмурість, яка ще з ночі не розвіялась, та досить холодний вітер на вулиці стоїть приємна теплота. На небі ні промінчика, і Чіміну це подобається.

-Ти так і не відповів-перериває тишу, дивлячись на брата-знову кошмар?

-Звичайно -відповідає помітно посмутнівши. Чімін намагається посміхнутись аби трохи приховати це, але не виходить. Аніта чудово все бачить.

-Я вже звик, тому не має приводу для переживань. В голові поступово прокручуються вчорашні події, змітаючи, як він думав хороший настрій, його нижня губа тремтить, а по тілу пробігли мурашки. Мовчки він виходить з балкона та йде в сторону сходів.

-Чімін-чується за його спиною тому він неохоче повертає голову. Маючи твердий намір щось сказати, вона витримала невелику паузу. -одягни капці, застудишся.

Видихає розчаровано подивившись на нього. Вона не це хотіла сказати. Чімін розуміє.

-Добре-киває, зникаючи у дверному отворі.

Залишившись на самоті вона занурюється у свої думки. Лише на годину їй вдалося зімкнути очі в ночі. “Як же до нього достукатися?” Та ще сотні міркувань водили хороводи в її голові.

Видихнувши останній клуб диму вона кидає недопалок в поруч стоячу попільничку, виходить з балкона зачиняючи двері. Повернувшись в кімнату, аби трохи відірватися та не втрачати потім час, Чімін вирішує підібрати одяг. Підійшовши до дзеркала, його погляд прикували яскраві синці на передпліччі та на колінах. Він згадує про нічні думки, та намір погодитись на пропозицію сестри. Зараз же це йому здається дурною ідеєю. Навіщо? Він сам здужає, сам впорається.

-Сьогодні все буде по іншому -проговорює він відчиняючи шафу. Чудовий настрій. Але це він собі повторює, що дня, що ранку.

Рука ніби сама потягнулася вішалки. На ній висіло чорне худі, з яскраво-червоним драконом на лівому плечі . Він посміхається, згадуючи як воно в нього з’явилося.

//Вечір, в домі приглушене світло, а навпроти горять свічки в вигляді числа 14.

-Ну давай, задувай-звучить веселий голос над головою.

-Почекай, я бажання не придумав – відповідає, сміючись. “Поїхати за кордон”-проговорює подумки на швидко дмухає на свічки. Банальне бажання? Можливо. Але він саме цього хоче, роздивитися світ, побачити ті краєвиди, на які він споглядав з екрану свого телефону.

Навпроти стоїть вже не зовсім твереза сестра, посміхаючись вона розводить руки аби загребти брата в обійми.

-Мій хороший, я чесно кажу, поняття не мала, що тобі подарувати, тому кажи, все куплю.

Чімін на хвилину забарився, перебираючи варіанти.

-Худі-різко випалює він, дивлячись на сестру.-я хочу худі.

-І все?

-Так, це все-він хитро посміхається придумавши доповнення до бажання.

-Гаразд, поїдемо купимо-з підозрою дивиться не очікувавши такого простого подарунка.

-Я хочу крадене?-хитра посмішка не зникає з його обличчя.

-Яке?-на її лиці читається явний шок. Знає що в брата з фантазією все дуже добре, але такого вона явно не очікувала.

-Крадене, я просто в фільмі побачив.

-Слухай, я тобі може купити худі, яке ти захочеш, навіть відомих брендів.

-Ні, не потрібно, хочу просте, але крадене.-гне далі свою лінію Пак.
-Це незаконно, і як я по твоєму маю це зробити?-не полишаючи сподівань, що брат все таки передумає, вона запитує.
-Не знаю-невино відповідає Чімін, ніби говорить про якусь дрібничку-але ти обіцяла.

-Гаразд, чекай-вона проходить в коридор та швидко одягає куртку. Чімін навіть не встиг слова сказати як почув звук дверей, що зачиняються.

Її не було пів години, з них 20 хвилин Чіміна не покидало хвилювання. Сестра його непередбачувана особистість, особливо коли п’яна. Він добре пам’ятає як, Аніта ледве зуб свому другу не вибила, через те, що той штовхнув його п’ятирічного. Від роздумів його відвернути звук який доносився з коридору, з якого виходить Аніта. Щоки в неї червоні, дихання важке. В руці вона тримає пакет, який урочисто передає Чіміну.

-На-віддихується вона опираючись руками об коліна.

З пакета він дістає чорний оверсайз худі, саме таке яке хотів.

-Вау-радіє Чімін крутячи його в руках.

-Подобається?-питає вона отримуючи відповідь в вигляді кивання голови. -Міряй. Аніта випрямляється тримаючись за спину. Вона поглядає на брата який поспішно одягає її подарунок.

-Добре ,що з розміром вгадала-з полегшенням видихає вона.

-Поміняли б-говорить Чімін крутячись біля дзеркала-чек же в тебе є? Одягу в нього вдосталь, і худі майже всіх кольорів райдуги, але саме таким якось не встиг завестися.

-Немає-здивовано відповідає вона.

-В сенсі?

-Я ж вкрала, як може бути чек?

Очі Чіміна в рази округлюються, він переводить ошелешений погляд на сестру, маючи надію що йому почулося.

-В сенсі вкрала?-перепитує він, подумки благаючи долю, щоб це був жарт.

-Ну ти ж хотів крадене-відповідає вона, не розуміючи його здивування -цікавий ти. Аніта підходить до столу, беручи ніж, аби врізати шматок торту. Дійсно непередбачувана особистість.

-Тобі врізати?-Аніта переводить погляд на брата, облизуючи забруднений в кремові мізинець. Чімін так і продовжив стояти дивлячись на своє зображення в дзеркалі.

Він вагається чи казати їй чи ні.

-Ти чого?-питає не розуміючи його поведінки. Наче все зробила як він хотів.

-Я пожартував-все таки наважився зізнатися , але ближче не підходить та чекає її подальших дій

-Що ти сказав?-ошелешено питає, примруживши очі?

-Я пожартував-шепотом проговорив Чімін, позадкувавши до сходів. Вона мовчить, ніяк не реагує, цим ще більше лякає його.

Мовчки Аніта тягнеться до кишені своїх штанів, аби дістати пачку цигарок. І не знаходить. Страх ще більше поглинув Чіміна, єдиного її заспокійливого немає. Секунда, і обоє чим швидше біжать по сходах, цілі в них різні. Він прагне сховатися, вона прагне наздогнати. Можливо навіть скинути з балкона. Стикаються вони прямо перед дверима його кімнати, подумки проклинаючи себе за звичку зачиняти двері, він шукає куди б сховатися. Тут погляд кидається, на відчинені двері в ванну кімнату. Його рятунок. Він зі швидкістю світла їх зачиняє, прямо в неї перед носом.

-Падлюка-шипить вдаряючи кулаком по нім- комік недороблений.Обернувшись та спершись потилицею об двері, вона обдумує все, що трапилося.

Чімін своєю чергою старається не видавати ні звука, та прислуховується.

-Жити хочеш?-чується по ту сторону дверей. Хвилина вагання, відповідати чи ні?

-Так-обережно відповідає.

-Піди мені по цигарки, тобі в кіоску ж продають. Вона відходить від дверей, даючи можливість йому вийти.//

Цей день народження добряче закарбувався в його голові, як один із найвеселіших спогадів. Саме в цей день народження, він і випив щось міцніше, ніж пиво, тому і ляпнув тоді не подумавши. Та от тільки бажання його не квапиться виконуватися, залишаючись лише мрією.Розвіявши всі думки,Чімін продовжує почате.
Доповненням до худі, він обирає такі ж чорні джогери з купою кишень.”Сьогодні буду як Аніта”міркує кладучи одяг на ліжко. У ванній він впорався достатньо швидко не дивлячись на те, що часу вдосталь. Хоч якийсь плюс в його постійних кошмарах
А от перед косметичним столиком затримуються. В його голові прокрадаються сумніви “чи замазати цей синець”?-Не замажу, буду мати жахливий вигляд- проговорює він обережно торкаючись синця.-замажу, можливий і другий. Плюнувши на страх, він бере консилер, що лежить поруч. В ньому прокидається бажання хоч трохи підвести очі новою підводкою, але тоді точно другого синця під оком він не обмине, одягнувшись та не заморочувавшись з зачіскою, спускається на перший поверх. Аніта досі в піжамі, зі смішним хвостиком на голові, щось зосереджено готує. Почувши позаду себе кроки повертає голову.

-Це те саме – з посмішкою питає, показуючи виделку на одяг.
-Так – на його лиці з’являється така ж посмішка – тоді я ще ніколи не бігав за цигарками. Аніта залилась гучним сміхом, переводячи взір з тарілки.

-Довго мені тоді довелось пояснювати охоронцю магазину, та не малий штраф заплатити.

Проходячи не швидким кроком шкільні ворота, з підлатаним рюкзаком на плечах, Пак гальмує бажання піти з цього місця. Майже кожну людину він ненавидить, та хоче забути, але це ще як мінімум півтора року не вдасться. Йдучи по коридору, він готується знову почути образливі слова, які зазвичай чує тільки переступивши поріг. Але не чує. Ніхто навіть уваги не звернув, всі лише щось бурхливо обговорюють. З великими здивуванням та радістю він спокійно заходить в клас, бачачи таку ж картинку як і в коридорі. Всім на щастя байдуже на нього, але в Чімінові кипить інтерес. З якої причини? Де оце вічне? “Знов педик приперся”, “Клоун розфарбований” або ж “Позорисько нашої школи”

Тихо він підходить до, на його думку, єдиної адекватної людини в класі, та так само тихо запитує.

-А що твориться?

Золотоволоса дівчина, відриває свій погляд від книги, та переводить його на Чіміна, поправляючи оправу окуляр.

-Я майже нічого не зрозуміла, але начебто якийсь новенький має прийти.

-Що це за новенький, що такий ажіотаж?

-Начебто син спонсора школи, чи щось таке-відповідає поправляючи окуляри, що знову сповзли.
Пак просто киває, сідаю за свою парту.

Сьогодні й справді все по іншому
//-даним знаком позначені події які відбувались в минулому.
*hoop(з нідер.) надія*

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь